Ринок та ринкові відносини

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку.

1.1. Сутність та особливості ринку.

1.2. Суб’єкти ринкових відносин.

1.3. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку.

Розділ 2. Умови виникнення ефективного функціонування ринку та його функції.

2.1. Спеціалізація функцій ринку.

2.2. Особливості функціонування ринку та реалізації його основних функцій.

Розділ 3. Формування системи нових ринкових відносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Світовий досвід показує, що найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова економіка. Ринок характеризується передусім тим, що продукт у його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін. В економічній літературі немає єдиного визначення суті ринку. У побуті під ринком розуміють передусім простір (місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів. Цим простором можуть бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку, територія адміністративного району, держава або кілька держав, територія світу. З територіальної позиції ринок можна ділити на місцевий, національний, регіональний і світовий.

В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «…інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг» (див.: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. — М.: Республика, 1992. — T.l. — С. 61). В іншому посібнику ринок визначається як «.. .обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу» (див.: Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І, Основи економічних знань: Навч. посібник.— К., 1998. — С. 157). Одні економісти вважають ринок механізмом, за допомогою якого «…покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну і кількість товару» (див.: Семюелсон П. А., Нордгауз В. Мікроекономіка. — К., 1998. — С 75), інші — що це «…набір взаємозв’язків або процес конкурентних торгів» (див.: Хейне Пол. Экономический образ мышления. — М.: Новости, 1991. — С. 204).

Основна мета цієї роботи— з'ясувати суть і об'єкт ринку, основні умови його виникнення та ефективного функціонування, найважливіші принципи ринкової економіки. У роботі розглянуто кругопотік ресурсів, продуктів і доходів. Усі питання теми розглядаються у тісному зв'язку з процесом формування ринкових відносин в Україні.

Завдання дослідження:

— розкрити сутність поняття «ринок», визначивши його природу;

— охарактеризувати місце ринку, його функції, суб’єкти та об’єкти;

— проаналізувати аспекти сучасного ринку.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення як безперервний процес повторення і відновлення виробництва включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним — обміном.

Предметом роботивиступає ринок, його суть та характеристика. Об’єктом роботи — є розгляд ринкових відносин на Україні.

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку

1.1. Сутність та особливості ринку

Поняття "ринок" сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.

У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринкy. Його визначають як сферу обміну або місце зустрічі покупців і продавців товарів і послуг, або сукупність угод купівлі і продажу товарів тощо. Ці визначення обмежують ринок виключно сферою обміну, купівлі-продажу, що не відображає його дійсної суті.

Як економічна категорія, поняття "ринок" відображає сутність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економічної системи (виробниками і покупцями) з приводу обміну результатами і умовами (факторами) виробництва.

Економічні відносини завжди проявляються як економічні інтереси (усвідомлені людиною потреби, спонукальні мотиви господарської діяльності). Тому ринок — поняття, яке відображає процес взаємодії економічних інтересів суб'єктів господарської системи.

Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринкові відносини".

Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальній дійсності є формою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному: ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так і широкому розумінні. У першому — це форма економічного обміну, в другому — система відносин господарювання, здатна вирішувати життєво важливі завдання у сферах суспільного виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Ринок виступає як сукупність форм і організації співробітництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерційною метою продавців та покупців, а також надати можливість першим продати, другим — купити товар. Тобто це місце добровільних угод, де продаж товарів відбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони — продавець і покупець — знаходять компроміс, який проявляється в ціні.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку[4, c. 61-63].

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови — основою яких є демократизація економіки — пов'язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв'язки, передбачають:

— вільний вибір форм власності на засоби виробництва (утвердження права господаря);

— вільне ціноутворення;

— забезпечення та захист конкуренції;

— вільний вибір виду діяльності;

— вільний обіг товару, капіталу, праці;

— оподаткування, фінансування, кредитування, валютна політика, які стимулюють підприємницьку діяльність.

