Україна згідно із статтею 1 Конституції України є соціальною, правовою державою. Отже, її податкова система повинна відповідати вимогам щодо рівня фінансування суспільних благ із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечить формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантії громадянам достатнього життєвого рівня.

В умовах економічної й соціальної кризи, коли держава зберегла контроль за величиною оплати праці тільки в бюджетній сфері, законодавчо сформована система оподатковування доходів фізичних осіб повинна вирішувати два основні завдання: фіскальне — забезпечення доходами бюджет; соціальнерегулювання доходів населення.

Отже, для економічного та соціального розвитку суспільства, забезпечення фінансових потреб держави та матеріального добробуту населення система оподаткування доходів фізичних осіб в Україні повинна бути не тільки джерелом доходів держави, а й регулятором доходів населення, інструментом соціальної справедливості.

На проблему необхідності удосконалення системи податкових відрахувань при оподаткуванні доходів фізичних осіб звертали увагу в своїх роботах багато науковців, серед яких такі відомі вчені як Варналій 3. С., Мельник П. В., Кухарєва О.О., Савенко О. Л., Соколовська А. М., Яроцька Т. Р.

Визначення податку з доходів фізичних осіб має базуватися на тому, що це примусовий прагматичний фінансовий компроміс між потребами держави в коштах та інтересами фізичних осіб, реалізація якого повинна сприяти соціально-економічному розвитку країни, і основне завдання державної політики у сфері оподаткування доходів населення полягає в тому, щоб знайти цей компроміс і забезпечити його правову регламентацію [ 6 ].

При написанні статті автор ставить перед собою наступні завдання:

— обґрунтувати необхідність посилення соціальної спрямованості оподаткування доходів населення;

— дослідити міжнародний досвід надання податкових знижок ( відрахувань) при оподаткуванні доходів громадян;

— надати пропозиції по удосконаленню системи податкових знижок ( відрахувань) при оподаткуванні доходів населення в Україні.

Дотримання принципу справедливості вимагає внесення змін в існуючу систему оподатковування доходів фізичних осіб, щоб вона забезпечувала справедливий розподіл податкового навантаження, його зниження на одержувачів низьких і середніх доходів і підвищення для багатих верств населення.

Крім того, посилення соціальної спрямованості податку з доходів фізичних осіб необхідне в зв’язку з тим, що соціальні проблеми суспільства: безробіття, висока частка громадян, що перебувають за межею бідності, погіршення демографічної ситуації, різка диференціація доходів населення — являють собою загрозу економічному росту в країні [ 4 ].

Важливе значення при вирішенні соціальних проблем у державі має порядок оподатковування доходів населення, заснований на базових принципах оподатковування і світовому досвіді. Метою перетворень повинно стати перенесення ваги оподатковування на найбільш заможні верстви населення, відсутність податкових зобов’язань в осіб, що перебувають за межею бідності, найбільш пільговий порядок оподатковування доходів осіб, яких умовно можна було б віднести до середнього класу та родин, що мають неповнолітніх дітей. Інструментом досягнення зазначених цілей є, насамперед, система податкових знижок (відрахувань).

Розвиток принципу справедливості в оподатковуванні доходів полягає в тому, що економічна наука обґрунтувала необхідність визначення мінімуму доходу, вільного від обкладання. Ідея введення неоподатковуваного мінімуму при оподатковуванні доходу належить англійському вченому Джонові Стюарту Міллю (1806-1873), що запропонував використовувати його для послаблення соціальної напруженості. Спочатку під мінімумом існування розуміли фізіологічний мінімум, необхідний для підтримки життя працівника і його родин. До другої половини XX століття поняття мінімуму існування розширюється, під ним стали розуміти сукупність коштів, необхідних для гідного існування людини. Установленню неоподатковуваного мінімуму перешкоджали численні теоретичні заперечення. Одні обґрунтовували своє негативне відношення до вилучення від обкладання малих доходів на основі теорії обміну послуг. Оскільки всі так само споживають державні послуги, то всі так само повинні й платити податки. Застосування податкових пільг суперечить принципу загальності оподатковування і означає невиправдане перекладання податкового тягаря на певні верстви населення. Інші аргументували негативну позицію стосовно пільг по прибутковому оподатковуванню етичними міркуваннями про обов’язок кожного платити податки, що є частиною політичних прав. Небезпечно звільняти від участі в несенні податкового тягаря численний клас низькооплачуваних працівників, що мають можливість впливати на політику.

