Ідея відновлення християнської єдності не покидала окремих представників як католицизму, так і православ’я з часу розколу в 1054 р.

Складне становище Галицько-Волинської Русі, на яку з одного боку тиснули татари, а з другого — польсько-угорські феодали, схилило Данила до прийняття пропозиції Папи Римського   про спільні дії. Інокентій IV1254 р. папа вдруге пропонує Дани­лові королівську корону і скіпетр, обіцяючи організувати хрестовий похід проти монголо-татар. Данило коронував­ся   в Дорогичині   (на  Західному   Бузі)   в   1254  p.,   але, зневірившись, знову розірвав відносини з папою. буллою від 27 серпня 1247 р. проголосив єднання галицьких князів з римською церквою, але Данило, переконавшись у І намірах римського папи, припинив відносини з римською курією.

Головну полонізаційну місію виконувало латинське духовенство, яке розгорнуло широку та сильну експансію на Схід, засновувало латинські єпископства, монастирі тощо. Особливу роль відігравали, звісно, польські єзуїти.

За роки існування Брестської унії зміцнила свої по­зиції в Україні польська шляхта, посилився процес де­націоналізації української шляхти, яка, навчаючись в єзуїтських школах та колегіях, переходила в латинство, полегшуючи собі доступ до посад. Так, сини І. Потія здобули освіту в латинських школах і стали католиками.