1. Поняття ринку цінних паперів та його фінансових інструментів.

2. Особливості використання інструментів ринку цінних паперів в Україні та світі.

3. Перспективи розвитку інструментів ринку цінних паперів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження: ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Саме цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб'єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. є атрибутами фондового ринку. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Цих класифікацій існує велика кількість. Зокрема, класифікація за технологією обороту цінних паперів дає «первинний ринок» і «вторинний ринок». Первинний ринок — це ринок, на якому відбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так звана система «чотирьох ринків». «Перший ринок» — фондова біржа. «Другий ринок» — позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. «Третій ринок» — позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. «Четвертий ринок» — позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп'ютерну систему.

Значення роботи як для теорії, так і для практики зумовлено складністю та суперечністю становлення ринку цінних паперів в Україні. Цінні папери ще не стали індикатором дохідності підприємств і національної економіки, а ринок не впроваджує їх достатньою мірою як інструмент саморегулювання економіки.

Останнім часом проблемі становлення та функціонування ринку цінних паперів приділяють увагу в своїх працях О.Барановський, М.Бурмака, С.Глущенко, М.Гольцберг, В.Євтушевський, В.Корнєєв, В.Кудряшов, В.Кузьмінський, Д.Леонов, В.Лінніков, О.Мендрул, А.Мертенс, О.Мозговий, О.Оскольський, В.Шелудько та інші вчені.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень вітчизняних вчених, присвячених формуванню та функціонуванню ринку цінних паперів у країнах з трансформаційною економікою, на сьогодні ще залишається актуальною проблема приведення у відповідність формалізованого ринку цінних паперів до реальних потреб національної економіки.

Метою роботиє обґрунтування особливостей функціонування ринку цінних паперів та його інструментів в Україні.

Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання:

· визначити функціональну роль ринку цінних паперів у ринковому механізмі національної економіки та його вплив на економічне зростання;

· виявити особливості та основні тенденції становлення ринку цінних паперів в Україні;

· виокремити поняття ринку цінних паперів та його фінансових інструментів;

· проаналізувати особливості використання інструментів ринку цінних паперів в Україні та світі;

· визначити основні напрями вдосконалення розвитку інструментів ринку цінних паперів в Україні.

Об’єктомдослідження є ринок цінних паперів.

Предметомдослідження є принципи функціонування інструментів ринку цінних паперів.

1. Поняття ринку цінних паперів та його фінансових інструментів

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій із розвинутих країн, де економіка функціонує ефективно, цей процес реалізується на ринку фінансових ресурсів — системі ринків, що концентрують попит і пропозицію на різні за характером платіжні засоби. Найбільш загальну структуру цих ринків подано на рис. 1.

Ринок цінних паперів як частина фондового ринку інтегрує операції з випуску й обертання боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать облігації, державні казначейські зобов'язання і векселі. До інструментів власності (нерухомості) — усі види акцій та їхні похідні: опціони, ф'ючерси й інші аналогічні цінні папери. Ринок похідних інструментів об'єднує групу ринкових відносин та одночасно взаємодіє в межах фінансового ринку з іншими ринками — валюти, грошових кредитних ресурсів, позикових капіталів [15, c. 97].

Як частина ринку фінансових ресурсів ринок цінних паперів сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу і соціальну сфери, структурній трансформації національної економіки, позитивній динаміці структурування суспільства, підвищенню матеріального добробуту кожного громадянина шляхом володіння та розпорядження цінними паперами.

В умовах України ринок цінних паперів досі ще не являє собою якогось самостійного інституту ринкової економіки. Головні принципи його побудови викладено в Концепції розвитку фондового ринку, розробленій Українською фондовою біржею (УФБ). її спеціалісти вважають за необхідне створення централізованого фондового ринку України, що буде складатися з трьох головних елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного клірингового банку, єдиного центрального депозитарію.

