Вступ

Розділ 1. Історія сімейного права та шлюбних договорів

Розділ 2. Поняття шлюбного договору та його місце в системі майнових договорів подружжя

Розділ 3. Зміст та укладення шлюбного договору

Встановлення режиму роздільності майна

Встановлення режиму спільності майна

Збереження режиму роздільного майна

Правовий режим речей професійних знань подружжя

Взаємне утримання подружжя

Розподіл майна

Розділ 4. Порядок укладання, зміни і припинення шлюбного контракту

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розробка змісту шлюбного договору, який служив би засобом правового захисту особистості та її права власності, є однією із найактуальніших проблем правової науки і практики, її актуальність зумовлено об'єктивними потребами розбудови сімейного права України та незалежної держави в цілому.

Включення ст.27-1 КпШС має важливе значення – це потягло за собою встановлення нового і необхідного в ринкових умовах правового інституту, яким є шлюбний контракт, що має вже дуже довге застосування в західних країнах.

Шлюбний контракт між особами, які одружуються, укладається за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації. За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатись в присутності свідків.

Шлюбний контракт – це угода осіб (подружжя) про вирішення майнових питань життя сім’ї.

Згідно п.2 "Порядку укладання шлюбного контракту" (далі – Порядку…), у шлюбному контракті передбачається майнові права та обов’язки подружжя, зокрема питання, пов’язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, яке придбано до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи успадковане одним із подружжя, а також питання, що пов’язані з утриманням подружжя та ін. У шлюбному контракті можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. У ньому також можуть передбачатись немайнові моральні чи особисті зобов’язання.

Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме майно, якщо законодавством передбачений порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.

Згідно ст.27-1 КШС та п.3 "Порядку …" умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України.

Шлюбний контракт укладається в нотаріальній формі за місцем проживання одного з подружжя або за місцем реєстрації шлюбу.

Якщо шлюбний контракт укладають неповнолітні особи, то на це потрібно обов’язкова згода їх законних представників.

Протягом дії шлюбного контракту до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Ці зміни можуть бути внесені протягом існування шлюбу договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.

Законодавство встановлює перелік підстав, за наявністю яких шлюбний контракт визначається недійсним:

• недодержання умов порядку укладання шлюбного контракту;
• укладання контракту після реєстрації шлюбу;
• погіршення становища будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.

Якщо одна з сторін порушує умови шлюбного контракту, то інша сторона має право на судовий захист своїх прав та інтересів.

При розірванні шлюбу та визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей та інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.

Мета: Розкрити організацію укладання шлюбного договору, виявивши його позитивні та негативні сторони.

Основні завданнядипломної роботи полягають:

• з’ясування поняття “змісту і ролі шлюбного договору”;
• порівняння особливостей шлюбного договору;
• виявити недоліки правового регулювання шлюбного договору.

Наукове значення роботи. Робота має велике наукове значення, оскільки розкриває ще не досить вивчене питання укладання шлюбного договору. Хоча в законодавстві він існує ще з 1992 року, ще й досі він не має широкого застосування.

Серед науковців досі немає згоди у питанні визначення цього документа: що ж це – шлюбний контракт чи шлюбний договір? З. Ромовська вживає термін "договір", пояснюючи це „українізацією правничої термінології"[27, c.202]. С. Фурса, навпаки, відстоює формулювання „шлюбний контракт", наводячи такі аргументи: по-перше, термін „контракт" дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів, які можуть укладатися подружжям; по-друге, за суб'єктним складом цей договір має відрізнятись від інших договорів, які можуть укладатися між членами сім'ї (ст. 9 Сімейного кодексу України)[35] і отримати назву "сімейні договори", хоча в Сімейному кодексі України їх зміст не регламентується [39, c. 55]. Однак я не можу погодитися з аргументами С. Фурси. Договір купівлі-продажу та спадковий договір, наприклад, теж значною мірою відрізняються один від одного, але це не є підставою для створення окремої родової назви для кожного виду угод. Видової назви цілком достатньо, навіщо ж множити назви, та ще й іноземні? Крім того, термін „шлюбний договір" закріплено в законодавстві, що робить поняття „шлюбний контракт" радше побутовим синонімом.

При написанні роботи була використана навчальна, наукова література, але в основному наукові статті спеціальних правових видань.

Розділ 1. Історія сімейного права та шлюбних договорів

Відповідно до ст. 21 СК[35]України шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.

В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

Ознаками шлюбу є:

1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);

2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);

3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;

4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу .чоловіка і жінки.[35]

Інша справа — шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК [35] зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК[35]визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).

Умови вступу в шлюб — це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК[35] є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.

Порядок укладення шлюбу

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану)[35].

Перші декрети про шлюб та сім'ю в Україні

Декрет Раднаркому України "Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану" від 20 лютого 1919 р. скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, зареєстровані в органах ЗАГСу.

Церковні ж шлюби були проголошені Декретом "особистою справою тих, хто вступає в шлюб" і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводились у цілковитій відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленим в Україні 22 січня 1919 р.

Декретом від 20 лютого 1919р. були визначені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це — принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень для вступу в шлюб (зокрема, згідно з дореволюційним законодавством особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедури державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

Надавши вирішального значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, Декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не зазначав про фактичний шлюб. Водночас він прирівнював церковні шлюби, укладені до видання Декрету, до зареєстрованих цивільних шлюбів. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей, а Декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах.

Зокрема у Декреті РРФСР зазначалось, що батько і мати записувалися як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасувало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей. Значення цього положення Декрету було настільки суттєвим, що судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на нього.

20 лютого 1919 р. був прийнятий Декрет УРСР "Про розлучення", який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно з цим Декретом шлюб розривався на прохання одного або обох із подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи ЗАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Означений Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведене подружжя і їхні діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися щодо цього; б) всі інші питання, пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі нотаріального або домашнього договору, а у разі спору між ними — народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.[33, c.52-57]

Всупереч загальноприйнятій думці, право першості у винаході шлюбного контракту не належить ні сучасній Європі, ні Америці. Цей документ не так молодий, як ми думаємо. Тисячі років тому в Древній Греції й Римі чоловік і жінка, перш ніж створити родину, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини, відразу обговорюючи також і питання спадкування в майбутньому спільно нажитого майна. Це не вважалося ганебна або соромним, і така «страховка» була дуже поширена аж до приходу християнства. У наступні часи «священний союз» укладався й регулювався винятково церквою. Відновлення інституту шлюбного контракту знову почалося лише наприкінці XVIII — початку XIX століття у Франції, Англії, Німеччині, Австрії. Контракт здобуває юридичну чинність із того моменту, коли на зміну церковному приходить так званий світський шлюб. Зараз шлюбний контракт найпоширеніший у країнах Західної Європи, Америці й Канаді. Такою популярністю він зобов'язаний потужним феміністичним рухам і боротьбі «слабкої половини» за свої права, рівноправність чоловіка й жінки в шлюбі. Найчастіше шлюбний контракт оформляють заможні люди — політики, бізнесмени, співаки, зірки кіно. За кордоном, крім майнових питань, угода між чоловіками обов'язково регламентує та інші права й обов'язки чоловіка й жінки, тому нерідко трапляються скандали й курйози, які негайно попадають на сторінки газет і журналів. Кожний із чоловіка й жінки може передбачити в контракті покарання у випадку зради, написати, скільки разів у тиждень він і його «половинка» будуть мити посуд, ходити в магазин тощо. Наприклад, чоловік кіноактриси може ввести в контракт пункт про відмову чоловіка і жінки з моменту одруження зніматися у відвертих сценах. Невиконання умов контракту виливається в голосні скандали й судові процеси.

У дореволюційній Росії й Україні поняття «шлюбний контракт» не існувало, шлюби укладалися винятково «на небесах», природно, за допомогою церкви. У радянський період по цілком зрозумілих причинах ніяких ділових угод чоловік і жінка не оформляли, і дотепер відносини чоловіка й дружини регулюються чинним законодавством: Цивільним кодексом України й Кодексом України про шлюб і родину. Законне право на висновок додаткового документа — шлюбного контракту — ми одержали тільки в 1992 році. У законодавство України це поняття увійшло 1992 року, коли Кодекс законів про шлюб і сім’ю доповнили статтею 27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа. Тепер кожна закохана пара може укласти угоду про рішення питань життя родини.[38, c.12]

Отже, інститут шлюбного договору є порівняно новим для українського законодавства. В чинному Сімейного кодексу України шлюбному договору присвячено Розділ 10, що містить 12 статей. Однак навіть така, здавалося б, докладна регламентація не знімає всіх проблем, пов'язаних з укладанням шлюбного договору.

Розділ 2. Поняття шлюбного договору та його місце в системі майнових договорів подружжя

Шлюбний контракт — це не що інше, як угода, договір про вирішення питань сімейного життя, закон для обох сторін. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. [32, c.130]

Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з думкою, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12.

Відповідно до нововведеної ст. 27-1 Сімейного кодексу України[35] "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя”.

Шлюбний договір може бути укладений як у відношенні наявного, так і відносно майбутнього майна чоловіка й жінки. Варіантів тут може бути безліч. Наприклад, у договорі може бути обговорено, що все майно, нажите в період шлюбу, є власністю дружини або, що майно, нажите в період шлюбу, належить дружинам на праві загальної часткової власності, причому дружині належить 60 %, а чоловікові — 40 %. Можна обмовити, що чоловікові належить нерухоме майно, а дружині — спонукуване. Кожна сімейна пара повинна знайти варіанти, найбільш прийнятні для неї. Практика показує, що при розірванні шлюбу й розділі спільно нажитого майна предметом судового розгляду стає розділ нерухомості, автомобілів, катерів, банківських вкладів, цінних паперів і т.п. Отже, саме ці питання необхідно в першу чергу врегулювати в шлюбному договорі. Крім того, можна передбачити, кому у випадку розірвання шлюбу будуть належати дорогі весільні подарунки, подарунки, отримані чоловіками під час шлюбу від загальних друзів і призначені для користування обох чоловіка й жінки, ювелірні прикраси, придбані чоловіками під час шлюбу, а також включити в шлюбний договір будь-які інші положення, що стосуються майнових відносин чоловіка й жінки.

Особисті права й обов'язки предметом шлюбного договору бути не можуть. Шлюбний договір не може обмежувати правоздатність або дієздатність чоловіка й жінки, їхнє право на звернення до суду за захистом своїх прав; регулювати особисті немайнові відносини між чоловіками, права й обов'язки чоловіка й жінки у відношенні дітей; передбачати положення, що обмежують право непрацездатного й нужденного чоловіка на одержання змісту; містити інші умови, які ставлять одного із чоловіка й жінки у вкрай несприятливе положення або суперечать основним початкам сімейного законодавства.

Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним повністю або частково на вимогу одного із чоловіка й жінки, якщо умови договору ставлять цього чоловіка у вкрай несприятливе положення.

Слід зазначити, що законодавець не забороняє передбачати поряд з майновими також і особисті немайнові права й обов'язки чоловіка й жінки (наприклад, дружина зобов'язується готовити чоловікові щоранку гарячий сніданок). Але як проконтролювати виконання або невиконання таких умов і, тим більше, застосувати які-небудь санкції за їхнє невиконання? Тому більш доцільно й розумно обмежитися рішенням тільки майнових відносин.[8, c.122-123].

Шлюбний документ — це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл. Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну. Як, наприклад, поділити гараж або комп’ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку — мотоцикл, а дружині — пральна машина. З допомогою договору подружжя може ухвалити, що майно, нажите під час шлюбу, ділиться навпіл або залишається власністю одного з них. Речі, пов’язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога), молоді можуть обумовити як роздільне майно. Можна також змінити положення закону, якщо майно, що належало комусь із подружжя до шлюбу, істотно подорожчало після вкладень коштів другої половини чи їх обох: воно може вважатися їхньою спільною власністю.

Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все — наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

— пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

— умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;

— умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);

— визначення майбутнього місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні;

— умови розподілу спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням вартості і часток кожного, передача майна комусь одному з виплатою другим компенсації тощо;

— у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання тощо.

Звісно, можна з допомогою шлюбного контракту зобов’язати чоловіка щороку возити дружину на Гаваї, а дружину — щоранку готувати гарячий сніданок. Тільки хто контролюватиме виконання таких зобов’язань? І яких санкцій вживати за їх невиконання? Хоча дехто з допомогою шлюбного документа примудряється вивернути дещо собі на користь. Наприклад, в однієї американської дами був улюблений песик, який постійно топтався у кабінеті коханого американського чоловіка, гублячи вовну і поїдаючи книги. Оскільки дружину американець любив, а песика за межами кабінету теж гладив, було вирішено ввести у шлюбний контракт пункт про те, що утримання дружини буде скорочено на суму, потрібну для санітарних обробок кабінету. Більше чужих володінь песик не порушував.

Можна обумовити, хто за що в сім’ї платить: хто купує продукти, хто і якою мірою оплачує навчання дітей, вносить квартплату тощо. Коли чоловік завів собі ненависного мопса, можна зобов’язати його оплачувати всі витрати на його утримання.[4, c.91-92]

Однак при укладанні шлюбного контракту не можна:

— зобов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член;

— обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав;

— ставити одного з членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);

— не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.

В Україні такий договір можна укласти лише до укладання шлюбу, на відміну від Росії, де шлюбний контракт, відповідно до статті 41 п.1 ШК РФ[30], можуть підписати як ще неодружені молоді люди, так і подружжя зі стажем. Завдяки цьому в Росії такого роду угоди набули більшого поширення. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Перед його складанням краще проконсультуватися у юриста. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання — при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона. Якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників.

Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.

Коштує шлюбний контракт, тобто державний збір за його укладання у держконторі, — 85 копійок, це 0,05% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Спеціалісти вважають, що основна вада українського шлюбного контракту в тому, що його можуть укласти лише наречені. А вже одруженим, які вирішили укласти такий договір, доведеться спочатку розлучитися, підписати контракт, а потім знову одружитися. Свого роду випробування на міцність. У Норвегії, наприклад, на міцність молодих випробовують інакше. Їх приковують одне до одного наручниками на 48 годин, і якщо після цього пара не змінить свого рішення, вважається, що вона «готова до сімейного життя». Кажуть, розлучень після такого тесту в Норвегії стало менше.

Та все ж юристи наполягають: шлюбні контракти укладати вигідно. Часто, коли до них на прийом приходить подружжя, яке вирішило розлучитися і якому належить поділити, вони дуже шкодують, що не домовилися про все це письмово.[31, c.12-13]

Шлюбний контракт — це письмова угода або, інакше кажучи, попросту угода між майбутніми чоловіками про різний, насамперед майнових сторонах сімейного життя. Цей документ засвідчується в нотаріуса, кожний з молодят одержують копію, а оригінал залишається в юриста. Згодом можна буде змінювати й доповнювати умови шлюбного контракту, завіряючи новий текст у тій же нотаріальній конторі. Угода можна оформляти як до весілля, так і після. У першому випадку воно вступає в дію з моменту реєстрації шлюбу, а в другому — з моменту нотаріального засвідчення.

Як вже зазначалось, шлюбний контракт можна оформляти як до весілля, так і після, у нього завжди можна вносити зміни й доповнення. У нашій країні цей документ регламентує в основному майнові відносини, хоча вносити в нього ви можете будь-які пункти. А у випадку судового розгляду будуть розглядатися всі порушення відповідно до діючого законодавства, беручи до уваги, насамперед, умови шлюбного контракту.

У кожному разі, перш ніж відповістити на запитання «чи потрібний нам шлюбний контракт?», молодята повинні довідатися про цей документ якнайбільше, щоб зважити всі «за» і «проти». Отже, що можна вказати в шлюбному контракті?

За допомогою цього документа чоловік і жінка вправі змінити встановлений законом режим спільної власності. Наприклад, за законом, у випадку розлучення, всі спільно придбане майно ділиться навпіл, суд також вирішує, як бути з особистими речами чоловіка й жінки. Ви можете вибрати будь-яку форму володіння майном: спільну (загальну), часткову (у кожного своя частка) або роздільну (тобто особисту). Оскільки кожний з вас має право на особисту власність, ви можете назвати такий всі речі, які належали вам до шлюбу, а також подарунки, спадщина, речі особистого користування (крім предметів розкоші). Якщо таке рішення вас чимсь не влаштовує, можете запропонувати інші варіанти. Цікаво, що всі подарунки, куплені на особисті гроші, за законом належать тому,що дарує. І якщо ви піднесли чоловікові пальто, у випадку розлучення завжди можете відібрати його назад. А всі дорогі речі, подаровані вашим «благовірним» (шубка, кольє), юридично належать йому. Можна додавати до дорогих речей договір дарування, але він поганий тим, що це документ однобічний, а це значить, що дарящий завжди зможе його розірвати без згоди своєї «половини». Звичайно, з погляду етики, навряд чи хтось стане відбирати подарунки, але про всякий випадок можете записати в договорі, що предмети розкоші — роздільна, тобто особиста власність того, хто ними користується. Точно так само можна надійти й з іншими придбаннями: побутову техніку, килими, столове срібло закріпити за дружиною, а гараж і машину — за чоловіком.

У шлюбному контракті ви вправі визначити свої права й обов'язки по взаємному змісті, змісту дітей і старих батьків, способи й міру участі в доходах один одного, кількість грошей, які кожний з вас вносить у загальну скарбницю, а також включити будь-які інші положення, що стосуються майнових відносин.

Єдиним, але дуже серйозним обмеженням у цьому випадку є те, що за законом умови шлюбного контракту в жодному разі не повинні погіршувати положення кого-небудь із чоловіка й жінки. Часто це насторожує молодих людей. Наприклад, ви вказуєте в контракті, що у випадку невиконання умов контракту, порушник буде покараний позбавленням якоїсь частки свого майна. Але потім у суді ви навряд чи зможете домогтися цього, адже відбираючи у свою користь частина майна дружина, ви погіршуєте його положення, порушуючи тим самим головну умову.

Але як би там не було, на питання «чи варто оформляти шлюбний контракт?» юристи відповідають ствердно. По-перше, зменшується ризик залишитися після розлучення в розбитого корита, по-друге, ви закріплюєте за собою особисте майно й, по-третє, шлюбний контракт завжди є організуючим і стримуючим фактором. Приміром, чоловік, знаючи, що понесе певні матеріальні витрати у випадку розлучення, ще раз подумає, чи йти з родини. А для того, щоб застрахувати себе від несподіванок і зробити шлюбний контракт своєю опорою й захистом, потрібно ще до заміжжя прийняти деякі міри. Отже, кілька рад майбутнім нареченим:

• постарайтеся приватизувати до весілля все, що можна;

• попросите родичів і друзів до всіх подарунків додавати договір дарування (вуж вони-те не стануть його розривати);

• коли зроблене все вищевказане, не поспішаєте відразу сповіщати про це нареченому;

• оформляючи шлюбний договір, указуйте всі ознаки й ціну майна, як загального, так і роздільного.

У випадку, коли чоловік — єдиний годувальник і їй має бути жити на його втриманні, потрібно в шлюбному контракті відзначити, що він буде регулярно видавати дружині певну суму особистих грошей, а домашні потреби й витрати на дитину фінансувати окремо. Це той випадок, коли закон цілком на стороні жінки-господарки, жінки-матері, і, у випадку невиконання чоловіком цих умов, суд буде захищати інтереси чоловік і жінка й, у першу чергу, дитину.

Особистою власністю кожний може розпоряджатися, як хоче. А спільну майно застрахуйте, указавши в угоді, що подарувати, закласти або продати його можна лише при згоді обох сторін. До речі, і без контракту жоден юрист не оформить документ про продаж або дарування коштовної дорогої речі, якщо немає згоди обох чоловіка й жінки. [26, c.73-77]

Відповідно до статистики, за увесь час законного існування в нас інституту шлюбного контракту, тобто з 1992 року, було укладено близько 2000 шлюбних контрактів. Це мізерно мало. Здавалося б, висновок шлюбного контракту, що навіть стосується тільки майнової сторони сімейного життя, — вигідна угода: кожний із чоловіка й жінки зберігає своє, не претендує на чуже, спокійно заробляє гроші, купує майно й при цьому нічим не ризикує. У чому ж причина непопулярності шлюбного контракту в Україні? Вісім причин непопулярності шлюбного контракту в нашій країні:

1. Наше законодавство й без того детально регулює відносини чоловіка й жінки в шлюбі.

2. Умови, згідно яким, шлюбний контракт не може погіршувати положення кого-небудь із чоловіка й жінки, навіть у випадку порушення їм умов контракту.

3. Відсутність давніх традицій складання шлюбного контракту й судової практики в цій області.

4. Пріоритет норми закону перед нормою договору.

5. Шлюбний контракт — вираження повної рівноправності чоловіка й жінки. У нашому суспільстві, незважаючи на продекларированное рівність між чоловіком і жінкою, фактично жінка займає підлегле положення.

6. Висновок шлюбного контракту має сенс тільки тоді, коли в людей, що вступають у шлюб, уже є своє майно (квартири, машини, вілли) і капітал (рахунок у банку, акції, цінні папери).

7. Часта пропозиція одного з молодих людей скласти угоду викликає в іншого неприємні емоції й думки про недовіру, породжує сумнів у правильності вибору супутника життя.

