Роль періодичних видань наукових установ України в системі наукових комунікацій

Вступ

Актуальність теми. Як показують системні педагогічні дослідження останніх років, сучасна українська освіта, використовуючи механізми модернізації й освітньої стратегії, зберігає свою стабільність, фундаментальність, що забезпечує випереджальний, стійкий розвиток цієї найважливішої соціальної галузі з урахуванням збільшених потреб суспільства й держави. І як наслідок педагогічна журналістика є каталізатором інноваційних змін у системі освіти України. У країні накопичений необхідний науковий і інтелектуальний потенціал для проведення перетворень, що дозволяють надавати нові можливості всім учасникам освітнього процесу для гнучкого вибудовування власних освітніх і професійних шляхів.

Унікальні можливості для формування духовно цілісної особистості й одночасного відтворення культури народу (через систему життєвих цінностей людини) дозволяють розглядати освіту як найважливіший інтегруючий фактор не тільки регіонального, але й геополітичного світового простору. Конкуренція національних систем освіти стала ключовим елементом глобальної конкуренції, що вимагає постійного відновлення педагогічних технологій і інновацій, швидкої адаптації до запитів і вимог динамічно мінливого соціуму. Сама освіта, перебуваючи в постійній динаміці, визначає особистісні якості кожної людини, її знання, світоглядні й поведінкові пріоритети, а, отже, економічний, моральний, духовний потенціал кожної держави, цивілізації в цілому. Природно, що й сама освіта як глобальне явище геополітичного світового простору й специфічне соціальне явище, що отримала повсюдне поширення й розвиток, не може бути поза зоною спеціальних, у тому числі й історико-педагогічних досліджень.

Виділення як базового фактору модернізації української освіти принципу відкритості вимагає й нової ролі держави — переходу від відомого домінування до забезпечення ефективної взаємодії різноманітних суб’єктів сфери освіти.

У даному зв’язку значно зростає роль педагогічної журналістики, що, забезпечуючи відкритість і доступність процесів, які відбуваються в сфері освіти, сприяє діалогу між державою й всіма учасниками національної освітньої системи, втягуючи їх у модернізаційні процеси.

Підкреслимо, що осмислення мети освіти, її ролі в суспільстві, механізмів і факторів розвитку, її історії, актуальних проблем і перспектив завжди являло собою одну з найважливіших завдань вітчизняного педагогічного друку, що виступає як своєрідний акумулятор і модератор процесів, що відбуваються в російській системі утворення на кожному етапі її розвитку.

Педагогічна журналістика як жанр журналістики й рід літератури, що є однієї зі складові культури, має свої досягнення й цінності, а, отже, традиції. Генезис педагогічної журналістики свідчить про те, що вона традиційно вносила гідний вклад у розвиток української освіти: наприкінці XХ — початку XXІ. Найбільш значимими журналами в українському суспільстві були саме педагогічні.

Спадкоємцями славних традицій вітчизняної педагогічної журналістики є сучасні освітні періодичні видання (у системі української освіти центральних і регіональних газет і журналів налічується більше 100, загальна кількість досягає 700, не вважаючи електронних видань; видання тиражем до 1000 екз. не реєструються), потенціал яких повинен бути затребуваний, критично осмислений і творчо використаний у рішенні завдань модернізації вітчизняної освіти. У свою чергу успіх діяльності сучасної педагогічної преси й продуктивність її внеску в модернізацію системи утворення багато в чому буде обумовлений мірою обліку й ступенем опори на історичні традиції педагогічної журналістики, які почали формуватися ще в другій половині XІХ ст.

Широко відомі періодичні педагогічні видання, такі, як, наприклад, журнали «Педагогіка», «Початкова школа», «Рідна школа», «Педагогіка і психологія» тощо, зберігаючи й збільшуючи традиції української педагогічної публіцистики минулих років, як показує вибірковий контент- аналіз їхніх актуальних публікацій, розкривають сутність і практику вдосконалювання вітчизняної системи освіти. Сьогодні, на наш погляд, варто звернути особливу увагу на виняткову, і в ряді випадків недооцінену, роль педагогічних ЗМІ в сучасному житті соціуму: залежно від конкретних- історичних умов держава й суспільство взаємодіють у питаннях навчання й виховання підростаючого покоління своїх громадян, із при цьому постійний діалог різної інтенсивності. Ефективна реалізація даного діалогу, забезпечення її двостороннього характеру, а не виняткового монологу державної системи, що деталізує й супроводжує адаптацію нововведень, без участі засобів масової інформації, особливо профільного характеру, у значній мірі скрутна. У той же час традиції педагогічних ЗМІ визначають результативність здійснення діалогу між владою й всіма учасниками освітнього процесу.

Визначальну роль у процесі наукової комунікації відіграють періодичні видання, яким надається перевага в науковому співтоваристві тому, що публікація в журналі дозволяє вченому брати участь у наукових дискусіях, заявляти пріоритет на наукове відкриття, мати доступ до необхідної наукової інформації. В одних випадках публікація в журналі дозволяє авторові створювати нові інформаційні повідомлення, формувати нове знання, в інших — допомагає зрозуміти, декодувати вже існуючі.

Наукові журнали сприяють утвердженню пріоритетних цілей науково-дослідницької діяльності; забезпечують наукову спільноту, а також усіх зацікавлених новинами щодо вітчизняних та зарубіжних наукових розробок; концентрують матеріали за темами, проблемами, які за інших обставин могли б бути розпорошеними в індивідуальних працях; дають змогу ознайомлюватися з перебігом певних наукових досліджень ще до їх завершення; сприяють розвитку науки, забезпечуючи оперативну актуалізацію наукових досягнень; спонукають учених до публікацій своїх праць; слугують своєрідним науковим форумом для безперервної критичної оцінки наукових гіпотез і теорій.

Тому актуальним є здійснення аналізу тенденцій становлення і розвитку українських наукових журналів як нового засобу в системі наукових комунікацій, що і є метою дослідження. Проблема дослідження складається у вирішенні протиріччя між актуальністю й значимістю дослідження змісту й ролі традицій вітчизняної педагогічної журналістики в розвитку української освіти й відсутністю спеціальних досліджень з даної проблематики.

Тому головною метою роботи є дослідження сучасних педагогічних періодичних видань в Україні, їх стан та подальший розвиток.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

— визначити роль періодичних видань наукових установ України в системі наукових комунікацій;

— дослідити українські періодичні видання у галузі педагогіки;

— розглянути фахові педагогічні журнали як нові можливості в інформаційному забезпеченні науки та освіти ;

— проаналізувати предметно-педагогічні видання, проблеми та перспективи їх розвитку;

— дослідити умови ефективності сучасних педагогічних періодичних видань України;

— здійснити аналіз педагогічних періодичних видань в Україні на прикладі видавництва «Основа»;

— охарактеризувати структуру та інформаційне наповнення, переваги та недоліки як засобів наукової-педагогічної комунікації педагогічних періодичних видань.

Об’єктом дослідження є особливості розвитку сучасних педагогічних періодичних видань України.

Предмет дослідження – періодичні педагогічні видання видавництва «Основа».

Методи дослідження. Під час дослідження було дотримано принципи наукової об’єктивності і системності висвітлення явищ. У процесі дослідження використано контент-аналіз, метод класифікації (класифікація видань), статистичний (визначення кількісно-якісних показників розвитку вітчизняної періодики; логічні методи аналізу: порівняння, узагальнення та інші.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи педагогічної періодики

1.1. Періодичні видання наукових установ України в системі наукових комунікацій

Вчені зазначають, що преса є цінним джерелом інформації для історичного дослідження, оскільки фактичний матеріал, опублікований на сторінках періодичних видань, відображає ідейні настрої певного періоду і є цінним матеріалом.

Значення публіцистики для історіографії визначається особливою роллю, яку відігравала педагогічна проблематика в суспільному житті країни, стверджує Л. Голубницька. На її думку, погляди багатьох видатних педагогів та мислителів відбивалися саме в публіцистичних статтях. Тому вона слугує історіографу джерелом, що розкриває генезис педагогічної думки.

Словник трактує поняття преса як друковані засоби масової інформації (періодичні друковані видання), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів протягом року.

Періодичне видання — видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом. Під періодичною пресою розуміють газети, журнали (часописи), бюлетені, збірники (згідно з ДОСТУ — 3017 — 95 «Державний стандарт України. Видання. Основні види» залежно від періодичності розрізняють неперіодичні, періодичні та продовжувані збірники).

Останнім часом інтерес до української періодики зростає, що обумовлено, на наше переконання, актуальністю освітянських проблем для життєдіяльності якісно нового українського суспільства. Вивчення фахової періодики має певні традиції в українському журналістикознавстві. Наявні ґрунтовні дослідження преси Західної України: «Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.)» (М.Романюк, 2000), «Українські часописи Північної Буковини (1870-1940 рр.)» (1999) та «Українські часописи Коломиї (18651994 рр.» (1996) (М.Романюк, М.Галушко). Крім того, М.Мартинюк уклав матеріали до бібліографії «Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи» (1998). Чимало дослідників звертають увагу на проблеми національної освіти в історичному аспекті. Вченими-журналістикознавцями досліджувались такі педагогічні видання кінця ХІХ — першої третини ХХ ст.: журнали «Основа» та «Киевская старина» (Н.Побірченко), газета «Школьна часопись» (1881-1889) (Л.Сніцарчук), періодичні видання «Просвіти» в Галичині (1887-1939рр.) (С.Зворський), часопис«Учитель»(1889-1914рр.) (Н.Черниш), часописи Східної України (1905-1914) (Н.Остапенко та Н.Сидоренко) тощо.

На сучасному етапі в українській педагогічній журналістиці досліджуються такі проблеми вітчизняної системи освіти: підготовка керівних кадрів у системі освіти (І.Омельчук), проблема управління школою на сторінках журналу «Рідна школа» (О.Косинська), видання регіонального журналу «Освіта на Луганщині» (Н.Футнікова), тематична спрямованість сучасної освітянської преси (О.Коновець) та інші.

Педагогічна преса — система періодичних видань, присвячена питанням виховання та навчання. Є. Хриков зазначає, що педагогічну пресу можна розглядати як складову педагогічної науки або як складову такого соціального інституту, як преса. «У першому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій педагогічної науки. Серед них можна назвати пояснювальну, узагальнюючу, нормативну, перетворювальну, культуростворюючу, підтримуючу, накопичувальну, інформаційно-комунікативну. У другому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій, характерних для преси взагалі: інформаційної, маніпулятивної, пропагандистської, регулятивної, загальнокультурної, комунікативної, нормативної, мотиваційної, дослідницької».

А. Пугач вважає, що педагогічні часописи є складовою загального джерельного масиву періодичних видань, на них поширюються закони науково-публіцистичної творчості, принципи і тенденції розвитку журналістики, як однієї з форм суспільно-політичної діяльності. Проте на її думку, водночас, педагогічна періодика — це справжній літопис вітчизняної освіти, синхронне відображення часу, що досліджується. Дослідниця виокремлює педагогічні видання за читацькою аудиторією:

для масового освітянина;
для педагога — дослідника;
для широкого кола читачів.

М. Романюк зазначає, що пресі, як історичному джерелу, притаманний поліфонізм. Багатоаспектність періодики дозволяє вченим виділити два основних види матеріалів часопису: публікації, висвітлені у газетних формах (статтях, замітках, та ін.) та тексти-джерела (законодавчі акти, статистичні матеріали та ін.). Важливим на його думку є суб’єктивний погляд автора публікації, оскільки це дає можливість визначити основні ідейні напрями, притаманні досліджуваному етапу.

Завдяки своїм властивостям педагогічна преса є найбільш ефективним засобом впливу на педагогічну практику. Реалізація потенційних можливостей педагогічної преси значною мірою залежить від аналізу її формоутворюючих, змістовних характеристик та корекції процесу функціонування цього соціального інституту.

Педагогічну пресу можна розглядати як складову педагогічної науки або як складову такого соціального інституту як преса. У першому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій педагогічної науки. Серед них можна назвати пояснювальну, узагальнюючу, нормативну, перетворювальну, культуростворюючу, підтримуючу, накопичувальну, інформаційно-комунікативну [4].

У другому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій, характерних для преси взагалі: інформаційної, маніпулятивної, пропагандистської, регулятивної, загальнокультурної, комунікативної, нормативної, мотиваційної, дослідницької [2] .

Перша точка зору на педагогічну пресу є більш педагогічною, а друга більш соціологічною.

Урахування методологічних засад аналізу впливу педагогічної преси на педагогічну практику дозволяє визначити його етапи та процедуру.

Педагогічна преса є невід’ємною складовою соціального життя і разом з педагогічною наукою знаходиться під значним впливом соціальних зрушень. Визначення етапу соціального розвитку (перше завдання етапу), під час якого було створено ті чи інші наукові роботи, створює сприятливі умови для їх оцінки.

Для соціальних процесів характерними є етапи кризових проявів, перехідні періоди, періоди піднесення та стабільного функціонування. В залежності від етапу змінюється “ієрархія” функцій педагогічної науки та преси. Так, на етапі стабільного функціонування суспільства однією з провідних стає підтримуюча функція педагогічної преси. Освіта в такій ситуації функціонує в межах тієї чи іншої парадигми, і наука спрямовує свої зусилля на подальшу розробку та певне удосконалення цієї парадигми, пов’язане з частковими змінами в соціальному середовищі. Наукові дослідження та публікації у педагогічній пресі на таких етапах розвитку спрямовуються на удосконалення вже існуючих педагогічних теорій, їх певне поглиблення. У радянські часи підтримуюча функція переважала всі інші, що обумовило певні кризові прояви у розвитку педагогічної науки. Саме тоді почалося тупцювання педагогіки на місці, повторення в публікаціях одних і тих же положень. На жаль, і зараз частина наукових публікацій спрямована на підтримку вже застарілих, неактуальних положень.

Освітню парадигму характеризують особливості теоретичних засад діяльності освітніх установ, їх цілей і завдань, змісту освіти, форм, методів, засобів навчання, функції вихователів, позиції вихованців у навчально-виховному процесі, особливості управління навчальними закладами.

Серед чинників, що обумовлюють ефективність педагогічної діяльності, на першому місці стоїть освітня парадигма, на другому — система роботи навчального закладу, на третьому – особистість педагога. Тобто, сучасний етап розвитку науки вимагає, щоб окремі дослідження виконувались в межах крупних тем, орієнтованих на створення нових теорій, обґрунтування цілісних освітніх систем, систем діяльності окремих навчальних закладів. У таких умовах розвиток педагогіки та її вплив на практику стане більш ефективним.

До системи педагогічної преси відносять наукові, науково-методичні, науково-популярні часописи, педагогічні газети, Інтернет-видання. Ці видання містять анотації, рецензії, аналітичні огляди, статті з досвіду роботи, теоретичні статті, теоретико-методичні статті. Внутрішні чинники розвитку педагогічної науки складають: рівень накопичених педагогічних знань; логіка розвитку педагогіки; наявність підготовлених науковців; методологічні засади педагогіки; галузева структура педагогіки; парадигмальна організація науки; стосунки у науковому співтоваристві.

Зовнішні чинники складають: об’єктивні потреби виховання; рівень розвитку суміжних наук; умови діяльності науковців; суспільний престиж педагогічної науки; законодавча база системи освіти; державні та міжнародні освітні програми; державне та інші види фінансування науки, гранти на проведення педагогічних досліджень.