Перший інститут — фондова біржа — є місцем котирування, здійснення операцій із цінними паперами і укладення угод. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення штучного курсу їх у різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних паперів. Інший інститут — кліринговий банк — спеціалізується на розрахунках за операціями з цінними паперами. У Франції, наприклад, його функції виконує Французький національний банк. Третій інститут — Центральний депозитарій, що вже створений при УФБ, займається зберіганням, урахуванням і переміщенням цінних паперів. Така структура сприяє введенню єдиного врахування, уніфікації правил здійснення операцій з проведення платежів та доставки цінних паперів.

Розвиток українського ринку цінних паперів потребує вирішення низки питань, у тому числі законодавчих. До них, насамперед, належать: визначення більш чіткої концепції розвитку ринку цінних паперів та фондової біржі, розробка методики адекватної оцінки майна суб'єктів народного господарства різних форм власності. Проведення цих заходів разом з іншими ринковими реформами допоможе забезпечити не тільки достатню кількість цінних паперів, а й запровадження системи лістингу, яка дасть змогу підвищити гарантії надійності вкладення для інвестора та упорядкує національний фондовий ринок.

Для вітчизняного фондового ринку на теперішньому етапі розвитку характерна нерозвиненість, тому на ньому діє досить обмежене коло фондових інструментів, відомих у світовій практиці [20, c. 97-98].

Українським законодавством визначене існування таких видів цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання підприємств, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати, їхню характеристику в узагальненому вигляді подано в табл. 1.

Ринок цінних паперів складається з акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифікатів, комерційних паперів, що є інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів належить комерційний вексель, однак його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є так звані деривативи — похідні інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв’язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними.

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Використання різних видів акцій пов’язане з різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.

Проста акація дає право голосу (за принципом: одна акція — один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку та відповідних рішень акціонерів. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим власники привілейованих акцій здебільшого позбавляються права голосу.

Іменна акція передбачає її закріплення за певним власником, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акцій. Продаж чи передання іменної акції іншому власникові фіксується відповідними записом чи заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення.

Паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друкування. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їх захисту від підробки. При цьому іменні акції мають найнадійніший захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії.

Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких зазначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції — це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов’язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках [9, c. 11-12].

2. Особливості використання інструментів ринку цінних паперів в Україні та світі

На кожному етапі еволюції фондового ринку існувала своя система якісної оцінки набору фондових цінностей, що мають обіг на біржі. У період становлення фінансових ринків на перший план закономірно висувається критерій надійності вкладень у фінансові активи. Для цього етапу характерне панування на біржі державних цінних паперів. Боргові зобов'язання корпорацій менш надійні, але мають більш високу прибутковість порівняно з паперами державного боргу. В умовах розвинених фінансових ринків пріоритет залишається за акціями, що завжди були найменш надійною формою фінансових інвестицій, тому що прибуток на вкладений капітал тут завжди залежить від процесів відтворення.

Для узагальнення головних особливостей наявних фінансових інструментів розглянемо їхні види й особливості функціонування. Акції виконують три головні завдання: по-перше, вони випускаються при організації акціонерного товариства, щоб забезпечити йому визначений "стартовий" капітал (перша емісія), або для притягнення додаткових ресурсів у ході функціонування (друга і наступна емісії), по-друге, для обміну з метою злиття з іншою компанією. Разом із тим, випуск облігацій необхідний винятково з метою мобілізації грошових ресурсів, коли у підприємства недостатньо власних фінансових джерел (прибутку, амортизації) для розширення бізнесу. Статистика свідчить, що у 80-х роках, коли промислово розвинені країни Заходу переходили у своєму розвитку від кризи до підйому, спостерігалася тенденція до пріоритетного випуску облігацій порівняно з акціями: у Німеччині в цей період було випущено в 20 разів більше облігацій, у США — в 5 разів, в Італії — в 3 рази, в Англії і Франції — в 2 рази [11, c. 20].

