Тема 1. Рекреаційна географія як наука

1. Рекреаційна діяльність як об' єкт гегографічних досліджень.

2. Терміни рекреаційної системи як об'єкт дослідження рекреаційної географії.

3. Методи дослідження рекреаційної географії

4. Зв'язки рекреаційної географії з іншими науками.

Рекреаційна географія, як науковий напрям в економічній і соціальній географії, набуває все більшого значення. Рекреаційна географія займається вивченням умов формування, розвитку та розміщення територіально-рекреаційних комплексів (ТРК) та систем організації діяльності людей поза робочим часом, зокрема географією відпочинку (лікувально-оздоровчими системами) і туризму в різних регіонах і країнах світу.

Поява та поширення цього нового напряму в системі географічних наук знаменує повернення географічної науки обличчям до суспільства з його потребами відпочинку, оздоровлення, збагачення надбаннями культури.

Організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер тому, що в будь-якій рекреаційній системі у взаємодію вступають: група відпочиваючих, природні комплекси, технічна інфраструктура, сфера обслуговування, виробнича сфера, трудові ресурси і система розселення.

Рекреаційна географія як наука зародилася в інституті географії Академії наук СРСР, з позиції фізичної географії. Засновником є В.С.Преображенський, з позиції економічної географії А.А.Мінц. першим кроком на шляху становлення стало вчення Преображенського про рекреаційну систему. Рекреаційна система виступає як рівнозначна з системами матеріального виробництва і системами невиробничої сфери.

Предметом вивчення рекреаційної географії є вивчення територіальних рекреаційних систем .

Територіальна рекреаційна система — це соціальна географічна система, що складається з взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персонал}, орган)' управління та відпочиваючих (рекреантів). Характеризується як функціональною цілісністю так і територіальною.

Природні й культурні комплекси — підсистема, що виступає в якості ресурсів та умов задоволення рекреаційних потреб. Вони мають певну ємкість, стійкість, комфортність, привабливість, різноманітність.

Підсистема інженерні споруди — забезпечує з одного боку, життєдіяльність рекреантів та обслуговуючого персоналу. А з другого — задовольняє специфічні рекреаційні потреби відпочиваючих. Характеризується за допомогою показників ємкості, комфортності, надійності, інженерно-будівельних та експлуатаційних характеристик.

Функції підсистеми обслуговуючий персонал направлені на обслуговування рекреантів.

Орган управління слідкує за оптимальним співвідношенням між усіма підсистемами .

Підсистема рекреанти визначає вимоги до інших підсистем в залежності від соціальних, вікових, національних регіональних та індивідуальних особливостей відпочиваючих.

Методи дослідження рекреаційної географії.

Головне завдання рекреаційної географії — виявлення об'єктивних закономірностей, формування та розвитку територіально-рекреаційних систем та механізму їх дії в конкретних соціально-економічних умовах певних країн та їх районів.

Застосовують такі методи досліджень:

• історичний

• порівняльний

• картографічний

• аналітико-статистичний

• експедиційних досліджень

• математичного моделювання.

В рекреаційній географії застосовують способи і прийоми, які склалися в інших науках: балансовий, соціологічних досліджень, методи і прийоми медико-біологічних наук тощо.

Рекреаційна географія має широкі зв'язки з іншими науками особливо з географічними: економічною географією, географією населення, фізичною географією та медичною географією.

Економічна географія розглядає рекреаційну діяльність, туризм, територіально-рекреаційні системи як. елемент господарської системи, як галузь економіки, вивчає вплив рекреації на територіальну структуру країни, району, займається районуванням туризму, обґрунтовує ємкість рекреаційних районів, гизначає ступінь екстенсивності та інтенсивності використання території з точки зору економічної доцільності. Оптимізує територіальну систему обслуговування в різних районах, вирішує питання міжгалузевої конкуренції в районах розвитку -призму.

Географія населеннявивчає вплив рекреаційної діяльності на систему розселення. Туризм є значним фактором місто утворення. Досліджує рекреаційні потоки, своєрідні міграції населення.

Фізична географіязаймається оцінкою природних рекреаційних ресурсів, визначає стійкість природних комплексів (ландшафтів) до рекреаційного навантаження, вивчає рекреаційну комфортність і ємкість природних комплексів виходячи з нормативів рекреаційної діяльності. Розглядає питання пов'язані з охороною природи в зв'язку з розвитком рекреації, стійкість живої природи в умовах масового туризму.

Медична географіявивчає вплив природного середовища та регіональних умов життя, праці і відпочинку на здоров'я населення, географічне розповсюдження окремих хвороб. Вивчає медико-біологічні аспекти рекреаційної діяльності, особливо важлива її роль в дослідженні психофізігчної комфортності відпочинку і туризму.

Рекреаційна географія використовує результати досліджень психології, соціології, соціальної психології, • фізіології людини.

Спирається на економічні дослідження з метою розвитку матеріально-технічної бази, має науково-практичні зв'язки з районним плануванням, містобудівництвом.

Тема 2. Основні поняття рекреаційної географії

1. Поняття про вільний час як базисну категорію рекреаційної географії

2. Поняття про відпочинок

3. Поняття про рекреаційну діяльність

4. Співвідношеная понять "рекреація" і "туризм"

Основні поняття РГ — вільний час, відпочинок, рекреація і туризм.

Час завжди розглядався як міра діяльності, як вимірювана кількість, як ресурс, як товар, що має грошовий еквівалент. Вільний час є частиною позаробочого часу. Він виступає необхідною умовою рекреаційної діяльності. Позаробочий час включає:

1. Час перебування в дорозі до місця роботи і назад;

2. Час на задоволення природних і побутових потреб людини (сон. харчування, гігієна тощо);

3. Час для домашньої праці;

4. Час для фізичного і інтелектуального розвитку та відпочинку, що власне вільним часом. Отже,

ВІЛЬНИЙ ЧАС — це та частина позаробочого часу, що не пов'язана із задоволенням природних потреб людини і часом для виконання діяльністі нетрудового характеру (наприклад, переміщення а просторі).

У радянській літературі дуже строгим було відділення вільного часу від часу позаробочого. Вільний час розглядався як основний фактор масовості рекреації. На підставі даних, що свідчать про збільшення масиву вільного часу, порозумівалася різка активізація розвитку рекреації в період після 1950-х років.

Основна задача сучасного суспільства — синхронізація часу- Основні тенденції — стирання грані між роботою і

вільною діяльністю (творчість). Соціологічне дослідження:

якщо людині вистачило би грошей, чи працювала б вона?

59% французів продовжували б працювати (робота як можливість самореалізації) чому людина працює'?

1) Робота — як борг перед суспільством, як самореалізація: 13% франц, 12% шведів, 30% американців

2) Робота як заробіток: 80% франц, 69% шведів, 59% японців, 50% США і т.д.

Вільний час складається із двох частіш: 1) дозвілля або час для відпочинку та 2) час для творчої діяльності.

Будемо розглядати вільний час як частина соціального часу. Крім фізичного часу є час, що залежить від соціальної

крапки відлік}. Аспекти: ]) хронологічний 2) структурний 3) функціональніш 4) аксиологический.

1). Хронологічний. Основна тенденція вільного часу — його збільшення. Термін "вільніш час" з'явився в 19 в. У різних соціальних груп різна кількість вільного часу. Чим вище клас і рівень розвитку — тим більше вільного часу. Воно зв'язано і з професією. У журналістів, викладачів, лікарів мало вільного часу. Вільний час — частина соціального часу. Воно буде характеризуватися різницею між соціальним часом і робітником. Б.Ч. = СОЦ.Ч. — (РОБ.Ч. + ФІЗІОЛ.Ч. + ПОБУТОВ.Ч.) + час на пересування.

Значка частіша фізіологічного час) йде на санітарні і поб)тові нестатки. Вільний час був об'єктом класової боротьби. "Бюджет час) населення". Частка робочого часу 20-25%. Частка вільного час) 18-20%. З 75 по 85 рік вільний час зростав з 24 ч. у тиждень до 28 годин на тиждень. Середній робочий тиждень 40 годин. Через інтенсифікацію виробництва з'явилася можливість неповного робочого дня. Структурний аспект вільного час). 1) по ритмах життєдіяльності. 2) по виділюваних суб'єктах рекреаційної діяльності. 1) — життєдіяльність визначається біологічними й історичними ритмами, і життєдіяльність розділяється по наступним ритмах:

1 добовий

2 тижневий

3 річний

4 життєвий

1 Добовий ритм зв'язаній з чергуванням дня і ночі. У сучасному суспільстві добовий ритм зв'язаний із твердим режимом час)'. Т.о. вільніш час — мінімально.

2 Тижневий цикл — б днів лтвору світ) і ] день відпочинку. Т.е. у неділю людин присвячує себе відпочинку. Були спроби (кін 18 в. Франція) перейти до нового календаря.

3 Річний цикл зв'язаний з часами року. З погляду соціології на різні периоды року приходяться піки різної активності.

4 Життєвий цикл — цей період відрізняється від біологічного цикл). Через розходження розвитку — різна кількість вільного час)' до кінця життя. До французької революції зайва активність вважалася гріховною.

Організація вільного часу щодня + проблеми відпусток у річних ритмах. 12 днів у рік середньостатистачний американець проводить у зоні відпочинку недалеко від місця проживання. З дні в рік — у межах штат)'. 1 день — в інших штатах. Тобто основний час проводиться в безпосередній близькості від місця проживання. Існує фаза утоми. А.С.Пушкін виявив, що вона має періодичність 331 день. Буддизм фаз) томи зв'язує з 12-літшм циклом. Взаємозв'язок між тривалістю рекреації і часом поїздок: 2 години ~ 1 день: 3 години = кілька днів; 4 години = відпустка. 1 година = міська рекреація (ПКіВ), 2 години = зона інтенсивної рекреації. З години = відпочинок у сільській місцевості. 4 години = зона екстенсивної рекреації. 5 годин = міжнародні курорти. Визначеним рекреаційним заняттям відповідають визначені цикли і визначений радіус поїздок.

Структурний аспект (по суб'єктах рекреаційної діяльності). Основний аспект — вивчення рекреаційної діяльності людей. Структура використання вільного час) буде розрізнятися по регіонах, країнам і світу. З погляд)' соціальних груп ми досліджуємо вільний час за рівнем їхнього статку, по сфері діяльності, по психологічних особливостях. 3/4 задоволені

роботою: 1/4 — немає. Коли людина не вдоволена роботою, він витрачає чи час на її пошук, чи на оптимізацію відпочинку. Основні функції (види) рекреаційної діяльності:

1) Лікувальні функції

2) Оздоровчі функції

3) Спортивні

4) Пізнавальні

5.) Зв'язані з розвагою. Аксиологічнкй аспект:

1. З боку суспільної корисності, необхідності (усебічний розвиток особистості, відновлення витрачених сил)

2. 2. З боку самооцінки людиною своєї рекреаційної діяльності.

3. Популярно спільне времяпрепровождение.

Цілісний підхід зв'язаний як з розглядом групи людей у цілому, так і індивідів. Економічна оцінка вільного часу. Відпочинок розглядається як попередження захворюваності. У СРСР на сер. 80-х pp. щодня не виходило на роботу порядку 3 млн. чіл. Було підраховано, що в середньому за 1 робочий день людина створювала матеріальних цінностей на 20 руб.

Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову, психічну та фізичну напругу. Відпочинок — це будь-яка людська діяльність, що не направлена на задоволення нагальних потреб. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована таким чином:

1. діяльність, пов'язана з певніш фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);

2. любительські заняття — мисливство, рибальство, збір грибів, ягід, колекціонування тощо:

3. прилучення до світу мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, худож. галерей тощо, а також творчість в галузі мистецтва — худ.самодіяльність, живопис, чеканка тощо);

4. штел.діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);

5. спілкування за інтересами та вільним вибором;

6. розваги, що носять або активний характер (ігри, танці), або пасивний характер (відвідування видовищ):

7. подоржі заради задоволення.

Для рекр.географії важливо розкрити характер та зміст діяльності людини під час відпочинку. Саме поняття '"рекреація"" найбільш повно відображає зміст вибіркової життєдіяльності людей у вільний час. ВІДПОЧИНОК (РЕКРЕАЦІЯ) — будь-яка діяльність чи бездіяльність, спрямована на відновлення сил людини, що може здійснюватися як на території постійного прожиаання людини, так і за її межами. У радянській географічній літературі поняття рекреації і відпочинку розрізнялися, і основна їхня відмінність полягала в тім. що рекреація — це частина вільного часу, зв'язана з відновленням сил людини на спеціалізованих територіях, в основному, за межами основного місця його проживання. Щоб відпочинок став рекреацією, потрібно залишити межі свого безпосереднього місця проживання і переміститися в деяке спеціалізоване місце, орієнтоване саме на відновлення сил. У літературі під таким спеціалізованим місцем неявно малася на увазі ТРС.

Відповідно до проведеного розходження, рекреаційна географія займалася тільки такими видами відпочинку, що визначалися як рекреація. Тобто вона вивчала ТРС. куди прибували люди, що постійно не проживають на даних територіях. Не можна сказати, що в такім відділенні відпочинку від рекреації не було логіки і послідовності — вони були, але залишилися в СРСР разом із ТРС, що були там основними місцями відпочинку / рекреації. У сучасних умовах такс розмежування понять утратило зміст. Терміни "відпочинок" і "рекреація" ми розглядаємо як синоніми: по суті, це трохи різні позначення того самого явища.

Види відпочинку можуть бути всілякими. Це, насамперед, сон як основна і сама необхідна форма відпочинку. У залежності від віку й індивідуальних особливостей, для сну людині потрібно більша чи менша кількість часу, але. скоріше, він спить не менш третини всього життя. Відпочинок включає набір видів діяльності, зв'язаних з розвагами і спортом, відвідуванням різних зацікавлених для людини місць і багато чого іншого. Приводити тут повний перелік видів діяльності, так чи інакше зв'язаних з відпочинком, немає ніякого сенепідсумком став би величезний список, якому необхідно уточнювати з обліком того, про який час і який СКС мова йде, оскільки види відпочинку дуже историчні і носять социо-культурний характер.

Отже, діяльність людини у вільний час. спрямована на відновлення фізичних і психологічних здібностей до трудової діяльності, називається рекреаційною. Згідно з визначенням, наведеним в "Теоретичних основах рекреаційної географії", рекреаційна діяльність — це 'діяльність людини у вільний час, здійснена з метою відновлення фізичних сил і всебічного розвитку, що характеризується порівняно з іншими напрямами діяльності відносною різноманітністю поведінки людей та самостійністю її процес)"" [159. с.151].

Рекреаційна діяльність перетворилася на один з найважливіших сошальво-економічних факторів сучасності. Вона поступово постає як нова потужна галузь господарства, що спирається на певну ресурсну базу, має свої кадри, зв'язки з іншими галузями та дає відчутний соціально-економічний ефект.

Бзрхливий розвиток рекреаційної діяльності та велика кількість проблем, що пов'язані з цим глобальним явищем, обумовили залучення вчених різних спеціальностей (в тому числі і географів) для їх вивчення з метою напрацювання практичних рекомендацій. І хоча організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, в ході розгортання наукових досліджень виразно виявилася ""географічність"" проблем її розвитку, оскільки рекреаційна діяльність територіально диференційована та органічно пов'язана з властивостями географічного середовища.

Сфера життєдіяльності людини, пов'язана із задоволенням потреб у відпочинку, оздоровленні та пізнанні навколишнього світу с життєво необхідною. Найповніше відображас зміст цісї сфери поняття ""рекреація".

У науковій літературі поняття "рекреація" (від латинського -recreatio- відновлення та французького — г е с г е аЧ і on- розвага, відпочинок, переміна дії, що виключають трудов)" діяльність та характеризують простір, пов'язаний з цими діями) має різноманітні інтерпретації. Так, М.С.Мироненко та І.Т.Твердохлєбов визначають рекреацію як "сукупність явищ та відносин, що виникають в процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що знаходяться за межами населеного пункту, який є місцем їх постійного проживання" [90. с 11]. За М.С.Нудельманом, "рекреація — це процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психологічних сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи чи навчання час на спеціалізованих територіях" [97, с.7]. За Українською радянською енциклопедією, "рекреація — система заходів, пов'язаних із використанням вільного часу для оздоровлення, культуряо-пізнавальної та спортивної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза місцями постійного проживання. Рекреація характеризується величиною часу, потрібного для відновлення сил і діяльністю, спрямованою на це відновлення . Виділення критеріїв рекреаційної діяльності по тривалості і місцеві проведення часу дуже істотно. Воно має практичний сенс і відбиває реальні процеси.

