Соціальна антропологія охоплює антропологічно зорієнтовані концепції соціальної життєдіяльності. Намагаючись вивести явища суспільного життя з природи людини, представники соціальної антропології вивчають проблеми соціуму як сумісного буття (Карл Льовіт, 1907—1973), як культурну спадкоємність і зв’язок між генераціями (Еріх Ротхакер, 1888—1965), як соціальні інституції, поведінку і цінності (Арнольд Гелен, 1904— 1976, а також Г. Плеснер, Е. Ротхакер), як соціальні конфлікти (Конрад Лоренц, 1903—1989, Герберт Маркузе, 1898-1979).

Виникає антропологічна філософська школа (А.Гелен, Х.Плеснер), яка ставить за мету поєднати конкретно-наукові досягнення з цілісним філософським осягненням людського життя. Цю традицію продовжують такі напрямки, як прагматизм, глибина психологія, структуралізм. У філософії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення («екзистенції») людини. Пошуки сучасної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві.