Вступ

Актуальність. У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує» ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов’язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку  туризм є ще і  одним з  могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової  спільноти і пересічних громадян.

Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 2007 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам отримали 58 млрд.

Туризм  є однією з найбільших і динамічних галузей економіки. Високі  темпи  його  розвитку, великі обсяги  валютних  надходжень активно  впливають  на різноманітні сектори економіки,  що  сприяє формуванню  власної  туристської  індустрії.   На  сферу   туризму припадає  біля  6% світового валового національного  продукту,  7% світових   інвестицій,  кожне  16-е  робоче  місце,  11%  світових споживчих  витрат .  Таким чином, у наші дні не можна не зауважити того  величезного впливу, що робить індустрія туризму  на  світову економіку.

Зараз  важливо робити якісні товари і послуги, організовувати їхній  збут  і  не  забувати  про важливість  подальшого  розвитку туристичної  галузі,  яка  перш за все  буде  розвиватися  завдяки розробці  нових  товарів та послуг, розвитку готельної  мережі  та транспорту.

Прогнози,  складені на початок XXI в. Всесвітньою туристською організацією,   є   гарним   джерелом   для   вивчення   світового туристського  сектора.  Зокрема,  ВТО  прогнозує,  що   міжнародні туристські прибуття у всьому світі збільшаться до 937 млн. — у 2015 р. За 1990-2020 р. число туристів у  світі збільшиться вдвічі. Щорічні темпи росту світового туризму в 1990-2000 р. склали 3,8%, а в 2000-2010 р. — 3,5%.

Мета: показати сучасний стан розвитку рекреаційних ресурсів Центральної Америки.

Завдання роботи:

—  розкрити зміст та основні поняття рекреаційних ресурсів;

— охарактеризувати види рекреаційних ресурсів;

— проаналізувати стан рекреаційних ресурсів Центральної Америки;

— показати рекреаційний потенціал Центральної Америки та визначні туристичні й архітектурні об’єкти.

Розділ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ.

1.1. Поняття про рекреаційні ресурси

Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміють об’єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам’ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам’ятки природи і інші).

Ресурси є матеріальними і нематеріальними засобами, константами, цінностями, певними запасами, які в разі потреби можна використати для вирішення деяких проблем. Так само, як і умови території, ресурси поділяються на природні та історико-культурні, демографічні, соціальні й економічні [26, c. 22].

Ресурси (від франц. «додатковий, допоміжний засіб») – запас, резерв, можливість. 1. Засіб задоволення будь-яких потреб, дефіциту; запас, резерв, яким можна скористатись у разі необхідності. 2. Компоненти зовнішнього середовища, що дозволяють задовольняти або роблять можливим задоволення потреб людини і сприяють досягненню соціальної мети.

Ресурсна проблематика досить докладно і в той же час неоднозначно висвітлена в науковій літературі, через що існує значний масив визначень поняття «рекреаційні ресурси». Складність визначення поняття рекреаційних ресурсів залежить від декількох факторів:

1. Рекреаційні ресурси – це категорія історична, бо в залежності від зміни певних історичних умов відбувається поява нових видів рекреаційної діяльності, що в свою чергу призводить до змін уявлень як про необхідний обсяг використовуваних ресурсів, так і про їх якісний склад.
2. Поняття рекреаційних ресурсів залежить від рівня організації рекреаційної діяльності й від того, здійснюється вона в межах одного рекреаційного підприємства, рекреаційного району чи рекреаційної галузі в цілому.
3. Визначення рекреаційних ресурсів ускладнюється різноякісністю й різним генезисом ресурсів.

Науковці трактують рекреаційні ресурси досить по-різному, називаючи як такі: окремі елементи середовища; геосистеми та їх елементи; певні даності (природні, господарські, історичні); комплекси та їх елементи (природні, природно-технічні, соціально-економічні); процеси; складові загальних ресурсів (природних, культурних, соціально-економічних); об’єкти і явища та ін.

Дискусійним є співвідношення понять «рекреаційні ресурси» та «умови рекреаційної діяльності». Умови рекреаційної діяльності – поняття більш широке, ніж рекреаційні ресурси. Умовами є компоненти і властивості середовища, що дозволяють (або навпаки обмежують) здійснення рекреаційної діяльності, не приймаючи у рекреаційній діяльності безпосередньої участі [22, c. 17-18].

Рекреаційні ресурси, навпаки, включають ті властивості і елементи середовища, які безпосередньо приймають участь в організації рекреаційної діяльності і є її основою. Для кожного з видів рекреаційної діяльності необхідним є певне сполучення рекреаційних ресурсів, які повинні мати відповідні кількісні та якісні характеристики. Особливістю рекреаційної діяльності є також те, що одній й ті самі елементи середовища для різних видів рекреаційної діяльності можуть виступати і як умови і як ресурси.

1.2. Класифікація рекреаційних ресурсів

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності їх до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення щодо використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на наступні види: енергетичні, сировинні й допоміжні промислові, їстівні (харчові, кормові, питні), оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Різноманітність рекреаційних ресурсів потребує їх виділення в окремі групи, вирішувати цю складну проблему в географії покликані класифікації. Єдиної загальновизнаної класифікації рекреаційних ресурсів не розроблено, більшість із існуючих класифікацій, представлених різними авторами в різні часи, можна поділити на два основні різновиди в залежності від того, під яким кутом зору розглядаються в них рекреаційні ресурси:

1. Класифікації, в основі яких лежать уявлення про походження рекреаційних ресурсів, тобто генетичний підхід.
2. Класифікації, в яких рекреаційні ресурси поділяються за використанням у залежності від певних видів рекреаційної діяльності, тобто класифікації, в яких використовується ситуаційний підхід.