Соціальні умови, які забезпечують гуманність ринкової економіки, охоплюють:

— систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсійне забезпечення);

— система соціальної допомоги дітям, молоді, безробітним;

— система соціального захисту від безробіття.

Правові умови включають систему заходів, пов'язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання.

Соціально-психологічні та соціально-культурні умови, які забезпечують самореалізацію особи та повагу до неї, включають:

— забезпечення свободи розвитку потенціалу особи — кваліфікаційного, освітнього, творчого, комунікативного, підприємницького, морального та ін.;

— свобода політичної діяльності;

— система соціальної відповідальності особи перед трудовим колективом, суспільством;

— система задоволення духовних потреб особи;

— можливість вивчення культурних надбань народів України та світової культури в цілому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

— доступність для будь-якого споживача всіх товарів, представлених на ринку (відсутність фондування, карток, талонів та інших обмежуючих форм розподілу);

— необмежена кількість конкурентів, абсолютно вільний вхід у ринок та вихід з нього;

— повна інформація учасників конкуренції щодо пропозиції, попиту, цін, норм прибутку та ін.;

— свобода реалізації товарів і послуг, вибору товарів споживачем та прийняття рішень;

— пануючий диктат споживача[9, c. 28-31].

1.2. Суб’єкти ринкових відносин

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;

державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продав і покупців трьох головних суб’єктів економіки – державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця.

Кожний з трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони реалізують також споживчі товари і послуги, якими користується переважно населення[14, c. 52-53].

Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що є у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (оренда землю тощо) і державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).

Головний товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, які йому належать.

Усі три суб’єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари і отримують їх у вигляді платежу за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.

Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари і послуги, потрібні для задоволення загальнодержавних потреб.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає.

У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили — 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

· незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;

· індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

· чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

· гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;

· більш низькі управлінські витрати;

· націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день[1, c. 74-76].

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників.

Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників — власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави. Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальний дійсності є формою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному: ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.

Приватна власність породжує економічну обособленість суб’єктів ринку та їх економічну незамкненість. Незалежність суб’єктів ринкових відносин проявляється в здібності самостійно приймати господарські рішення. Діапазон приймаємих рішень дуже широкий. Виробник вирішує , що виробляти і в якому об’ємі , які ресурси використовувати і по якій ціні їх закуповувати, по якій ціні реалізовувати свою продукцію, як реагувати на поведінку других суб’єктів ринку. Покупець вирішує, що купувати, в якому об’ємі, по якій ціні, у якого продавця.

Господарські рішення приймаються без якого-небудь зовнішнього адміністративного тиску , на добровільній основі. Мотив поведінки суб’єктів ринку в умовах господарювання приватної власності один – особиста економічна вигода. Наслідки прийняття того чи іншого господарського рішень повністю лягають на плечі економічного суб’єкта ринку[6, c. 42-44].

Для системи ринкових відносин, які базуються на приватній власності, характерна наявність прямих зв’язків, як між продавцями так і між покупцями, так і між виробниками. Це виявляється в відсутності яких-небудь адміністративних органів, які визначали б, хто і кому поставляє готові види продукції. Для ринкових відносин, одним із суб’єктів яких являється держава , характерне те, що при наявності цих відносин держава може встановлювати зв’язки між продавцем і покупцем.

1.3. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку

Сучасний ринок представляє собою складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. У промислово розвинутих країнах цивілізований характер ринку визнається перш за все широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформативністю керівників господарських структур на всіх рівнях та правовою свободою економічної діяльності людини.

Ринок як складне полісистемне утворення має, відповідно, і складну та надзвичайно багату структуру, від якої значною мірою залежить ефективність і вдосконалення національної економіки в цілому. В сучасній економічній літературі структура ринку визначається як сукупність різних видів і типів ринкових утворень, які тісно взаємопов'язані і постійно взаємодіють між собою.

