Суттю й етапами розвитку багатостороннього регулювання торговельно-економічних відносин на міждержавному рівні є спільно прийняті урядами різних країн домовленості (правові положення, норми, процедури, погоджені взаємні зобов'язання, рекомендації тощо) в галузі економічної політики і практики, що відображають інтереси країн-учасниць у сфері зовнішньої торгівлі. Регулювання насамперед націлене на створення визначених передумов, що сприяють подальшому розвиткові світогосподарських зв'язків між зацікавленими державами, зокрема шляхом досягнення стабільності й передбачуваності режимові доступу до ринків товарів і послуг.

Основними напрямами багатостороннього регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є такі:

• створення зацікавленими державами договірно-правової основи торговельно-економічних відносин, включаючи найважливіші принципи та норми;

• вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу політичних засобів впливу на світогосподарські зв'язки, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торговельної політики;

• формування і подальший розвиток міжнародних інститутів, які сприяють досягненню домовленостей і розв'язанню спірних проблем, що виникають між країнами-учасницями, їх об'єднаннями та угрупованнями;

• обмін інформацією і досвідом організації торговельно-економічних зв'язків.

Багатостороннє регулювання є органічною складовою частиною механізму світової торгівлі, воно виступає як засіб, що сприяє обмінові матеріальними цінностями і послугами, виробничо-технічними знаннями й досвідом між національними виробниками-експортерами товарів і послуг. Організаційними формами багатостороннього регулювання міждержавних торговельно-економічних відносин є міжнародні економічні організації.

Сучасний процес посилення багатобічного регулювання має об'єктивну основу. Події, що відбуваються під впливом науково-технічного прогресу, зрушення в розвитку продуктивних сил підсилюють необхідність у розширенні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя. Реалізація результатів науково-технічного прогресу набуває дедалі глобальнішого характеру, виходить за рамки не тільки окремих виробництв і галузей, а й держав. Багатостороннє регулювання світової торгівлі на міждержавному рівні робить усе більш помітний вплив на умови здійснення торговельно-економічних і виробничо-технічних зв'язків між країнами, на їх обсяг і структуру.

На сучасному етапі багатостороннє регулювання набуло особливо важливого значення і поширилося на багато галузей економічного міждержавного співробітництва. Це зумовлено подальшим посиленням процесу інтернаціоналізації виробництва, заснованого на спеціалізації і кооперуванні виробництва як на внутріпро-мисловому, так і на міжпромисловому рівні, різким загостренням конкурентної боротьби на світових товарних ринках, посиленням взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік, прискоренням науково-технічного прогресу, що поширюється на дедалі більш широке коло країн. Характерною рисою багатостороннього регулювання на сучасному етапі є частка в ньому не тільки великих, а й малих промислово розвинених країн, а також більшості країн, що розвиваються. Це привело до того, що форми й методи багатобічного регулювання стали більш гнучкими, що відображають інтереси дедалі більшого числа учасників світогос-подарських зв'язків.

Необхідно зазначити, що ще з 70-х pp. минулого століття почався інтенсивний процес формування загального правового простору. Цьому значною мірою сприяла діяльність, здійснювана в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що була спрямована на сумісність національних систем регулювання зовнішньої торгівлі, усунення багатьох бар'єрів у міжнародному товарообміні й формування сучасної міжнародної торговельної системи. З 1 січня 1995 р. ГАТТ перетворена на Світову торговельну організацію (СОТ), що становить основу, на якій базуються всі інші багатосторонні угоди, укладені в рамках ГАТТ і в ході "Уругвайського раунду".

Для України, залученої до процесу входження у світову систему господарства, створення СОТ має істотне значення, оскільки приєднання України до угоди про створення СОТ відповідає її економічним інтересам і сприятиме зростанню авторитету й ролі держави в міжнародних економічних організаціях.

Метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі й надання їй стійкої основи, забезпечуючи в такий спосіб економічне зростання, розвиток і підвищення добробуту людей. Це досягається частково на основі вироблення і встановлення правил і угод, що стосується торгівлі між країнами-члєнами і частково шляхом переговорів, спрямованих на подальшу лібералізацію торгівлі товарами і послугами.

СОТ охоплює угодами практично всю сферу міжнародної торговельної політики і значну частину міжнародної комерційної практики, а саме: митно-тарифне регулювання, антидемпінгове регулювання і застосування компенсаційних зборів, використання субсидій і компенсаційних засобів, нетарифні обмеження, кількісне регулювання і ліцензування експорту та імпорту, заборони експорту та імпорту, діяльність державних торговельних підприємств, митні союзи й зони

вільної торгівлі, внутрішні податки, збори, правила, що належать до внутрішньої торгівлі, технічні бар'єри в торгівлі, торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності, міжнародна торгівля і захист навколишнього середовища тощо. Разом з тим до основних положень діяльності СОТ, на нашу думку, можуть бути закладені нові методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на багатосторонній основі. До них, зокрема, можуть належати:

•узгодження торговельних режимів з прийнятими в західних країнах трудовими та екологічними стандартами, які грунтуються на тому, що країни, де ці стандарти нижчі, одержують конкурентні неринкові переваги за рахунок низьких витрат виробництва (у разі визнання COT такої норми, тобто використання цих стандартів у протекціоністських цілях, у гіршому становищі можуть опинитися країни, що розвиваються, де виробництво праце- й екологомісткої продукції дешевше, ніж на Заході;

•визначення принципів регіоналізму, підкріплених переконливими зобов'язаннями, які запобігали б перетворенню регіональних угруповань на відцентрові сили руйнування багатосторонньої системи. Чисельність таких регіональних угруповань нині перевищила 100. Зараз майже всі країни — члени COT є учасницями одного або кількох регіональних угод.

Сферою діяльності Конференції ООН з торгівлі та розвитку є регулювання торговельних й економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів розвитку світової торгівлі. Особливе місце в цій діяльності займає розробка "Принципів міжнародних торговельних відносин і торговельної політики". Суть принципів можна звести до таких основних положень:

•здійснення торговельних та інших економічних відносин між країнами на основі рівноправності, поваги суверенітету, невтручання у внутрішні справи країн і взаємної вигоди;

•неприпустимість дискримінації і методів економічного тиску в будь-якій формі;

•послідовне й універсальне застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі з наданням розвиненим країнами особливих умов;

•скасування преференцій, якими користуються окремі розвинені країни;

•полегшення доступу товарів третіх країн на ринки країн — членів економічних угруповань;

•стабілізація ринків сировинних товарів шляхом укладання міжнародних стабілізаційних товарних угод;

•поліпшення товарної структури експорту країн, що розвиваються, шляхом збільшення в ньому питомої ваги готових виробів і напівфабрикатів;

•економічне й технічне сприяння і надання пільгових кредитів розвиненими країнами державам, що розвиваються, з метою доповнення і полегшення зусиль у розвиткові міжнародної торгівлі останніх без будь-яких неприйнятних для них розумів політичного, економічного, військового або іншого характеру з боку розвинених країн.

Конференція також має проводити аналітичну роботу з широкого кола проблем, серед яких мають бути:

• глобалізація і розвиток, включаючи вивчення специфічних питань, що
належать до участі в міжнародній торгівлі та інвестиціях країн, що розвиваються,
до стимулювання їх зростання і розвитку, до спостереження за реалізацією Про
грами дії для найменш розвинених країн;

•інвестиції, розвиток підприємств і технологій, включаючи підготовку друкованих видань з аналізом даних про інвестиції, сприяння в розробці й реалізації стратегій розвитку на підприємствах, визначення напрямів політики технологічного розвитку та інновацій;

•міжнародна торгівля товарами і послугами та підготовка друкованих видань з питань надання допомоги молодим країнам для розвитку сектора послуг з питань, що належать до законодавства про конкуренцію, сприяння інтеграційним процесам у питаннях торгівлі, захисту навколишнього середовища й розвитку;

•розвиток інфраструктури у сфері послуг з метою підвищення ефективності торгівлі, зокрема шляхом розвитку глобальних мереж телекомунікацій, сучасних засобів передачі інформації, здійснення програм навчання.