По тривалості рекреації виділяються туризм і екскурсії. Визначення тимчасового розходження між екскурсіями і туризмом досить однозначно — це добовий цикл. Усе. що займає в рекреаційній діяльності менш 24 годин, є екскурсія; більш 24 годин — туризм. Природно, можна привести масу прикладів, коли немає можливості однозначно визначити, що є що, але, у цілому, поділ екск)рсій і туризму особливих проблем не складає.

Більш складно визначити відмінність туризму від подорожей і міграцій, тобто вирішити задачу визначення "верхнього" тимчасового рубежу, що відокремлює туризм від інших видів переміщень у просторі. Для рішення цього питання традиційно виділяють дві відмітних ознаки:

(1) туризм відрізняється від міграції тим, що відносно тривале перебування на іншій території ніколи не зв'язано з заробітками: турист не заробляє гроші, а тільки витрачає їх. Це відмінність практично загальноприйнята і дуже істотно для визначення статусу людей, що прибули в ту чи іншу країн)" з-за кордону;

(2) уведення кількісного критерію тривалості перебування за межами основного місця проживання. У залежності від суб'єктивних установок і особливостей країни, тимчасові рубежі складають від 14 днів до одного року. Мабть. можна навіть відзначити тенденцію: "емігрантські" країни типу США схильні до допущення більшого тимчасового рубежу туризму.

Добовий і тижневий цикли відпочинку характерні для всіх людей. У випадку з туристами тижневий цикл відпочинку здобуває почасти реверсивну форму: відпочинок від самого відпочинку протягом тижня. Такого роду феномен має місце, зокрема у рамках приморської літньої рекреації. Приклади його можна бачити в Криму кожне літо: періодично відпочиваючі не ходять на пляж, віддаючи перевагу "ледачому" відпочинку. Зміст зміни складається в контрасті з "звичними" видами діяльності, у даному випадку — із щоденним загорянням на пляжі і морських купаннях. Виникнення описаного тижневого антирекреащйного циклу — показник того, що людина є туристом. Нормалізація ж тижневого циклу відпочинку свідчить, що він став мігрантом. Наявність квартального циклу відпочинку — ще більш чіткий критерій відділення туриста від мігранта. Таким чином, поняття "турист" має на увазі наступні ознаки:

• відсутність заробітків на іншій території і, навпроти, переважно витрати на ній.

• перебування на іншій території протягом якогось, як правило, не дуже тривалого проміжку часу, що може визначатися істотно по-різному, і

• наявність реверсивного тижневого цикл) відпочинку.

Це основні ознаки, що дозволяють відрізнити туриста від мігранта. Однак потрібно розуміти, що в реальності проблема подібного визначення може ставати дуже складною.

Одним із найбільш ефективних видів рекреаційної діяльності є туризм. Туризм — одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, яке підкоряється дії об'єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності та галузь економіки т)ризм в окремих країнах б)рхливо розвішається, а в перспективі його значення буде без сумніву зростати.

Т)ризм — різновид рекреації, один з видів активного відпочинку. Він відображає характери) тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, в процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

У міру того, як туризм ставав помітним явищем сучасності, він втягував в свою орбіту не тільки галузі господарства, що його обслуговують, але й науку. Наука допомогла пояснити, організувати та прогнозувати це масове та складне соціальне явище.

С)~чаский туризм настільки багатогранне та різнобічне явище, що для свого вивчення потребує комплексного підходу. Його проблемами зараз займаються географи, економісти, соціологи, педагоги, медики, фізіологи та фахівці багатьох інших спеціальностей. Але при всій різноманітності туризму є одна особливість, яка відрізняє його від усіх інших форм відпочинку. Туризм — просторове явище, а в більшості своїй й "просторове пізнання". Ця теза тісно пов'язує його з географією, яка розглядає природні та соціальні процеси в їх просторовому виразі. М.П.Крачило виділив географію туризму в окрему географічну дисципліну. За його визначенням, "географія туризму — це географічна наука, яка вивчає територіальну організацію туристського господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах " [81, с 5].

Існуючі дефініції туризм)" можна об'єднати у дві групи. Одні з них робочі, носять вузько спеціальний характер, стосуються окремих економічних, соціальних, правових та інших аспектів туризм) або його видових особливостей та виступають у якості інструменту для вирішення конкретних завдань. Інші, концептуальні дефініції охоплюють предмет в цілому, розкривають внутрішній зміст туризм)", який виражається у єдності всього різноманіття якостей та відносин.

Більшість визначень туризм}, які використовуються в рекреаційній географії, стосуються туризму міжнародного. Вони розкривають місце перебування туриста (за межами своєї країни), термін перебування (не менше 24 годин) та не пов'язані з переміною місця проживання та роботи. Серед концептуальних визначень туризм} широкого розповсюдження в наукових колах отримало визначення туризму, запропоноване проф. Хунцікером та проф. Крапфом із Швейцарії. Воно було прийнято за основу Міжнародною організацією наукових експертів в галузі туризму (АІСТ). Згідно йому, туризм є "сукупністю відносин і явищ, які виникають під час переміщення та перебування людей в місцях, відмінних від їх постійного місця проживання і роботи" [, с. 65].

Заслуговує на увагу визначення туризм}', яке дав М.П.Крачило. На його думку, туризм це "вид рекреації пов'язаний з виїздом за межі постійного місця проживання, активний масовий відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями" .

По місцеві проведення рекреаційної діяльності виділяються іноземний і внутрішній види туризму. Критерій їхнього визначення зовні дуже простий: факт перетинання туристом державного кордон}'. У реальності ж визначення того, хто є іноземним туристом, — часто не цілком проста задача. Коли група китайських туристів відправляється в чи Росію СІЛА, мабуть, що це — іноземні туристи. У даному випадку має місце перетинання границь социо-к}"льтурных систем: СКС завжди розділені твердими політичними границями, подолання яких дуже важко через граничну кількість бюрократичних перешкод, генерируемых, як правило, по обидва боки.

Немає особливих проблем і з визначенням того, чи є приїжджі іноземними туристами, у випадку перетинання границі СКС із зовнішньою буферною зоною. Коли польські громадяни їдуть у ФРН за покупками, вони, безсумнівно, стають іноземними туристами: Польща — держава східно-європейської зовнішньої буферної зони; ФРН — держава західної СКС.

Проблеми коректного визначення іноземних туристів починаються, коли мова заходить про перетинання державних кордонів у межах однієї СКС. У багатьох таких випадках визначення іноземного туризм} втрачає чи зміст навіть формальне своє наповнення. Жителі Монако їдуть у Францію: причина і привід для поїздок — покупки. Жителі Швейцарії на вихідні їдуть за покупками в сусідню, більш дешеву ФРН; жителі ФРН на вихідні їд}ть за покупками в сусідню, більш дешеву Голландію, і так далі. Усе це — не тільки поїздки за товарами, але і складова частина тижневого рекреаційного цикл}, сполученого з іноземним туризмом. Має місце формальне перетинання державних кордонів, але немає тих видів рекреації, що звичайно асоціюються з іноземним туризмом. При такого роду перетинаннях границь виникає ряд проблем, актуальних для статистики туристичного бізнес}"

• чи можна вважати іноземними туристами людей, що роблять подібні міграції між двома державами? Мова йде, в основном}, про рутинні покупки, і державні кордони в таком} контексті часто представляються порожньою формальністю".

• люди витрачають гроші на покупки в іншій державі, що в умовах Західної Європи може складати до 150 — 250 і більш доларів США на покупця в день. У цілому, гроші, затрачувані на придбання продуктів харчування і товарів народного споживання, набагато перевищують гроші, затрачувані безпосередньо на туристичні послуги. У підсумку складається ситуація, коли статистика туристичного бізнес}' рапортує про колосальну кількість іноземних туристів у Західній Європі і не менш колосальних оборотах засобів у туристичній сфері бізнесу. Ці числа приводяться як зразок для наслідування іншим країнам і народам. Західна Європа вважається регіоном № 1. світовим лідером по ступені розвиненості туризм}'. Однак немає ніякої можливості відокремити реальних іноземних туристів від одноденних покупців із сусідніх країн, а прибуток від іноземного туризм}' — від рутинних покупок жителів сусідньої західноєвропейської держави.

Ми акцентуємо увагу на даних питаннях з тієї причини, що статистика світового туризму — справа, найвищою мірою сумнівне й ідеологічне. Навіть при добротно поставленому обліку статистичних даних неможлішо одержати адекватного представлення про рекреаційні процеси на підставі використання тільки самої статистики: потрібна додаткова робота з інтерпретації даних. Тим більше не можна робити категоричних висновків щодо чи розвиненості нерозвиненості іноземного туризм} в різних сощю-культурных системах: представлення може бути явно фальсифіковано. Статистика — форма ідеологічної боротьби між різними СКС, і статистка світового туризм} грає свою роль у цій боротьбі. Западаючи статистика видає образ західної СКС, безумовно, як найбільш передовий і робить усе можливе для демонстрації відсталості іншого світу. У цьому відношенні масштаби іноземного туризм} і його прнб}тковість у Західній Європі просто потрясають, хоча усе тримається лише на невизначеності статистики. У російської СКС аналогічна невизначеність стала дуже актуальної після 1991 року. Показники іноземного туризм} стрімко поповзли нагору. Імовірно, перетинання державного кордон}" між Україною і Російською Федерацією дає більше число іноземних туристів на місяць, чжм інші роки в часи СРСР.

Лекція 3. Рекреація як складне соціально-економічне явище

1. Передумови становлення і розвитку рекреації.

2. Сучасний етап розвитку рекреації. Рекреаційний "вибух" у XXстолітті.

3. Основні функції рекреації.

4. Економічна ефективність міжнародного туризму.

1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЇ

Рекреація — явище достатнє древнє. Історики свідчать про велику любов до подорожей фінікійців і еллінів. Відомо.що кожний олімпійський рік сотні судів відправлялися від пристаней численних міст — колоній Древньої Греції на берегах Середземного і Чорного морів, щоб приблти в Олімпію до початку серпня, коли там відбувалося відкриття ігор і літературних фестивалів. Знатні римляни робили поїздки для лікування на термальних джерелах. Відвідування завойованої Греції, що вважалася центром світової культури, для знатного римлянина було обов'язковим. У

середньовіччі широко поширюється паломництво. Наприкінці XVIIстоліття представників імущих класів європейських країн, що відвідували закордонні країни з цікавості і ледарства, сталі називати туристами.

Після промислової революції з появою залізниць і пароплавів велик}' популярність здобувають європейські курорти — на морському узбережжі Італії і Франції, у горах Швейцарії й у мінеральних джерел. Популярними стають такі відомі курорти, як Ніцца. Монте-Карло, Віші, Баден-Баден, Карлсбад (Кардові Вари). Відпочинок на цих курортах був привілеєм англійських лордів і банкірів, німецьких баронів і фабрикантів, російських дворян, індійських магараджею й американськими плантаторами, тобто імущих шарів населення.

Подальше розширення міжнародних економічних зв'язків, що виражалися в першу черту в розвитку світової торгівлі, привело до збільшення світової рухливості населення. Ще великим ростом рухливості населення супроводжувалося посилення міжрайонних господарських і культурних зв'язків усередині окремих країн. Активізація як світових, так і внутрішньодержавних господарських зв'язків сприяла зародженню такої форми подорожей, що у майбутньому (у період після другої світової війни) стануть називати масовим туризмом.

Згідно більшості дослідників туризму, перші туристські подорожі були організовані англійськими підприємцем Томасом Куком спочатку по території Англії.а за тим і за її межами. Відома, таким чином, точна дата проведення першої організованої міжнародної туристської подорожі — у 1863 р. група англійських туристів відвідала Щвейцарію. Однак і в цей час закордонні туристські поїздки були через свою дорожнеч}' доступні лише обраним.

Поява автомобіля ще більше збільшує рухливість населення і «скорочує» відстані. Традиційні курорти в двадцяті роки нашого століття стають тісними. З'являються нові курорти в Італії, Франції, США — Канни, Сен-Тропез. Ріміні, Сан-Ремо, Майамі.

Якісне зрушення в характері рекреації відбувається в період між першою і дрзтий світовими війнами: поїздки починають починатися не тільки для розваги і лікування, але і з пізнавальними цілями. Підсилюється тяга до безпосереднього знайомства з природними, культурно-історичними, архітектурними й іншими скарбами своєї країни й інших країн світу. І все-таки туризм не носив ще масового характер)", хоча вже і не був туризмом одинаків. У туризм утягують досить широкі шари інтелігенції.

Після другої світової війни, наприкінці 40-х років, починається сучасний етап у розвитку внутрішнього і міжнародного туризм}'.

Про динамічність рекреації красномовно говорять статистичні дані розвитку міжнародного туризму: у 1950 р. число іноземних туристів у світі досягало 25 млн.чоловік. у 1970 р. — 169, у 1973 р. — 213 млн.чоловік. очевидно, до 1980 р. у міжнародний туризм буде затучено 300-350 млн. людина. У середньому чисельність іноземних туристів щорічно зростає на 10%.

2. Дані по розвитку внутрішнього туризм)" в порівнянному виді відсутні. Але все-таки ряд дослідників і Міжнародна Туристська Організація оцінюють загальносвітову чисельність вігутрішніх туристів числом, близьким до мільярда чоловік. У найбільше економічно розвитих державах у туризм залучено до 50 % населення.

Що ж стало головними причинами настільки динамічного росту туризму? Причин багато. Головна ж, основна -стрімке зростання продуктивності суспільної праці в сфері матеріального виробництва, викликане науково-технічною революцією, що збігається за часом з етапом масового туризм}'.

Підвищення матеріального, а слідом за ним і поступового росту культурного рівня населення приводить до істотних зрушень у структурі споживання, що виражаються в тім, що в населення швидше зростають запити в послугах, чим у матеріальній благах. Це зв'язано з тим, що елементарні потреби людини (харчування, одяг і житло) відносно більш однобічні і мають відносну межу насичення в порівнянні з піднесеними потребами, що відносяться до інтелектуальних запитів людини. Те, що в минулому було доступно лише привілейованим шарам, тепер стає доступним широким масам працюючого населення.

Ріст продуктивності праці в сфері матеріального виробництва привів до того, що на створення суспільного продукт)" затрачається менше часу. Уся маса часу за рік складає 8760 ч. чи. округлено, 9000 ч. У 1850 р. вона розподілялася в такий спосіб: 5000 ч.- робочий час, 3000 ч.- сон і 1000 ч.- позаробочий час (без сну). Через сто двадцять п'ять років відповідно: 3000. 3000, і 3000 ч.

Таким чином, створюються об'єктивні економічно обумовлені передумови для систематичного скорочення робочого часу і збільшення вільного часу.

У 1965 р. у СРСР був уведений п'ятиденний робочий тиждень.

Отже, одним з істотних факторів росту рекреаційної діяльності і є збільшення масиву вільного часу трудящих.

Наступить час. коли співвідношення позаробочого і робочого час) зміниться на користь позаробочого. Безумовно, і тоді с)ть людини не перестане складати виробнича діяльність, природне прагнення до праці.

Матеріальною передумовою масовості рекреації з'явився також прогрес на транспорті. При цьому справа не тільки в різкому збільшенні швидкостей, але й у значному зниженні транспортних тарифів і різкому збільшенні числа перевізних засобів у суспільному секторі, а також у наявності великої кількості особистих транспортних засобів. У світі нараховується більш 0,5 млрд. особистих автомобілів.

Збільшення швидкості при цьом) дозволяє різко скоротити час перебування в дорозі і за цей рахунок збільшити час перебування в рекреаційному чи районі центрі, а також відвідати віддалені від місця прожігвання райони. На сьогоднішній день на надзвуковому літак)- з Європи в будь-яку точку земної кулі можна потрапити в межах 24 годин.

Істотним фактором росту рекреаційних міграцій є також негативні наслідки концентрації населення у великих індустріальних центрах і сучасних виробничій умовах. Механізація й автоматизація виробничих процесів скорочують фізичні навантаження, що саме по соб: не погано, але відсутність фізичних навантажень і у позаробочий час приводить до хвороби XXстоліття — гіподинамії (недостатності рух)). У зв'язку з цим збільшується роль активної рекреаційної діяльності, що компенсує в якомусь ступені недолік

Гіподинамія супроводжується «емоційною )томою», що робить негативний вплив на здоров'я. «Емоційна утома» викликається складністю сучасного виробництва і специфічних умов позаробочої діяльності. Мова йде про достаток швидко мінливих зорових і звукових подразників, забрудненні повітря, великій кількості інформації, переодичної теплової дискомфортности (літній перегрів). Рекреаційна діяльність — це віддушина, що задовольняє природну тяту людини до природи.

У самім, справі зараз рекреаційні міграції обчислюються десятками і навіть сотнями мільйонів. Уже є чимало країн, де кількість приїжджаючих за рік туристів набагато перевершує чисельність населення цих країн. Наприклад в Австрію прибуває більше 9 млн. туристів при числі жителів 7,5 млн. чоловік, а у Швейцарію — 7 млн. при числі жителів 6.2 млн. чоловік, на Багамські острови — 1.5 млн. туристів при числі жителів 150 тис. чоловік.