8. Психологічне неприйняття шлюбного контракту родителями молодят. Люди старшого покоління вважають, що якщо вони все життя прожили без подібних контрактів, те й молодій родині це не дасть нічого, крім сварок і конфліктів. Так сказати, розлучення авансом. [12, c.9]

В юридичній літературі зустрічаються й інші визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад, такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу і як договору, підкреслюючи, водночас, що шлюб все ж має свої специфічні ознаки, непритаманні договору. Такими ознаками є: добровільність (ст. 24 Сімейного кодексу), досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 Сімейного кодексу), реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки.

Інша справа – шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже всі ознаки цивільно-правового договору.

Оскільки ст.27 КШС, передуюча ст.27-1, встановлює загальне правило про укладання подружжям угод, то можна зробити висновок, що шлюбний контракт є різновидом двосторонньої угоди (контрактом або договором), яка укладається між подружжям. Ця обставина має значення при визначенні правової природи шлюбного контракту, наслідків, зв’язаних з його розгортанням, визнання його недійсним та ін.

Шлюб не зв’язаний безпосередньо з шлюбним контрактом, тому він від нього незалежний і припинення дії шлюбного контракту не є припиненням шлюбу.[10, c.108]

Аналіз ст.27-1 КШС показує, що шлюбний контракт є угода, яка укладається між подружжям і носить більш загальний характер, так як в ньому знаходить своє закріплення положення, що стосуються питань сімейного життя, в зв’язку з чим на відміну від інших договорів між подружжям він носить комплексний характер. Він має складну структуру і включає в себе ряд самостійних пунктів, в яких можуть закріплюватись угоди різні по своїй юридичній природі (цивільно-правові, сімейно-правові).

Виникає ряд проблем, пов’язаних з тим, що в ряді випадків зміст шлюбного контракту (зокрема приналежність подружжю майна та об’єму їх прав на таке майно) торкає інтереси третіх осіб і тому для останніх не повинно це становити тайни. В зв’язку з чим в законодавстві деяких країн містяться суттєві обмеження стосовно ступеню таємності контракту. Зокрема у Франції та ряді інших країн Європи шлюбний контракт підлягає обов’язковій публікації, коли один з подружжя є підприємцем-комерсантом (ст.13 – 94 Цивільного кодексу Франції). Схожа норма міститься і в ст.49 проекту нового Сімейного кодексу Росії, де йдеться про те, що подружжя повинні повідомляти своїх кредиторів про заключення, зміни або розірвання ними шлюбного контракту або розділу ними спільного майна. При виконанні даного обов’язку, подружжя не має права посилатись на положення шлюбного контракту або на проведений ними розділ майна.

Отже, норми Сімейного кодексу України, якими регламентовані порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору, зібрані в окремому розділі. Це свідчить про те, що законодавець відводить цьому правовому інституту значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору. Так, Сімейний кодекс України[35] встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов’язки щодо дітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті взаємини між подружжям та їхніми дітьми. Останнє твердження довгий час мало статус спірного, позаяк за ст. 27-1 КпШС особи могли укласти угоду щодо вирішення питань життя сім’ї, в якій передбачити майнові права та обов’язки подружжя. Попри певну неточність формулювання, все ж можна було стверджувати, що у цій угоді мають регулюватися не всі питання життя сім’ї, а лише ті, що стосуються майнової сфери подружніх відносин. Водночас, у Порядку укладення шлюбного контракту з абсолютно незрозумілих причин сфера дії договору була значно розширена: у шлюбному контракті “можуть також передбачатися немайнові, моральні або особисті зобов’язання”. Чинний Сімейний кодекс України дав вичерпне тлумачення такої ситуації, забороняючи регулювати договором особисті відносини (ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України). Відтепер шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та іншим родичам, тобто набувати елементи договору на користь третьої особи.

Сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них. Проте слід зауважити, що шлюбний договір може поширювати свою дію як на майно, яке є об’єктом спільної сумісної власності подружжя на момент укладення цього договору, так і на майно, що набудуть дружина або чоловік у подальшому. Цей аспект можна обумовити в шлюбному договорі. Наприклад, у договорі встановлюється, що квартира, придбана під час шлюбу, залишається в особистій приватній власності чоловіка, автомобіль переходить до власності дружини, а гараж, що може бути придбаний у майбутньому, розподіляється в певних частках.

Подружжя та наречені також можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, зокрема, в разі розірвання шлюбу, а також включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Сімейний кодекс України встановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, Сімейний кодекс України передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання. Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 Сімейного кодексу України.

Не слід забувати і про те, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або особи, права та інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (ст. 103 Сімейного кодексу України). Таким чином, на шлюбні договори поширені загальні правила визнання недійсності правочинів. [8, c.122-124]

Шлюбні контракти в нас поки не прижилися — з багатьох причин. По-перше, багато хто в питаннях шлюбів дотепер відверто воліють витати в хмарах. Укладати шлюб з розрахунку в нас уважалося безумовно зневажуваним (хоча частка тверезого розрахунку не перешкодить навіть у шлюбі по самій гарячій любові), і більшість родин створювалося по спаленілому взаємному потязі, що у більшості випадків називалося любов'ю і як би ставило за обов'язок чоловікові й жінку (а частіше юнака й дівчину) терміново нестися в ЗАГС. У такій ситуації про який шлюбний контракт можна говорити? З одного боку, відкрито говорилося, що гроші — це бруд (хоча при розлученні кожний намагався цього бруду заграбастати побільше), а з іншого боку, при культі вічної любові як можна було на порозі Загсу говорити про розлучення!

По-друге, смішно було брати шлюбний контракт у країні, де в більшості просто не було ніякого особистого майна. Скільки був душ населення на одну машину — просто згадати смішно. Так що більшості при розлученні й ділити було нема чого, крім дітей. (Хоча шлюбний договір передбачає й такий пункт: з ким у випадку розлучення залишаться діти, але й про цьому особливих розмов не велося: за неписаними правилами дітей — тільки матері!). Єдиним істотним предметом суперечки могла бути квартира, але й вона теж була державна. І чоловік, допустимо, цілком міг гордо піти з однією валізкою: незабаром одержав би нове дарове житло. А потім, якщо обоє дружина на площі прописані — їм і так прийде цю площу ділити, без усяких там контрактів.

По-третє, сьогодні, коли в людей стала з'являтися значима особиста власність і стало що ділити при розлученні, шлюбні контракти теж погано приживаються: вуж дуже нестабільно всі навколо, у тому числі правовий відносини. Звичайні контракти з нашими громадянами намагаються надовго не укладати — що вуж говорити про шлюбний? Зокрема, домовляється пара, як ділити квартиру, а до моменту розлучення квартира або буде продана за борги, або буде належати не чоловікові, а його численним родичам…

Однак при всіх цих причинах шлюбні контракти однаково нехай не відразу, але все-таки стануть розповсюдженою практикою. Адже в нього є дуже серйозні плюси: по-перше, у такий спосіб можна уникнути багатьох шлюбів заради майна. І якщо споконвічно обмовити, що ви не збираєтеся, приміром, прописувати дружина на своїй площі — у того може взагалі відпасти полювання женитися, і ви уникнете зайвого нервування. Але якщо вже ви дружина прописали (хоча ніхто не зобов'язує вас це робити) — говорити про те, що не станете при розлученні ділити площа, неможливо. Будь-який шлюбний контракт (як і будь-який інший договір) підкоряється чинному законодавству. Так що є прямий резон брати контракт безпосередньо перед реєстрацією шлюбу, а не після.

Шлюбний договір не провокує розлучення, а в більшості випадків утримує від нього. Адже якщо в “неконтрактній родині” чоловік або дружина ледве що можуть говорити "не подобається — іди!", те при шлюбному договорі сто разів подумаєш: адже в цьому випадку кожний із чоловіка й жінки втрачає певної частини спільної майно. Зменшиться число розлучень “під гарячу руку”, коли чоловік і дружина лаяли-лаялися, опам'яталися — а вже свідоцтво про розлучення в кишені… При шлюбному контракті, складеному належним чином, жоден із чоловіка й жінки не зацікавлений у створенні розлучної ситуації. А вуж якщо все-таки визнає зроблену помилку й зважиться на розірвання шлюбу — те принаймні, це рішення буде підтверджено готовністю понести заради волі якісь матеріальні втрати. Та й саме розлучення стає більше спокійним. І насамперед шлюбний контракт на користь загальним дітям. Хоча б тому, що при "контрактному" розлученні дитини не використають його як знаряддя помсти й боротьби між папою й мамою…

Головний принцип складання шлюбного контракту: такий договір повинен бути як можна більше “гумовий”, повинен ураховувати якнайбільше кількість варіантів розвитку ситуації й можливих форс-мажорних обставин — для того, щоб до цього контракту більше не повертатися. Тому що спокуса змінювати шлюбний контракт чи ледве не щодня може незабаром перерости в шантаж одного чоловіка іншим: мол, не будеш мене слухатися — зміню наш договір так, що тобі у випадку розлучення нічого не дістанеться. Тому варто вмовитися от про що: контракт, звичайно, можна змінити, але по досить вагомому приводі й неодмінно при наявності обопільного активного бажання обох чоловіка й жінки, причому вираженого добровільно. І нотаріус, що завіряє шлюбний контракт (а такий контракт обов'язково повинен бути завірений нотаріально), зобов'язаний упевнитися в добровільності висновку цього договору обома сторонами. Звичайно, нотаріус теж жива людина, його можна купити або залякати, і він засвідчить що хочеш навіть під час відсутності одного із чоловіка й жінки. І це ще одна причина того, що шлюбні контракти на сьогоднішній день не стали популярними…

У сучасних договорах за традицією наприкінці пишеться така фраза: "Усі суперечки й розбіжності за дійсним контрактом сторони будуть вирішувати шляхом взаємних переговорів. Якщо ж угода не досягнута, суперечка буде вирішуватися відповідно до діючого законодавства”. Незайвим внести такий рядок і в шлюбний контракт. І якщо “сторони не дійшли згоди шляхом переговорів”, дозволяти суперечка відповідно до закону — благо новий Сімейний кодекс шлюбний договір визнає. [17, c.30-31]

Розділ 3. Зміст та укладення шлюбного договору

Порядок укладання шлюбного контракту, згідно діючого законодавства, полягає в наступному:

— шлюбний контракт повинен укладатись до реєстрації шлюбу

— шлюбний контракт вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу.

— шлюбний контракт повинен обов’язково реєструватись у нотаріуса

— шлюбний контракт за участю неповнолітніх укладається тільки за згодою їх законних представників.

— шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації шлюбу.