Найбільшого розповсюдження набув перший вид класифікацій, він є традиційним, більш ґрунтовним, практично-орієнтованим. Аналіз наукових публікацій на цю тематику доводить, що здебільшого автори пропонують за походженням виділяти два чи три види рекреаційних ресурсів [21, c. 13]. Так, найчастіше як рекреаційні ресурси розглядаються окремі компоненти географічного середовища, зокрема два їх типи: природні й культурно-історичні ресурси; три види рекреаційних ресурсів виділяє більша кількість дослідників, причому класифікації виглядають таким чином:

• природні — природно-технічні (антропогенні) — соціально-економічні;
• природні — історико-культурні — соціально-економічні.

Також існують наукові дослідження, в яких домінує тільки один вид рекреаційних ресурсів.

Другий вид класифікацій є менш поширеним. Він заснований на розподілі рекреаційних ресурсів у залежності від використання для різних форм рекреаційної діяльності. У залежності від цих форм, різні автори пропонують і в більшості випадків окремо розглядають: туристські, лікувальні ресурси та ресурси відпочинку. Слід зазначити, що визначення туристських ресурсів і ресурсів відпочинку не відрізняються від визначення рекреаційних ресурсів, хоча поняття туризму і відпочинку досить чітко розгалужені.

Таким чином, можна визначити, що ресурси відпочинку, згідно з такими викладками,      — це частина рекреаційних ресурсів, яка розміщується

територіально поблизу населених пунктів чи в їх межах і покликана задовольняти потреби населення в короткочасній рекреації — відпочинку. Ресурси туризму мають ширшу просторову орієнтацію.

В останні роки в роботах багатьох авторів став фігурувати термін «туристсько-рекреаційні ресурси». Причому використовується він з двох різних позицій. Більшість авторів вважають, що туризм є головною складовою рекреації і фактично поглинув інші її форми, підтверджуючи це законодавством України «Про туризм». З іншого боку, деякі автори (Жученко В.В., Гудима М.) таким чином намагаються показати, що туристські ресурси є лише складовою частиною рекреаційних ресурсів. Використання другого типу класифікацій є цікавим, але практично обмеженим, оскільки в реальному житті дуже важко розрізнити ресурси, які мають бути задіяні окремо лише для відпочинку, туризму або лікування.

Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні [26, c. 27-28].

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:

— невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

— вичерпні відновлювані: фунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

— вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання.

Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення.

Використання у виробничій системі природних чинників вимагає адекватної цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів та умов називають оцінюванням. Є два основні види оцінки: технологічна (або виробнича) та економічна. Під час технологічної оцінки виявляється ступінь придатності тіл або явищ природи для того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів — це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження їх у вартісних показниках, які можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки пов’язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, — це «дар природи» (поки в них не вкладено працю).

Визначилися дві групи економічних оцінок природних чинників: перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга (відносно оцінки середовища) відображає економічні наслідки впливу на навколишнє природне середовище. Найчастіше останніми виступають показники економічних втрат від забруднення, порушення природного середовища.

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов’язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства [19, c. 32].

Виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Історико-культурні рекреаційні ресурси — це пам’ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об’єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Земельні ресурси — це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону природних ландшафтів.

Узагальнюючи вище викладене можна дати таке визначення рекреаційних ресурсів. Рекреаційні ресурси — це об’єкти і явища природного й антропогенного походження, які мають сприятливі кількісні та якісні характеристики і використовуються або можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності. Підходи до класифікації рекреаційних ресурсів та їх відповідні види наведено на схемі на рис. 1. [19, c. 34]

1.3. Підходи до оцінювання рекреаційних ресурсів

До актуальних питань дослідження і використання рекреаційних ресурсів належить оцінка рекреаційних ресурсів. В оцінці завжди є об’єкт і суб’єкт. Об’єктом в оцінці виступають кількісні і якісні характеристики природних, соціально-економічних та історико-культурних ресурсів в цілому або їх окремих елементів, їх територіальні поєднання, а суб’єктом може виступати рекреаційна галузь, різні ранги ТРС, суспільство у цілому, окремі групи рекреантів, рекреант. Багаторівневість суб’єктів оцінки обумовлює різні підходи до оцінки рекреаційних ресурсів у залежності від того, ведеться вона із позицій відпочиваючого або із позицій організаторів відпочинку. Необхідність в оцінці рекреаційних ресурсів з позицій відпочиваючих здебільшого виникає при необхідності вибору для відпочинку того чи іншого рекреаційного закладу. Оцінка з позицій організатора відпочинку зазвичай пов’язана з проектуванням нових рекреаційних об’єктів, реконструкцією вже існуючих, раціоналізацією використання наявних рекреаційних ресурсів. При цьому оцінювання здійснюється на достатньо тривалу перспективу: 10 — 20 років і більше. При цьому об’єктами оцінки можуть виступати рекреаційні об’єкти різного рангу, від одного підприємства до рекреаційних регіонів і зон.