Зовнішні та внутрішні чинники розвитку педагогіки міцно пов’язані. Зовнішні чинники можуть впливати на розвиток педагогічної науки тільки завдяки впливу на науковців. Майже всі зовнішні чинники, крім потреб виховання, спрямовані на створення сприятливих умов для діяльності науковців, тому їх можна розглядати як засоби управління розвитком науки. Але в той же час науковець є активною людиною, зі своїми науковими інтересами та мотивами діяльності, яка не підлягає повному зовнішньому управлінню.

Розвиток педагогічної науки є необхідною умовою ефективного функціонування сфери виховання. Саме ця сфера визначає спрямованість, зміст, пріоритети у педагогічних дослідженнях. Наявні у педагогічній практиці суперечності, актуальні завдання повинні впливати та впливають на розвиток педагогічної науки.

Галузева структура та спеціалізація видів педагогічної діяльності значною мірою визначає структуру педагогічної науки, структуру публікацій у пресі. Кількісні показники розвитку системи освіти значною мірою впливають на кількість науковців та наукових установ. Все це свідчить про те, що педагогічна практика впливає на розвиток педагогічної науки, на зміст та спрямованість матеріалів у педагогічній пресі.

З іншого боку, педагогічна наука та педагогічна преса не може тільки відбивати наявний стан педагогічної практики. В такому випадку значно зменшувався би сенс їх існування. Завдяки своїй перетворювальній функції педагогічна наука випереджує розвиток педагогічної практики і таким чином задає нові орієнтири розвитку освіти, пропонує ті чи інші засоби його реалізації. Педагогічна наука забезпечує теоретичне обґрунтування вирішення всіх педагогічних завдань, пов’язаних з визначенням мети, змісту, технологій освітньої діяльності, управління освітніми установами, підготовки педагогічних працівників.

Не зважаючи на загальне збільшення кількості періодичних видань у всіх аналізованих галузях соціогуманітарних наук, кількість видань, що виходять регулярно, відповідно до вказаної у свідоцтві про реєстрацію періодичності, є меншим від кількості видань, внесених ВАК України до переліку фахових.

Ця розбіжність обумовлена кількома причинами. По-перше, існують видання, започатковані у межах окремих наукових проектів, які після завершення проектів (зазвичай 5—10 номерів) починають виходити нерегулярно, а потім припиняють випуск (наприклад: «Вісник державної служби Україні», «Нова політика», «Політіка та час» тощо). Такі ж процеси спостерігаються й у галузі природничих і технічних наук [12].

По-друге, наукова періодика вищих навчальних закладів є, як правило, багатопрофільною й охоплює всі галузі науки (наприклад, «Ученые записки Таврического национального университета», «Грані», «Буковинський журнал» тощо) та представляє наукові результати, формуючи тематичні випуски. Отже, присвячені соціогуманітарним проблемам видання виходять не регулярно, що робить їх подібними до продовжуваних, а не періодичних видань.

Таким чином, не зважаючи на розширення переліків спеціалізованої періодики у соціогуманітарній сфері для України є актуальними проблеми організаційного характеру, як щодо становлення нових видань, так і щодо формування всієї мережі наукової періодики.

Слід зазначити, що, наприклад, у 2000 р. (за результатами проведеного нами моніторингу) періодичні видання з соціогуманітарної сфери часто публікували статті, не супроводжені належним науковим апаратом: без анотацій, відомостей про авторів, посилань на джерела інформації тощо.

Підвищення формальних вимог ВАК України певним чином вплинуло на видання, особливо в соціогуманітарній сфері, і сприяло підвищенню рівня наукової дискусії, використання різноманітних джерел, зокрема зарубіжних видань. Наявність у статті відомостей про авторів, включаючи їх поштову адресу та E-mail, сприяла активізації особистих контактів між науковцями. Виконання вимоги до обов’язкового структу- рування текстів статей наближає українські видання до загальносвітових тенденцій викладення матеріалів наукових досліджень у публікаціях.

Таким чином розвиток педагогічної науки обумовлюється впливом цілісної, взаємопов’язаної системи внутрішніх та зовнішніх чинників. Об’єктивна оцінка наукового доробку того чи іншого вченого можлива за умов з’ясування впливу зовнішніх та внутрішніх чинників, які обумовили проведення педагогічного дослідження та публікацію його матеріалів.

1.2. Українські періодичні видання у галузі педагогіки

Специфіка педагогічних журналів, що поряд з іншою педагогічною літературою є джерелом наукової інформації для спеціалістів, полягає в тому, що вона безпосередньо і активно впливає на суспільну свідомість, забезпечує оперативний зв’язок з читачем. Педагогічна преса сучасності вбирає в себе науковий потенціал вітчизняних педагогічних діячів, акумулює і концентрує передові педагогічні ідеї, погляди, положення.

Для розвитку педагогічної науки важливе значення має система представлення та розповсюдження науково-педагогічних результатів, однією зі складових якої є наукова педагогічна періодика. Вона посідає в цій системі одне з провідних місць: саме їй надають перевагу науковці-педагоги та освітяни-практики для оприлюднення своїх наукових розроблень. Наукова педагогічна періодика забезпечує реципієнтів оперативною інформацією щодо нових розробок в освітянській галузі; надає можливість стежити за проміжними результатами досліджень, які ще тривають, за розвитком педагогічної науки та практики; сприяє впровадженню науково-педагогічних досліджень у широку освітньо-виховну практику, підвищенню теоретичного і професійного рівня як науковців, так і вчителів-практиків, працівників народної освіти тощо. З одного боку, наукові педагогічні періодичні видання розкривають реалії науково-педагогічного життя країни, а з іншого – впливають на процеси, що відбуваються в освітянській сфері в цілому. Тому ми вважаємо, що звернення до вивчення тенденцій розвитку української науково-педагогічної періодики як засобу науково-педагогічної комунікації є вкрай необхідним завданням.

Отже, науково-педагогічна періодика відіграє важливу роль у комунікаційних зв’язках між вченими-педагогами та освітянами-практиками – надає можливість відстежити розвиток та діяльність тих чи інших вітчизняних педагогічних шкіл, професійний зріст учених-педагогів та освітян-практиків, їх міжнародні зв’язки; відображає розвиток основних галузей педагогічної науки, висвітлює актуальні проблеми виховання і навчання.

Для розвитку педагогічної науки важливе значення має система представлення та розповсюдження науково-педагогічних результатів, однією зі складових якої є наукова педагогічна періодика. Вона посідає у цій системі одне з провідних місць: саме їй надають перевагу науковці-педагоги та освітяни-практики для оприлюднення своїх наукових здобутків, бо вона «… забезпечує реципієнтів оперативною інформацією щодо нових розробок в освітянській галузі; надає можливість стежити за проміжними результатами досліджень, які ще тривають, за розвитком педагогічної науки та практики; сприяє впровадженню науково-педагогічних досліджень у широку освітньо-виховну практику, підвищенню теоретичного і професійного рівня як науковців, так і вчителів-практиків, працівників народної освіти тощо. З одного боку, наукові педагогічні періодичні видання розкривають реалії науково-педагогічного життя країни, а з іншого – впливають на процеси, що відбуваються в освітянській сфері в цілому» [16].

Останнім часом зросла кількість цікавих і різноманітних науково-практичних та навчально-методичних видань для середньої школи, в тому числі й українознавчого спрямування – «Рідна школа», «Рідні джерела». Серед них чимало альтернативних часописів: «Історія в школі» та «Історія в школах України», «Директор школи» і «Директор школи, ліцею, гімназії» та ін. Варто згадати також про заснування ряду видань, в яких обговорюються та популяризуються сучасні освітньо-педагогічні технології («Відкритий урок», «Постметодика», «Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-Парк»). Зросла кількість найменувань журналів для дошкільних і початкових навчальних закладів. Протягом останніх років під егідою Міністерства освіти і науки було засновано ряд періодичних видань, в яких загальноосвітні проблеми розглядаються з широких соціальних позицій (журнали «Шлях освіти», «Нова освіта України», «Освіта і управління», «Вища освіта України»). Зокрема, йдеться про обговорення стратегії і тактики реалізації освітньої політики, розробку та впровадження сучасних освітньо-педагогічних технологій, формування нової філософії освіти тощо. З’явилися цікаві науково-популярні часописи для дітей та юнацтва – «Країна знань», «Пульсар», «Дивослово». Показовим є створення журналу «Відродження» – одного з перших в Україні періодичного видання, розрахованого на директорів і вчителів шкіл для національних меншин.

У сучасному суспільстві публіцистика має вирішальне значення в житті кожної людини. Уміння висвітлити власний досвід, висловити критичні зауваження тощо необхідне спеціалістам усіх без винятку галузей.

У школах зазвичай здійснюється видавнича діяльність (як мінімум, випускаються стіннівки, рукописні журнали та ін.). Зібрати матеріал, обробити його, представити з урахуванням особливостей будь-якої аудиторії — уміння, які є актуальними для діяльності не тільки журналіста, але й педагога. Теоретичні знання про структуру тексту (публіцистичного) також будуть корисними для вчителя. Освоєння педагогічної теорії, осмислення накопиченого досвіду, підготовка громадської думки до сприйняття новаторських ідей немислимі без використання такого дієвого механізму, яким є педагогічна публіцистика.

Якщо у 1920-1930-х рр. вийшло з друку 73 журнали [9, с. 46], то у 2009 році лише у державному видавництві «Педагогічна преса», засновником якого є Міністерство освіти і науки України, видається двадцять два науково-методичні журнали [10]. Журнальні наукові статті розраховані на певне коло читачів, які більше обізнані з даних питань.

Таким чином, можна стверджувати, що фахівці з педагогіки: вчителі, викладачі та студенти вузів звертаються у процесі своєї діяльності до педагогічних журналів, а їх в Україні більше 100 видань. Умовно їх можна поділити на загальнодержавні (наприклад, «Світ знань», «Освіта і управління», «Обдарована дитина» тощо) та регіональні (наприклад, «Освіта Луганщини», «Вісник Вінницького політехнічного інституту», «Науковий вісник Волинського держуніверситету» і т.д.); загальнотеоретичні педагогічні (наприклад, «Рідна школа», «Палітра педагога», «Освітянські відомості») та вузькогалузеві (наприклад, «Медична освіта», «Іноземні мови», «Історія в школі», «Мовознавство», «Дефектологія», «Зарубіжна література»). Переважна більшість педагогічних журналів видається українською мовою (наприклад, «Директор школи», «Дивослово», «Урок Української», «Шкільна бібліотека», «Педагогіка толерантності» та інші), проте є й російськомовні видання: «Воспитание школьников», «Семья и школа», «Русская филология», «Русская словесность в школах Украины».

Директор-засновник видавництва «Педагогічна преса» – Юрій Кузнєцов – розробив концепцію універсальних методичних журналів нового покоління, визначальною ідеєю яких є подання необхідного вчителеві інноваційного методичного матеріалу в найширшому науковому і культурологічному контексті. Видавництво «Педагогічна преса» від свого створення керується тим, що потрібно відійти від стереотипів у ставленні до педагогічної преси, яка традиційно вважалася другосортною. Керівництво з перших кроків велику увагу приділяло: створенню на сторінках часописів видавництва ексклюзивного оригінального науково-методичного продукту, що є змістовною підтримкою і супроводом освітянських реформ в Україні. В основу концепції видань «Педагогічної преси» закладена ідея – не передруку, не дайджесту, отже – творення (силами вітчизняних науковців, методистів, учителів) сьогодення української освіти; поданню максимуму інформації (обсяг журналів видавництва коливається від 56 до 156 сторінок, постійно збільшується періодичність видань: більшість з них уже виходять шість або десять разів на рік) при високому рівні редагування, в достойному поліграфічному оформленні за доступну кожному ціну [14, с. 3].

На сучасному етапі періодика існує як у друкованому, так і в електронному вигляді. Вивчення української педагогічної періодичної преси й педагогічної публіцистики – носія інформації про розвиток педагогічної теорії й практики, історію провідних ідей педагогіки творчості – не тільки дозволяє збагатити пізнавальний арсенал педагогічної науки, але й дає можливість використовувати цю історичну спадщину у формуванні творчої особистості педагога в умовах сучасного вищого навчального закладу, що обумовлює перспективи подальших досліджень.

1.3. Фахові педагогічні журнали – нові можливості в інформаційному забезпеченні науки та освіти

Національна освіта — це складна динамічна система. Отже, виникають запитання: наскільки вона є ефективною, релевантною щодо потреб суспільства? Чи існуючі комунікативні зв’язки, фахова преса (друкована й електронна), тобто внутрішній інформаційний потенціал освіти, забезпечують її повноцінне функціонування? Чи ефективно діє система інформування (медіа-підтримка, організація конференцій і семінарів тощо), здійснюється поширення нових освітньо-педагогічних технологій, форм і методів навчання? Врешті, наскільки є інформаційно-репрезентативними (за формою і змістом) розробки і нововведення, які пропонують інститути Академії педагогічних наук навчальним закладам середньої і вищої освіти?

Водночас система освіти має бути відкритою як на рівні фахових світових комунікацій (обмін студентами, викладачами, науковими ідеями, програмами, методами, навчальними технологіями, літературою, пресою, веб-сайтами і т. д.), так і на рівні масової комунікації (публічної відкритості до суспільства). Йдеться про зв’язки з громадськістю, інформування населення про проблеми освітянської галузі, а також про імідж освітніх інституцій, педагогічних колективів та їх лідерів, рекламу новітніх навчальних технологій і засобів. Кожний пересічний громадянин повинен знати про можливості та проблеми сучасної освіти.

Можна виділити кілька рівнів формування освітньої політики: загальнонаціональний, державний, регіональний та інституційний. До цього переліку варто було б додати ще один — комунікативний. Наявні суттєві елементи так званої ієрархічної (односторонньої) комунікації, коли йдеться про інформаційне забезпечення реалізації освітньої політики держави. І водночас чітко простежується зворотна комунікація — на фаховому і громадському рівнях — при обговоренні таких важливих питань, як створення концепції національної освіти, реформування середньої освіти тощо. Важливе значення має включення в цей процес неформальних каналів комунікації, які активізують процеси інформування суспільства, розширюють комунікативне поле сфери освіти. Можна також визначити деякі аспекти вирішення проблеми інформаційного забезпечення освіти: концептуальний або теоретичний (філософія і стратегія освіти), організаційно-управлінський (програмно-менеджерський), науково-методичний, навчально-педагогічний, бібліотечно-інформаційний, інформаційно-технологічний (включаючи інтернет), мас-медійний [2].

Кожен з цих аспектів має свої специфічні підходи до аналізу проблеми і кожен з них може бути предметом спеціальних досліджень. Ця специфіка достатньо виразно простежується в реаліях української дійсності Наприклад, стосовно бібліотечно-інформаційного ресурсу, то є очевидним, що стан сучасних освітянських бібліотек майже катастрофічний, їх книжковий і газетно-журнальний фонди є бідними, недостатньо поповнюються вітчизняною, зокрема, педагогічною літературою, і майже зовсім не представлені зарубіжними виданнями Відомо також, яка існує складна ситуація з навчально-методичною підтримкою освіти (брак сучасних підручників, посібників, навчальних програм тощо ).

Свого часу між Міністерством освіти і науки та представництвом фірми Microsoft у країнах СНД було підписано меморандум, у рамках якого фірма створила локалізовані для української мови версії програмних продуктів Microsoft Word і Microsoft Outlook 2002. Як зазначалося у пресі, обидві програми входять до офісного пакету Microsoft office XP, який вже нині можна придбати. Та чомусь і досі наші викладачі, та студенти послуговуються російською версією програм [3]. Цілком зрозуміле занепокоєння ректора Києво-Могилянської академії В. Брюховецького щодо обмеження можливостей впровадження так званої дистанційної освіти. На його думку, Україна не має достатньо розвинутої комп’ютерної мережі та не готова бути в On-line. Можна купити комп’ютер, але використовувати його тільки як друкарську машинку [4].

