referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Рекреаційні ресурси природно-заповідного фонду України

Вступ

Актуальність теми. Основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні зумовлені, передусім, недосконалістю системи управління в цій сфері, низьким рівнем фінансування, матеріально-технічного забезпечення, недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, слабкою правовою відповідальністю за порушення режиму заповідних територій та об’єктів.

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) відповідно до статті 43 Земельного кодексу України (ЗКУ) – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Сьогодні питання розвитку природно-заповідної справи мають враховувати природоохоронні, економічні та соціальні інтереси суспільства й бути визнані одним із пріоритетів довгострокової державної політики України [3].

Головною метою та необхідною умовою прогресу сучасного суспільства, національним пріоритетом у довгостроковій перспективі є розвиток людини. Рекреаційне природокористування є невід’ємним елементом господарства держави, направлене на стимулювання та розвиток ключових галузей, виступає каталізатором соціально-економічного розвитку, прямо або побічно сприяє поліпшенню якості життя населення. На сучасному етапі розвитку суспільства, виступає як одна з систем яка направлена на відтворення психічного та фізичного здоров’я людини. У зв’язку з цим, важливим завданням географічної науки є проведення досліджень, які повинні сприяти вирішенню проблем освоєння, відтворення та стимулювання діяльності територій та об’єктів з особливим статусом охорони, на засадах раціонального рекреаційного природокористування.

Таким чином, дана сфера діяльності виступає як соціальне замовлення, виконання якого потребує поглиблених наукових досліджень, наукового обґрунтування, практичного вирішення і розвитку.

Україна володіє значним рекреаційним природно-ресурсним потенціалом, який можна цілеспрямовано й ефективно використовувати як в загальнодержавних, так і в регіональних інтересах. Особливе місце в структурі рекреаційної галузі регіону займають об’єкти ПЗФ. Збережені природні ландшафти, особливості рельєфу, наявність лісових ресурсів створюють сприятливі передумови для розвитку рекреаційної діяльності, зокрема туризму.

Наявність таких об’єктів має значний потенціал для розвитку туризму та проведення роботи з екологічної освіти та виховання населення в Харківському регіоні.

Таким чином, можна обґрунтовано стверджувати, що території та об’єкти з особливим статусом охорони, з урахуванням існуючих природоохоронних обмежень, це в першу чергу підвищення навантаження на природне середовище, є на сьогодні основним ресурсом розвитку туристсько-рекреаційної сфери за рахунок розширення спектру послуг що пропонуються та формування унікальних турпродуктів. При цьому найбільш раціональною формою використання потенціалу цих об’єктів виступає таке туристське обслуговування, яке дає змогу регулювати та строго контролювати процес находження туриста у природному середовищі виключаючи нанесення збитку для останньої, а також дозволить концентрувати увагу на конкретних об’єктах показу, максимально повно використовуючи його потенціал.

Вивченню ефективності організації управління та економіки природно-заповідного фонду, його екологічної та економічної оцінки в Україні не надавалось належної уваги. Окремі аспекти цієї проблеми висвітленні в працях В. В. Горлачука, Д. С. Добряка, Є. А. Зіня, Я. В. Коваля, Л. Г. Мельника, В. І. Павлова, А. Я. Сохнича, А. М. Третяка, Ю. Ю. Туниці, М. А. Хвесика, Л. М. Черчик, Є. В. Хлобистова та інших учених.

Однак питання використання ресурсів ПЗФ потребують досліджень в аспекті розвитку методологічних напрямів і практичних підходів.

Мета і завдання дослідження. Вищевказане підкреслює безсумнівну актуальність теоретичних та практичних досліджень, спрямованих на розробку комплексної методики та оптимального планування функціональної структури рекреаційного природокористування та розвитку туризму, на об’єктах ПЗФ України.

Об’єкт дослідження —  це основи та загальні риси рекреаційних ресурсів.

