Регіональні проблеми зовнішньої торгівлі країн ЄС
Вступ
Актуальність проблеми. Об’єктивний процес зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталу посилює значення держави, а саме – процесів регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталу в напрямку оптимізації процесів лібералізації та відстоювання національних інтересів.
На сьогоднішній день ЄС є одним з інтеграційних об’єднань, яке найбільш активно здійснює торгівлю на світовому ринку. Спільна торговельна політика (СТП) залежно від своїх цілей може поділятися на відносини рівноправного партнерства та співробітництва (з іншими країнами Європи, а також США і Японією), відносини співробітництва з метою забезпечення політики сприяння країнам, що розвиваються, відносини з постсоціалістичними країнами і відносини з міжнародними організаціями (СОТ, ЮНКТАД та ін.).
Лідерами у взаємній торгівлі на ринку ЄС є Німеччина, Франція, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди та Великобританія, на які припадало 79,1% взаємного експорту та 76,5% імпорту ЄС у 1998 р. Лідерство в обсягах експорту і імпорту на душу населення належить Бельгії, Люксембургу, Німеччині, Нідерландам, Ірландії, Данії, Австрії та Швеції.
Європейський Союз, об’єднуючи 12 країн де проживають 325 млн. чол. є могутнім економічним об’єднанням. На нього припадає третина світового товарообігу та золото-валютних резервів світу, п’ята частина витрат на науково-технічні дослідження. Величезних успіхів досягнув Європейський Союз в торгівлі. Вона перетворилась на найбільше торгівельне об’єднання світу, обіг якого на початку 90-х років перевищував 2 трлн. дол. США, а головні конкуренти США та Японія. Торгівля між країнами – членами Європейського співтовариства (ЄС) завжди була частиною міжнародної торгівлі. Однак із 1 січня 1993 року Співтовариство стало єдиним ринком товарів і послуг. Якщо торгівлю всередині ЄС розглядати як внутрішню, а не міжнародну торгівлю, то частка розвинутих країн із ринковою економікою у світовій торгівлі скорочується приблизно до 60%, а загальна вартість світового товарообігу в 1992 році скоротилася приблизно на 500 млрд. дол. США.
Механізм регулювання відбувається насамперед через використання тарифних та нетарифних методів, які широко застосовуються всіма країнами світу, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації зовнішньої торгівлі.
Європейський вибір України, зумовлений усвідомленням інтеграції як чинника сприяння державній незалежності, національній безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни передбачає можливості вивчення досвіду різних країн світу для ефективного впровадження вимог СОТ щодо загальної лібералізації торгівельних стосунків, переходу від нетарифних до тарифних методів.
Тому мета нашого дослідження – з’ясувати та проаналізувати основні напрямки та тенденції розвитку зовнішньої торгівлі країн ЄС.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти розвитку зовнішньої торгівлі країн ЄС
1.1. Сучасний економічний стан та проблеми країн ЄС
Фінансова криза 2008-2009 років спричинила зростання обсягів державної заборгованості, оскільки країни відчувають нестачу фінансових ресурсів для підтримання економічної стабільності. Як наслідок, уряди держав вдаються до запозичень на міжнародних ринках капіталів. Проте нарощення обсягів державної заборгованості поряд із нестабільною економічною ситуацією та значними обсягами державних дефіцитів зумовлює виникнення боргових криз.
Яскравим прикладом негативного впливу державної заборгованості на економічну ситуацію є боргова криза в Греції.
Як бачимо на рис.1, впродовж останніх років відбувається постійне зростання державної заборгованості уряду Греції.
В травні 2010 року було укладено угоду з Міжнародним валютним фондом про отримання позики для стабілізації економічної ситуації в Греції.
Варто зазначити, що застосовані економічні реформи та використання допомоги Міжнародного валютного фонду і країн Європейського союзу не дозволи знизити державну заборгованість.
Рис. 2. Державний борг Португалія, Ірландії та Іспанії, % ВВП
Як наслідок, протягом останніх років неодноразово поставало питання доцільності подальшого фінансування програми подолання урядом Греції боргової кризи, що вимагає додаткових ресурсів у країн-членів Євросоюзу. Варто зазначити, що отримуючи фінансову допомогу уряд Греції змушений реалізувати ряд економічних реформ, що негативно впливає на суверенну незалежність країни і підвищує негативні настрої населення [3].
Як наслідок, науковці та політики розглядали декілька варіантів виходу Греції з боргової кризи: реструктуризація державної заборгованості, дефолт уряду Греції за суверенними зобов’язаннями, вихід країни із зони євро.
Проте, ми би хотіли звернути увагу, що за оцінками Інституту міжнародних фінансів стихійний дефолт Греції коштуватиме Єврозоні понад 1 трлн євро. Потенційні втрати Європейського центрального банку Інститут міжнародних фінансів оцінює у 177 млрд євро.
