Вступ.

1. Еволюція дизайнерського рівня виконання та оформлення товарів.

2. Естетичні властивості товару.

3. Естетичні показники якості продукції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Власники великих промислових компаній спільно із дизайнерами розробляють стратегію і тактику виходу товару на внутрішній і міжнародний ринок, готують і проводять рекламну кампанію. В обов’язки сучасного дизайнера входить також розробка рекламної продукції і організація рекламної діяльності. В сучасних умовах надзвичайно гострої конкурентної значення реклами постійно посилюється. Підприємці значно збільшують асигнування на дизайнерські розробки для створення найкращих варіантів реклами з метою залучення якнайбільшої кількості споживачів. В процесі збуту товару, коли темпи починають спадати, дизайнери шукають нові способи модифікації товару, що відноситься виключно до дизайнерських заходів. Модифікуючи промисловий виріб, дизайнери удосконалюють різні його властивості: функціональні, конструктивно-технічні і естетичні. Адже інтерес покупців можливий за умови постійної зміни зовнішнього оформлення товарів.

Маркетинговий підхід сучасних дизайнерів до промислових виробів значно розширює функції дизайну, який спрямований на виготовлення такого виробу, який становить єдине ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника. Сучасним підприємцям стає зрозуміло, що дизайн є потужним засобом боротьби з конкурентами і стабільного успіху на ринку. Відтак посилюється диференціація дизайнерських спеціальностей, розширюється їх діапазон.

На сучасному етапі дизайн набуває цілком нової сутності сягаючи рівня прикладного мистецтва. Високопрофесійні дизайнерські проекти вважаються мистецькими шедеврами. Дизайнерські твори експонуються в музеях сучасного мистецтва. Сучасна епоха технічної індустрії і бізнесу заставляє митців виявляти свій творчий геній у промисловому мистецтві.

1. Еволюція дизайнерського рівня виконання та оформлення товарів

З давніх-давен в процесі виробництва і праці поєднувались репродуктивна і творча функції. Так само і в добу Середньовіччя, ремесло і мистецтво були невіддільні, що супроводжувалось розквітом різних художніх ремесел. По-суті ремесло в цей час ототожнюється із поняттям дизайну, бо засноване на ідеї високої естетичної якості. Речі виготовлялись ручним способом на індивідуальне замовлення. Смаки виробника і споживача були визначальними. Між ними ще не стояв комерсант, бо речі не були ринковим товаром. В предметах ручної праці поєднувались технічні досягнення, комфортність для замовника і якісна краса. Високоякісні речі ставали цінними, набували вартості не тільки через функціональність, але й завдяки гідному художньому оформленню. Ремісники звичайно поєднували дві функції: мистецьку (шукали оригінальну форму, матеріал, підбирали відповідну палітру кольорів), і виробничу ( безпосередньо виготовляли річ). Сьогодні ж технічними розробками займається інженер, а над естетичним рішенням працює дизайнер. В стародавні часи часто утилітарна функція речей поступається чисто естетичній. Для нас сьогодні ці речі стають символом свого часу, а іноді засвідчують багатство, заможне становище, високий соціальний статус їх колишніх власників. Цеховий устрій середньовічного суспільства базувався на розподілі праці, але з окремих цехів поступово виділились і стали існувати самостійно архітектори, живописці, ювеліри.

Саме у ХVШ столітті прогрес індустріальної техніки і науки сприяв виникненню окремої спеціальності – дизайнера. Якщо індивідуальні майстри самостійно творили цілісний образ виробу, експериментували в пошуку художньої форми, то відтепер цей процес диференціюється. Інженер конструює промислові винаходи і речі, а дизайнер дбає про естетичні рішення. Таким чином, дизайн дозволив подолати суперечність між технікою і мистецтвом шляхом створення цілісного образу виробу.

Справжній бум дизайнерської теорії і мистецтва припадає на початок ХХ століття і пов’язаний він передовсім з промисловим переворотом у США. Історію американського промислового дизайну започатковує художник П.Бернс, який виконуючи обов’язки художнього директора великої електричної компанії з метою подолання конкуренції і успішного просування на світовий ринок, подбав про створення унікального обличчя фірми. Власне завдяки генію П.Беренса формується індивідуальний стиль діяльності компанії. Як архітектура приміщення фірми, облаштування території, оформлення виробничих місць, так і обробка продукції, її художня форма, а також реклама, торгівельна графічна документація (торгова марка ) – все вигідно виділялось з-поміж усього існуючого на тогочасному ринку.

При дизайні виробу необхідно забезпечити : а) максимальну безпеку у користуванні; б) експлуатаційну зручність і комфортність; в) розширення асортименту відповідно до різних смаків і потреб. Ці вимоги спрямовані і на забезпечення максимальної прибутковості для компанії. Визначальною складовою сумарного продукту промислового дизайну стає споживча цінність продукції. Саме американці вперше дали таке визначення дизайну, як „форма організації (служба) художньо-проектної діяльності, що виробляє споживчу цінність продуктів (матеріальних і духовних) масового споживання". Споживча цінність продукції включає такі елементи:

а) удосконалення функціонально-конструктивної будови речі;

б) зручність і комфортність у користуванні;

в) пристосування форми до нових віянь моди;

г) удосконалення пакування виробу;

д) розробка фірмового знаку.

В руслі новітніх дизайнерських вчень постає така сьогодні важлива галузь економіки, як маркетинг, визначальним завданням якого є „мінімалізація зусиль щодо збуту товару”. Сучасні дизайнери використовують маркетингову інформацію, яка засвідчує ситуацію на ринку. Дизайнери орієнтуючись на потреби і смаки споживачів, розробляють такі товари, які „точно їм підходитимуть і продаватимуть себе самі”.

Дизайнери враховують основний закон ринку, який твердить, що потреби людей хоча й безмежні, все ж ресурсидля їх задоволення обмежені. Тому споживачі шукають ті товари, які відповідають як потребам, так і фінансовим ресурсам, тобто якісні і недорогі. Нові умови роботи на ринку заставляють дизайнерів вивчати і спостерігати за найменшими змінами, проводити експерименти, опитування. Сьогодні постійним явищем стали виставки дизайнерських виробів, широкі рекламні акції тощо. Щоправда таке всепоглинаюче врахування інтересів споживачів несе в собі загрозу культивування низькопробної масової культури, коли митець стає залежним від не завжди розбірливого смаку споживачів.

2. Естетичні властивості товару

Зростання вимог споживачів до гармонічного поєднання корисних властивостей і естетичного зовнішнього вигляду виробів є характерною рисою розвитку світового ринку. Нині, коли технологія, вартість виробництва й обслуговування в розвинутих країнах приблизно однакові, відрізнити будь-який виріб від подібних до нього можна тільки завдяки використанню в процесі створення нового товару всіх надбань технічної естетики та ергономіки. Саме ці напрямки наукового пошуку є важливими складовими плідної, творчої праці людини, яка бере участь у створенні продуктової інновації. Технічна естетика та ергономіка досліджують особливості взаємодії системи «людина — техніка — середовище» (СЛТС) з метою гармонічного розвитку цих компонентів. Така система містить складники, які взаємодіють: людину, технічні засоби діяльності і середовище, в якому реалізується діяльність людини. СЛТС, де людина (споживач, користувач) є провідним функціональним складником, називають ергатичною системою.

Будь-яке ергономічне розроблення треба розпочинати з аналізу прогнозованої діяльності людини і передбачення особливостей функціонування ергатичної системи. Маркетингові ринкові дослідження сприяють досягненню головної мети такого аналізу — визначенню ролі людини у розв’язанні завдань з допомогою новостворюваної ергатичної системи. Результати досліджень допомагають сформулювати загальні психофізіологічні характеристики майбутньої діяльності, здійснити ранжирування ергономічних чинників впливу на ефективність системи та стан користувача (споживача).

Естетичними називають властивості товару, що зумовлюють його спроможність задовольняти духовну потреба людей, викликати в них задоволення, радості, емоційного підйому. Духовні потреби людей різноманітні. Характеризуючи естетичну вартість товарів, враховують здатність товарів задовольняти естетичні потреби, пов'язані з почуттєвим задоволенням споживання гарних і приємних предметів споживання.

Категорія «краса» пов'язана з зоровим сприйняттям предмета споживання і використовується висловлення громадської цінності в почуттєво які сприймаються ознаках форми . Для позначення ейфорію краси (дуже гарного вироби) використовується термін «прекрасне». Особливість естетичної оцінки товарів у тому, що правове поняття краси відносять не лише у привабливості зовнішнього вигляду (його геометричній форми, кольору, малюнка), пов'язане з можливістю найповніше задовольняти потреба людей. Інакше кажучи, краса товару як потенційного предмета споживання міцно пов'язана з його доцільністю. Оскільки форма товару є необхідної частиною її змісту, отже, його корисності, то споживачеві подобається (чи, навпаки, не подобається) і саме товар, та її форма.

Звичайно скоєні, доцільні товари, найповніше які задовольняють потреби людей, наділені красивою формою. Але такі можливі протистояння між формою і змістом, коли зовні привабливий (у якого «красивістю») товар виявляє низькі показники функціональності й надійності.

Товар можна вважати справді гарним буде лише тоді, що його утримання і форма виступають на органічному єдинстві.

Естетичні властивості товарів хороших і їх показники сприймаються споживачем як візуально (зором), але у деяких випадках і з допомогою органів дотику.

Категорія «приємне» неоднозначна поняттю «краса». При споживанні гарних і зручних виробів людина відчуває почуття приємного. Однак деякі споживчі властивості, пов'язані з визначенням приємного, лише умовно можна зарахувати до естетичним. Наприклад, властивість туше у тканин. Туше — чуттєве сприйняття тканини у її дотику. Вона може бути приємне чи неприємне залежно від м'якості, щільності, ворсистості, пружності, сухості, жорсткості та інших показників тканини. Властивість туше може бути визначено як гарне й негарне, т е перестав бути з усталеною точки зору естетичним властивістю. У той самий час туше — почуттєва характеристика і тому то, можливо показником естетичної цінності.

Номенклатура естетичних властивостей матеріалів і готові виробів неоднозначна. Естетичну цінність більшості матеріалів (папір, плівка, шкіра та інших.) можна оцінити по одиничним властивостями — формі, кольору, фактурі і малюнку. Естетичні властивості готових виробів є комплексними і включають чотири підгрупи властивостей інформаційну промовистість, раціональність форми, цілісність композиції і досконалість виробничого виконання. Нижче представлена типова номенклатура одиничних естетичних властивостей з кожної підгруппи.

Інформаційна промовистість — здатність товару відбивати у вигляді коштів художнього конструювання відмінність вироби від аналогів і його відповідності які у суспільстві естетичним уявленням та санітарним вимогам. Поодинокими властивостями, визначальними інформаційну промовистість, є оригінальність, відповідність стилю і моді, знаковість.

Оригінальність — відзеркалення новизни товару, його відмінності між інших товарів однієї й тієї ж функціонального призначення.

Стильова відповідність показує, наскільки товар по зовнішньому виду відповідає вимогам сучасного стилю. Під стилем розуміють стійку (в протягом багато часу) систему художніх принципів, прийомів і засобів вираження змісту речей. Розрізняють стилі епохи, національні, галузі, фірми (об'єднання), конкретного функціонального комплексу предметів споживання.

Вигляд одягу, меблів, і інших виробів предметної середовища, як і як будівлі і споруди, у кожному стилі епохи відповідає рівню суспільного телебачення і культурного розвитку. Стиль минулих епох — це свого роду відбиток неповторного життя. Тому спроби відродити у сучасних умовах образ предметів старовини, т е. давноминулих стилів (оформлення «ретро»), зазвичай призводять до формалізму, стилізації.

Сучасний стиль характерний відносної простотою і завершеністю форм (переважно прямокутного перерізу стаціонарних виробів і обтічної поверхні для рухомих предметів), ясністю і логічністю структури, відсутністю вичурності і складних прикрас. Національний стиль відбиває традиційні особливості форм і оздоблень, притаманних націй і народностей (наприклад, традиційна вишивка одягу в Україні, своєрідна форма і оздоблення головних уборів у Середній Азії, і т. буд ).