За об'єктами обміну розрізняють ринки товарів, послуг, капіталів, цінних паперів, праці, валютний, ринок інформації і науково-технічних розробок. В умовах все більшого залучення у виробничий процес науково-технічних досягнень зростає значення ринку інформації і науково-технічних розробок. Його складові — ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми і ін.).

Деякі економісти залежно від об'єкта ринкових відносин виділяють наступні три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. У кожній з них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи відносяться споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок виробничих товарів, інформаційний ринок та ринок науково-технічних розробок; до другої — інноваційний, короткострокових позик, цінних паперів і валютний ринки; до третьої — ринки робочої сили різного рівня кваліфікації і ринки по окремих спеціальностях.

У просторовому розрізі виділяються місцевий (локальний) ринок, який обмежується одним або декількома районами країни; національний ринок, що охоплює всю національну територію; регіональний по групі країн; всесвітній, або, світовий ринок, що включає всі країни світу[8, c. 34-36].

За механізмом функціонування розрізняють:

— вільний ринок, що діє на основі вільної конкуренції незалежних товаровиробників;

— монополізований ринок, де умови виробництва та обігу визначає група монополій, між якими зберігається монополістична конкуренція;

— державно-регульований ринок, де важлива роль належить державі, яка використовує економічні інструменти дії.

Іноді виділяють планово-регульований ринок, де провідна роль в забезпеченні основних пропорцій виробництва та обміну належить плану, існує централізоване планування і регулювання ціноутворення, фінансово-кредитного і грошового обігу.

За механізмом функціонування розрізняють ринки досконалої та недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції є саморегульованою системою ринкових відносин. До ринків недосконалої конкуренції відносяться монополізовані та регульовані ринки.

Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний, або офіційний ринок і нелегальний, тіньовий ринок.

За ступенем насичення виділяють рівноважний ринок, на якому попит та пропозиція приблизно співпадають, дефіцитний ринок, де попит перевищує пропозицію; надмірний ринок, коли пропозиція перевищує попит.

Кожний із перелічених складових елементів структури ринку здатний функціонувати в гак званому автономному режимі, а всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Сучасний ринок не може обійтися без інфраструктури — системи установ і організацій, що забезпечують рух товарів і послуг на ринку. Зустрічаються і інші визначення ринкової інфраструктури, зокрема: як комплекс елементів, інститутів та видів діяльності, що створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринку; як сукупність установ, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, що забезпечують нормальне функціонування ринку; як сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух товарів і послуг, капіталів і робочої сили[2, c. 56-57].

Розділ 2. Умови виникнення ефективного функціонування ринкута його функції

2.1. Спеціалізація функцій ринку

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. До основних функцій слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, інтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок — найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "як" і "для кого" виробляти. Цю функцію ринок виконує тому, що він найбільш "оперативно" реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин у свою чергу реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.

Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок — це найоб'єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору — жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому.

Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.

Отже, відзначені умови існування та функціонування ринку, а також його функції визначають ринок, як конкретну форму господарської діяльності суспільства, яка одержала назву ринкової системи господарювання, або ринкової економіки[7, c. 82-84].

Функціями ринку являються :

1) Здійснення остаточного визначень вартості товарів і послуг та іх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2) Забезпечення безперевності процесу суспільного відтворень (зокрема зв’язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;

4) Регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, проведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромаджень і споживань та інших пропозицій;

5) Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6) Посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.

Автор Журавльова виділяє такі функції ринка:

а) оптимальне (з точки зору прибутковості) розподілення обмежених ресурсів;

б) об’єднання попиту та пропозиції;

в) забезпечення кожному члену суспільства гарантований рівень життя;

г) забезпечення ефективності виробництва;

д) забезпечення соціальної справедливості;

е) задоволення попиту;

є) стимулювання науково-технічного процесу;

ж) збереження навколишнього середовища;

з) диференціація виробників.