Предметом дослідження виступають проблеми і перспективи використання рекреаційних ресурсів на території ПЗФ України.

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

1.1. Поняття про рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об’єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів:

31,1% – природа,

28,5% – клімат,

14,5% – мистецтво,

11,3% – історія,

7,7% – харчування,

3,7% – архітектура,

3,2% – релігія.

До основних видів рекреаційних ресурсів належать:

1) узбережжя теплих морів;

2) береги річок, озер та водосховищ;

3) лісові та лучні масиви;

4) передгір’я та гірські країни;

5) міста – столичні та історичні центри;

6) міста-курорти або курортні місцевості;

7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів;

8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні [11, с.24].

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал. Зупинимось на найбільш важливих складових саме природного потенціалу.

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а

Рекреаційні ресурси — це об’єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

Розвиваючи туризм, території та об’єкти з особливим статусом охорони, можуть вносити істотний внесок у розвиток місцевої економіки, сприятимуть залученню до регіону міжнародної уваги та інвестицій, а також створенню нових робочих місць для місцевого населення. Такі вимоги можливо виконати лише при максимально можливій організованості рекреаційної діяльності, що повинна бути контрольованою і регульованою [11, c. 56].

1.2. Класифікація рекреаційних ресурсів

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності їх до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення щодо використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на наступні види: енергетичні, сировинні й допоміжні промислові, їстівні (харчові, кормові, питні), оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні [5, c. 53].

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:

  • невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.
  • вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;
  • вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення [22, c. 34].

В. Стафійчук пропонує для оцінки й аналізу рекреаційних ресурсів використовувати такі методи: нормативно-індексний, балансовий, графічний, картографічний, бальної оцінки, експертний, порівняльно-географічний, статистичні та математико-статистичні (аналіз порогів, факторний, кореляційний, регресійний, кластерний методи, метод потенціалів, латентно-структурний метод, метод просторових дифузій, метод Беррі), моделювання та ін.

У процесі класифікації туристичних ресурсів більшість дослідників розподіляють їх на три складові: природні, історико-культурні, чи культурно-історичні, соціально-економічні. Щоправда, відомий туризмознавець професор О. Бейдик у статті «Ресурси світового туризму: поняття, класифікація, картографування» передбачає спрощений розподіл ресурсів на дві групи — природні й культурно-історичні, а в монографії «Рекреаційно-туристичні ресурси України» (2001 р.) деталізує структуру рекреаційно-туристичних ресурсів, зазначаючи: «гіперблок рекреаційно-туристичних ресурсів складається з природних, природно-антропогенних, суспільно-історичних…». У свою чергу природні ресурси вчений розподіляє на природно-географічні й природно-антропогенні.

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов’язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства.

Виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Історико-культурні рекреаційні ресурси — це пам’ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об’єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві [12, c. 48-49].

Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення базуються в Україні на системі природноресурсних кадастрів — сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку, Кадастр рекреаційних ресурсів повинен включати державний облік, якісну і кількісну оцінки, визначення придатності до того чи іншого виду рекреаційного та іншого використання, шляхи економного використання, охорони і примноження ресурсів. Таким чином, кадастр допоможе не тільки зберегти і цілеспрямовано, економно використати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і покращити, примножити їх, резервувати для майбутнього використання. Діючим законодавством передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів.

Земельні ресурси — це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону природних ландшафтів.

В залежності від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три основних       типи  рекреаційного землекористування: території з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають другорядне значення (курорти, парки, пляжі та інші зони масового відпочинку); території із середньою інтенсивністю рекреації, які виконують одночасно деякі екологічні і виробничі функції (приміські зелені насадження, протиерозійні ліси і т,п.); території з незначною питомою вагою рекреації.