3. ОСНОВШ ФУНКЦІЇ РЕКРЕАЦІЇ

Безупинно зростаючі темпи і масштаби рекреації з усією гостротою порушили питання про сутність цього соціально-економічного явища і його основних функцій.

Саме сучасний рівень розвитку продуктивних сил і існуючі в різних країнах конкретні суспільні відносини лежать в основі розвитку умов і форм життєдіяльності людини, пояснюють темпи росту і масовість рекреації, її зміст.

Рекреація відноситься зараз до такого вибіркового виду діяльності, що стає необхідною умовою нормального людського життя, засобом компенсації напруги, засобом відновлення працездатності, умовою продовження самого виробництва. Основна її задача з погляду інтересів суспільства — відновлення і розвиток фізичних і психічних сил кожного члена суспільства, усебічний розвиток його духовного світу. При цьому вищою потребою, що повинна задовольнятися в першу черг}', є розвиток духовного світ)' людини, його творчих здібностей. Рекреація — невід'ємна частина соціального розвитку суспільства, складений елемент способу життя.

Хоча в науці дотепер не існує загальноприйнятої класифікації суспільних функцій рекреації. їхній можна було б розділити на 3 основні групи: медико-біологічну; соціально-культурну; економічну.

Мєдико-біо.чогічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Оздоровлення через туризм — один зі шляхів рішення проблеми зняття виробничого і позавиробничого психологічного стомлення людини. Але це не єдиний, зрозуміло, шлях. Так, наприклад, ученими ведуться пошуки оптимального територіального планування міст майбутнього, які б зрівноважили взаємодія людини з навколишнім середовищем у міських умовах.

Соціально-культурна функція — це провідна функція рекреації. Культурні чи духовні потреби — це потреби пізнання в самому широком} змісті, пізнання навколишнього світ} і свого місця в ньому, пізнання зміст} і призначення свого існування. ТЧріізм відкриває великі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичяими і соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й усього світ}".

Серед економічних функцій рекреації головне місце належить такій з них, як просте і расширене відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується здатність трудящих до праці, збільшується тривалість період} збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворюваності, підвищення життєвого тонусу.

В умовах ринкових відносин рекреація виконує й інші економічні функції. Це. наприклад, такі як:

1. прискорений розвиток господарської структури визначеної частини території країни:

2. розширення сфери додатка праці, тобто збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування й у галузях, зв'язаних з рекреацією побічно:

3. істотний вплив на структур}" балансу грошових доходів і витрат населення по території країни на користь рекреаційних районів;

4. підвищення ефективності іноземного туризму як джерела одержання іноземної валюти.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

З економічних аспектів рекреації зупинимося на питаннях економічної ефективності міжнародного туризм}'. З цього не випливає, шо інші економічні аспекти менш важливі. Справа в тім. що туризм, як економічне явище, уперше виявив себе на міжнародному рівні. Більш того, будучи однієї з форм економічних зв'язків між країнами, міжнародний туризм уже давно не тільки враховується національними статистичними органами, але і розглядається як важливий засіб збільшення платоспроможності країни, як складений елемент внутрішньої і зовнішньої економічної політики. До того ж обсяг валютних надходжень від міжнародного туризму росте більш швидкими темпами, чим чисельність іноземних туристів. За останні 20 років число туристів збільшилося в 8,7 рази, а валютні надходження — майже в 19 разів.

Міжнародний туризм як форма зовнішніх економічних зв'язків відрізняється поруч специфічних рис. Найважливішої з них є те. що тут предметами купівлі -продаж} на світовому ринку виступають такі товари і послуги, що не мають здатність до прямого зовнішньоторговельного обміну. Послуги, надані туристу у формі розміщення в готелі. харчування, екскурсій, прання білизни і т.д.. носять характер товару.

Особливо варто підкреслити, що продаються і купуються не тільки товари і послуги, але і природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси. При цьому вони не відриваються від території, як це має місце в традиційному експорті. Як і всякі ресурси, вони мають запаси, обумовлені в даному випадку критичним порогом навантаження на них з боку туристів і матеріально-технічної бази рекреаційної галузі. Валютні надходження від міжнародного туризм}", утім як і доходи від внутрішнього туризму, у своїй першооснові представляються своєрідною рекреаційною рентою за визначні пам'ятки, цілющі й унікальні властивості території.

Інша особливість полягає в том}, що суспільна праця, витрачена на виробництво послуг і товарів, реалізується на місці. Іуг має місце не пересування товару до потенційного покупця, а навпаки, покупець пересувається до товару, що скорочує час кругообігу капітал}". Так, реалізація продукції сільського господарства на місці стимулює розвиток сільського господарства приміського тип}', вирощування ранніх скоростиглих сортів овочів і фруктів. Ефект при цьому досягається двоякий. По-перше, такі овочі і фрукти більш високо цінуються, по-друге, реалізація цієї' сільськогосподарської продукції у віддалених від місця їхнього вирощування районах, наприклад експорт за кордон, не

завжди можлива й у всякому разі спол)-чена зі значними витратами по упакуванню транспортуванню і збереженню. Наприклад. З Югославії через іноземний туризм у 1974 р. було «вивезене» більш 4 тис. т молока, більш 10 тис. т м'яса, 4,3 тис. т олії. 3,7 млн.яєць, 40 тис.т овочів. 83 тис. гектолітрів вина, 63 тис. т бензину.

Друга перевага полягає в тім, що такий експорт дає можливість продавати за іноземну валюту більш широкий набір таких товарів і послуг, що інакше не був би ніколи проданий за іноземну валют)-. Крім того, товари, продані іноземним туристам, також обкладаються податком в іноземній валюті.

Туризм значно сприяє збільшенню надходжень в іноземній валюті від міжнародних пасажирських перевезень.

Країна, що приймає туриста, одержує визначений ефект від великої різниці між місцевою і роздрібною ціною, що сплачує турист за товари, і оптовою ціною, що діє при експорті цих товарів.

Істотно важлива і така особливість міжнародного туризму, як швидкість одержання іноземної валюти. Тут реалізація рекреаційних товарів і послуг здійснюється за готівку, а не в кредит, як це часто буває в зовнішній торгівлі. Щоб налагодити експортне виробництво в інших сферах господарства і дістати прибуток у валюті, потрібні багато років.

Зі сказаного неважко зробити висновок, що міжнародний туризм може впливати на рівень і структуру національного доход) країни, на її платіжний баланс. Більш того, за певних умов розвиток іноземного торизму може бути спрямовано на прискорення економічного розвитку країни.

Географія валютних надходжень відрізняється великою нерівномірністю. На закордонну Європу і Північну Америк) стійко приходиться біля чотирьох п'ятих усіх валютних надходжень.

При цьому тільки деякі з впсокорозвинених країн мають позитивне сальдо туристського балансу: Італія, Австрія, Швейцарія, Франція. Позитивне сальдо туризм) мають, як правило, середньорозвинуті і країни, що розвиваються, у яких слабко розвитий пасивний туризм.

У ряді країн надходження від іноземного туризму зайняли одне з перших місць у списку експортних областей: перше місце в Іспанії. Мексиці. Греції; друге і третє — в Австрії. Швейцарії, Італії, Данії, Ірландії, Марокко, Кенії. У деяких країнах щорічні надходження від іноземних туристів обчислюються цифрою в 1 млрд. доларів і вище, але серед них лише не багато хто мають позитивне туристське сальдо. З усіх країн поки лише Іспанія й Італія мають позитивне туристське сальдо більш 1 млрд. дол. Позитивне туристське сальдо мають усі країни Карибського і Средиземноморского басейнів.

Для великих високорозвинених кап. Країн характерним є значне негативне туристське сальдо. У перш)- чергу, це відноситься до СІЛА і ФРН (більш 1,5 млрд. дол. перманентно), і в меншому ступені, до Канади, Бельгії, Швеції і ряду інших країн.

Хоча ця проблема і мало вивчена, однак відомо, що країна, що приймає туристів, на отримай) валют) імпортує з країни-відправника туристів товари. Що позитивно впливає на національний доход країни- відправника. «Вивозяться» звички і смаки країни-відправника. тобто прийом туристів стає стимулом, що спонукує до нових видів традиційного експорт)-. Звичайно приводяться насту пні аргументи на користь туризму.

1. Іноземний туризм дозволяє використовувати такі ресурси, що ні промисловість, ні сільське господарство не використовують. Іншими словами, туризм розширює спектр природокористування. Особливе значення має освоєння рекреаційних ресурсів у країнах з обмеженими запасами корисних копалин.

2. Одна з позитивних рис іноземного туризм)-, що виділяє його серед інших експортних галузей. — швидкість одержання валюти.

3. При розвитку іноземного туризму реалізуються товари і послуги, що не можуть бути продані при традиційному експорті.

4. Багато економістів вважають, що середні терміни на одержання валютної одиниці в іноземному туризмі нижче, ніж у традиційному експорті, тобто рентабельність іноземного туризм) вище, ніж рентабельність традиційного експорту.

Іноземні вкладники воліють переводити левину частку прибутків від туризму за кордон. Доходи перевезень туристів одержують транспортш авіакомпашї в Європі і США. Недостатньо розвите сільське господарство змушує ввозити для забезпечення іноземних туристів продовольство через границю. Ріст іноземних туристів як правило негативне позначається на рівні споживачів харчових продуктів у країнах, що розвиваються

Крім того, міжнародній туризм у кап. світі контролюється гігантськими багатонаціональними компаніями, річний оборот коленої з який перевищує національний бюджет багатьох країн, що розвиваються. У цьому криється небезпека залежності країн, що розвиваються, від іноземних компаній.

Методика визначення економічної ефективності іноземного туризм) являє собою розрахунок витрат на одержання одиниці іноземної валюти. Наприклад в Угорщині на одержання 1 дол. у сфері іноземного туризму витрати складають 23 форинта, а в традиційному експорті — 60 форинтів.

Розрахунок економічної ефективності (Еф) іноземного туризму виробляється по формулі:

Де В — валютний виторг — брутто (валова) у країні від іноземних туристів; І — імпортоємність товарів і послуг, споживаних іноземними туристами: В-І — виторг — нетто: СВ — суспільні витрати на товари і послуги, спожиті туристами, виражені )■ вітчизняній валюті.

Імпортоємність туристських послуг і товарів — це та кількість іноземної валюти, що країна затратила на імпорт для виробництва цих послуг і товарів. Варто помітити, що іноземний туризм має відносно невелик)- імпортоємність.

Тема 4. Рекреаційна діяльність, її структура і класифікація. Основні типи рекреаційних територій

1. Структурні особливості рекреаційної діяльності

2. Класифікація рекреаційної діяльності

3. Основні типи рекреаційних територій

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Структура діяльності людини у вільний час не менш складна чим у робочий. Скоріше навіть більш складна, тому що в робочий час технологія й організація виробництва жорстко обмежують свободу вибору в діяльності людини. У вільний же час він має велику свободу підсвідомого чи свідомого вибору способу відновлення сил.

Види рекреаційної діяльності, що мають визначену кількість способів реалізації, називають рекреаційними заняттями. Серед сукупності занять, що здійснюються у процесі рекреаційної діяльності, можна виділити власне рекреаційні заняття (купання, прогулянки пішки, збір грибів, ягід, огляд пам'ятників і музеїв і т.д.) на відміну від задоволення повсякденних фізіологічно необхідних потреб (сон, харчування). По типології власне рекреаційних занять можна виділити дві групи, що поєднують чотири основних типи занять.

1. Група відновлення: а) рекреаційно-лікувальні заняття; б) рекреаційно-оздоровчі заняття.

2. Група розвитку: а) рекреаційно-спортивні заняття; б) рекреаційно-пізнавальш заняття. Рекреаційно-лікувальні заняття являють собою систему занять, жорстко обумовлених методами санаторно-курортного лікування і грязелікування. Тип рекреащюнно-оздоровчих занять набагато більш різноманітний. Сюди входять прогулянки, купання, сонячні і повітряні ванни, ігри, пасивний відпочинок, збір грибів і т.д.

Рекрєаційно-сіюртивні заняття спрямовані переважно на розвиток фізичних сил людини. Сюди входять спортивні ігри, вітрильний і моторний водний спорт, лижний спорт, тривалі піші переходи, сходження на гірські вершини.

Рекреацшно-нізнаваіьні заняття покликані духовно розвивати людини. У цю групу входять, наприклад, огляд пам'ятників культури, ознайомлення з природними явищами і т.п.

Багато видів рекреаційних занять у реальній ситуації комбінуються. Наприклад, прогулянка по нових місцях виконує функцію руху і пізнання. Рекреант може свідомо протягом визначеного відрізка часу комбінувати рекреаційні заняття. Очевидно, що чим більше сполучень, тим ефективніше протікає рекреаційна діяльність, тому що в одиницю час)' більше задовольняється рекреаційних потреб.

Стійка комбінація повторюваних рекреаційних занять за визначений відрізок часу одержала назв) циклу рекреаційної діяльності.

Добові цикли можуть багаторазово повторюватися протягом визначеного тривалого відрізка часу. Можна виділити цикли відпустки, життєвий цикл, цикл, характерний для визначеної вікової градації (дитинство, юність. зрілість) і т.д.

Тверді добові цикли, називані режимом дня. мають санаторно-курортне лікування, кваліфікаційний туризм, а менш тверді — саме організовані форми відпочинку.

По суспільній функції і технології виділяється лікувальна, оздоровча, спортивна і пізнавальна рекреаційна діяльність (рекреаційні цикли).

У міжнародній практиці при класифікації цілей прибття міжнародних туристів виділяється, крім того, конгресний туризм.

Лікувально-курортна рекреація розрізняється по основних лікувальних природних факторах: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. Відповідно до них вона поділяється на три основні групи: климатолікуванн я. б а льнео лікування, грязе лікування. У залежності від їхнього сполучення можуть виділятися бальнеогрязелікування, бальнео-кліматоліку вання, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування. Умови лікувально-курортної рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам. Виділювані курортологією території для лікування людей відповідають строго заданому набор}' властивостей.

Відповідно до природних ландшафтних зон усі курорти підрозділяються на наступні типи: 1) рівнинні приморські з перевагою средиземноморского клімату, степового клімату, клімату пустелі, клімату лісів вологих субтропіків, лісового клімат) помірних широт, клімат) напівпустель; 2) рівнинні континентальні курорти включають зони тайгові, лісові, помірного поясу, лісові мусонного клімату помірних широт, степові і лісостепові, субтропічних лісів і напівпустель; 3) гірські курорти включають передгірні низкогірні (від 500 до 1000 м над ур. м.), среднегорные нижнього пояса (від 1000 до 1500). ереднегірні верхнього пояса (від 1500 до 2000 м), високогірні (вище 2000 м).

Оздоровча і спортивна рекреація найбільш різноманітна. Великою популярністю в усьому світі користається к у пально-пляжний відпочинок. Так, якщо в середньому чисельність туристів збільшується на 6-8% у рік. Число іноземних туристів на 10-12%, та кількість «морських» туристів збільшується на 15% у рік. Бюро туризму і відпочинку США опублікувало результати проведеного їми дослідження. З'ясувалося, що 75% туристів США воліє проводити час чи на воді чи біля води. Відпочинок біля води і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, гра в м'яч на пляжі, водяні лижі.

Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд пейзажів, збір грибів і ягід, морських молюсків, коралів і ін.

Маршрутний туризм часто ототожнюють з туризмом узагалі. Він може б>ти спортивним (кваліфікаційним), а може носити аматорський, тобто просто оздоровчий характер. По характері подолання перешкод найчастіше він поділяється на рівнинний і гірський. Цей вид рекреації заснований на прагненні людини переборювати природні перешкоди, протиборствувати з природою, наблизиться до неї. Маршр)тшш туризм тісно зв'язаний з пізнавальним краєзнавчим туризмом, з патріотичним молодіжним р)'хом. За характер}' використовуваних способів він може бути пішохідним, моторизированим і т.д. різний і радіус його дій: місцевий (в околицях) і республіканський.

Великий розвиток одержав водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, водно-лижний спорт, веслування на каное, вітрильний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжным туризмом у рекреаційних комбінатах, що динамічно ростуть на берегах морів, озер і рік.

Усе більш популярним стає підводний спортивний туризм із метою фотополювання і підвідного полювання на морських тваринах. Пізнавальний аспект має, наприклад археолгічний підводний туризм, який розвивається в средиземноморских країнах, де туристів приваблюють руїни античних міст-портів під водою. Великі перспективи підвідного туризму маються в тропічних країнах на коралових рифах.