Окрім того, важливим є той факт, що значна кількість облігацій державної позики грецького уряду знаходяться у власності фінансово-кредитних установ європейських країн. Так, найбільші французькі банки володіють чималим портфелем грецьких державних боргів. Найбільший BNP Paribas — 5 млрд євро, у власності Societe Generale знаходиться понад 2,5 млрд, Credit Agricole — більше півмільярда євро. Значною є частка державних облігацій власності німецьких банків.
У зв’язку з цим у випадку реструктуризації, політики країн ЄС припускають ймовірність поширення кризових явищ на банківські системи країн, що зумовить необхідність додаткової офіційної допомоги, а також ймовірний розвиток боргової кризи в Ірландії, Португалії і навіть Іспанії.
Як наслідок, уряди країн Європейського союзу разом із Міжнародним валютним фондом в березні 2012 року прийняли рішення про надання нової фінансової допомоги Греції у розмірі додаткових 130 млрд. євро.
Приватні позичальники погодилися обміняти із втратами для себе майже 86% грецьких облігацій, що дозволило знизити держборг країни на 100 мільярдів євро. Окрім того, згідно міжнародного права, за умови згоди більшості кредиторів, тих, що не погодилися, можуть зобов‘язати зробити це примусово. Отже, під реструктуризацію підпадатиме майже 96% всього грецького боргу.
Нова програма фінансування, реструктуризація боргів і реформи можуть знизити борг Греції до прийнятного рівня, але для цього уряду Греції доведеться дотримуватися вимог кредиторів до 2030 року.
Як наслідок, в травні 2011 року було укладено угоди щодо отримання 26 млрд. євро кредиту від Міжнародного валютного фонду та 78 млрд. євро від країн-членів Європейського союзу урядом Португалії [6, с.2]. Ірландія в свою чергу згідно укладеної угоди з Міжнародним валютним фондом щодо залучить позику в розмірі 19,5 млрд. СПЗ.
Проте, іншою проблемою може стати загроза боргової кризи в Іспанії, яка потребує значно більших обсягів фінансової допомоги. Іспанія є 9-тою найбільшою економікою в світі і 4-тою в ЄС, неплатоспроможність Іспанії може мати суттєві економічні наслідки для світової економіки.
Іспанія також як і Греція, Ірландія, Португалія втратила конкурентні позиції на світових ринках, і має значний дефіцит платіжного балансу, стикнулася з кризою будівельної галузі, яка похитнула фінансову стабільність банківської системи.
В 2011 році Standard & Poor’s понизило рейтинги суверенних облігацій Італії. Однак, варто звернути увагу на той факт, що державні цінні папери уряду Італії мають підтримку на міжнародних ринках капіталу, можна відзначити також ефективне управління державними фінансами урядом Італії протягом останніх років.
Проте, основна проблема боргової кризи в країнах євро зони не пов’язана з великими обсягами державної заборгованості. Відношення державної заборгованості до ВВП у країнах Євросоюзу в цілому є нижчим, ніж в Англії, США або Японії. Проблема полягає в тому, що країни Євросоюзу політично не спроможні управляти кризовою ситуацією, що може спричинити значні фінансові втрати.
Особливість даних країн ще й у приналежності до євро зони. Ф.Паулус в своїй монографії «Монетарна унія. Вплив на державний борг» у 2009 році звертав увагу, що монетарна унія може спричинити зростання державної заборгованості, оскільки країни- члени унії не можуть використовувати інфляцію як спосіб девальвації державного боргу у випадку фінансової кризи. Оскільки дефолт може бути дуже витратним для країни, то в часи макроекономічної кризи борг в національній валюті і його можлива девальвація можуть бути буфером для зовнішніх шоків.
В цілому в монетарній унії важко задовольнити потреби країн у різному монетарному регулюванні, якого вони потребують у зв’язку з перебуванням на різних рівнях економічного розвитку [5, с.41].
Країна, що стикається з борговою кризою може перекласти частину своїх витрат на уряди країн-членів монетарного союзу. Проте це може спричинити виникнення стану загальної фінансової нестабільності в монетарній унії, водночас інші країни- члени будуть змушені приймати узгоджені рішення щодо стримування зростання обсягів своєї державної заборгованості, адже це може поширювати паніку на ринках капіталів. Спільна валюта може тільки підсилити очікування ризику з боку інвесторів [5, с.140] і поширення нестабільності на інші країни члени монетарного союзу. Підтвердження цієї ситуації ми побачили в 2010-2011 роках на прикладі Греції, Ірландії та Португалії.
На нашу думку, боргова криза в країнах єврозони була спричинена низкою факторів, зокрема таких як:
- Неефективність системи збору та контролю статистичної інформації. Як відомо, уряд Греції подавав неправдиву інформацію про стан державних фінансів.