Аналіз фахових періодичних видань соціогуманітарної сфери за роками створення показав, що в Україні є журнали, що мають давні традиції. Так, журнал «Київська старовина» існує з 1882 р. Науковий журнал «Український театр» видається з 1917 р., «Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского» — з 1918 р. До бази даних дослідження увійшло 14 фахових періодичних видань, що видаються понад 80 років. Зазначимо, що створення нових періодичних видань у 30-ті роки ХХ сторіччя відбувалося дуже повільно, не більше 10 періодичних видань за десятиріччя, в 60-70-ті роки цей показник становив не більше 6 нових видань за десятиріччя, у період 1980—1989 рр. було започатковано всього 3 нових журнали. Стрімке зростання кількості нових періодичних видань відбувається після 1991 р. у зв’язку з лібералізацією політичного, економічного та наукового життя суспільства. Так, у 1990—1994 рр. було створено 44 нові фахові видання, за період 1995—2000 рр. — 158 нових періодичних видань. На початку XXI сторіччя кількість створення нових періодичних видань почала дещо зменшуватися. Проте за період 2001—2004 рр. було засновано понад 70 періодичних видань, а після 2005 р. додалося ще 22 журнали.

За останні 20 років трансформування українського суспільства відбувалось активне становлення соціальних та гуманітарних наук, одним з наслідків чого є формування мережі наукових фахових видань, загальна кількість яких збільшилася майже у 10 разів: з 36 періодичних видань у 1990 р. до 330 періодичних видань у 2010 р.

Процес утворення нових фахових видань ще не закінчено. Більш детальний аналіз розподілу періодичних видань соціогуманітарної сфери України за галузями науки та за роками їх започаткування (табл.1) свідчить, що до 1990 р. створення нових періодичних видань за галузями науки відбувалося більш-менш рівномірно, проте починаючи з 1995 р. відбувається активне створення нових періодичних видань у всіх галузях соціогуманітарної сфери. Найбільш активний розвиток мережі фахових періодичних видань спостерігався в економічних, педагогічних, філологічних, історичних та юридичних науках.

Таблиця 1. Розподіл періодичних видань соціогуманітарної сфери України за галузями науки та за роками

Галузі науки	Рік створення								Сума
Галузі науки	до 1930	1931 1959	1960 1969	1970 1989	1990 1994	1995 2000	2001 2004	2005 2010	Сума
адміністративне управління	1	1	0	0	0	1	5	8	16
економічні	2	3	2	1	1	15	57	30	118
юридичні	3	1	0	0	0	7	14	14	43
педагогічні	1	1	1	1	0	7	39	11	63
політичні	2	1	1	0	0	7	11	5	29
соціологічні	1	1	0	0	0	2	11	5	21
психологічні	0	2	1	0	0	1	11	6	24
філософські	2	1	1	1	0	4	20	6	36
мистецтво	3	0	0	0	0	1	8	2	14
історичні	2	4	0	1	1	11	23	6	50
філологічні	3	1	1	3	1	9	24	8	54
Сума									330

Регіональний розподіл періодичних видань (табл. 2) показав, що найбільша активність створення нових періодичних видань спостерігається здебільшого у великих адміністративних, наукових і культурних центрах України, що є традиційним і закономірним явищем. У 2010 р. у 6 регіональних центрах (Київ, Донецьк, Харків, Одеса, Дніпропетровськ та автономна республіка Крим) здійснюється випуск 76,8 % усіх періодичних ви дань соціогуманітарної сфери України. За 20 років розширилась географія представництва регіонів в загальній сукупності аналізованих періодичних видань. Так, якщо до 1991 р. 16 із 20 періодичних видань (тобто 80 %) виходили в Києві, то у 2010 р. «внесок» столиці України складає 57,3 %.

Виникнення нових періодичних видань за межами Києва переважно пов’язано з перетвореннями, які відбуваються в українському суспільстві. Серед них важливе місце належить реформам у сфері вищої освіти: зміна статусу вищих навчальних закладів, перетворення їх на академії та університети, що надало їм багато преференцій, у т. ч. можливість створювати нові фахові видання.

Таблиця 2. Розподіл періодичних видань по регіонах України в 2000 і 2010 рр.

Регіони України	2000		2010
Регіони України	Кількість назв періодичних видань	%	Кількість назв періодичних видань	%
Київ	78	50.6	189	57.3
Донецьк	10	6.5	15	4.5
Харків	6	4.3	15	4.5
Одеса	7	4.5	14	4.2
Тернопіль	2	1.3	9	2.7
Дніпропетровськ	6	0.4	8	2.4
Луганськ	4	2.6	7	2.1
Івано-Франківськ	4	2.6	6	1.8
Львов	5	3.2	6	1.8
Миколаїв	4	2.6	6	1.8
АР Крим	3	1.9	9	3.6
Інші міста	25	16.2	46	22.1
Сума	154	100	330	100

Відзначимо, що, не зважаючи на збільшення загальної кількості фахових видань, частки Харкова та Одеси залишилися майже не змінними, дещо зменшилася частка Донецька, Львова, Миколаєва, та збільшилася — Дніпропетровська та АР Крим. Частка Київського регіону зросла до 57,3 % у 2010 р. проти 50,6 % у 2000 р. У чотири рази зросла кількість періодичних видань, що видаються у Тернопільській області.

Аналіз періодичних видань за видавцями дозволяє стверджувати, що найбільше фахової періодики випускають університети (46 %), НАН України (23 %), НДІ МОН України (22 %), решту 9 % періодичних видань видають громадські організації, видавництва тощо. Наявність недержавної підтримки наближає видання соціогуманітарнох сфери України до прийнятої у розвинутих країнах світу практики: наукові видання функціонують переважно як друковані органи наукових товариств або приватних організацій. Водночас, 11 періодичних видань видають державні установи, головний профіль діяльності яких не є науковим.

Дисциплінарний розподіл наукових періодичних видань між видавцями засвідчує, що МОН України та громадські організації підтримують здебільшого гуманітарні видання, а також деякі журнали з педагогічних, політичних, юридичних та соціологічних наук, тоді як НАН України та державні органи більше випускають економічних, історичних, соціологічних, та філософських періодичних видань і менше — філологічних та мистецтвознавчих. Приватні підприємці та редакції періодичних видань видають економічні, педагогічні, політичні, історичні, філологічні журнали.

Відмінність розподілу за окремими галузями періодичних видань соціогуманітарних наук в Україні та світі (за даними Інституту наукової інформації ISI Thomson Reuters (США), табл. 3). В Україні маємо більше економічних, історичних, педагогічних і філософських і набагато менше соціологічних, політологічних і історичних видань. Наприклад, порівняльний аналіз розподілу періодичних видань за галузями наук показує, що в Україні поки що мало наукових видань у галузі мистецтвознавства. Так, частка періодичних видань у галузі мистецтва складає близько 33 % від загальної кількості гуманітарних наукових періодичних видань. В Україні цей показних майже в 2,5 рази менше, хоча кількість видань мистецтвознавчої тематики має тенденцію до зростання протягом останніх 10 років.

За 10 років в Україні змінилось співвідношення між філологічними й історичними журналами: філологічних періодичних видань стало порівняно більше (33 видань у 2000 р., 54 — у 2010 р.).

У переліку названих проблем менше уваги звертається на медійний аспект, зокрема на розвиток фахової і масової освітянської періодики. Йдеться про те, як ефективно освітянська періодична преса реалізує свої комунікативні функції, інформування, когнітивну, освітньо-педагогічну, дидактичну і навчально-методичну. Отож, детальніше розглянемо цей аспект.

Спочатку про позитивні тенденції. Останнім часом зросла кількість цікавих і різноманітних науково-практичних та навчально-методичних видань для середньої школи («Українська література в загальноосвітній школі», «Біологія і хімія в школі», «Математика в школі», «Географія та основи економіки в школі», «Шкільна бібліотека», «Учитель»), у том}’ числі й українознавчого спрямування — «Рідна школа», «Рідні джерела». Серед них чимало альтернативних часописів: «Історія в школі» й «Історія в школах України», «Директор школи» і «Директор школи, ліцею, гімназії» та ін. Варто зазначити також заснування видань, в яких обговорюються і популяризуються сучасні освітньо-педагогічні технології («Відкритий урок», «Пост методика», «Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-Парк»). Розширилася мережа освітянських газет («Освіта України», «Педагогічна газета», «Шкільний світ», «Витоки»). Зросла кількість найменувань журналів для дошкільних і початкових навчальних закладів.

В останні роки під егідою Міністерства освіти і науки було засновано ряд періодичних видань, в яких загальноосвітні проблеми розглядаються з широких соціальних позицій (журнали «Шлях освіти», «Нова освіта України», «Освіта і управління», «Вища освіта України»). Зокрема, йдеться про обговорення стратегії і тактики реалізації освітньої політики, розробку і впровадження сучасних освітньо-педагогічних технологій, формування нової філософії освіти тощо. З’явилися цікаві науково-популярні часописи для дітей та юнацтва: «Країна знань», «Пульсар», «Диво слово». Показовим є створення журналу «Відродження» — одного з перших в Україні періодичних видань, розрахованого на директорів і вчителів шкіл для національних меншин.

Тепер окреслимо наявні проблеми в цій сфері інформаційної діяльності. Навіть вибірковий аналіз освітньої періодики свідчить про недостатню тематичну повноту і відсутність системності у висвітленні актуальних проблем освіти і педагогіки. Зазначимо помітне відставання в популяризації нових ідей, освітньо-педагогічних технологій. Це стосується насамперед таких питань, як інформатизація і комп’ютеризація освіти, удосконалення та інтенсифікація навчальних методів на основі сучасних інформаційних технологій. Мова йде також про способи формування та підвищення інформаційної культури викладача, студента, учня [5]. Поодиноким винятком є публікації журналу «Директор школи, ліцею, гімназії» під рубрикою «Крок до інформаційного суспільства», де системно ведеться фахове обговорення проблеми інформатизації освіти [6].

Цілком очевидною є недостатня кількість освітянських часописів, які спеціалізуються на проблемах комунікації та формування інформаційної культури. Хоча видається цікавий журнал «Комп’ютер в сім’ї та школі», де регулярно друкуються статті з проблем інформатизації освіти. Але він мас» незначний тираж:. У часописі «Шкільна бібліотека» під рубрикою «Основи інформаційної культури» порушуються питання поліпшення інформаційно-бібліотечного забезпечення навчальних закладів. Та цього недостатньо. Виникла потреба в ширшому розгляді та висвітленні проблем фахової і масової комунікації на рівні вищої і середньої освіти. Корисним, на наш погляд, було б створення видання на зразок російських журналів «Информация и образоваиие», «Инновации в образовании, де питання інформаційного забезпечення освіти розглядається в широкому соціокультурному контексті, а також охоплені всі комунікативні ланки цієї сфери діяльності [8].

Варто зазначити, що майже всі освітянські видання друкуються українською мовою. Однак у деяких із них статті публікуються як українською, гак і російською мовами, зокрема в журналі «Всесвітня література та культура в навчальних закладах». Це справляє не дуже позитивне враження, адже у світі не існує подібної практики щодо фахових періодичних видань.

Впадають в око також дуже малі, як для України, тиражі цих надзвичайно цікавих періодичних видань (близько 1-1,5 тисячі примірників і тільки деякі з них досягали тиражу понад 3 тисячі примірників). Мало б бути кращим графічне оформлення періодичних видань — домінування чорно-білих фотоілюстрацій над кольоровими, бідне шрифтове оформлення тощо.

Освітньо-педагогічна функція, яку реалізують сучасні ЗМІ, відіграє провідну роль у демократизації української освіти, формуванні громадянського суспільства в цілому. Йдеться не тільки про організаційно-технічну підтримку освіти (комп’ютеризація, розширення мережі Інтернет, пресових видань, удосконалення комунікативних зв’язків та обмінів). Важливого значення набуває проблема ціннісної орієнтації освітніх інформаційних потоків — відповідно до традицій демократії і гуманізму, критеріїв громадянського суспільства, виховання молоді на засадах демократичних ліберальних ідей, цінностей національної культури У цьому контексті надзвичайної актуальності набуває проблема навчання освітньо-педагогічними засобами критичного мислення і толерантності як системного принципу подання матеріалу — в освітянській пресі, засобах масової комунікації в цілому. В основі такого навчання є «природне поєднання навчання критичному мисленню з демократично орієнтованою громадянською освітою».

Водночас критичне мислення не є єдиним системним чинником громадянської освіти. Не менш вагомим є принцип справжньої толерантності. І тільки осягнення доповняльності критицизму і толерантності та їх реалізація в суспільних сферах діяльності, насамперед в різноманітних формах освіти, сприятиме формуванню громадянського суспільства. Тут саме на часі створення часописів на зразок нещодавно започаткованого журналу «Педагогіка толерантності», запровадження в освіту і популяризація засобами мас-медіа навчальних стратегій запобігання насильству та нетолерантності.

Важливе значення має також національно-культурна орієнтація освітянської періодичної преси, ширше представлення в її змісті українознавства, ідеології національно орієнтованої освіти. Особливе місце в освітньому інформаційному просторі посідає незалежна громадська газета «Освіта», яка прагне висвітлювати освітянські проблеми з національно-патріотичних позицій і є певною мірою альтернативною щодо офіційної педагогіки та її видань.

З огляду на перспективи, актуальним: є цілісне відтворення комунікативного процесу на основі моніторингу освітньої тематики, всебічного змістового аналізу текстів та їх дискурсів. Нами було проведено контент-аналіз освітянської тематики ряду фахових і масових видань. Зокрема, йдеться про освітянські часописи, дискурсивною домінантою яких є обговорення філософії і технології освіти («Шлях освіти», «Освіта», «Вища освіта України»), а також розподіл освітньої проблематики в масовій громадсько-політичній пресі («Дзеркало тижня», «Вечірній Київ», «Україна молода»), де простежуються такі тематичні дискурси, як «Концепція національної освіти», «Реформа середньої школи», «Створення і впровадження новітніх освітньо-педагогічних технологій», «Проблеми інформатизації сфери освіти» тощо.

Розширення мережі наукових періодичних видань у галузі соціогуманітарних наук в Україні за останні роки супроводжувалося підвищенням якості представлення інформації в них.

Розділ 2. Наукові комунікації XXI століття: педагогічні періодичні видання для науки та освіти України

2.1. Предметно-педагогічні видання, проблеми та перспективи їх розвитку

Новітня історія науки свідчить, що поява наукових фахових видань є найефективнішим засобом наукової комунікації, пріоритетним чинником для вибору публікації, результатів досліджень, презентації ідей, теорій, різноманітної науково-технічної інформації та комунікації фахівців. Ця ефективність пов’язана, у першу чергу, з порівняно невисокими фінансовими витратами на їх розміщення. Попри це, публікації в фахових виданнях впливають на рейтинг ученого завдяки посиланням на його праці, забезпечують продовження розпочатих досліджень й інтернаціоналізують наукові зв’язки.

Уже понад 350 років, як з’явилися друковані наукові видання, основними завданнями яких були і залишаються реєстрація авторства досліджень і визначення рівня його якості рецензуванням [13].

На сьогоднішній день єдиним офіційним друкованим виданням Міністерства є газета «Освіта України». Видавництво газети здійснюється державним інформаційно-виробничим підприємством видавництвом «Педагогічна преса», що належить до сфери управління Міністерства, яке разом з ним є її співзасновником.