Дані рекреаційного кадастру про природні мінеральні джерела повинні включати місцезнаходження джерел, їх дебіт, глибину водоносного горизонту, статистичний рівень води від поверхні землі, хімічний склад вод і специфічних лікувальних компонентів, кислотність, температуру, сучасне використання, вартісну оцінку. Характеризуються джерела мінеральних вод в порядку їх значення (загальнодержавного, регіонального, місцевого) і за лікувальними властивостями. До цінних природних лікувальних ресурсів відносять також лікувальні грязі і озокерит.

Облік грязьових родовищ в рекреаційному кадастрі ведеться за основними групами грязей, які підпорядковуються певним групам захворювань. При цьому враховуються місцезнаходження і назва родовища, тип грязі, площа грязьових родовищ, глибина залягання грязі, запаси грязі (геологічні та експлуатаційні), основні фізико-хімічні властивості грязі (в тому числі хімічний склад грязьового розчину, а для сапропелевих та намулових грязей і склад озерних вод), рівень їх сучасного використання і вартісну оцінку.

Велике значення в рекреаційній оцінці території має клімат. Клімат, як і рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні аспекти рекреаційного використання території. Система показників, які враховуються в рекреаційному кадастрі, повинна відображати залежність стану людини від метеорологічних факторів. Одним з об’єктивних показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень комфортності кліматичних умов [28, c. 96-97].

Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни погоди, яка властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети.

Лісові масиви з точки зору рекреації можна віднести як до природних ресурсів туризму і відпочинку, так і до природних лікувальних ресурсів. Облік лісового фонду в рекреаційному кадастрі необхідний для комплексної оцінки території з точки зору сприятливості даного району для масового відпочинку і лікування Найзагальнішими показниками, які характеризують ліси як об’єкти рекреації, є такі показники, як група лісів, лісистість території, показник якості лісу — породний склад, який визначає ступінь фітонцидності насаджень, вартісна оцінка рекреаційної цінності лісу.

Оскільки рекреація має перш за все велике соціальне значення і на ефективність суспільного виробництва впливає шляхом розширеного відновлення трудових ресурсів, економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів застосовується тільки для тих лікувальних речовин, факторів, властивостей, народногосподарський ефект використання яких можна виміряти. Така оцінка можлива для мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків. Бальна оцінка дається тим ресурсам, факторам, властивостям, народногосподарський ефект використання яких важко оцінити кількісно. Шляхом бальної оцінки оцінюються кліматичні території, естетичні і рекреаційні властивості ландшафтів, комфортність клімату, придатність рік і озер для купання і водних видів туризму та ін.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною, Диференційна оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційна оцінка сприяє визначенню об’єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі, інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з’ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

Погоджуємось з О. Любіцевою, що найраціональніший поділ туристичних ресурсів  на природні, історико-культурні та соціально-економічні передумови, що доповнюють туристичні ресурси інфраструктурними компонентами.

Адже в умовах глобалізації здійснюється цілеспрямована діяльність з розширення ресурсної бази туризму за рахунок штучно створених об’єктів, наприклад, аквапарків, розважальних центрів, де природні складові вдосконалюються штучно сформованими елементами, і под. Окрім цього, до соціально-економічних передумов варто віднести матеріально-технічну базу самого туризму, трудові ресурси, які забезпечують функціонування галузі будівництва, транспорт, сферу послуг (торгівлю, громадське харчування тощо). [29, c. 39-41].

Розділ II. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

2.1. Особливості природних рекреаційних ресурсів в межах ПЗФ України

Природно-заповідний фонд становлять ділянки  суші  і  водного простору,  природні  комплекси  та  об’єкти  яких  мають  особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу  цінність і  виділені   з   метою   збереження   природної   різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного  світу,  підтримання загального   екологічного   балансу   та   забезпечення   фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим  законодавством  України  природно-заповідний фонд   охороняється   як   національне   надбання,   щодо    якого встановлюється   особливий   режим    охорони,    відтворення    і використання. Україна  розглядає  цей  фонд  як  складову  частину світової системи природних територій та об’єктів,  що  перебувають під особливою охороною [26, c. 57-58].

