Вступ.

1. О.Конт засновник соціології як науки.

2. Вчення про стадії розвитку суспільства. Закон трьох стадій.

3. Класифікація наук за О.Контом. Вчення про соціальну статику і динаміку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Огюст Конт (1798—1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Основні праці — «Курс позитивної філософії» (1899—1901) та «Дух позитивної філософії» (1910). В молоді роки був учнем і секретарем Сен-Сімона, але не сприйняв його вчення, хоча запозичив деякі ідеї.

Контівська «позитивна філософія» — це своєрідна перехідна система між метафізикою XVIII ст. і методологією науки XIX ст. За формою його «позитивна філософія» близька до метафізики, а соціологія — до філософії історії, та за загальною орієнтацією обидві відтворюють проблеми науки XIX ст.

О. Конт не був новатором у науці в революційному значенні; він сумлінний і ретельний систематик, який узагальнив різноманітні ідеї свого часу і здійснив першу спробу створення системи соціологічного знання.

Незважаючи на те, що Конт хотів створити нові принципи дослідження суспільства, поставив питання про нову науку і намагався розробити її основи — соціальну фізику, соціологію, він сам часто-густо не додержувався своїх принципів і його соціологія більше нагадує філософію історії. Проте слід віддати належне цьому соціологу, що він у своїх дослідженнях відчув необхідність створення нової науки на засадах досвіду та спостереження й орієнтував її на пошук законів соціального розвитку. Він мало що досяг сам, але його принципи й орієнтири лягли в основу численних напрямів і шкіл у західній соціології XIX ст., які виникали, після контівської системи.

1. О.Конт засновник соціології як науки

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюта Конта (І798—1857 pp.). Його доля склалася так, що за життя він не був визнаний як учений, а тим паче як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті: через 20 років про О. Конта з'явилося в американській і європейській пресі близько 900 статей. Його основні твори: "Курс позитивної філософії", "Позитивістський катехізис", "Система позитивної політики", "Заповіт Конта" (останній вийшов уже після його смерті).

Огюст Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засноване на спостереженні й експерименті та пов'язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, достовірністю, конструктивністю, об'єктивністю.

Учений дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет і методи. Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку "соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття "соціальна фізика", а поняття "соціологія", автором якого є також О. Конт, стало широко вживаним.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія)[7, c. 153-154].

Нова наука, за О. Контом, має два розділи — соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, і соціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Філософ сформулював "закон трьох фазисів-стадій" розумового розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумовлює соціальний прогрес. За О. Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил; метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами; позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого становить позитивне знання.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, що супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних суперечностей між власниками та найманими працівниками. Конфлікт між власниками й робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці.

Не був прихильником революційних форм боротьби О. Конт, який надавав важливого значення діяльності інженерів-органі-заторів виробництва, а також моралі та вихованню людей[4, c. 142].

2. Вчення про стадії розвитку суспільства. Закон трьох стадій

У 1822 р. Сен-Сімон і Конт розробили «План наукових робіт, необхідних для реорганізації суспільства», в якому висловили спільну ідею про те, що в своєму розвиткові кожна наука проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Проте спільність висловленої ідеї не означає, що вона належить О. Конту. У Сен-Сімона «верховний закон» прогресу людського розуму виражений у «трьох фазисах», тоді як у Конта він же виступає як «великий основний закон трьох стадій».

Закон «трьох стадій» Конт покладає в основу соціальної динаміки і за його допомогою характеризує основні етапи прогресу людського розуму: теологічну, метафізичну та позитивну стадії.

Теологічна (або фіктивна) стадія розпочинається з найдавніших часів існування людства і триває до 1300 р. В ній Конт виділяє три періоди: період фетишизму (обожнювання людиною явищ і предметів природи, період політеїзму, коли життям і чудесними властивостями надприродного наділялися «фіктивні істоти» і панувала епоха «поетичного світогляду», період монотеїзму (віра в єдиного бога з появою християнства і домінуючою роллю релігії одного бога в політиці, моралі, способі життя, звичаях, пізнанні тощо). В основі сприйняття і розуміння світу ця стадія базується на релігійних уявленнях, пов'язаних з вірою в існування богів, духів та інших фантастичних сил. Це — часи авторитету в науці і монарха — в суспільстві і в системі політичних відносин.