Під оцінюванням рекреаційних ресурсів розуміють процедуру визначення якостей певного рекреаційного об’єкта відповідно до способу його використання для задоволення потреб суспільства, галузі, закладу або рекреанта — тобто суб’єктів рекреації різного рангу. Предметом оцінки є взаємозв’язки об’єкта і суб’єкта оцінки. Оцінюванню притаманні багатокритеріальність, неоднозначність, історизм, ієрархічність та суб’єктно-об’єктний характер [19, c. 33].

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною. Диференційна оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційна оцінка сприяє визначенню об’єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі, інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з’ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

Суть технологічної оцінки, на думку вченого, зводиться до визначення технічних можливостей задля досягнення певної мети з урахуванням природних і соціально-економічних умов. Така оцінка передує економічній, пов’язаній із кількісним (грошовим) визначенням економічної ефективності й соціальної вигоди від використання природних ресурсів з метою задоволення всезростаючих суспільних потреб.

Екологічна складова у сучасних умовах, на наш погляд, повинна бути визначальною будь-якого природокористування. Тому екологічні витрати мають входити до складу виробничих витрат і впливати на собівартість продукції.

Економіко-географічна оцінка природних ресурсів пов’язана з оцінкою величини запасів цих ресурсів, потребою у них і сучасною можливістю використання, а також територіальною диференціацією, що й визначатиме місце доцільного їх застосування.

Оцінка природних туристичних ресурсів пов’язана з визначенням їхньої придатності для задоволення рекреаційно-туристичних потреб людини та просторового поширення відповідних компонентів, які можуть бути використані для активного відпочинку.

Для здійснення оцінки рекреаційних ресурсів найбільшого розповсюдження отримав метод бальних оцінок. Теорія і практика застосування бальних оцінок у географії розглядалася у ряді робіт, класичною для географів вважається робота Д. Л. Армада, а для рекреаційної географії — Л. І Мухіної. Бальні оцінки набувають ширшого застосування, вдосконалюється методика їх отримання, хоча сама можливість їх використання залишається дискусійною. При цьому характеристики рекреаційних ресурсів можуть вимірюватися як відносними, так і натуральними (кількісними) величинами. Тому для формалізації і раціоналізації отримання інтегральних оцінок використання бальних методів є єдино можливим методом оцінки. При використанні цього метода виходять із того, що оцінка виступає як слідство відношення будь-яких компонентів до людської діяльності, як результат визначення, в якій мірі придатний цей компонент для певного виду його освоєння, сприятливості його для когось, чогось; саме тому виникає потреба не в простих вимірюваннях фізичних, хімічних, геометричних або інших величин, а в оцінці результатів вимірювання [19, c. 35-36].

Основні етапи оцінки рекреаційних ресурсів:

1. Визначення мети і завдань дослідження.

При проведенні оцінки необхідно визначити об’єкт і суб’єкт оцінки, їх ранги, а також конкретні види рекреаційної діяльності на оцінюваних об’єктах, оскільки кожне заняття і кожна категорія рекреантів висувають власні вимоги до відповідних груп рекреаційних ресурсів.

2. Відбір показників, які враховуються при оцінці.

Необхідно виявити вимоги, які пред’являє суб’єкт до об’єкта, і на їх основі визначити необхідні властивості й показники, за якими ці властивості слід оцінювати.

3. Розробка оціночних шкал для окремих показників.

Практично розробка шкали оцінок зводиться до вибору числа оціночних щаблів, установлення інтервалів між ними і розбивки за цими інтервалами шкали вимірювань. Для оцінки окремих показників найчастіше використовуються 3- і 4-бальні (три- і чотириступінні) шкали, іноді й більше. При визначенні інтервалів оціночних шкал у кожному конкретному випадку використовуються як лінійні, так і нелінійні залежності між вимірюванням та оцінкою, а також рівні й нерівні інтервали.

4. Отримання часткових оцінок.

Отримання часткових оцінок зводиться до переводу за розробленим оціночним шкалам виміряних показників в оцінки.

5. Отримання загальних інтегральних оцінок.

При розробці інтегральних шкал можливе використання різних способів об’єднання окремих оцінок, але частіше за все використовується складання балів. Такий спосіб переважно використовується при оцінках, коли кожен об’єкт оцінюється за рядом ознак, а потім вводиться загальний бал для міркувань щодо придатності даного ресурсу, об’єкта обраній меті. Іноді для об’єднання окремих оцінок використовують перемноження. При більш складних зв’язках суб’єкта й об’єкта слід використовувати перемноження, при більш простих — підсумовування.

Вага всіх оцінюваних компонентів при інтегральних оцінках приймається рівною одиниці, або їх враховують з введенням коефіцієнтів значимості оцінок окремих показників.

Отримані інтегральні оцінки можуть мати різні форми вираження: словесні оцінки (типу слабкий — середній — потужний, високий — середній — низький, непридатний — слабо придатний — придатний, помірний — посередній — високий), цифрові (категорії І, ІІ, ІІІ, бали, ранги, рейтинги).

6. Аналіз отриманих результатів.

Склались такі основні типи оцінки рекреаційних ресурсів: медико- біологічний, технологічний і психолого-естетичний, економічний.

Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Головним об’єктом оцінки виступають кліматичні ресурси, які найбільше впливають на самопочуття та здоров’я людини. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити вплив комплексу кліматичних факторів на стан організму людини.