Податкова практика виявила недоцільність заперечень проти встановленнямінімуму, вільного від обкладання податком. Чималу роль у звільненні від податку мінімуму засобів існування відіграла та обставина, що малі доходи важко піддаються визначенню, і обкладання їх обійшлося б державі дуже дорого. Економічна теорія не тільки захистила мінімум, вільний від обкладання податком, але й позначила його межі. Межі мінімуму, вільного від оподаткування, найчастіше визначаються потребами держави і рівнем економічного розвитку країни. Якщо країна бідна — мінімум цей не може бути занадто низьким, тому що тоді невеликі доходи піддалися б надмірному обкладанню податком, наслідком чого було б уповільнення нагромадження капіталів [ 7 ].

У світовій практиці при оподаткуванні доходів населення вже багато років застосовуються податкові пільги у формі податкових відрахувань (знижок). Вони віднімаються з доходу, що підлягає оподатковуванню, і лише після цього визначається податкова база, до якої застосовуються ставки податку (стандартні відрахування). Також податкові відрахування можуть бути у формі податкового кредиту (на суму соціально важливих видатків платника податків). У багатьох країнах податкові відрахування надаються у фіксованих сумах при низьких доходах або мають вигляд надаваних пільг. Наприклад, у США застосовуються стандартні відрахування до низьких доходів у вигляді не оподатковуваного податком мінімуму доходу (- для осіб старше 65 років передбачена знижка в сумі 750 дол., а для сліпих — 1500 дол. у рік), знижки на дітей і утриманців (у формі додаткового неоподатковуваного мінімуму, який надається платникові податків на кожну дитину і утриманця), і т.д.

Ідея про недоторканність тієї частини доходу, яка йде на задоволення необхідних потреб його власника, знайшла своє відображення в законодавствах всіх країн, що мали і мають в тій або іншій формі податок з доходів фізичних осіб. У Великобританії особиста знижка була встановлена в розмірі 3455 фунтів стерлінгів у рік, у Франції не обкладався дохід нижче 18140 франків, у Німеччині мінімальне відрахування становило 12000 марок у рік, в Іспанії індивідуальний неоподатковуваний мінімум становить 400 тис. песет у рік в Австрії — 5 тис. шилінгів, у США — більше 4 тис. доларів [ 7 ].

У ряді країн (Великобританія, Німеччина, Іспанія, Австрія, США й ін.) у тій або іншій модифікації діють підвищені сімейні знижки. Розміри особистої і сімейної знижок регулярно індексуються. Крім того, є і додаткові відрахування. Наприклад, у Великобританії ними користуються вдови і удівці, громадяни старше 65 років, сліпі, у Франції — люди похилого віку, інваліди.

Отже, згідно з міжнародним досвідом розрізняють такі основні види податкових знижок( відрахувань):

— основні (базисні або стандартні) знижки у формі звільнення від оподатковування частини доходів, які надаються всім платникам податків незалежно від їхнього доходу, сімейного статусу, наявності дітей, утриманців і т.д.;

— знижки, які надаються платникам податків залежно від їхнього сімейного статусу (так звані “сімейні знижки”;

— знижки, передбачені платникам податків, що мають дітей, які перебувають на їх утриманні, та інших утриманців;

— нестандартні знижки, які надаються платникам податків на суму понесених соціально важливих видатків ( лікування, отримання освіти і т. д.) [ 6 ].

Особливість стандартних знижок полягає в тому, що їхня величина не пов’язана з якими б то не було доходами чи фактичними видатками платника податків. Вони повинні надаватися всім платникам податків відповідно до положень податкового законодавства. Ці знижки передбачаються або у фіксованих абсолютних сумах, або у встановлених частках ( відсотках ) від доходу.

Нестандартні знижки повинні надаватися у формі податкового кредиту на суму фактично понесених соціально значимих витрат, підтверджених платником податку документально. До таких витрат можна віднести витрати на лікування, отримання освіти, придбання житла, благодійну допомогу і т. д.

У економічно розвинених країнах при обкладанні сукупного доходу використовуються високі податкові відрахування. Величина відрахувань в Україні економічно не обґрунтована і не має істотного регулюючого значення для платника податків, не забезпечує належну диференціацію споживання для родин, що мають дітей, і родин без дітей. Крім того, в Україні законодавчо не передбачена індексація відрахувань, незважаючи на значний рівень інфляції, що потенційно знецінює їх щороку і навіть щомісяця. Навпаки, у розвинених країнах, навіть при мінімальній інфляції, передбачена індексація відрахувань. Наприклад, у Великобританії і США розміри особистої і сімейної знижокавтоматично переглядаються кожний фінансовий рік з урахуванням росту індексу роздрібних цін, але у зв’язку з особливими економічними умовами розміри знижок можуть бути заморожені [ 5 ].