Відома популярність риболовного туризму. Про його роль можна судити, наприклад, по частці витрат на придбання населенням США рибальського і мисливського спорядження в загальних витратах на рекреаційні товари -26%.

Мисливський туризм. Полювання зв'язане з подорожжю переслідує як головну мету відпочинок у природі, а не матеріальне збагачення. Такі види туризму як фото- і кінополювання відносяться до пізнавальної форми туризму.

Гірсько-лижний туризмза останні роки одержує стрімкий розвиток. Створюються спеціалізовані гірськолижні курорти з розвинутою системою обслуговування.

Альпінізм також стає більш масовим. Усі сугубо рекреаційно-спортивні заняття пред'являють високі і досить однозначні вимоги до природно- територіальних комплексів. Це відбивається в спортивних нормативах, що визначають тип і кількість підлягаючих подоланню перешкод, характеристиці трас і т.п.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються сугубо пізнавальні рекреаційні заняття, зв'язані з інформаційним «споживанням» культурних цінностей, тобто з оглядом культурно-історичних пам'ятників, архітектурних ансамблів, а також з ознайомленням з новими районами, країнами, з їхньою етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами. Наприклад, Долина Гейзерів на Камчатці. Один з пізнавальних видів рекреаційної діяльності — спостереження за тваринами. Пізнавальні мотиви міграційної рекреації знаходяться с прямому зв'язку з культурним рівнем населення, а також з цільовими настановами рекреаційної галузі.

Своєрідне місце в міжнародному і вн)тріпшьому туризмі займають конгресний туризм, виставки, ярмарки, спортивні змагання, фестивалі і паломництво по «святих місцях».ці заходи викликають досить значні туристські потоки.

Конгресний туризм зв'язаний з розширенням науково-технічних контактів між фахівцями і вченими. Валютні надходження від кожного учасника конгресу в 2-3 рази більше, ніж від звичайного туриста, тому багато країн зацікавлені в розвитку активного конгресного туризму.

Розподіл вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденне, щотижневе і щорічне є важливим у методичному відношенні, тому що є основою при вивченні структури відпочинку.

Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо зв'язані з житлом і міським середовищем і їхньою просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного час) зв'язано з розміщенням рекреаційних об'єктів курортного

По характері рекреація поділяється на регламентовану (чи сплановану) і самодіяльну.

Регламентована, чи. як вона частіше називається планова, рекреація являє собою подорож і перебування по точному, заздалегідь оголошеному регламенту. Рекреанти забезпечаться комплексом послуг по заздалегідь придбаній ттівці на певний строк (що відпочивають у санаторіях, будинках відпочинку і на турбазах).

Під самодіяльною неорганізованою рекреацією розуміється самостійна подорож рекреанта, не зв'язаного ніякими взаємними зобов'язаннями з рекреаційними підприємствами.

По числу з'часников розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальним розуміється подорож не тільки однієї людини, але і родини.

По ознаці рухливості туризм поділяється на стаціонарний і кочовий.

При виділенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на визначеному курорті. До стаціонарних форм туризму відносяться лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму.

Кочовий туризм припускає постійне пересування, зміну місцеперебування. Тут перебування носить підлеглий характер.

По характері використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовші чи чартерний), залізничний, пароплавний (морський, річковий, озерний).

На долю автотранспорту приходиться 3/4 усіх світових пасажирських перевезень. У Західній Європі близько 70% туристів подорожують на індивідуальному автомобілі, а в 50-і роки ця цифра складала близько 25%. У США цей показник дорівнює 90%.

Широке поширення одержали чартерні авіаційні перевезення туристів. Чартерний літак — це літак, орендований на разове перевезення чи на кілька польотів.

Залізничні туристські перевезення менш поширені, особливо в невеликих по території країнах. Залізничний транспорт намагається витримати конкуренцію з боку інших видів транспорт} шляхом підвищення комфорту і швидкостей до 200 — 250 кму годину.

Роль морського транспорту в туризмі росте лише по лінії здійснення поромних перевезень, у часности автомобілів туристів. А в останнє десятиліття також стрімко росте круїзний туризм. Круїз — це морська подорож, як правило, по замкнутому колу на тому самом) судні по визначеному маршруті з з)тпшками в місцях, що представляють інтерес, чи ж у місцях, що с відправними пунктами для екскурсій. Круїзне плавання стає переважною формою експлуатації сучасного пасажирського флоту.

Основні маршрути круїзів спрямовані до теплих морів. Найбільш розвиті круїзні подорожі по Середземномор'ї, особливо велика інтенсивність круїзів у водах грецького архіпелаг)'. За Середземномор'ям випливає Карибський район.

де передують по числу прибуттів круїзних туристів Багамські острова. По розмах} виділяються також морські порти скандинавських країн. Швидкими темпами росте число круїзних рейсів у Тихоокеанському басейні.

По правовом} статусу туризм поділяється на національний (внлтрішній), тобто туризм у межах власної країни і міжнародний, чи іноземний туризм.

По тривалості перебування міжнародний туризм поділяється на короткостроковий і тривалий. Якщо тривалість туристської подорожі чи перебування складає не більш трьох діб, то його відносять до короткострокового туризму, а більш трьох діб — до тривалого.

Основні тиші рекреаційних територій

У рішенні сучасних проблем виділення ареалів для тривалого заміського відпочинку спостерігається дві основні тенденції: 1) розвиток «урбанізованих» рекреаційних територій на базі курортних населених чи пунктів цілих курортних агломерацій; 2) розвиток рекреації на межселених територіях шляхом створення рекреаційних парків. До проміжних рекреаційних територій можна віднести ареали відпочинку в сільській місцевості.

Серед територій першого тип}' масове поширення в усьому світі одержали приморські райони відпочинку, лікувально-санаторні окремі курорти і курортні райони, гірничо-лижні туристські комплекси.

Приморські рекреаційні райони, мабуть самі бурхливо розвиваються з всіх існуючих районів рекреації. Навряд чи можна помилитися, якщо сказати, що по чисельності приб}заючих рекреантів вони займають др}те місце після інтенсивно відвідуваних туристами столиць світу.

До «урбанизированих» форм організації рекреаційної діяльності відносяться також санаторно-лікувальні курорти, що використовують ряд факторів географічного середовища в профиіактичних і лікувально-відбудовних цілях. Давно відома можливість таких природних факторів, як клімат, мінеральні води і лікувальні грязі, робити лікувальний еффект при багатьох захворюваннях, а також запобігати їх. У сьогодення час лікувальний туризм випробує визначений спад. Особливо це характерно для капстран. Але все-таки санаторно-лікувальна рекреація продовжує залишатися значним фактором як внутрішнього так і міжнародного туризму.

В останні роки стрімко росте число міжнародних гірсько-лижних к}рортів, необхідними умовами яких є такі природні фактори, як наявність сніжного покриву не менш трьох місяців у році, комфортні кліматичні умови, сніголавинна безпека.

Приблизно 100 країн світу мають національні парки. А усього нараховується близько 1200 національних парків і еквівалентних їм територій площею 130 млн.га.

Національні парки мають наступні основні задачі: 1) охорона найбільш чудових природних (чи малоокультурених ландшафтів); 2) організація бази для наукових досліджень у природних умовах; 3) створення умов для пізнавального туризм}'; 4) природоохоронна виховна робота.

Парки підрозділяються на три основних функціональних типи: 1) оздоровчий, 2) спортивний, 3) пізнавальний.

Оздоровчі спортивні рекреаційні парки включають чотири підтипи по перевазі якого-небудь цикл}' рекреаційних занять: а) прогулянкові, б) спортивні, в) мисливські-рибальські, г) змішані парки, що характеризуються об'єднанням двох чи трьох груп занять.

Пізнавальний тіш рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. У залежності від джерела пізнання можна виділити два підтшш пізнавальних парків: а) пізнавально-к} льтурні, куди відносяться архітектурно-історичні, етнографічні й інші парки; б) пізнавально-природні, до яких відносяться тільки місця з унікальними й екзотичними природними явищами й об'єктами, але і простору, що мають типові риси визначених природних зон, поясів, ландшафтів.

Тема 5. Рекреаційні потреби як основа теріггоріально-часової організації рекреаційної діяльності

1. Поняття про суспільні, групові та особисті рекреаційні потреби

2. Сучасні дослідження рекреаційних потреб

3. Методи дослідження рекреаційних потреб

ВЗАЄМОДІЯ СУСПІЛЬНИХ, ГРУПОВИХ І ІНДИВІДУАЛЬНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОТРЕБ

Дослідники в області рекреаційної географії вважають, що просторово-часову динамік}" і териториальну організацію рекреаційної діяльності визначають суспільні, групові й індивідуальні рекреаційні потреби.

Рекреаційні потреби проявляються на трьох рівнях організації людей: суспільство — група — індивід.

Суспільні рекреаційні потреби є ведучими. їх можна визначити насамперед як потреби суспільства у відновленні фізичних і психічних сил, а також усебічному розвитку всіх його членів.

Групові рекреаційні потреби відбивають зміст потреб визначених соціальних і вікових груп населення.

Індивідуальні рекреаційні потреби містять у собі безліч рекреащйних занять, що задовольняють ці потреби в зміні звичної обстановки, у відновленні здоров'я, знятті стомлення, у пізнанні навколишнього світ}, у подоланні перешкод, задоволенні эстетических потреб, у духовному обагащении, утечі від повсякденності і т.д.

Індивідуальні рекреаційні потреби у своїй своєрідності, що постійно розвішається, впливають на структур} і своєрідність рекреаційних потреб соціальної групи, до якого належать індивіди, а діяльність соціальних груп сприяє формуванню суспільних рекреащйних потреб. Однак такий вплив індивідуальних і групових рекреаційних потреб на суспільні рекреаційні потреби є вторинним. Ведучим і визначальним служить зворотний вплив.

НАПРЯМКИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОТРЕБ

Вивчення обсяг} і структури рекреащйних потреб не є задачею географії. Це задача інших наук. Але в умовах міждисциплінарної взаємодії рекреаційна географія змушена не тільки використовувати результати інших наук, але і формулювати вимоги до них.

Вибираючи вид рекреації і географічний район відпочинку, чи людина група людей керуються визначеними цілями, установками, потягами. При цьому потреби індивідів і груп людей дефференцируются по самих різних ознаках, у том) числі і по регіональним.

Така широта дослідження об'єктивно випливає з того, що формування рекреаційних потреб відбувається під впливом комплекс)" факторів, що можуть бути згруповані в такий спосіб:

1. соціально-економічні фактори: рівень розвитку продуктивних сил; рівень виробництва споживчих благ, у тому числі послуг; рівень розвитку сфери відпочинку і туризму; реальні грошові доходи населення; роздрібні ціни на товари і послуги, у том)' числі рекреаційні: рівень розвитку транспортної інфраструктурн * транспортних засобів; тривалість відпусток; постановка реклами й інформації про рекреаційні райони і маршрути; соціальний і професійний склад населення: рівень культурного життя; рухливість населення; національні традиції.

2. Демографічні фактори: співвідношення міського і сільського населення (ступінь урбанізації); половозрастная структура населення; склад і розмір родини; особливості розселення.

3. Соціально-психологічні фактори: інтенсивність культурних і ділових зв'язків (коммуникобельность), тип культурного життя; вплив модіг.ціннісні орієнтації.

4. Медико-біологічні фактори: стан здоров'я населення.

5. Природні фактори: природна зона, у якій проживає людину: особливості географічного положення стосовно моря, горам і т.п.

Одне з найважливіших питань економічної оцінки рекреаційних потреб — визначення ступеня задоволення потреб населення в рекреаційних послугах на сучасному етапі економічного розвитку.

Економічні підходи до вивчення потреб. Є 2 основних підходи: 1. нормативний, 2. поведінковий.

Нормативний: існують визначені норми і стандарти для кожної людини.

Поведінковий: досліджують поводження людей у сфері споживання.

Об'єкт дослідження — платоспроможний попит, він є проявом потреб людей. І в першому і в другом)' випадку використовується статистичний метод. Він не завжди відбиває реальну картин)". У міжнародній практиці використовують коефіцієнт Енгеля (коеф. добробуту нації") = частка витрат нації на придбання продовольства, виражена в % від загального обсяг) споживання. Чим менше коефіцієнт Енгеля, тим велика частка витрачається на придбання товарів додаткового споживання (тури, п)тівки). Коефіцієнт еластичності — величина зміни попит)' при зміні ціни на 1% (чи доход)). e=d/D: d/P-і еластичність за ціною. е= d/D: dPi/Pi-і еластичність по доход)'. Чим більше коефіцієнт еластичності, тим більше еластичний попит. Наприклад, з 1989 по 1993 рік доходу ФРН збільшився на 19%. витрати на т)ризм збільшилися на 21 %.

Математичні методи дослідження рекреаційних потреб.

Урбанізованість — відбиває залежність між досліджуваним населенням і далекістю даного населеного пункту від рекреаційного об'єкта. Модель Пирожника (1986). Основа — фонд відпускного час) дорівнює добутку зайнятих у господарстві, що користаються тривалою відпусткою. Тут враховується тривалість відпустки, виборчі можливості використання людьми різних видів відпочинку і туризму. Тобто фонд відпускного часу розглядається як потенційний попит на різні види відпочинку і туризму.

Рекреаційна потреба є практично виявлена необхідність. Задоволення нею зв'язано з необхідністю, а також з можливістю віфобництва рекреаційних товарів і послуг. Необхідність і можливість переплітаються, форм)точи так називані сформовані потреби в даній країні й інших країнах.

Медико-біологічний асект вивчення рекреаційних потреб полягає у визначенні обсяг)' і структури санаторно-курортного лікування. На основі регіональної медичної статистики курортологами розробляються зведені баланси потреб у санаторно-курортному лікуванні і можливості їхнього задоволення.

Потреби в курортній мережі розраховуються, як правило, виходячи з нормативів, запропонованих інститутом к)рортології і фізіотерапії і виражених числом місць на 1000 жителів.

Мало вивчені з медико-біологічної точки зору потреби оздоровлення. У літературі зустрічаються самі загальні зведення про медико-біологічні функції рекреаційної діяльності. Це перш за все активні види рекреаційної діяльності (м'язове навантаження) і розмаїтість рекреаційної діяльності (переключення з одного вид) діяльності на іншій).

Слабко вивченим залишається питання вплив) місця і час) відпочинку на організм людини в залежності від місця його проживання, віку, соціальної приналежності, тип)' нервової системи і т.п.

Соціологічна структура вивчення рекреаційних потреб — розглядає історичну, соціальну, психологічну категорію. Поняття цензной орієнтації — характеризує ті цінності, що властиві окремо узятій чи групі особистості. Цензная орієнтація залежить від культури розвитку особистості, соціального рівня, освітнього ценз), рівня доходів і т.д.

Соціологічні і соціально-психологічні дослідження рекреаційних потреб спрямовані на вивчення діалектичного взаємозв'язку рекреаційних потреб соціальних груп і індивідів з навколишнім середовищем.

Різні соціальні і вікові групи людей виявляють специфічні вимоги в процесі рекреаційної діяльності. Безумовно, усієї розмаїтості вимог врахувати неможливо. Однак наукове обгрунтування класифікації вибірковості різних груп відпочиваючих до природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів, до визначених типів рекреаційних районів, до набор) рекреаційних занять, до особливостей планувальної структури місць відпочинку, до ступеня активності проведення рекреації, до тісноти соціальних і вікових контактів і т.д. має першорядне значення для террирориальной організації рекреаційної діяльності.

Соціологічні дослідження рекреаційних потреб пероводятея комплексно. У них виділяються наступні етапи:

1. вивчення сучасних тенденцій відпочинку на основі існ)точих статистичних даних;

2. вироблення попередніх положень зв'язаних зі змістом рекреації і перспективою її розвитку;

3. проведення анкетних опитувань населення;

4. розробка гіпотез перспективного розвитку рекреації;

5. розробка теоретичних положень, заснованих на перевірці репрезентативних даних.

Для вивчення рекреаційних потреб застосовуються звичайно методи вибіркового зондаж), що виходять зі статистичної можливості «описати ціле на основі частини».

Опитування всього населення зв'язаний з величезними витратами і складною організацією.

Анкетні опитування проводяться по територіальній ознаці, причому в двох середовищах: 1) за місцем роботи і проживання; 2) по місцеві чи відпочинку туристської подорожі. При опитуваннях використовується модель соціально-демографічного склад)' населення.

Опитування за місцем роботи і проживання дозволяє виявити частот)" рекреації, тривалість, сезонність, структуру, географічне тяжіння до визначених рекреаційних районів. Вивчені тенденції допоможуть у справі просторової організації рекреаційних територій, а також у виборі номенклатури установ відпочинку й обслуговування.