- Прийняття до Європейського союзу країн, що мали високі розміри державної заборгованості.
- Диспропорція економічного розвитку країн-членів Європейського союзу.
- Зона вільної торгівлі та глобалізація світових ринків зумовила втрату конкурентних позицій окремих країн.
Варто зазначити, що значну роль відіграє місце країни у світовому господарстві та її економічне становище. Так, Moody’s понизило рейтинги суверенних зобов’язань Японії в 1998 році, S&P зменшило їх в 2001. Невдовзі мали місце й наступні зниження рейтингів, однак незважаючи на найвищий розмір державної заборгованості відносно ВВП, Японія досі запозичує на зовнішніх ринках за низькими відсотками завдяки дефляції і лояльності її кредиторів. Сполучені Штати Америки , наприклад, мають стабільні інституції і емітують домінуючу резервну валюту в світі. Значна кількість інвесторів будуть тримати державні облігації США навіть за нижчих рейтингів [1]. На відміну від цих країн, Греція має значний розмір державної заборгованості, історію дефолту і відсутність контролю над валютою, в якій здійснює запозичення.
У зв’язку з цим постає питання довіри до країни, її місця у світовому господарстві, що теж суттєво впливає на можливість країни ефективно здійснювати запозичення на міжнародних ринках капіталів.
Для стабілізації ситуації у країнах Європейського союзу розглядається можливість подальшого об’єднання у фіскальну унію з метою кращого контролю державними витратами та надходженнями, узгодження бюджетних політик країн. Зрозуміло, що цей процес є складним, і для здійснення реформ необхідною є підтримка усіх урядів країн та їх громадян. Варіанти вдосконалення Європейського союзу як економічного об’єднання країн є різними, однак, безсумним є факт необхідності реформування існуючої системи об’єднання.
Державні запозичення є додатковим ресурсом для забезпечення економічного зростання кожної країни. Однак, для забезпечення позитивного впливу державних запозичень на економіку країни необхідним є належне їх використання, контроль за залученням з метою недопущення досягнення критичного рівня. Варто зазначити, що допустимий розмір залучення державних запозичень залежить від економічного розвитку країни, від обсягу її валового національного проекту, експортного потенціалу та конкурентних позицій на світових ринках товарів і послуг. Залучення значних розмірів державних запозичень у поєднанні з нестабільною економічною ситуацією може призвести до виникнення боргових криз. На прикладі Греції ми побачили негативні наслідки нарощення державної заборгованості для економіки та суверенітету країни і в цілому. Окрім того, р боргові кризи у країнах Європейського союзу привернули увагу до необхідності реформування існуючої фінансової системи, визначили напрямки її вдосконалення.
1.2. Основні тенденції лібералізації зовнішньоторговельної політики країн ЄС
З середини 80-х років форсується рівень інтеграції країн Західної Європи з метою ліквідації понад 280 різних бар’єрів, які перешкоджали руху товарів, капіталів і робочої сили всередині ЄС.
З 1 січня 1993 року було знято всі практично всі тарифні та нетарифні перешкоди щодо руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами Європейського Союзу.
У порівнянні з США та Японією ЄС має у 1,5-2 рази меншу частку нульових тарифних ліній, середній зв’язаний тариф у всіх практично однаковий — 3,5-4,1% проте 99% тарифних ліній в ЄС є адвалерними, рівень стандартного відхилення тарифу майже в 1,5 рази нижче ніж в США та Японії, а частка тарифних ліній, що втричі перевищує середній рівень, втричі нижча ніж в США і вдвічі — ніж в Японії.