Основними напрямами діяльності ще однієї інституції — Міжнародного торговельного центру — є:

•сприяння створенню в країнах, що розвиваються, відповідної інфраструктури для стимулювання торгівлі;

•виявлення й надання допомоги в освоєнні експортних ринків;

•створення спеціалізованих національних служб сприяння торгівлі;

•стимулювання розвитку торгівлі на багатосторонній основі;

•підготовка кадрів.

Особливо важливу роль у розвитку міжнародної торгівлі відіграють міжнародні фінансові організації. Міжнародні фінансові організації насамперед повинні пропонувати такі програми, призначені для сприяння внутрішньорегіональній і міжнародній торгівлі в країнах проведення ними операцій:

•гарантування підтримки торговельно-фінансових інструментів, запропонованих банками у названих країнах;

•пряме фінансування банків регіону у вигляді поновлюваних передекс-портних позичок;

•пряме фінансування низки великих приватних компаній у вигляді поновлюваних предекспортних позичок і/або кредитів на поповнення обігових коштів.

У 1999 р. ЄБРР розробив нову програму сприяння торгівлі для всіх 26 країн проведення операцій. Мета цієї модернізованої програми — задовольняти вимоги нестабільного становища в Центральній і Східній Європі та СНД.

Головне завдання програми сприяння торгівлі — видача гарантій підтверджуючим іноземним банкам на всі чи на деякі зобов'язання, прийнятні для міжнародних фінансових організацій (МФО) місцевих банків-емітентів, а також на торговельні угоди, що відповідають певним вимогам. Окремі МФО, зокрема ЄБРР, можуть надавати такі послуги:

•покривати акредитиви, в тому числі резервні, надавати гарантії передоплати та інші види гарантій платежів, переказних і простих векселів банків-емітентів;

•гарантувати до 100% номінальної вартості основного торговельно-фінансового інструменту; всі лінії фінансування торгівлі, надані банкам-емітентам, не є цільовими і МФО можуть їх змінювати або анулювати будь-коли. Разом з тим це означає, що з банків-емітентів комісійні за зобов'язання і разові не стягуються;

•встановлювати змінні ставки комісійних за гарантію, зумовлених окремо по кожному торговельно-фінансовому інструменту, гарантованому банком, що видаються;

•установлювати простий і чіткий порядок затвердження гарантій, що видаються;

• крім збалансованих кредитів, видавати короткострокові поновлювані
передекспортні кредити деяким місцевим банкам для перекредитування місцевим
підприємствам.

У програмах МФО можуть брати участь банки, зареєстровані в усіх країнах проведення операцій тієї чи іншої організації, в тому числі банки з участю іноземних інвесторів і дочірні банки іноземних банків. До участі в програмах як підтверджуючі можуть допускатися всі зарубіжні банки, що мають досвід укладання торговельно-фінансових угод із банками регіону. Підтверджуючими можуть виступати і деякі банки в країнах проведення операцій, які довели свою здатність на підтвердження торговельно-фінансових інструментів. На участь у програмі банки-емітенти і підтверджуючі банки мають отримати санкцію тієї чи іншої міжнародної фінансової організації з підписанням відповідної юридичної документації.