Метафізична стадія охоплює період з 1300 до 1800 р. Вона Характеризується руйнацією старих вірувань і уявлень про природу та суспільство і є перехідною. Надприродні фактори витісняються пошуками сутності та першопричин. Місце бога займає природа. Зростає частка розсудкового мислення і зменшується частка емоційного сприйняття — почуття. Збільшуються елементи критицизму, що готує передумови для переходу до вищої стадії наукового світосприйняття. Руйнуються непохитні раніше авторитети, в суспільстві зростають егоїстичні тенденції в індивідах, в економіці започатковуються елементи розвитку промислового виробництва, в політиці виникають все частіші випадки боротьби проти влади монархів і спроби замінити її владою народу.

Позитивна стадія пов'язана з виникненням наукового менталітету, науковим розумінням природи та суспільства внаслідок утворення позитивної науки і теорії. Наука служить гармонії, рівновазі і благу людства, оскільки вона виявляє порядок і закони розвитку Природи й історії. На позитивній стадії зникають суперечності між теорією та практикою, а пізнання закономірностей розвитку минулого і сьогодення створює можливості для передбачення тенденцій розвитку майбутнього. «Позитивна» наука спостерігає за явищами, відкриває закони, дає знання, сенс якого — «бачити, щоб передбачати» і на цій основі активно впливати на розвиток процесів та явищ.

Слідом за Сен-Сімоном О. Конт певною мірою відтворив реально існуючу тенденцію духовного розвитку людства й індивіда. Міф, епос, наука і справді нагадують «закон трьох стадій» в історії розвитку людського пізнання, як і наші дитячі фантазії та уявлення змінюються романтизмом і безкомпромісністю юності, перш ніж людина погляне на світ скрізь сплав історичного, соціального й особистого знання та досвіду і стане діяти адекватно обставинам[3, c. 79-82].

У якійсь мірі цей закон асоціюється з дарвінівським ученням про філогенез та онтогенез і біогенетичним законом Е. Геккеля про повторення в онтогенезі деяких рис філогенезу. Та справа в тому, що на відміну від природничих явищ, де загальні закони справді набувають величезного практичного значення, в соціальній науці існування такого одного чи декількох законів розвитку суспільства нічого не дає без урахування сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов їх прояву в межах конкретного історичного простору^ часу і культури.

"Контівський «закон» констатує тенденцію розумового розвитку суспільства, але не розкриває, як перебігатиме цей процес на «позитивній» стадії, які майбутні етапи й процеси розумового прогресу суспільства, які механізми його регулювання та прискорення і т. п. На відміну від біогенетичного закону Геккеля, який дає не лише ретроспекцію, а й перспективу, «закон» Конта цієї якості не має. Отже, чи можна його розглядати як закон, коли він не дає змоги передбачення? Звичайно, ні. Це — не закон, а певна система узагальнення й упорядкування трьох певних етапів розвитку суспільного знання в часі — минуле — теперішнє. Закон же має передбачати цей процес і на майбутнє.

У зв'язку з цим зауважимо дещо про так звані загальні закони розвитку. Соціально-історична пізнавальна практика знає багато подібних законів, наприклад закони марксистсько-ленінської діалектики та найзагальніші закони розвитку історії суспільства. Щоправда, в останнє десятиріччя ніхто про них всерйоз не згадував, навіть у партійних документах. Справа в тому, що закони «переходу кількісних змін у якісні», «єдності і боротьби протилежностей» та «заперечення заперечення» при відображенні ними деяких тенденцій універсального процесу розвитку ніколи не мали прогнозуючої сили. Вони використовувалися лише для підтвердження якихось нових відкриттів, процесів чи явищ. Історія не знає жодного прикладу, щоб завдяки цим законам заздалегідь було передбачено щось нове. (Правда, відомі вітчизняні праці 20—30-х років про діалектику в рибному господарстві та китайські розробки часів культурної революції про діалектику вирощування кавунів і її роль у перукарській справі.) Менделєєв не володів діалектикою Маркса, відкриваючи свій періодичний закон, хоча наші вчені силкувалися довести, ніби це досягнуто саме завдяки діалектиці. Мало хто замислювався над тим, що можна бути «стихійним діалектиком» і без її знання, тим більше, що про це писалося без всякого почуття гумору, на повному серйозі. Цілі покоління радянських учених, що назубок знали закони діалектики, також не зробили на її основі видатних відкриттів, а якщо й зробили, то лише завдяки професійному знанню законів власної науки чи суміжних наук. Діалектика успішно спрацьовувала лише на ниві ідеології (Прикладом може слугувати лисенківщина). Дехто розумів безплідність діалектичних законів (математики, фізики та інші природознавці), і тому найчастіше вони досліджувались у сфері «діалектичної логіки» з відкиданням алогізмів зразка «електрон одночасно є і не є в одній точці» чи поправками прикладу Енгельса, запозиченого у Гегеля, про «перехід кількісних змін у якісні» на прикладі води[5, c. 264-265].