Аналітики відзначають, що в Україні ще в 1997 році на фондовому ринку сформувалися групи акцій приватизованих підприємств — "блакитних фішок", що характеризуються високою курсовою вартістю й попитом у нових інвесторів. Операції з ними дали змогу одержати прибуток до 100 % річних. До них належать:

— акції енергетичних підприємств (АТ "Западенерго", АТ "Дніпроенерго", АТ "Донбасенерго");

— акції нафтопереробних підприємств (АТ "НПК "Галичина", АТ "Ексімнафтопродукт", АТ "Нафтохімік Прикарпаття");

— акції металургійних підприємств (АТ "Харцизький трубний завод", АТ "Нижньодніпровський трубопрокатний завод");

— акції хімічних підприємств (АТ "Азот", АТ "Дніпроазот").

Іншим поширеним фінансовим інструментом для продажу і перепродажу є вексель. Виділяють векселі двох типів: комерційні, тобто забезпечені товарним покриттям, що враховуються комерційними банками, і банківські — приятельські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що купуються банками. Крім того, є державні векселі терміном на 3, 6 та 12 місяців, що не містять процентних купонів і реалізуються зі знижкою порівняно з номіналом, а викупляються за повною номінальною вартістю.

Варто виділити також і інвестиційні сертифікати — накопичення на рахунках у банках для цільового інвестування безпосередньо в підприємство (компанію) або через реальні цінні папери (акції й облігації). На відміну від загальносвітової практики, призначення перерахованих цінних паперів, умови їхнього випуску й обертання мають в Україні такі особливості:

— акції комерційних банків фізичні особи можуть купити після подання декларації про прибутки, а юридичні — балансу, завіреного аудиторською службою;

— облігації підприємств випускаються в розмірі не більше 25 % статутного фонду, після оплати всіх випущених акцій. Прибуток від облігацій виплачується за рахунок засобів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і проведення інших обов'язкових платежів. Державні облігації випускаються на пред'явника за рішенням Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть купити їх за рахунок власних і позикових засобів. Прибуток за державними цінними паперами не оподатковується податком;

— правовий статус акцій і облігацій поки що не визначено;

— казначейські зобов'язання в Україні можуть випускатися на пред'явника і розміщуватися серед населення. Тепер цей вид цінних паперів перебуває на ринку у вигляді цінних паперів колишнього СРСР;

— векселі використовуються в Україні не тільки для оплати товарів, сировини й послуг (товарні векселі). Номінальну вартість векселя встановлено законодавством, вивезення цих документів за кордон заборонено;

— інвестиційні сертифікати випускають інвестиційні фонди та компанії. Сертифікати мають такі характеристики: дають право на одержання прибутку у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються й викупляються за ціною, що відповідає вартості чистих активів; обмінюються на приватизаційні папери;

— приватизаційні папери — особливий вид державних цінних паперів, що свідчать про право їхнього власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, житлового та земельного фонду. Було випущено іменні майнові сертифікати і житлові чеки. Вони не підлягають купівлі-продажу;

— законодавством України не введено обмежень на придбання цінних паперів іноземними інвесторами. Ці обмеження може бути встановлено окремими емітентами під час випуску цін-них паперів, що знаходить відображення в протоколах рішень засновників акціонерних товариств. Цінні папери може бути оплачено в іноземній валюті, якщо це передбачено умовами їхнього випуску;

— відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" центральні й місцеві органи влади мають право випускати два типи цінних паперів: облігації внутрішньої позики і казначейські зобов'язання [4, c. 83-84].