Технологічна оцінка передбачає визначення можливого ступеню взаємодії природного середовища і людини для здійснення рекреаційної діяльності. При технологічному типі оцінки суб’єктом здебільшого є рекреаційна галузь, а оцінці підлягають придатність території для певного типу рекреаційних занять та можливість її інженерно-будівельного освоєння.

Психолого-естетична оцінка, її поява, викликана об’єктивною закономірності тяжіння рекреантів до території які мають найбільшу естетичні цінність. При її проведенні визначається емоційна дія природного ландшафту або його компонентів, іноді окремих історико-культурних об’єктів на рекреанта. Естетична оцінка природних ландшафтів, в більшій мірі залежить від стану суб’єкта, його приналежності к певним віковим, соціальним, етнічним групам, залежить від конкретного в даний момент психоемоційного стану суб’єкта оцінки, від того пересувається він пішки або автомобілем. Методика такої оцінки постійно вдосконалюється.

Завдання економічної оцінки — відобразити той народногосподарський ефект, який дають суспільству рекреаційні ресурси за певний період їх експлуатації. Здебільшого економічну оцінку застосовують для визначення економічної цінності природних рекреаційних ресурсів, народногосподарський ефект від яких можна виміряти: для мінеральних вод, грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків.

На сьогодні більш розробленими є такі методи економічної оцінки рекреаційних ресурсів:

1)       витратний — передбачає оцінку по витратах на освоєння ресурсів;

2)       рентний — за результатами їх експлуатації. У практиці рекреаційного господарювання застосовуються три види платежів:

• платежі за використання природних рекреаційних ресурсів;
• відрахування за понаднормативне їх використання і за користування загальною інфраструктурою;
• штрафні санкції, які накладаються безпосередньо на керівників закладів відпочинку за невиконання ними встановлених вимог щодо організацій та ведення рекреаційного господарства.

3)       визначення економічного ефекту від рекреаційно-туристського оздоровлення [14, c. 41-42].

Розділ II. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АМЕРИКИ

2.1. Особливості природних рекреаційних ресурсів, специфіка їх освоєння

Регіон Центральної Америки складається з невеликих держав, розміщених або в найвужчій південній частині Північноамериканського материка, або ж на численних островах Карибського моря. Об’єднує їх не лише історія та географія, а й значною мірою сучасна політична ситуація та перспективи розвитку. Однією з найбільших країн регіону, яка знаходиться в процесі політичної та соціально-економічної трансформації, є Куба.

Основним видом рекреаційних ресурсів Центральної Америки є природні умови: тропічний клімат, тепле море, коралові рифи, чудові пляжі. Рослинний світ вражає туристів своєю розмаїтістю. Екзотичні тропічні рослини тут ростуть поряд із рослинами помірних широт. Усього на островах налічується понад 8 тис. видів рослин, що втричі більше, ніж у Європі. Туристи з помірних широт ніби потрапляють до біблійного раю з буяючою рослинністю, королівськими і кокосовими пальмами, апельсиновими і грейпфрутовими деревами, ананасами, кедрами, корабельними соснами, цезальпиніями з пишним листям і яскраво-червоними квітками.

Тваринний світ островів також доволі різноманітний. Немає ані великих тварин, ані отруйних змій. Туристам особливо подобається спостерігати за різнобарвними папугами, зеленими ігуанами і американськими крокодилами в заповідниках і розплідниках. Морська фауна в районі представлена дельфінами, ламантинами, яких перші європейські мореплавці вважали русалками, горбатими китами. Тут немає таких агресивних акул, як біля берегів Австралії, але багато черепах, великих тропічних риб для захопливої рибалки, креветок, омарів, лангустів, крабів.

У Карибському басейні виділяється сухий сезон (наша зима) і сезон дощів (наше літо). Недоліком природних умов для відпочинку на Карибах є можливість потрапити у червні — жовтні в дощовий сезон руйнівних ураганів. Наприклад, у 2001 р. ураган «Мішель» на Кубі та Багамських островах завдав значних збитків рекреаційно-туристичному господарству.

Скрізь на островах і в країнах Карибського басейну розташовано безліч цікавих природних туристичних об’єктів, деякі з яких є унікальними. Наприклад, у Домініканській Республіці знаходиться найбільше у світі озеро із солоною водою, де водяться крокодили (Енрікіо). На Гренаді у кратерах згаслих вулканів можна побачити гарні озера. Тут величезна кількість черепах. їх делікатесне м’ясо пропонують туристам у численних кафе і ресторанах. Туристів приваблює неповторний аромат повітря Гренади, напоєний спеціями. Цей острів недаремно звуть «країною спецій», він посідає провідні місця у світі за виробництвом мускатного горіха, вирощування ванілі та гвоздичного дерева [4, c. 50].

Країною-заповідником стала Коста-Рика, назва якої в перекладі з іспанської означає «Багатий Берег». Цю країну туристи іноді називають «тропічною Швейцарією». Понад 40 % території займають національні парки. Тут заборонено будувати вищі за пальми будинки і тому навіть найбільші міста утопають у зелені. В Коста-Риці зафіксовано понад 70 % усіх наявних на планеті видів рослин. До всього цього додаються 1000 км чудових піщаних пляжів, 120 вулканів, 70 з яких діючі, безліч яскравих птахів.