До природно – заповідного фонду України відносяться також такі природно – культурні об’єкти як ботанічні сади, дендрологічні парки та пам’ятки природи садово–паркового мистецтва. Ці об’єкти, а також заказники і пам’ятки – природи, залежно від їх екологічної цінності, можуть бути, як загальнодержавного, так і місцевого значення. Природні і біосферні заповідники та національні природні парки є тільки загальнодержавними, а регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища – місцевого значення.

Звичайно, різні категорії природно – заповідного фонду України мають різний статус охорони. Більше того, території об’єктів одної і тої ж категорії можуть різнитися за особливостями охорони, які базуючись на законодержавних нормах, визначаються відповідним положенням про об’єкт природно — заповідного фонду. Такі положення розробляються місцевими органами виконавчої влади, землевласниками і землекористувачами і затверджуються Мін екобезпекою та її місцевим органом. Біосферні заповідники, національні природні парки і регіональні ландшафтні парки мають внутрішнє зонування., тобто внутрішньо неоднорідні за рівне охорони. На прилеглих до території та об’єктів природно – заповідного фонду землях можуть установлюватися охоронні (буферні) зони.

Нині природно – заповідний фонд України має у своєму складі 7243 території та об’єктів загальною площею 2807,1 тис. га, що складає 4,65 % території держави. За даними на 01.11.2006р. в Україні налічує: 4 біосферні і 17 природних заповідників, 17 національних природних парків, 303 заказники, 132 пам’ятки природи, 19 дендрологічні парки, 88 парків – пам’яток садово – паркового мистецтва, 17 ботанічних сади, 7 зоологічних парки, 12 регіональних ландшафтних парки, 9 заповідних урочищ.

Розміщення природно – заповідних територій та об’єктів в Україні дуже нерівномірно, особливо в зоні лісостепу. Найвищий відсоток заповідності у західних та північно – західних областях України, де збереглись ще достатні площі природної рослинності.

Заповідники – найвища класична форма охорони, що здійснюється шляхом вилучення певних найбільш цінних ділянок території з господарської діяльності людей. Заповідник – це територія або акваторія із розміщеними на них природними комплексами або антропогенними об’єктами, яка особливо охороняється законом. Заповідник – це природоохоронна установа, яка за своїм статусом прирівнюється до науково – дослідного інституту, бо в них йде вивчення різноманітних природних процесів та явищ і розробка наукових основ охорони природи. Держані заповідники створюються за рішенням уряду держави з метою збереження в природному стані типових комплексів. Отже, найголовніша функція всіх заповідників – консервація генофонду рослин і тварин та проведення екологічного виховання населення.

За своєю площею заповідні території в Україні охоплюють лише 5,7%, а в окремих регіонах навіть менше 0,5% від загальної площі України, що дуже мало для виконання завдань щодо забезпечення охорони генофонду рослинного і тваринного світу та підтримання загальної екологічної рівноваги. Підрахунки показують, що для збереження хоча б 50 % видів живих істот потрібно залишити не займаною не менше 10 % території [23, c. 113-114].

Більшість заповідників України за площею порівняно невеликі і мають свої особливості. Переважаюча рівнинність і родючість ґрунтів України сприяли освоєнню цих територій і залученню їх до господарської діяльності людей із сивої давнини. Тому не займані природні ділянки, які ще зрідка залишились, становлять величезну наукову цінність і їх треба охороняти всякою ціною. Сьогодні до заповідників треба включати і частково порушені людиною площі. Важливою особливістю заповідників України є і те, що вони невеликими острівцями вкраплені в зони інтенсивної господарської діяльності людини і ці суміжні землі негативно впливають на природний комплекс заповідників, змінюють стан біогеоценозів. А звідси визріває необхідність ще більш посиленої охорони заповідників і дотримання в них установленого охоронного режиму.