При роботі з цінними паперами інвестор найменше бере до уваги поділ акцій на іменні та на пред'явника. Це питання більше цікавить емітента, тому що дає йому змогу контролювати рух акціонерного капіталу (шляхом ведення реєстрів). З позицій інтересів інвесторів такий розподіл характеризується тільки двома особливостями: по-перше, громадяни України, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власниками, як правило, тільки іменних акцій; по-друге, іменні акції значно менше ліквідні на фондовому ринку, ніж акції на пред'явника, у зв'язку зі складною процедурою їхнього оформлення і більш жорстким контролем за їхнім обертанням.

При виборі між акціями державних і недержавних компаній інвестор враховує, що акції державних компаній надходять на фондовий ринок в основному в процесі приватизації, тому джерелом їхнього викупу були приватизаційні майнові сертифікати громадян. З цією проблемою пов'язано ще два негативних моменти: існуючі методики оцінки приватизованого майна припускають можливість установлення номінальної вартості акцій значно нижче реальної ціни (у цьому випадку інвестор має визначені переваги при придбанні акцій, а емітент зазнає втрат). Крім того, ефективність діяльності недержавних компаній, як правило, набагато вища, а отже, є потенційна можливість одержання високих дивідендів, тоді як практично всі державні підприємства, що акціонуються, потребують у цьому процесі реструктуризації або перепрофілювання.

Обираючи акції з позиції регіональної належності, емітенту необхідно враховувати такі чинники: вибір відповідних акцій для реалізації стратегії регіональної диверсифікації; необхідність урахування розходжень у нормі прибутку та системи оподатковування в різних регіонах; можливість диверсифікації рівнів інвестиційних ризиків у різноманітних регіонах3.

Проте найбільш вагомі розбіжності для інвестора має вибір між простими і привілейованими акціями, оскільки, як було визначено раніше, вони мають принципово різні інвестиційні якості. Маючи переваги з погляду рівня безпеки інвестицій і надійності вкладень, привілейовані акції, разом із тим, програють простим у прибутковості, що може бути дуже істотним в умовах інфляційної економіки, крім того, прості акції також дають власникам право участі в розробці дивідендної політики.

У роботі з облігаціями інвестор таким же чином враховує особливості їхньої реєстрації та обертання, регіональної приналежності емітента, як було описано вище для акцій.

Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням ступеня ризиковості вкладень для інвесторів велике значення має розподіл облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризиковими в економічній теорії і практиці вважаються облігації внутрішньої державної позики (у ряді країн із розвиненою ринковою економікою вони є еталоном безри-зикових вкладень), за ними йдуть облігації місцевих (муніципальних) позик, і на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих же емітентів. Відповідно диференціюється й рівень прибутку, що компенсує ризикованість вкладень. Із зростанням терміну погашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зростання інфляції (а відповідно і позичкового процента), низька ліквідність інвестицій, а тому рівень прибутковості облігацій формується в прямій залежності від нього (за інших однакових умов). При визначенні мети вкладення засобів інвестору необхідно враховувати класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (прибутку). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування може здійснюватися в процентні облігації, що мають більш високу поточну ліквідність. Безпроцентні (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у декількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що передбачається для виплати у вигляді винагороди (прибутку) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації і реальною вартістю товару (послуги) [14, c. 75-76].

Ощадні сертифікати, що обертаються в Україні, мають меншу кількість класифікаційних ознак (табл. 1), оскільки за чинним законодавством емітентом цього виду цінних паперів можуть бути банківські і прирівняні до них інститути. Практично за всіма своїми інвестиційними якостями вони ідентичні з облігаціями. Проте існування ощадних сертифікатів "до запитання" зведе ризик ліквідності інвестицій практично до нуля, а це, у свою чергу, веде до зниження рівня прибутку за ними порівняно з терміновими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього фондового інструменту є можливість його використання не тільки як об'єкта інвестування, а і як розрахункового засобу (засобу платежу), що безсумнівно підвищує й інвестиційні якості.

