Вступ.

1. Місце і роль курсу "Розміщення продуктивних сил та економіка районів" в системі економічних дисциплін.

2. Основні поняття й категорії "Розміщення продуктивних сил та економіка районів"

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Наука про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку вивчає ці аспекти економічних відносин разом з іншими науками — економічними, природничими, географічними та технічними.

Провідну роль у розвитку даної науки відіграє сучасна економічна теорія та її основа — політекономія, яка вивчає і формулює економічні закони і категорії, що є необхідним методологічним підґрунтям для розвитку власного понятійного апарату науки про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку. Остання використовує як власні результати наукових досліджень теорій регіональної економіки, так і галузевих економік — промисловості та сільського господарства, економіки природокористування, економічної статистики, економічної й соціальної географії, геології, аграрної науки, економічної інформатики та кібернетики, економіки праці, державних та місцевих фінансів, історії народного господарства, картографії, державного й територіального управління та інших.

В свою чергу наука про розміщення продуктивних сил збагачує їх власними категоріями та економічними характеристиками територіального розвитку.

1. Місце і роль курсу "Розміщення продуктивних сил та економіка районів" в системі економічних дисциплін

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, як важлива комплексна галузь економічної науки, вивчає специфічні, просторові закономірності організації та функціонування продуктивних сил територіальних господарських систем різних масштабних рангів (регіонів) з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення природно-господарського балансу і соціально-економічного прогресу.

Забезпечення ефективного розвитку усіх компонентів продуктивних сил території, як основа для забезпечення економічної могутності країни та її регіонів є пріоритетною цільовою функцією розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, як науки. Функціонування продуктивних сил являє собою єдину і взаємопов'язану, динамічну у часі і просторі сукупність основних, допоміжних і супутніх елементів продуктивних сил, як продуктивних факторів, що беруть участь у створенні доходу і які, таким чином, забезпечують функціонування самовідтворювальної системи життєдіяльності суспільства і природи.

Зазначена система елементів продуктивних сил та їх функціонування розглядає виробничий процес більш широко і повно на відміну від наявного в літературі факторного підходу до виробництва, коли виділяється три основні його елементи — земля, капітал, праця.

Трактування процесу виробництва матеріальних благ та послуг через призму категорії продуктивні сили і їх функціонування розглядає суспільне виробництво через призму суспільних, суб'єктивних (соціальних) і речових елементів продуктивних сил. При цьому процес виробництва розглядається не лише як взаємодія людини і природи, але й як засіб, що створює умови для функціонування само відтворювальних господарських систем, їх ефективного розвитку при збереженні природного середовища і забезпеченні здатності його відтворення. Таким чином, продуктивні сили для будь-якого способу виробництва є базою. Конкретні ж процеси господарської діяльності — обсяги виробництва конкретних товарів, їх розподілу і споживання, механізми і засоби функціонування економіки, питання її організації та інші є похідними і випливають з особливостей наявних продуктивних сил та їх здатності до результативної діяльності.

Звичайно, продуктивні сили, як фундамент способу виробництва, є змінною величиною і знаходяться в динаміці, постійному розвитку. Це вимагає від конкретної господарської діяльності відповідної реакції, пристосування та врахування особливостей їх зміни. Власне і сама господарська діяльність впливає на свій базис — продуктивні сили. При чому ця дія позначається як на матеріальних і соціальних їх системах, так і природному і суспільному середовищі. Взаємодія між різними елементами продуктивних сил регулюється певними виробничими відносинами та різноманітними засобами.

Таким чином, продуктивні сили в усій своїй різноманітності беруть активну участь у господарській (економічній) діяльності і є невід'ємною її складовою. Разом з тим економічна діяльність не вичерпує всього багатства змісту продуктивних сил. Так, для людини, яка є елементом продуктивних сил, економічна діяльність не складає абсолютну сутність її життєдіяльності. Життя людини не можна виміряти лише економічними параметрами, воно багатоманітніше і не обмежується лише економічними характеристиками.

Це ж стосується і природного середовища. Природні ресурси хоч і є єдиною надійною базою для матеріального добробуту людей, однак природа є і невичерпним джерелом духовності і пізнання. Значить, продуктивні сили природи не лише беруть активну участь у виробництві засобів для існування людини і створення бази економічного відтворення, але й охоплюють широке коло позаекономічних явищ, які стосуються і природи в цілому. Сутнісною ознакою поняття "розвиток" є те, що воно відображає певний процес. Виділяють структурні, функціональні і територіальні форми протікання процесів. Розвиток як процес, займає серед них особливе місце. Він відноситься до хроноструктурних процесів і означає прогресивну якісну зміну структури в часі або іншими словами — зміну стадій розвитку явища. В результаті розвитку відбувається структурне зрушення.