Стиль галузі й фірми відбиває характерні риси художнього конструювання, у результаті якого створюється оригінальне, єдине у своєму роді оформлення продукції, що продає фірмі (підприємству) чи галузі особливе «обличчя».

Мода на відміну стилю є тимчасову спільність прийомів і засобів вираження змісту речей. Інакше кажучи, мода — це панівні тепер смаки людей (суспільства). Впливу моди найбільше піддаються предмети споживання, особливо одяг, взуття, предмети туалету. Зміна моди — природне прагнення людей оновлювати предметне середовище, покращувати вироби, термін служби яких щодо мал.

Раціональність форми — групове властивість, показники якого характеризують, наскільки форма товару відповідає призначенню, конструкції, матеріалу, зручна вона, підказує чи форма характер роботи з товаром. Красиву форму повинна бути додатком до конструкції вироби, вона повинна переважно а її відповідником. Незручне у вживанні, технічно застаріле, функціонально не досконале виріб нічого очікувати гарним, якщо буде підпорядкована навіть формально досконала форма.

Цілісність композиції — характеризує ступінь узгодженості всіх частин 17-ї та цілого товару, об'єднаних єдиним задумом і оформленням. Саме слово «композиція» означає взаємозв'язок найважливіших елементів твори (продукції), розкриває неї давав. Товар може мати оптимальну масу, розміри, конструкцію, колір, малюнок, але це складові ще представляють цілісної композиції, якщо де вони об'єднані і оформлені у єдине ціле з урахуванням їхньої функціональної, конструкторської і естетичної цілісності. Оцінюючи цілісність композиції, враховують ступінь організованості об'ємно-просторової структури вироби, т. е. чи існує підпорядкованість частин 17-ї та цілого, другорядних головному (наприклад, хлястик і клапан кишені у піджака повинні відповідати загальному задуму моделі). Цілісність композиції передбачає також гармонію форми — домірність і взаємозв'язок частин, їх пропорційність (співвідношення частин між собою — і цілим) і масштабність — співвідношення величин частин товару та розміру самого товару стосовно людини й іншим виробам предметної середовища. Усі предмети споживання повинен мати розміри, відповідні розмірам людського тіла або іншими предметів середовища функціонування. До кожного товару мусить бути знайдено вірна масштабність, оскільки порушення масштабу призводить до втрати цілісності композиції і ансамблю предметної середовища, утрудняє користування такими виробами (наприклад, стілець з висотою сидіння більше звичних).

Цілісність композиції означає також дії упорядкованість графічних і образотворчих елементів вироби, колірну гармонію, поєднання фактури та малюнка (орнаменту) із загальним задумом композиції. Слід пам'ятати, що з допомогою кольору, фактури й малюнку можна досягнути як загальної композиційною цілісності, але й можливості зорових ілюзій, використовуваних дизайнерами для корективу форми (уявного підвищення або видалення предмета, зміни пропорцій тощо. буд.). Так, вертикальна форма представляється довше, ніж горизонтальна, блакитний та інші холодні кольори видаляють і зменшують вироби, теплі, і темні, навпаки, наближають і, отже, збільшують їх, посилюють враження тяжкості і міцності предмета.

3. Естетичні показники якості продукції

Багато положень, критерії, оцінки й рекомендації й лежать в основі художнього конструювання виробів, створюючи їх естетичну привабливість як одну з важливих складових їхньої якості й конкурентоспроможності [7].

До групи естетичних показників якості продукції відносяться підгрупи показників: інформаційної виразності, раціональності форми, цілісності композиції, досконалості виробничого виконання, стабільності товарного виду.

У підгрупу показників інформаційної виразності входять наступні одиничні показники якості: знаковості, оригінальності, відповідності моді, стильової відповідності.

Знаковість виробу — це художньо образний вислів соціально значимої інформації, що дозволяє виробу демонструвати собою соціально естетичні погляди й подання суспільства.

Оригінальність виробу — це своєрідність ознак форми, присутність у формі виробу елементів самобутності й своєрідності, що виділяють даний виріб серед інших, аналогічних.