Практично будь-який острів Карибського моря має велику кількість природних туристичних об’єктів, але особливо їх багато на найбільшому з них — Кубі. Зокрема виділяється тут провінція Пінардель-Ріо, у якій є дві території, які ЮНЕСКО оголосила біосферними заповідниками. Національний парк «Долина Вільянес» оголошений ЮНЕСКО Культурним пейзажем людства. Тут багато печер, є цілющі джерела, величезна доісторична фреска тощо.

На островах Карибського моря є тисячі видів найгарніших у світі квітів орхідей, а також мальовничі водоспади, печери, дивовижні скелі. На багатьох островах природа витворила неповторні форми рельєфу, які місцеві жителі називають «Луг скульптур». Завдяки природним умовам островів Карибського моря тут можливі практично всі види відпочинку й активного туризму, пов’язані з використанням природних ресурсів [2, c. 247].

2.2. Історико-культурні рекреаційні ресурси, географія їх поширення

Своєрідні культурно-історичні рекреаційні ресурси Центральної Америки, які формувалися в умовах етнокультурної розмаїтості корінних народів і європейської колонізації. Особливості колонізації пояснюють виділення на континенті двох головних історико-культурних областей: Англо-Саксонської, до якої входять США й Канада, і Латинської — всі держави південніше ріки Ріо-Гранде (тобто границі Мексики й США).

Європейська колонізація супроводжувалася руйнуванням традиційної культури й способу життя аборигенів, тому пам’ятників доколумбової цивілізації в Америці збереглося мало (Чічен-Іца, Мачу-Пікчу, Куско, Наска). Однак інтерес до історії сучасних американців і рекреантів з інших країн світу сприяє збереженню об’єктів, що розповідають про минуле Америки. Індійські поселення, селища старателів часів «золотої лихоманки», містечки «дикого Заходу» — все це старанно відтворюється, оберігається й використовується в туристській індустрії. Попит на розваги сприяв появі таких специфічних туристських об’єктів, як тематичні парки. Багато з них мають зони, присвячені історії Америки. Об’єктами туристського показу стають будь-які споруди й установи, що дозволяють доторкнутися не тільки до минулого, але й такі, що демонструють сучасні досягнення і спосіб життя американської цивілізації (Голівуд, Білий Дім — резиденція президента США).

У цілому в регіоні переважає християнство, представлені також інші релігії. Однак центрів християнського паломництва світового значення в Америці немає. Висока частка католиків серед християн обумовила широке поширення культу Діви Марії, її почитають у всіх католицьких храмах, які й стали центрами притягання, як віруючих, так і туристів, що представляють інші конфесії.

Надзвичайно багаті та розмаїті культурно-історичні рекреаційні ресурси макрорегіону. Культура Карибського басейну сформувалася під впливом багатьох народів, їхніх звичаїв і мов. Свій відбиток тут залишили Іспанія, Велика Британія, Франція, Нідерланди, американські індіанці та чорношкірі-раби з Африки.

У Центральній Америці у 2011 р. мешкало 41,1 млн. осіб. Тут представлені усі три великі раси: корінне населення (індіанці) належить до монголоїдної раси, нащадки європейців до європеоїдної, а нащадки африканців — до негроїдної. Сучасне населення субрегіону має індіансько-іспанське походження, воно сконцентроване у Сальвадорі, Нікарагуа, Гондурасі і Панамі. У Гватемалі понад 50% населення становлять індіанці групи кіче-майя. Для Панами характерна велика частка негритянського населення (10%). У гірських районах розташована більшість великих міст, а середня густота населення сягає 400 осіб/км².

На Кубі однією з найкраще розвинутих у світі є галузь охорони здоров’я. На одного лікаря країни припадає 270 осіб (у США — 420, Німеччині — 320). Понад 95% населення письменне. Витрати на освіту становлять близько 7% ВНП. Тривалість життя жінок становить 73 роки, чоловіків — 75 років [2, c. 453].

У країні значна мережа національних парків. У столиці Гавані дуже велика кількість музеїв, зокрема: декоративного мистецтва, народного мистецтва, національний, антропологічний, наполеонівський, мистецтва XVІІI ст. тощо. В Гавані безліч пам’яток архітектури XVI—XX ст. Є музеї та історичні пам’ятки і в інших містах. У списку ЮНЕСКО — 2 об’єкти.

Невеликий острів і країна Барбадос, площею лише 431 км², має навдивовижу багато об’єктів пізнавального туризму. В столиці країни Бриджтауні є чудовий Барбадоський музей. У ньому зберігаються визначні культурно-історичні цінності всієї Вест-Індії: книги, рукописи, архівні документи, старовинні карти. У місті, де живе лише 7 тис. жителів, налічується декілька художніх галерей.

На потужний туристичний центр перетворюється Домініканська Республіка. Столиця цієї невеликої країни Санто-Домінго за кількістю жителів уже перевищила Київ. Місто з чудовою колоніальною архітектурою стало зосередженням великих супермаркетів, барів, ресторанів, казино, інших центрів дозвілля і розваг.

Санто-Домінго притягує туристів як перше місто Америки, засноване ще у 1496 р. братом Христофора Колумба. Тому тут знаходяться найдавніші архітектурні пам’ятки колоніальної доби. У1990 р. ЮНЕСКО визнала історичну частина Санто-Домінго культурною спадщиною людства. У цьому місті завжди багато туристів.

