1. Які принципи використовують сучасні технології.

2. Що таке єдина система технологічної документації, яке її призначення.

3. Які головні складові рекреаційної технології.

Список використаної літератури.

1. Які принципи використовують сучасні технології

Технологія — наука про способи та процеси виробництва промислових продуктів. Технологічний термін "спосіб виробництва", звичайно, відрізняється від суспільно-економічного поняття про спосіб як єдність продуктивних сил та виробничих відносин. Спосіб виробництва складається з послідовних операцій, які протікають у відповідних машинах і апаратах.

Технологія умовно ділиться на механічну та хімічну. В механічній технології розглядають процеси, при яких змінюється форма або зовнішній вигляд і фізичні властивості матеріалу, а в хімічній — процеси зміни складу, властивостей та внутрішня будова речовини.

Для науково-технічного прогресу важливий тісний зв'язок нової технології з технічними та економічними показниками на будь-якому виробництві в різних галузях промисловості.

Технологія як наука про методи переробки сировини розвивається паралельно з такими галузями, як машинобудування та хімічна промисловість.

Технологія машинобудування — це точна наука, в якій широко використовуються закони фізики, хімії, механіки, теплотехніки, кібернетики, екології, економіки, менеджменту, правила техніки безпеки.

У даному курсі ССТ основними базовими виробництвами в технології машинобудування є виробництво чорних і кольорових металів, обробка металів традиційними технологіями (тиском, різанням, литтям). До міжгалузевих технологій відносяться нові види обробки матеріалів: лазерна, електронно-променева та плазмова технології. До особливої групи технологічних процесів належать технологія тонких плівок, біотехнологія та інші процеси, які використовуються для виготовлення виробів мікроелектроніки.

Розглянемо детальніше поняття про галузі машинобудування. Кожна галузь промисловості — це сукупність підприємств, що об'єднані економічним призначенням продукції, яку вони випускають, і характеризуються спільністю вихідної сировини та матеріалів, технології виробництва, обладнання і професійного складу кадрів. Промисловість у міру розвитку поділяється на комплексні галузі. Комплексними називають галузі, до складу яких входить кілька однорідних, але спеціалізованих всередині даної галузі за більш вузьким призначенням продукції галузей (наприклад, енергетична, машинобудівна, металургійна, хімічна, текстильна, харчова, тощо).

Розглянемо структуру та основні принципи організації виробничого процесу. Основними елементами будь-якого виробничого процесу є: засоби праці, предмети праці, праця людини. Основа виробничого процесу -процес праці як діяльність людини, спрямована на створення споживчої вартості певної кількості та якості. Наприклад, у Черкаській області 17 хімічних підприємств. Хімічні виробництва відносяться до великих машинних виробництв, у яких виробничий процес проходить в умовах розподілу праці та застосування системи машин та апаратів (технічних агрегатів, установок). Виробничі процеси поділяються на основні технологічні (зміна вихідної сировини та матеріалів для отримання готової продукції), допоміжні (ремонт обладнання, будинків, споруд, виготовлення інструменту), обслуговуючі (контроль якості параметрів процесу й продукції, транспортування сировини та матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції) та підсобні (виготовлення тари, упаковка продукції і т. ін.)[4, c. 38-40].

Технологічний процес включає стадії та операції.

Стадія — частина процесу, яка включає виготовлення напівфабрикатів чи готової продукції.

Операція — частина технологічної стадії, в якій дія на предмет праці відбувається в одному чи кількох апаратах (машинах), які обслуговують робітники чи бригада. Операції поділяються на основні (технологічні) та допоміжні.

Технологічні операції є об'єктом планування, обліку та контролю, нормування матеріальних ресурсів, витрат праці та її оплати.

Допоміжні операції забезпечують безперервне проходження основних операцій. Це контрольно-операційні, по-стадійні (проміжні) операції чи підсумковий контроль за відповідністю сировини, напівфабрикатів та готової продукції затвердженим ДЕСТУ чи ТУ, транспортування-переміщення сировини, напівфабрикатів, готової продукції, збереження та відвантаження тощо.

