Вступ.

1. Економічні аспекти розвитку соціальної інфраструктури села.

2. Перспективні напрями регулювання розвитку соціальної інфраструктури в умовах поглиблення ринкових відносин на селі.

3. Пропозиції щодо реформування організаційних структур управління.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Невід’ємною складовою розбудови української державності, формування демократичного громадянського суспільства є гнучке поєднання економічних реформ з активною соціальною політикою. Основними пріоритетами цієї політикиї на сучасному етапі економічного поступу є зростання рівня життя населення, активний розвиток ринку праці, зменшення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, перехід до адресної підтримки незахищених верств населення, всебічний розвиток освіти, культури, охорони здоров’я, тобто тих галузей, що забезпечують життєдіяльність людей.

Особливо важливого значення має розв’язання окресленого кола проблем в сільській місцевості, адже село для більшості регіонів України це не тільки сільськогосподарське виробництво. Це передусім наші корені, підвалини нашої культури і духовності. Тому необхідно створити умови, щоб сільські жителі користувалися досягненнями науки, технічного прогресу, всіма благами сучасної цивілізації. Значною мірою це досягається завдяки розвитку галузей соціальної економіки, ядро якої становить соціальна інфраструктура – житлово-комунальне господарство, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура та спорт, сфера побуту, транспорт і зв’язок, торгівля тощо. Необхідність посилення уваги до розвитку галузей соціальної інфраструктури пов’язана з тим, що в минулому соціальна сфера розглядалася як така, що вимагала затрат (затратна) , як наслідок сформувався залишковий принцип щодо фінансування її розвитку.

Такий тип мислення значною мірою продовжує домінувати і сьогодні, а між тим світовою практикою доведено, що соціальна сфера не тільки залежить від стану економіки, а й активно впливає на неї.

1. Економічні аспекти розвитку соціальної інфраструктури села

Соціальна інфраструктура села – сукупність підприємств і організацій, які активно приймають участь у відтворенні робочої сили, забезпечують сприятливі умови життєдіяльності сільського населення на виробництві та в побуті.

У дисертації проведена диференціація соціальної інфраструктури села за видами та запропоновано класифікацію її об’єктів, з урахуванням характеру послуг що надаються населенню, яка найбільш повно, на нашу думку, відображає сучасне розуміння соціальної інфраструктури на селі. Умовно її можна поділити на три блоки: житлове і комунальне господарство, галузі соціально-культурного призначення, галузі соціально-побутового призначення.

На основі огляду літературних джерел у роботі окреслено коло питань, на які має вплив розвиток соціальної інфраструктури в сільській місцевості: соціальна сфера, соціальна політика, сільський сектор, сільський розвиток, повноцінне життєве середовище, соціальний розвиток.

У нових умовах господарювання з метою децентралізації управління та максимального врахування місцевих інтересів і потреб здійснюється перерозподіл функцій між державою, місцевими органами влади та місцевого самоврядування у сфері інвестування розвитку соціальної інфраструктури на селі на користь останніх. У зв’язку з цим вони повинні отримати дійові засоби впливу на інвестиційні процеси на підвладній території через механізм регулювання інвестицій з використанням регіональних важелів впливу, який дозволить узгодити інвестиційні наміри усіх інвесторів на території регіону з його потребами та ресурсами для досягнення найвищої ефективності інвестиційних процесів у регіоні.

Організаційна структура, специфічні особливості соціальної інфраструктури села та необхідність розробки економічного механізму регулювання її розвитку і функціонування зумовили логічну схему, послідовність проведення досліджень, порядок розгляду окремих питань, структурну побудову дисертаційної роботи.

З огляду на реалізацію досвіду розвинених країн з урахуванням менталітету нації, з метою вибору оптимальних шляхів покращення функціонування соціальної інфраструктури, нами розроблений економічний механізм активного формування і ефективного функціонування соціальної інфраструктури на селі, що сприятиме оздоровленню демографічної ситуації на селі, створенню реальних умов для зміцнення у ньому відроджувально — демографічного потенціалу (рис.1).

