referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Соціальна мобільність в сучасному українському суспільстві

Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах — все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо в 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14%. До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани молодь пов’язує зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. Переїзд до міст протягом останніх десятиліть за характером та спрямованістю був і залишається доцентровим, до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці.

Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених напр. XX ст.:

  • масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;
  • спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;
  • висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти;
  • зміна професії як складова стратегії виживання;
  • примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;
  • рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку;
  • стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.