Столиця Куби Гавана не набагато поступається чисельністю жителів Санто-Домінго. Тут живе понад 2,2 млн осіб. Ще у 1982 р. її історичний центр був оголошений ЮНЕСКО надбанням людства. Місто було засноване у 1519 р. Найбільша кількість туристів відвідує колишню Збройову площу (тепер Хосе Марті), де знаходиться єдина на Кубі Тріумфальна арка.

Також оголошені ЮНЕСКО надбанням людства декілька колоніальних міст, які немов застигли у часі серед пишної кубинської природи, гір і моря: Тріні-дад-де-Куба і Сантьяго-де-Куба з фортецею Сан-Педро-де-ла-Рока-дель-Морро.

Серед усіх країн і островів Карибського басейну вирізняється кубинське місто Банес, яке називають археологічною столицею регіону. В цьому місті в Індокубинському музеї зібрана найбагатша колекція індіанських виробів і творів мистецтва.

Рекреаційно-туристичні послуги в Карибському регіоні постійно диверсифікуються, але на сьогодні основними видами туризму тут є пляжний, активний, екскурсійний, оздоровчий, екологічний, діловий, а також морські круїзи і весільні подорожі [8, c. 118].

Слід зазначити, що рекреаційні ресурси Америки освоєні й використовуються в регіоні нерівномірно: добре — у межах США, Канади й країнах Карибського басейну, недостатньо — у країнах Центральної і Південної Америки. Відповідно і стан рекреаційного ринку в регіоні диференційований й прямо пов’язаний з рівнем соціально-економічного розвитку країн регіону. Найбільш високим ступенем господарського розвитку, у тому числі рекреаційної інфраструктури і всіх видів транспорту, відрізняється Північна Америка.

2.3. Проблеми і перспективи освоєння рекреаційних ресурсів Центральної Америки

Центральноамериканський рекреаційний регіон охоплює сім держав так званої «перешийкової» частини Америки. Географічне положення цих держав є вкрай сприятливим, оскільки більшість з них мають вихід до узбережжя двох океанів. Здебільшого природні рекреаційні ресурси представлені невисокими гірськими районами, сприятливим тропічним кліматом, екзотичною тропічною рослинністю та пляжними територіями. Культурно-історичні ресурси в основному достатньо молоді, але в окремих місцевостях збереглися пам’ятки індійської культури — майя. В основному рекреаційна спеціалізація збігається з регіоном Карибської Америки, з тією різницею, що в даному субрегіоні розповсюджені особо охоронювані природні території, що, безумовно, відкриває можливості для розвитку екологічного туризму. Проте туризм ще не отримав достатнього розвитку в цьому субрегіоні через низький рівень інфраструктурного забезпечення, нестабільного політичного і економічного положення в ряді держав. Найбільшим рівнем рекреаційної освоєності в цьому субрегіоні відзначаються Коста-Ріка, Беліз, Гватемала, Панама. Країни Центральної Америки роблять ставку на розвиток комбінованого туризму й пропонують маршрути, які дозволяють комбінувати екологічний, пригодницький, пляжний туризму, а також заняття серфінгом, гольфом, риболовлею.

Карибський рекреаційний субрегіон складається з трьох груп островів — Великих Антильських, Малих Антильських і Багамських, на яких розміщуються невеликі самостійні держави і самоврядовані території. Г оловними рекреаційним ресурсами даного субрегіону виступають природні — сприятливий субтропічний клімат, морські узбережжя з чудовими пляжними територіями та високою температурою морською води, різноманітна тропічна рослинність та тваринний світ. Єдиним негативним природним фактором є так званий «сезон дощів» — який триває з червня по жовтень і характеризується дощовою, іноді ураганною погодою.

Історико- культурні ресурси субрегіону сформувалися під впливом місцевих жителів, багатьох народів Європи та африканських рабів.

Головними видами туризму в субрегіоні є: круїзний — на сьогодні цей субрегіон є найрозвиненішим щодо проходження круїзних маршрутів та концентрації круїзного флоту; пляжно-купальний відпочинок — лідерами в цьому напрямку виступають — Багамські острови, Куба, Домініканська республіка, Ямайка, Гваделупа, Барбадос. Особливістю проведення пляжно-купального відпочинку на островах є його сполучення з пізнавально-екскурсійною діяльністю, яка є досить диференційованою і включає природничо-орієнтовані, промислові, історичні, етнографічні пропозиції; дайвінг — при чому даний субрегіон багатий як на природні, так і техногенні підводні об’єкти, можливості для підводного полювання — Багамські острови, о.Аруба, о.Біміні, о. Андрос; віндсерфінг — Домініканська республіка; морська риболовля та розважальний туризм (майже повсюдно, зокрема, широко розвинений гральний — о. Аруба) [14, c. 261-262].

2.4.Статистичні дані щодо розвитку рекреаційної діяльності ЦА за 2013-2014 рр.

В Америці рекреаційні потоки мають як меридіональне, так і широтне спрямування. Внутрішньорегіональні поїздки мають меридіональний напрямок при перетинанні державних кордонів, але надалі вони «віялами» розтікаються територією приймаючих країн і поступово здобувають широтний напрямок. Широтний напрям в основному мають міжрегіональні потоки з Європи та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Саме ці регіони є найбільшими поставщиками туристів в Американський регіон.