Припинення шлюбного контракту в багатьох випадках залежить від його змісту. Зобов’язання, передбачені шлюбним контрактом, втрачають силу у випадку смерті одного з подружжя. Шлюбний контракт може припинити свою дію і у випадку його розірвання за згодою сторін, але таке рішення підлягає обов’язковій нотаріальній реєстрації. Шлюбний контракт можна розірвати шляхом подачі позовної заяви до суду. Так само вирішуються питання, пов’язані з припиненням дії не всього контракту, а тільки окремих його положень. У випадку розірвання шлюбу шлюбний контракт припиняє свою дію.

Під час дії шлюбного контракту подружжя може вносити до нього зміни. Вони вносяться в тому ж порядку, що й при укладанні шлюбного контракту.

Діюче сімейне законодавство не визначає умов, видів та розмірів відповідальності подружжя за невиконання або неналежне виконання шлюбного контракту, в зв’язку з чим при вирішенні таких питань необхідно виходити із загальних положень сімейного та цивільного законодавства, а також конкретних умов шлюбного контракту.

За захистом своїх прав подружжя може звертатись до суду. Суд може своїм рішенням зобов’язати одного з подружжя виконати взяті ним зобов’язання в натурі. Окрім цього, суд може винести рішення про припинення дій, що порушують права одного з подружжя, а також інші рішення направлені на захист порушених прав та законних інтересів. Оскільки шлюбний контракт є договором, то на нього розповсюджуються й інші положення договірного права про відповідальність, які виникли у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням умов шлюбного контракту.[24, c.9-11]

Шлюбний контракт, у разі визнання його недійсним, анулюється з моменту його укладання і може бути визнаний недійсним як частково так і повністю.

Обставини, за якими шлюбний контракт може бути визнаний недійсним:

— порушення порядку його укладання. Порушення нотаріальної форми укладання шлюбного контракту

— укладання шлюбного контракту після укладання шлюбу

— якщо до шлюбного контракту внесені умови які погіршують становище будь-кого з подружжя (або протиречать законодавству)

— укладання шлюбного контракту в результаті неправомірних дій одного з подружжя (шляхом обману, насильства, погроз та ін.)

Законодавством не передбачено типової форми шлюбного контракту, тому форма та зміст шлюбного контракту залежить від домовленостей сторін.

Дії подружжя, складаючи зміст одного шлюбного контракту можуть бути різноманітні:

— передавати майно у власність;

— забезпечити необхідне житло для проживання подружжя;

— створювати умови щодо належного виховання та утримання дітей;

— інші.

Кожна з таких угод може також містити в собі вказівки на строки та порядок їх виконання, а також передбачати відповідальність подружжя за невиконання взятих на себе зобов’язань.[19, c.4]

Крім цього в контракт можуть включатись пункти відносно дій, виконання яких може здійснюватись в майбутньому при настанні певних умов.

Діюче сімейне законодавство в значній мірі визначає можливий зміст шлюбного контракту. Воно передбачає зміну угодою сторін тільки чотирьох статей КШС – ст.ст.24, 22, 25 та 26 (ст.31, ст.4)[35].

Подружжя може за згодою змінити встановлений законом режим спільної сумісної власності на режим роздільної власності і навпаки (ст.22, 24 КШС). Крім того, на відміну від законодавчих правил (ст.26 КШС), встановлюючих спільність речей професійних занять подружжя, в шлюбному контракті подружжя можуть визнати ці речі своїм роздільним майном. Шлюбний контрактом може бути змінена ст.25, у відповідності до якої, якщо майно було власністю одного з подружжя, а потім за час існування шлюбу суттєво збільшилось в своїй цінності в результаті вкладень другого з подружжя або їх обох, то таке майно може бути визнане їх спільною власністю. В контракті подружжя може передбачити, що незважаючи на збільшення цінності речі, вона не буде змінювати свого правового режиму і буде належати тому з подружжя, хто був її первісним власником.

Передбачений ч.4 ст.31 КШС перелік статей, які можуть бути змінені шлюбним контрактом значно розширений "Порядком укладання шлюбного контракту". У відповідності до цього порядку подружжя в шлюбному контракті можуть вирішувати питання погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Але порядок задоволення вимог кредиторів по (загальним) спільним або особистим боргам подружжя регулюється імперативними нормами сімейного законодавства (ст.31 КШС).

Строки, згідно "Порядку …" можуть включати в свій контракт угоди про немайнові, моральні чи особисті (зобов’язання) обов’язки, але в ст.27-1 КШС прямо зазначено, що в шлюбному контракті можуть передбачатись лише майнові права та обов’язки. В зв’язку з цим очевидно, що Кабінет Міністрів України вийшов за межі своїх повноважень і своєю постановою закріпив норми, які не передбачені КШС, тому можна сказати, що дані положення не відповідають закону, але це не означає, що Кабінет Міністрів України діє всупереч законодавству про шлюбний контракт, — це говорить лише про те, що необхідно вдосконалювати законодавчу базу з цього питання.[40, c.20]

У Сімейному кодексі України чітко прописано порядок укладання і зміст шлюбного договору, тому я зверну увагу лише на деякі моменти, що здаються важливими для практики укладання таких договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Сімейного кодексу України[35], шлюбний договір можуть укладати не лише особи, які збираються взяти шлюб, а й одружені. Причому, якщо серед осіб, які укладають шлюбний договір, одна чи обоє неповнолітні, то у випадку, якщо вони ще не одружені, а тільки збираються взяти шлюб, для укладення шлюбного договору необхідний посвідчений нотаріально письмовий дозвіл батьків, усиновителів, опікунів неповнолітньої сторони. Якщо ж особи, які укладають шлюбний договір, вже одружені, тоді дозволу батьків, усиновителів, опікунів не потрібно, оскільки неповнолітні, які беруть шлюб, згідно з ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу України, набувають цивільної дієздатності в повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 93 Сімейного кодексу України, шлюбний договір регулює лише майнові відносини подружжя. Частина 3 ст. 93 Сімейного кодексу України прямо передбачає, що особисті відносини подружжя між собою та з дітьми не можуть регулюватися шлюбним договором. Це дуже важливий момент, оскільки у свідомості громадян шлюбний договір радше асоціюється саме з регулюванням особистих, навіть інтимних сторін життя. Однак такі відносини не можуть регулюватися шлюбним договором, оскільки закон не передбачає санкцій за їх порушення, і навіть більше – врегулювання таких відносин у шлюбному договорі є обмеженням прав і свобод людини. Тож такий договір визнаватиметься недійсним, і нотаріусам слід відмовляти в їх посвідченні.

За кордоном склався дещо інший підхід. Юристи визнають неможливість примусового виконання багатьох пунктів шлюбного договору суто особистого характеру, однак не надають цій обставині вирішального значення. Вважається, що шлюбний договір дозволяє подружжю (нареченим) точніше сформулювати свої очікування від шлюбу; визначити характер своїх майбутніх взаємин з іншими особами тощо. У зв’язку з цим такі положення включаються до договору для стимулювання належної поведінки подружжя у шлюбі, а не для примусового їх виконання. [20, c.9]

Згідно з ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України[35], за шлюбним договором не може передаватися у власність однієї зі сторін нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Це положення також викликало дискусію серед науковців. Так, Ю. Червоний вважає, що воно суперечить ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 4 Закону України „Про власність", ч. 1 ст. 317 Цивільний кодекс України про те, що власник має право володіння, користування і розпорядження своїм майном. Тому, на думку Ю. Червоного, умови шлюбного договору, які обмежують це право, роблять його нікчемним, оскільки обмежують конституційні права особи (ч. 2 ст. 22 Конституції України) та її правоздатність (ст. 27 Цивільного кодексу України) [21, c.179]. Однак З. Ромовська[27]не бачить тут проблеми, стверджуючи: "Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору". Вважаю, що регулювання операцій з нерухомим та іншим майном, яке підлягає державній реєстрації, чітко визначене в законодавстві, зокрема, в ЦК, тож немає потреби встановлювати винятки з цих правил заради шлюбного договору.

Відповідно до п. 1 ст. 92 Сімейного кодексу України[35] шлюбний договір може укладатися особами, які подали заяву про реєстрацію, а також подружжям. Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, не зобов'язані укладати шлюбний договір до шлюбу, оскільки це вони можуть зробити в будь-який момент, перебуваючи у шлюбі. Однак на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальників (п. 2 ст. 92 Сімейного кодексу України ).[35]

Власне положення про право подружжя укласти шлюбний договір (укладачі вирішили відмовитися від терміна “шлюбний контракт” і провести певну українізацію правничої термінології) як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі з правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту (ст.ст. 92, 100 Сімейного кодексу України [35]) і стало однією з принципових новел у новому Сімейному кодексі України. Така новела має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас, надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. З іншого боку, не слід забувати про те, що відсутність такої норми свідчило б про певне обмеження права подружжя визначати правову частку майна, що набуватиметься подружжям у період шлюбу. Врешті-решт, не слід забувати, що шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Так, сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, зокрема, дарування, поділ у рівних і нерівних частках тощо.

В юридичній літературі всі домовленості подружжя у шлюбному контракті можна класифікувати на чотири категорії:

1) угоди подружжя щодо правового режиму їх майна;

2) угоди щодо порядку користування спільним і роздільним майном;

3) угоди щодо порядку управління майном і укладення з ним угод;

4) угоди зобов'язального характеру. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту: пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу; умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна; умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів; умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству); визначення майбутнього місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні; умови розподілу спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням вартості і часток кожного, передача майна комусь одному з виплатою другим компенсації тощо.

Слід також зазначити, що власне право на власність є елементом конституційного статусу людини, воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо. Цілком очевидно, що відмова особи від своїх конституційних прав не може вважатися дійсною на відміну від вже існуючого у неї суб'єктивного права. Відповідно ж до п. 2 ст. 97 нового Сімейного кодексу України (“Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна”) сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, новий Сімейний кодекс України надає подружжю можливість скасовувати сімейно-правовий режим спільності майна, встановлювати в ньому нерівні частки тощо.

Всі правові режими майна членів сім'ї можна класифікувати за суб'єктним складом на: а) правовий режим майна подружжя; б) правовий режим майна батьків і дітей; в) правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; г) правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці. Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, іншими сімейними стосунками, незважаючи на можливості для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного подружжя, які об'єдналися з метою створення сім'ї, а не з метою спільної праці.

Фактично це означає те, що за новим Сімейним кодексом України можливе співіснування в одній сім'ї багатьох окремих режимів, заснованих на: спільній частковій чи спільній власності подружжя; на роздільній власності подружжя; на спільній частковій чи спільній сумісній власності членів сім'ї, які не є подружжям, та на їх роздільній (індивідуальній) власності, а також на поєднанні окремих різновидів власності між зазначеними та іншими особами. Все це свідчить про складну правову природу майнових відносин у сім'ї, зокрема, за участю подружжя, що ускладнює виявлення правового режиму того чи іншого майна та створює значні труднощі для розв'язання судами спорів, що виникають між подружжям та іншими членами сім'ї.[34, c.198-200]

Встановлення режиму роздільності майна.

