Вступ.

1. Поняття та фундаментальні ознаки суспільства.

2. Сутність системного підходу в соціальних науках. Поняття «соціальна система».

3. Типологія суспільства у соціології.

4. Розвиток суспільства як проблема соціології.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

суспільство являє собою найбільш загальну і складну природно-історичну соціальну (чи соціетальну) систему, а її елементами є люди, соціальна діяльність, зв'язки і відносини яких обумовлюються визначеним соціальним положенням (статусом), що вони посідають; соціальними функціями (ролями), що вони виконують; соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.) [3, с.204].

Як соціетальна система суспільство володіє властивістю до самовідтворення, яке здійснюється за допомогою ряду необхідних диференційованих функцій. Ці функції, з одного боку, є наслідком механічного-розподілу суспільної праці, а з іншого — доповнюючи і взаємодіючи одна з одною, додають суспільству характеру особливого соціального організму. Диференціація суспільних функцій супроводжується створенням різних безособистісних структур (економічних, соціальних, політичних та інших інститутів і організацій), що виступають як "речові або матеріальні" носії цих функцій. Ці структури заповнюються людьми, що володіють визначеними якостями (психологічними, професійними й ін.), необхідними для виконання тих чи інших функцій (економічних, політичних і ін.). Люди, включені у функціонування тих чи інших соціальних структур, виконують свої функції не ізольовано, а у взаємодії один з одним. Унаслідок цього в межах тих чи інших безособистісних соціальних структур (інститутів або організацій) складається визначена структура міжособистісних відносин. Саме за допомогою цих міжособистісних відносин, суб'єктами яких є реальні індивіди, приводяться в дію, або, вірніше, виконуються ті чи інші функції з боку безособистісних структур.

1. Поняття та фундаментальні ознаки суспільства

У соціологічній науці термін "суспільство " розглядається в широкому і вузькому значеннях. У найбільш широкому значенні це сукупність відносин і зв'язків між людьми, що історично розвиваються і складаються у процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому сенсі — це історично конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства (наприклад, буржуазне суспільство) і навіть окремого регіону чи країни (українське суспільство), визначені форми соціальних відносин і зв'язків, що відображають всебічну залежність індивідів один від одного.

Тим часом людське суспільство постійно змінюється. На початку людської історії виникло суспільство первісних мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, потім феодальне і, нарешті, капіталістичне суспільство. Людське суспільство розвивається від простого до складного. У межах однієї і тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.

Суспільство являє собою найбільш загальну і складну природно-історичну соціетальну(велику соціальну) систему, а її елементами є люди, соціальна діяльність, зв'язки і відносини яких обумовлюються визначеним соціальним положенням (статусом), що вони посідають, соціальними функціями (ролями), що вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх індивідуальними властивостями.

У цьому зв'язку варто розрізняти три дуже подібних поняття — "країна", "держава ", "суспільство ". Країна — це частина світу або території, що має визначені кордони і користується державним суверенітетом. Держава — це політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади (монархія, республіка), органи і структуру правління (уряд, парламент). Суспільство — це соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. Країни вивчає географія, держави — політологія, а суспільство — соціологія.

Отже, суспільство — це соціальна організація не тільки країни, але також нації, народності, племені. Країни виникли як результат територіального поділу світу. Однак суспільство існувало й у ту далеку епоху, коли ще не було країн і держав[3, c. 158-159].

Таким чином, поняття "суспільство " застосовується до будь-якої історичної епохи, до будь-якої за чисельністю групи або будь-якого об'єднання людей, якщо це об'єднання, на думку американського соціолога Едварда Шилза, відповідає таким ознакам: 1) не є частиною якої-небудь більшої соціальної системи (суспільства); 2) шлюби укладаються між представниками лише даного соціального об'єднання; 3) поповнення відбувається переважно за рахунок дітей тих людей, що вже є визнаними представниками даного соціального об'єднання; 4) має певну територію, яку вважає своєю власною; 5) має власну назву і власну історію; 6) має власну систему управління; 7) існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда; 8) його єднає власна загальна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів, правил тощо), яку називають культурою [1, с.17].