Ще простіша класифікація інвестиційних сертифікатів, що включає лише дві ознаки (табл. 1). Поділ інвестиційних сертифікатів на іменні та на пред'явника, з погляду інвестора, аналогічний описаному вище поділу акцій. Порівнюючи ризиковість вкладень в інвестиційні сертифікати різних емітентів, можна відзначити, що найменш ризиковими є вкладення засобів в інвестиційні сертифікати відкритих фондів, що, по-перше, здійснюють їхній викуп, а по-друге, перебувають під більш жорстким державним контролем. Рівень прибутковості цих цінних паперів охарактеризувати поки що неможливо, оскільки виплати за інвестиційними сертифікатами ще не провадилися.

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики [3, c. 77-78].

На жаль, Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною, а українські підприємства – збитковими.

Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та пільгової підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2004 –2009 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу” [6, c. 124-125].

Усе означене вище свідчить, що фондовий ринок України перебуває в стадії розвитку, тому на ньому обертається обмежена кількість цінних паперів, які до того ж мають доволі низькі інвестиційні якості. Тому для успішного проведення структурних перетворень економіки України нагальною проблемою є вдосконалення нормативно-правової бази ринку цінних паперів, створення довершеної його інфраструктури та досягнення повної прозорості.

3. Перспективи розвитку інструментів ринку цінних паперів

Не дивлячись на певний прогрес у розвитку фондового ринку України, у сфері випуску, розміщення та обслуговування обігу цінних паперів залишається ще цілий ряд невирішених проблем, серед яких можна виділити: недосконале та нестабільне законодавство, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатність надійних фінансових інструментів, низький рівень прозорості фондового ринку.

Вітчизняний фондовий ринок на сьогоднішній день ще не є спроможним для ефективного залучення коштів внутрішніх інвесторів.

Ринок цінних паперів повинен стати потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, сприяти акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери. Подальший його ефективний розвиток насамперед потребує:

■ підвищення конкурентоспроможності шляхом розбудови інфраструктури фондового ринку, універсалізації діяльності фінансових установ, перетворення їх у стійкі, конкурентно- та інвестиційноспроможні інституції, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг;

■ удосконалення інфраструктури фондового ринку шляхом оптимізації структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників і створення ефективної системи організованих ринків;

■ розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів.

Державне регулювання фондового ринку України повинно здійснюватись на принципах гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів [5, c. 44].

Стратегія державного регулювання ринку цінних паперів в Україні спрямована на створення сприятливого інвестиційного середовища і активізацію діяльності інвесторів.

Тактична політика держави на ринку цінних паперів передбачає вирішення наступних завдань:

■ створення дієвої бази регулювання ринку цінних паперів та забезпечення механізмів захисту інтересів учасників ринку -інвесторів, емітентів, фінансових посередників;

■ координація діяльності різних державних органів та структур стосовно регулювання ринку цінних паперів;

■ забезпечення прозорості та цілісності фондового ринку:

■ реформування податкового регулювання діяльності у сфері фінансового інвестування;

■ упорядкування емісії та обігу державних та корпоративних цінних паперів;

■ державна підтримка підготовки фахівців для фондового ринку;

■ належне фінансове і матеріальне забезпечення розвитку ринку цінних паперів.

До пріоритетних напрямів розвитку фондового ринку, пов'язаних із законодавчим регулюванням, відносяться: розвиток нормативно-правової" бази в сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, вдосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів [17, c. 21-22].

Потрібно прийняти Закон України „Про акціонерні товариства", в якому передбачити вдосконалення існуючої в Україні системи корпоративного управління, створення умов для сприятливого правового клімату функціонування фондового ринку з метою залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та посилення захисту прав інвесторів, особливо дрібних.

Метою прийняття Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" у новій редакції є встановлення основних принципів, за якими повинен функціонувати фондовий ринок України, визначення порядку реєстрації емісії та обігу цінних паперів, встановлення вимог до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, визначення правових основ випуску та обігу похідних цінних паперів.