Однією з найсуттєвіших умов шлюбного контракту може бути умова про правовий режим подружнього майна. Подружжя може включити в контракт пункти, в яких буде закріплено яке майно, придбане в шлюбі, буде спільним, а яке роздільним. При цьому вони можуть повністю або частково змінити той правовий режим, який був встановлений для подружнього майна діючим законом (ч.4 ст.31) – у відповідності до цієї статті правило про спільність майна застосовується в тому випадку, якщо шлюбним контрактом не встановлено інше.

Змінюючи режим спільності майна своєю угодою, подружжя може в шлюбний контракт включити положення, повністю виключаючи можливість виникнення спільного майна. При цьому майно, придбане за час існування шлюбу кожним з подружжя буде належати кожному з них на праві приватної власності.

Подружжя в шлюбному контракті може визначити, які конкретно речі з майна, отриманого ними обома в дар на весіллі, будуть належати жінці, а які – чоловікові.

Подружжя може включити в шлюбний контракт умову про те, що майно буде їм належати на праві спільної, але не сумісної, а дольової власності. Таким чином, подружжя домовляються, що майно, придбане ними за час існування шлюбу є їх спільним майном, але встановлюють розмір долі кожного з них.

Така угода тягне за собою важливі наслідки юридичного характеру як для самого подружжя, так і для третіх осіб. Встановлені угодою сторін долі в спільному майні подружжя будуть враховуватись у випадку його розділу, а також звернення стягнення на майно, яке належить кожному з подружжя по їх боргам.

Встановлення режиму спільності майна.

Майнові відносини подружжя передбачають спільність ведення домашнього господарства, спільне вирішення питань, пов’язаних з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Разом з тим, кожен з подружжя є самостійним суб’єктом права та можуть виступати в цивільному обороті від свого імені, а також мати майно на праві приватної власності. Таким чином подружжя можуть включити до шлюбного контракту умову про те, що майно, яке їм належало до шлюбу (кожному з них) на праві приватної особистої власності після вступу до шлюбу буде складати їх спільне майно. В шлюбний контракт може бути включена також умова про те, що майно, яке буде отримано одним з подружжя під час існування шлюбу в дар, в порядку успадкування буде складати їх спільну власність.

Збереження режиму роздільного майна.

Подружжя може прийняти рішення про нерозповсюдження на них правил ст.25 КШС. В шлюбний контракт може бути включений пункт про те, що майно, яке належить кожному з них на праві приватної особистої власності буде належати йому і в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і тих вкладень в майно, які будуть виконуватись подружжям під час існування шлюбу.

Правовий режим речей професійних знань подружжя.

До шлюбного контракту може бути внесений пункт про те, що речі професійних занять одного або двох з подружжя будуть належати тому з них, для кого вони були придбані або тому, хто буде вказаний.

Порядок володіння, користування та розпорядження майном подружжя

Складаючи контракт, подружжя може внести до нього пункт про володіння, користування, розпорядження як спільним, та і роздільним майном. Подружжя також може закріпити право користування спільним майном як за одним з подружжя, так і за кожним із них, вони також можуть внести до контракту умови, які стосуються утримання та ремонту спільного та роздільного майна.

Але не зважаючи на умови шлюбного контракту, при укладанні подружжям угод відносно спільного майна необхідно дотримуватись передбачених законом вимог.

Взаємне утримання подружжя

Право на внесення до шлюбного контракту умов щодо взаємного матеріального утримання надано не КШС, а "Постановою …", тому, включаючи таку умову до контракту, треба мати на увазі обставину.

Подружжя може в контракті передбачити умови, які не зв’язують право на отримання аліментів з нужденністю або непрацездатністю стягувача аліментів. Також подружжя може домовитись в контракті про порядок стягнення аліментів, а також про форму аліментів (грошова, натуральна, ін.).

Але шлюбний контракт не може включати умови щодо того, що один з подружжя відмовляється від свого права на стягнення аліментів.

Утримання дітей та інших осіб

“Порядок…” не забороняє подружжю за своєю домовленістю визначити порядок та умови надання матеріального утримання їх дітям, але умови контракту не можуть включати в себе пункти, що обмежують майнові права дітей.

Подружжя вправі встановити порядок стягнення аліментів, відмінний від встановленого законом. Це може бути домовленість між подружжям про надання аліментів не в грошовому виразі, а в натуральному; про сплату аліментів не щомісяця, а, наприклад, раз в квартал, але якщо при цьому не порушуються інтереси та права дитини. Також подружжя може домовитись і про розмір аліментів.

Спільні та особисті борги подружжя

Це питання регулюється імперативними нормами цивільного та сімейного права, але подружжя може включити до шлюбного контракту умову про те, що по боргам одного з подружжя, які виникли до або під час шлюбу, подружжя буде відповідати спільно, також подружжя може включати в контракт й інші умови, але такі, що не суперечать законодавству.

Роздільне мешкання подружжя

Подружжя може в шлюбному контракті визначити майбутнє місце мешкання кожного з них, а також своїх дітей. Подружжя може визначити долю майна, придбаного ними під час роздільного мешкання: домовитись, що таке майно буде належати тому з подружжя, хто його придбав. Сторони також можуть домовитись про порядок користування спільним майном при роздільному мешканні, при цьому можна обговорити питання утримання і ремонту такого майна.[15, c.44-46]

Розподіл майна

Подружжя може включати такі умови до шлюбного контракту щодо розподілу спільного майна (як під час шлюбу, так і в процесі його розірвання):

• розподіл речей між собою з врахуванням їх вартості та долею кожного з них в спільному майні визначеного законом або контрактом;
• передати майно в натурі одному з подружжя з покладанням на нього обов’язку компенсувати іншому його долю майном;
• розділити майно в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення;
• продати майно і розділити між подружжям отриману суму.

Подружжя може застосовувати і комбінований спосіб розподілу майна.

Домовленості, які можуть бути викладені в Шлюбному Контракті:

Може бути викладений порядок ведення й фінансування спільного господарства. Тобто, можна домовитися яку суму кожний із чоловіка й жінки "кладе" у загальний бюджет, обмовляють можливість наявності "своїх грошей", а не ховають "заначку", що в наш "освічене століття" некрасиво й несучасно;

У Контракті можна обмовити й зобов'язання нематеріального характеру. Наприклад, дружина доглядає за старими родителями чоловіка, а чоловік працює на садовій ділянці батьків дружини;

Придбані для одного із чоловіка й жінки під час шлюбу речі професійного характеру (музичні інструменти, медичне встаткування, спецавтомобиль і т.д.) входять у загальну спільну власність;

Безумовно, самі більші проблеми виникають звичайно при розділі майна, а особливо, нерухомого майна.

Майно можна підрозділити:

• майно, що вимагають обов'язкову Державну реєстрацію: квартири, будинку, гаражі, дачі, ділянки, автомашини, моторні човни,
• майно, що вимагають реєстрацію: частка в майні фірм, акції, рахунку в банках, у т.ч. і депозитні,
• коштовне майно, що не вимагає обов'язкової реєстрації й момент "появи" якого в родині важко визначити: антикваріат, коштовності, предмети мистецтва, меблі, домашню техніку, гроші у вигляді готівки.

Саме фіксація приналежності останнього виду майна і є одне з головних завдань Шлюбного Контракту. У випадку розлучення, якщо немає доказів, приналежності майна одному із чоловіка й жінки до вступу в шлюб, майно може бути визнано, відповідно до Кодексу України про шлюб і родину, загальним спільним майном, нарівні з тим, що здобувалося в період шлюбу і яке повинне бути розділене при припиненні шлюбу (розлученні).

Контракт може визначити майнові права й обов'язки чоловіка й жінки. Право власності на нерухоме майно, придбане до й після весілля, а так само отримане в подарунок або в спадщину;

Якщо майбутній чоловік і жінка не підписували Шлюбний Контракт, то все майно, придбане ними (або одним з них) у період законного (не цивільного) шлюбу є загальна спільна власність чоловіка і дружини.

Але майбутній чоловік і жінка можуть домовитися, тобто записати в контракт що все майно придбане в період шлюбу є власність одного з них, і при розлученні не ділиться.

Більше того, у Шлюбний Контракт можна вносити доповнення в плині всього подружнього життя.

При розділі майна виходять із рівності часток обох чоловіка й жінки.

Діти в цьому роздягнули участі не приймають, тому що при житті батьків вони не мають права на їхнє майно. І якщо в державних квартирах, приватизованих уже з народженими дітьми, останні мають якусь частку у вартості квартири (не всього майна: меблі, машина, гараж, дача, апаратури й ін., а тільки квартири), те у випадку, коли дитина народилася вже після приватизації або якщо квартира в ЖБК, то діти нічим (!) не володіють і їхні інтереси при розлученні не враховуються. Однак з урахуванням інтересів дітей, а так що само заслуговують увагу інтересів чоловіка й жінки, одному з них при розлученні судом (!) може бути виділена більша частина майна. Звертаю увагу — судом.

А в Шлюбному Контракті можна обмовити, що при розділі майна, а в першу чергу — нерухомого, обов'язково будуть ураховуватися інтереси дітей, як рівноправних власників.

У Шлюбному Контракті можна обмовити й права чоловіка й жінки на нерухоме майно, придбане до шлюбу, що після розлучення повинне залишається за своїм попереднім власником. Факт придбання майна до законного шлюбу потрібно довести, і, якщо, з нерухомістю якось простіше, тому що є відповідні документи, те, наприклад, із брильянтовим кольє складніше й потрібні свідоцтва про те, що купили його папа з мамою, а не люблячий чоловік як подарунок на день Святого Валентина.

У Шлюбному Контракті можна обмовити (записати), що все отримане кожним із чоловіка й жінки в подарунок або в спадщину нерухоме майно буде вважатися їх загальною спільною власністю, і кожний буде володіти половиною.

Дозвіл одного із чоловіка й жінки на відчуження об'єкта нерухомості, що є їхнім спільним майном

Загальною спільною власністю чоловіка й жінки стає майно, нажите чоловіками під час шлюбу, незалежно від того, ким воно придбано: одним чоловіком або в результаті їхніх спільних дій. Не потрібне наявність яких-небудь доказів попередньої погодженості цих дій з іншим чоловіком. Не впливає на рішення цього питання ні характер майна, ні час надходження його у фізичне володіння чоловіка й жінки.

Дії одного із чоловіка й жінки по керуванню й розпорядженню спільною майно вважаються одночасно діями й іншого чоловіка.

