Уперше про первинну медико-санітарну допомогу згадано у звіті Lord Dowson (Великобританія) у 1920 р., де було визначено заклади трьох рівнів для надання медичних послуг: первинні і вторинні центри здоров’я і навчальні лікарні.

У звітах Millis J.R. і Willard (США) у 60-х роках XX ст. уперше вживається термін «первинна медико-санітарна допомога», але не подано чіткого визначення цього поняття. Millis указує на необхідність забезпечити кожну людину особистим лікарем, a Willard зауважує, що потрібно підняти престиж лікаря загальної практики і зняти питання надмірної спеціалізації.

Ще одна віха — це звіт La Londe М. (Канада, 1974), де наголошено на важливості збереження здоров’я, профілактиці захворювань.

Організація первинної медико-санітарної допомоги у Великобританії

Кількість лікарів у Великобританії становить 17 на 10 000 населення (в Україні — 39,4). Система медичної допомоги двоступенева:

• первинну допомогу надають сімейні лікарі (33 000 осіб), мережа медичних сімейних амбулаторій охоплює всю територію й усе населення Великобританії. Сімейні лікарі надають 90 % усієї медичної допомоги населенню, на одного лікаря припадає 1700—2000 осіб;
• спеціалізована медична допомога здійснюється в спеціалізованих відділеннях лікарень, що є у містах, тут надають 10 % медичної допомоги населенню. Отримати допомогу фахівця хворий може лише за направленням сімейного лікаря.

Усі медичні послуги у Великобританії, за винятком стоматологічних, безкоштовні. Виняток становлять ліки для працездатного населення. Держава витрачає 6,5 % національного доходу на охорону здоров’я.

Організація роботи сімейного лікаря у Великобританії має свої особливості:

• велика увага приділяється спілкуванню з хворими. На прийом одного пацієнта витрачають у середньому 8 хв. За цей час лікар повинен викликати в пацієнта повну довіру, поставити лише потрібні запитання і провести велику аналітичну роботу;
• основний принцип сімейного лікаря у Великобританії: 80 % установленого діагнозу — це дані анамнезу, після збирання якого залишається лише мінімальна кількість найімовірніших діагнозів;
• використовують мінімум додаткових методів дослідження;
• застосовують найпростіші фармацевтичні лікарські препарати в разі потреби, а не можливості (наприклад, з антибіотиків призначають групу пеніцилінів, а не найсильніших препаратів);
• застосовують спеціалізовану допомогу лише за потреби;
• велику увагу приділяють психологічному стану хворих;
• медичним працівникам значно збільшують зарплату, якщо прищепили 95 % дітей, 80 % жінок пройшли гінекологічне обстеження. Причому практично унеможливлюються приписки, обман — професійна честь і гідність цінуються дуже високо. Медичний працівник, що повівся нечесно, не може розраховувати на високий соціальний статус;
• при підготовці фахівців із сімейної медицини велику частину часу приділяють самостійній роботі (1—2 дні занять на кафедрі, решта часу — робота в амбулаторії, де студент 1 день працює під контролем відеокамери, потім проводиться аналіз відеозйомок).

Усе це дало змогу Великобританії посісти перше місце серед 11 країн за показниками надання первинної медико-санітарної допомоги.