Вступ

Актуальність теми. Модернізація системи освіти є одним з пріоритетів сучасної внутрішньої політики України. У цьому контексті досвід нашого стратегічного партнера Польщі, здобутий у процесі реформування власної освітньої системи, є надзвичайно цінним для нашої держави. Він може стати у нагоді нашим політикам і освітянам під час продовження реформування української системи освіти.

У вітчизняній історіографії проблемі реформування системи освіти Речі Посполитої поки що не приділяється належної уваги, ґрунтовних досліджень із зазначеної проблеми фактично не існує. У той же час в польській історіографії існує низка робіт, присвячених зазначеній проблемі. Таким чином, проблема модернізації польської системи освіти на рубежі ХХ — ХХІ століть є актуальною і заслуговує на більшу увагу з боку українських дослідників.

Мета роботи полягає у визначенні основних напрямків реформування освіти Польщі та проблемних питань, з якими зіштовхнулася країна під час здійснення цих реформ. Крім того метою роботи є зіставлення досягнень Польщі з можливостями сучасної української освіти.

1. Структура загальноосвітньої та вищої школи Польщі

Польські освітні традиції були засновані ще в XIV столітті. У Польщі розташовані деякі з найстаріших університетів Європи. Так, наприклад, Ягелонський університет у Кракові був заснований у 1364 році. Сьогодні польські університети сьогодні продовжують славетні традиції своїх попередників. Вони пропонують високий рівень освіти і складають невід’ємну частину Європейської системи освіти. Усі провідні університети пропонують програми англійською мовою, включаючи медицину, технічні науки, бізнес і фінанси. Польща бере активну участь у Болонському процесі. Завдяки ECTS (Європейська Кредитна Система), студенти можуть продовжити своє навчання в інших країнах.

До вересня 1999 року першим етапом одержання освіти у Польщі була початкова школа-восьмирічка, після якої можна було подумати про вступ до так званих постпочаткових шкіл: середньо-загальноосвітніх або середньо-професійних.

Загальний час навчання до моменту закінчення середньої школи складає від 12 до 13 років. Після закінчення середньої школи учні можуть приступити до матуральних іспитів і після успішної їхньої здачі одержати атестат зрілості (матуру).

З 1 вересня 1999 року польські школярі стали вчитися за тими ж програмами, що і їхні європейські однолітки.

До реформи порядок був такий. Обов’язковим було навчання до 8 класу. Потім ті учні, що не бажали вчитися далі, мали можливість піти в технікуми, училища, або почати працювати.

Ті, хто хотів продовжити навчання, йшли на 4 роки в ліцей. По закінченню ліцею можна було вступати у вищий навчальний заклад (університет, академію, інститут). Навчання там тривало ще 4 роки (іноді довше). Таким чином, повний цикл навчання займав 16 років. Тепер ситуація змінилася. Обов’язковим є навчання тільки до 6 класу. Випускники початкової школи, 13-ти літні підлітки, звичайно, не мають можливості влаштується на повноцінну роботу, але можуть працювати на посадах, які не потребують кваліфікації [5].

З 1999/2000 навчального року на базі основної 6-річної школи почали функціонувати 3-річні гімназії, що представляють собою новий елемент системи обов’язкового навчання. Перед міськими, сільськими і сільсько-міськими гімназіями стоїть завдання ліквідувати сформовану нерівність у рівні освіти міської і сільської молоді і підготувати останню до вступу до пост-гімназійних навчальних закладів.

У процесі реформи освіти окрім змін у програмах почали впроваджуватися також нові типи шкіл: шестирічна початкова школа, трирічна гімназія, трирічний профільний ліцей, дворічне професійне училище і дворічний ліцей підвищення кваліфікації.

Шестирічна початкова школа і трирічна гімназія склали систему 9-річного обов’язкового навчання з внутрішнім розподілом на два дидактичні цикли — інтегрованого навчання в І-ІІІ класах і блокового в IV -VI класах, а також навчання в гімназії.

Реформою були введені обов’язкові переекзаменування для вчителів. Не здавши іспиту, вчитель не може бути допущеним до викладання.