Одним із шляхів розбудови соціальної інфраструктури села є створення регіонального фонду розвитку соціальної інфраструктури села на базі сільської ради (рис.2). Метою фонду є акумуляція коштів юридичних та фізичних осіб, державного та місцевого бюджетів для наступного їх перерозподілу на різні види соціальних витрат (фінансування соціальної інфраструктури, благоустрій населених пунктів, вулиць). Основними функціями є вивчення стану розвитку об’єктів соціальної інфраструктури села, взаємодія з державними органами управління з питань організації та фінансової діяльності, взаємодія з підприємствами всіх форм власності з питань розвитку та утримання об’єктів соціальної інфраструктури, а також аналіз їх діяльності, контроль за дотриманням законодавства, надання інформаційних та консультаційних послуг, рекламна діяльність.

Подальше та більш повне фінансове забезпечення функціонування об'єктів соціальної інфраструктури в сільській місцевості створюватиме кращі умови життя для селян, впливатиме на розвиток нових форм господарювання у галузях соціальної сфери, сприятиме активному розвитку малого підприємництва, створення додаткових робочих місць, збільшенню асортименту та якості послуг.

Галузевий підхід до управління соціальною сферою потребує розробки механізму функціонування сільської соціальної інфраструктури, у якому чільне місце має належати місцевим органам влади та органам місцевого самоврядування, це стосується і забезпечення пріоритетності села як територіального сектора суспільства, і створення жителям різних поселень соціально рівних можливостей задовольнити свої найнеобхідніші життєві потреби.

2. Перспективні напрями регулювання розвитку соціальної інфраструктури в умовах поглиблення ринкових відносин на селі

Програмно-цільовий метод регулювання соціально-економічного розвитку сільської території широко застосовується у практиці всіх держав і надзвичайно актуальний нині для України. За допомогою програм, переважно соціально-економічного спрямування забезпечується взаємозв'язок розвитку галузей агропромислового комплексу із соціальним відродженням села через бюджетне фінансування, кредитування розбудови соціальної інфраструктури, житлового будівництва, створення нових робочих місць, підтримку фермерства, стимулювання підприємницької активності тощо.

Програма відродження кожного села повинна мати таку структуру: цілі і завдання; поліпшення демографічної ситуації; розвиток продуктивних сил, поселенської мережі і територій; реформування економічних відносин і створення засад ринкової економіки; формування повноцінного життєвого середовища; механізм їх реалізації. Цілі і завдання програми узгоджуються з основними параметрами розвитку всіх сільськогосподарських підприємств, розміщених на тій чи іншій території, в межах територіально-адміністративного утворення.

Програми соціально-адміністративного розвитку адміністративно-територіальних утворень мають бути складовою комплексних програм соціально-економічного розвитку сільських територій, району, області, які, в свою чергу, повинні бути складовою Національної програми соціальної політики держави і мають забезпечити консолідацію суспільства навколо ідеї створення соціальних цінностей у суспільстві (рис. 3).

Соціальна політика повинна спрямовуватися передусім на мотивацію та відтворення діяльності працездатного населення. Саме продуктивна праця цієї категорії населення допоможе реально забезпечити створення належного соціуму як у місті, так і на селі, перетворити кожного його жителя з пасивного спостерігача в самостійного суб'єкта суспільних дій.

Дисертантом опрацьовані складові економічного механізму управлінням соціальним відродженням села, який дозволяє за рахунок раціонального використання фінансових можливостей всіх підприємств на території кожного поселення концентрувати кошти на пріоритетних напрямах соціальної розбудови поселенської мережі з подальшим переходом від локальних до територіально-цільових принципів регулювання її розвитку (рис. 4).