Чоловік і жінка користуються рівними правами на майно й у тому випадку, якщо один з них:

• був зайнятий веденням домашнього господарства;
• здійснював у період шлюбу догляд за дітьми;
• з інших причин не мав самостійного заробітку.

Цим положенням у законі закріплене правило, що затвердилося в судовій практиці, про те, що праця чоловіка, що не працює на виробництві, але провідне домашнє господарство або доглядає за дітьми, прирівнюється до праці працюючого чоловіка й, що одержує за свою працю заробітну плату.

Фактичні шлюбні відносини без реєстрації такого шлюбу в передбаченому законом порядку спільності майна чоловіка й жінки не створюють і регулюються не нормами законодавства про шлюб і родину, а нормами цивільного законодавства. [42, c.84-87]

Роздільне майно чоловіка і дружини

Майно, що належить кожному із чоловіка й жінки до вступу в шлюб, а також отримане їм під час шлюбу в дарунок або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного із чоловіка й жінки є так само речі індивідуального користування (одяг, взуття та інше), хоча вони й були придбані під час шлюбу за рахунок загальних коштів чоловіка й жінки, за винятком цінностей і предметів розкоші (ст. 24 КШС України).

Як правило, чоловік і жінка спільно користуються майном кожного з них. Дружина їздить на машині, що чоловік купив ще до весілля, а чоловік прекрасно відпочиває на дачі, подарованій дружині її родителями. При цьому роздільне майно може значно збільшити вартість за час шлюбу.

Кооперативні квартири у всіх документах як — би належать одній людині — члену кооперативу, але при її відчуженні (продаж, передачі в заставу, міні) потрібне згода іншого чоловіка, якщо в період внесення грошей за квартиру збігається повністю або частково з періодом перебування в законному шлюбі.

Схожі ситуації ще в трьох випадках — тоді, коли право власності здобувалося при внесенні грошей:

• Викуп квартири в Держави;
• Будівництво індивідуального житлового будинку;
• Участі на паях у будівництві.

Багато хто називають оформлення права власності на кооперативну квартиру — приватизацією. Не зовсім вірно. Це — не приватизація, тому що державні й кооперативні житлові фонди завжди істотно розрізнялися. У житлових будинках і житлових будинках приналежним кооперативам право власності на кожну окрему квартиру виникало тільки в момент повної оплати внеску членом кооперативу. З моменту введення в чинність Закону України "Про власність" документом, що підтверджує право власності на квартиру, за якої повністю внесені пайові внески, була довідка, що видавалося главою кооперативу з його підписом і підписом головного бухгалтера кооперативу й закріплена печаткою цього кооперативу. Зазначена довідка містила такі відомості: хто є власником зазначеної квартири, тобто членом кооперативу, що повністю вніс пайовий внесок; коли був зроблений повний пайовий внесок, тобто дата повного розрахунку за квартиру, з моменту якого виникло право власності.. Ця довідка видавалася у двох екземплярах, одна з яких залишався в громадянина, а інша передавалася в БТВ для проведення відповідної реєстрації. Ці довідки, які були видані кооперативами й минулою державною реєстрацією в БТВ до 29 січня 1996 р., були правовстановлюючими документами. Якщо громадяни звернулися за оформленням правовстановлюючих документів після зазначеного строку, то таким документом уже буде "Свідоцтво на право власності" на указану квартиру, що видається місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого керування. Право власності на квартиру в житлових будинках і житлових будинках кооперативів як виникало з моменту повного внесення пайових внесків, так і виникає. Але якщо раніше довідка, видана кооперативом про їхнє внесення, була сама по собі правовстановлюючим документом, те тепер вона є документом, що підтверджує право власності, але правовстановлюючим документом при реєстрації буде Свідоцтво, видане місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого керування. Дата 29 січня приймається тому що Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, уже не включають довідку видану кооперативом, до перерахованих правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація в органах технічної інвентаризації.

До немайнових питань, які закріплюються в шлюбному контракті можна віднести такі:

• вибір подружжям прізвища при реєстрації шлюбу, але при цьому потрібно дотримуватись норм діючого законодавства.
• визначення ім’я, по-батькові та прізвища дітей.
• питання про місце проживання подружжя.
• місце проживання дітей.
• угода між подружжям про умови та способи здійснення виховання неповнолітніх дітей.

інші питання за домовленістю сторін.

Насамкінець хотілося б зазначити, що у новому Сімейний кодекс України[35]міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують в майбутньому спеціальних глибоких досліджень. До таких новел слід віднести положення про: порядок визначення права на утримання (ст. 99); порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103) тощо. Так, свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього (така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний). Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору є стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільному кодексі України. Щоправда, на думку проф. О.Дзери[32], у цій ситуації мова мала б йти не про відмову від договору, а про його розірвання. Але ж відмова від договору і розірвання договору – це різні правові категорії, оскільки відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Отже, якщо чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, то певні матеріальні блага, які були вже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню, або грошовій компенсації

Розділ 4. Порядок укладання, зміни і припинення шлюбного контракту

Аналізуючи законодавство що стосується шлюбного контракту, я зробив наступні висновки:

По-перше, в п.1 «Порядку…» зазначено, що шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу. Таким чином, подружжя-бізнесмени, що прийшли до висновку про необхідність укласти між собою шлюбний контракт, повинні розірвати шлюб, укласти шлюбний контракт, а потім знову зареєструвати шлюб. І тому, на мою думку, потрібно змінити зміст п.1 «Порядку…», надавши можливість подружжю укладати шлюбний контракт, як до одруження, так i в процесі шлюбного життя.

По-друге, ч.2 ст.27-1 КШС та п.3 «Порядку…» встановлюють, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно із законодавством України а розглядаючи п.1 Зразка шлюбного контракту, ми можемо побачити, що одному із подружжя буде належати 2/3 майна яке нажите за час шлюбу, а іншому 1/3 майна. Тобто, зразу ж порушується ч.2 ст.27-1 КШС України, адже стаття 21 КШС України чітко говорить, що все майно, яке нажите за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, а отже, ділиться порівну. Звідси випливає, що такий шлюбний контракт буде визнаний судом незаконним i недійсним.

Далі, пункт 2 цього ж Зразка шлюбного контракту визначає, що автомобіль, який належить дружині, i музичні інструменти, які належать чоловіку на праві особистої власності, після реєстрації шлюбу переходять у спільну власність подружжя. Цей пункт зразка протирічить ст. 24 КШС України i тому не може мати сили при виникненні спору про дошлюбне майно, яким в даному випадку є автомобіль i музичні інструменти, воно буде визнано роздільним майном подружжя.

Що стосується речей професійних занять подружжя, (п.3), придбаних за час шлюбу, то вони, в силу ст.26 КШС України, є спільною сумісною власністю подружжя i дублювати це положення закону у контракті недоцільно.

В п.3 шлюбного контракту також аналогічна ситуація п.2 — це i дублювання норм закону ст.ст.24 i 27 КШС, i можливість визнання шлюбного контракту недійсним i виникнення спору з приводу майна, яке отримане в дар. Пункт 4 Зразка повністю дублює норму ст.24 КШС України i тому не потрібен в шлюбному контракті.

В інших пунктах Зразка теж багато невідповідностей закону.

При такій ситуації шлюбний контракт не може мати того застосування i розповсюдження, яке повинен би знайти в нашому суспільстві, тому що такі обмеження не дали можливості застосування ст.27-1 КШС. І тому, на мою думку, ч.2 ст.27-1 КШС потрібно було б викласти приблизно так: «При вирішенні майнових спopiв між подружжям суди повинні керуватися умовами шлюбного контракту в тій частині, в якій він охоплює відносини подружжя».

Порядок укладання шлюбного контракту передбачає наступне:

1. Шлюбний контракт між особами, які одружуються, укладається за їхнім бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації.

За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатись у присутності свідків.

2. У шлюбному контракті передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, також питання, пов'язані з утриманням подружжя, та інші. У шлюбному контракті можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Можуть також передбачатися немайнові, моральні чи особисті зобов’язання.

Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачений спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.

3. Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України.

4. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї

із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.

5. У випадках зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладання шлюбного контракту неповнолітніми провадиться за згодою їх батьків чи інших законних представників.

6. Для укладання шлюбного контракту встановлюється обов'язкова нотаріальна форма.

7. Шлюбний контракт може включати положення про зміну його умов. Такі зміни можуть бути внесені за згодою сторін протягом існування шлюбу договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладання шлюбного контракту.

8. Шлюбний контракт визнається судом недійсним у випадках недодержання умов цього Порядку, або укладання контракту після реєстрації шлюбу, а також у разі погіршення становища будь-якого з подружжя порівняно з законодавством України.

9. При розірванні шлюбу та визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей та інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.

10. Кожна сторона у шлюбному контракті має право на судовий захист у разі недодержання іншою стороною умов шлюбного контракту.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України".[35, c.85-87]

Наведена норма стала визначальною для встановлення правових засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслідків.

Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка і жінки в шлюб. Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегулювання майнових відносин, яке буде істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин. Однак текст вищенаведених положень ст. 27-1 КпШС України є такою мірою лаконічним і загальним, що здатний викликати як у науковців, так і в представників правозастосовних органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними.

Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право є самостійною галуззю права, і шлюбний контракт є інститутом шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки) можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу. Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними і такими, що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного права.

Не торкаючись детального аналізу проблеми галузевої приналежності сімейного права, яка поки що залишається остаточно не вирішеною в юридичній науці, вважаємо, що принагідне треба відзначити тенденції руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокрема, фактом введення інституту шлюбного контракту, розташуванням норм шлюбно-сімейного законодавства в проекті нового Цивільного кодексу України. Такий підхід притаманний багатьом західним країнам з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складниками якої є: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розташування окремих інститутів, мають Германське цивільне положення 1896 р., Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси інших країн. Особливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого першою є книга про фізичних осіб та сім'ю. Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то і в цьому випадку важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімейного законодавства, що регулює відносини власності між подружжям (у тому числі спільної сумісної власності) самостійним інститутом сімейного права. Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного інституту права власності, місце якого у цивільному праві.

Не посилюють вищенаведену позицію про суто сімейно-правову природу шлюбного контракту і такі аргументи як:

можливість жінки вступити в шлюб до досягнення повної дієздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту. Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства. По-перше, можливе неспівпадіння шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного контракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовідносин з наміром вступити в шлюб. При цьому КпШС (на відміну від нового Сімейного кодексу України) не передбачав підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття. Стаття 16 КпШС України дозволяла зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб. Тому особи, які вступають в шлюб до досягнення повноліття, не набувають автоматично легітимного права на укладення шлюбного контракту.