У системі освіти сучасної Польщі зберігаються ще 2-річні професійні школи, що функціонують на базі 9-річного обов’язкового навчання. Випускники цих шкіл одержують кваліфікацію робітника. У самостійну структуру виділені також навчальні заклади для випускників профільованих ліцеїв і 2-річних професійних шкіл. Молодь, що закінчила профільовані ліцеї, але не претендує на навчання у ВНЗах, може продовжити спеціальну підготовку, почату в ліцеї, у рамках гнучкої системи професійної освіти, що враховує базові знання, інтереси учнів, потреби національної економіки. Протягом 2-3-х або 4-х семестрів ліцеїст може одержати кваліфікацію техніка, вивчаючи в основному професійні дисципліни, що відповідають придбаної в ліцеї підготовці.

У систему освіти Польщі включені також: навчально-виховні установи, діяльність яких спрямована на формування і розвиток інтересів і здібностей учнів, організацію додаткового навчання, різних форм відпочинку; виховно-професійні і психолого-педагогічні консультації й інші спеціалізовані служби, що надають допомогу батькам і вчителям, а також дітям і молоді у виборі напрямку освіти і професії; опікунсько-виховні центри і центри реабілітації, що забезпечують опіку, навчання і виховання дітей і молоді, цілком або частково позбавлених батьківської опіки; добровільні загони праці; адаптаційно-опікунські центри, що заміняють форми сімейного виховання; навчальні заклади по підготовці і підвищенню кваліфікації вчителів; педагогічні бібліотеки.

Важливою проблемою, що розв’язується у просторі нової шкільної системи, є навчання особливо талановитих дітей. Для цієї категорії учнів передбачаються індивідуальні програми і темп, а також створення нової експериментальної форми навчання — академічної гімназії та ліцею.

Однак, як зазначають польські аналітики, етап двадцятирічної трансформації суспільства підійшов до свого завершення і вимагає нових перетворень та нової стратегії розвитку країни. Документом, який окреслив основні напрямки діяльності на наступні 20 років, стала доповідь «Польща 2030» (червень 2009 року), що була результатом роботи Групи стратегічних радників прем’єр-міністра Республіки Польща. У Документі викладається бачення можливих шляхів розвитку Польщі у найближчі 20 років. Посилаючись на вже завершений перехідний процес у країні, показано можливості подальшої модернізації, особливо в галузях економічної, соціальної інфраструктури, енергетичної безпеки та ефективного управління державою. У Документі прописані 10 ключових викликів, які стоять перед Польщею:

• стабільний, високий темп економічного зростання; демографічна ситуація;
• висока професійна активність й адаптація трудових ресурсів; відповідний потенціал інфраструктури; енергетична та екологічна безпека;
• економіка на основі знань та розвиток інтелектуального капіталу;
• солідарність й регіональне об’єднання;
• зміцнення соціальної єдності;
• сильна держава;
• зростання соціального капіталу.

Особлива увага приділяється підготовці кадрів, оскільки саме науковий потенціал є рушійною силою розвитку науки й вищої освіти.

До роботи у вищій школі залучаються переважно особи, які мають вчені звання та наукові ступені. У польській вищій освіті зайнято в цілому 170 тис. співробітників, із яких 100 тис. є науковці, які працюють, здебільшого, в державних навчальних закладах (84 тис.), частина — у приватних установах (16 тис.).

Вдповідно до Закону про Вищу освіти Польщі (Prawo o szkolnictwie wyzszym, 2005 r.) на навчання за докторською програмою допускаються кандидати зі ступенем магістра або рівноцінним з тим, щоб отримати поглиблені знання в конкретній галузі науки, пройти підготовку до самостійної дослідницької й творчої діяльності та для одержання академічного ступеня доктора (Rozdziat 1 Art.2.,10, Prawo o szkolnictwie wyzszym, 2005 r.) [6].

Підготовкою докторів наук займаються університети та наукові центри, які мають третю ступінь вищої освіти — докторантуру (studia doktoranckie) та мають право присуджувати докторський ступінь. Набір відбувається на конкурсній основі. Приймальна комісія готує рішення на основі проекту докторської дисертації, інтерв’ю з кандидатом на докторську програму, середньої оцінки його атестату бакалавра та магістра. Береться до уваги також і знання іноземної мови та наукової діяльності кандидата до часу вступу на програму.