Технологічне обслуговування — забезпечення нормального режиму та безпеки робітників відповідно до процесів (чищення, огляд, промивання, міжопераційне стеження тощо).

Постійне поєднання всіх стадій та операцій утворює структуру виробничого процесу.

Залежно від типу апаратів, рівня автоматизації процесів та механізації праці робітників розрізняють ручні, апаратурно-ручні (машинно-ручні), апаратурно-автоматизовані та комплексно-автоматизовані апарати. За характером проходження в часі апаратурні процеси поділяються на безперервні та періодичні. Організація виробничого процесу передбачає правильне визначення його складових стадій, послідовності, співвідношення та взаємозв'язків розміщення в просторі.

Раціональна організація виробничого процесу можлива тільки на базі комплексного системного підходу на основі таких принципів, як:

спеціалізація — розподіл праці між структурними підрозділами (основними та допоміжними);

пропорційність — визначення відповідності продуктивності праці з урахуванням кількісного та кваліфікаційного співвідношення;

паралельність — одночасне виконання та поєднання технологічних операцій;

прямоточність — мінімальний час переміщення продукції на основі взаємопов'язаного комплектування робочих місць, дільниць, цехів, складів, транспортних служб;

безперервність, технологічна оснащеність;

стандартність, яка знаходить відображення в регламенті, затвердженому для кожного технологічного процесу, в паспортах, складених на машину, процес, продукцію;

надійність, що передбачає певний взаємозв'язок стадій та операцій виробничого процесу, при якому досягається функціонування на основі оперативного керування виробництвом, проведення попереджувальних планових ремонтів тощо;

економічність — раціональне використання матеріально-сировинних, паливно-енергетичних, трудових, фінансових ресурсів при високій якості виготовлення продукції[2, c. 24-26].

Процес розробки та освоєння нових виробництв, реконструкції та технологічного переозброєння сформувався як самостійна стадія процесу виробництва та отримав назву технічної підготовки виробництва.

Технічна підготовка виробництва — це комплекс наукових, технічних та організаційних робіт, пов'язаних з розробкою і освоєнням нової та вдосконаленням діючої техніки й технології, організації виробництва й праці.

Основні завдання технічної підготовки виробництва -формування прогресивної технічної політики, спрямованої на створення найбільш досконалих видів продукції та технологій їх виготовлення; створення умов для високопродуктивної, ритмічної і рентабельної роботи підприємства; скорочення тривалості технічної підготовки виробництва з одночасним підвищенням якості всіх видів робіт.

За змістом технічна підготовка поділяється на дослідну, конструкторську, технологічну, матеріальну та документальну. Ми розглянемо три останні.

За формою організації технічна підготовка поділяється на централізовану, коли всю роботу виконує апарат заводоуправління; децентралізовану, при якій основний обсяг роботи з технічної підготовки виконують цехові органи; змішану, яка передбачає розподіл підготовчих робіт між цехами та заводськими органами.

Технологічна підготовка забезпечує створення оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший строк і з мінімальними витратами нових видів продукції з раніше заданими властивостями та якісними характеристиками. Технологічна підготовка включає вибір вихідної сировини, технічної бази, підбір типового технологічного процесу, технологічного оснащення (технологічне обладнання, засоби механізації та автоматизації виробничих процесів), визначення послідовності операцій, засобів контролю та випробувань, режиму роботи, кваліфікації виконавців.

Основою нового технологічного процесу є технологічний регламент, мета якого — забезпечення умов для найбільш раціонального використання робочої сили, техніки, матеріалів та інших засобів виробництва і досягнення на цій основі зростання продуктивності праці та зниження собівартості, забезпечення належних умов праці. У регламенті визначено вид, обсяги та якість продукції, норми витрат на одиницю продукції сировини, матеріалів, палива, енергії тощо. В ньому вказано послідовність виконання операцій по стадіях технологічного процесу, співвідношення між виробничими потужностями відділів та учасників, розміщення обладнання, оптимальний режим роботи технологічного обладнання, послідовність технологічного процесу та його параметри на кожній стадії.