Отже, суспільством можна називати найбільшу соціальну групу, в якій тільки доводиться жити людям і до якої включаються всі інші групи. Ми вже маємо певне уявлення про великі і малі соціальні групи. Отже, суспільство, принаймні сучасне, — це найбільша зі складаючих його великих соціальних груп[9, c. 67].

2. Сутність системного підходу в соціальних науках. Поняття «соціальна система»

Отже, основними видами структури соціальної системи є:

1) ідеальна структура, що поєднує вірування, переконання, уяви;

2) нормативна структура, що включає цінності, норми, визначені соціальні ролі;

3) організаційна структура, що визначає спосіб взаємозв'язку соціальних позицій чи статусів індивідів, а також детермінує характер відтворення соціальних систем;

4) випадкова структура, що складається з елементів, включених до її функціонування, а також наявних на даний момент (конкретний інтерес особистості, або ресурси що випадково надійшли і т.д.) [3, с.121].

Перші два види соціальної структури пов'язані з концепцією культурної структури, а два інших — з концепцією соціетальної структури. Нормативна й організаційна структури розглядаються як єдине ціле, а елементи, включені до їхнього функціонування, — як стратегічні. Ідеальна і випадкова структури та їх елементи, будучи включеними до функціонування соціальної структури як єдиного цілого, можуть викликати як позитивні, так і негативні відхилення в її поведінці. Це є наслідком неузгодженості у взаємодії різних структур, що виступають як елементи більш загальної соціальної системи, дисфункціональні розлади цієї системи.

Структура соціальної системи як функціональна єдність сукупності елементів регулюється тільки їй властивими законами і закономірностями, а також володіє власною детермінованістю. Унаслідок цього існування, функціонування та зміна структури соціальної системи визначається не законом, що стоїть ніби "поза нею", а має характер саморегуляції, що підтримує у визначених умовах рівновагу елементів усередині соціальної системи, а також відновлює цю рівновагу при відомих порушеннях та на-правляє зміну цих елементів і самої структури даної соціальної системи.

Закономірності розвитку і функціонування такої соціальної системи можуть збігатися або не збігатися з відповідними закономірностями соціетальної (великої соціальної) системи, можуть мати позитивні чи негативні соціально значущі наслідки для певного суспільства. Соціальна система, виходячи зі структурно-функціонального аналізу, може бути представлена п 'ятьма аспектами:

1) як взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей;

2) як соціальна взаємодія, що має своїм наслідком становлення соціальних відносин і утворення соціальної групи;

3) як групова взаємодія, в основі якої лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив і т.д.);

4) як ієрархія соціальних позицій (статусів), що їх посідають особи, включені у діяльність даної соціальної системи, і соціальних функцій (ролей), які вони виконують на основі даних соціальних позицій;

5) як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст діяльності (поведінки) елементів даної системи.

Перший аспект, що характеризує соціальну систему, пов'язаний із поняттям індивідуальності, другий — соціальної групи, третій — соціальної спільності, четвертий — соціальної організації, п'ятий — соціального інституту і культури. Таким чином, соціальна система виступає як взаємодія основних її структурних елементів[11, c. 142-144].

3. Типологія суспільства у соціології

На відміну від філософів соціологи розуміють суспільство цілком конкретно і виділяють певні ознаки, за якими все мислиме і реальне різноманіття суспільств, що існували раніше й існують тепер, можна розподілити на певні типи. Декілька типів суспільств, об'єднаних за подібними ознаками чи критеріями, складають типологію. У соціологічній науці виділяють декілька типологій.

По-перше, якщо за головну ознаку обирається наявність писемності, то всі суспільства поділяються на дописемні, тобто, ті що вміють говорити, але не вміють писати, і писемні, що володіють алфавітом і фіксують звуки на матеріальних носіях: клинописних таблицях, берестяних грамотах, книгах, газетах, або комп'ютерах. Народи, що не знають писемності, називають дикими, відсталими або нецивілізованими.