Докторантура має дві форми навчання — стаціонарну та заочну. Стаціонарне навчання є безкоштовним, а заочна форма може бути як платною, так і безкоштовною. Термін навчання в докторантурі триває чотири роки.

Упродовж останніх 20 років у Польщі втричі збільшилося число тих, хто по закінченню докторантури захистив дисертацію. Навчання на польській програмі докторату можна порівняти з навчанням в аспірантурі в Україні: схожі умови проходження програми, вимоги щодо захисту робіт тощо.

Наступна ступінь — доктор ґабілітований (український аналог — доктор наук), присвоюється особі, яка вже має ступінь доктора, зробила значний внесок у науку або мистецтво, пройшла процедуру габілітації й успішно захистила дисертаційну роботу. Порівняно з кількістю докторів наук, кількість тих, хто отримав габілітацію, за статистичними даними, протягом останніх 10 років майже не зростала.

У галузі мистецтва присвоюються кваліфікації I і II ступеня, які є рівнозначними званням доктора й доктора ґабілітованого відповідно.

Система присудження вчених звань в Польщі має свої особливості. Так, вчене звання професора, присвоюється Президентом Польської Республіки. Власник його йменується професором звичайним, на відміну від професора надзвичайного, яке присвоюється ректором за особливі заслуги в масштабі ВНЗ. Посада ад’юнкта в польському ВНЗ відповідає посаді доцента у ВНЗ українському, у той же час доцент у Польщі — посада нерозповсюджена й присвоюється за особливі заслуги, так само як і професор надзвичайний.

2. Основні напрямки реформування системи освіти Польщі

Найголовнішими документами, які окреслювали основні напрямки реформування освіти у Польщі, були: «Головні напрямки у вдосконаленні системи освіти в Польщі» (1994 р.) та «Програмні підстави обов’язкових загальноосвітніх предметів» (1997 р.). Згідно з ними пріоритетом для польської системи освіти є виховання людини, яка легко використовує сучасні досягнення, розуміє світ та добре орієнтується в життєвих труднощах, сприймає різні точки зору людей. Це людина, яка засвоїла знання, що допомагають їй у мистецтві життя з іншими людьми, високогуманна, культурна, яка є частиною світу і займає в ньому своє місце, розвиває власні здібності й інтереси, удосконалюється фізично та духовно.

Нова школа, в свою чергу, обіцяла учням безпечне та корисне для здоров’ я навчання, побудову власних систем цінностей, їх становлення та вдосконалення. Школа брала на себе обов’ язки привчати дітей до самостійності шляхом забезпечення високого рівня внутрішнього самоврядування. Вона відмовилася від єдиної освітньої програми у старших класах та запропонувала учням самостійний вибір своєї майбутньої професії. З часом були створені різноманітні навчальні програми для учнів з різними інтересами. У планах змін було відкриття спецкласів для школярів, які б цікавилися полоністикою, історією, літературою, інформатикою, філософією, іноземними мовами, античною культурою та латиною, артистичним мистецтвом (для цієї спеціалізації створювались цілі артистичні школи), біологією, географією, хімією, екологією, фізикою та астрономією, математикою, фізкультурою, музикою, військовою підготовкою, валеологією, технічними науками [9, с. 76]. І хоча не всі спецкласи були створені, зреформована польська школа значною мірою врахувала ці плани.

Отже, реформа системи освіти у Польщі ставила перед собою такі завдання: зближення навчання з реаліями сучасного життя, виховання сучасної людини, позбавленої стереотипів минулого, демократизація системи освіти з урахуванням європейського досвіду, підготовка до вступу країни до ЄС, а також можливість саморегуляції нової системи освіти. Аналізуючи останні зміни у ній, можна стверджувати, що європейська інтеграція була, мабуть, найголовнішим «двигуном реформи». У цьому контексті цікаво розглянути пріоритети, які в системі освіти пропонує Євросоюз:

—         створення шкіл, де б навчалися й виховувалися представники різних народів, які передавали б один одному національні цінності;

—         відповідність змісту освіти загальноєвропейським стандартам;

—         конкурентоздатність освіти;

—         розвиток активної громадської позиції у молодого покоління;

—         фінансування системи освіти за кращими світовими стандартами, виділення на її потреби такого відсотку ВВП, нижня межа якого не повинна сягати певного рівня [2, с. 35].