Цілеспрямоване формування інфраструктури фондового ринку України можливе за умови централізованого вкладення засобів та організаційних зусиль у створення інтегрованої системи, яка б забезпечила систему електронної біржової торгівлі, систему реєстрації і перереєстрації прав власності.

Серйозним недоліком вітчизняного фондового ринку є недосконала структура перереєстрації прав власності. Здійснення купівлі-продажу акцій повинно опосередковуватися електронною комунікаційною мережею, яка б забезпечувала швидкий доступ до реєстру. Необхідно встановити недорогу оплату послуг за перереєстрацію прав власності, створювати надійні об'єднання реєстраторів та депозитаріїв. Прозорість, надійність та доступність механізму зберігання та переходу прав власності має зробити український ринок цінних паперів більш привабливим для інвесторів.

Важливою проблемою є підготовка професіоналів фондового ринку, які б відповідали міжнародним стандартам кваліфікації. Першочергове значення тут має здійснення фінансового та науково-методичного забезпечення для створення відповідної мережі навчальних закладів і центрів.

Саме створення необхідного навчально-методичного та інформаційного забезпечення є одним із першочергових завдань удосконалення системи підготовки фахівців для ринку цінних паперів. Важливе значення має також забезпечення доступу до міжнародної наукової інформації та співробітництва з міжнародними науковими школами; проходження практики і стажування в діючих брокерських, депозитарних і розрахунково-клірингових компаніях, інвестиційних банках, на фондових біржах і позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Необхідно здійснювати перехід від роздробленості та безсистемності фондового ринку до його централізації, посилення державного регулювання, широкого застосування систем електронного обігу цінних паперів. Адже тільки впорядкований і конкурентоспроможний ринок цінних паперів може стати каталізатором стабілізації фінансового становища у державі[1,c. 21-22].

Чинне законодавче поле не дозволяє здійснювати ефективну діяльність на фондовому ринку. Основними вадами нормативної бази є: відсутність законодавчого визначення організованого позабіржового ринку; невідповідність класифікації видів цінних паперів сучасному інструментарію, зокрема в Законі України „Про цінні папери і фондову біржу” відсутні похідні цінні папери; недостатня захищеність основних прав власників цінних паперів, насамперед обмеженість доступу до публічної інформації щодо діяльності товариства; відсутність розмежування між спекулятивними та інвестиційними операціями на ринку. Усунення вищевказаних недоліків можливе за умови прийняття нової редакцій Закону України „Про цінні папери і фондову біржу”, яка враховувала б міжнародний досвід функціонування фондового ринку та існуючі в Україні особливості.

Теперішній державний апарат керування фондовим ринком є розвиненою мережею, очолює яку Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. За роки діяльності комісії ринок зазнав істотних змін на краще, однак враховуючи той факт, що ринок цінних паперів є системою з властивими миттєвими динамічними змінами, час від часу виникають питання, котрі потребують оперативного вирішення, що практично є неможливим в системі державного апарату управління. Світовий досвід демонструє, що держава має передавати низку повноважень саморегулівним організаціям (СРО) учасників фондового ринку, зокрема функції оперативного контролю за учасниками ринку та певні інформаційно-просвітницькі функції. Взагалі, слід зазначити, що одним із найважливіших державних завдань на сучасному етапі є освітньо-просвітницькі програми серед широких мас населення відносно діяльності на фондовому ринку. Адже навіть в країнах де історія фондового ринку нараховує більше століття держава приділяє значну увагу розвитку інвестиційної культури нації.