Частіше про закони діалектики писали представники гуманітарних наук з посиланням на певні-факти. Та справа в тому, що завжди під певні факти чи абстрактно описані події через будь-який проміжок часу можна підібрати відповідний аналог, можна відшукати певні ритми, знайти якийсь збіг. Post faktum можна розрахувати і виразити математичною формулою будь-які хронологічно виражені історичні події в минулому, але ця формула не спрацює на майбутнє, а отже, вона не відобразить закон. І тому в соціології, в історії говорити про закон можна лише тоді, коли на його основі можна передбачати і практика підтвердить ці передбачення пізніше.

Цей екскурс в більш пізні часи має безпосереднє відношення і до контівського закону трьох стадій. По суті, вперше в історії соціології Конт робить заявку на закон, за яким має жити і діяти суспільство. Проте він настільки загальний і абстрактний, що про його використання не може бути й мови, бо це констатуючий, а не прогнозуючий «закон», а точніше — узагальнений факт. Він, як і закони діалектики, є граничним узагальненням певної емпіричної тенденції. Він загальний в логічному значенні цього слова, а не у тому смислі, що охоплює будь-яке одиничне явище подібно до загальних законів природи, які поширюються на всі, без винятку, окремі явища, майбутня» «поведінка» котрих однозначно прогнозується законом[9, c. 128-129].

3. Класифікація наук за О.Контом. Вчення про соціальну статику і динаміку

Конт вводить так звану лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки у відповідності з історією їх виникнення і розвитку і у зв'язку із залежністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної. Крім того, система класифікації наук Конта будується таким чином, що розташування наук одна за одною йде по мірі зменшення їх простоти й абстрактності: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія).

Математика як найбільш проста й абстрактна наука започатковує, а соціологія (соціальна фізика) як найскладніша й конкретна завершує систему класифікації наук. У цій системі О. Конт поєднує історичне та логічне в розвитку науки.

Аналізуючи науки, Конт поділяє їх на дві категорії — теоретичні та конкретні. Теоретичні науки мають своїм предметом вивчення загальних законів, які поширюються на певні групи явищ і діють там. Ці науки — абстрактні і найбільш загальні. Так, загальна біологія (фізіологія за Контом) — це абстрактна наука, теоретична, а зоологія та біологія — конкретні науки, оскільки вони вивчають на специфічних об'єктах прояв загальних, біологічних закономірностей.

Окремі — конкретні — науки застосовують матеріали загальної теорії для виявлення їх дії в конкретних сферах спеціального наукового знання у відповідності до своїх об'єктів, що становлять предмет конкретної науки. Вони — мовби прикладна галузь загальної теорії щодо конкретних історично визначених у просторі і часі існуючих предметів та об'єктів.

Чим загальніше явище, тим простішим є його вивчення і тим скоріше науки, що його вивчають, стають «позитивними», тобто перетворюються в строго наукові теорії і, навпаки, окремі конкретні явища виявляються більш складними, що стає перешкодою на шляху їх вивчення, менш абстрактними науками (в контовській системі — класифікації) . Ця залежність однієї науки від іншої зумовила пізню появу соціальної фізики — соціології. Соціологія теж абстрактна наука, що не має прикладного характеру; вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об'єкт — суспільство, людину, які є найбільш складними явищами. Сама соціологія, на думку О. Конта, набуває свого обґрунтування в біології (фізіології).

