Період трансформації соціально-економічних відносин породив цілий ряд нових соціальних і економічних проблем і труднощів, неминучих в умовах різких, не завжди регульованих державою змін. Це: безробіття не тільки окремих громадян, але й населення цілих регіонів, невиправдано висока диференціація доходів найбільш багатих і найбільш бідних верств населення, незначна частка середнього класу в українському суспільстві, інтереси якого збігаються із просуванням ринкових реформ, низька якість системи державного управління національною економікою в цілому, посилення її сировинної орієнтації в експорті й ін.

Подолання даних проблем можливо лише на комплексній, системній основі з урахуванням національних інтересів країни і її економічної безпеки. Разом з тим, вивчення закордонного й вітчизняного досвіду показує, що в умовах переходу країн до ринкової економіки цілий ряд соціально-економічних функцій держави починає виконувати бізнес. Важливу роль у рішенні соціально-економічних проблем покликано зіграти мале підприємництво, що є найважливішої стрижневої складової економічної структури країн з ринковою економікою в силу цілого ряду причин.

По-перше, економічні інтереси суб’єктів розвитку малого підприємництва збігаються з інтересами середнього прошарку підприємців, що є необхідною соціальною опорою ринкової економіки. Вони мають у своїй основі трудову й інноваційну мотивацію й тісно пов’язані з реальним сектором економіки.

У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % всіх зайнятих та до 70—80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70—80-х років у розвинутих країнах ішов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові.

По-друге, на відміну від великого мале підприємництво не монополізує ринкових відносин, а навпроти, створює конкурентне ринкове середовище й антимонопольну структуру економіки. З одного боку, малий бізнес, внаслідок численності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій.

По-третє, він є найбільш рухливим, мобільним, швидко адаптованим  до нових умов ринкової структури, керованої державою за допомогою системи заходів впливу на параметри зовнішнього середовища. Ринкове поводження малого підприємництва багато в чому залежить і визначається соціально-економічною ситуацією в країні. Це дає можливість державі шляхом впливу на нього через систему заходів прямого й непрямого державного регулювання економіки забезпечити необхідні структурні й соціальні перетворення.

Вивчення світового й українського досвіду дозволило виділити й систематизувати основні й додаткові соціально-економічні функції малого підприємництва.

До основних відносяться:

— внесок малого підприємництва у виробництво продукції й економічний ріст країни в цілому;

— забезпечення зайнятості й доходів населення;

— інноваційна активність і генерація інноваційних процесів;

— формування конкурентного середовища й антимонопольної структури галузевих ринків і національної економіки в цілому.

Додаткові функції виникають і розширюються по мірі розвитку малого підприємництва як підсистеми в рамках національного ринкового господарства. Це: вплив на формування позитивних структурних зрушень в економіці; формування прогресивної соціальної структури на основі збільшень частки й значення середнього класу.

Отже, соціально-економічна роль та значущість малого підприємництва для економіки країни підтверджує необхідність пошуку нових шляхів вирішення існуючих проблем його функціонування та розвитку.