Незважаючи на очевидну привабливість цілей європейської освіти, слід підкреслити, що в ній є певні протиріччя. Деякі критики зосереджують увагу на різниці в системах освіти європейських країн при спільних цілях. Прибічникам єдиних стандартів освіти не подобається, що політична уніфікація не означає єдину систему освіти. Також ідеться про те, що навчальні інституції поводять себе незалежно, а навчальні програми на зразок SOKRATES або LEONARDO, які витрачають великі кошти на освіту дорослих, проте фактично не впливають на неї [4, с. 36]. Однак незважаючи на наявність гострих проблем в європейській системі освіти, вона має помітні переваги порівняно з колишньою радянською саме в тому, що виховує активну, підготовлену до життя у ринковому суспільстві особистість. Європейська освіта пропонує якісне навчання. Обсяг її фінансування значно більше, ніж у Польщі, не кажучи вже про українську освіту, навіть при зіставленні відсоткових витрат бюджетів. Більшість країн Центральної та Східної Європи — майбутні кандидати на членство в ЄС — намагалися підняти цей відсоток, виконуючи взяті на себе зобов’язання при вступі до цієї авторитетної організації. Однією з цих держав була Республіка Польща. Польська реформа системи освіти тривала до 2007 року [7, с. 19].

Критики сучасної системи освіти Польщі стверджують, що вона не до кінця виконує поставлену перед нею мету. Критикуються як викладачі, які страждають залишками старого радянського авторитаризму, так і забюрократизованість навчальних інститутів. На думку Тадеуша Левовицького, освіта взагалі більше слугує підтримці їх існування, аніж навчанню дітей [10, с. 33]. Проте можливість критики системи освіти сама по собі вже є важливою позитивною зміною. Не можна не помічати й тих позитивних зрушень, які сталися у Польщі останнім часом. Це, передусім, прийняття європейських цінностей та демократизація системи освіти. Після вступу до ЄС у 2004 р. Польща збільшила фінансування системи освіти, крім цього в її розвитку активно допомагають різноманітні європейські програми.

Певною мірою Польща може бути прикладом для України в освітній реформі. Деякі польські дослідники вважають, що спроба введення 12-річного навчання в наших школах є результатом запозичення польської моделі шкільництва [6, с. 416]. Україна теж зацікавлена в реформуванні своєї освіти, тому досягнення Польщі у цій площині можуть бути корисними й для нас.

Оновлення польської освіти ознаменувало собою всю ту велику працю, яку здійснило польське суспільство з кінця 80-х рр. ХХ ст., стало дзеркальним відображенням позитивних змін у політиці та культурному житті країни. Головним досягненням реформи можна вважати те, що вона повертає польське шкільництво на належне місце у Європі, позбавляє освіту її заідеологізованості, приймає нові виклики сучасного світу. Зараз польська школа виховує людину не як знаряддя в руках держави, а як вільну особистість. Замість старого авторитарного підходу в освіті ми бачимо суб’єктно-суб’єктний підхід.

Стосовно змін у структурі освіти, реформа загальноосвітньої школи підводила її до стандартів, необхідних для інтеграції польського суспільства у європейське співтовариство. Це не означало бездумного копіювання європейського шкільництва, однак наближало до євростандартів якість навчання. Замість колишніх 8 років навчання у початковій школі збільшили загальну освіту до 9 років, відповідно збільшився термін освіти за обраними предметами до 6 років замість колишніх 4. Реформа пішла назустріч учням професійних шкіл, які бажали продовжувати свою освіту, а вищі навчальні заклади отримали більшу самостійність та стали повноправними суб’єктами польської науки. Почастішали контакти студентів Польщі зі студентами з інших країн Європи завдяки різноманітним освітнім програмам ЄС. Це стало передумовою функціонування такої системи освіти, яка відрізняється конкурентоздатністю та високим престижем [13].