По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи. Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди державного та комунального майна. Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод із сфери регулювання цивільного права.

По-третє, певним перебільшенням є твердження щодо можливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним із подружжя умов шлюбного контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КпШС України шлюб розривається, якщо "судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. Ніяких посилань на шлюбний контракт у цій статті немає.

Була також піддана критиці позиція О. Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність. Заперечуючи таку думку, І. Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманні зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з ідентичністю та однорідністю їх інтересів на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес. Наведені заперечення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих, хоча певною мірою вони виправдані.

Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова[7,8,9,] зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак — є комплексним договором.

Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки.

Так, І. Жилінкова[7,8,9,10] певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів:

1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору;

2) на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін;

3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, можливо досить тривалий, час.

При цьому І. Жилінкова[7,8,9,10] вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне спрямування.[8, c.122-125]

В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовна угода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. З цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.

В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юридичним фактом, але не є "повноцінною" угодою.

І. Жилінкова[7,8,9]підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора. На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 Цивільного кодексу УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки — на перешкоджання настанню передбачених договором умов (ч. 2, ч. 4 ст. 61 Цивільного кодексу УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно, автор має на увазі, що так могло бути при застосуванні ст. 61 Цивільного кодексу УРСР), неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 Сімейного кодексу України[35]-шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у новому Сімейному кодексі України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства.

Подружжя може змінити в шлюбному договорі правовий режим як свого окремого, так і сумісного майна. Так, можна передбачити, що на майно, придбане у шлюбі, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, і вважати це майно спільною чи особистою приватною власністю (ст. 97 Сімейного кодексу України)[35]. Однак здійснити це положення на практиці навряд чи можливо. Адже як визначити, чиєю власністю є предмети домашнього вжитку, книги тощо? Подружжя, як правило, не розділяє, на чиї кошти здійснюються повсякденні покупки. Крім того, термін „особиста приватна власність" більше в жодному законодавчому акті не зустрічається. Це потрібно роз'яснювати парам, які вирішили укласти шлюбний договір. Можна, навпаки, поширити режим спільної сумісної власності подружжя на майно або на окремі його предмети, що належало одній зі сторін до шлюбу, або отримане в дарунок чи придбано за власні кошти під час перебування у шлюбі. Фактично шлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення Сімейного кодексу України щодо майнових відносин подружжя.

За наявності підстав нотаріус може відмовити у включенні до шлюбного договору пунктів, що суперечать законодавству. Це стосується положень, які ставлять одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище, обмежують її правоздатність, обмежують права дітей тощо (до речі, так і залишилося невідомим, що таке „надзвичайно невигідне" становище, і чим воно відрізняється від просто „невигідного"?). Наприклад, не може бути включена до шлюбного договору умова про те, що чоловік може укладати будь-які умови щодо спільної сумісної власності подружжя (включаючи нерухоме майно) самостійно, не отримуючи на це згоди дружини. Безсумнівно, зазначене положення не тільки суперечить чинному законодавству, а й обмежує правоздатність дружини, оскільки вона не може звернутися до суду з приводу визнання недійсності угоди, укладеної без її згоди. Що ж до інших випадків, то, мабуть, ми ще побачимо гучні судові процеси, пов'язані з різним трактуванням „надзвичайно невигідного" становища.

Цікавою є також ч. 5 ст. 97 Сімейного кодексу України[35]: „Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства". Звичайно, таке поняття, як „моральні засади суспільства", не регламентоване в законодавстві. Я не вважаю, що цю норму необхідно виключити, – навпаки, вона має існувати, оскільки неможливо зафіксувати на законодавчому рівні всі життєві ситуації, але розуміння "моральних засад суспільства" кожним громадянином є дуже суб'єктивним і відрізняється від такого розуміння іншими громадянами. Варто лише уявити собі судовий процес, на якому дружина обстоює одні моральні принципи, чоловік – інші, а суддя – треті. Для чистоти експерименту виключимо журналістів, кожен з яких має своє уявлення про моральні цінності і згідно з ними формує суспільну думку щодо того, що відбувається.[9, c.62-66]

Шлюбним договором можна передбачити його чинність або чинність окремих його положень і після припинення шлюбу – наприклад, положень про виплату аліментів, зобов'язання щодо додаткового утримання дитини тощо. Хоча в законі це не зазначено, але, ймовірно, говорити про збереження чинності окремих положень шлюбного договору після припинення шлюбу можна лише тоді, коли це прямо вказано в договорі. Умова шлюбного договору, за якою одній зі сторін надається право довічного проживання в помешканні, накладає відповідний обов'язок на спадкоємця померлого.

Важливо також з'ясувати різницю між поняттями „розірвання договору", „визнання договору недійсним" та "відмова від договору", які містяться в Сімейному кодексі України. Відмова від договору та визнання договору недійсним мають наслідком двосторонню реституцію, а в разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє. Звичайно, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним або відмова від нього не впливають на сам шлюб – він продовжуватиме існувати.

Чинне сімейне законодавство не визначає умови, види та розмір відповідальності за невиконання або неналежне виконання шлюбного договору або окремих його положень. Тому при розв'язанні цього питання слід виходити із загальних положень сімейного та цивільного законодавства, а також конкретних умов даного шлюбного договору.

Коли шлюбний контракт може бути припинений?

— У результаті виконання сторонами всіх істотних умов.

— У випадку смерті одного із чоловіка й жінки й припинення у зв'язку із цим шлюбу.

— У результаті його розірвання за згодою сторін. Таке рішення чоловіка й жінки повинне бути нотаріально завірено.

• Шлюбний контракт можна розірвати відповідно до рішення суду по позові одного із чоловіка й жінки.

Обставини, які можуть стати основою для визнання шлюбного контракту недійсним:

— Порушення порядку його висновку (порушення нотаріальної форми висновку шлюбного контракту).

— Заключення шлюбного контракту після вступу в шлюб.

— Якщо в шлюбний контракт включені умови, що погіршують положення одного із чоловіка й жінки.

• Заключення контракту в результаті неправомірних дій одного із чоловіка й жінки, наприклад обману, насильства, погрози з боку іншого чоловіка, або при збігу важких обставин для однієї з сторін.[7, c.121]

Обов'язковою умовою юридичної чинності шлюбного договору є посвідчення його в нотаріуса. Недотримання нотаріальної форми шлюбного договору тягне його недійсність. Необхідно відзначити, що шлюбний договір визначає тільки майнові відносини чоловіка й жінки в шлюбі й у випадку його розірвання.

Майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною власністю. Шлюбним договором чоловік і жінка вправі змінити встановлений законом режим спільної власності, установити режим спільної, часткової або роздільної власності на все їхнє майно, на його окремі види або на майно кожного із чоловіка й жінки.

Майно чоловіка й жінки, що, якщо воно нажито за час законного шлюбу, є загальна спільна власність.

Квартири, продавані чоловіками (одним із чоловіка й жінки) мають особливий статус, а технологія продажу — певні особливості. Їх потрібно знати й уміло застосовувати.

Загальна спільна власність чоловіка й жінки виникає з моменту вступу в шлюбі може припинитися, а може й не припинитися, з моменту розірвання шлюбу.

При взаємних згодах на розлучення чоловіка й жінки, що не мають неповнолітніх дітей, шлюб розриває в органах Загса.

Шлюб уважається розірваним лише після(!) реєстрації розлучення в книзі реєстрації Актів громадянського стану. Рішення суду про розірвання Шлюбу не зізнається фактом розлучення при операціях з нерухомістю.

Вихідні положення правового регулювання сімейних відносин, що випливають зі шлюбу визначені "Кодексом про Шлюб і сім’ю України" (КпШс України).

При розгляданні практичної сторони укладання шлюбних договорів постає питання, не врегульоване законодавством: чи може шлюбний договір бути підписаний представниками сторони (сторін)? Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦКУ, не допускається укладання через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто. Чи стосується це шлюбного договору? Думки з цього приводу суперечливі.

Звісно, шлюбний договір – це не зовсім звичайна угода. Він укладається між особами, які пов’язані особливими особисто-довірчими відносинами, і це дає підстави деяким юристам, наприклад, І. Жилінковій[7,8,9], визначати його як особистий і навіть інтимний договір. Тоді питання про підписання договору представником вирішується негативно.[8, c.127]

Однак О. Ульяненко[37]наводить аргументи на захист можливості укладання шлюбного договору представниками сторін. Повноваження представника, – стверджує вона, – це те коло прав та обов‘язків, які на нього покладені. В нашому випадку ці повноваження чітко визначені особою, яку представляють. Тобто представник поставлений у чіткі рамки, він має право здійснювати в межах свого представництва лише ті дії, які йому доручені. Це випливає зі змісту ст. 63 Цивільного кодексу України.

Варіант, коли сторони складають умови шлюбного договору разом зі своїми адвокатами, здається О. Ульяненко[37]ідеальним. Адже адвокат зобов’язаний використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів особи, яку він представляє, він не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення (ст. 7 Закону України „Про адвокатуру”). Крім того, доручення в даному випадку має бути нотаріально посвідченим, зі всіма наслідками, що з цього випливають (установлення осіб, перевірка дієздатності, розуміння значення вчинюваних дій, вільного волевиявлення тощо). З огляду на зазначене, О. Ульяненко допускає можливість укладання шлюбного договору представниками сторін [37, c.86].

Але з цим не завжди можна погодитись. Так, звичайно, адвокат може суттєво допомогти при складанні умов шлюбного договору завдяки своїй правовій обізнаності. Але разом з особою, яка укладає шлюбний договір, а не замість неї. Адже шлюбний договір значно відрізняється, скажімо, від договору купівлі-продажу передусім тим, що останній передбачає здійснення конкретної дії і складається за певним зразком. У шлюбному ж договорі передбачається не одна дія, і навіть не низка взаємопов‘язаних дій, а обставини майнових відносин подружжя, які регламентують цілу значну галузь життя подружжя впродовж років, а іноді навіть після припинення шлюбу. Представник не може адекватно сприймати почуття тієї чи іншої сторони договору, які підштовхують її на включення до договору того чи іншого положення, і, намагаючись відстояти інтереси цієї особи, може порушити її волю. Адже у шлюбному договорі часто передбачаються положення, згідно з якими одна сторона опиняється в більш невигідному становищі порівняно з іншою. Зміст шлюбного договору випливає з особистих стосунків подружжя (наречених), з їх сприйняття власного (майбутнього) шлюбу, і ніхто, крім них самих, не може усвідомити підстави укладання саме такого договору.

Мені здається, що викладене дає підстави віднести шлюбний договір до таких, які за своїм характером можуть бути укладені лише особисто, а отже, на нього має поширюватися норма ч. 4 ст. 62 Цивільного кодексу України.