При проведенні анкетного опитування за місцем роботи і проживання застосовується метод інтерв'ювання на основі стратифікованої вибірки. Проблема виділення вибірки зв'язана з неоднорідністю населення.

За даними цього дослідження, найбільш популярні лісові території, морські узбережжя, території, що межують з водяними басейнами. Перевага віддається трьом категоріям місцевості: ліс (34,5%), море (28,1%), ріка-озеро (29,5%)і зближенням ліс-море, ліс-ріка (озеро) при дуже невеликом)" прагненні відпочивати в горах (5,5%) і майже повній відсутності попит)" на степовий ландшафт (0,1%). Як було встановлено, найбільший вплив на вибір ландшафт)" відпочинку робить вікова структура населення. Так, з віком збільшується тяжіння міського населення до лісу: у віковій групі (16 — 24) бажають провести відпустку в лісі 31,3%, а в групі (60 і старше) уже 47%. Навпаки, любов до гір більш присуща молоді — віковій групі (16 — 24) 9%.

Лік вальним джерелам віддають переваг)" пенсіонери. Цікаво відзначити, що за даними опитування, відпочинок на морі не настільки популярний, як відпочинок у лісі й у ріки. Однак, з іншого боку, установлено, що найбільш характерною тенденцією для всього міського населення є різкий ріст прагнення до відпочинку на Чорноморському узбережжі.

На закінчення необхідно підкреслити, що вивчення рекреаційних потреб складає лише перш)" важливу ступінь на шлях) до виявлення закономірностей формування, функціонування і розвитку територіальних рекреаційних систем. Результати соціологічних досліджень необхідно доповнювати рекомендаціями курортологів, гігієністів, медиків, економістів, екологів і інших фахівців, тому що не будь-які бажання людей можуть відповідати науково обгрунтованим вимогам медичної науки, природоохоронним задачам і економічним можливостям держави.

Тема. 6. Рекреаційна галузь, умови та фактори її розвитку і територіальної організації

1. Місце і роль рекреаційної галузі у системі суспільного поділ)" праці. Структура і управління

2. Умови та фактори територіальної організації рекреаційної галузі

3.Проблеми вивчення рекреаційної ємності території

Рекреаційне обслуговування відноситься до невиробничої сфери, яка поєднує усі види діяльності, що мають справ) з розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ, а також із тими відносинами, що складаються в суспільстві.

Робота працівників по організації рекреаційної діяльності й обслуговуванню рекреантів має своїм об'єктом людину й умови. )■ яких проходить її відпочинок. Результати їхньої праці можна в загальному плані трактувати як забезпечення умов раціональної організації вільного часу населення.

У нашій країні маються всі об'єктивні умови для перетворення рекреаційного обслуговування в плановая)" самостійну галузь. Однак поки вона розпилена в десятках відомств, що гальмує її прогрес. Дотепер, наприклад, рекреаційна галузь не є юридичним землекористувачем і лісокористувачем, чим відрізняється від сільського господарства і лісової промисловості, з якими в неї неминуча у зв'язку з таким положенням справи конкуренція в ряді районів країни.

У зв'язку з цим постає питання про дефініцію рекреаційної галузі. Класифікаційною одиницею будь-якої галузі є підприємства, установи, організації, що характеризуються єдністю викон)'ваних функцій, визначеною адміністративною відособленістю і технологічною однорідністю. У галузі групуються господарські одиниці, що виконують однотипні економічні чи функції соціальні види діяльності.

Вихідною посилкою для виділення галузі (будь-якого самостійного підрозділу) господарства країни є виділення в системі суспільного поділ)" праці специфічного вид) трудової діяльності. Як відомо, рекреанти використовують предмети споживання, створені як у матеріальному виробництві, так і в не виробничій сфері. Це — засоби пересування і розміщення, продукти, зроблені в системі суспільного харчування, сувеніри, предмети туристського поб)ту. користування комплексом поб)тових послуг і т.д.

По ознаці кінцевого споживання матеріальних і нематеріальних благ можна було б віднести всі підприємства, послугами яких користаються рекреанти, до рекреаційної галузі. Багато дослідників під цією сукупністю розуміють так називай) «індустрію туризму». Однак необхідно розмежовувати поняття «рекреаційна галузь» і «індустрія туризму». Оскільки об'єктиви)" основ)" структури галузей народного господарства складає суспільний поділ праці, а не ознака кінцівки споживання, оскільки останній може служити критерієм віднесення ряд)" підприємств не до галузі, а до збірного поняття «індустрії туризм)». Іншими словами, у галузі реалізується основний технологічний процес, а в «індустрії туризму» крім нього і всі реальні господарські зв'язки, що виникають при організації обслуговування рекреанта.

Для )точнення поняття рекреаційної галузі розділимо підприємства, що обслуговують рекреантів, по ступені зв'язку з власне рекреаційною діяльністю на первинні, вторинні і третинні.

1. Первинні підприємства безпосередньо обслуговують рекреантів. Основною формою таких підприємств "у світовій практиці є бюро подорожей і екскурсій (туристські фірми).

Вони діють у місцях постійного проживання рекреантів, забезпечують їх точною інформацією про рекреаційні райони і транспортні засоби, якими вони можуть скористатися, укладають договори з бюро подорожей рекреаційних районів про розміщення рекреантів даного населеного пункту, організують екскурсії, подорожі і т.п. У функції бюро подорожей у рекреаційних районах входить розміщення рекреантів у готелях, організація екскурсій, контроль за виконанням умов договору по забезпеченню послугами рекреантів.

До первинних відносяться транспортні підприємства, що забезпечують перевезення рекреантів від постійного місця проживання до рекреаційного району і назад, а також пересування усередині рекреаційного району.

До цього вид)" відносяться також підприємства розміщення (туристські бази, готелі і т.д.), підприємства громадського харчування для рекреантів, підприємства по догляд}' за рекреаційними парками й ін.

2. Вторинні підприємства. До них відносяться підприємства життєзабезпечення — це мережа громадського харчування, роздрібної торгівлі, комунального і побутового "обслуговування населення, внутрішній транспорт і неспеціалізований на туристських перевезеннях зовнішній транспорт, будіндустрія.

Постає питання: чи можна відносити вторинні підприємства до рекреаційної галузі? Воно може вирішуватися відповідно до рівня їхньої рекреаційної спеціалізації. Рівень спеціалізації визначається по співвідношенню у використанні підприємств рекреантами і місцевими жителями.

3. Третинні підприємства. — це підприємства, що відносяться до інших галузей господарства, але які залучені в

рекреаційне обслуговування. Саме через ці підприємства рекреаційна галузь впливає на інші галузі на загальрайонному і загальнодержавному рівнях. Це як правило підприємства промисловості і сільського господарства, що обслуговують усе населення, але задовольняють і потреби рекреантів. Вони виготовляють туристський інвентар і спорядження, спеціальні туристські засоби пересування й ін. Спеціально проведене дослідження в США показало, що в сферу обслуговування туристів залучено 24 галузі господарства країни, для яких «індустрія туризму» не є основною сферою діяльності. Підприємства третьої групи, зрозуміло, не можуть бути віднесеш до рекреаційної галузі, тому що, по-перше, хоча випуск туристських товарів у них і великий, але не є профільним, а, по-друге, при їхньому включенні в рекреаційну галузь не дотримується принцип технологічної однорідності.

Задоволення рекреаційних потреб може бути забезпечено тільки на основі скоординованої діяльності первинних, вторинних і третинних підприємств. Координація діяльності складових елементів «індустрії туризму» здійснюється в більшості випадків на основі оренди, без якої функціонування рекреаційної галузі неможливо. Наприклад, такі засоби, як літаки, пасажирські судна, потяги, можуть бути використані тільки шляхом оренди. У нас в країні створення організаційних основ курортного лікування і туризму відбувалося в рамках профспілок. Безпосередньо організацією курортного лікування, відпочинку і туризму в системі профспілок займається Центральна рада по керуванню курортами і Центральна рада по туризму й екскурсіям.

У сформованих умовах правильною є думка про утворення міжвідомчого органа з функціями планування, координації і контролю, що забезпечив би проведення єдиної політики в організації відпочинку і туризму, єдність керівництва рекреаційною галуззю. Його рекомендації і постанови повинні бути обов'язковими для всіх міністерств і відомств, що беруть участь у рекреаційному обслуговуванні.

Умови і фактори територіальної організації рекреаційної галузі

Сфера відпочинку і туризму у нас в країні й у багатьох інших країнах переживає період надзвичайно швидкого розвитку в умовах незадоволеності попит}", динамічної перебудови власної структури і функцій відповідно до обсяг}' і процес} диверсифікованості рекреаційних потреб. Найбільш істотні обставини територіальної організації рекреаційної галузі слід, на наш погляд, іменувати факторами, а інші обставини — умовами територіальної організації рекреаційної галузі.

Суспільно-економічні фактори — рушійна сила, що визначає територіальну організацію продуктивних сил і рекреаційної галузі зокрема. Під умовами ж територіальної організації продуктивних сил варто розуміти природну й економічну обстановку, у якій вона відбувається.

У більшості робіт переконливо показано, що рекреаційні потреби відіграють роль провідного фактора територіальної організації рекреаційної галузі.

Конструктивні схеми систематизації найбільш активних факторів територіальної організації рекреаційної галузі запропоновані чехословацьким географом П.Маріотом (1971) і радянським зиченим І.В.Зоріним (1975). Ними запропоновано умовно розрізняти:

1) фактори, що генерують потребу в створенні рекреаційної системи. Вони зв'язані з процесами, що відбуваються в суспільній суперсистемі. і визначають необхідність і доцільність формування рекреаційної галузі:

2) фактори, що реалізують рекреаційні потреби. Вони зв'язані як із природними і культурно-історичними («сировинними») ресурсами, так і з комплексом соціально-економічних можливостей.

Група факторів, що генерують потребу в рекреації. Один із найважливіших факторів — територіальна нерівномірність рекреаційного попит), що чітко пов"язана із системою розселення країни, особливо із системою міського розселення.

На організацію приміського відпочинку істотний вплив робить тип міста, що виділяється за такими ознаками, як величина, економічний профіль, характер основних виробництв і категорій їхньої шкідливості.

Аналіз структури потоків рекреантів показав значні розходження в тяжінні жителів різних районів до основних рекреаційних районів країни. Ці розходження пояснюються існуванням регіональних рекреаційних ціннісних критеріїв. Один із них — прагнення жителів північних районів провести свою відпустку під жарким сонцем півдня нашої країни й } такий спосіб компенсувати недостач} біологічно активної частини ультрафіолетового випромінювання.

До реалізуючнх факторів відносяться в першу чергу природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси. 'До реалі зуючих факторів відносяться також взаємозв'язки рекреаційної галузі з одноранговими галузевими системами. особливо із загальногосподарською інфраструктурою (насамперед із транспортом, енергопостачанням, комунальним господарством), з аграрно-промисловим сектором, із широким колом галузей невиробничої сфери, розселенням та ін.

Як дуже трудомістка галузь, рекреація залежить від наявності трудових ресурсів, що у цій сфері в більшості випадків не замінні основними фондами.

Але процеси концентрації в рекреаційній галузі відбуваються інакше, ніж у багатьох інших галузях господарства. Надмірна територіальна концентрація функцій у вузлах і агломераціях, настільки характерна для багатьох рекреаційних районів, часто носить негативний характер з погляду повноцінного відновлення й розвитку фізичних і духовних сил людини. Унікальність природи є часто головною притягальною силою рекреаційного район), а територіальна концентрація знаходиться в деякій зворотній залежності від рекреаційної ємності. На відмін) від виробничих галузей у рекреації керуючим параметром найчастіше виступає рекреаційна ємність. І хоча в принципі рекреаційну ємність можна збільшити шляхом благоустрою, будівництва інженерних споруджень, усе-таки тут можливості відносно малі. Порушення меж таких можливостей, приводить до нових хвиль освоєння інших територій із унікальною природою, тобто цикл замикається й починається новий.

Проблеми вивчення рекреаційної ємності території

Комплексна географічна проблема рекреаційної ємності території стала дуже актуальною в зв'язку з рішенням двох взаємозалежних суспільних завдань — забезпечення повноцінного відпочинку трудящих і захисту природи в рекреаційних районах.

Використання природних територій у рекреаційних цілях здобуває усе більш інтенсивні форми.

При визначенні рекреаційної ємності території необхідно виходити з того, що об'єктом рекреаційної діяльності виступає рекреаційний потенціал, під яким розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних даностей, що створюють передумови для організації і проведення відпочинку і туризму. При вивченні рекреаційного потенціал) в географічній науці встає проблема визначення рівнів його оцінки.

Рекреаційний потенціал ранг) чи країни економічного район) першого порядку включає як ресурсну складову, так і господарський потенціал рекреації — основні фонди і трудові ресурси.

Рекреаційна ємність залежить також від можливостей інвестування. Країни з низьким рівнем розвитку, навіть привабливими величезними рекреаційними ресурсами, не в змозі направляти великі інвестиції в інфраструктуру і туризм.

Однак і в цих дослідженнях неправомірно зводити рекреаційну ємність території до протиріччя між рекреаційними потребами і можливостями природи для їхнього задоволення.

Тема 7. Рекреаційні ресурси

1. Поняття 'ресурсно-туристський потенціал" та "рекреаційно-туристські ресурси"

2. Природні рекреаційво-туристські ресурси

3. Соціально-економічні фактори та рекреаційно-туристські ресурси

4. Культурно-історичні та пізнавальні рекреаційно-туристські ресурси

1. Поняття "ресурсно-турнстськнй потенціал" та "рекреаційно-туристські ресурси"

Необхідною умовою розвитку рекреації взагалі і туризму, зокрема, є наявність рекреаційного потенціал)' певної території. Під розуміють всю сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних перед) мов для організації рекреаційної діяльності на певній території.

Найважливішою складовою частиною рекреаційного потенціал)" території є рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти географічного середовища та об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким якостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість та цілющо-оздоровча значущість, можуть блти використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять.

Тривалий час ніхто з науковців не співвідносив рекреаційні умови та рекреаційні фактори з ресурсами. Це пояснюється двома причинами: незвичайністю характеристик об'єктів, котрі розглядаються як рекреаційні ресурси і тим. що сфера рекреаційного обслуговування довгий час не відносилась більшістю дослідників до важливих видів економічної діяльності. Саме розвиток сфери рекреаційного обслуговування як повноправної галузі господарства поставив перед наукою питання про необхідність не лише більш глибокого аналізу проблеми, пов'язаної з використанням рекреаційних ресурсів, а й чіткого формулювання поняття рекреаційних ресурсів.

Туризм як особливий вид рекреаційної діяльності та активна форма відпочинку висуває певні вимоги до територіальних природних комплексів, що мають сприятливі рекреаційні умови й ресурси для його розвитку. Територіальні природні комплекси, що об'єднують різноманітні природно-географічні компоненти (клімат, чисте повітря, моря, річки, озера, мінеральні джерела, рельєф, ліси. луки, фауну тощо), поряд із спеціальними технічними спорудами складають "основні фонди" галузі туризму. Ці ""основні фонди" займають у системі туристського господарства вагоме місце.

Поняття "рекреацїйпо-туристськіресурси" є складовим поняття "рекреаційні ресурси".

Під рекреаційно-туристськими ресурсами розуміють закономірні поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов та історико-культурних цінностей, які виступають як умова задоволення рекреаційних і пізнавальних потреб людини.

За оцінками більшості вченнх-географів весь комплекс рекреаційно-туристських ресурсів можна поділити на три групи:

природні ресурси (рельєф, клімат, водні pecjpcn, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду, мальовничі краєвиди, унікальні природні об'єкти, спелеоресурси тощо);

культурно-історичні ресурси, які включають археологічні, історичні, архітектурні етнографічні об'єкти та заклади культури (археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, твори монументального мистецтва, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва та ремесел, музеї, виставки, театри тощо);

ооціально-економічні умови та ресурси (економіко-географічне положення, транспортна доступність території, рівень її економічного розвитку, сучасна й перспективна територіальна організація господарства, рівень розвитку соціальної інфраструктури, структура зайнятості населення тощо).

Виходячи з того, що туризм поєднує оздоровчі, спортивні та пізнавальні цілі, райони відпочинку, райони туристських подорожей, походів та екскурсій повинні мати сприятливі для перебування туристів природні умови -різноманітний рельєф із мальовничими краєвидами, цілющий клімат, наявність водних об'єктів тещо. Тобто, повинна бути певна "комфортність"" природних умов. Ідеальний варіант — коли б останні поєднувались з культурно-історичними пам'ятками. В такому разі складається комплекс сприятливих умов для ознайомлення туристів з особливостями природи, життям і побутом місцевого населення, культурно-історичними цінностями району, де проходить відпочинок або пролягає маршрут туристської подорожі.