В економічно розвинутих системах функціями ринку є:

· відтворення матеріальних передумов для дїї об’єктивних економічних законів загального характеру;

· забезпечення еквівалентності економічних відносин, пріоритету економічних інтересів господарюючих суб’єктів;

· блокування господарської і регіональної автаркії , інтернаціоналізація суспільного виробництва, розвиток інтеграційних процесів у міждержавних відносинах;

· утворення економічних передумов для демократизації господарського життя;

· утворення ефективного господарювання ;

· вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності та компетентності;

· стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікація виробництва;

· встановлення об’єктивно необхідної рівноваги, пропорційності в економіці;

· розвиток конкурентних засад.

Кожен автор трактує функції ринку по-своєму. Тому, на мою думку, слід виділити чотири основні функції ринку: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча[3, c. 73-75].

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та на виробництво будь-якого товару, науково-технічних прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва,утворення середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством, можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку, як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загально економічного явища.

Визнаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її, як це інколи робиться .У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а)економічні важелі:кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі — державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть не конкурентними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для інших постає питання про їх існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних.

Також слід пам’ятати ще одну функцію ринку, яка проявляється в тому, що ринковий обмін слугує засобом здійснення економічних інтересів продавців (виробників товарів) та покупців (споживачів).

Взаємозв’язок цих інтересів будується на принципі, який чітко сформував А.Сміт: “Дай мені те, що мені необхідно, і ти отримаєш те, що тобі необхідно…”.Звичайно, що цей принцип особистої матеріальної зацікавленості має на увазі: а)обмін необхідною один одному корисністю; б)еквівалентність ринкової угоди[11, c. 48-50].

2.2. Особливості функціонування ринку та реалізації його основних функцій

Для здійснення функцій ринку необхідні певні умови:

1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність ( заснована на власній, так і на чужій праці), колективна власність ( у формі акціонерних компаній , кооперативів, власності трудових колективів, тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм;

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій, як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку;

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монопольні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою ( за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку;

5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;

6) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;

7) розвинутий і розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати об’єктом купівлі-продажу ( засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій, тощо, послуги, різні види цінних паперів—акцій, облігацій, сертифікати та ін. гроші, нерухомість, предмети споживання[3, c. 38-39].

Для ідеального функціонування ринкові відносини потребують абсолютно безперешкодного доступу на ринок представників інтересу, передбачають абсолютну мобільність ресурсів, рівний розподіл якомога більш повної інформації між ринковими суб'єктами, повну свободу прийняття рішень суб'єктами тощо. Звичайно, постійне дотримання усіх цих умов неможливе. Тому держава змушена регулярно підтримувати конкуренцію, перерозподіл доходів, стабілізацію економіки, зовнішньоекономічне регулювання, антимонопольні та інші заходи.

У ринковій системі особливе значення належить ціні. Ціна може бути рівноважною, монопольною, плановою. У цій темі слід зосередити свою увагу на розумінні рівноважної ціни. Ціна на конкурентному ринку, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг, називається рівноважною ціною.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями і продавцями. Ринкова рівновага досягається за умови збігу величини попиту та величини пропонування. Зі зміною ціни величини попиту чи пропонування змінюються(рис. 1). Отже, ринковий механізм — це механізм координації діяльності суб'єктів через систему цін. [2, c. 21-23]

Таким чином, головними завданнями держави в сучасному ринковому господарстві є підтримка та модернізація функціонування ринкової системи. У межах першого завдання держава забезпечує відповідне суспільне середовище: правову базу, політичну стабільність, підтримання чітких відносин власності, які утворюють стабільну структуру конструктивних потреб та інтересів, регулювання взаємовідносин суб'єктів ринку, організацію грошового середовища тощо. З метою модернізації ринкової системи держава здійснює перерозподіл ресурсів і розподіл обмежених ресурсів, виходячи з суспільного інтересу, модифікацію системи стимулів і мотивів, підтримку конкуренції і зайнятості, забезпечення грошової, цінової, фінансової, зовнішньоекономічної стабільності, стимулює економічне зростання для забезпечення ефективного, справедливого, стабільного соціально-економічного прогресу суспільства[8, c. 65].