Усі наукові журнали висувають високі вимоги до якості вміщуваних матеріалів. Проте вони мають істотні відмінності. Одні містять тільки наукові, теоретико-методологічні, фундаментальні статті, інші подають різнопланові матеріали: від редакційних статей до оглядів та інформації про заходи.

Педагогічні наукові журнали — це «… періодичні видання, що містять статті, з якими ознайомилася і дала свій коментар редакційна група з метою відповідності матеріалів стандартам якості предметної області» [8]. Це зумовлено тим, що наукові журнали завдяки системі рецензування гарантують якісний рівень своїх публікацій, що забезпечує концентрацію в них найважливіших наукових результатів, гарантує фіксацію наукового пріоритету і авторського права на одержаний результат, привертає увагу дослідників для вивчення матеріалів.

Видавництво «Педагогічна преса» є багатопрофільним методичним центром, комплект видань якого забезпечує потреби дошкільних і позашкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності, батьківської громади, учнівської та студентської молоді, а також джерелом отримання професійної інформації для кожного освітянина та для тих, хто цікавиться такою інформацією.

Нині видавництво «Педагогічна преса» це:

— газета «Освіта України» – єдине офіційне періодичне видання Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України;

— інформаційний збірник Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (офіційний друк нормативних документів Міністерства);

— «Педагогічна газета» – офіційне видання Національної академії педагогічних наук.

Предметно-педагогічні журнали:

«Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах»; «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України»; «Русская словесность в школах Украины»; «Іноземні мови в навчальних закладах»; «Математика в школі»; «Історія в школах України»; «Географія та основи економіки в школі»; «Біологія і хімія в школі»; «Фізика та астрономія в школі»; «Фізичне виховання в школі» ; «Трудова підготовка в закладах освіти».

Загальнопедагогічні журнали:

«Професійно-технічна освіта»; «Дефектологія. Особлива дитина, навчання та виховання»; «Педагогіка і психологія (науково-технічний та інформаційний журнал НАПН України)»; «Шлях освіти (науково-методичний журнал)»; «Вища освіта України (теоретичний та науково-методичний часопис)»; «Гуманітарні науки (науково-практичний журнал)».

Газета «Освіта України» – офіційний друкований орган Міністерства освіти і науки, молоді та спорту з квітня 2011 року на виконання завдань Президента України, визначених його Указом від 30 вересня 2010 року № 92 «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні», змінила свою концепцію та формат з метою забезпечення усіх потреб своїх читачів.

Окрім офіційних матеріалів, газета містить аналітичні статті, відомості про основні тенденції освітнього і виховного процесу в Україні та за кордоном, а також практичні поради, які надають кваліфіковані фахівці.

В Інформаційному збірнику Міністерства (передплатний індекс 74206) публікуються нормативно-правові акти Міністерства, інформаційно-методичні документи, роз’яснення, накази, рішення колегії Міністерства, методично-інструктивні листи та пояснення до них.

Загальновідомо, що вихователям-методистам будь-якого рівня кваліфікації для результативної роботи необхідні якісні фахові видання.

По-перше, фахове видання відкриває інформаційний простір галузі, дає змогу ознайомитися з досвідом практиків, дізнатися про найактуальніші дослідження провідних науковців, їхні рекомендації, судження з нагальних питань реалізації дошкільної освіти.

По-друге, фахове видання надає можливість не лише поповнювати, а і поширювати власний досвід, отримувати його оцінку від членів компетентної, поважної редакційної колегії — колег-практиків та науковців.

По-третє, саме фахове видання створює атмосферу включеності колективу у загальний галузевий розвиток, дає змогу залишатися на вістрі сучасних перетворювальних процесів в освіті, звіряти свій поступ з найсучаснішими досягненнями вітчизняної та зарубіжної науки і практики.

Педагогічна преса є інформаційним потенціалом освіти. Від ефективності її функціонування залежить реалізація програмних настанов системи національної освіти.

Педагогічну пресу сучасності складають друковані та електронні видання. Друковані поділяються на газети, журнали, брошури, бюлетені тощо. Спостерігається тенденція щодо збільшення друкованої педагогічної преси. Зросла кількість освітянських газет: «Освіта України», «Педагогічна газета», «Директор школи», «Завуч», «Сільська школа», «Початкова освіта» тощо.

Педагогічна преса розрахована переважно на наукових працівників, широке коло спеціалістів, які працюють у галузі освіти. Її можна класифікувати за такими ознаками:

За місцем видання:

всеукраїнська (газети «Освіта України», «Слово «Просвіти» тощо; журнали «Біологія», «Освіта і управління», «Відкритий урок», «Вища освіта», «Шлях освіти» тощо);

регіональна (газета «Освітянське слово» (м. Кіровоград); журнали «Педагогічна Сумщина», «Освіта на Луганщині», «Освіта Донбасу» тощо).

За мовою видання:

україномовна (газети «Шкільний світ», «Педагогічна газета» тощо; журнали «Управління школою», «Виховна робота в школі», «Дивослово»);

російськомовна («Воспитание школьников», «Семья и школа», «Русская филология», «Русская словесность в школах Украины»);

За тематичною спрямованістю:

1) за змістом інформації:

загальнотеоретична (газ. «Освіта України», журнали «Рідна школа», «Палітра педагога», «Освітянські відомості», «Шлях освіти», «Освіта і управління»);

вузькогалузева (газ. «Завуч», «Сільська школа», журнали «Медична освіта», «Іноземні мови», «Історія в школі», «Мовознавство», «Дефектологія», «Зарубіжна література»).

2) за етапами системи освіти:

дошкільна освіта (журнали «Дошкільне виховання», «Палітра педагога», «Джміль», «Дитячий садок»);

початкова освіта (газ. «ПедСовет», журнали «Початкова школа», «Словознайка», «Початкове навчання й виховання»);

середня освіта (газ. «Шкільний світ», журнали «Українська література в загальноосвітній школі», «Біологія», «Виховна робота в школі», «Фізика в школах України», «Школа»);

професійно-технічна освіта (журнал «Професійно-технічна освіта», «Вісник професійно-технічної освіти України»);

вища освіта (журнали «Вища освіта України», «Вісті вищих учбових закладів. Радіоелектроніка», «Науковий вісник Волинського держуніверситету»).

За цільовим призначенням:

─ вихованці: для молодших школярів (журн. «Пізнайко», «Диво-слово»); для підлітків (журн. «Країна знань», «Куди піти навчатись»); для студентів вузів («Я, студент»);

─ педагогічний колектив: для вчителів-предметників (журнали «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «У світі математики», «Фізичне виховання в школі»; для завучів (газ. «Завуч», журн. «Інформація. Погляди. Світогляд», «Школа»); для директорів середніх закладів освіти (газ. «Директор школи», журн. «Директор школи, ліцею, гімназії»); для викладачів вузів («Шлях освіти», «Вища освіта України», наукові вісники вузів).

За характером інформації:

─ інформаційно-методична (журн. «Інформація. Погляди. Світогляд», «Репетитор», «Школа», «Педагогічна Сумщина»);

─ науково-інформаційна (журнал «Новий колегіум»);

─ науково-методична (журн. «Рідна школа», «Географія та основи економіки в школі», «Гуманітарні науки», «Українська література в загальноосвітній школі», «Історія в школі», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Біологія й хімія в школі», «Дошкільне виховання», «Дивослово»);

─ науково-практична (журн. «Директор школи, ліцею, гімназії»);

─ науково-теоретична (журн. «Педагогіка і психологія», вісники вищих навчальних закладів освіти, наприклад «Вісник Сумського державного університету»);

─ науково-публіцистична (журн. «Урок Української»);

─ науково-популярний (журн. «Країна знань», «Пульсар», «Розкажіть онуку»);

─ освітньо-популярний (журн. «Обдарована дитина», «Дитяча академія»;

─ суспільно-освітянський (журн. «Директор школи. Україна»)

За періодичністю:

тричі на місяць (журн. «Управління школою», «Біологія», «Вивчаємо українську мову й літературу»);

двічі на місяць (журн. «Зарубіжна література в школах України», «Фізика в школах України»);

один раз на місяць (журн. «Рідна школа», «Урок Української», «Школа», «Дошкільне виховання», «Дивослово», «Всесвітня література та культура в навчальних закладах України», «Всесвітня література в середніх закладах України»);

чотири рази на рік (журн. «Фізичне виховання в школі», «Шлях освіти»);

шість разів на рік (журн. «Географія та основи економіки в школі», «Біологія і хімія в школі», «Куди піти навчатись»);

вісім разів на рік (журн. «Обдарована дитина», «Українська мова й література в школі»);

Засновниками більшості друкованих періодичних педагогічних видань є Міністерство освіти і науки України, а також найвідоміші видавництва: «Педагогічна преса» (газ. «Освіта України», «Сільська Школа», «Педагогічна газета»; журн. «Вища освіта», «Педагогіка і психологія», «Шлях освіти»); видавництво «Плеяди» (журн. «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання»); ТОВ видавнича група «Основа» («Управління школою», «Вивчаємо українську мову та літературу», «Хімія»);

Благодійний фонд «Перше вересня» (журн. «Фізика», «Біологія. Шкільний світ», «Інформатика», «Початкова освіта) тощо.

Такою є загальна класифікація сучасної педагогічної періодики. Сфера нашого зацікавлення педагогічні журнали, які вбирають у себе науковий потенціал вітчизняних педагогічних діячів, акумулюють і концентрують педагогічні ідеї, погляди з питання національного виховання.

В основу нашого дослідження покладено характеристику, аналіз саме журнальних матеріалів, бо вони більш ґрунтовно висвітлюють теоретичні і практичні аспекти педагогічної проблеми, чого не можуть робити газети, враховуючи їх обмеженість. Слід також зважити на читацьку аудиторію: журнальні наукові статті розраховані на певне коло читачів, які більш обізнані з даних питань.

Серед такого розмаїття педагогічних видань увагу привертають ті, які на своїх сторінках розміщують матеріали про національне виховання. Таких журналів налічуємо 24: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія», «Дивослово», «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Урок Української», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах», «Шлях освіти», «Шкільна бібліотека», «Фізичне виховання в школі», «Відродження», «Коледжанин», «Директор школи». Аналізовані педагогічні видання є всеукраїнськими україномовними. Вони є фаховими (науково-педагогічними), оскільки подають наукову і спеціальну інформацію для працівників освітньої галузі. Більшість досліджуваних журналів є науково-методичними: «Початкова школа», «Рідна школа», «Дивослово», «Педагогічка і психологія професійної освіти», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа» тощо, однак існує науково-теоретичний журнал «Педагогіка і психологія», а також науково-публіцистичний часопис «Урок Української». Їх метою є обговорення актуальних методичних та теоретичних педагогічних проблем, серед яких і національне виховання.

За період з 1991 до 2013 р. у вищезгаданих педагогічних журналах розміщено 152 публікації з проблеми національного виховання. Слід підкреслити, що у цих матеріалах національне виховання досліджується як провідна тема, а не як аспект проведення уроків, позакласних і позашкільних заходів. Зазначимо кількість матеріалів у кожному дослідженому журналі.

У журналі «Рідна школа» – 61 публікація, «Початкова школа» – 28 публікацій, «Педагогіка і психологія» – 23 публікації, «Шлях освіти» − 6 публікацій, «Дивослово» – 2 публікації, «Директор школи» − 2 публікації, «Дошкільне виховання» − 4 публікації, «Історія в школі» − 2 публікації, «Наша школа» − 2 публікації, «Освіта і управління» − 2 публікації, «Педагогіка і психологія професійної освіти» – 2 публікації, «Урок Української» – 2 публікації, «Українська література в загальноосвітній школі» − 2 публікації, «Фізичне виховання в школі» − 2 публікації, «Шкільна бібліотека» − 2 публікації. По одному матеріалу про національне виховання віднайдено у таких журналах: «Відродження», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Історія в школах України», «Коледжанин», «Нові технології навчання», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах» (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Кількість журнальних публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р.

Провідними освітніми виданнями у висвітленні проблеми національного виховання є: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія». «Рідна школа» ─ щомісячний науково-педагогічний журнал, який видається з 1922 року. Він містить матеріали, переважна більшість яких ─ наукові статті, про сучасний розвиток української школи. Журнал «Початкова школа» ─ науково-методичне виданням і виходить з 1969 року. У ньому обґрунтовуються педагогічні проблеми, які стосуються початкової ланки освіти. «Педагогіка і психологія» − науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України, який видається з вересня 1993 року. Це періодичне видання відрізняється високим рівнем науковості розміщених у ньому педагогічних матеріалів.

Отже, «Рідна школа», «Початкова школа» та «Педагогіка і психологія» є основними виданнями, які різнобічно розкривають проблему національного виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної думки. Появу матеріалів із зазначеного питання в інших журналах скоріше можна назвати явищем випадковим, ніж закономірним, оскільки за чотирнадцять років (досліджуваний період) вихід однієї чи кількох статей на сторінках цих періодичних видань свідчить про недостатню увагу до питання національного виховання.

Усі ці аспекти безпосередньо впливають на методичну роботу. Але йтися про них може лише тоді, коли фахова преса якісна, тобто інформація, викладена в ній, актуальна, об’єктивна, повна, достовірна, адекватна, доступна тощо. А найголовнішим критерієм якості фахового видання є його наявність на робочому столі читача та його практичне використання у щоденній роботі.

Як бачимо, інформаційна підтримка освіти — проблема комплексна. И освітня періодика, безумовно, є важливим складником продукування та використання спеціалізованої і масової освітньої інформації. Підсумком: подібного системного контент-аналітичного дослідження (моніторинг усього спектра періодичних видань) має стати репрезентація інваріантних моделей ЗМІ, які спеціалізуються на науково-освітній тематиці (за рівнем і профілем освіти, специфікою використання нового знання, типом аудиторії, соціальним середовищем), а також розробка альтернативних варіантів і прогнозування тенденцій розвитку української освітянської преси.

2.2. Умови ефективності сучасних педагогічних періодичних видань України

Засоби наукової комунікації в педагогічній науці – це сукупність доступних ресурсів (різні форми, способи, методи та технічні засоби), які дозволяють членам науково-педагогічного співтовариства ефективно здійснювати обмін та поширення науково-педагогічної інформації. Ці засоби розглядаються як складна система, що діє відповідно до інформаційних потреб науково-педагогічного співтовариства (І. Блауберг, Ю. Буданцев, А. Уємов, Е. Юдін та ін.). На основі аналізу наукових праць У. Гарвея, Р. Гіляревського, О. Михайлова, Б. Старостіна, О. Чорного та ін. було визначено властивості системи засобів наукової комунікації в педагогічній науці: корпоративність, інтегральність і компенсаторність, відмежованість від ненаукових каналів” та консервативність, ієрархічність, цілісність. За характером обміну науковою інформацією (офіційний або неофіційний) між членами науково-педагогічного співтовариства засоби наукової комунікації в педагогічній науці розподіляються на засоби формальної, напівформальної та неформальної наукової комунікації. Засоби формальної наукової комунікації: документальні наукові джерела науково-педагогічної інформації, які розповсюджуються за допомогою спеціалізованих науково-педагогічних закладів та організацій (наукова педагогічна періодика, книги, інформаційні видання, дисертації, електронні наукові журнали, Інтернет-конференції, електронні архіви тощо). Засоби напівформальної наукової комунікації:

джерела науково-педагогічної інформації, які є зафіксованими на папері та/або представлені в електронній формі, але не були офіційно розповсюджені (рукописи, препринти, стенограми наукових нарад, керовані педагогічні форуми та ін.). Засоби неформальної наукової комунікації: різні форми обміну (усні, письмові та електронні) науково-педагогічною інформацією, які безпосередньо здійснюються самими вченими-педагогами та освітянами-практиками (особисте листування, безпосереднє спілкування на наукових заходах, телефонна розмова, електронна пошта, гостьова книга, блог, чат тощо).