Це показує, що О. Конт, по суті, зводив соціологію до суспільствознавства, яке в його час ще не було чітко спеціалізоване на галузі соціального знання, на окремі науки. Крім того, орієнтація соціології на біологію, як ми побачимо пізніше, відіграла дуже негативну роль у подальшому розвитку соціології, що стала на хибний шлях натуралізації, соціального, хоча Конт неодноразово висловлював думку про відмінність між біологічним та соціальним і достатньо чітко виділив соціологію як самостійну науку про людину[11, c. 132-134].

Тривалий час О. Конт називав соціальну науку «соціальною фізикою». Але в 47-й лекції «Курсу позитивної філософії» він замінює попередній термін на «соціологію». Це він робить неохоче і свідомо, щоб протиставити і термінологічно, і змістовно своє вчення про суспільство А. Кетлє — статисту і демографу, який теж використав термін «соціальна фізика» в назві своєї праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики». Поряд з терміном «соціологія» Конт вживає як синонімічні поняття «політична філософія» та «соціальна філософія».

Конт не лише вводить новий термін, а й розробляє досить повну систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки.

Як і Сен-Сімон, він критикує споглядальність попередніх соціальних концепцій і виступає за необхідність створення «позитивної соціології» як науки, що спирається на дані спостереження, експерименту, порівняльного та історичного методів. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і соціальна фізика має вивчати суспільство як систему. Це означало, що в процесі досліджень необхідно розрізняти вивчення умов існування суспільства, явищ, пов'язаних із збереженням факторів суспільного порядку (соціальна статика), і закони еволюції, розвитку суспільства та його зміни (соціальна динаміка). Таким чином, у системі соціології О. Конт виділяє два розділи — соціальну статику та соціальну динаміку. Ці поняття він запозичує з біології й уподібнює першу анатомії, а другу — фізіології.

Подібно до того, як анатомія вивчає «організацію», основу — фізіологію — процеси життя організму, так і соціальна статика має ч-ітко розмежовувати стосовно кожного політичного предмета основи існування суспільства, не ототожнюючись із соціальною динамікою, спрямованою на «вивчення законів його безперервного розвитку». Проблеми соціальної статики викладені в другій половині четвертого тому, а соціальної динаміки — в двох останніх томах «Курсу позитивної філософії».

Соціальній статиці відповідає поняття «порядок» (вона вивчає будову суспільства, його структурні компоненти), тоді як соціальній динаміці — поняття «прогрес» (вона займається дослідженням процесу соціальної життєдіяльності, вивчає її «технологію» і наслідки того процесу, що відбуваються в соціальному організмі)[15, c. 163-165].

Соціальна статика аналізується Контом досить поверхово, її предметом є сталі «природні» умови існування соціальної системи, і вона виконує в структурі соціології Конта роль теорії рівноваги. Завданням соціальної статики є вивчення природного порядку (організації) людського суспільства, в якому між його різними сторонами і складовими частинами мусять існувати порядок, консенсус (узгодження), які забезпечують рівновагу, стабільність та гармонію між елементами системи. Тут Конт підходить до розуміння соціальних інститутів як особливих об'єктів дослідження в соціології,,Він виділяє такі явища, як сім'я, власність, держава, "релігія, мова, суспільний поділ праці, й розглядає їх як взаємозв'язані між собою елементи системи,,завдяки яким існує соціальний консенсус, причому багато уваги він приділяє сім'ї як найбільш стабільному елементу суспільства.

Суспільний поділ праці Конт теж розглядає як істотний фактор соціальної статики, оскільки завдяки йому відбувається внутрішня диференціація суспільства на різноманітні професійні групи та класи, а водночас це сприяє процесу кооперації людей, їх взаємодії між собою й утворює передумови для існування суспільства як організованої системи відносин між її елементами, без чого об'єднання людей було б «простою агломерацією».

Поряд із сім'єю та державою як політичною організацією для забезпечення порядку й консенсусу з використанням примусу найбільше значення в суспільстві має релігія. Завдяки єдності чуттів і мові релігія здатна найефективніше забезпечувати консолідацію суспільства, і тому кожен уряд зацікавлений у ній як у додатковому засобі для підтримки власних наказів і розпоряджень.