Для розвитку туризму, як правило, використовуються ті природні умови й ресурси, які не завжди можуть бути використані іншими галузями господарства, а саме: сонячна інсоляція, прекрасні краєвиди, морські пляжі, гірський рельєф, культурно-історичні об'єкти тощо. Окремі види туризму висувають певні специфічні вимоги до природно-географічного середовища. Так, гірський туризм та альпінізм потребують територій зі складним рельєфом, прямовисних, технічно складних скель, перевалів; лижний туризм може розвиватися при стійкому сніговому покриві на пересіченій місцевості; водний туризм потребує річок із природними або штучними перешкодами — перекатами, порогами тощо.

Специфіка різних видів і типів туризму є такою, що кожен із них використовує не всі ресурси повністю, а лише їх частину з тим, щоб за допомогою певного способу пересування, в певні терміни та при інших обмеженнях могла бути досягнутою мета туристської подорожі. Тому необхідно оцінювати ресурси не взагалі, а відповідно до конкретних функцій туризму.

Таким чином, за висновками спеціалістів-географів до найважливіших рекреащйно-туристських ресурсів відносять:

1) територію або акваторію, на яких відбувається відпочинок чи, що проходиться пішки або за допомогою технічних та транспортних засобів;

2) специфічні ресурси типів туризму:

оздоровчого — клімат та погода, водні об'єкти, рослинність, рельєф та інші якості місцевості, що створюють або підсилюють оздоровчий ефект:

пізнавального — об'єкти та явища, що мають пізнавальний інтерес та відсутні в місцях постійного проживання:

спортивного — перешкоди, що представляють спортивно-туристський інтерес — важко прохідні ділянки місцевості, перевали, вершини, пороги, переправи, круті снігові схили тощо;

3) ресурси, що забезпечують життєдіяльність людини під час відпочинку або подорожі — чисте повітря, питна вода, продукти харчування, житло, необхідне туристське спорядження та обладнання, пальне. Сюди ж відносять й відсутність небезпечних для життя й здоров'я людини природних та антропогенних явищ (). Отже, дослідження науковців свідчать, що для масового розвитку туризму та відпочинку потрібні території з мальовничими природними ландшафтами, насичені культурно-історичними пам'ятками, які б дозволили прийняти водночас значну кількість туристів і відпочиваючих. Україна має для цього необхідні територіальні ресурси. Одночасна ємкість природних ресурсів України з урахуванням допустимих рекреаційних навантажень та виконання вимог охорони природи, складає 48.5 млн. чол. Але рівень використання внутрішніх рекреаційних ресурсів України (навіть з урахуванням усіх неорганізованих туристів, а також відпочиваючих у санаторно-курортній системі) фактично дорівнював у середині 90-х pp. близько 8,3 млн. чол.. що становило лише 17% від загальної ємкості. 2. Природні рекреаційно-турпетські ресурси

При всій важливості об'єктів історії й культури в рекреаційно-туристському потенціалі певної території природна його складова займає переважаюче місце, оскільки є однією з основних матеріальних передумов рекреації взагалі і туризму, зокрема. Природними передумовами рекреації виступають перш за все природно-територіальні т; аквальні комплекси різних рангів. їх компоненти та окремі якості, в тому числі такі як атрактивність, контрастність і ритм ландшафтів, можливість подолання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або. навпаки типічність. розміри й форми природних об'єктів та їх візуально-географічне положення.

За масштабом використання території рекреація поступається тільки сільському та лісовому господарства* Таким чином, висуваючи вимоги до значних площ часто з недоторканою природою, рекреація має обмежені можливос для свого розвито в освоєних районах.

Природні рекреаційні ресурси — це природні і природно-технічні геосистеми, тіла та явища природи, які маку комфортні властивості і можуть бути використані для організації відпочинку та оздоровлення певного континген людей протягом тривалого період} (11, с 2).

Природні рекреаційні ресурси молена класифікувати: 1. За приналежністю до відповідних компонентів природи: кліматичні, літоморфогенні (орографічні, спёлео (печерні), пляжні).

водні ( морські, річки й озера, водосховища й канали, мінеральні джерела).

флористичні (рослинні) (лісові, природно-заповідні),

фауністичні;

2. За функціональним призначенням: лікувальні, оздоровчі, спортивні, пізнавальні.

Розподілу природних рекреаційно-туристських ресурсів у територіальному плані властиві неоднорідність і нерівномірність, що впливає на процес формування просторової організації територіальних рекреаційних комплексів.

Кліматичні рекреаишно-туристські ресурси.Ці ресурси є важливою умовою розвитку дитячо-юнацького туризму, оскільки вони визначають загальну комфортність території для відпочинку та оздоровчо-спортивних туристських заходів. Клімат виступає, з одного боку, як самостійний рекреаційний ресурс, а, з іншого — сприяє більш раціональному використанню інших.

Основними кліматичними характеристиками, що впливають на рекреащ'йно-туристську діяльність є величина сонячної радіації, температура повітря, режим, характер та кількість опадів, швидкість та тривалість вітрів, частота туманів.

Провідним кліматоутворюючим фактором виступає величина сонячної радіації. Вона виражається у кількості годин сонячного сяйва.

Інтегральним показником, який характеризує кліматичні особливості територій, є температура повітря. Попередні дослідження цього важливого природного компоненту дозволяють зробити висновок, що до кліматичних ресурсів рекреації відносять період із переважанням погод, які допускають здійснення тих чи інших її форм. До сприятливих для літнього відпочинку й туризм) віднесені дні без опадів, із середньодобовими температурами понад +10°С. Дні з середньодобовими температурами понад +15°С із безхмарною впродовж доби або хмарною вночі, але без опадів погодою віднесені до особливо сприятливих або комфортних. До сприятливих для зимового туризму віднесеш дні з помірно морозною погодою (до — 12°С). морозною погодою (до — 22°С), але без вітру. Обов'язкова також наявність стійкого снігового покрив} необхідної висоти ().

В цьому відношенні Україна є унікальною серед країн Центральної та Східної Європи, тому

Суттєвий вплив на розвиток рекреації мають лімітуючі кліматичні фактори та пов'язані з ними небезпечні гідрометеорологічні явища, вони стримують та обмежують рекреащйно-туристську діяльність. До них належать тумани, грози, повені, сельові потоки, снігові лавини. Останні, до речі, є серйозним стримуючим фактором для розвитку лижного тлризму в Карпатах.

Орографічні рекреаційно-туристські ресурси. Провідне місце серед орографічних ресурсів займають гірські ресурси. Різноманітність природних умов гір, наявність як екстремальних, так і сприятливих і навіть комфортних умов для відпочинку й спорт} створюють передумови для розвитку найрізноманітніших типів рекреаційної діяльності — від спортивних, що вимагають високої майстерності, тренінг} та загартованості, до оздоровчих, масових.

При рекреаційному освоєнні гірських територій оцінці підлягають наступні їх параметри та якості: гіпсометричні, ландшафтно-естетичні, гляціологічні (сніговий покрив, селі, лавини), інженерно-фізичні (сейсмічність, наявність зсувів, обвалів та інших стихійних явищ), а також соціально-економічні (транспортна доступність, оевоєність, насиченість інфраструктурою, розвиненість сфери обслуговування, наявність трудових ресурсів та історико-краезнавчих об'єктів). Особливе значення при цьому надається ошнці гіпсометричного положення території (абсолютні та відносні висоти) — параметра, який характеризує горн як своєрідні тектошко-морфоструктурні утворення і, крім того, комплексно відображає властиві певним висотам ландшафтно-кліматичні умови.

Спелеологічні рекрсаиійно-туристські ресурси. До спелеологічних рекреащйно-туристських ресурсів належать підземні порожніти — печери, які мають спелеот} ристську цінність залежно від естетичної привабливості або спортивної складності проходження (категорійні печери). За морфологією печери поділяються на горизонтальні, вертикальні та комбіновані. Колений з даних класів печер потребує своїх прийомів і техніки проходження, спеціального спорядження.

За спортивно-технічною складністю печери поділяються на некатегорійні та категорійні (від І до Vкатегорії складності). Некатегорійні печери становлять інтерес у випадку їх естетичної, археологічної або геологічної цінності. Категорійні печери йдуть у залік спелеотуристських походів і мають спортивний інтерес.

Окрему категорію спелеологічних рекреащйно-туристських ресурсів становлять печери, обладнані для екскурсій. Це, як правило, естетично привабливі печери, розраховані на масове відвцгування. Використання таких печер дає безпосередній економічний ефект.

Водні рекрєаиііто-туристські ресурси. Спеціалістами в галузі рекреації доведено, що відпочинок та туризм є найбільш комфортними на ділянках між двома різними середовищами, наприклад, вода-суша. Том} водні рекреаційно-туристські ресурси є одним із найбільш цінних видів ресурсів. До них відносяться акваторії морів, озер, водосховищ, річки, канали, мінеральні джерела. Найбільш}" цінність у рекреаційному відношенні мають моря. Як відомо, для рекреаційних потреб біля моря використовується вузька смуга акваторії — в основному для купання та вузька смуга узбережжя — пляжі. Том}" доцільно об'єднати поняття "морські рекреаційні ресурси" та "пляжні рекреаційні ресурси", в одне інтегральне поняття — рекрєаційпо-туристські ресурси морських узбережь.

Рекреаційно-туристська цінність морських узбережь визначається якісним складом, кількістю та характером поєднання рекреаційних ресурсів — кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Суттєвий вплив на рекреаційний потенціал морських узбережь має сукупність ряду природних та містобудівних факторів, що сприяють або лімітують можливості використання ресурсів, найважливіші з них — інжєнсрш-геологічні умови, будівельна оевоєність території, медико-гсографічні та санітарно-гігієнічні умови

відпочинку, грунтово-рослинні умови озеленення територій наявність джерел водозабезпечення та водовідведення, чисельність та розміщення населення, стан транспортної мережі тощо з точки зору можливостей подальшого розвитку її рекреаційних функцій.

Природні мінеральні води є одним із найважливіших факторів рекреації, особливо лікувальної. Та й для оздоровчо-спортивних видів рекреації і для розвитку туризму вони мають неабияке значення.

Рослинні рєкреачішю-туристські ресурси. Рослинні ресурси в значній мірі сприяють защ'ченню рекреантів, виступаючи як у сполученні з іншими рекреаційними ресурсами, так і в якості провідного самостійного ресурсу. Окрім того, рослинні ресурси мають суттєвий вплив на цілющі якості клімату території, мають водоохоронне значення та сприяють формуванню пейзажного різноманіття.

З рослинних рекреаційно-туристських ресурсів найбільше значення для рекреації й туризму мають лісові рекреаціпно-туристські ресурси. Широкий розвиток відпочинку й туризму, пов'язаний з використанням лісів, привів до того, що останні, зберігаючи властивості продуцентів деревної сировини і побічних продуктів, набули нових властивостей — джерела рекреаційно-туристських послуг.

До рекреаційних лісів відносять ліси, що виконують переважно рекреаційні функції (парки, лісопарки в містах та приміських зонах, окремі ділянки природних національних та регіональних ландшафтних парків, що призначені для відпочинку відвідувачів). Рекреаційні ліси повинні забезпечити потреби населення у відпочинку й оздоровленні, задоволенні фізичних, естетичних і пізнавальних потреб людини. Важливою якісною відмінністю рекреаційних лісів є їх підготовленість до масового відпочинку й туризму, що може бути досягн)то при загальному благоустрої території, насиченістю її дорожньо-стежковою мережею тощо.

Особливу групу рослинних рекреаційно-туристських ресурсів утворили природоохоронні території -заповідники, заказники, заповідно-мисливські господарства, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади, регіональні ландшафтні парки і, звичайно, природні національні парки, що поєднують у собі дві функції — природоохоронну та рекреаційну.

3. Соціально-економічні фактори та рекреаційно-туріїстські ресурси

Важливе значення для функціонування територіально-рекреаційних систем мають соціально-економічні рекреаційні фактори. Так, Н.С.Мироненко, визначаючи фактори, що впливають на територіальну організацію рекреаційних систем, особливе місце відводить соціально-економічним, які умовно поділяє на дві групи: ті, що породжують потребу в організації рекреаційної діяльності, та ті, що забезпечують можливість організації відпочинку.

Основним фактором, що визначає можливості розширення способів задоволення рекреаційних потреб, є вільний час. величина якого служить одним із показників рівня життя.

Значення соціально-економічних факторів, які породжують потребу в рекреаційно-туристських послугах, є визначальним для організації рекреаційної діяльності на великих територіях. Для країни в цілому основними є соціально-економічні фактори, які реалізують рекреашйно-туристські потреби, а саме: транспортна освоєність та доступність, наявність рекреаційно-туристських підприємств, кадровий потенціал системи туризму в країні, розвиненість соціальної інфраструктури, частини матеріального виробництва, що безпосередньо або опосередковано працює на рекреаційно-туристську галузь, вигідність економіко-географічного положення того чи іншого регіону, характер розселення в рекреаційно-туристських районах тощо. Серед вищеназваних соціально-економічних факторів визначальне місце відводиться матеріально-технічній базі та інфрастр) ктурі рекреащйно-туристської галузі.

Трудові ресурси відносяться до основних ціле реалізуючих компонентів територіальної рекреаційної системи. Основу кадрового потенціалу системи туризму складають спеціально підготовлені кваліфіковані професійні кадри. Це підготовлені спеціалісти, які можуть забезпечити успішну туристсько-краєзнавчу діяльність у всій її багатогранності, з усіма її проблемами, і які здатні вирішити ці проблеми та виконати завдання, що стоять перед цією галуззю на сучасному етапі.

4. Культурно-історичні та пізнавальні рекреаційно-туріїстські ресурсп

Культурно-історичні рекреашйно-т)ристські ресурси відіграють надзвичайно важливу роль для задоволення пізнавальних потреб туристів. Це насамперед пам'ятники культури й архітектури; природні пам'ятки, сади, парки; музеї (краєзнавчі, художні, літературні, меморіальні музеї-виставки); пам'ятні історичні місця; високоестетичні сучасні архітектурні ансамблі, будівлі, промислові та сільськогосподарські підприємства та ін., які використовуються для пізнання краю, його історії, культури, обрядів і звичаїв населення.

Пізнавальний тризм включає подорожі з метою огляду та вивчення пам'яток історії і культури, природи, етнографічних та господарських особливостей місцевості й населення, типових природних комплексів, загального виглядл місцевостей поза зоною постійного проживання. Організоване знайомство з визначними місцями відбувається, як правило, у процесі екскурсії. При цьому важливо зберегти підвищене емоційне сігоіійняття туриста (екскурсанта), що висуває певні вимога до концентрації об'єктів огляд), їх різноманіттю, привабливості та пропускній здатності. Мінімальний набір ресурсів пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібна певна концентрація високоатрактивних об'єктів.

Особливу роль в розвитку туристсько-екскурсійної галузі відіграють пам'ятки історії й культури як наочне свідчення таланту народу, його тисячолітньої історії. Пам'ятниками історії і культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з історичними подіями в житті народу та розвитком суспільства і держави, витвори матеріальної й духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність (,с.2).

Таким чином, історико-культурний потенціал — це і матеріальні, і духовні пам'ятки народу, які відіграють велику роль як у формуванні світогляду народ)', так і для задоволення матеріальних, в т.ч. і туристських, потреб.

До цінних об'єктів, що створюють умови для відпочинку (особливо в несезонний період) віднесеш й культурно-масові установи — театри, філармонії, концертні зали, спортивні арени.

Лекція 8. РЕКРЕАЦІЙНЕ РАЙОНУВАННЯ. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН

Визначення рекреаційного району. Його характерні рисн.

Поняття рекреаційного району в рекреаційній географії як суспільній науці базується на теорії територіального поділу праці — невід'ємної частини теорії суспільного поділу праці, розробленої класиками. Отже, рекреаційний район -соціально-економічна категорія.

У найбільш загальному плані до рекреаційного району може бути віднесена територія, де рекреаційна діяльність розвита настільки, що вистутгає як галузь спеціалізації.

Помилковим представляється думка деяких дослідників про те, що рекреаційним районом може бути лише така територія, де туризм у народногосподарському комплексі має домінуюче значення. Хоча такі райони й існують, але їхній дуже мало.

Визначимо рекреаційний район як територіальну сукупність економічно взаємозалежних рекреаційних — підприємств, що спеціалізуються на обслуговуванні рекреантів, що дозволяє щонайкраще задовольнити їхньої потреби, використовуючи існуючі природні й культурно-історичні комплекси території і її економічні умови.

Рекреаційні райони мають ряд характерних рис.

1. Рекреаційний район — соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція -рекреаційні послуги, що забезпечують розширене відтворення фізичних і духовних сил населення.