Внутрірегіональний туризм в Америці має домінуюче значення (майже 3/4 всіх прибуттів), при цьому найбільш інтенсивні показники його простежуються при обміні туристами між сусідніми прикордонними державами США — Канада, США-Мексика.

У міжрегіональних поїздках американців лідирують країни Європи (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія). Зростаючий інтерес американські туристи виявляють і до АТР, активно відвідуючи Китай разом із Сянганом, Японію, Республіку Корею, Сінгапур, Австралію. За туристськими витратами перше місце в Америці й світі посідають США. Значними витратами на міжнародний туризм серед американських країн відрізняються Канада, Бразилія, Венесуела.

Доходи від міжнародного туризму в регіоні сягають 10-20 % від загального експорту товарів і послуг. Такий високий рівень є наслідком конкурентоспроможності регіону й спеціалізацією деяких районів на туризмі. На Британських Віргінських островах, на Антигуа й Барбуді ця частка перевищує 80 %, на Гренаді й Ангільї — 60, на Кубі, Барбадосі, Ямайці, Мартініці, Гваделупі знаходиться в межах від 40 до 50 %. Середній рівень доходів на одне прибуття в даному регіоні становить 870 $. Загальна частка доходів від світових показників знаходиться на рівні 20 %, з них 14,7 % прпадає на Північну Америку, 2,5 % — на Карибську, 2,0 % — Південну та 0,8 % — Центральну [19, c. 153].

Американський рекреаційний регіон зараз є третім за масштабами міжнародного туризму, і займає частку на рівні 15,9 % від загальносвітового туристського потоку, з них, за цим показником, долі окремих субрегіонів розподіляються таким чином: 10,6 % — субрегіон Північна Америка; 2,3 % — Південна Америка; 2,2 % — Карибська Америка; 0,9 % — Центральна Америка. Відповідно 65 % міжнародних прибуттів у регіон припадає лише на три країни Північної Америки, всі вони входять до рейтингу 20 найві дві дув ані ших країн світу: США посідає друге місце в світі — 45,5 млн., Мексика — 10 місце — 22,6 млн., а Канада в списку держав-лідерів посідає 15 місце, приймаючи 17,14 млн. туристів на рік. Карибські острови, які відвідують майже 20 млн. туристів, лише нещодавно поступилися другим місцем по прибуттях Південній Америці. Особливої уваги заслуговують також і показники середньорічного зростання кількості обслуговуваних, за яким всі субрегіони Америки мали позитивне значення. При цьому найвищими темпами відрізняється субрегіон — Центральна Америка, який нарівні з субрегіоном Північно-Східна Азія (здебільшого Китай) належить до так званих регіонів бурхливого туристичного розвитку і має середньорічні темпи приросту — 8,4 %. Регіон стає улюбленим місцем відпочинку й дуже затребуваний туроператорами з усього світу.

Таблиця 1.  Динаміка міжнародних туристських прибуттів в Америку, млн. осіб

Субрегіон	1990 р.	1995 р.	2005 р.	2006 р.	2010 р.	2012 р.	2013 р.
Північна Америка	71,7	80,7	91,5	89,9	95,3	97,7	92,1
Карибська Америка	11,4	14	17,1	18,8	19,8	20,1	19,5
Центральна Америка	1,9	2,6	4,3	6,3	7,8	8,2	7,6
Південна Америка	7,7	11,7	15,9	19	21	21,8	21,4

Нині відбувається швидка диверсифікація екскурсійно-туристичної діяльності в усіх можливих напрямах. Лідирує тут невеликий Барбадос. На острові здійснюють екскурсії морем на яхтах і підводних човнах, пропонуються екскурсійні польоти на вертольотах, відвідування гроту Харрісона з карстовими печерами, сталактитами та сталагмітами, екскурсії заводами з виготовлення рому з дегустацією, місцевим зоопарком, природним і квітковим заповідниками, фантастичними ботанічними садами Андромеди, театралізованим селом Тайрон Кіт, абатством Сент-Ніколас, збудованим у 1663р., тощо [26, c. 105].

Висновки

Отже, переважна більшість держав Центральної Америки, які часто називають «банановими республіками» , є бідними аграрними країнами, що спеціалізуються на вирощуванні бананів, кави, какао, цитрусових, цукрової тростини, кукурудзи, рису. Величина ВВП у розрахунку на одну особу змінюється від $ 2 800 у Нікарагуа до $ 11 900 у Панамі.

Міжнародний туризм належить до пріоритетних напрямків розвитку національних господарств. Підставою для цього є стійкий попит з боку американських і канадських споживачів і ресурсна забезпеченість: країни володіють достатніми для розвитку туристичної індустрії природними і суспільними туристичними ресурсами, що підтверджують дані таблиці 2. 17.

Серед природних ресурсів переважають біотичні і ландшафтні, які сконцентровані в національних парках та узбережжя теплих морів із пляжами і кораловими рифами. Культурно-історична складова ресурсів презентована неперевершеними пам’ятками цивілізації майя, музеями, непересічними зразками архітектури іспанської колоніальної доби. Найбільш привабливими туристичними країнами району є Беліз, Коста-Рика, Панама. У цілому країни Центральної Америки протягом кількох останніх років приймають близько 7-8 млн туристів, із них 2 млн приїздить до Коста-Рики.