По-друге, існує й така типологія, що поділяє всі суспільства на два класи — прості і складні. Критерієм тут є число рівнів управління і ступінь соціальної диференціації (розшарування). У простих суспільствах немає керівників і підлеглих, багатих і бідних. Такі первісні племена ще подекуди збереглися й дотепер. У складних суспільствах декілька рівнів управління, декілька соціальних прошарків населення, що розташовані зверху донизу в міру зменшення доходів. Тут не просто з'являються керівники і підлеглі — вони утворюють протилежні великі групи чи класи: пануючий і непануючий. Виникла колись стихійно, соціальна нерівність тепер закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично.

По-третє, в основі типології може лежати також і спосіб добування засобів існування, тобто спосіб виробництва. Найбільш стародавні — це полювання і збирання. Відповідно до цього критерію виділяється суспільство первісних мисливців і збирачів. Воно складалося із локальних родинних груп (трибів), відділених одна від одної величезним простором. За часом воно було найтривалішим — існувало сотні тисяч років. Ранній період людських утворень називають ще протосуспільством, або періодом людського стада. На зміну йому прийшли два інших типи суспільства і способу виробництва — скотарство (пастухування) і городництво. Скотарство — більш ефективний спосіб добування засобів існування, заснований на прирученні (одомашнюванні) диких тварин. Зі збирання виросло городництво, а з нього — землеробство. Таким чином, городництво — перехідна форма від добування з природи готових продуктів (диких рослин) до систематичного й інтенсивного вирощування окультурених злаків. Невеликі городи згодом поступилися місцем великим полям, примітивні дерев'яні мотики (сапи) — дерев'яному, а пізніше залізному плугу[6, c. 57-59].

Із землеробством пов'язують зародження держави, міст, класів, писемності — ознак цивілізації. Вони стали можливими завдяки переходу від кочового до осілого способу життя. Землеробську чи аграрну цивілізацію 200 років тому змінила машинна індустрія. Настала ера індустріального суспільства. На думку багатьох фахівців, у 70-ті роки XX століття на зміну індустріальному приходить постіндустріальне суспільство, щоправда, не скрізь, а лише в найрозвинутіших країнах, наприклад у США і Японії. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуговування. Вищу його стадію називають ще інформаційним суспільством.

По-четверте, відповідно до класифікації суспільств, наприклад у термінах мови, виділяють такі суспільства, як французьке, німецьке, англійське, польське, українське тощо, а у термінах релігій — суспільства можуть розподілятися на мусульманське, християнське, буддистське, іудейське та ін.

Крім того, в середині XIX століття К. Маркс запропонував свою типологію суспільств, що одержала широке поширення, особливо в нашій країні. Підставою для неї слугують два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Суспільства, що різняться мовою, культурою, звичаями, політичним устроєм, способом і рівнем життя людей, але об'єднані за цими двома ознаками, складають одну суспільно-економічну формацію. Передова Америка і відсталий Бангладеш — сусіди по формації, якщо базуються на капіталістичному типі виробництва. Згідно з Марксом, людство послідовно пройшло чотири суспільні формації — первісну, рабовласницьку, феодальну і капіталістичну. П'ятою проголошувалася комуністична, котра повинна була настати в майбутньому.

Якщо уважно подивитися на існуючі класифікації суспільств, то можна знайти між різними типологіями більше подібності, ніж розходжень. Сучасна соціологія використовує всі зазначені типології, поєднуючи їх у певну синтетичну модель. її автором вважають американського соціолога Даніеля Белла, що розділив всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну.

У доіндустріальному (чи аграрному) суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним чинником розвитку виступало сільське господарство, з церквою й армією як головними інститутами. В індустріальному суспільстві — промисловість, з корпорацією і фірмою на чолі. У постіндустріальному — теоретичне знання, на чолі з університетом як місцем його виробництва і зосередження.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства супроводжується перетворенням товарної економіки в обслуговуючу, що означає перевагу сфери послуг над сферою виробництва. Змінюється соціальна структура: класовий розподіл поступається місцем професійному. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає своє значення, а вирішальним чинником стають рівень освіти і знань. Подібні процеси спостерігаються в Англії, США, Японії, що завершують перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Але вони не відзначаються в Україні, яка нещодавно завершила перехід від доіндустріального суспільства (де більшість населення складали селяни, що проживали в сільській місцевості) до індустріального[11, c. 179-180].