2. На відміну від інших можливих галузевих районів як виробничої, так і невиробничої сфер, де процеси відтворення протікають в окремих стадіях, для рекреаційних районів характерний четьгосхединьга процес суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. У рекреаційних районах між двома крайніми фазами — виробництвом і споживанням — як правило, немає тимчасового розриву. Це відноситься до головної продукції — рекреаційним послугам, що не можуть накопичуватися в пуття.

3. Для розміщення рекреаційних районів, що виконують функції тривалого (щорічного) відпочинку, характерне яскраво виражена орієнтування на ресурси, у цьому — їхня подібність із галузевими районами гірничодобувної рибної, лісової промисловості і почасти сільськогосподарськими районами. На відміну від природних рекреаційних районів, формування яких детерменируетея транспортною приступністю, рекреаційні райони міжнародного і державного значення при інших рівних соціально-економічних умовах виникають на ????? унікальних сполучень рекреаційних ресурсів, розповсюджених обмежено.

4. Багатьом рекреаційним районам властива сезонність футшионування, обумовлена як природною ритмікою, так і поруч аспектів організації громадського життя.

Умови і фактори рекреаційного районоутворення

Рекреаційне районування являє собою один з видів галузевого соціально-економічної о районування. Подібно том}' як у процесі і результаті територіального поділу праці в сфері матеріального виробництва під впливом визначених умов та факторів розвитку і розміщення окремих його галузей складаються галузеві райони, подібно цьому в сфері відпочинку і туризм)' під впливом специфічних умов та факторів формуються рекреаційні райони.

Більш важливою складовою частиною умов рекреаційного районоутворення є соціально-економічне середовище. Справа в тім, що вона в процесі районоутворення і функціонування рекреаційних об'єктів виступає у двох якостях. З одного боку, група її компонентів відноситься до рекреаційних ресурсів соціально-економічного походження. Такими компонентами служать археологічні, історичні, архітектурні, містобудівні й культурні визначні пам'ятки, унікальні виробництва й оригінальні виробничі об'єкти.

Інша група елементів соціально-скономічного середовища складає зовнішню і внутрішню обстановку формування й розвитку рекреаційних районів як системних утворень.

До зовнішніх соціально-еконошчних умов рекреаційного районоутворення відносяться ті з них. вплив яких відбувається в результаті просторової взаємодії рекреаційного району із соціально-економічними даностями, що лежать за його межами. Такі умови в економічній географії прийнято називати умовами економіко-географічного положення.

Ми виділяємо п'ять видів економіко-географічного положення рекреаційного району.

1. Положення рекреаційного району стосовно районів формування рекреаційних потоків з обліком таких їхніх параметрів як величина, напрямок і структура (соціальне, вікова, співвідношення між вітчизняними й іноземними туристами і т.д.).

2. Транспортно-географічне положення рекреаційного району, що розкриває ступінь зв'язаності місця постійного проживання рекреантів із місцем відпочинку.

3. Положення до зовнішніх баз постачання продуктами споживання, особливо швидкопсувними сільськогосподарськими продуктами. Цей компонент положення грає особливо істотну роль для розвитку рекреаційних районів у гірських умовах.

4. Положення стосовно ареалів, із яких може бути притягнута додаткова робоча сила, особливо в сезони списів.

5. Положення щодо інших рекреаційних районів у першу чергу, з однотипною спеціалізацією. До провідних внутрішніх соціально-економічних умовам відносяться:

1.. Рівень розвитку і територіальна crpjioypaматеріально-технічної бази відпочинку й туризму, у тім числі суміжних сфер діяльності, що обслуговують рекреантів.

2. Рівень економічного освоєння території, особливо рівень розвитку виробничої інфраструктури. Вплив цього рівня на розвиток рекреації у рамках визначеної території двояке. З однієї сторони високе економічне освоєння території сприяє освоєнню рекреаційних територій. З іншої сторони. Це може вплин}ти на відпочинок і туризм по лінії забруднення середовища, відволікання трудових, територіальних і матеріальних ресурсів. Тому важливо враховувати характер взаємин рекреаційної діяльності з іншими сферами народногосподарського комплексу на розглянутій території.

3. Трудові ресурси. Наявність, чи відсутність дефіцит їх — найважливіша умова розвитку рекреаційних районів.-

4. характер розселення в рекреаційних районах, що впливає на особливості територіальної організації відпочинку й туризму.

При вивченні умов рекреаційного районоутворення необхідно мати у виді, що вони створюють лише передумови, а їхня фактична реалізація залежить від соціально-економічних факторів формування й розвитку рекреаційних районів. Серед них найбільш важливими є наступні:

1. швидко зростаючі і якісно мінливі в часі потреби населення країни, особливо високо урбанізованих районів, у рекреаційних послугах і зв'язане з цим відносно широке поширення даної галузі на території країни.

2. Поглиблення територіального поділу, що прискорюється, праці в сфері відпочинку й туризму з його планомірною дією в умовах нашої країни (територіальне планування матеріальної бази і рекреаційних послуг, районно-планувальні роботи територій рекреаційного призначення і т.д.). у рекреаційній галузі під впливом диверсифікованості рекреаційних потреб відбувається подальший поділ праці, що є неодмінною умовою підвищення його продуктивності, необхідного в ході масового попиту на рекреаційні послуги.

3. Зонально-кущова форма територіальної організації з обмеженою міжгалузевою комплексністю. Яскраво виражена «ресурсна» орієнтування сфери відпочинку- і туризму (тут не розглядаються зони приміської рекреації) приводить до того, що рекреаційні райони не можуть покривати територію цілком,, тому що багато територій малоцінні для організації відпочинку й туризму.

4. Вплив рекреаційної діяльності, що активізує, на розвиток економічно відсталих територій, що розташовують рекреаційними ресурсами й резерви трудових ресурсів, що має. Спеціалізація на виробництві послуг туризму й відпочинку забезпечує приплив грошових і матеріальних засобів, розширює сферу додатка пращ, і тому є важливим чинником економічного розвитку району.

Тема 9. ГЛАВНЫЕ РЕКРЕАЦИОННЫЕ РАЙОНЫ ЕВРОПЫ

Европа традиционно занимает первое место по всем показателям развития международного туризма. На нее приходится, например. 2/3 общего мирового туристпотока и более У2валютных поступлений от международного туризма.

В то же врмя темпы развития международного туризма в Европе снизились, особенно, если сравнить их с другими регионами (Африка, Азия. Австралия), которые все активнее развивают туризм.

Европейские капиталистические страны располагают огромной материально-технической базой туризма. По приблизительным оценкам, общая емкость средств размещения превышает 20 млн. мест.

Основной туристпоток в Европе направлен на Южную Европу, к теплому морю, о чем свидетельствуют такие статистические данные: в I960 г. 40,3% общего числа туристов европейских капстран посетили Испанию. Францию, Италию. Португалию. Грецию и Турцию; в 1965 г. — 47. 8%. в 1970 г. — 53.8%. в 1975 г. — 53.2%. Большая часть туристов отдыхает здесь летом. Высоки темпы роста краткосрочного туризма, развивающегося, как правило, между соседними странами: между ФРГ и Австрией, Францией и Бельгией, Францией и Италией, Швейцарией и Италией.

Абсолютно растет, но относительно снижается посещение горных, особенно альпийских, районов Европы, в частности Швейцарии и Австрии.

Увеличивается роль активных форм отдыха и развлечений. Даже в традиционных бальнеологических центрах Европы создаются крупные спортивные, зрелищные и развлекательные сооружения.

Непрерывно увеличивается средний радиус туристских поездок западноевропейских туристов. По оценкам специалистов, для западноевропейских туристов в 19G0 г. он составлял 500 км, в 1970 — 600 км, в 1975 г. — более 750 км. Это связано с развитием трансконтинентального и межконтинентального туризма. Ряд туристских монополий ведущих капстран Европы сооружают рекреационные предприятия в развивающихся странах Северной и Центральной Африке, на Ближнем и Среднем Востоке, на Тихоокеанских островах и даже в США.

Характерной особенностью пространственной организации рекреационных систем Европы стал переход от развития локальных курортов к формированию крупных территориальных рекреационных систем, освоению новых ранее не использовавшихся территорий.

Такие высокоразвитые страны, как ФРГ, Австрия. Швейцария, Швеция. Бельгия. Дания, расходуют на одного туриста, выезжающего за границу, 100 — 160 долл. (1975г.), а среднеразвитые (Испания. Португалия. Греция)лишь 10 -20 долл. отсюда различия и в туристской активности населения этих двух типов стран с различным уровнем социально-экономического развития. Если в высокоразвитых странах Западной Европы на 1000 человек населения приходится 50 -100 и более выездов за рубеж, то в среднеразвитых — менее 20. в то же время среднеразвитые страны Европы (Испания. Греция.Лортугалия) развивают материально-техническую базу для приема зарубежных туристов, основную массу которых «поставляют» высокоразвитые капстраны Европы, а среди них лидирующее положение занимает ФРГ.

Средиземноморский район. Рекреационная комфортность климата, неповторимость и разнообразие пейзажей, культурноисторический потенциал мирового значения и хорошо развитая рекреационная инфраструктура, а также территориальная близость к самому емкому в мире туристскому рынку — все это в совокупности сделало Средиземноморье ведущим рекреационным районом мира. На долю средиземноморских стран Европы. Азии, и Африки приходится 52% всех прибылей международных туристов, 41,7% всех валютных поступлений (1976 т.) на побережье Средиземного моря ежегодно отдыхает до 90 млн. иномтранных туристов. Этот район положил начало развитию индустрии туризма, т.е. массовому обслуживанию рекреационных мигрантов, и продолжает задавать тон в развитии мирового туризма.

Направление рекреационных потоков в средиземноморские страны, особенно в Италию и Францию, можно характеризовать как традиционные для Европы. Оно сформировалось в течении нескольких десятилетий и имеет значительную устойчивость. Появились и новые центры притяжения туристов — Испания на западе, Греция на востоке, которые с одной стороны, закрепили это основное направление рекреационных потоков в Европе, а с другой — породили его рассеяние в двух направлениях: на юго-запад и юго-восток. Причем в последнее десятилетие Испания вышла на первое место в Европе по приему туристов (без краткосрочных) — более 30 млн.человек в год (около 25% общего объема туристов, посетивших западноевропейские страны).

Средиземноморье Европы освоено не равномерно: из 40 тис. Км протяженности береговой линии от Испании до Турции освоено 8800 км(22%).к староосвоенным районам Средиземноморья относятся Лазурный берег во Франции, Итальянская Ривьера, часть итальянской Адриатики, Балеарские острова Испании. Здесь на сегодняшний день сосредоточена самая мощная гостиничная индустрия.

В последние два десятилетия очень быстыми темпами развивает рекреационную инфраструктзру Испания. Помимо Балеарских островов, где размещена 1/3 (около 640 тыс. мест) всех средств размещения страны, созданы такие крупрые курорты (по 10-50 тыс. мест и более), как Коста Брава (128 тыс. — координационный центр Барселона), Солнечный берег (158 тыс. — Малага), Коста Дорада (Таррагона), Коста-дель-Асаар (Валенсия), Коста Бланка (Аликанте). Атлантическое побережье Испании не играет пока естественной роли в туризме. Зато на Канарских островах, ресурсы которых находятся в начальной стадии освоения, уже эксплуатируется более 50 тыс. мест.

Во франции идет интенсивное рекреационное освоение побережья Лангедок — Руссильон общей емкостью 650 тыс.мест, что обеспечит прием 2 млн. туристов за сезон.

Осуществляется большая программа создания рекреационной инфраструктуры на Корсике, основные оси развития которой перпендикулярны к береговой полосе и направлены в глубь территории.

Интенсивно развиваются рекреационные районы Италии. Сейчас Италия по числу мест в гостиничном фонде (более 4 млн.) стоит на втором месте в мире после США. На побережье расположено около 60% средств размещения. Более половины гостиничного фонда создано за последние 15-20 лет.

Рекреационная сеть Греции насчитывает более 270 тыс. мест (1976 г.). на побережье Греции практически нет полос рекреационного освоения, что связано с особенностями территории, состоящей из многочисленных островов и пол) островов. На островах Крит, Родос, Киклады, Керкира и Ионические находится 40% средств размещения страны.

Главные приморские к)рорты Турции, насчитывающие 100 тыс. мест, находятся на побережье морей Эгейского, Мраморного и западной части Черного моря. Осуществляется план развития двух зон международного туризма в районе Муглы и Антальи.

В странах африканского Средиземноморья также слабо развит туризм. Но в последние годы правительство Марокко, Туниса и других стран разрабатывают программы развития международного туризма, предусматривающие преимущественное освоение побережий, а также организацию туристских маршрутов во внутренние районы. В Марокко имеется самая крупная среди североафриканских стран приморская рекреационная система Танжер — Тетуан, принимающая в год более 1 млн. иностранных туристов.

В Тунисе выделяются две рекреационные системы. Одна из них располагается на побережье залива Хаммамет, другая — на побережье залива Габес и на о. Джебра. В 1975 г. Тунис посетили 1 млн. иностранных туристов.

В Алжир, Ливию и Египет поток туристов незначителен: Египет — 0,5. Алжир — 0,3, Ливия — 0,2 млн. иностранных туристов (1976 г.). в Алжире осуществляется проэкт освоения побережья между Сиди — Фаррух и Зардайей.

Альпийский район.

Горные массивы Альп стали одним из главных районов давнего и широкого развития туризма в Европе. В Альпах Франции, Италии, Австрии, Швейцарии и Югославии за год проводится около 150 млн. туристских ночевок. В разгар сезона плотность местного населения и туристов достигает 1800 человек/кв.км. т.е. это плотность многих промышленных районов. Наиболее посещаемые альпийские страны — Швейцария и Австрия.

Швейцария — родина горного туризма. Здесь, так же как в Австрии, широко развиты санаторно-лечебный, горнолыжный туризм, альпинизм. Однако самое большое распростанение получил летний отдых на лоне живой природы в горах, на озерах, в тихих поселках, в курортных местах. Швейцария занимает видное место в мире по уровню конгрессного туризма.

Обе страны имеют очень выгодное географичечекое положение в центре Европы и непосредственно граничат с ФРГ, обладающей, как известно, самым мощным в Европе туристским спросом. По интенсивности развития рекреационного дела эти страны едва ли уступают кому-либо в мире. Так, они имеют самую развитую в Европе баз) размещения туристов на 1000 жителей и самый высокий доход от иностранного туризма с кв. км. территории.

Туризм в обеих странах характеризуется высокой территориальной концентрацией. В Швейцарии на 20 наиболее крупных центров туризма приходится 60% всех гостиничных коек. Основными рекреационными ареалами Швейцарии являются Берн и центральная часть страны, Цюрих и северо-восток страны. В Австрии максимальная концентрация туристов и средств размещения наблюдается в западной части страны (Тироль, Зальцбург, Каринтия).

В 70-х годах активизировалось рекреационное освоение альпийских территорий Франции. С 1970 г. в стране осуществляется план «Снег» по развитию горнолыжного туризма. Если в 50-е годы во Франции насчитывалось около 100 горнолыжных баз, то в середине 70-х годов число горнолыжников выросло до 2,5 млн., а число баз превысило 200. В стране действует более 2000 канатных дорог.

В Италии интенсивно используются живописные Доломитовые Альпы, обладающие наиболее ценными природными предпосылками и экономико-географическими преимуществами по сравнению с другими участками Итальянских Альп. Используется также высокогорная часть Западных Альп.

Центральноевропейскпй раніш.

В рассматреваемый район входят экономически наиболее развитые страны кап Европы (за исключением Ирландии) с высокой плотностью населения и самой высокой рекреационной его

подвижностью в Европе. Это страны с высокой долей населения, проживающего в крупных агломерициях. Так, в ФРГ агломерация, протянувшаяся от Бонна до Дортмунда, имеет население более 100 млн.человек.

В странах района преобладают познавательные формы международного торизма. Иностранные туристы проявляют наибольший интерес к крупным и старым городам с их богатыми культурно-историческими сокровищами. Так. половила ночевок туристов из ФРГ во Франции приходится на Париж. Значительно развиты деловые поездки и конгрессный туризм. Продолжительность пребывания туристоыв в этих странах невелика.

Для рекреацонных целей в ФРГ создано 40 пригородных парков площадью 28 тыс. кв.км. (11% площади страны), что составило около 470 кв.м. на одного жителя. На территории страны насчитывается 490 курортов, в том числе 133 на минеральных источниках и 273 климатических. Самые известные из бальнеокурортов — Висбаден в долине Рейна и Баден-Баден в горах Шварцвальда. Широко используются сельские местности, особенно в горных районах, которые предоставляют более 1/3 всех мест для ночлега туристорв в стране. К самым крупным районам отдыха и туризма в ФРГ можно отнести полосу от Герца до Баварского леса, долину Рейна в среднем его течении и приморскую полос)'. На Балтийском побережье самым крупным курортом является Травенмюнде. Популярны в стране курорты побережья Северного моря, особенно Даме, Хейлигенхафен, Фленсбург, остров Зильт близ границы с Данией, Восточно-Фризские острова и др.