Одним із напрямів державної політики в сфері фондового ринку є забезпечення інтеграції вітчизняного ринку в світову фінансову систему. Враховуючи географічне положення України, сьогодні існує два основних інтеграційних вектори: по-перше інтегрування з фондовими ринками країн колишнього СРСР, (зокрема з російським) та, по-друге, інтегрування до фондових ринків ЄС. Слід зазначити, що хоча фондові ринки України та Росії мають схожу історичну перспективу та особливості формування, розвиток російського фондового ринку значно випереджає вітчизняний. Нині інтеграція фондових ринків Росії та України відбувається насамперед на рівні перехресного володіння акціями промислових підприємств та майже не зачіпає організаційно-правову структуру обох ринків. В подальшому це може призвести до зменшення ефективності переливу капіталу між країнами. Інтеграція до європейської фінансової системи є складнішим процесом — якщо враховувати, що європейська система обігу та обліку теж знаходиться в динамічному русі, пов’язаному з внутрішніми інтеграційними процесами в Європі — та може бути досягнута лише за умови докорінної зміни принципів обігу та обліку цінних паперів в Україні. Основними питаннями є розвиток інфраструктури ринку, забезпечення вільного доступу капіталу ззовні та вільного виходу капіталу з країни, зміцнення фінансової стабільності організаторів торгівлі. Також слід враховувати той факт, що формування фондового ринку в Україні відбувалося під значним впливом американських донорських коштів, що знайшло своє відображення в широкому застосуванні американської моделі ринку. Ми вважаємо єдиним шляхом розвитку біржової системи в Україні, що дозволив би в майбутньому інтегруватися в ЄС, державну підтримку моноцентризації біржової системи України. Це дозволило б сконцентрувати попит та пропозицію цінних паперів на одному торговельному майданчику і створити, таким чином, фінансові умови для розвитку біржової системи. Після прийняття курсу на інтеграцію України в ЄС не слід забувати особливого положення країни як проміжної між Південно-Атлантичним блоком та Росією. Саме тому в Україні необхідно зберегти існуючі та запровадити нові стандарти, що відповідають фондовим ринкам США та Тихоокеанського регіону. Цього можна досягнути за моноцентризації біржової системи і активної підтримки розвитку організованого позабіржового фондового ринку, також досить важливим напрямом є створення віртуальних інтернет-бірж у кооперації з ведучими світовими організаціями в цій галузі [14, c. 80-81].

Процес розвитку фондового ринку є наслідком об’єктивних перетворень у країні, в основу яких покладений розвиток корпоративного сектора як квінтесенція розвитку приватної власності у виробничих відносинах та приватизаційних процесів в економіці. Розвиток фондового ринку відбувається неоднорідно, поетапно та суперечливо, але нині вже можна констатувати завершення основного етапу формування ринку корпоративних цінних паперів в Україні. Зараз ринок здебільшого сформований за рахунок цінних паперів, отриманих в результаті приватизації державної власності, тоді як корпоративне емітування ринкових цінних паперів практично відсутнє. Масова приватизація призвела до значного розпорошення дрібних пакетів цінних паперів, що стримує розвиток біржових механізмів їх обігу, та, в свою чергу призводить до зменшення ефективності функціонування ринку та гальмування процесів переливу капіталу в економіці [7, c. 33].

Висновки

На підставі викладеного можна зробити висновок, що стратегія подальшого розвитку ринку цінних паперів повинна бути серйозно скоригована у напрямку органічної прив'язки цілей відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком фондового обігу. Цінні папери усіх емітентів — держави, акціонерних товариств — повинні забезпечити приплив грошових коштів у необхідні точки зростання саме виробничого сектора.

З цією метою необхідно визначити ряд пріоритетних галузей, виробничих підприємств, які й стануть точками зростання. Такими точками, на наш погляд, можуть бути будівництво, вітчизняне автомобілебудування, сучасні оборонні технології як воєнного, так і мирного призначення.

Наступним кроком у цьому напрямку повинно стати звільнення (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема у цінні папери виробничих підприємств, від оподаткування. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. Ще один важливий момент — дотримання стабільності і незмінності встановлених пільг протягом певного терміну (наприклад, трьох — п'яти років). У результаті зазначених заходів на ринку цінних паперів з'являться гарантовані державою фінансові інструменти досить високої якості. Вдала реалізація окремих проектів дозволить інвесторам розраховувати не стільки на отримання суперкороткострокових спекулятивних доходів, скільки на доходи від тривалого і послідовного зростання ринкової ціни випущених цінних паперів та виплачених дивідендів і процентів.

