Управління агропромисловим виробництвом в нашій державі здійснюється за галузевим (секторальним) принципом, що базується на традиційних формах галузевої організації виробництва. Така організація й управління аграрним сектором склалися за функціонування адміністративно-планової економіки та існує й нині. Одним із суттєвих недоліків галузевої організації агропромислового виробництва є те, що вона залишає поза увагою розвиток сільських територій. За такої організації аграрного сектора роль регіональних структур управління знижуватиметься, а найвищого рівня управління — загальнодержавного — зростатиме. І тому для України надзвичайно важливим є вибір подальшої організації агропромислового виробництва. Це підтверджується й тим, що економічною базою існування та розвитку сільських територій було, є і буде агропромислове виробництво.

Враховуючи світовий досвід, Україні доцільно впровадити територіально-самоврядну (кластерну) організацію виробництва. Вона базується на розвитку горизонтальної інтеграції, створенні сприятливих умов для функціонування всіх організаційних форм господарювання, даючи можливість досягти стійкого розвитку сільських територій, поклавши в основу принцип економічної самодостатності. А найефективнішим шляхом становлення економічної самодостатності регіону якраз і є кластерна організація виробництв, у т.ч. й агропромислових, а також територій, зокрема і сільських.

Необхідно зазначити, що перші кластерні утворення зароджувалися самостійно, а вже потім їм надавалася державна підтримка й вони досягали значних успіхів як у розвитку виробництва, так і територій взагалі. Це підтверджує ті теоретичні положення, що в суспільному житті виникають тільки ті структури та ті напрями еволюції, котрі в останній потенційно закладені природою.

У країнах СНД великі надії вчені-економісти, виходячи із світового досвіду, покладають на ріст економіки, в тому числі й агропромислової сфери, за умови реалізації кластерної політики. Світовий досвід свідчить і про те, що в умовах глобалізації традиційний розподіл економіки на галузі (сектори) дедалі більше втрачає своє значення. Водночас на перший план у соціально-економічному розвитку територій виходять кластери.

У світовій економіці кластери відіграють роль «точок росту» в соціально-економічному розвитку територій. Це дає можливість їм у конкурентній боротьбі завойовувати нові ринкові сегменти. Таким чином, кластер є однією з найбільш конкурентоспроможних структур на ринку.

Завдяки тому, що в основу утворення кластерного типу покладено міжгалузевий принцип, зв´язки між підприємствами і організаціями, це дає можливість: ефективніше розвиватися виробництву; зменшувати ризики при сумісній діяльності, а при їх виникненні — розподіляти між усіма членами кластера; ширшого доступу до зовнішніх ринків збуту продукції; зменшувати трансакційні витрати, проводити підготовку і перепідготовку спеціалістів, проводити науково-дослідні роботи, звести до мінімуму внутрішньокластерну конкуренцію (а в ідеальному варіанті — добиватися її повної відсутності) тощо.

Для України щодо агропромислової сфери доцільно вести мову про створення, як одного із варіантів, обласних агропромислових кластерів, а в перспективі — й регіональних.

Для утворень кластерного типу характерним є: географічна близькість його учасників; діяльність в одній чи кількох суміжних сферах і взаємодоповнення (комплементарність) при цьому один одного; висока конкурентоспроможність продукції, що ними випускається; високий рівень розвитку кооперації; ефективна конкуренція на ринку за завоювання й утримання споживача; незалежність суб´єктів, що входять до кластера. Він не виступає як юридична особа, а є тільки економічним поняттям. Його учасники взаємодіють в основному лише на базі довгострокових, стійких договірних відносин. Світовий досвід засвідчує, що в утворення кластерного типу доцільно об´єднуватися всім тим, хто працює на створення кінцевого продукту.

Особливістю кластерної організації виробництва є те, що основна частка прибутку від реалізації продукції залишається не у виробників кінцевої продукції (як це було і є значною мірою нині в усіх інших виробничих структурах), а відповідно до кластерного механізму взаємовідносин кожен із учасників одержує прибуток, що еквівалентний його витратам. Особливістю кластерів є й те, що механізм їхнього формування і функціонування дає можливість мати синергетичний ефект. Останній досягається за рахунок об´єднання (чи спільного використання) ресурсів (матеріальних, фінансових, інноваційних, інформаційних, трудових тощо), зменшення транзакційних витрат, сумісний вихід на ринки з виробленою продукцією, врегулювання (збалансованості) інтересів учасників такого утворення, формування ефективної системи самоорганізації та самоуправління й ін.

У створенні та подальшому розвитку агропромислових кластерів суттєва роль належить державним управлінським структурам регіону. Ці органи влади повинні не підтримувати окремі підприємства (що робилось і робиться нині), а допомагати: у становленні партнерських відносин між учасниками кластера, між радою кластера і обласними управлінськими й іншими структурами; у формуванні нових структур, що необхідні для ефективного функціонування цієї структури; у залученні підприємців до участі у роботі агропромислових кластерів; у стимулюванні модернізації виробництва.