2.2. Проблеми і перспективи освоєння рекреаційних ресурсів природно-заповідного фонду України

Не дивлячись на очевидну економічну доцільність і гостру соціальну потребу в розвиткові рекреаційного комплексу, на сьогоднішній день в Україні немає повного кадастру земель курортного, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення; не визначені цінні природні території з метою наступного їх заповідання; не встановлені межі охоронних зон всіх видів; не скориговані показники потреби резервних територій для розвитку курортів, рекреації та туризму навіть на ближчу перспективу.

Серед об’єктивних причин, що обумовили спад розвитку курортно-рекреаційних та природоохоронних територій, в першу чергу слід назвати:

  • зниження потреб населення України на курортні та туристсько-рекреаційні послуги з 20% до 8% (через падіння загального життєвого рівня, створення приватного сектору дачних поселень та садівничих товариств тощо);
  • реструктуризацію мережі курортних та туристсько-рекреаційних закладів, зменшення їх кількості (відповідно до статистичних даних з 3806 у 2001 році до 3440 у 2004 році);
  • стагнацію курортного та туристсько-рекреаційного будівництва, дефіцит інвестицій, відсутність пільг в оподаткуванні даного виду послуг, оренди землі, використання енергоресурсів (що широко практикується в ряді країн — Туреччині, Тунісі і навіть — в Казахстані);
  • використання частини існуючого фонду не за призначенням (офіси, малі підприємства тощо) у зв’язку з низьким рівнем комфорту в деяких закладах, збитковість їх експлуатації, неспроможність конкурувати на туристському ринку.

Істотним фактором для України є також втрата курортно-рекреаційних та природно-заповідних земель у зв’язку з їх радіоактивним забрудненням внаслідок Чорнобильської катастрофи (вилучено з даного виду використання 1,4 млн. га), що вимагає додаткового резервування подібних територій у екологічно чистих регіонах.

Однак, оцінка потенціалу рекреаційного фонду та курортно-лікувальних ресурсів дає об’єктивні підстави розраховувати, що ситуація, яка склалася в галузі є тимчасовою, а Україна має перспективу пожвавлення туризму, і в першу чергу, із-за кордону; нарощування курортно-рекреаційних і природоохоронних територій з особливим статусом (для забезпечення відтворення генофонду рослинного і тваринного світу, збереження різноманітності природних комплексів, охорони унікальних бальнеологічних ресурсів), які повинні становити близько 20% земельного фонду держави [12, c. 172-173].

Головним у плануванні перспективного розширення територій ландшафтно-природних ресурсів повинно стати визначення їх цінності та пріоритетів у формуванні подальшої інвестиційної політики. З цього погляду необхідно перш за все зарезервувати території унікальних бальнеологічних, грязевих і пляжних приморських ресурсів, а також територій майбутнього природно-заповідного фонду.

Для вирішення всіх цих проблем першочергово необхідно:

1) законодавчо закріпити функціональний розподіл особливо цінних територій в Україні. З цією метою треба прискорити введення в дію закону «Про курорти», розробити нові закони «Про приморські території», «Про охорону гірських ландшафтів» тощо (подібні закони вже давно діють у Франції, Німеччині та інших країнах);

2) визначити науково обґрунтовані пріоритети резервування, функціонального використання і охорони курортно-рекреаційних і природно-заповідних земель з урахуванням регіональних особливостей; зафіксувати їх територіальні параметри у містобудівній документації;

3) розробити кадастр земель курортного, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення;

4) скласти новий реєстр та визначити границі територій, які резервуються під курорти, зони масового відпочинку і туризму та природоохоронні об’єкти рекреаційного призначення (на заміну згаданої раніше постанови Уряду України від 1977 р.);

5) затвердити реєстр і чітко визначити зовнішні межі всіх видів охоронних зон та їх територіальні розміри; встановити режим ведення на них господарської діяльності.