Отже, з метою посилення соціальної спрямованості податку з доходів фізичних осіб в Україні, необхідно удосконалити систему податкових відрахувань ( соціальних пільг, податкових кредитів ).

Перш за все, система стандартних відрахувань повинна максимально враховувати не тільки фінансовий стан платника податків, але і його родинний стан. Адже тільки облік родинного стану дозволяє визначити реальну платоспроможність фізичної особи, побудувати систему пільг, що мають адресний характер для категорій населення, що мають неповнолітніх дітей.

Першочерговою мірою при реалізації даного напрямку є звільнення від оподатковування сум, що не перевищують розмір прожиткового мінімуму. Здатність людини до сплати податку повинна визначатися розміром вільного доходу, що залишається після задоволення життєво необхідних видатків на самого платника й членів його родини.

Звільнення від оподатковування сум доходів, призначених для задоволення мінімальних життєвих потреб людини, є аксіомою прибуткового оподатковування в розвинених країнах і, на наш погляд, є обов’язком кожної держави. Неоподатковуваний мінімум у розвинених країнах встановлюється в розмірі, необхідному для відтворення робочої сили, і перевищує прожитковий мінімум країни. Для України ж встановлення неоподатковуваного мінімуму в розмірі прожиткового мінімуму є метою податкових перетворень у даній сфері. Разом з тим прожитковий мінімум не відображає реальних потреб громадян. В споживчу корзину не включено багато необхідних витрат, а також занижені норми споживання Тому, необхідно значно збільшити розмір прожиткового мінімуму. Виключення такого мінімуму доходу з бази оподатковування було б актом соціальної справедливості і дозволило б відмовитися від застосування деяких видів соціальної допомоги незаможним верствам населення (шляхом «заміни» соціальної допомоги на зниження податку).

Ріст розміру стандартних відрахувань забезпечить не тільки виконання принципу справедливості в прибутковому оподатковуванні, але й підвищить платоспроможність населення, розширить внутрішній попит. Додаткові доходи, отримані у зв’язку зі збільшенням величини неоподатковуваного доходу основною частиною населення, що одержує доходи, незначно перевищуючі прожитковий мінімум, будуть використані на придбання предметів першої необхідності, в основному вітчизняного виробництва.

При ухваленні рішення про підвищення розміру стандартних відрахувань варто враховувати наявність гострої демографічної проблеми в країні, з якої раніше держава не зіштовхувалася.

Прогнозоване наростання природних втрат населення. при одночасному зниженні частки працездатного населення й осіб, молодших 15 років, і росту частки людей непрацездатного віку приведе до підвищення навантаження на бюджет і соціальні позабюджетні фонди, а також зниження трудового потенціалу країни. Основною причиною скорочення народжуваності є економічна причина. Статистичні дані свідчать про зниження середньодушових доходів родин, що мають дітей. Тому доцільно також змінити підходи до відрахувань на дітей і надати їм стимулюючий характер.

Державна підтримка родин, що мають дітей, в області оподатковування повинна виражатися в реальному скороченні податкових зобов’язань для громадян, що виховують неповнолітніх дітей. Установлені ж соціальні пільги на дітей практично не впливають на суму податку з доходів фізичних осіб для родин із неповнолітніми дітьми.

Розмір соціальної пільги платникові і відрахувань на дітей повинен відповідати прожитковому мінімуму. Перехід на звільнення від оподатковування доходів, що не перевищують прожитковий мінімум, доцільно проводити поетапно протягом декількох років з одночасним комплексом заходів щодо розширення податкової бази податку з доходів фізичних осіб. Стандартні відрахування на утримання дітей, з врахуванням складної демографічної ситуації, варто надавати в розмірі прожиткового мінімуму в першочерговому порядку.

Наприклад, у 2009 р. встановити неоподатковуваний дохід на одну дитину у розмірі, що забезпечує придбання мінімального набору продуктів харчування, що становить близько 80% від прожиткового мінімуму. В 2010 р. стандартні відрахування збільшити до 90% від прожиткового мінімуму, і до 2011 р. довести даний розмір до 100% та перейти на звільнення від сплати податку доходів у межах прожиткового мінімуму на кожну дитину в родині або утриманця. Встановлення стандартних відрахувань у сумі прожиткового мінімуму дозволить проводити індексування величини неоподатковуваного доходу.