Як свідчить світовий досвід, кластерний варіант організації та управління процесом розвитку соціально-економічних відносин на селі дає можливість піднести рівень життя населення на сільських територіях. Основою розв´язання цієї задачі повинно стати соціальне партнерство всіх діючих у сільській місцевості структур (як у соціальній, так і в матеріальних сферах).

Соціальне партнерство фірм, підприємств, установ, організацій за регіональних кластерних утворень (через кластерний принцип відносин) при активній координаційній діяльності державних управлінських структур дає змогу на засадах добровільності, взаємовизнання прав і обов´язків кожної зі сторін обґрунтовано й ефективно діяти щодо раціонального соціально-економічного розвитку сільської місцевості, а разом із цим і підвищення рівня життя сільського населення.

Світовий досвід дає підстави зробити висновок про те, що застосування клас-терних структур в агропромисловому виробництві України дасть можливість перейти в аграрному секторі до стійкого економічного розвитку виробництва. А розвиток останнього тісно пов´язаний із розвитком сільських територій. Як відомо, основою облаштування сільських територій є функціонування агропромислового виробництва, що базується, в свою чергу, на раціонально-ефективному підприємництві.

Одним із результативних показників стійкого розвитку як виробництва, так і територій є дохідність підприємств (для аграрної сфери — сільськогосподарських). ООН запропонувала дану концепцію як базову для характеристики процесу відтворення та функціонування різних соціально-економічних систем. Основою ж стійкого розвитку аграрної сфери (агропромислового виробництва, сільських територій тощо) є сільське господарство як головне виробництво.

Нині аграрна галузь нашої країни має нестійкий характер розвитку. Причинами, що призвели до такого стану, можна назвати погіршення земельних ресурсів, трудового потенціалу, матеріально-технічної бази, а також відсутність ефективних реформ в організації та управлінні аграрною сферою (проведенні адміністративно-територіальної реформи, кластеризації агропромислового виробництва й ін.). Тому без активного державного втручання в цю галузь діяльності неможливе забезпечення стійкого розвитку сільських територій.

Отже, одним із основних чинників забезпечення стійкого розвитку сільських територій є кластеризація агропромислового виробництва (а вона значною мірою дасть можливість поліпшити демографічну ситуацію на селі, ефективніше впроваджувати інновації, зберігати природне середовище, забезпечувати належний рівень функціонування соціально-культурної й духовної сфери, а це значить — забезпечити належний рівень життя селян). Або, іншими словами, головним принципом державної політики щодо сільських територій повинна бути комплексність.

Як приклад, розглянемо формування регіонального профільного кластера м´ясопродукції. Для ефективного функціонування багатовекторного кластерного утворення доцільно в його складі створювати технологічні підкластери. До останніх входять учасники профільного кластера із закінченим циклом робіт чи операцій (однотипними, замкнутими їх сукупностями). Профільний кластер м´ясопродукції складається з трьох технологічних підкластерів (рис. 1).

Рис. 1. Узагальнена схема управління кластера м´ясопродукції та система його самоорганізації

Перший з них включає три види робіт: вирощування тварин на м´ясо та сало; відтворення м´ясного стада; виробництво органічних добрив. Наступний технологічний підкластер включає шість видів робіт: забій тварин; переробка м´яса та сала (виробництво м´ясопродукції) — м´яса й сала для реалізації, ковбас, м´ясних консервів, копченостей тощо); зберігання м´яса та сала і м´ясопродукції; вичинка шкур; виробництво кісткового борошна; виробництво біодизеля. І останній технологічний підкластер харчового виробництва, де одним із основних компонентів є м´ясо, сало чи м´ясопродукти: консерви з додаванням м´яса, їжа швидкого приготування, страви з додаванням м´яса й ін.

Розглянемо детальніше регіональний профільний кластер м´ясопродукції (рис. 2). Технологічний підкластер з вирощування тварин на м´ясо та сало, відтворення м´ясного стада й виробництва органічних добрив включає постачальників ресурсів, що необхідні для виробничого процесу: кормів (грубих і соковитих), комбікорму, мінеральних добавок, племінної худоби (поряд із тим, що в тваринництві ведеться селекційно-племінна робота), технологій виробництва м´яса та сала, інженерно-технічного й енергетичного забезпечення м´ясовиробництва. Наступний технологічний підкластер складається з підприємств, що займаються забоєм тварин, переробкою м´яса та сала, їх зберіганням і реалізацією, вичинкою шкур, виробництвом кісткового борошна та біодизеля. До даного підкластера входять також і підприємства-виробники відповідних машин та обладнання. Третій технологічний підкластер — харчовий — включає підприємства, що займаються виробництвом продуктів харчування. До складу кластера м´ясопродукції входять і організації з реклами товару, виробництва тари-упаковки, транспорт, сховища, склади, збутова мережа, наукові установи та навчальні заклади.