У зв’язку з тим, що згадані категорії земель належать до різних суб’єктів права державної власності, а відповідні оздоровчі і істотко-культурні заклади підпорядковані різним міністерствам і відомствам (Мінекобезпеки, Мінкультури, Держкомтуризму тощо), доцільно всі роботи по впорядкуванню названих територій, їх правовому забезпеченню проводити на міжвідомчому рівні під егідою, координацією і контролем Кабінету Міністрів України.

Орієнтовні економічні показники рентабельності містобудівного освоєння територій для розвитку курортно-рекреаційного господарства (без будівництва будівель і споруд) за розрахунками Інституту землеустрою УААН, становлять: при затратах на освоєння 1 га курортно-рекреаційних земель в середньому 145 тис. грн. і щорічних доходах біля 25% на 1 тис. затрат, прибуток від використання додаткових тільки 1 млн. га цих територій (переважно малоцінних сільгоспугідь та непридатних для іншого використання) може становити близько 50 млн. гривень [6, c. 201-211].

Оскільки лише комплексний підхід до проблеми (екологізація промисловості, сільського господарства, транспорту) може забезпечити покращення середовища помешкання і, у тому числі, відпочинку людини.

Висновки

Україна   має   великі   рекреаційні   ресурси,   до   яких належать   географічні   об’єкти, що   використовуються   чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні    та    соціально-економічні.    Природні    рекреаційні ресурси — це природні умови, об’єкти, явища, які сприятливі для   рекреації   —   відновлення   духовних   і   фізичних   сил, витрачених  під  час   праці,   навчання,   творчості.

Природні рекреаційні  ресурси України  різноманітні.  Вся її територія знаходиться  в  смузі  кліматичного  комфорту.  Україна  має прекрасні   умови  для   організації  відпочинку  на  берегах  і лиманах  Чорного  та  Азовського  морів,   водойм  і  річок,  у Кримських горах та Українських Карпатах. До соціально-економічних рекреаційних • ресурсів належать культурні об’єкти, пам’ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов’язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі. Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними    унікальними    ресурсами    для    відпочинку    і лікування.