Крім того варто законодавчо передбачити щомісячну індексацію стандартних відрахувань на рівень інфляції. Щомісячна індексація неоподатковуваного мінімуму (соціальної пільги) може утруднити розрахунок податку, проте дозволить вивести з обкладання дохід, що гарантує платникові податків задоволення певного рівня матеріальних потреб.

Реформуванню підлягає і сам порядок надання відрахувань. Встановлення обмежень по користуванню стандартними відрахуваннями (соціальними пільгами) осіб з доходом, який дорівнює, наприклад, сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженій на 1,4 та округленій до найближчих 10 гривень чи якійсь іншій сумі, вважаємо, є помилковим. Право виключення з доходів сум життєво необхідних видатків наутримання самого платника податків і членів його родини не повинно залежати від розміру одержуваного доходу. Але ставки оподаткування високих доходів повинні також бути високими.

Надання права виключення з оподатковуваних доходів, наприклад, витрат на освіту (права на податковий кредит) обумовить виникнення позитивних зрушень у вигляді збільшення вкладень в людський капітал. Якщо ж цими відрахуваннями більше будуть користуватися платники податків з високими доходами, то це може здійснити стимулюючий вплив на процес легалізації їх доходів. Крім того, не встановлення обмежень по величині отриманого доходу при наданні стандартних відрахувань (соціальних пільг) та податкових кредитів спростить розрахунок податку.

В даний момент стимулююча функція податкових відрахувань з точки зору її соціальної направленості не дає позитивного результату. Податкові відрахування настільки незначні, що майже не здійснюють суттєвого впливу на матеріальний стан громадян.

Як вже зазначалося, соціальна підтримка населення виражається також у зменшенні оподатковуваного доходу платника податків на соціально значимі видатки, пов’язані з одержанням освіти, підвищенням кваліфікації, медичним обслуговуванням населення. Дані види відрахувань відповідають загальноприйнятій практиці, і їх введення з 2004 р. варто розглядати як позитивні зміни в системі оподатковування доходів фізичних осіб.

Однак, недосконалість механізму надання податкових кредитів істотно знижує переваги даних соціальних відрахувань, передбачувані при їхньому введенні.

Перш за все, процедура користування такими соціальними відрахуваннями як податковий кредит в даний час ускладнена у зв’язку із численними і часто мінливими вимогами податкових органів по оформленню документів, що підтверджують факт несення платником податків соціальних видатків. Складності, пов’язані з одержанням цих соціальних відрахувань, привели до того, що кількість осіб, що звернулися в податкові органи за поверненням податку на доходи фізичних осіб у зв’язку з несенням соціально значимих витрат, є незначною [1].

Тому необхідно удосконалити механізм надання соціально значимих податкових відрахувань, пов’язаних з одержанням освіти, підвищенням кваліфікації, медичним обслуговуванням населення і т. д., спростити та затвердити постійні вимоги до оформлення документів, що підтверджують факт несення платником податків соціально значимих витрат для отримання податкового кредиту.

Отже, ефективне функціонування механізму справляння податку з доходів громадян вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей різних соціальних верств населення, що є платниками податку. Тому податкова політика держави має максимально повно реалізовувати принцип соціальної справедливості шляхом застосування механізмів податково-розподільчого впливу на формування і перерозподіл реальних доходів населення. Порушення в процесі оподаткування доходів населення принципу соціальної справедливості, який полягає у забезпеченні підтримки малозабезпечених верств населення шляхом встановлення економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів та дієвої системи надання податкових знижок, а також ігнорування принципу інфляційної нейтральності, який зобов’язує нейтралізувати фіскальну залежність доходної бази бюджету від інфляційних джерел надходжень, що особливо негативно позначається на динаміці реальних доходів, ускладнюють процес відтворення трудового потенціалу, обмежують фінансові ресурси підвищення життєвого рівня населення.

Таким чином, для забезпечення соціальної справедливості при оподаткуванні доходів населення основним завданням є приведення системи оподаткування доходів громадян у відповідність з реальними економічними умовами життя населення. Дохід у розмірі прожиткового мінімуму потрібно вивести з-під оподаткування, значно збільшити розмір прожиткового мінімуму, удосконалити систему надання стандартних податкових відрахувань у формі соціальних пільг та податкових знижок у зв’язку з соціально значимими витратами платника податку (податкових кредитів), змінити підхід до відрахувань на дітей і надати їм стимулюючий характер, проводити регулярну індексацію величини неоподатковуваного доходу, особистої і сімейної знижок.