Є й інші шляхи підтримки виробничих підприємств. Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, — досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів. Тому після визначення пріоритетів фінансової підтримки можлива організація випуску цільових середньострокових державних позик, кошти від розміщення яких спрямовуватимуться на розвиток перспективних виробництв. При цьому слід унеможливити використання даних коштів на інші цілі, насамперед на споживання. Суттєвим доповненням також можуть бути податкові пільги для даних підприємств. Таким чином, оподаткування із караючого і стримуючого фактору перетвориться у стимулюючий. Причому самі по собі інвестиції у виробництво, які тісно пов'язані із розвитком обігу фінансових інструментів, вимагатимуть відповідної розбудови інфраструктури ринку цінних паперів.

Зазначені заходи, на нашу думку, дадуть змогу, з одного боку, певною мірою забезпечити приплив так необхідних коштів у сферу виробництва, а з іншого — сприятимуть формуванню ринку якісних фінансових інструментів — акцій та облігацій, випущених підприємствами, які швидко зростають, з відповідною їм сучасною інфраструктурою випуску та обігу.

Список використаної літератури

1. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. — 2007. — № 6. — C. 14-22

2. Ватаманюк З. Г. Інституційна ефективність ринку цінних паперів в Україні/ З. Г. Ватаманюк //Фінанси України. — 2008. — № 3. — C. 101-110

3. Ватаманюк З. Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. — 2007 . — № 5 . — С. 75 — 85

4. Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. — 2007 . — № 6 . — С. 82 — 89

5. Забучинська Т. Співвідношення державного регулювання та державного управління на ринку цінних паперів //Юридична Україна. — 2007. — № 7. — C. 44-48

6. Кондрашихін А. Економічні аспекти управління ринком цінних паперів //Фінанси України. — 2004. — № 7. — С.122-129

7. Косик С. Становлення ринку цінних паперів/ С.Косик //Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 3. — C. 32-33

8. Костогризов О. Державне регулювання ринку цінних паперів/ О.Костогризов //Фінанси України. — 2004. — № 12. — C. 127-134

9. Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні/ Т.Лепейко //Банківська справа. — 2005. — № 4. — C. 11-14.

10. Лепейко Т. Технологія аналізу кон’юнктури ринку цінних паперів/ Т. Лепейко //Фінанси України. — 2005. — № 10. — C. 131-138

11. Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні //Економіка України. — 2005. — № 12. — C. 19-24

12. Охріменко О. А. Ринок державних цінних паперів та монетарні показники фінансового ринку //Фінанси України. — 2005. — № 7. — С.114-118.

13. Полонець В. Тернистий шлях розвитку ринку цінних паперів України //Політика і культура. — 2004. — № 12. — C. 26-27

14. Приказюк Н. В. Ринок державних цінних паперів: світовий досвід та вітчизняні реалії //Фінанси України. — 2009. — № 2. — С.73-81

15. Проблеми становлення та напрями удосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. — 2007 . — № 6 . — С. 97 — 104

16. Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність/ Р. В. Рак //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.116-121.

17. Ринок цінних паперів : проблеми і перспективи //Економічні реформи сьогодні. — 2004. — № 33. — C. 17-25

18. Ринок цінних паперів: циклічність випуску акцій //Урядовий кур'єр. — 2005. — 7 червня. — C. 12

19. Тригуб О. Механізм використання іпотечних цінних паперів як інструментів регулювання грошово-кредитного ринку //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 4. — C. 92-94

20. Чернищук В.Р. Розвиток ринку цінних паперів: проблеми й перспективи //Фінанси України. — 2008. — № 8. — С.96-103