Показник відповідності моді характеризує властивості виробу, що відображають спільність тимчасово пріоритетних естетичних смаків, що існують у даний період естетичні погляди суспільства.

Показник стильової відповідності — це спільність коштів і прийомів художньої виразності, що характеризує відповідність стійких рис форми виробу рівню культурного розвитку споживачів.

У підгрупу показників раціональності форми входять показники:

— функціонально конструктивної обумовленості, що проявляється в забезпеченні відповідності форми виробу його призначенню, конструктивному виконанню, особливостям технології виготовлення й застосовуваних матеріалів;

— ергономічній обумовленості й доцільності, обумовлені виявленістю у формі виробу особливостей взаємодії людини з виробом, що характеризуються способом і зручностями експлуатації.

Цілісність композиції може бути охарактеризована такими показниками:

— організованість об'ємно просторової структури, що проявляється в логічності просторової будови форми, її масштабної, пропорційної й ритмічної організації;

— тектонічность (від грец. tektonikos — стосовний до будівництва), що проявляється в художньому осмисленні реальної роботи конструкцій і матеріалів і характеризує реальну структуру виробу і його окремих конструктивних рішень, відбитих у формі;

— пластичність, що проявляється в логічності взаємопереходів і зв'язків обсягів, площин і обрисів форми й виразність, що характеризує, об'ємної й елементної форми виробу;

— упорядкованість графічних і образотворчих елементів, що проявляється в супідрядності графічних і образотворчих елементів по загальному композиційному рішенню;

— колірного колориту й декоративності, що проявляються у взаємозв'язку колірних сполучень і використання декоративних властивостей матеріалів.

Досконалість виробничого виконання може бути оцінено такими показниками як чистота виконання контурів і сполучень частин виробу, старанність покриттів і обробки поверхонь і сполучень.

Стабільність товарного виду може бути охарактеризована такими показниками як чіткість виконання знаків сертифікації, фірмових і товарних знаків, оформлення супровідної документації; стабільності до ушкоджень при транспортуванні й в експлуатації.

Висновки

Отже, естетичне в житті людини і суспільства набуває реальності через єдність духовної, матеріально-практичної та духовно-практичної діяльності. Але ця єдність також не є простою та однорідною: вона по-різному виявляється в різних сферах суспільного життя, має різні пропорції проявів в різних видах та напрямах людської життєдіяльності.

Зовнішнім вираженням художнього конструювання є естетичність виробу. З нею пов’язують сукупність властивостей товару, що створюють його художню виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання. Саме ці властивості свідчать про виразність, гармонічність, оригінальність товару, відповідність його середовищу, стилю та моді. Можна сказати, що естетичні дизайнові характеристики визначають рівень естетичної досконалості об’єкта і відображають установлені загальнокультурні норми в процесі естетичного сприймання. Як правило, споживачі сприймають естетичну досконалість товару через його художню виразність, яка охоплює ті властивості, що дають змогу покупцю відрізнити його від багатьох аналогічних.

Активність людини, її творча свідома діяльність спрямовані на естетизацію довколишнього середовища. Естетична діяльність універсальна; вона включає як життєво необхідні сфери суспільного життя (виробництво, побут, етикет, поведінка, мода, традиції, обряди), так і ті сфери, де людина заявляє себе вільною від прямих життєвих потреб , — перш за все — художньо-творчу сферу (створення творів мистецтва, технічний дизайн, різні види самодіяльної художньої творчості, художньо-теоретична діяльність, ужиткове мистецтво, прикрашення побуту та житла, та ін).

Список використаної літератури

1. Аронов В.Р. Теоретические концепции зарубежного дизайна. – М., 1992.

2. Барановська Н.М. Промислова естетика. Л.: НУ”ЛП”, 2003.

3. Воронов Н.В. Эстетика техники. Очерки истории и теории. – М.,1972.

4. Даниленко В.Я. Основи дизайну. – к., 1996.

5. Сморж Л.О. Естетика. Навч. посіб. – К.: Кондор. 2005.

6. Тьялве Э. Кратний курс промышленного дизайна. Перев. с англ..- М.,1984.

7. Эстетические ценности предметно-пространственной среды – М., 1990.