Таким чином, до сформованого профільного кластера м´ясопродукції увійшли всі учасники процесу м´ясовиробництва — від постачальників ресурсів для вирощування тварин і закінчуючи харчовим виробництвом.

Однією з найважливіших особливостей кластерних утворень є те, що в них створюється досить ефективна система самоорганізації та самоуправління. В кластерах, що сформувалися на добровільних і взаємовигідних засадах, об´єднувальним началом є рада. Вона співпрацює з державними управлінськими й іншими структурами як регіону, так і за його межами. До її складу входять керівники фірм, організацій, підприємств, а також представники регіональних управлінських структур. Рада кластера має тільки координаційні, аналітичні та подібні їм функції¹.

Управління діяльністю запропонованих нами профільних агропромислових кластерів регіону (зернового, олійного, цукрового, овочевого, плодово-ягідного, молочного, м´ясного, рибного, птахівництва та бджільництва) здійснює координаційна рада на чолі з головою — найвпливовішим керівником одного з профільних кластерів, або однієї із організацій (учасників) того чи іншого кластерного утворення. Допомагають йому в цій діяльності заступники — керівники кластерів за напрямами господарювання: зернового, цукрового, молочного і т.д. Ця координаційна рада вирішує питання, що є характерними для профільних кластерів регіону — актуальними для всієї аграрної сфери області, наприклад: яку, скільки, коли та де закупити сільгосптехніку, пально-мастильні матеріали тощо, а також щодо надання допомоги в соціально-культурній, духовній та рекреаційній сферах сільських територій регіону.

Рис. 2. Профільний кластер м´ясопродукції Харківського регіону та система його самоорганізації

У період між засіданнями координаційної ради профільних агропромислових кластерів усю поточну й підготовчу до наступного засідання роботу веде виконавча адміністрація. Очолює її також голова координаційної ради зі своїми заступниками. Базуватися виконавча адміністрація може в структурі, де працює за основним місцем роботи голова, або один із його заступників, або на базі управління агропромислового розвитку області чи районів. Адміністрація відсте-жує виконання рішень ради всіма профільними кластерами, по ходу їх функціонування вносить корективи, переорієнтовує свої структури (кластери) на виконання тих чи інших завдань. Збирає поточну інформацію щодо профільних кластерів, акумулює її, робить аналіз, готує інформацію для прийняття рішень. Виконавча адміністрація профільних агропромислових кластерів регіону також бере участь у підготовці засідання їх координаційної ради. Вона функціонує на платній основі.

Розглянемо управління базовою структурою профільного агропромислового кластера — технологічним підкластером. Управління даним утворенням здійснюється через координаційну раду на чолі із головою (керівником організації — учасника кластера) та його заступниками (головними профільними спеціалістами учасників кластера). Основною діяльністю технологічного підкластера на чолі із координаційною радою та виконавчою адміністрацією є активна розробка закінченого циклу робіт, технологій щодо ефективного виробництва тієї чи іншої продукції. Поточну роботу технологічного підкластера веде виконавча адміністрація. Координаційна рада та виконавча адміністрація технологічного підкластера базується в тих структурах, що й аналогічні управлінські органи цього профільного кластера.

Проведені дослідження дають змогу зробити наступні висновки та пропозиції.

1. Розвиток кластерних структур у регіонах забезпечується за рахунок суспільної злагоди і довіри населення, впровадження однієї з важливих ознак самоорганізації — широких кооперативних начал, а це дасть поштовх у створенні нових робочих місць, підвищенні продуктивності праці, запровадженні ефективних стимулів праці, що сприятиме поліпшенню соціального стану в регіоні й підвищити його рейтинг.
2. Складним питанням при створенні кластерів є запровадження самоорганізації: встановлення взаємної довіри між членами кластера, взаємовідносин із питань взаємопідтримки та координації дії.
3. Вагомою є роль законодавчих органів держави. Вони повинні створити законодавче поле для переходу до кластерної моделі організації та управління всіма сферами життєдіяльності регіональних територіальних громад, взаємовідносин між органами управління кластерних утворень і державними.
4. У профільних агропромислових кластерах регіону з метою ефективного самоуправління доцільно сформувати триступеневу структуру самоорганізації учасників кластерного утворення. Вищий рівень включає координаційну раду профільних агропромислових кластерів регіону та її виконавчу адміністрацію. Наступний рівень — це координаційна рада профільного агропромислового кластера та його виконавча адміністрація. І останній, найнижчий, третій рівень — це координаційна рада учасників технологічного підкластера та виконавча адміністрація.
5. Виконавчі адміністрації працюють постійно на платній основі, а координаційні ради — періодично, на громадських засадах.