Список використаних джерел

  1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України : методологія та методика аналізу, термінологія, районування / О. О. Бейдик; КНУ ім. Тараса Шевченка. — К. : Київ. ун-т, 2001. — 395 с.
  2. Бейдик О. О. Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географія туризму): Роздавальний матеріал для студ. географ. фак. / О. О. Бейдик; КНУ ім. Тараса Шевченка. — К., 1993. — 56 с.
  3. Бейдик О. О. Світові рекреаційно-туристські ресурси / Бейдик О. О., Криницька Л. Л. // Український географічний журнал. — 2007. — № 2. — С. 49 — 55
  4. Блага М. Рекреаційно-ресурсний потенціал і фактори його використання [Текст] / М.Блага // Український географічний журнал. — 2000. — № 2. — С. 28-30
  5. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів [Текст] / А.Бобкова // Право України. — 2000. — № 5. — С. 51-54
  6. Воробйова, О. А. Проблеми природокористування та сталого розвитку в рекреаційно-туристичній сфері [Текст] : монографія / О. А. Воробйова, І. М. Дишловий, С. К. Харічков ; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. — О. : [ІПРЕЕД НАН України], 2009. — 374 с.
  7. Гонтаржевська Л.І. Ринок туристичних послуг в Україні / Навчальний посібник. — Донецьк, 2008
  8. Дідик Я.М. Економічна оцінка корисності рекреаційних ресурсів / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 10. — С. 247-251
  9. Дідик Я.М. Рекреаційні ресурси та рекреаційна система / Я. М. Дідик // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — С. 150- 153
  10. Екологія і раціональне природокористування : зб. наук. пр. 2007 / Ред.: Б.М. Нешатаєв; Сум. держ. пед. ун-т ім. А.С.Макаренка. — Суми, 2007. — 158 с.
  11. Ільїна, О. В. Туризм. Рекреаційна географія: Поняття і терміни / О. В. Ільїна; Луцький ін-т розвитку людини Відкритого міжнарод. ун-ту розвитку людини «Україна». — Луцьк : Терен, 2004. — 104 с.
  12. Кобанець, Л. О. Концепція управління розвитком рекреаційної діяльності: [монографія] / Л. О. Кобанець ; НАН України; Ін-т економіки пром-ті. — Донецьк, 2007. — 192 c.
  13. Масляк П.О. Рекреаційна географія: навч. посіб. /П.О. Масляк. — К.: Знання, 2008. — 343 с.
  14. Мироненко Н.С., Твердохебов И.Т. Рекреационная география. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. — 207 с.
  15. Николаенко Д.В. Рекреационная география / Д.В. Николаенко. — М., 2001. — 321 с.
  16. Організація туризму: підручник / І.М. Писаревський, С.О. Погасій, М.М. Поколодна та ін.; за ред. І.М. Писаревського. – Х.: ХНАМГ, 2008. – 541 с.
  17. Основные направления экологического предпринимательства, их законодательное, финансовое и организационное обеспечение: Учебн. пособие / Под общ. ред. А.К. Кузина. — Х.: ИД «Вокруг цвета», 2006. Кн. 1. — Н.А. Телюра (гл. 5). — С. 400 — 436.
  18. Петранівський В. Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство. Навч. посібник. — Львів: Знання, 2006. — 168 с.
  19. Поколодна М.Н., Телюра Н.О. та ін.. Екологічне право в малюнках і схемах для всіх. — Х.: Вид. „Константа”, 2002. — 46 с.
  20. Поколодная М.Н., Телюра Н.А. Рекреационный потенциал и экологическое состояние харьковских рек // Вестн. Харьк. нац. ун-та. Сер. Геология — география — экология. — Х.: «Основа», 1999. — № 455. — С. 156 — 158.
  21. Рожко І.М. Рекреаційна оцінка гірських природно-територіальних комплексів для потреб туризму (на прикладі Українських Карпат): Автореф.дис… канд.геогр.наук: 11.00.11 / Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2000. — 17 с.
  22. Смаль І.В. Основи географії рекреації та туризму : навч. посіб. / І.В. Смаль. — Ніжин : НДПУ, 2004. — 105 с.
  23. Стафійчук В. Рекреалогія. Навч. посібник. — Львів: Знання, 2005. — 259 с.
  24. Управління економікою рекреаційних територій, галузей і підприємств : зб. наук. пр. / Ред.: В.К. Мамутов; НАН України, Ін-т екон.-прав. дослідж. — Донецьк: Юго-Восток, 2008. — 276 с.
  25. Форменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.
  26. Царик, Л. П. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу: (На прикладі Тернопільської області) / Л. П. Царик, Г. В. Чернюк; Тернопільський держ. педагогічний ун-т ім. В.Гнатюка. — Т. : Підручники & посібники, 2001. — 187с.
  27. Черчик Л. Інституційні зміни в умовах становлення ринку рекреаційних ресурсів [Текст] / Л. Черчик // Економіка України. — 2006. — № 4. —  С. 59-65
  28. Черчик Л. М. Маркетинг рекреаційних територій як інструмент становлення, розвитку та регулювання ринку рекреаційних ресурсів [Текст] / Черчик Л. М. // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 1. — С. 95-103
  29. Черчик, Л. М. Оцінка рівня привабливості розвитку рекреаційного природокористування для регіонів України / Л. М. Черчик; Луцький держ. технічний ун-т. — Луцьк : Видавничий центр ЛДТУ, 2006. — 120 с.
  30. Шаблій О. Основи загальної суспільної географії/ О. Шаблій. — Л.: ЛНІ, 2003. — 443 с.