Розвиток як процес має певні стадії. Залежно від активності виділяють такі стадії розвитку як активну і пасивну. За напрямком виділяють — розквіт, просте відтворення; стагнацію, депресію, деградацію і регресію, якщо зміни пов'язані зі зниженням рівня розвитку. За інтенсивністю виділяють стадію високого, середнього, низького (слабкого) розвитку.

Виходячи з висловлених вище положень щодо структурних елементів продуктивних сил та їх взаємозалежності і взаємообумовленості, можна відзначити, що зміст поняття "розвиток продуктивних сил" відображає якісні прогресивні зміни кожного з елементів продуктивних сил та їх структури в цілому. Якісні зміни визначаються всезростаючою результативністю функціонування як окремих елементів продуктивних сил, так і їх сукупності. Отож, забезпечення безперервного прогресу в розвитку продуктивних сил і відповідних виробничих відносинах в регіонально-галузевому економічному вимірі і є основною метою пошукових досліджень в науці з розміщення продуктивних сил та регіональній економіці.

Особливе місце даної науки в системі економічних дисциплін визначається тим, що саме вона оперує прив'язаними до певної території економічними даними. Через це і створюється можливість удосконалення територіальної організації виробництва й збільшення економічного ефекту від функціонування господарства конкретних області, міста, адміністративного району тощо. На сучасному етапі розвитку національної економіки посилення регіональної спрямованості реформ вимагає від кожного регіону максимізації економічної віддачі виробництва для досягнення добробуту країни у цілому. Завданням цієї науки у загальному, стратегічному вимірі є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

2. Основні поняття й категорії "Розміщення продуктивних сил та економіка районів"

Основи ефективного функціонування господарства певної території закладаються ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Відтак, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.

До продуктивних сил належать трудові ресурси і засоби виробництва. Трудові ресурси — це суб'єктивні, а засоби виробництва — об'єктивні (речові) елементи продуктивних сил. Взаємодія у процесі праці людей і засобів виробництва (предметів і засобів праці) є об'єктивною передумовою розвитку матеріального виробництва суспільства в цілому. Просторове розосередження трудових ресурсів і предметів праці, як правило, не збігається, тому процес їх територіального поєднання дістав назву розміщення продуктивних сил. Найбільш вдале тлумачення цього поняття дав Е.Б.Алаєв, визначивши його як динамічний стан розподілу продуктивних сил на території відповідно до предметів праці, соціальних та економічних умов певних регіонів і особливостей територіального поділу праці даної соціально-економічної системи. У прикладному значенні розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих їх елементів.

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. її завдання полягають у постановці та виробленні теоретичних засад практичного розв'язання проблем раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.

Предметом науки є просторова організація продуктивних сил нарізних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Мета науки — всебічне (демографічне, екологічне, економічне) обґрунтування перспективного та вдосконалення (оптимізація) сучасного розміщення продуктивних сил, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці. Метою курсу «Розміщення продуктивних сил» є формування у студентів умінь і практичних навичок обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної економічної ситуації.

Теорія розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил, очевидно, здійснюватиметься за законами, керуючись якими, можна буде досягти максимального економічного і соціального ефекту при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, який визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань пе-ревезення готової продукції від виробника до споживача.

Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлені насамперед тим, що райони споживання вироблюваної продукції не збігаються з районами її виробництва через значне територіальне розосередження запасів сировини, палива й робочої сили. Існують значні просторові відмінності в ґрунтово-кліматичних умовах, від яких залежить спеціалізація аграрного сектора економіки, що не завжди відповідає інтересам споживачів.

Сучасне розміщення продуктивних сил в Україні лише певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями та географічним положенням окремих районів. У межах України спостерігається також значна територіальна диференціація просторового розподілу населення і засобів виробництва, який робить актуальною проблему раціоналізації розміщення виробництва. Так, нині суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції внаслідок територіальної віддаленості елементів виробництва (а ця тенденція є дуже чіткою). Для того, щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно здійснити комплекс противитратних заходів, зокрема зменшити транспортні витрати. Значну роль у цьому відіграє і раціоналізація розміщення продуктивних сил з огляду на екологічну обґрунтованість розміщення нового виробництва, оптимізацію міжгалузевих зв'язків тощо.

Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася на низку важливих положень, сформульованих у результаті емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, які до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричинює негативні соціальні та екологічні наслідки.

Теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахування інтересів як суспільства у цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього природного середовища та природних ресурсів.

Висновки

Основними проблемними завданнями сучасного моменту розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки є:

• ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;

• збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) потенціалу України;

• мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформація господарських комплексів;

• докорінне підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;

• пристосування до умов глобалізації, відновлення традиційних євразійських господарських зв'язків й інтеграція у світовий економічний простір;

• пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом на інфраструктурі ринковій;

• істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.