Тема 10. Рекреаційні регіони світу ПІВНІЧНА АМЕРИКА

Північноамериканський рекреаційний район, що включає СІЛА і Канаду, як і Європа, відрізняється дуже високим рівнемрозвитку туризму і відпочинку, чому сприяє перш за все високий рівень економічного розвитку.В США на організацію і проведення дозвілля затрачується більше 10% національного доходу, а число відвідин різнихтериторій і місць відпочинку обчислюється вже мільярдами. Прибутки від обслуговування туристів і відпочиваючихбільш ніж удвічі перевищили доходи фермерів країни, хоча площі сільськогосподарських земель майже в 10 разівперевершують рекреаційні.

В країні в останні десятиріччя різко зросла рекреаційна мобільність населення, значно розширився соціальний складрекреантів. В той же час витрати на дозвілля і характер його проведення регламентується відношенням до певних класіві шарів американського суспільства. Так, в структурі бюджету сімей високооплачуваних працівників частка витрат натуризм і відпочинок в 12 разів більше, ніж в бюджетах сімей з низькими доходами.

В США створена найбільша в світі рекреаційна інфраструктура. В готелях до мотелях число місць перевищує 5.5 млн.Роль мотелів постійно збільшується, що зв'язано із зростанням чисельності автомобілів і збільшенням рухливостінаселення. В обслуговуванні туристів (прямо і побічно) зайнято 4 млн. чоловік. Створено крупне промисловевиробництво товарів рекреаційного призначення, особливо спеціалізованих засобів «автовідтючинку» (пікапи, трейлери,кемпери і т. п.).

Істотний вплив на широке використовування рекреаційних ресурсів має сильно розвинута транспортна інфраструктура.

Відпочинок на «колесах» став переважаючою формою. Унаслідок величезного об'єму попиту на відпочинок, з одногобоку, і конкуренції, що посилюється, на земельні ділянки з боку промисловості, житлового, транспортного будівництва ісільського господарства, з іншою, уряд СІЛА вимушений уділяти ваг)" більше: уваги дослідженням і охоронірекреаційних ресурсів. В країні діє зрядова комісія по облік}" ресурсів для заміського відпочинку, проводяться чисельнідослідження в галузі рекреації.

В 1973 р. був прийнятий Національний план розвитку заміського відпочинку, в яком} був даний аналіз рекреаційногофонд} США, видів рекреаційної діяльності, висутті рекомендації по координації діяльності державних органів* врішенні рекреаційних проблем.

Рекреаційний фонд США, під яким розуміються використовувані та потенційні території для організації масовоговідпочинку населення, складає 196.2 млн. га, або 57% всієї площі державних земель. В данин час використав} ється 52млн. га. Але оскільки рекреаційні території украй нерівномірно розподілені по території США (на гірські і тихоокеанськіштати, де проживає близько 15% населення, доводиться 72% земель рекреаційного фонд}, остільки в країні відчуваєтьсявідносна нестача зон відпочинку, особливо для приміської рекреації. Ця проблема загострюється приватною власністюна землю. Фонд приватних рекреаційних земель — в основном} лісові території — складає 200 млн. га; ці території недоступні для масових відвідин. Державі належить лише 6% протяжності берегової лінії океан}".

Держава викупляє землю, готує «нульовий цикл.» освоєння (меліорація, дороги), а приватний капітал практичноорганізовує всю систем} рекреаційного обслуговування і управління нею.

До основних типів рекреаційних територій належать національні парки та природні об'єкти, що охороняються національні ліси, рекреаційні зони, природні парки і зони відпочинок) окремих штатів, парки і зони відпочинку окремих округів і муніципалітетів, заповідники, національне морське побережжя.

Особливої уваги з боку географів заслуговує досвід США в організації національних парків, яких нараховується 38. присередній площі 325 тис. га. Територія їх складає 10% всього рекреаційного фонду. Практично до всіх національнихпарків прокладені автостраді;. Щорічно більше 200 млн. чоловік відвідує національні парки. Популярність парків однакнесе з собою загрозу. Принцип загальної доступності вступає у протиріччя з завданнями охорони природи, тим більше.що більшість із національних парків є останнім сховищем для видів тварин і рослин, що зникають.

Основне рекреаційне навантаження беруть на себе рекреаційні території, наближені до основних згустків населення іслугують місцями короткочасного відпочинку (національні рекреаційні зони, природні парки і зони відпочинку окремихштатів, округів і м}ніщшалітетів). Так. якщо в національних парках навантаження складає більше 15, національнихлісах близько 3, то в приміських зонах відпочинку більше 115 відвідин в рік/га.

Цікавою формою рекреаційного використання території є туристські тропи, які прокладаються в унікальних районах.Найбільшою популярністю користуються Апшлачська (3200 км) і Тихоокеанська (3680 км) живописні стежки.На території США виділяються декілька районів, що розрізняються по склад)" ресурсів і переважаючим типам освоєння.

1) Схід США як найбільш заселений і індустріалізований район має набагато менше, ніж інші райони, природних рекреаційних ресурсів. Основою рекреаційних систем пізнавального тип) виступають к)льтурно-історичні ресурси міст. Національні парки, туристські стежки, заповідники і природні рекреаційні зони приурочені тут до труднодостуїших для селитебного і сільськогосподарського освоєння районам Аппалачей, гранітного масиву Адірондак, східної частини острова Лонг-Айленд, ущелини річки Делавер, моренно-озерного ландшафт)' в північній Міннесоті і Вісконсіні і ін.

2) Захід СІЛА, включаючий гірський пояс Кордільєрів, як мовилося вище, володіє величезними площами природних комплексів, що добре збереглися. Тут знаходиться велика частина національних парків, у тому числі найбільший за площею Ієллоустонській, що славиться грандіозними (більше 10 тис.) гейзерами; Іосемітській, визначною пам'яткою якого є реліктовий гай гігантських секвой, що збереглися лише в цьому куточку земної кулі; «Гранд-Каньйон", відомий глибоким (1,5км) каньйоном річки Колорадо.

3) В центрі США, де обширні степові простори суцільно освоєні, на берегах крупних водосховищ розташов)тоться приміські рекреаційні зони. В штаті Арканзас на мінеральних джерелах виросли відомі в США бальнеологічні курорти.,

4) Виключно важливу роль у відпочинку населення США грає тепле океанічне побережжя Тихого і Атлантичного океанів, Мексиканської затоки. На крупний міжнародний курорт перетворений півострів Флоріда, на який доводиться більше 16% всієї суми, доходів індустрії туризму в США і який щорічно відвідує близько 25 млн. туристів.На побережжі Мексиканської затоки розташовані численні приморські курорти, серед яких виділяється Галвестон з 50-кілометровим піщаним пляжем. Десятки приморських курортів розмістилися на Тихоокеанському побережжі Каліфорнії.До числа крупних рекреаційних районів США із значними перспективами відноситься Аляска. Тут індустрія туризм)'займає третє місце в економіці за об'ємом валового доход)' після добувної промисловості і рибальства.США має широко розвинуті міжнародні туристські зв'язки, особливо з сусідами — Канадой і Мексикою.Як найкрупніша за розмірами території північноамериканська держава Канада має свій в розпорядженні багаті і вельмирізноманітні рекреаційні ресурси, її природа збереглася значно краще, ніж в США. Але в той же час рекреаційна мережатут розвинута слабіше, ніж в США.Найціннішим рекреаційним ресурсом є 18 національних парків, більшість з яких розташована в південній частині країни.Найтустіша мережа рекреаційних об'єктів склалася на узбережжі Великих озер та Атлантичного океан)', тобтонаближена до основної зони розселення. Великі потенційні можливості має Канадська Північ.

ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

Велика частина країн Латинської Америки не дивлячись на величезний рекреаційний потенціал через економічну відсталість і віддаленість від основних туристських ринків світ) не розвин)-га в туристському відношенні. А у ряді країн розвитку міжнародних туристських зв'язків перешкоджають диктаторські режими (Парагвай, Чилі, Гаїті). По ступеню розвитку міжнародного туризму в Латиноамериканському регіоні можна виділити два туристські райони: 1) Карибський, куди входять Мексика, країни Центральної Америки і острівні держави Карибського моря, а також схожі по ряд)' ознак Бермудські острови; 2) країни Південної Америки

На Карибський район доводиться більше 2/3 всіх прибуттів іноземних туристів до Латинської Америки і 4.2% (близько 9 млн. в 1976т.) всіх приб)ттів світ)'. Район переживає своєрідний туристський бум. Крім сприятливих кліматичних ресурсів (особливо в зимовий період з грудня по травень), чистих океанічних пляжів і своєрідного культурно-історичного потенціал) бурхливому розвитку туризму сприяє надзвичайно вигідне географічне положення щодо ємного північноамериканського туристського ринку. З Канади і СІНА на літак) в країни Карибського район) можна долетіти за 2,5-3 години.

Серед всіх карибских країн по рівню розвитку туризму різко виділяється Мексика, де широко розвинутий «сусідський туризм» з СІЛА. Мексику відвідує 3.2 млн. туристів (1970 p.), що приїжджає переважно із США. З Мексики в США щорічно виїжджає більше 2 млн. туристів. Валютні надходження від іноземного туризму перевищують 2 млрд. доларів. Т)ризм в цій країні розвішається в двох основних напрямах. Перше пов'язане з рекреаційним використовуванням численних пам'ятників стародавньої індіанської культури у центральних гірських районах і на півострові Юкатан. Головний туристський центр в центральних районах — столиця Мехіко. Другий напрям — розвиток приморського відпочинку» переважно на Тихоокеанському побережжі. Один а головних приморських курортів — Акапулько. Серед острівних держав виділяються Пуерто-Ріко. Багами і Бермуди. На Багамах, наприклад, валютні надходження від іноземного туризм) на одного місцевого жителя складає більше 1800 дол. в рік (1976г.)

Успішно розвивається туризм і на Ямайці, де він став другий по значенню галуззю господарства, після здобичі бокситів. Серйозні кроки в області розвитку внутрішнього і міжнародного торизму робить Куба. Розвиток туристської інфраструктури за роки народної влади (до 1976 р.) вкладений 50 млн. песо, з яких 15 млн. песо було направлене на обладнання народних пляжів. Зараз матеріально-технічна база туризму дозволяє приймати 250—300 тис. туристів за сезон. З 1961 р. поновився потік іноземних туристів на Кубу. В поточній п'ятирічці очікується прийом близько 500 тис. іноземних туристів, перше місце серед яких займіть канадці.

До найбільших курортів відносяться Варадеро, Пригаванская рекреаційна агломерація Букаранао-Арройо-Бермехо. туристське село «Гуама» на оз. Тесоро. Добре забезпечена обладнаними пляжами столиця країни Гавана. Основні потоки іноземних туристів прямують в місця з розвинутою інфраструктурою. Намічено будівництво 26 готелів з числом номерів 140—196 кожна.

Країни Центральної Америки поступаються острівним державам по рівню розвитку туризму.

Країни Південної Америки входять в число регіонів, де дркс слабо розвин)тий і міжнародний і внутрішній туризм, В той же час на фоні загального слабого розвитку туризму у ряді країн виділяються окремі фешенебельні курорти, доступні, як правило, лише привілейованим шарам суспільства. Це, наприклад, найбільший приморський к)рорт Мар-дель-плата з 1500 готелями, гірський курорт Мендоса в Аргентині, приморські — курорти Пунта-дель-Есте в Уругваї,

Копакабана і Іпанема в Бразилії, центр розваг на річковому острові Банал в 300 км від м. Бразіліа, курорт Винья-дель-мар в Чилі і ін.

Виключно перспективні культурно-історичні пам'ятники південноамериканських країн. Серед них особливе місце займають пам'ятники Перу, Болівії і Колумбії, пов'язані з доіспанским періодом.

АФРИКА

В 1976 р. частка Африки в міжнародному туризмі склала біля .1.6%. Темпи приросту туризму також невеликі. Відставання Африки буде ще очевиднішим, якщо порівняти густину іноземних туристів на цьому континенті з Європою. Туристи по країнах Африки розподіляються надзвичайно нерівномірно. Більше 90% туристопотоку доводитися тільки на 4 держави: Марокко (1,3 млн. туристів), Туніс (більше 1 млн.), Єгипет (більше 0.5 млн.) і Кенія (біля 0,5 млн.). Як видно з приведених даних, більш 2/3 із загального туристопотока (3,6 млн.) припадає на Північну Африку , що має ряд порівняно крупних приморських рекреаційних комплексів. Цей регіон має сприятливий для відпочинку клімат і зр)~чно розташований поблизу Європи.

В тропічній Африці по рівню розвитку туризм)" виділяються країни Східної Африки, особливо Кенія і Танзанія (більше 100 тис. туристів). Значна частина їх території розташована на Абіссінському нагір'ї і на Східно-африканському плоскогір'ї, що помітно пом'якшує тропічну жару, властиву іншим країнам тропічної Африки. У ряді країн Східної Африки (Кенія, Танзанія, Уганда, Замбія і ін.) створені десятки національних парків, заповідників і мисливських угідь, відвідуваних іноземними туристами.

В Західній Африці за рівнем розвитку туризму виділяється Сенегал, що прийняв в 1976 р. близько 130 тис. туристів. Малоосвоєна в рекреаційному відношенні Африка сприятливі фактори для розвитку внутрішнього, і міжнародного туризму. Серед чинників, що сприяють цьому, відзначимо наступні: сприятливе географічне положення щодо Європи і Азії, екзотичні і різноманітні географічні умови, самобутність і многоликість культури, багаті мисливські угіддя і т.п. Не сприяє розвитку туризм)- низький рівень економічного розвитку і пов'язані з цим погана транспортна освоенность території, слаборозвинена рекреаційна інфраструктура, практична відсутність внутрішнього туризму, який, як відомо, «прокладає дорогу» міжнародному. В деяких районах негативно вплітають негативні кліматичні умови — жара, значна кількість опадів.

АЗІЯ, АВСТРАЛІЯ, НОВА ЗЕЛАНДІЯ І ОКЕАНІЯ

На цю частин)' суші земної кулі доводитися 5,2% загальні числа прибуттів міжнародних туристів і 16.5% світовихнадходжень від них, що явно не відповідає ні розмірам її території, ні багатющим рекреаційним ресурсам як природним.так і антропогенним. Розвіток туризму в більшості країн гальмують низький рівень економічного розвитку, слабийрозвиток рекреаційної інфраструктури, а також значна віддаленість від основних туристських ринків. Основнийконтингент туристів прибуває сюди із Західної Європи, США, Канади і Японії. Потоки з Азії в інші частини світу покиневеликі, що не відповідає величезній чисельності її населення. Основній потік туристів з Азії дають країни, близькорозташовані до Європи (Туреччина, країни Бліжнього і Середнього Сходу), а також Японія (2.5 млн. чіл.). При цьомулевова частка "туристів з Японії відвідує СІЛА (30%), Сянган (близько 20%) і Західну Європу.Японія має розвинуту вштрішню рекреаційну систем), що орієнтується на використовування приморських і гірських

територій. Використовується в цілому 740 км берегової смути. Самими відомими зимовими курортами є Саппоро.Акакура, Овані.Серед країн, що найбільш активно відвідуються іноземними туристами виділяється Сянган.Сінгапур, що привертає туристів не тільки численними визначними пам'ятками, сферою розваг, але і дешевизноюбезмитних товарів, а також Малайзія. Таіланд і Філіпіни.Південної Азії, особливо Индія мають виключно багаті і унікальні культурно-історичні пам'ятники, алевідвідування цих країн поки помітно нижча ніж країн Південно-східної Азії.Величезні природні рекреаційні ресурси Австралії, Нової Зеландії і острівних груп Тихого океану. Екзотіка, винятковакомфортність кліматичних умов, своєрідність тваринного і рослинного світ) і самобутня культура породжує зростанняіноземного туризму в цьому регіоні. До Австралії прибуває близько 500 тис. туристів, до Нової Зеландії близько 400 тис.в рік. Ці дві країни мають розвинуті рекреаційні системи внутрішнього туризму. В Австралії популярні приморськікурорти біля крупних міст (Сидней. Мельбурн, Аделаїда). На південному сході країни на Великому Вододільному хребтірозташованій ряд гірських курортів. Великі рекреаційні можливості Великого Бар'єрного рифа для купально-пляжного іпізнавального туризму.В Океанії найбільший розвиток отримав туризм на Соломонових островах, архіпелагах Самоа і Фіджі, о. Таїті. Питанняпро великі масштаби розвитку туризму в Океанії у відомій мірі залишається відкритим з погляду його негативноговпливу на збереження самих самобутніх рис острівного світу.