Розділ 3. Формування системи нових ринкових відносин

Протягом багатьох десятиліть ефективність діяльності економіки залежала насамперед від інтенсивності функціонування виробництва. Чим інтенсивніше функціонувала виробнича система підприємства, тим швидше здійснювався приріст національного продукту, підвищувався добробут населення. У результаті інтенсивність діяльності підприємств у розвинутих ринкових державах досягла такого рівня, що відбувся стрибок в якості життя. За нових умов збут стандартизованої продукції, що виготовлена за високоефективними технологіями, істотно ускладнився, стала більш жорсткою конкуренція на ринках збуту й ринках дешевих матеріальних ресурсів. Трансформовані умови неминуче призвели до змін у функціонуванні підприємницьких систем. Для того щоб залучити споживачів, необхідно різко підвищити різноманітність продукції. Стрімке розширення асортименту продукції, що сталося у більшості підприємницьких систем і перетворилося на засіб набуття переваг у новій конкуренції, стосується самої сутності ринкових відносин.

Тезу про перехід до нових ринкових відносин, у сутності яких закладене охоплення широких верств споживачів індивідуалізованою продукцією (цей напрям розвитку дістав назву "масова індивідуалізація"), можна обґрунтувати на основі кореляційного аналізу залежності між базовими макроекономічними показниками — ВВП на душу населення та часткою споживання у ВВП, які характеризують загальну інтенсивність діяльності виробничої системи держави та інтенсивність споживання, що склалася у відповідний момент, а також на основі встановлення залежності між майновою нерівністю населення, оцінюваною за допомогою індексу Джіні, та інтенсивністю споживання.

Наявність першої із згаданих залежностей свідчить про те, що інтенсивність діяльності виробничої системи держави є джерелом зростання споживання, отже, — джерелом розвитку підприємств, що постачають продукцію на внутрішній ринок. Інакше кажучи, ринок розвивається згідно з традиційними законами. Присутність другої залежності свідчить про те, що споживання продукції має виражене розшарування відповідно до майнового становища громадян держави. Цей факт підтверджує превалювання цінових розумінь у ринковому споживанні. Й навпаки, порушення першої залежності — ознака того, що інтенсивність діяльності виробничої системи у загальнодержавному масштабі перестає бути джерелом розвитку підприємств, з'являються інші спонукальні фактори, достатні для інтенсифікації споживання. Однак порушення тільки однієї цієї залежності не є достатньою умовою для того, щоб зробити висновок про остаточний перехід до економіки охоплення[9, c. 38-39].

Об'єктивним свідченням переходу до нових ринкових відносин є одночасне виконання обох умов. Причому руйнування зв'язку між інтенсивністю споживання та виробничої системи — необхідна умова переходу, тоді як зникнення залежності між нерівністю та інтенсивністю споживання відіграє роль достатньої умови, оскільки її виконання стає прямою ознакою виникнення нових, нецінових факторів, що впливають на взаємозв'язок між інтенсивністю виробничої системи та споживанням. Зазначимо, що у Японії цю достатню умову поки що не виконано. Ймовірно, це пов'язане з тим, що у японському суспільстві досі мають важливе значення традиційні феодальні відносини, які відтворюють досить жорстку ієрархію не тільки у споживанні, а й навіть у приватному житті. Тому у цій країні зберігається значне розшарування споживання відповідно до соціально-майнового класу. Іншими словами, для підтвердження факту перетворення ринкових відносин треба проводити більш детальні дослідження.

Процес трансформування ринкових відносин є об'єктивним і, не залежно від стану національної економіки, вже істотно впливає на вітчизняні підприємства, що або включені до світової системи поділу праці, або конкурують з лідерами світового виробництва на внутрішньому ринку.