4. Розвиток суспільства як проблема соціології

Специфіка суспільства як соціальної системи полягає в тому, що воно утворюється на базі тієї чи іншої спільності людей (соціальна група, соціальна організація і т.д.), а її елементами є люди, чия поведінка детермінується визначеними соціальними позиціями (статусами), що вони посідають, і конкретними соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх різними індивідуальними якостями. Крім цього, до складу елементів соціальної системи можуть входити й різні ідеальні (вірування, уявлення і т.д.) та випадкові елементи.

Таким чином, індивід провадить свою діяльність не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільноти в умовах дії сукупності чинників, що впливають на формування і поведінку особистості. У процесі цієї взаємодії люди, соціальне середовище впливають на даного індивіда, так само як і він впливає на інших індивідів і середовище. У результаті така соціальна спільність людей стає соціальною системою, тобто певною цілісністю, що володіє системними якостями, тобто такими якостями, якими не володіє жоден із включених до неї окремо елементів.

Визначений спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) і виконують визначені соціальні функції (ролі), відповідно до прийнятої в даній соціальній системі сукупності норм і цінностей, утворюють й відповідну структуру соціальної системи.

Із розвитком суспільства як соціетальної системи в ньому поряд із названими виникають й інші соціальні системи та органи соціального впливу на соціалізацію індивіда (виховання, освіта), на його естетичний (естетичне виховання), моральний (моральне виховання, припинення різних форм девіантної поведінки), фізичний (охорона здоров'я, фізичне виховання) розвиток.

Кожна зі структур суспільства, будучи її елементом, не тільки виконує визначену функцію, але і додає цій системі в процесі її відносин з іншими її структурами нову (системну) якість, що не зводиться до якостей її елементів. У той же час соціетальна система постійно відтворює соціальну якість своїх структур і відповідно соціальні якості індивідів і груп індивідів, включених до їхнього функціонування, тобто суб'єктів соціальних відносин. Виникає тенденція адаптації до форм і способів функціонування соціетальної системи її структурних і особистісних елементів. Це — один бік проблеми, пов'язаний із функціонуванням соціетальної системи.

Інший її бік полягає в тому, що в процесі функціонування соціетальної системи може статися "підміна" функцій, коли суб'єкти соціальних відносин, включені до даної системи, починають виконувати невластиві їй функції (наприклад, адміністративно-командні методи регулювання економічного життя з боку політичної системи) або виявляється "некомпетентність" особистісних елементів даної структури (наприклад, виконання технічними фахівцями економічних функцій). Унаслідок цього порушується баланс у функціонуванні як структурних, так і особистісних елементів системи, її поведінка стає дисфункціональною. Дисфункціональні розлади чи аномалії в поведінці системи ведуть до її деформації і дестабілізації, зростанню соціальної напруженості[5, c. 93-95].

Виходом із такої ситуації є реформування як структурних, так і особи-стісних елементів системи, надання їх функціонуванню природно-історичного характеру. Реформування таким чином забезпечує перехід системи до її нового якісного стану, наприклад, перехід від авторитарно-бюрократичних — до наукових методів управління економікою; від економіки дефіцитної — до економіки з розвиненою системою споживання; від бюрократичного суспільства — до суспільства демократичного, від закритого суспільства — до суспільства відкритого.

Іншими елементами (чи системами) суспільства є класи, етнічні, демографічні, територіальні і професійні групи, сім'я, особистість і т. ін. [4, с 122-123]. Кожний з названих елементів також може розглядатися як соціальна система і містити в собі інші підсистеми. У такий спосіб соціальні системи взаємно перегруповуються, одні індивіди можуть бути елементами різних соціальних систем. Однак кожна з них, узята ізольовано чи в зв’язку з іншими, може розглядатися як відносно самостійна соціальна система.

В основі класифікації соціальних систем може лежати й тип соціальних зв'язків. У цьому випадку за зв'язками-відносинами виділяються соціальні групи; за зв'язками-взаємодіями — соціальні спільноти; за інституціональними зв'язками — соціальні інститути; за зв'язками контролю — система соціального контролю; за організаційними зв'язками — соціальні організації.

Соціальні групи як елементи суспільної системи є об'єднанням людей на основі спільності соціально значущої ознаки. Структура і специфіка соціальних груп у кінцевому рахунку пояснюється структурою і специфікою соціально-економічного устрою суспільства, передусім способом виробництва і обумовленою ним класовою структурою суспільства. Соціальні групи характеризуються насамперед способом взаємовідносин їх членів (нація, клас, трудовий колектив і т.д.). Межі соціальної групи окреслюються участю (чи неучастю) тих чи інших індивідів у даному виді спільної діяльності.

Соціальні спільноти (місто, село, трудовий колектив, сім'я тощо) як елементи суспільної системи відрізняються тим, що практично всі соціальні системи утворюються саме на їхній базі. Соціальна спільнота — це сукупність людей, яку характеризують умови їх життєдіяльності (економічні, соціально-статусні, рівень професійної підготовки й освіти, інтереси, потреби тощо), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації, класи, соціально-професійної групи, трудові колективи і т.д.); приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів (сім'я, освіта, наука, політика, економіка, релігія і т. д.). Функціонування і розвиток соціальної спільноти відбувається на основі взаємодії її елементів — індивідів.

Наступний тип соціальних систем суспільства твориться на основі спільностей, соціальні зв'язки яких обумовлені об'єднаннями організацій. Такі зв'язки називаються інституціональними, а соціальні системи — соціальними інститутами, що діють від імені суспільства як цілого (економіка, політика, спорт, релігія, мистецтво і т.д.). Інституціональні зв'язки називають ще нормативними, тому що їх характер і зміст установлюється суспільством з метою задоволення найзагальніших потреб його членів. Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління і контролю, що й дає власне можливість суспільству та його системам забезпечувати дотримання нормативних умов, порушення яких шкодить соціальній системі.

Соціальні інститути регулюють поведінку членів тієї чи іншої спільноти за допомогою системи санкцій і винагород. У кожному суспільстві їх завдання зводиться не тільки до примусу, але й до забезпечення гарантій свободи у визначених видах діяльності — свободи творчості, слова, віросповідання, права на одержання визначеної форми і величини доходу, на житло тощо. Зовні соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ і організацій, забезпечених певними матеріальними засобами і виконуючих конкретну соціальну функцію. Зі змістовної сторони соціальний інститут — це визначена система цілеспрямованих, доцільно орієнтованих і стійких стандартів поведінки людей у конкретних ситуаціях у різних видах і сферах діяльності[15, c. 49-50].

Ще одним типом соціальних систем суспільства є соціальні організації, що являють собою складну, ієрархічно взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, котрі повинні виконуватися індивідами, які внаслідок цього стають її членами. Соціальні організації — це ієрархічні цільові системи (де їх елементи — люди — ієрархічно об'єднані для досягнення спільних цілей). Усе це змушує індивідів розподілятися за ролями (за цілями) — "горизонтально" — і за керівництвом, підпорядкуванням (за статусами) — "вертикально". Суспільство розглядає соціальну організацію як найважливіший інструмент вирішення економічних, соціальних, політичних, духовних та інших завдань. Соціальна організація дає можли-вість людині реалізувати свої потреби й інтереси, але в межах, визначених соціальним статусом людини і соціальною роллю, а також соціальними нормами і цінностями організації та суспільства в цілому. Соціальні організації створюються в суспільстві для досягнення визначених цілей і вирішення певних специфічних завдань, вони — головні інструменти функціонування і розвитку суспільства.

Варто підкреслити, що розмежування видів соціальних систем у суспільстві (чи елементів суспільної системи) має дуже умовний характер. Виокремлення соціальної системи за тим чи іншим критерієм визначається, як правило, завданням соціологічного дослідження.

Людина включається в соціальну систему (суспільство в цілому), підкоряється її законам і приймає її норми і цінності, виступаючи таким чином як особистість, яка також може розглядатися як соціальна система. Кожна особистість має визначену сукупність соціальних якостей, що утворюють її структуру. За посередництвом цих якостей відбувається вплив на неї цієї системи, а результатом є соціальні відносини і поведінка людей, типологізовані на основі їх схожих соціальних властивостей і інтегральних якостей тієї чи іншої соціальної системи і суспільства в цілому.