Висновки

Шлюбний контракт, що уже давно використається в досвіді закордонних країн, тепер має й в Україні законну чинність. Практика його поширення поки ще невелика. Хтось не знає, що це таке, хтось соромиться запропонувати своєму майбутньому чоловікові укласти шлюбний договір, особливо при першому вступі в шлюб. Однак висновок шлюбного договору може допомогти при розірванні шлюбу й розділі спільно нажитого майна вирішити це питання цивілізовано й гідно, уникнувши додаткових щиросердечних травм. Шлюбний договір може бути укладений як до державної реєстрації шлюбу (і при цьому він набуває законної сили з моменту реєстрації шлюбу), так і в будь-який час у період шлюбу, і тоді він набуває чинності з моменту його висновку.

Аналізуючи законодавство що стосується шлюбного контракту, я зробив наступні висновки:

По-перше, в п.1 «Порядку…» зазначено, що шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу. Таким чином, подружжя-бізнесмени, що прийшли до висновку про необхідність укласти між собою шлюбний контракт, повинні розірвати шлюб, укласти шлюбний контракт, а потім знову зареєструвати шлюб. І тому, на мою думку, потрібно змінити зміст п.1 «Порядку…», надавши можливість подружжю укладати шлюбний контракт, як до одруження, так i в процесі шлюбного життя.

По-друге, ч.2 ст.27-1 КШС та п.3 «Порядку…» встановлюють, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно із законодавством України а розглядаючи п.1 Зразка шлюбного контракту, ми можемо побачити, що одному iз подружжя буде належати 2/3 майна яке нажите за час шлюбу, а іншому 1/3 майна. Тобто, зразу ж порушується ч.2 ст.27-1 КШС України, адже стаття 21 КШС України чітко говорить, що все майно, яке нажите за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, а отже, ділиться порівну. Звідси випливає, що такий шлюбний контракт буде визнаний судом незаконним i недійсним.

Далі, пункт 2 цього ж Зразка шлюбного контракту визначає, що автомобіль, який належить дружині, i музичні інструменти, які належать чоловіку на праві особистої власності, після реєстрації шлюбу переходять у спільну власність подружжя. Цей пункт зразка, вважаю, протиречать ст. 24 КШС України i тому не може мати сили при виникненні спору про дошлюбне майно, яким в даному випадку є автомобіль i музичні інструменти, воно буде визнано роздільним майном подружжя.

Що стосується речей професійних занять подружжя, (п.3 Зразка), придбаних за час шлюбу, то вони, в силу ст.26 КШС України, є спільною сумісною власністю подружжя i дублювати це положення закону у контракті недоцільно.

В п.3 шлюбного контракту також аналогічна ситуація п.2 — це i дублювання норм закону ст.ст.24 i 27 КШС, i можливість визнання шлюбного контракту недійсним i виникнення спору з приводу майна, яке отримане в дар. Пункт 4 Зразка повністю дублює норму ст.24 КШС України i тому не потрібен в шлюбному контракті.

В інших пунктах Зразка теж багато невідповідностей закону.

При такій ситуації, на мою думку, шлюбний контракт не може мати того застосування i розповсюдження, яке повинен би знайти в нашому суспільстві, тому що такі обмеження не дали можливості застосування ст.27-1 КШС. І тому, я вважаю, ч.2 ст.27-1 КШС потрібно було б викласти приблизно так: «При вирішенні майнових спopiв між подружжям суди повинні керуватися умовами шлюбного контракту в тій частині, в якій він охоплює відносини подружжя».

Зрозуміло, сьогоднішній шлюбний контракт — далеко не сама довершеність. Скажемо, можна укласти шлюбний договір за всією формою, а далі шукати шляхи його порушити “схованими методами” — як правило, кримінальними. Наприклад, улаштувати дружину таке нестерпне життя, що він (вона) утече й плюне на всі свої права… Але частіше практикується доведення до самогубства або безпосереднє вбивство — щоб гарантовано не ділитися. Особливо часто це буває, якщо шлюбний договір уклали “новий росіянин” чоловік (як правило, криміналом і наживший своїм станом), і дружина, у якої немає самостійних доходів. Але саме шлюбний контракт у подібній ситуації може стати своєрідним захистом для дружини. Тому що по-перше, він споконвічно повинен укладатися так, щоб жоден із чоловіка й жінки не був защемлений, а по-друге, його наявність не повинне зберігатися в таємниці.

…Все-таки шлюбний договір — річ досить вигідна. І немає нічого страшного в такому “меркантильному підході”. Адже й сам шлюб, властиво, настільки ж меркантильний: адже споконвічно він у першу чергу регулює майнові відносини, а потім уже соціальні й інтимні! І шлюбний контракт — кращі кошти захистити інтереси й чоловіка, і дружини рівною мірою. Тому хочеться сподіватися, що інститут шлюбного контракту ще пройде певну доробку, втратиться більшості слабких місць і стане повсюдною практикою, а не екзотикою й не “самодурством розважливих буржуїв”. І потрібно пам’ятати, що такий "розрахунок" при заключенні шлюбу — не ганьба, а благо. Головне, щоб він захищав інтереси чоловіка й жінки!

Отже, шлюбний контракт має певне право на існування. Він є конче необхідним під час переходу суспільства до ринкових відносин. Але, на мій погляд, життєздатним повною мірою цей інститут сімейного права буде тільки тоді, коли він стане основою вільного вибору подружжям принципів врегулювання певних відносин сімейного життя

Список використаних джерел

1. Антошкіна В. Договірне регулювання відносин з надання утримання між подружжям (колишнім подружжям)// Право України. — 2004. — № 11. — С.79-82
2. Ариванюк Т. До питання про укладення угод за участю подружжя// Право України. — 2001. — № 9. — C. 61-64
3. Бестужева-Лада С. Брачный контракт // Смена. — 2001. — № 12. — C. 60-69
4. Біляцький С. Атрибут західного сімейного життя// Політика і час. — 2005. — № 4. — C. 91-95
5. Бойко М. Д., В. М. Співак, Хазін М. Цивільно-правові документи. — Київ, 1997
6. Гейдор О. Контракт семью не укрепит, но развестись всегда поможет // Сегодня. — 2003. — 28 февраля. — C. 11
7. Жилинкова И. В. Брачный контракт.- Харьков, 1995
8. Жилінкова І. Концепція шлюбного договору за новим Сімейним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 3. — C. 122-130
9. Жилінкова І. Розвиток інституту шлюбного договору // Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 1. — C. 60-68
10. Жилінкова І. Шлюбний контракт: чинне законодавство та перспективи його розвитку // Право України. — 2000. — № 6. — C. 108-111
11. Заїка Ю. О., Гопанчук В. С. Юридичний довідник. — Київ, 1996.
12. Зайцева, Людмила У шлюбному контракті можна обумовити все, що завгодно // Вечірня газета. — 2004. — 27 лютого. — C. 9
13. Индыченко С.П. Брачно-семейное право в вопросах и ответах. — Киев: Политиздат Украины, 1990. -190 с.
14. Індиченко С., В. С. Гопанчук та ін.Сімейне право України.- Київ, 1997
15. Карпенко С. Контракт про шлюб // Галицькі контракти. — 1998. — № 39. — C. 44-46
16. Кодекс про шлюб та сім’ю України” (ВРУ, 1 січня 1970 р.)
17. Комберянов С. Кардинальні зміни в трактуванні змісту шлюбного договору // Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 11. — C. 30-31
18. Маломуж О. Шлюбний договір // Право України. — 2005. — № 1. — С.73-75
19. Маломуж О. Що треба знати про шлюбний договір // Соціальна політика. — 2004. — 21 жовтня. — C. 4
20. Мальцев И. Брачный контракт : Заключение брачного контракта: экзотика или необходимость // Юридическая практика. — 2001. — 11 января. — C. 9
21. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю. С. Червоного. – К.: Истина, 2003.
22. Плаз В. Если тяжелы вам узы Гименея // Мир денег. — 1998. — № 1. — C. 38-40
23. Порядок укладання шлюбного контракту” (КМУ, 16 червня 1993 р.)
24. Про шлюбний контракт // Молодь і право. — 2000. — № 1. — C. 8-12
25. Развод без пыли и шума // Власть денег. — 2004. — № 2. — C. 42-43
26. Ребізант Р. Зберегти своє майно допоможе шлюбний контракт// Податкове планування. — 2000. — № 3. — C. 73-77
27. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003
28. Ромовська З.В. Сімейне законодавство України: гендерна експертиза. -К.: Логос, 2001. -37,[2] с
29. Рыбченко А., И. Яценко Брачный контракт // Office. — август-сентябрь, 1996, стр. 68-69.
30. Семейный кодекс Российской Федерации (проект). Российская газета, 1995, 22 июня.
31. Сергеев С. Брачный контракт:расчет на любовь // Финансовая консультация. — 1998. — № 25. — C. 12-13
32. Сімейне право України: Навч. посіб. для студ. вуз./ С.П.Індиченко, В.С.Гопанчук, О.В.Дзера, Л.А.Савченко; За ред. О.В.Дзери. -К.: Вентурі, 1997. -270, [1] с.
33. Сімейне право України: Підручник/ Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук та ін.; За ред. В.С.Гопанчука. -К.: Істина, 2002. -299 с.
34. Сімейне право України : Підручник/ Ю. С. Червоний, О. В. Калітенко, Г. С. Волосатий, В. І. Труба; За ред. Ю. С. Червоного. -К.: Істина, 2004. -399 с.
35. Сімейний кодекс України : Від 10 січня 2002 р.. -К.: Атіка, 2002. -79 с.
36. Соломко І. Шлюбний контракт: західна екзотика чи вимога часу?// Політика і культура. — 2001. — № 43 . — C. 30-31
37. Ульяненко О. Порядок і умови укладання шлюбного договору (контракту)// Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 4. — C. 85-88
38. Федоровська О. Шлюбний договір: історія і сучасність // Юридичний вісник України. — 2003. — № 40. — C. 12
39. Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріальному процесі // Право України. — 2002. — № 5. — С.55-62
40. Хілінський Ю. Шлюбний договір за новим Сімейним кодексом // Все про бухгалтерський облік. — 2004. — 16 лютого. — C. 20-21
41. Ходос П. И по любви,и по расчету:Как заключаются брачные контракты // Капитал. — 1997. — № 12. — C. 120-121
42. Христенко Н. Нотаріальний захист права спільної сумісної власності // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 2. — C. 84-87
43. Шлюбний контракт : [Зразок документу] // Юридичний вісник України. — 1999. — 11-17 лютого. — C. 5
44. Щербань Л. Брачный контракт : семейная подстраховка // Зеркало недели. — 2001. — 13 октября. — C. 20