Сільськогосподарське підприємство в умовах товарно-грошових відносин не може бути замкнутою системою. У процесі сільськогосподарського виробництва воно повинно функціонувати на основі територіальної інтеграції в межах адміністративно самоврядного формування. Економічні інтереси колективів сільськогосподарських підприємств, що базуються на підвищенні економічної ефективності виробництва та максимальному задоволені матеріальних й інших потреб кожного працюючого, наповнюються конкретним змістом лише тоді, коли воно поєднується із створенням оптимальних можливостей щодо належної організації побуту, відпочинку і проживання працюючих та їх сімей. У цьому контексті адміністративно-територіальна одиниця з її виконавчим органом – сільською радою – повинна являти собою злагоджений соціально-економічний комплекс, в якому всі виробничі і соціальні підрозділи підпорядковані загальним раціонально узгодженим територіальним інтересам. З цією метою на рівні сільської ради насамперед слід створити спеціальний фонд, у функціональне підпорядкування якого повинно входити формування необхідних потужностей територіального соціального комплексу для надання кожному жителю села не тільки гарантованого Конституцією України мінімального набору послуг охорони здоров'я та освіти, а й суттєвого доповнення їх якісними, різноманітними послугами житлово-комунального та побутового спрямування, культури, торгівлі, транспорту, зв'язку.

Реформованим сільськогосподарським підприємствам різних форм власності, які користуються послугами соціального спрямування (вода, дороги, електромережа тощо), при обмеженні коштів у місцевих фондах самоврядування доцільно здійснювати обов’язкові щорічні відрахування з фонду соціального розвитку до територіального фонду соціальної розбудови. Планування витрат ведеться на основі прогнозних розрахунків одержання прибутків за рік, основою яких мають бути бізнес-плани. Слід зазначити, що використання фонду на соціальну розбудову можливе за обов'язкової ухвали рішенням зборів пайовиків.

В умовах фінансової стабілізації організаційні принципи самоврядної політики щодо соціальної розбудови сільських територій на оглядовий та більш віддалений періоди мають бути спрямовані, насамперед, на селективне фінансування, яке передбачає концентрацію коштів на пріоритетних напрямах соціальної розбудови з подальшим переходом від локальних до територіально-цільових принципів регулювання розвитку територій різного ієрархічного рівня.

Поряд із викладеним, необхідно забезпечити чітку адресність використання фінансових ресурсів за пріоритетними напрямами. В умовах різкого їх обмеження як на самоврядному так і господарському рівнях, тільки пріоритетність може забезпечити оптимальний варіант вирішення проблем збереження та подальшого розвитку соціального підкомплексу на селі. Всі, навіть мінімальні ресурси, влада повинна концентрувати на головних соціальних напрямах, передбачаючи обов'язкову поетапність розбудови та формування соціального блоку сільських поселень.

У подальшому, з поліпшенням фінансового стану сільських рад, з метою оптимізації комплексної дії сукупності факторів економічного та соціального розвитку сільських територій, буде доцільно зосередити повністю функцію соціальної розбудови на селі у правовій та фінансовій компетенціях місцевого самоврядування.

Функціонування запропонованого механізму забезпечить концентрацію всіх суб'єктів як самоврядного, так і господарського рівнів на соціальній розбудові села, що сприятиме збереженню сільської поселенської мережі,ефективному зростанню матеріального добробуту селян та поліпшенню демографічної ситуації.

Економічний аналіз ефективності функціонування сільської соціальної інфраструктури дозволив виявити перспективні напрями вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання її розвитку в умовах економічної трансформації. В структурі організаційних важелів вкрай важливим є завершення формування нормативно-правової бази та розширення економічних функцій органів місцевого самоврядування, що підвищить керованість процесами соціально-економічного розвитку сільських територій, забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури. В цьому контексті доцільним є створення при органах державного самоврядування проектних органів, які об’єднали б спеціалістів з питань соціально-економічного та культурного розвитку, тобто фахівців, які глибоко знають реальні проблеми функціонування соціальної сфери на місцях.

Однією з умов ефективного функціонування закладів соціальної інфраструктури є її науковий супровід. Він передбачає розробку просторових цільових програм з ключових напрямів соціальної політики, формування науково обґрунтованих стандартів якості життя, удосконалення методики розрахунку показників стану та розвитку закладів соціальної інфраструктури.

3. Пропозиції щодо реформування організаційних структур управління

Вважаємо, що економічної стабілізації на селі можна досягнути шляхом формування підприємств соціальної інфраструктури на кооперативній основі. Соціальні інтереси, які реалізуються шляхом кооперації, різноманітні, тобто від особистих до регіональних, і саме ця еластичність кооперації в розвитку соціальної інфраструктури села відкриває їй широке поле діяльності.