Засоби наукової комунікації поділяють і за іншими ознаками: за характером інформації, що передається (первинні та вторинні), за способом поширення наукової інформації (усні, письмові та електронні); за адресацією наукової інформації (міжособистісні та безособові); за видом носія інформації (паперові та безпаперові). Крім того, важливим для нашого дослідження було виокремлення традиційних (усні й письмові) та електронних засобів наукової комунікації в педагогічній науці.

Наукова комунікація відбувається за допомогою значної кількості різноманітних засобів. Найбільш доступними та поширеними в науково-педагогічному співтоваристві є наукова педагогічна періодика, наукові педагогічні заходи (семінари, конференції, педагогічні читання, симпозіуми), а також електронні засоби комунікації (електронні наукові педагогічні журнали, Інтернет-конференції, педагогічні веб-форуми, сайти вчених-педагогів та ін.).

Класифікацію наукових педагогічних журналів представлено за такими ознаками: 1) за видавцем (урядові, наукові установи, громадські, приватні); 2) за цільовим призначенням (науково-теоретичні, науково-методичні, науково-практичні, комплексні); 3) за проблематикою (загальнопедагогічні, методичні, науково-популярні, довідково-бібліографічні); 4) за галузями педагогічної науки та практики (дошкільне виховання, шкільна освіта, професійна освіта, вища освіта, освіта дорослих, соціальна педагогіка, дефектологія, історія педагогіки та ін.); 5) за територіально-мовними характеристиками (міжнародні, загально-державні, регіональні); 6) за видом носія інформації (паперові, електронні).

Класифікація наукових педагогічних конференцій за: 1) цільовим призначенням (науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні); 2) за рівнем проведення (міжнародні, всеукраїнські, регіональні, обласні, міжвузівські, вузівські); 3) за організатором (міністерські, наукові установи, громадські, приватні); 4) за галузями педагогічної науки (дошкільне виховання, шкільна, професійна, вища, післядипломна освіта, соціальна педагогіка, спеціальна педагогіка та ін.); 5) за проблематикою (проблеми навчання, виховання, управління навчальними закладами, комплексні); 6) за способом проведення (традиційні, відео- й телеконференції, Інтернет-конференції).

Головними функціями засобів наукової комунікації в педагогічній науці є: інформаційна, комунікаційна, популяризаторська, кумулятивна, презентаційна, соціалізація, підвищення професійного рівня, пізнавальна, закріплення пріоритету наукових ідей, сприяння появі нових наукових ідей.

Розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи, вимагають широко їх використання у різних сферах життя, науки, освіти та виробництва.

Саме тому визначальна роль у процесі наукової комунікації належить періодичним виданням, перевага яких полягає в тому, що публікація в них дозволяє вченим брати участь у наукових дискусіях, мати доступ до актуальної наукової інформації.

Аналіз традиційних фахових видань показав, що їх загальна кількість складає 1416 одиниць, серед яких видань з педагогічної наукової галузі 87 одиниць, що складає 6,1 % у загальній кількості. У той же час затверджених Президією ВАК України електронних фахових видань наразі 31 одиниця, у тому числі в науковій галузі педагогіки 6 одиниць, що складає 19,4 %. Тобто, незважаючи на разючу різницю в кількісному співвідношенні традиційних і електронних фахових видань, у складі електронних — питома вага на 13,3 % більша, ніж у друкованих.

Для порівняння слід зауважити, що в Російській Федерації загалом зареєстровано 34 електронних фахових видання, що рецензуються ВАК Росії, серед них 6 журналів педагогічної тематики. Як можна побачити, ці показники наявності електронних фахових видань загалом і педагогічних зокрема майже тотожні вітчизняним.

Іншим актуальним питанням, яке стосується в тому числі і сфери електронного видавництва, є вчасність й адекватність реагування на її розвиток вітчизняної нормативно-правової бази, адже її наявність може забезпечити прискорення й оптимізацію її розвитку.

У цьому контексті актуальною є процедура державної стандартизації. Під нею розуміється діяльність, яка полягає у впорядкуванні в певній сфері (у даному випадку в електронному видавництві) понять і процедур. Стандартизацією встановлюються загальні положення для умов багатократної реалізації певних завдань. Здійснюється це шляхом розробки і публікації стандартів з метою раціонального використання ресурсів, підтримки і розвитку конкурентоспроможності результатів діяльності, а також відповідності рівню сучасного технологічного розвитку.

Стандартизація видавничої справи в незалежній України почалась в 1995 році із затвердженням ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» [2], який в частині видів видань відповідає міжнародному стандарту ISO 5127:2001. Стандарт поширюється на видавничу продукцію і встановлює не тільки її терміни, але й визначає її види, що необхідно для впорядкування і розвитку видавничої справи. Проте, у переліку видів видань немає електронних видань, що можна пояснити відсутністю їх активного розвитку на той період.

Відповідно до класифікації, систематизованої в табл. 2, фахові видання з педагогіки можуть бути за цільовим призначенням — науковим; за технологією використання — мережевим; за характером взаємодії з користувачем — детермінованим; за періодичністю — періодичним, продовжуваним або обновлюваним; за структурою — багаточастинним або серійним.

Таблиця 2. Основні види періодичних педагогічних видань

№з/п	Класифікаційна ознака	Види
1.	За цільовим призначенням	— офіційне; — суспільно політичне; — наукове; — науково-популярне; — популярне; — виробничо-практичне; — навчальне; — літературно-художнє; — релігійне; — довідкове; — видання для дозвілля; — рекламне
2.	За технологією використання	— локальне; — мережеве; — комбінованого використання
3.	За характером взаємодії з користувачем	— детерміноване; — недетерміноване (інтерактивне)
4.	За періодичністю	— неперіодичне; — періодичне; — продовжуване; — оновлюване
5.	За структурою	— одночастинне; — багаточастинне; — серійне

Матеріали будь-якого періодичного видання, як правило, добирають за тематичною спрямованістю у рубрики. Це, по-перше, допомагає класифікувати певним чином весь матеріал випуску, по-друге, стає в нагоді читачеві, який цікавиться лише окремою, вузько тематичною частиною видання.

Назви рубрик визначають тематику матеріалів, тому статті про національне виховання теж виділяються у названих педагогічних журналах. Спочатку назвемо рубрики журналу «Рідна школа».

У журналі «Рідна школа» матеріали про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. розміщені у таких рубриках: «Освіта – ХХІ століття» – 3 публікації; «Виховання: стратегії ХХІ століття» – 3 публікації; «Студії: виховання» – 14 публікацій; «Виховання» – 12 публікацій; «Методика. Практика. Досвід» – 7 публікацій; «Педагогіка і психологія» – 4 публікації; «Студії: педагогіка і психологія» − 2 публікації; «Студії: шкільному психологу» – 1 публікація; «З історії освіти» – 1 публікація; «Погляд в історію» – 5 публікацій; «Українознавство» – 3 публікації; «Народознавство. Національне виховання» − 4 публікації; «Слово − публіцисту» − 1 публікація; «Виховна робота» − 1 публікація. Як засвідчує перегляд рубрик журналу «Рідна школа», такі їх назви, як «Виховання» − «Студії: виховання», «Педагогіка і психологія» − «Студії: педагогіка і психологія», «З історії освіти» − «Погляд в історію», «Українознавство» − «Народознавство. Національне виховання», є тотожними і взаємозамінними. Зрозуміло, що поява других назв є фактом модернізації журналу, однак зміст їх не змінювався, про що свідчить розміщення в них публікацій про різні аспекти проблеми національного виховання.

Отже, в журналі «Рідна школа» визначальними із зазначеної педагогічної проблеми є такі рубрики: «Студії: виховання», «Виховання», «Методика. Практика. Досвід», назви яких є вмотивованими щодо досліджуваного питання і найбільш повно розкривають тематику відповідних матеріалів.

Наступним за кількістю публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. є науково-методичний журнал «Початкова школа», який розглядає проблеми навчальної та виховної діяльності у початковій ланці середньої освіти.

Частина матеріалів (одинадцять із двадцяти восьми зазначених) журналу «Початкова школа» знаходиться поза рубриками на перших сторінках видання, що є, на нашу думку, недоліком видання. Найбільше публікацій про національне виховання у рубриці «Методика і практика» – 6, по три публікації у рубриках «Школа-родина» та «До джерел». Цікавим є факт існування підрубрик, які можна побачити лише в одному чи кількох випусках журналу, тобто їх використання є ситуативним. Такими підрубриками є «Я і Україна» (2 публікації), «Вісті з Рівненщини» (1 публікація), «До року В.О.Сухомлинського» (1 публікація).

Таким чином, рубрики журналу «Початкова школа» відрізняються низкою ознак: 1) їх назви не є вмотивованими щодо тематики статей про національне виховання; 2) наявністю підрубрик, які періодично використовуються у виданні; 3) розміщенням матеріалів з досліджуваної проблеми поза рубриками.

Наступним у дослідженні став науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України «Педагогіка і психологія». Для нього характерний чіткий розподіл за рубриками. Більшість матеріалів (шістнадцять із двадцяти трьох) розміщена у рубриці «Проблеми виховання», назва якої, на нашу думку, найбільш повно відтворює тематичну спрямованість публікацій з питання національного виховання. Теоретичні аспекти досліджуваної проблеми розглядаються у наукових статтях, які розміщені у рубриці «Питання теорії» (2 матеріали). По одному матеріалу знаходимо у таких рубриках, як «Дидактика, методика, нові інформаційні технології» та «Експеримент, дослідження: висновки і рекомендації». Рубрика «Історія педагогіки» є частково варіацією рубрики «Історія педагогіки, психології, освіти». Можна припустити, що перша є частиною другої, оскільки у журналі паралельно друкують наукові матеріали з історії педагогіки та психології. Рубрика «80-річчю з дня народження В.О.Сухомлинського присвячується» є ситуативною, тимчасовою. Таким є аналіз рубрик видання «Педагогіка і психологія» за досліджуваний період.

Подальше дослідження присвячено розглядові рубрик тих педагогічних журналів, які мають по одній чи кілька публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. Аналіз рубрик, які вміщують матеріали про національне виховання, показує, що їх назви відповідають тематиці не у всіх перелічених журналах. Найбільш вдалими стосовно досліджуваної проблеми є такі назви рубрик: «Виховання» (журнал «Педагогіка і психологія професійної освіти»), «Навчаючи − виховуємо» (журнал «Українська література в загальноосвітній школі»), «Позакласне та позашкільне виховання» (журнал «Наша школа»), «Громадянське виховання» (журнал «Дошкільне виховання»). Поза рубриками розміщені публікації в таких педагогічних виданнях, як «Директор школи», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Трудова підготовка в закладах освіти», що є недоліками журналів.

Отож, дослідження рубрик педагогічних журналів за період з 1991 до 2013 р. показало, що сімнадцять публікацій про національне виховання розміщені поза рубриками, що становить 11% від загальної кількості досліджуваних публікацій. Одинадцять із них ─ із журналу «Початкова школа», тому це можна вважати недоліком видання. Вмотивованими щодо нашої тематики є такі назви рубрик: «Проблеми виховання» (журнал «Педагогіка і психологія»); «Студії: виховання» та «Виховання» (журнал «Рідна школа»); «Виховання» (журнал «Педагогіка і психологія професійної освіти»); «Навчаючи − виховуємо» (журнал «Українська література в загальноосвітній школі»), тому що вони прямо вказують на тематику матеріалів рубрики. Назви рубрик інших журналів, які містять публікації про національна виховання, лише частково свідчать про досліджувану тематику (наприклад, рубрика «Освіта – ХХІ століття» − журнал «Шлях освіти»; рубрика «Виховна робота» − журнал «Рідна школа» тощо).

Отже, нормативно-правове забезпечення видавництва є надзвичайно актуальним для України в забезпеченні наукової педагогічної спільноти і педагогів-практиків своєчасною і якісною інформацією про результати наукових досліджень у педагогічній галузі знань за допомогою використання сучасних інформаційних технологій.

Розділ 3. Аналіз педагогічних періодичних видань в Україні на прикладі видавництва «Основа»

3.1. Аналіз сучасного стану педагогічних наукових фахових видань видавництва «Основа»

Вивчення наукових журналів здійснювалося за такими характеристиками:

галузевими науковими комплексами;
відомчою підпорядкованістю організацій-засновників;
датою започаткування друкованої та електронної форм;
кількістю випусків на рік;
мовою;
формою подання інформації.

Здійснений аналіз свідчить, що наукові журнали або збірники наукових праць науково-дослідних установ України є перспективним засобом просування наукового знання до широкого кола фахівців для формування нового знання. Наукові видання починають відігравати провідну роль в інформаційному обміні між ученими та фахівцями.

Тематична структура періодичних наукових видань відповідає основним напрямам досліджень, які здійснюються в організаціях — засновниках цих видань. Збільшення кількості назв, їх випусків та обсягів свідчить про розвиток української науки.

Видавнича група «Основа» — загальновизнаний лідер на ринку науково-методичної літератури й педагогічної преси, досвідчений експерт у питаннях педагогіки, психології й виховання.

Отже, розгляд проблеми педагогічної творчості в системі координат культури як тексту є теоретичною передумовою для усвідомлення педагогічної публіцистики як її специфічного інноваційного механізму. Педагогічні творчі потенції, реалізуючись у слові, отримують своє матеріальне вираження на сторінках періодичних видань у публіцистичних текстах.

Однією з основних характеристик періодичного видання є його інформативність, яка досягається за допомогою форм подання інформації, що реалізуються в рамках жанрових характеристик публікації. нижче ми детально розглянемо тематичність публікація на сторінках журналу «Управління школою» видавництва «Освіта».

3.2. Структура та інформаційне наповнення, переваги та недоліки як засобів наукової-педагогічної комунікації педагогічних періодичних видань

Журнал «Управління школою» — практичний журнал для керівників школи, який містить методики ефективного управління сучасною школою, розгляд інтенсивних технологій навчання, виховання та управління та як їх використати на практиці.

За період 2013 р. в журналі «Управління школою» видавництва «Освіта» з’явилося близько 80 наукових публікацій, які розкривають особливості навчально-виховного процесу національної системи освіти.

В рубриці «Педагогічний досвід. Інноваційні технології» розкриваються основні технології сучасних інноваційних технологій. Сьогодні в українській освіті проголошений принцип варіативності, що дає можливість педагогічним колективам навчальних закладів вибирати й конструювати педагогічний процес по будь-якій моделі, включаючи авторські. У цьому напрямку йде й прогрес освіти: розробка різних варіантів його змісту, використання можливостей сучасної дидактики в підвищенні ефективності освітніх структур; наукова розробка й практичне обґрунтування нових ідей і технологій. При цьому важлива організація свого роду діалогу різних педагогічних систем і технологій навчання, апробування в практиці нових форм — додатковій і альтернативних державній системі утворення, використання в сучасних російських умовах цілісних педагогічних систем минулого.

