referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Стародавні цивілізації Месопотамії

Вступ

Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник.

В кінці IV – III тисячолітті до н. е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об’єднання зусиль селянських общин, накопичення спостережень за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам’яні, дерев’яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут велико-обсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт.

Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини.

Культура стародавньої Месопотамії характеризується високим рівнем науки, літератури і мистецтва, з чітким переважанням релігійної ідеології.

1. Виникнення та основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії

Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.

Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавилона, про столицю Ассірії – Ніневію – «велику блудницю», про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавилона – такої ширини, що на них могли роз’їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу «висячі сади Семіраміди». Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н. е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об’єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім’я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н. е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н. е., посилюється міць Ассірії (її столиця – місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавилона в VI ст. до н. е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном) [4, c. 27-28].

Культура цих держав мала певні відмінності, але чітко простежується її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в повсякденному житті, виникло саме там.

Будівництво й архітектура. У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) починають будувати іригаційні споруди. Іригація мала планомірний, великомасштабний характер. Повені Євфрату бувають дуже сильними, але нечастими. Тому копалися величезні котловани, які заповнювалися водою під час повені – так створювався запас води на час посухи. Геродот описав судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом.

Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. У кінці IV тисячоліття до н. е. шумери вже будують міста. В них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерського міста Лагаша на ім’я Гудеа, який жив у XXI ст. до н. е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це – свідчення одночасно високої будівельної техніки і значущості, яку правителі надавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, – яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів – каменю, дерева. Всі гігантські споруди зводилися з глиняної цегли.

Основними монументальними будовами були храми і палаци. Храми часто розміщувалися на вершині багатоступінчастої башти – зікурату. Зікурати складалися з декількох складених суцільною цегляною кладкою платформ, розміри яких зменшувалися догори. Вважалося, що такі східці сполучають землю і небо. Храм знаходився на верхньому майданчику, піднятися до нього можна було довгими сходами і похилими підйомами. Такі процесії становили частину релігійних церемоній. «Храми–гори», які створювалися працею селян–общинників і рабів, ставали символами всемогутності держави. Слава месопотамських будівельників відбилася в біблійній розповіді про Вавілонську вежу. До речі, при розкопках давнього Вавілона був знайдений фундамент гігантського зікурату, який, ймовірно, і був її прообразом.

Величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумера, Аккада, Вавилонії і особливо Ассірії. Вхід до царського палацу в Ніневії був прикрашений величезними статуями божеств – крилатих людино-биків і людино-левів. На стінах залів – сюжетні рельєфи, які детально зображають життя правителя. Найбільш відомі – рельєфи, присвячені полюванню – улюбленому заняттю ассірійської знаті. Звірів тримали у спеціальних вольєрах – перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку, азарт погоні. Особливе враження справляють драматичні сцени загибелі тварин – левиці і лева, газелей, диких коней.

Розкопки у Вавилоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні «висячі сади» цариці Семіраміди. Це була кам’яна будівля, яка складалася із ступінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу [2, c. 36-38].

Постійні війни вимагали зведення оборонних споруд. Міста Межиріччя стають справжніми фортецями. Про столицю Ассірії Ніневію говорили: «Та, яка своїм сяйвом відкидає ворогів». Зубці її стін, які досягали біля 20 м у висоту, прикрашала цегла, покрита блакитною глазур’ю із золотою блискучою смугою. Вавилон оточували чотири кільця стін. Головні ворота були присвячені богині Іштар. За наказом царя Навуходоносора до них побудували дорогу надзвичайної краси і абсолютної неприступності для можливого ворога. З двох боків здіймалися семиметрові стіни. Ця дорога була вимощена величезними плитами з білого вапняку. На кожній плиті вибито напис: «Я – Навуходоносор… Вавілонську вулицю вимостив…». Усе, що робилося в державі, вважалося заслугою виключно її правителя.

2. Розвиток науки, літератури та писемності у Месопотамії

Найбільше досягнення культури Месопотамії – писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з’явилося малюнкове письмо – піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину – найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву – клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

Саме Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності. Її винайшли, аби полегшити бухгалтерію, що значно ускладнилася у розвиненому міському та храмовому господарстві. Писемність мала велике значення у становленні і закріпленні нової культури стародавнього суспільства. У музеях і наукових закладах зберігається нині понад 1,5 млн. клинописних текстів. Месопотамська писемність у своїй найдавнішій піктографічній формі з’явилася на рубежі 4-3 тис. до н.е. Клинописне письмо на глиняних табличках із середини ІІ тис. до н.е. стало засобом міжнародного спілкування на Близькому Сході, а згодом було покладено в основу фінікійського, на базі якого було створено грецьку абетку. Одним із найвидатніших досягнень вавилонсько-ассирійської культури було створення бібліотек і архівів. Одна із найбільших бібліотек того періоду — бібліотека ассирійського царя Ашшурбаніпала (669-близько 633 до н.е.), що містила близько 25 тис. глиняних табличок із записами найважливіших історичних подій, законів, літературних і наукових текстів. Комплектація бібліотеки була під контролем самого царя. Тексти бібліотеки були класифіковані відповідно до галузей знання.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавилонії, Ассірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували ассірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам’ятники значно пізніше.

Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом ассірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички – повна назва книги і номер «сторінки», ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці – номер [1, c. 21-22].

У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини – Ут–напішті. Ут–напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про «великий потоп» у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам’яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

Образи і сюжети шумерської, вавилонської, ассірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в ассірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати.

Завдяки розшифруванню «глиняних книг» отримано досить точні уявлення про рівень наукових знань у Межиріччі. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавилонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв’язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. Вавилонці користувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія.

Розвиненими для свого часу були і математичні знання: чотири арифметичних дії, зведення в квадрат і знаходження квадратного кореня, обчислення площі геометричних фігур. Сучасний розподіл кола на 3600 і години на 60 хвилин сходить до шістичної ассіро–вавилонської системи рахунку.

Мистецтво вавілонських лікарів славилося на Сході. Їх часто запрошували в інші країни. У Вавилоні було дві медичні школи, які утримувалися державним коштом. Збереглося безліч науково–медичних табличок, складених за одним зразком. Починаються вони словами: «Якщо людина хвора…», далі йде перелік симптомів хвороби, а потім рекомендації щодо лікування. Завершують запис слова: «Він видужає». Цікавий звичай описує Геродот. Коли лікарі не знали, як допомогти хворому, його виносили на ринкову площу і кожний перехожий був зобов’язаний дати раду [5, c. 29].

В цілому можна сказати, що розумова праця вже відокремилася від фізичної, але наука носила характер таємного знання.

Закони Хаммурапі. Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н. е.). У Парижі, в Луврі зберігається «Стела Хаммурапі». У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Велике місце серед них займає боргове право – позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов).

Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення. Обумовлено, що раб – повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які приносили клятву.

Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: «Якщо лікар, роблячи кому–небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку». Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар.

Збільшення території держави призводило до ускладнення структури управління. В Ассірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Потім його запозичила Персія.

Наведена характеристика не вичерпує перелік досягнень у галузі науки і мистецтва, які вперше з’явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура [8, c. 29-30].

Висновки

Досягнення Месопотамії в галузі математики, медицини, літератури, архітектури стали значним внеском у скарбницю світової культури.

Разом з тим, релігійні погляди давніх єгиптян і жителів Месопотамії визначає одна спільна тенденція: перехід від політеїзму, тобто віри у численних богів, через пошуки нових богів-спасителів до монотеїзму — ідеї єдиного та всемогутнього бога, що цілком відповідало новим суспільним потребам в умовах створення світових імперій у період занепаду та розкладу давнього суспільства.

Одним з найважливіших досягнень народів Давньої Месопотамії було створення перших у світі правових кодексів; найвидатнішою пам’яткою давньосхідної правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбувані на чорному базальтовому стовпі. Цей кодекс містив ряд норм, що стимулювали економічне життя країни.

Величезним досягненням народів Месопотамії було створення міфологічних образів і сюжетів («Сказання про Гільгамеша») про «золотий вік», всесвітній потоп, про створення людей, райське життя та інші, які стали попередниками багатьох біблійних сюжетів. Одним із найкращих зразків давньомесопотамської літератури вважається «Епос про Гільгамеша». Ця поема є свого роду циклом давніх сказань, що розповідають про подвиги Гільгамеша та його друга Енкіду, про трагічну смерть Енкіду і подорожі Гільгамеша у пошуках безсмертя.

Тому на рубежі нашої ери в ряді релігійних течій Сходу з’явилося прагнення створити нові релігійні та моральні цінності. Серед цих течій слід особливо виділити зороастризм (Персія) та іудаїзм (Палестина).

Список використаної літератури

  1. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2008. — 579 с.
  2. Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва: Конспект лекцій/ Ольга Ляшен-ко,; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Вин-ниченка, 2007. — 59 с.
  3. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. — К.: Знання, 2012. — 214 с.
  4. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров’я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2010. — 100 с.
  5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Семашко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2012. — 557 с.
  6. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 368 с.
  7. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.
  8. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — Київ, 2009. — 367 с.
  9. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2013. — 277 с.