Регламент містить такі основні розділи, як характеристика продукції та вихідної сировини, опис технологічного процесу, норми витрат сировини й енергоресурсів, можливі неполадки та їх усунення, техніка безпеки, відходи виробництва й викиди газу, обов'язкові інструкції, матеріальний баланс і технологічні схеми виробництва.

Технологічний регламент (новий) розробляють НДІ або КБ підприємств. Він оформлюється у вигляді комплекту технологічної документації і затверджується керівником підприємства. Виконання регламенту є обов'язковим для всіх працівників виробництва, порушення його призводить до браку, погіршення якості, зриву планомірної та ритмічної роботи підприємства. Вимогу дотримання встановленого технологічного регламенту зумовлює необхідність підтримування на підприємствах суворої технологічної дисципліни. Будь-яка зміна регламенту має проводитись одночасно у всіх відділах і на всіх стадіях виробництва спеціальним розпорядженням технологічної служби, яке затверджується головним інженером. Контроль за дотриманням технологічного регламенту доручено змінному майстру (начальнику зміни).

Матеріальна підготовка включає забезпечення підприємства (виробництва, цеху) необхідними матеріальними та енергетичними ресурсами (сировиною), підготовку складських приміщень і транспортного обслуговування відповідно до потреб, розробку системи організації зберігання, облік та реалізацію готової продукції, матеріально-технічне постачання. В ході матеріальної підготовки визначають витратні коефіцієнти по сировині, матеріалах, паливу та енергії з урахуванням передового досвіду економного використання ресурсів, а також коефіцієнтів, які застосовуються на підприємстві. Тому витратні коефіцієнти поділяють на теоретичні, які визначаються розрахунковим шляхом, та виробничі, які фактично досягнуті. Розрахункові коефіцієнти мають бути прогресивними, науково обґрунтованими, тобто враховувати досягнення передових виробництв. Фактичні коефіцієнти, як правило, нижчі від планових або розрахункових у результаті використання раціоналізаторських пропозицій, проведення заходів щодо економії та бережливості.

Всі розглянуті принципи взаємопов'язані та взаємообумовлені. Наприклад, спеціалізація робочих місць створює умови для впровадження засобів автоматизації праці, механізація виробничого процесу в цілому впливає на ступінь безперервності та ритмічності випуску продукції, створює передумови для пропорційного та збалансованого функціонування виробництва. Дотримання цих принципів забезпечує ефективне проходження технологічного процесу та якість продукції[6, c. 12-14].

2. Що таке єдина система технологічної документації, яке її призначення

Документальна підготовка складається з розробки технічної та технологічної документації відповідно до вимог ЄСТП (єдина система організації та управління процесом технологічної підготовки), яка включає ЄСКД (єдина система конструкторської документації) — комплекс державних стандартів та ЄСТД (єдина система технологічної документації). Функціонування ЄСТП забезпечується застосуванням стандартів (в Україні замість "ТОСТ" тепер "ДСТУ" та "Міждержавний ГОСТ"). Нині проводиться заміна стандартів України. Документацію на конкретні методи та засоби технічної підготовки виробництва розроблюють на основі ЄСКД, ЄСТД, єдиної системи класифікації та координування техніко-економічної інформації, єдиної системи атестації якості продукції, планової, провідної та нормативно-технічної документації.

Система ЄСТД встановлює обов’язковий порядок розробки, оформлення і збереження всіх видів технологічної документації на машино- і приладобудівних підприємствах країни для виготовлення, транспортування, встановлення і ремонту виробів цих підприємств. На основі технологічної документації здійснюють планування, підготовку і організацію виробництва, встановлюють зв’язки між відділами і цехами підприємства, а також між виконавцями (конструктором, технологом, майстром, робітником).

Єдині правила розробки, оформлення і збереження технологічної документації дозволяють використовувати прогресивні способи машинної її обробки і полегшують передачу документації на інші підприємства.

Стандарти ЄСТД позначаються перед номером стандарту цифрою 3[5, c. 179-180].

3. Які головні складові рекреаційної технології

Востанні десятиліття всвіті спостерігається стійка тенденція підвищення інтересу донових сучасних технологій вгалузі дозвілля. Цеобумовлено тим, щораціональне використання вільного часу дає можливість людині знімати соціальне напруження, атакож відновлювати свої психологічні тафізичні сили.