Узбережжя Карибського моря вважається однією з найкращих світових зон віндсерфінгу. Для досвідчених спортсменів з лютого по березень тут найкращі умови. У цей час спостерігаються найсильніші вітри. Щорічно в Домініканській Республіці проводиться Світовий кубок з віндсерфінгу.

Дуже великі перспективи розвитку в Карибському басейні має туристична і спортивна рибалка, вже влаштовуються міжнародні змагання. Природні види риб Карибів просто ідеальні для спортивної рибалки. Особливо цінними у цьому розумінні є баракуда, блакитний марлін, риба — вітрильник, тунець і королівська макрель.

Конкурентні позиції країн Центрально-Американського регіону у світовому туристичному бізнесі посилюються, але очевидним є наростання гострих проблем, які будуть обмежувати цей процес. Серед них найактуальнішими є зростаючий дефіцит чистої питної води, загроза перенаселення, особливо невеликих островів і атолів, а також стрімке накопичення відходів, які нікуди дівати.

Список використаної літератури

1. Александрова А.Ю. География мрировой индустрии туризма. – М.: МГУ, 1998. – 88 с.
2. Безуглий В.В. Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.:. Вид. центр “Академія”, 2003. – 688 с.
3. Бейдик О. О. Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географія туризму): Роздавальний матеріал для студ. географ. фак. / О. О. Бейдик; КНУ ім. Тараса Шевченка. — К., 1993. — 56 с.
4. Бейдик О. О. Світові рекреаційно-туристські ресурси / Бейдик О. О., Криницька Л. Л. // Український географічний журнал. — 2007. — № 2. — С. 49 — 55
5. Блага М. Рекреаційно-ресурсний потенціал і фактори його використання [Текст] / М.Блага // Український географічний журнал. — 2000. — № 2. — С. 28-30
6. Бовсуновская А.Я. География туризма. Учебное пособие.
7. Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем. – М.: МГУ, 1981. – 180 с.
8. Гайдкукевич Л.П. География международного туризма. Страны СНГ и Балтии. Уч.пособие. – Мн.: Аверсэв, 2004.- 252 с.
9. Дідик Я.М. Економічна оцінка корисності рекреаційних ресурсів / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 10. — С. 247-251
10. Дідик Я.М. Рекреаційні ресурси та рекреаційна система / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — С. 150- 153
11. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справ очник. – М.: Финанасы и статистика, 2003. – 368 с.
12. Ільїна, О. В. Туризм. Рекреаційна географія: Поняття і терміни / О. В. Ільїна; Луцький ін-т розвитку людини Відкритого міжнарод. ун-ту розвитку людини «Україна». — Луцьк : Терен, 2004. — 104 с.
13. Котляров Е.А. География туризма и отдыха. – М.: Мысль, 1978. – 238 с.
14. Масляк П.О. Рекреаційна географія: навч. посіб. /П.О. Масляк. — К.: Знання, 2008. — 343 с.
15. Методология оценки рекреационных территорий / В.Ф. Данильчук, Г.М. Алейникова, А.Я. Бовсуновская, С.Н. Голубничая. – Донецк: ДИТБ, 2003. – 197 с.
16. Мироненко Н.С., Твердохебов И.Т. Рекреационная география. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. — 207 с.
17. Николаенко Д.В. Рекреационная география / Д.В. Николаенко. — М., 2001. — 321 с.
18. Петранівський В. Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство. Навч. посібник. — Львів: Знання, 2006. — 168 с.
19. Поколодна М. М. Конспект лекцій з дисципліни «Рекреаційні комплекси світу (в тому числі турресурси України)» (для студентів 3 курсу денної та заочної форм навчання за напрямом підготовки 6.140101 «Готельно-ресторанна справа») / М. М. Поколодна, І. Л. Полчанінова; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. — Х. : ХНАМГ, 2012. – 174 с.
20. Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи . Зб. наук. праць.- К.: ІВЦ «Слов`янський діалог», 1995.
21. Смаль І.В. Основи географії рекреації та туризму : навч. посіб. / І.В. Смаль. — Ніжин : НДПУ, 2004. — 105 с.
22. Стафійчук В. Рекреалогія. Навч. посібник. — Львів: Знання, 2005. — 259 с.
23. Теоретические основы рекреационной географии / Отв. ред. В.С. Преображенский. – М.: Наука, 1975. – 224 с.
24. Теория рекреалогии и рекреационной географии. – М.: Наука, 1992. – 178 с.
25. Управління економікою рекреаційних територій, галузей і підприємств : зб. наук. пр. / Ред.: В.К. Мамутов; НАН України, Ін-т екон.-прав. дослідж. — Донецьк: Юго-Восток, 2008. — 276 с.
26. Форменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.
27. Царфис П.Г. Рекреационная география СССР: Курортологические аспекты. – М.: Мысль, 1979. – 311 с.
28. Черчик Л. Інституційні зміни в умовах становлення ринку рекреаційних ресурсів [Текст] / Л. Черчик // Економіка України. — 2006. — № 4. —  С. 59-65
29. Черчик Л. М. Маркетинг рекреаційних територій як інструмент становлення, розвитку та регулювання ринку рекреаційних ресурсів [Текст] / Черчик Л. М. // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 1. — С. 95-103
30. Шаблій О. Основи загальної суспільної географії/ О. Шаблій. — Л.: ЛНІ, 2003. — 443 с.
31. Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.