Таким чином, польське Міністерство освіти зреформувало шкільну систему: збільшився термін освіти в початковій школі, покращилася якість професійної освіти, змінилося підпорядкування освітніх закладів за адміністративним принципом тощо. Зміни польської системи освіти дуже схожі на ті, які проходили в Україні в кінці 80-х — на початку 90-х рр. Реформа освіти має робити все, щоб виховувати гармонійно розвинену особистість, людину ХХІ ст., впевнену в собі, професійно підготовлену, незалежну в мисленні. Для досягнення цієї мети в Україні варто надати більшої самостійності університетам та школам, як це було зроблено у Польщі. Досвід нашого західного сусіда показує, що, незважаючи на фінансові труднощі, з якими зіткнулася польська освіта у 1-й половині 90-х рр., перехід освітніх закладів під керівництво ґмін все ж приносить великі позитивні зміни у вихованні активних, самодостатніх, незалежних та творчих людей, громадян Польщі.

Висновки

Отже, модернізація системи університетської освіти та науки є пріоритетним напрямом для багатьох країн світу, в тому числі й Польщі. Головна мета цього процесу є підготовка компетентного, кваліфікованого спеціаліста, конкурентоспроможного на сучасному ринку праці, який має виконувати свою головну функцію — сприяти процвітанню країни, її економічному, політичному й духовному розвитку, створенню суспільства знань. Очевидно, що вирішення цих проблем потребує реалізації комплексного підходу, а саме: розширення науково-педагогічного інформаційного простору шляхом поглиблення міжнародного співробітництва, інтеграції системи освіти у європейський та світовий освітньо-правовий простір; запровадження нових інтелектуальних інформаційних технологій в систему підготовки педагогічних кадрів, підготовки та перепідготовки нової генерації викладачів вищої школи із креативним, достатньо розвиненим особистісним творчим потенціалом.

Досвід польської реформи освіти не можна не помічати. Він став наочним прикладом системних змін, поштовхом до яких було спільне бажання мати першокласну сучасну освіту. Ще більш цінний цей досвід для нас, українців, у контексті географічної та культурної близькості наших країн. Дехто у нашому суспільстві заперечує необхідність реформ, бо вважає, що вони призводять до нестабільності. Так, суспільство завжди відчуває підсвідомий страх перед змінами.

Таким чином, освітня політика, яка запроваджується та реалізується державою, спрямована на забезпечення доступності освіті дітям усіх верств населення і, насамперед, робочого і селянського походження, удосконалення шкільної мережі в сільській місцевості, ліквідацію нерівності освітніх можливостей міських і сільських дітей, підвищення якості освіти й освітнього рівня населення й ін.

Список використаної літератури

1. Биковська О. В. Порівняльний аналіз системи позашкільної освіти в Україні та Польщі // Педагогічний вісник. — 2007. — № 3. — С. 16-21
2. Васюк О. Тенденції розвитку недержавної вищої освіти в Польщі // Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 8. — С. 27 — 28
3. Гриневич Л. М. Тенденції децентралізації управління базовою освітою в сучасній Польщі: дис. канд. пед. наук : 13.00.01 / Гриневич Л. М. ; Інститут педагогіки АПН України. — К., 2005.
4. Децентралізація освіти та реформа міжбюджетних відносин мають узгоджуватися між собою [Електронний ресурс] // Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень від 5 березня 2001 року. — № 99. — Режим доступу : http:// icps.com.ua.
5. Добрянський, Ігор. Приватна вища освіта України та Польщі [Текст] / І. Добрянський // Рідна школа. — 2004. — № 12. — С. 45-49
6. Карпенко О.В. Тенденції державного реформування освітніх послуг у Республіці Польща // Педагогіка і психологія. — 2011. — № 4.- С.125-135
7. Кузьмінський А. Педагогічна наука на тлі подій і явищ ХХI століття [Текст] / А. Кузьмінський // Рідна школа. — 2011. — № 10. — С. 3-7
8. Савина А. К. Оптимизация управления образованием в Польше [Текст] // Педагогика. — 2012. — № 2. — С. 105-115
9. Федорик Ю.В. Реформи польської освіти: досягнення й перспективи [Електронний ресурс] // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). — № 1. — Бердянськ : БДПУ, 2005. — Режим доступу : http:// bdpu.org/scientific_published/pedagogics_1_2005/27.
10. Юрчук Л. М. Стан і тенденції розвитку системи післядипломної педагогічної освіти у Польщі : дис.канд. пед. наук : 13.00.04 / Юрчук Л. М. ; АПН України; Інститут вищої освіти. — К., 2003.