У цих умовах учителеві необхідно орієнтуватися в широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей, шкіл, напрямків, не витрачати час на відкриття вже відомого, а використовувати весь арсенал українського педагогічного досвіду. Сьогодні бути педагогічно грамотним фахівцем не можна без вивчення всього великого спектра освітніх технологій. Сучасні педагогічні технології можуть реалізовуватися тільки в інноваційній школі. Саме цим проблемам й присвячені наступні статті: Мельник Н. А. «Нові форми впровадження та поширення педагогічного досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища», Громовий В. В. «Думки проти течії», Василенко Н. В. «Нові стандарти загальної середньої освіти», Миронець Л. І. «Моніторинговий підхід до вивчення стану викладання навчальних предметів», Пуліна А. А. «Шкільний сайт як ресурс відкритого інформаційно-освітнього простору школи», Василенко Н. В. «Профільне навчання: проект нової концепції», Гузик Н. П. «Комбинированная система Н.П. Гузика: этапы обучения и научения», Василенко Н. В. «Система управління перспективним педагогічним досвідом педагогів: технології виявлення, вивчення, узагальнення, поширення, оцінювання», Федорець, М. О. «Технологія модульного навчання в системі сучасної шкільної освіти», Климко Л. В. «Технопарк — нова форма інноваційної діяльності в освіті».

Таким чином, ми бачимо що на даний момент у шкільній освіті застосовують всілякі педагогічні інновації. Це залежить, насамперед, від традицій і статусності установи.

У статтях авторів Люшин М. «Технологічний супровід підготовки та проведення засідання педагогічної ради навчального закладу», Пащук, М. О. «Опановуємо секрети вічної професії вчителя», Суховерхова Л. П. «Організація роботи шкільних методичних об’єднань», Сташевська І. Є. «Організація методичної роботи в школі», Дьоміна, О. О. «Педагогічний міст як активна форма роботи з обміну досвідом», Самойлюк О. В. «Психологічний супровід професійного зростання керівника», Домашич, М. В. «Системний аналіз роботи навчального закладу», Красноносова, Н. М. «Упровадження бізнес-освіти в навчально-виховний процес школи», Позняк А. Г. «Умови ефективної організації планування діяльності сучасного загальноосвітнього навчального закладу» розкриваються такі аспекти управління школою, як управління розвитком професійної компетентності вчителя та умови ефективної організації планування діяльності сучасного загальноосвітнього навчального закладу. У цих статтях розкрито умови ефективної організації планування діяльності загальноосвітнього навчального закладу (ЗНЗ) на сучасному етапі; розглянуто основні види планів у практиці роботи ЗНЗ; досліджено значення планування як функції управління та наведено рекомендації щодо удосконалення організації процесу планування діяльності ЗНЗ із урахуванням вимог часу.

Так більшість авторів притримуються думки, що спланувати майбутню діяльність ЗНЗ — означає визначити цілі, склад, структуру та терміни виконання дій, необхідних для їхнього досягнення. Плани є основним засобом управління:

діяльністю педагогічного й учнівського колективів;
діяльністю всіх об’єктів школи;
забезпеченням умов для досягнення запланованих результатів.

Окреслені плани мають бути науково обґрунтованими, враховувати реальні ресурси та можливості, наслідки приймання рішень.

Автори переконують, що планування як одна із функцій управління оптимізує діяльність керівника закладу освіти. Для цього необхідно:

виконувати всі принципи планування;
надавати більше уваги роботі з визначення цілей;
здійснювати підготовку плану на підставі аналізу роботи закладу освіти за попередні роки, цілей, сформульованих із урахуванням соціального замовлення, потреб управлінської системи, можливостей людей, із обов’язковим урахуванням процесу розвитку школи на далеку перспективу та програму розвитку на середню перспективу, а не лише з огляду на завдання поточного функціонування;
поєднувати різні види планування з метою оптимального розподілу всієї роботи в просторі та часі;
залучати всіх суб’єктів управління до проектування діяльності та членів шкільного колективу для обговорення експертизи планів;
використовувати всі способи оптимізації управління в процесі проектування діяльності.

Тому ефективна, раціональна організація діяльності школи, якісне виконання функції кожним її керівником і вчителем, досягнення й успіхи навчально-виховної роботи залежать від якості перспектив, конкретності поставлених завдань, чіткого розподілу обов’язків і вмілої, оперативної координації роботи. Все це можливо лише за наявності чіткого, продуманого плану роботи на кожній ділянці багатогранного шкільного життя. Від якості плану залежить успіх роботи школи, а в кінцевому результаті — рівень вихованості, знань і навчальних досягнень учнів. Таким чином, планування роботи ЗНЗ — це творчий процес усього педагогічного колективу, зорієнтованого на конкретний кінцевий результат. Форма системи планів роботи школи може бути різноманітною: текстовою, графічною чи табличною. На якість планів не впливають ні їхня форма, ні структура, головне — охопити всі аспекти роботи, які здійснюватимуться в закладі протягом визначеного проміжку часу.

Підкреслюючи важливість виховання здорових дітей та створення здоров’язберігального середовища, автори публікацій Дубейко Л. О. «Упровадження здоров’язберігальних педагогічних технологій навчання та виховання у практику роботи школи сприяння здоров’ю», Толочко І. Ю. «Створення здоров’язберігального середовища», Калошин В. Ф. «Психічне здоров’я школярів: сутність, проблеми, збереження», Міцай Ю. В. «Інтеграція освітньо-виховної та здоров’язберігальної діяльності в школах сприяння здоров’ю» вказують на нові здоров’язберігаючі технології. Сьогодні проблема збереження здоров’я дітей і молоді є надзвичайно актуальною для всього людства. В Україні цілеспрямовано, послідовно визначено державну політику щодо формування здорового способу життя населення. Виховання свідомого ставлення до свого здоров’я, формування гігієнічних засад здорового способу життя, збереження та зміцнення здоров’я є одним із пріоритетних завдань.

Фролова Т. І. «Формування духовної складової здоров’я особистості» та Плахтій Н. А. Школа сприяння здоров’ю (проект програми)» зазначають, що духовність і моральність — це головне, що складає фундамент людини як особистості. В ній запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім’я людини як вищої цінності.

В статтях за 2013 рік досить широко розкривалась тема роботи зі здібними й обдарованими дітьми. Так, у статті Рябчук Т. Ф. «Наступність і перспективність у роботі зі здібними й обдарованими дітьми» зазначено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу відбувається так, щоб сприяти становленню особистості як творця та проектувальника життя. Наступність і перспективність в роботі з обдарованими дітьми ми розглядаємо як провідну ідею творчої лабораторії педагогів.

Автор, методист відділу інноваційної діяльності та інтелектуальної власності Кіровоградського ІППО ім. В. О. Сухомлинського Марченко І. А. «Розвиток здібностей і обдарувань ліцеїстів» вказує, що у традиційному шкільному навчанні на 90% переважає монолог учителя, розрахований на передачу учнем знань у готовому виді, на розвиток відтворюючої пам’яті учня, хоча саме навчання є в сутності діалоговим процесом. Навіть на тих уроках, де є присутнім діалог, функції його обмежуються найчастіше репродуктивним відтворенням вивченого матеріалу. При цьому вчителі не звертають увагу на зміст завдань, характер і форму питань, їхнє місце в системі уроку. У більшості випадків використовуються репродуктивні завдання, що орієнтують на однозначні відповіді, що не активізують розумову діяльність учня.

Фатюкова Л. А. у статті «Особливості педагогічної підтримки обдарованих учнів у ліцеї» зазначає, що вагоме значення у системі роботи з формування обдарованої дитини має особистісно зорієнтований урок, на якому вчитель створює умови для самореалізації, самоактуалізації учня, витримує єдність методичних компонентів, що забезпечує мотивацію навчальної діяльності учнів, дає змогу визначити та розкрити кожному з них власні потенційні можливості.

Щорс В. В. вказує у статті «Гуманістичні засади роботи з обдарованими дітьми в сучасному освітньому закладі», що розбудова незалежної України потребує змін у структурі системи освіти з метою відтворення інтелектуального потенціалу народу. Помітно зростає потреба суспільства в людях, які вміють нестандартно мислити, можуть вносити нову якість в соціальне та виробниче життя країни, культуру народу. Молодій державі потрібні енергійні, талановиті люди, які можуть ставити і творчо розв’язувати не лише поточні завдання, але й такі, що належать до майбутнього.

Стаття Рябчук Т.Ф. «Робота зі здібними й обдарованими дітьми в умовах сільської школи» висвітлює досвід роботи Бурчацької СШ «Джерело» Михайлівського району Запорізької області зі створення сприятливого освітнього середовища для організації роботи із здібними й обдарованими дітьми в умовах сільської школи (за підсумками роботи школи на І та ІІ етапах науково-експериментального майданчика).

Аналізуючи статті даних авторів, можемо окреслити загальні тенденції в вихованні обдарованих дітей. Корінні перетворення в суспільстві вимагають формування соціокультурної еліти, що буде визначати майбутнє нашої країни. Чим раніше буде виявлена природна обдарованість дітей і почата цілеспрямована робота з її розвитку, тим повніше зможе розкритися обдарована особистість і тим більших успіхів вона зможе досягти в подальшій життєдіяльності.

Протягом багатьох років здатності учнів виявляються й оцінюються на різного роду олімпіадах, наукових конференціях, турнірах, виставках, у школах з поглибленим вивчанням окремих предметів, ліцеях і гімназіях, літніх школах і оздоровчо-розвиваючих установах.

Разом з тим, темпи й масштаби нововведень у сфері освіти неоднакові, тому необхідно посилення уваги до цієї роботи, спрямованої на пошук і розвиток обдарованих дітей, її координації, тому що саме розкритий потенціал обдарованих дітей буде визначати майбутнє нашої країни.

Безсумнівно, у цей час на педагога, що працює з дітьми, лягає велика відповідальність: від нього в значній мірі залежать психологічний клімат у групі, емоційний комфорт і успіхи дитини в тій або іншій діяльності. Особлива проблема — розвиток творчої, обдарованої особистості. Генії народжуються раз у сто років, але талановитих і здатних дітей багато, і не можна упустити можливості їхнього розвитку. Для таких дітей навчання повинне бути особливе, індивідуальне, спрямоване на розвиток їхнього потенціалу, воно не повинне обмежувати можливості їхнього розвитку. Звідси випливає актуальна проблема суспільного характеру: створення умов для збереження й розвитку обдарованості, починаючи з дитячого віку.

Коваль С. О. автор статті «Методичний супровід обдарованих і талановитих дітей» вказує, що обдарованість, талант, геніальність — це високий рівень розвитку яких-небудь здібностей людини. Вивчивши проблему навчання й виховання обдарованих дітей, варто звернути особливу увагу на необхідність підготовки педагогів саме масової загальноосвітньої школи до здійснення не зовнішньої, а внутрішньої диференціації в навчанні, при якій не проводиться відбір, і в одному класі разом учаться звичайні й обдаровані діти. Для того щоб ці проблеми продуктивно дозволялися, необхідна професійно-особистісна готовність педагогів до роботи з виявлення, навчанню й розвитку обдарованих дітей.

З врахуванням вищевикладеного в ході підготовки педагогів масової школи до роботи з обдарованими дітьми, необхідно адекватно сполучити теоретичну й практичну підготовку. Реалізація принципу єдності теоретичного і практичного вимагає використання існуючих або підготовки відповідних експериментальних площадок, на базі яких може проводитися стажування фахівців для роботи з обдарованими дітьми, що сполучиться з послідовним або одночасним слуханням теоретичних курсів.

У практиці загальноосвітніх установ робота з обдарованими дітьми повинна бути виділена в особливий напрямок, що вимагає відповідних організаційно-педагогічних умов, серед яких одним з найважливіших є, як нами вище було сказано, професійна готовність педагогів здійснювати підтримку й розвиток дитячої обдарованості. Для цього необхідно озброїти вчителів і керівників освітніх установ різних типів і спрямованості знаннями про психолого-педагогічні основи діяльності по виявленню, навчанню й розвитку обдарованих дітей.

Багато статей та досліджень присвячено питанню розвитку навчального закладу. Так автор Бобришова Л. В. у дослідженні «Концепція розвитку навчального закладу» зазначає, що у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, в Законах України «Про дошкільну освіту», «Про освіту», «Про загальну середню освіту» йдеться про необхідність виховання в дитини ціннісного ставлення до життя, власного здоров’я і здоров’я інших людей як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Ці завдання набувають особливої актуальності за умов сьогодення та реалізуються через комплекс повноцінного медичного обслуговування, створення екологічно сприятливого життєвого простору, здоров’язберігального та здоров’яформувального середовища, оптимізацію рухового режиму дітей.

Марченко Л. Ю., автор статті «Управлінське забезпечення інноваційних процесів» наголошує, що основні підходи до моделювання педагогічних процесів і подано продуктивну модель формування особистісної готовності керівників профільних загальноосвітніх навчальних закладів до управління інноваційними процесами.

Уйсімбаєва Н. В. «Творчий потенціал керівника школи» наголошує, що якість професійного становлення та розвитку особистості керівників шкіл багато в чому визначає характер і долю модернізації шкільної освіти, сприяє приведенню її у відповідність до сучасних життєвих потреб країни. Управлінська ситуація в системі освіти вимагає від директорів школи рішучості, почуття нового, готовності відмовитися від стереотипів, поглибленого знання теорії та практики педагогічної й управлінської діяльності, тобто тих якостей, які становлять підґрунтя творчості.

У статтях Лопуга Н. Л. «Програма розвитку школи», Панченко А. Г. «Планування роботи школи», Василенко Н. В. «Акмеологічні технології в управлінській діяльності керівника профільного загальноосвітнього навчального закладу: теорія практика» показано, що у процесі становлення та розвитку української державності перед суспільством постають новi актуальнi проблеми, розв’язання яких є гарантією функцiонування всіх суспiльних iнститутiв. Сьогоднiiснує нагальна потреба по-новому осмислити стан i завдання професiйної пiдготовки фахівців усiх галузей економiки та соцiальної сфери, адже освiта, квалiфiкацiя та майстернiсть зайнятих у процесi соціального виробництва людей прямо впливають на темпи формування матерiальних і духовних цiнностей суспiльства.

Якщо коротко підсумувати ці статті, можна зауважити, що проблеми впровадження інформаційних технологій актуальні й для діяльності управлінських кадрів. Сучасні керівники, щоб орієнтуватися в наростаючих інформаційних потоках, повинні вміти одержувати, обробляти й використовувати інформацію за допомогою комп’ютерів і сучасних засобів зв’язку. Ефективність управлінської діяльності багато в чому визначається рівнем підготовки кадрів. Адже використання ІT-технологій в адміністративній діяльності дозволяє активізувати роботу педагогів. Якщо керівник освітньої установи сам використовує інформаційні технології в керуванні й глибоко усвідомлює з їхнього впровадження в освітній процес, то він здатний надати всіляку підтримку вчителеві, що в остаточному підсумку й формує особистість інформаційного суспільства.

Управлінська діяльність сучасного керівника школи стає усе більше інтелектуальної й науковою. Керівники застосовують ІT-технології при складанні звітності, формуванні баз даних, у діловодстві, роботі з нормативно-правовими документами, організації учбово-методичної роботи й договірної діяльності.

У сучасній школі, що здійснює моніторинг і діагностику, особистісно-орієнтоване й розвиваюче навчання, потік інформації, одержуваної учасниками освітнього процесу, багаторазово збільшується. У зв’язку із цим використання сучасних інформаційних технологій є невід’ємною частиною освітнього процесу й найважливішим напрямком реалізації програми розвитку нашої школи й стратегії підготовки учнів до життя в інформаційному суспільстві. Цей процес вимагає сьогодні від керівника й адміністративного апарата в цілому постійного включення в процес пізнання й оволодіння новими інформаційними технологіями з метою підвищення інноваційного потенціалу освітньої установи.