Конт показує, що ізольовані соціальні явища вивчати немає рації, лише їх взаємозв'язок і взаємодія — шлях до пізнання соціальних явищ. Тому соціологія має вивчати соціальне життя в усіх формах його прояву та взаємодії різноманітних елементів.

Соціальна динаміка відіграє в системі Конта роль теорії суспільного прогресу. За своїм змістом вона більше нагадує концепції філософії історії, ніж соціологічну теорію, і в соціологічній системі Конта посідає чільне місце[16, c. 286-287].

Головним завданням соціології є вивчення послідовності розвитку соціальних явищ, бо в постійності прогресу людства та вивченні його законів полягає основна мета соціальної динаміки.

В дослідженні законів розвитку суспільства О. Конт використовує думку Кондорсе про можливість уявити «єдиний народ» (абстракцію), до якого можна було б теоретично, в абстракції, віднести всі послідовні зміни, що спостерігаються у різних народів. Часто О. Конта, і не без підстав, критикують за абстрактність аналізу. В цілому так воно і є. Але. що стосується даного випадку, то в літературі, присвяченій аналізу творчого доробку соціолога, майже ніхто не звернув увагу на раціональну сторону цього підходу. Адже, по суті, О. Конт вводить у соціологію принцип ідеалізації. Не усвідомлюючи цього, він у соціальній динаміці розробляє ідеалізований абстрактний об'єкт. Інша справа, як і наскільки йому це вдалося зробити. Проте заради історичної справедливості, йому слід віддати належне за новації, оскільки в його соціології є те, за що ми цінуємо і від: даємо належне таким ученим-соціологам, як Г. Зіммель, Ф. Тьонніс, К Маркс, М. Вебер та ін., які ввели ідеалізацію як спосіб логічного моделювання об'єктів у «чистому вигляді». Але ці вчені в ідеалізації виходили від емпіричних об'єктів, тоді як О. Конт, всупереч власному принципу спостереження, аналізував абстрактне суспільство й абстрактний закон стадій[8, c. 174-175].

Висновки

Що ж дала соціологічна система О. Конта для розвитку соціологічного знання? Загальні підсумки історичного значення вчення Конта такі.

О. Конт поставив завдання — створити нову науку про-суспільство — соціологію. Він увів у науковий ужиток дуже вдалий термін «соціологія», який сам по собі був активним каталізатором для пошуків предмета й методів нової науки. Не торкаючись морального аспекту запозичення ідей Сен-Сімона, не відомих тоді широкій громадській науковій думці, О. Конт від власного імені проголосив ідею створенням науки публічно.

Орієнтація соціології на «позитивне знання», тобто на. предметну і методичну визначеність, науковість, при всіх недоліках самого позитивізму, безумовно, відіграла прогресивну роль і стимулювала пошуки нових шляхів і засобів у розвитку соціального пізнання, розкриття соціальних законів, поглиблення знань про людину.

Двоїсту роль відіграла система класифікації наук, де «соціальна фізика» (соціологія) виводилася з біології. З одного боку, це була спроба зорієнтувати соціальне пізнання на пошуки точних методів дослідження, а з іншого — ця. система породила цілий ряд вульгаризаторських соціологічних напрямів, які зводили соціальне до біологічного чи психологічного, хоча сам Конт досить однозначно говори» про їхню специфіку і не ототожнював їх.

Плідними виявилися спроби Конта розглянути суспільство як систему з її статистичними та динамічними елементами, що стимулювало в соціології розробку системозберігаючих факторів (соціальні інститути, норми, відносини тощо) і вивчення механізмів соціальних змін — еволюції чи прогресу в суспільстві.

Як не парадоксально, але «позитивна система» О. Конта виявилася досить-таки «метафізичною» й абстрактною всупереч власним принципам: їй бракує даних спостережень, а також точних методів дослідження соціальних явищ.

Система соціології Конта не мала своїх прихильників і послідовників. Американський соціолог А. Босков зазначає, що «із зовнішнього боку Конт дав соціології ім'я та програму, яку він проповідував, але котру сам не наслідував». І з цим цілком можна погодитися.

Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.