Сучасні тенденції розвитку сільських поселень вимагають змін в організаційних структурах управління. Основна тенденція розвитку організаційних структур полягає у зменшенні числа рівнів управління, послабленні ієрархії, одержанні найнижчими ланками (сільськими радами) більшої автономності. Проведені дослідження по підвищенню ефективності управління вказують на доцільність виділення наступних блоків: департамент стратегічного забезпечення господарської діяльності населеного пункту, департамент оперативного забезпечення життєдіяльності та департамент забезпечення діяльності соціальної інфраструктури (рис. 5).

Якість життя населення тих територій, які мають однобічну спеціалізацію, багато в чому залежить від господарської активності підприємств, які на них розташовані. Реалізація приватно-суспільного партнерства означає організаційне об’єднання ресурсів органів влади і сільськогосподарських підприємств з метою одночасного вирішення соціальних (зайнятості, доходи громадян) і економічних завдань (задоволення суспільних потреб, одержання прибутків, підвищення доходів місцевих бюджетів). Використання таких методів управління є одним із шляхів розвитку соціальної інфраструктури села.

Нові умови розвитку суспільства (інтернаціоналізація економічних зв’язків, нова роль нематеріальних чинників тощо) сприяють тому, що багато методів і прийомів менеджменту, які довели свою ефективність у комерційному секторі, поступово переходять у практику управління державних органів влади. Застосування технологій сучасного менеджменту сприяє істотному підвищенню ефективності управління соціально-економічним розвитком.

Висновки

Визначаючи економічну сутність соціальної інфраструктури села доцільно застосовувати запропоноване за результатами досліджень уточнене визначення “соціальної інфраструктури села” – сукупність підприємств і організацій, які активно приймають участь у відтворенні робочої сили, забезпечують сприятливі умови життєдіяльності сільського населення на виробництві та побуті. Аналіз категорії соціальна інфраструктура села забезпечує використання запропонованої у роботі класифікації її об’єктів в залежності від характеру послуг, що надаються сільському населенню.

В процесі дослідження встановлено, що нові соціально-економічні умови, які склалися на селі – формування багатоукладного агропромислового виробництва, диференціація послуг, що надаються населенню підприємствами різних форм власності, а також зміна соціальних потреб сільських жителів у видах послуг, потребують по-новому вирішувати питання джерел інвестицій у будівництво об’єктів соціальної сфери, а також фінансування поточних витрат. Основними складовими фінансового механізму є бюджетне фінансування із використанням економічних стимулів і правового регулювання, використання приватного фінансування господарюючих суб’єктів в сільській місцевості, грантів місцевої адміністрації, спеціальних форм оподаткування, а також державних гарантованих кредитів, місцевих позичок, залучення особистих заощаджень на позиковій основі.

Список використаної літератури

1. Беркита К. Методика аналізу розвитку соціальної сфери села //Фінанси України. — 2002. — № 2. — C. 63-68

2. Волошка В. Соціальна сфера села: на початку довгого шляху //Пропозиція. — 2008. — № 8. — C. 8-10

3. Гоголь Т. Про розвиток соціальної інфраструктури села //Економіка АПК. — 2003. — № 11. — С.132-136

4. Купалова Г. Трансформація управління соціальною інфраструктурою села //Економіка АПК. — 1997. — № 6. — C. 73-78

5. Орлатий М. Методи системного аналізу розвитку соціальної інфраструктури села //Економіка АПК. — 1997. — № 3. — C. 73-77

6. Полозенко Д. Соціальна інфраструктура села та джерела ії фінансування //Фінанси України. — 2002. — № 1. — C. 3-12

7. Радіонов Ю. Стан і перспективи розвитку соціально-виробничої сфери села //Вісник аграрної науки. — 2002. — № 1. — C. 72-75

8. Рябоконь В.П. Основні напрями соціально-економічної перебудови та розвитку українського села //Економіка АПК. — 2008. — № 6. — С.3-7.

9. Тьоткін В.І. Удосконалення державної політики соціального розвитку українського села //Економіка АПК. — 2005. — № 11. — С.19-24.