Ці питання досить детально розглядаються в статтях наступних авторів — Кумановська В. В. «Діагностика як один із інструментів вивчення професійної компетентності вчителя», Громовий В. В. «Фінансування шкільної освіти в Україні», вони наголошують, що педагог — представник однієї з найбільш соціально значимих людських професій, працю якого спрямовано на розвиток і формування людини. В. В. Громовий, незалежний експерт із освітньої політики, Заслужений учитель України, зазначає, що статтею 61 (п. 2) Закону України «Про освіту» обсяг бюджетних асигнувань на сферу освіти законодавчо визначено в розмірі, не меншому 10 % національного доходу. На жаль, від моменту прийняття цієї норми в Україні жодного фінансового року так і не вдавалося вийти на встановлений зазначеним Законом рівень її фінансування.

Щодо компетентності та вдосконалення діяльності вчителів присвячені наступні статті: Каптан Т. М. «Самоосвітня діяльність педагогів у системі науково-дослідницької роботи школи», Хлєбнікова Т. М. «Управління розвитком професійної компетентності вчителя». Так, у статті Хлєбнікової Т. розкрито проблеми діагностики професійної компетентності вчителя на засадах діагностико-технологічного підходу. Авторка пропонує модель та матрицю спостереження та аналізу розвитку професійної компетентності вчителя. Успішність учителя значною мірою залежить від якості аналізу його компетентності адміністрацією школи, а значить і підготовки керівника школи до спостереження під час відвідування уроків, збору необхідної інформації під час спостереження як уроку, так і діяльності вчителя в цілому.

На основі визначення різних аспектів управління, дослідження його структурних елементів, аналізу практики виокремлено поняття «управління розвитком професійної компетентності вчителів філологічних дисциплін», яке ми розуміємо як цілеспрямований вплив на процес руху керованої системи від нижчого (простішого) до вищого (складнішого), що відбувається на основі мети, завдань, закономірностей, принципів, змісту, форм та методів функціонування, притаманних основним структурним складовим системи, у результаті чого відбувається зміна якості цієї системи, зникнення старого й виникнення нового.

Питанням Національної стратегії розвитку освіти в Україні присвячено ряд досліджень: Василенко Н. В. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні: управлінський аспект», у якій вказано, що реформування системи освіти в Україні набуло нині глобального характеру. Інтеграція в гуманітарний простір є фундаментальною складовою зовнішньої політики України й орієнтиром для проведення системних реформ упродовж усіх років незалежності.

Мармаза О. І. «Теоретико-прикладний аспект стратегічного управління розвитком навчального закладу» вказує, що виклики суспільства й економіки в Україні, вимоги освітніх концепт порушують перед керівниками навчальних закладів стратегічні завдання. Розробити стратегію означає визначити пріоритетні напрями для розвитку конкурентних переваг. Успішність навчальних закладів сьогодні чималою мірою визначає якісно розроблена стратегічна програма діяльності.

Автор зазначає, що актуальним є як формування стратегії в області розвитку освіти, так і розробка нових підходів до розвитку системи стратегічного керування окремих навчальних закладів. На даний момент немає системних знань і методів формування стратегій такого роду, не сформовані стандарти розробки стратегії розвитку навчальних закладів.

У сучасних умовах стає необхідним розробка теоретичних і практичних основ керування вищими навчальними закладами в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. Єдиним шляхом інтенсивного розвитку навчальних закладів є впровадження стратегічного керування.

Окремо хотілося б зупинитись на окремих статтях, які на наш погляд важко віднести до якихось загальних рубрик, але це не зменшує їхню важливість та значимість.

Так Неруш М. В. «Актуальність створення та розвитку громадсько-активних шкіл» наголошує, що сучасне управління закладами освіти в Україні потребує нових, інколи нестандартних підходів, ґрунтованих на науково-практичних засадах, які розробляють як вітчизняні, так і зарубіжні вчені та практики. За умов постійних глобалізаційних змін, стрімкого розвитку інформаційно-технократичного суспільства лише науково обґрунтовані та практично підтверджені зразки управлінських підходів до сучасного менеджменту закладів освіти можуть забезпечити результативну діяльність, матеріалізовану в міцні знання, практичні навички, життєву компетентність та активну соціальну позицію.

Климко Л. В. методист кабінету управління закладами середньої освіти Рівненського ОІППО; Т. В. Радковська, завідувач методичного кабінету відділу освіти Корецької райдержад міністрації автор дослідження «Школа як осередок розвитку громади» розкриває інноваційні підходи до державно-громадського управління навчальним закладом на прикладі Богданівської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області.

Калошин В. Ф. досліджуючи проблему як правильно поводитись із учителями та дорослими, наголошує, що від порад суттєво залежать життєдіяльність учнів, їхні успіхи та настрій. Про це з учнями треба говорити і навчати їх налагоджувати відносини з дорослими.

Фролова Т. І. досліджуючи інноваційні підходи до формування художньо-естетичних смаків у школярів, вказує, що питання естетичного виховання особистості набувають особливого значення за сучасних умов розвитку суспільства, коли загострюються суспільні суперечності, втрачаються загальнолюдські цінності, життєві ідеали, мають місце рецидиви аморальної поведінки молоді. Так питання естетичного виховання особистості набувають особливого значення в сучасних умовах розвитку суспільства, коли загострюються суспільні суперечності, втрачаються загальнолюдські цінності, життєві ідеали, мають місце рецидиви аморальної поведінки молоді. Естетичне виховання повинно сприяти формуванню творчо активної особистості, здатної повноцінно сприймати прекрасне, гармонійне, досконале у житті, природі, мистецтві, жити і творити за законами краси.

Вареник М. С. розкриваючи питання міжкультурної комунікаціі як складової процесу здійснення іншомовної освіти, визначає, що протягом останніх десятиліть зростає занепокоєння стосовно того, що школа не готує молодь до продуктивного, активного, якісного життя в сучасному глобальному світі. Світова глобалізація, яка призвела до економічної, наукової, культурної та політичної взаємозалежності, зумовлює необхідність володіння іноземними мовами як широкого кола спеціалістів, так і людей, які бажають жити в ногу із часом.

Люшин М. О. розглядаючи питання створення й організація роботи експертних груп під час атестації педагогічних працівників, зазначає, що атестація педагогічних кадрів – одне з важливих і складних управлінських та методичних питань. Обов’язковою умовою її успішної організації та проведення має стати, крім суворого дотримання законодавчих і нормативних вимог, також об’єктивність в оцінюванні діяльності педагога, неформальний підхід до проведення атестаційного процесу.

Ще одне дослідження цього автора – «Адаптація зарубіжного досвіду в системі загальної середньої освіти регіону» розглянув інноваційні аспекти розвитку міжнародної співпраці в системі загальної середньої освіти регіону, роль у цьому процесі партнер-клубу «Європейська освіта» Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Дієвою організаційно-методичною структурою Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, яка координує міжнародну співпрацю загальноосвітніх навчальних закладів Рівненської області, є педагогічний партнер-клуб «Європейська освіта», пов’язаний із полісуб’єктністю, багатовекторністю партнерської взаємодії, продуктивністю її різноманітних форм.

Таким чином, можна підсумувати, що Міжнародне партнерство приносить позитивні результати, впливає на якість освітнього процесу, виховання толерантного ставлення до людей різних національностей, формує уміння жити в полікультурному світі. Враження, ідеї, досвід, набуті за роки співпраці, стали незрівнянним скарбом, який збагатив нас професійними інноваційними технологіями, навчальними матеріалами і творчими знахідками кращих педагогів світу. Ціцерон зазначав: «Маючи поганих кравців, ми не будемо мати добротного одягу, маючи поганих пекарів, ми їстимемо поганий хліб, а якщо матимемо поганих учителів, то не матимемо країни майбутнього». Тому та перспектива, яку відкриває нам взаємна інтеграція, сприяє взаєморозумінню та взаємозбагаченню, дружбі та партнерству. Усвідомлення важливості подальшої міжнародної співпраці спонукає освітян прагнути свідомого професійного зростання й активної громадянської позиції.

Як висновок слід зауважити, що у цій умовно загальнотеоретичній групі 80 публікацій, в яких постають такі важливі аспекти проблеми національного виховання:

− визначено суть інновацій у сфері управління та викладання;

− виділено фундаментальні принципи шкільного виховання;

− підкреслено роль держави як гаранта розвитку освітньої галузі та школи як основної ланки навчально-виховного процесу;

− зазначено засоби, методи та форми виховання.

Висновки

На підставі проведених досліджень можна констатувати, що розвиток вітчизняного видавництва загалом відбувався із значним відставанням від загальносвітових тенденцій. Проте кінець ХХ — початок ХХІ століття ознаменувався доволі бурхливим його розвитком, що суттєво наблизило галузь до світових трендів.

Паралельно з цим початок розвитку фахового видавництва в галузі педагогіки припадає на 2006-2008 роки, на які прийшлося заснування всіх існуючих наразі видань. Для ефективного використання педагогічних фахових видань з педагогіки необхідна їх інтеграція в галузевий інформаційний ресурс мережі освітянських бібліотек НАПН України і МОН України.

Преса є повноцінним джерелом, що висвітлює не лише хронологію подій, а й відображає розвиток і трансформацію ідей в галузі освіти. Журнали виступають як джерельна база, що відбиває ґенезу розвитку шкільного виховання протягом тривалого періоду. На їх сторінках висвітлюють тенденції, ідеї та найкращий досвід шкільного виховання.

Періодична педагогічна преса завжди брала активну участь в обговоренні актуальних проблем професійної освіти вчителів. Із часу її появи сторінки педагогічних журналів і газет виконували роль своєрідної трибуни для висловлень своєї позиції главами держави, чиновниками, викладачами педагогічних навчальних закладів, ученими, педагогами-практиками, суспільними діячами з різних проблем організації професійної підготовки вчителів. Вони висували чимало ідей про необхідність перегляду теоретичної й практичної підготовки вчителів відповідно до вимог часу й соціальних замовлень суспільства.

Механізми збереження в сучасних умовах традицій вітчизняної педагогічної журналістики, їхнього збагачення за рахунок прояву нових властивостей і сутнісних характеристик, що відбуваються в педагогічній пресі під впливом інновацій, визначають процеси розвитку освіти. Вони продовжують функціонувати в таких аспектах: в історичному; у проблемному; у науково-практичному; у змістовно-концептуальному; у комплексному й у функціональному.

Механізми традицій можуть бути осмислені й раціонально трансформовані з урахуванням сучасних реалій і сучасних раціональних соціальних технологій.

Серед функцій сучасної педагогічної публіцистики: інформаційної, інформаційно-когнітивної, антиципації, апперцепції, атрибутивної, формуючої, виховної, інтегруючої, стимулюючої, актуалізуючої, діагностико-прогностичної й інверсійної найбільш властивими сьогодні журнальній періодичній пресі є інформаційна, виховна й формуюча функції.
Як показує історичний досвід і його розвиток у сучасних умовах, журнальна публіцистика, що виконує ряд специфічних функцій, стає сьогодні педагогічною, якщо опирається на систему певних принципів: гуманістичної спрямованості, соціокультурної детермінації, безперервності й наступності, єдності системного, цивілізаційного, культурологічного, антропологічного підходів; діагностико-прогностичної спрямованості; педагогічної комунікативності, когнітивності інформації, виховній доцільності.
Проведений нами аналіз публікацій професійних педагогічних журналів видавництва «Основа» — «Управління школою», «Завучу. Усе для роботи», «Початкове навчання та виховання», «Класному керівнику. Усе для роботи», «Виховна робота в школі», «Педагогічна майстерня» з метою вивчення й визначення специфіки сучасної педагогічної преси свідчить про те, що вітчизняна система освіти сьогодні розвивається, обновляється й удосконалюється в досить непростих, часом суперечливих умовах, що ще раз підкреслює важливість врахування педагогічного досвіду в сучасній практиці.
Загальний характер модернізації сучасного суспільства виявляє нові завдання й народжує нові тенденції в розвитку педагогічної науки й практики, а також педагогічної журнальної преси. У цих умовах важливо визначити зміст поняття «сучасна педагогічна преса», по якому, як показали проведені нами дослідження, у сучасній науці не спостерігається єдності думок. Зміст даного визначення перебуває в області вивчення історичних традицій вітчизняної педагогічної журналістики, уже не раз свого еволюційного розвитку, що відповідало в ході, на дане важливе питання, довівши доцільність розуміння під змістом даного терміна всієї сукупності газет, журналів, періодичних і неперіодичних збірників, друкована площа яких цілком або частково присвячена проблемам освіти, теорії й практики навчання, взаєминам у тріаді «держава-громадськість-система освіта».
При розгляді специфіки втілення історичних традицій вітчизняної педагогічної журналістики в сучасній педагогічній печатці, у роботі охарактеризований тісний зв’язок її концептуально-змістовного розвитку з таким визначальним фактором, як рівень сприйняття сьогоднішнім працівником системи утворення публікацій періодичної педагогічної преси, що становить невід’ємний компонент інформаційної культури фахівця.