Разом з тим роль і місце трансформованих ринкових відносин у вітчизняній економіці не слід абсолютизувати, оскільки ці процеси сьогодні стосуються лише досить обмеженого кола підприємств, що у принципі можуть бути включеними до світової системи поділу праці або мають реальні шанси здійснити конкурентний тиск на зовнішніх виробників на внутрішньому ринку. Але орієнтація на нові ринкові відносини є підставою для подальшого розвитку підприємств і базисом для успішного включення до світової конкуренції[16, c. 46-47].

Наступна закономірність появи нових ринкових відносин полягає у виникненні принципово нового типу конкуренції на ринку. Традиційна ринкова конкуренція зводилася до змагання підприємств у сфері цін на продукцію чи інших матеріальних спонукальних мотивів, здатних залучити покупця. Сьогодні цей "класичний" механізм конкуренції поступово віддає першість суперництву на основі широти охоплення потреб клієнтів. Наявні деформації механізму конкуренції не збігаються з диверсифікацією, яка є специфічним варіантом маркетингової політики. Цей варіант розвитку підвищує стійкість підприємства на ринку. Нове змагання за охоплення ринку у кінцевому підсумку зводиться до формування асортименту, розрахованого на залучення клієнтів з різних майнових шарів. У результаті такого суперництва до конкуренції вступають підприємства різного масштабу, орієнтовані на задоволення тих самих потреб споживачів. Раніше такий варіант конкуренції був абсолютно виключений, оскільки підприємства різного масштабу, як правило, виробляли продукцію з різним рівнем престижності, тому вони уникали безпосереднього суперництва. Успіх у новій конкуренції залежить не від ефективності виробничої системи підприємства, а від гнучкості та швидкості реакції на ринкові тенденції. Як уже було зазначено, ця особливість — одна з перших зовнішніх ознак зміни ринкових відносин.

Наступним ефектом виникнення системи нових ринкових відносин є зміна умови стійкості (стабільності) підприємства. У рамках традиційних ринкових відносин стабільність підприємства завжди пов'язувалася з фінансовою та виробничою ефективністю. Однак ефективність фінансової чи виробничої системи підприємства — це відношення результатів до витрат. У старих ринкових відносинах витратами управляли на основі збільшення масштабів виробництва, припускаючи, що його підвищений обсяг завжди знайде збут. Стійкість підприємства в цьому випадку визначали такі класичні фактори: досконалість структури управління, рівень технології виробництва, стан парку устаткування, фінансовий менеджмент й управління матеріальними ресурсами тощо.

У нових ринкових відносинах стійкість безпосередньо пов'язана з маркетинговою політикою, формуванням оптимального асортименту, здатного охопити максимальну кількість лояльних клієнтів. Ефективність виробничої та фінансової систем у даному випадку — індикативний, а не первинний показник стійкості[17, c. 58-59].

Висновки

Таким чином, підбиваючи підсумки дослідження основних властивостей та особливостей процесу формування системи нових ринкових відносин, можна зробити такі висновки:

Є декілька визначень ринку. Серед них:

1) це сфера обміну, у якій здійснюються угоди купівлі — продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;

2) це сфера обігу, тобто форма товарно — грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;

3) це місце, де зустрічаються покупці та продавці;

4) це форма організації і функціонування економічних суб'єктів, що групуються на основі купівлі — продажу.

В цілому ринок як економічну категорію визначають:

— як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);

— як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їх зіткнення і взаємодія;

— як форму об'єктивного і само регульованого функціонування товарного виробництва.

Суб'єктами ринкових економічних відносин є ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава.

Носії ринкових відносин — це ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.

Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово — промислові палати, страхові компанії. Найбільш крупний посередник — держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).

Об'єктами ринкових відносин є те, щодо чого вони існують: насамперед, це товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва), капітал, праця, земля та інша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (в т. ч. реклама). Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

10. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

11. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

12. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

13. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

14. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

15. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

16. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

17. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

18. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.

referat-ok.com.ua