Програми насамперед мають підтримувати як внутрішньорегіональну, так і міжнародну торгівлю в регіоні проведення операцій МФО. Гарантії МФО мають використовуватися щодо таких експортно-імпортних угод у країнах операцій тієї чи іншої організації:

• підтвердження банком акредитивів чи пов'язаних з торговельними угодами резервних акредитивів, виставлених банком-емітентом (такі акредитиви, в тому числі резервні, мають відповідати уніфікованим нормам і правилам);

• видачі гарантій передоплати та інших видів платежів підтверджуючим банком на підставі зустрічних гарантій банку-емітента;

• обліку чи подібного до цього рефінансування підтверджуючим банком пов'язаних з торгівлею простих векселів, виставлених емітентом або третьою особою і гарантованих банком-емітентом;

• обліку чи подібного до цього рефінансування підтверджуючим банком, пов'язаних із торгівлею переказних векселів, виставлених третьою особою і гарантованих у порядку акцепту банком-емітентом.

Міжнародні фінансові організації мають видавати гарантії і на інші види торговельно-фінансових інструментів, виданих чи гарантованих банком-емітентом на експортно-імпортні угоди в країнах операцій.

Міжнародні фінансові організації мають гарантувати комерційні та політичні ризики неплатежу з боку банку-емітента, але, як правило, вони не можуть брати на себе ризики експортерів чи імпортерів.

Крім гарантій фінансування торгівлі, МФО надають також короткострокові поновлювані кредити банкам у країнах проведення операцій. Ці кредити призначені для фінансування передекспортних позичок для місцевих компаній. Звичайно, МФО вимагають, щоб експортна виручка компаній, що фінансуються в рамках програми, проходила через заставний рахунок або через подібний до нього порядок розрахунків.

Видача гарантій МФО має регулюватися стандартизованими договорами про фінансування торгівлі, що підписуються банками-емітентами та відповідною організацією, а передекспортні позички МФО — стандартними договорами про поновлювані кредити між бацками-клієнтами та МФО. З урахуванням того, що програми не передбачають зобов'язань у результаті підписання договору про фінансування торгівлі чи про поновлюваний кредит, у МФО не повинні виникати зобов'язання щодо видачі гарантії чи надання передекспортної позички. Натомість вони мають стати базою операційних і юридичних взаємин між МФО та банком-емітентом у разі видачі гарантії або надання позички.

На сьогодні виконується нова програма сприяння розвитку торгівлі ЄБРР. У грудні 2000 р. ЄБРР затвердив збільшення граничної суми програми зі 100 до 250 млн євро з урахуванням прогнозованого збільшення обсягу угод у 2001-2003 pp.

Лише на початок 2001 р. до участі в програмі було залучено 46 банків-емітентів у 20 країнах із загальним обсягом граничних сум понад 365 млн євро. До середини 2001 р. нею було охоплено низку банків, у результаті чого формування мережі банків-емітентів було, в основному, завершене. Завдяки програмі значно зріс внутрішньорегіональний торговельний обіг у результаті видачі 22 гарантій на загальну суму 22 млн євро.

За минулі роки щорічно гарантії видавались понад 200 торговельним угодам на загальну суму близько 150 млн євро. Серед типових угод — карбування Російським монетним двором монет у рупіях для казначейства Індії, експорт комбайнів з Росії у Казахстан, а також широкий діапазон експорту та імпорту продовольства, товарів широкого вжитку, медикаментів і промислового устаткування.

У програмі бере участь у цілому 130 банків з усіх великих країн світу, включаючи 29 у країнах проведення операцій ЄБРР. Оперативність й ефективність програми сприяли підвищенню репутації ЄБРР серед банків, що фінансують торговельні угоди.

Окремі міжнародні фінансові організації також гарантують комерційні й політичні ризики неплатежу з боку банку-емітента, але не беруть на себе ризики експортерів або імпортерів.

Крім надання гарантій фінансування торгівлі, міжнародні фінансові організації можуть також надавати короткострокові поновлювані кредити банкам у країнах операцій. Ці кредити мають на меті фінансування передекспортних позичок для місцевих компаній.

Список використаної літератури

1. Цыганкова Т.М. Міжнародні організації: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 1998. -124 с.

2. Цыганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001. — 340 с

3. Countries in Transition. The Vienna Institute for International Economic
Studies. — 1999.-P. 477.