Таким чином,різні соціальні об'єкти, розташовані на макро- і мікро-рівнях, а також на об'єктивно-суб'єктивних континуумах, утворюють складну систему соціальних зв'язків, що управляє потребами, інтересами і цінностями людей. її можна позначити як систему соціетальних зв'язків. Вона упорядковується в кожній конкретній соціальній системі таким чином, щоб забезпечити її ефективне функціонування і розвиток.

Система соціетальних зв'язків виступає, таким чином, як організована сукупність різних форм соціальних зв'язків, що згуртовують індивідів та їхні групи у єдине функціональне ціле, тобто в суспільство (соціетальну систему). У той же час, яку б ми форму соціальних зв'язків між явищами не досліджували, вони завжди існують лише в системі і поза нею існувати не можуть. Різноманіття типів соціетальних зв'язків відповідає й різноманіттю типів соціальних систем, що утворюють суспільство і визначають ці зв'язки[7, c. 161-162].

Висновки

Термін "суспільство" прийнято розглядати в широкому і вузькому значеннях. У широкому — це сукупність відносин і зв'язків між людьми, яка розвивається в процесі історії і складається в процесі їхньої спільної життєдіяльності. А у вузькому — це історично конкретний тип (рід, вид або підвид) того чи іншого суспільства, а також визначені форми соціальних відносин і зв'язків, що відображають всебічну залежність індивідів одне від одного.

Необхідно розрізняти три дуже подібних поняття — "країна", "держава" і "суспільство". Країна — це частина світу або певної території, що має визначені кордони і користується державним суверенітетом. Держава — це політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади, органи, структуру і форму правління. Суспільство — це соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. Країни вивчає географія, держави — політологія, а суспільство — соціологія.

Будь-яке соціальне утворення, на думку Е. Шилза, щоб іменуватися суспільством, має відповідати наступним ознакам: 1) не бути частиною якої-небудь більш великої соціальної системи; 2) шлюби мають укладатися між представниками лише даного соціального об'єднання; 3) відтворення здійснюється переважно за рахунок дітей тих людей, що вже є визнаними представниками даного об'єднання; 4) має певну територію, яку вважає своєю власною; 5) має власну назву і власну історію; 6) має власну систему управління; 7) існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда; 8) його єднає власна загальна система цінностей, яку називають культурою.

У соціології виділяють декілька типологій суспільства. За ознакою писемності — дописемні і писемні; за критерієм числа рівнів управління і ступенем диференціації (розшарування) — прості і складні; за способом добування засобів існування — суспільство мисливців і збирачів, суспільство скотарів і землеробів (або аграрне суспільство), індустріальне суспільство, постіндустріальне суспільство та інформаційне суспільство; за термінами мови — французьке, німецьке, англійське, українське тощо; за термінами релігії — мусульманське, християнське, іудейське і т.д.

За К.Марксом, підставою для типології є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з цією типологією виділяють такі суспільні формації: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Синтетична модель, запропонована Д.Беллом, розділяє всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну індустріальну і постіндустріальну, які власне і відповідають однойменним назвам суспільств.

Системний підхід до аналізу суспільства забезпечує єдність трьох аспектів його вивчення, а саме: генетичного (чи конкретно-історичного), функціонального і структурного. В основі даного підходу лежить поняття "система" — певним чином упорядкована і взаємозалежна сукупність елементів, що утворюють цілісну єдність. У цьому зв'язку під соціальною системою розуміється цілісне соціальне утворення (суспільство, соціальна спільність, соціальна група тощо), де основними системо-утворюючими елементами є люди, їхні зв'язки і відносини.

Кожна соціальна система має певну структуру, тобто визначений порядок устрою її частин або елементів. Основними видами структури соціальної системи є такі: ідеальна, нормативна, організаційна і випадкова.

Соціальна система, виходячи зі структурно-функціонального аналізу, може бути представлена в п'ятьох аспектах: 1) як взаємодія особистостей; 2) як соціальна взаємодія; 3) як групова взаємодія; 4) як ієрархія соціальних позицій (статусів) і соціальних функцій (ролей); 5) як сукупність норм і цінностей.

Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.