З переходом на ринкові відносини традиційна шкала переваг на відпочинок і лікування поступово трансформується. Це відбувається, насамперед у результаті формування прошарку багатих людей, нового споживчого поводження, лібералізації системи ціноутворення на путівки, зниження реальних доходів у більшості населення й інших факторів. Шкала переваг стає більше диференційованої на всіх сходах соціальних сходів.

Фактори й умови, що визначають попит населення на рекреаційні послуги й оздоровчий туризм на сучасному вітчизняному ринку недостатньо розглянуті й вивчені.

Характер і особливості впливу окремих факторів дозволяють класифікувати їх на вихідні й специфічні. До першої групи варто віднести ті, які здатні, наприклад, змінювати обсяг і структуру рекреаційного попиту населення незалежно від часу (у сезон або в період міжсезоння) і місця. Характер дії специфічних факторів такий, що вони здатні, наприклад, викликати коливання попиту тільки на окремі послуги (товари) і по окремих сегментах ринку, а також на регіональний рекреаційний продукт.

Вихідні фактори галузевого рівня визначають обсяг і структуру вдоволеного попиту й побічно формують незадоволений і відкладений попит. До них можна віднести кількість санаторно-курортних і інших видів рекреаційних підприємств, число місць, чисельність медичного й обслуговуючого персоналу в них, вартість основних фондів і рівень інвестицій у галузь, екологічний стан і інше.

Специфічні фактори визначають попит регіонального рекреаційного продукту й включають: рівень розвитку інфраструктури курортів, тобто підприємств і організацій таких галузей як зв'язок, будівництво, транспорт, охорона здоров'я, комунальне господарство, торгівля й громадське харчування, культура.

В окрему специфічну групу варто віднести фактор психологічного й фізичного порядку. Вони відіграють особливу роль у формуванні рекреаційного попиту, їхній вплив виражається в тім, що вони спонукують людей до тимчасової зміни місця проживання з метою рекреації або, навпаки, перешкоджають цьому. Такими факторами, насамперед , можна вважати устояні споживчі звички (наприклад, хтось звик відпочивати в моря кожним летом, а хтось робить це з більшим інтервалом); соціальну активність; сприйнятливість до стилю життя інших людей; стан здоров'я; родиний стан; інтелектуальні запити; невизначеність і ризик під час рекреації, пов'язані із соціально-економічною й політичною нестабільністю в окремих регіонах. Самі специфічні фактори досить численні й різноманітні. Тому, коли вивчається попит на той або інший товар (послугу), їх необхідно визначати в кожному конкретному випадку. По ступені дії фактори можна групувати на сильно, помірковано й слабко впливають на із прос. Така їхня класифікація стає особливо актуальної в період, коли вони починають настільки помітно змінювати силу свого впливу на рекреаційний попит населення, що це неможливо ігнорувати в господарській практиці[3, c. 156-158].

Список використаної літератури

1. Ананьєв. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Текст лекцій / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2003.
2. Вельбой В. Системи технологій: Посіб. для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — Хмельницький : ТУП, 2003. — 339с.
3. Демченко М. Системи технологій: Навч. посіб. / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : Видавництво ДонДАУ, 2001. — 314с.
4. Дичковська О. Системи технологій галузей народного господарства: навч. посіб. для студ. вуз. / Ольга Василівна Дичковська,; Ольга Дичковська ; М-во освіти України. Ін-т системних досліджень освіти; Тернопільська акад. народного господарства. — К. : ІСДО, 1995. — 311 с.
5. Дубровська Г. Системи сучасних технологій: навчальний посібник / Галина Дубровська, Анатолій Ткаченко, ; М-во освіти і науки України, Черкаський інженерно-технологічний ін-т. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 351 с.
6. Осауленко І. А. Системи технологій: Конспект лекцій. — Черкаси : Черкаський ЦНТЕІ, 2004. — 79с.
7. Руденко П.О., Романенко В.П. Системи технологій. Конспект лекцій. Чернігів. 2002. — 155 с.