Список використаної літератури

Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині XX століття: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 704 с.
Бабурова И. Воспитательный потенциал СМИ: взгляд педагога Текст./ И.Бабурова. Народное образование. 2008. № 2. С. 268-274.
Беспалько В.П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения Текст./ В.П.Беспалько. М., Ин-т проф. обр. РАО, 1995.
Брюховецький В. Києво-Могилянська академія: десять років відновлення Вища школа. — 2001. — С. 19- 20.
Василенко О. М. Бібліотечна статистика в Україні : (1992-2005 pp.): автореф. дис…. канд. іст. наук : 07.00.08 / Ольга Миколаївна Василенко; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К., 2007. — 20 с.
Викторова Н. Г. Инновационные процесы в образовании // Инновации в образовании. — 2002. — № 2. — С. 4-11.
Волкова Н. Педагогіка: Посібник/ Наталія Волкова,. — К.: Академія, 2001,, 2002. — 575 с.
Голубнича Л.О. Класифікація джерел педагогічної історіографії педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах// Збірник наукових праць.- Запоріжжя класичний приватний університет. — 2012.- Випуск № 26 (79).- с. 30-38
Горбенко Н. А. Фонд педагогічних журналів України (1947-2009): аналіз використання в Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського / Н. А. Горбенко // Наукові праці Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського. Вип. 3. Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти і практики України: стан та перспективи / Нац. акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; [редкол.: Л. А. Дубровіна, В. А. Веріунов, П. 1. Рогова та ін.]. — К.: Нілан-ЛТД, 2012. — С. 324-334.
Гуйван Т.П. Отражение ведущих педагогических идей в российской периодической печати первой половины XIX века Текст.: автореф.дис. канд.пед.наук./Т.П.Гуйван. СПб., 2001.
Давыдов Ю.С. Реформы российского образования: от желаемого к действительномуТекст./Ю.С.Давыдов. М., 2005.
Дем’янчук О. Освітня політика й управління освітою в перехідний період: теоретичні засади та практичне втілення Освіта для демократії. — К.: Альтерпрес, 2000. С. 17-18.
Денисович Т.Е. Педагогическая журналистика Текст. [учебное пособие]/ Т.Е.Денисович, М.:ФОРУМ, 2009.
Державний стандарт України [Електронний ресурс ]«Видання. Основні види. Терміни та визначення»: ДСТУ 3017—95. Режим доступу : http://www.iub.at.ua/load/dstu_3017_95_vidannja_osnovni_vidi_termini_ta_viznachennja/1-1-0-30
Енциклопедія освіти [Текст] / голов. ред. В. Г. Кремень. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 1040 с.
Джуринский А.Н. История педагогики Текст. [учебное пособие для студентов педвузов]/А.Н.Джуринский. М.: ВЛАДОС, 1999.
Жук Ю. Інформатизація освіти // Директор школи, ліцею, гімназії. 2002. — № 3. — С. 20-57.
Зелінська Н. «Традиційна» наукова періодика у дослідженнях зарубіжних учених: проблеми та перспективи / Н. Зелінська // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Восьмої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24-26 жовт. 2003 р. / НАН Ук — раїни. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; за ред. М. М. Романюка. — Львів, 2003. — С. 569-584.
Значенко О. Інформаційний потенціал педагога Вища освіта України. — М.: 1. — С. 75 — 78.
Зябкин В.Е. Педагогические журналы в становлении советской трудовой школы. – Киев – Одесса: Вища школа, 1987. – 100 c.
Ісаєнко О. Дослідження інформаційних потреб і запитів користувачів електронних науково-інформаційних ресурсів Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського / О. Ісаєнко // Вісн. Кн. палати. — 2007. — № 8. — С. 22-25.
Кайнова Э.Б. Курс современной практической педагогики Текст./ Э.Б.Кайнова. М.: АПК и ППРО, 2005.
Камышева Е.Ю. Педагогическая публицистика как средство воспитания интереса к труду у студентов педвуза Текст.: автореф.дис.канд.пед.наук/Е.Ю.Камышева, Екатеринбург, 2003.
Карпова И. Л. Возможности мониторинговых иссле-дований периодических и продолжающихся изданий в Центральной научной библиотеке им. Я. Коласа НАН Беларуси / Карпова И. Л. // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития : науч.-практ. и теорет. сб. / Междунар. ассоц. акад. наук, Совет директоров науч.б-к и информ.центров ; [междунар. редкол. : А. С. Онищенко, А. И. Алиева-Кенгерли, А. А. Аслитдинова и др.]. — К., 2007. — Вып. 5. — С. 52-57.
Кинелев В.Г. Образование и XXI век: информационные и коммуникативные технологии Текст./В.Г.Кинелев. М.: Наука, 1999.
Кинелев В.Г. Образование и цивилизация Текст./ В.Г.Кинелев.М.: ВЛАДОС, 1996.
Корсак К. Блеск и нищета педагогической прессы Текст./К.Корсак. Зеркало недели. № 38 (259) 25 сентября 1 октября 1999. С.9.
Кузьмінський А. Педагогіка: Підручник/ Анатолій Кузьмінський, Віталій Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003. — 418 с.
Кулішенко Л. Проблема національного виховання в педагогічній пресі сучасності (за період з 1991 до 2004 рр.) : дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К., 2007. — 211арк.
Ломаковська Г. Інформаційні технології — погляд у майбутнє Директор школи, ліцею, гімназії. 2002. — № 1 — 2. С. 42-44.
Лопата О. Моніторинг використання інформаційних ресурсів періодичних видань / О. Лопата, С. Верещагіна // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. — К., 2005. — Вип. 14. — С. 240-263.
Макарчук О. М. Україномовна версія текстового редактора Microsoft Word 2002 Комп’ютеру школі та сім’ї. 2002. — № 4. — С. 37-40.
Максимюк С. Педагогіка: Навчальний посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. — К.: Кондор, 2005. — 670 с.
Манятина Е. Электронные ресурсы агенства EBSCO: изучения использования в областной библиотеке / Е. Манятина // Бібл. форум України. — 2004. — № 2 (4). — С. 19-21.
Маркусова В. А. Статья в научном журнале как основной источник информации для выполнения фундаментальных исследований в РАН / В. А. Маркусова, А. Я. Родионов // НТИ. — Сер. 1. — 1998. — № 9. — С. 21-28.
Мойсеюк Н. Педагогіка: Навчальний посібник/ Неля Мойсеюк. — 4-е вид., доп.. — К., 2003. — 615 с.
Мясников В.А. Глобализация и проблемы образования/ Текст/ А.Мясников // Учитель. 2008. № 6. С.19-22.
Мясников В.А., Найденова Н.Н., Тагунова И.А. Образование в глобальном измерении Текст./ Монография. М.: ИТИП РАО, 2009.
Новокшонов Ю.М. Педагогические публикации: система работы с ними в школе Текст./Ю.М.Новокшонов. Школа. 1995. №5-6. С.95-98.
Новокшонова М.Ю. Информационная культура как компонент имиджа современного педагога Текст.: автореф.дис.канд.пед.наук./ М.Ю.Новокшонова. М., 2006.
Пальчевський С. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Пальчевський,. — К.: Каравела, 2007. — 575 с.
Річицький В. Відкритість інформації як універсальна вимога / В. Річицький // Вісник НАН України. — 2003. — № 9. — С. 26-45.
Рогова П. І. Інформаційні потреби в ресурсах психолого-педагогічної тематики як об’єкт наукового дослідження / П. І. Рогова, Я. О. Чепуренко // Педагогіка і психологія. — 2009. — № 2. -С. 141-149.
Родзінська О. Науковим часописам — увага НАН України / О. Родзінська // Бібліотечний вісник. — 2005. — № 2. — С. 49-50.
Сачохіна Н. Ф. Організація інформаційних ресурсів для оптимізації їх використання / Н. Ф. Самохіна // Бібл. вісн. — 2004. — № 5. — С. 17-20.
Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наук. думка, 2001. – 912 с.
Старовойтова О. Диалог с детьми и подростками в современном информационном пространстве // Шкільна бібліотека. 2002. — №3. — С. 40-42.
Степанченко Г. Моніторинг ефективності використання періодичних видань у Науково-технічній бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» / Галина Степанченко // Вісн. Львів, ун-ту. Л., 2012. — Вип. 7. — С. 318-324. — (Серія. «Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології»).
Ткачов І.В. Функції педагогічної преси в інституті освіти // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2002. — №8 (52). – С.248 – 251.
Тягло О. Критичне мислення як системний чинник громадянської освіти в пострадянських країнах Освіта для демократії. — К: Альтпресс, 2002. — С. 63-66.
Фіцула М. Педагогіка: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — 2-ге вид., виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2005. — 559 с.
Хічкок С. Видання журналів: Британські перспективи / С. Хічкок, Л. Карр, В. Холл // Електронні журнали. — К.: Британська Рада в Україні, 1999. — С. 4-28.
Хриков Є. Теоретичні засади аналізу впливу педагогічної преси на педагогічну практику// Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Ред. кол.: Побірченко Н.С. (гол. ред.) та інші. – К.: Міленіум, 2006. – Випуск 17. –.- с. 61-71.
Хміль Н. А. Аналітичний огляд сучасної української електронної науково-педагогічної періодики [Електронний ресурс] / Н. А. Хміль // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2008. – № 2 (6). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em6/emg.html.
Хміль Н. А. Діяльність журналу «Радянська школа» у 50-60-ті роки XX століття / Н. А. Хміль // Рід. шк. – 2007. – № 9. – С. 69-71.
Хміль Н. А. Електронні дискусії як середовище спілкування в науково-педагогічному співтоваристві / Н. А. Хміль // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2008. – № 18 (157). – С. 200-206.
Хміль Н. А. Українські Інтернет-ресурси : освіта та педагогічна наука : довідкове видання / Н. А. Хміль. – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2008. – 42 с.
Хміль Н. А. Мережеві щоденники у педагогічній практиці сучасного вчителя початкових класів / Н. А. Хміль // Сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій в науці, освіті та економіці : матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф. (15-17 квітня 2010 р., м. Луганськ). – Луганськ : Phoenix, 2010. – С. 237-241.
Хміль Н. А. Науково-педагогічні журнали: регіональний вимір (1991–2005 рр.) / Н. А. Хміль // Вісн. Луган. нац. пед ун-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – Ч. 1. – 2006. – № 19 (114). – С. 55-59.
Хміль Н. А. Основні напрями використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності психологів / Н. А. Хміль, О. М. Крутько // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2010. – № 17(204). – С. 209-215.
Хміль Н. А. Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів інформатики до впровадження особистісно орієнтованих технологій в навчально-виховний процес / Н. А. Хміль, С. В. Дяченко // Вісн. Луган. нац. пед. ін-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2005. – № 4 (84). – С. 258-262.
Хміль Н. А. Підготовка учителів до впровадження Інтернет-технологій у навчально-виховний процес школи / Хміль Н. А., Черенков В. Г., Дяченко С. В. // Зб. наук. пр. Уман. держ. пед. ун-ту імені Павла Тичини. Спец. вип. – К. : Міленіум, 2005. – С. 342-348.
Хміль Н. А. Розвиток засобів наукової комунікації як складової педагогічної науки в Україні (середина XX століття – початок XXI століття): дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Наталія Анатоліївна Хміль. – Луганськ, 2009. – 340 с.
Хміль Н. А. Розвиток та функціонування української науково-педагогічної періодики в 50-80-х роках XX століття [Електронний ресурс] / Н. А. Хміль // Нар. освіта. – 2008. – Вип. 2. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2008-2/08hnards.htm.
Ягупов В. Педагогіка: Навчальний посібник/ Василь Ягупов,; Ред. С. В. Головко (гол.), Т. В. Янголь. — К.: Либідь, 2002. — 559 с.
Ярошенко Т. Електронні журнали: нові можливості для бібліотек України / Т. Ярошенко // Бібл. форум України. — 2004. — № 2 (4). — С. 15-18.

Додатки

Додаток А. Перелік друкованих наукових періодичних видань

Назва видання	Вид видання	Засновник (співзасновники)	Фахова реєстрація		Міжнародний стандартний серійний номер (ISSN)
Назва видання	Вид видання	Засновник (співзасновники)	галузі науки	дата затвердження	Міжнародний стандартний серійний номер (ISSN)
Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами	збірник наукових праць	1) ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» 2) Інститут вищої освіти НАПН України 3) Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	педагогічні, психологічні	10.02.2010	–
Актуальні проблеми психології , у 12 томах	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	психологічні	01.07.2010	2072-4772
Біологія і хімія в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 3) Національна академія педагогічних наук України 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Вища освіта України	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Інститут вищої освіти НАПН України 4) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні, філософські	26.01.2011	2078-1016
Вісник післядипломної освіти	збірник наукових праць	ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	педагогічні, психологічні	26.05.2010 01.07.2010	2218-7650
Географія та основи економіки в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	22.12.2010	–
Горизонти освіти	журнал	1) Севастопольський міський гуманітарний університет 2) ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	педагогічні, психологічні	31.05.2011	–
Дефектологія. Особлива дитина: навчання і виховання	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України	педагогічні (корекційна педагогіка), психологічні	10.11.2010 22.12.2010	–
Директор школи, ліцею, гімназії	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова 3) Державне інформаційно-виробниче підприємство «Педагогічна преса» 4) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 5) Благодійна організація «Центр сприяння суспільному розвитку імені Миколи Пирогова»	філософські, психологічні, педагогічні	26.01.2011 23.02.2011	–
Дитина із сенсорними порушеннями: розвиток, навчання, виховання	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Економіка і управління	журнал	1) Асоціація навчальних закладів України приватної форми власності 2) ПВНЗ «Європейський університет» 3) Інститут вищої освіти НАПН України	економічні	06.10.2010	–
Естетика і етика педагогічної дії	збірник наукових праць	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка	–	–	2226-4051
Жестова мова і сучасність	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Інформаційні технології в освіті	збірник наукових праць	1) Херсонський державний університет 2) Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України	педагогічні	14.04.2010	1998-6939
Комп’ютер у школі та сім’ї	журнал	1) Інститут педагогіки НАПН України 2) ТОВ «Редакція науково-методичного журналу «Комп’ютер у школі та сім’ї» 3) Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН	педагогічні	27.05.2009	–
Математика в школі	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Державне інформаційно-виробниче підприємство Видавництво «Педагогічна преса» 4) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 5) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Мистецтво та освіта	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Київська дитяча академія мистецтв	педагогічні	14.04.2010	–
Модернізація професійної освіти і навчання: проблеми, пошуки і перспективи	збірник наукових праць	Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	–
Навчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика	збірник наукових праць	1) Інститут обдарованої дитини НАПН України 2) Національна академія педагогічних наук України	педагогічні, психологічні	22.12.2010	–
Наука і освіта	журнал	Південний науковий центр НАПН України	педагогічні, психологічні	06.10.2010 10.11.2010	–
Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка	збірник наукових праць	Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	2223-5752
Наукові записки Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	–	–	–
Наукові студії із соціальної та політичної психології	збірник наукових праць	Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи	збірник наукових праць	Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України	педагогічні	10.11.2010	–
Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	педагогічні, психологічні	30.03.2011	–
Педагогіка і психологія професійної освіти	журнал	1) Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти НАПН України 2) Інститут педагогіки освіти і освіти дорослих НАПН України 3) Національний університет «Львівська політехніка»	педагогічні, психологічні	06.10.2010 10.11.2010	2218-5186
Педагогіка і психологія. Вісник Національної академії педагогічних наук України	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні, психологічні	22.12.2010	2304-0629
Педагогічна освіта: теорія і практика	збірник наукових праць	1) Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка 2) Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	26.05.2010	–
Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка	збірник наукових праць	1) Інститут проблем виховання НАПН України 2) Київський міський педагогічний університет імені Б.Д.Грінченка	педагогічні, психологічні	14.10.2009 01.07.2010	–
Педагогічний дискурс	збірник наукових праць	1) Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія 2) Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	18.11.2009	–
Післядипломна освіта в Україні	журнал	ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	–	–	–
Позашкільна освіта та виховання	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Інститут проблем виховання НАПН України	–	–	–
Порівняльна професійна педагогіка	журнал	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Хмельницький національний університет	–	–	–
Порівняльно-педагогічні студії	журнал	1) Інститут педагогіки НАПН України 2) Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини	педагогічні	01.07.2010	–
Проблеми загальної та педагогічної психології	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С.Костюка НАПН України	психологічні	10.03.2010	2077-2289
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави	збірник наукових праць	Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Проблеми сучасного підручника	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	–	–	–
Проблеми сучасної психології	збірник наукових праць	1) Кам’янець Подільський національний університет імені Івана Огієнка 2) Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	психологічні	27.05.2009	–
Простір арт-терапії	збірник наукових праць	1) Громадська організація «Арт-терапевтична асоціація» 2) ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	–	–	–
Професійна освіта: проблеми і перспективи	збірник наукових праць	1) Інститут професійно-технічної освіти НАПН України 2) РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»	–	–	–
Професійне навчання на виробництві	збірник наукових праць	1) ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» 2) Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	2224-0195
Професійно-технічна освіта	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорт України 4) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України	педагогічні (теорія та методика навчання)	22.12.2010	–
Професійно-художня освіта України	збірник наукових праць	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників	–	–	–
Психодрама и современная психотерапия	журнал	1) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України 2) Громадська організація «Асоціація психодрами»	–	–	–
Психологічні науки: проблеми і здобутки	збірник наукових праць	1) ПВНЗ «Київський міжнародний університет» 2) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	22.12.2010	–
Психологічні перспективи	журнал	1) Волинський національний університет імені Лесі Українки 2) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Русская словесность в школах Украины	журнал	1) Асоціація вчителів російської мови та літератури України (всеукраїнська громадська організація) 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Інститут педагогіки НАПН України 4) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Спеціальна педагогіка та психологія (педагогічні науки)	збірник наукових праць	1) Інститут спеціальної педагогіки НАПН України 2) Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка	–	–	–
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді	збірник наукових праць	Інститут проблем виховання НАПН України	педагогічні	10.02.2010	–
Теорія і практика олігофренопедагогіки та спеціальної психології	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Українська література в загальноосвітній школі	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	14.04.2010	–
Українська мова і література в школі	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	26.01.2011	–
Український логопедичний вісник	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Фізика та астрономія в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Філософія освіти	журнал	1) Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова 2) Українська академія політичних наук 3) Інститут вищої освіти НАПН України	–	–	–
Шлях освіти	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Асоціація працівників гімназій та ліцеїв України	педагогічні	22.12.2010	–

referat-ok.com.ua