Таблиця 1.1
Диференціація імпортних мит в Німеччині в 2009-2010 рр
| Групи продуктів | Кінцевий рівень мита, % | Звільнення від мита, % | Максимум |
| Тваринні продукти | 26,8 | 20,6 | 215 |
| Фрукти, овочі | 10,7 | 22,8 | 231 |
| Чай, кава | 6,9 | 27,1 | 88 |
| Олія | 5,6 | 48,2 | 113 |
| Цукор та продукти | 29,5 | 0 | 133 |
| Тютюн | 23,2 | 23,0 | 210 |
| Бавовна | 0,0 | 100,0 | 0 |
| Інші сільськогосподарські продукти | 5,1 | 67,1 | 120 |
| Риба та рибопродукти | 11,2 | 10,7 | 26 |
| Мінерали та метали | 2,0 | 49,6 | 12 |
| Паливо | 2,0 | 50,0 | 5 |
| Хімічні продукти | 4,6 | 20,0 | 7 |
| Деревина та папір | 0,9 | 84,1 | 10 |
| Текстиль | 6,5 | 3,4 | 12 |
| Одяг | 11,5 | 0 | 12 |
| Взуття | 4,2 | 27,8 | 17 |
| Неелектричні товари | 1,7 | 26,5 | 10 |
| Електричні товари | 2,4 | 31,5 | 14 |
| Транспортне обладнання | 4,1 | 15,7 | 22 |
Німеччина. Незважаючи на загальну тенденцію до лібералізація Німеччина використовує як тарифні, так і нетарифні інструменти. Загальний рівень імпортних мит наведений в табл.1.1. Можна зробити висновки про явний протекціонізм продукції аграрного сектору. В той же час серед в групі сировинних товарів рівень протекціонізму дуже диференціюється: на 100% звільнений від митам імпорт бавовни, на 84% — деревина, на 50% — паливо та мінерали та метали (причому рівень мита — 2%), на 48% — оливки, в середньому в групі сільськогосподарських продуктів безмитно можна завозити 67% імпорту (табл.1.1)
Німеччина використовує і нетарифні інструменти. Так, в межах ЄС встановлені квоти для Португалії та Іспанії на імпорт зерна, некрупових інгредієнтів, до чого Німеччина ставиться досить критично, вважаючи, що іспанські виробники каш отримують несправедливі конкурентні переваги над усіма виробниками каш у Євросоюзі. Санітарні та фітосанітарні норми, що використовуються Німеччиною, обмежують імпорт із США, оскільки в Німеччині досить обережно ставляться до біотехнологічних продуктів харчування. Аргументується це тим, що за оцінкою Федерального міністерства сільського господарства та захисту прав споживачів 70-80% населення Німеччини проти біотехнологічної їжі.
Тенденція лібералізації тарифних та нетарифних методів державного регулювання властива і країнам з перехідною економікою. Більшість таких країн у період реформування використовувала нетиповий (інверсійний) метод регулювання зовнішньоторговельного сектору, оскільки реформи починались в умовах різкого товарного голоду на внутрішньому ринку та наявності значного грошового надлишку, не забезпеченого товарами. Тому переважали інструменти, що стимулювали імпорт, і обмежували експорт, що є нетиповим для світової практики. В результаті на середину 90-х рр.. всі країни Центральної та Східної Європи мали дефіцит платіжного балансу, що характеризувало рівень розвитку національної економіки стосовно рівня розвитку головних секторів світової економічної системи.
Для всіх країн із перехідною економікою членство у СОТ стало першим кроком інтеграції у світові ринки і приєднання до міжнародної спільноти. Членство у СОТ сприяло лібералізації ринків, але не відігравало в цьому процесі визначальної ролі. Торговельні й інвестиційні режими встановлювалися під час переговорів про набуття членства в ЄС, регіональних договорів про вільну торгівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між країнами. Лише у специфікації технічних, санітарних і фітосанітарних стандартів умови СОТ були більш жорсткими.
Вплив зобов’язань СОТ на лібералізацію торговельних режимів був обмеженим (табл.1.2).
Таблиця 1.2
Зв’язані і фактичні ставки ввізного мита на промислову продукцію в окремих країнах із перехідною економікою
| Країни | Середньоарифметичні зв’язані ставки ввізного мита, % | Динаміка середньоарифметичних фактичних ставок ввізного мита | |
| рік | мито, % | ||
| Болгарія | 23,8 | 1997 | 15,5 |
| 1998 | 15,3 | ||
| 1999 | 12,6 | ||
| 2000 | 11,0 | ||
| 2001 | 10,0 | ||
| Чеська
Республіка |
4,3 | 1996 | 5,6 |
| 1997 | 5,3 | ||
| 1998 | 5,0 | ||
| 2000 | 4,5 | ||
| Естонія | 7,1 | 1996 | 0,1 |
| 1997 | 0,1 | ||
| 1998 | 0,0 | ||
| 1999 | 0,0 | ||
| 2000 | 0,0 | ||
| 2001 | 0,0 | ||
| Угорщина | 7,4 | 1996 | 8,7 |
| 1997 | 8,2 | ||
| 1998 | 7,8 | ||
| 1999 | 7,4 | ||
| 2000 | 7,3 | ||
| 2001 | 7,1 | ||
| Латвія | 9,4 | 1998 | 2,7 |
| Польща | 10,4 | 2000 | 10,5 |
| Румунія | 30,8 | 1999 | 17,5 |
| Україна | 5,02 | 1.04.05 | 8,32 |
Багато країн лібералізували свої внутрішні ринки незалежно від вимог світової торговельної організації, тому їхні зобов’язання перед СОТ навіть менш “ліберальні”, ніж фактичний рівень відкритості ринків.
Польща. Сьогодні вона є членом Європейського Союзу і не може самостійно визначати митну політику та встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка зібраних митних зборів перераховуються до бюджету ЄС. Це було досить сильним ударом по польській легкій та харчовій промисловості, адже митні ставки ЄС на момент їх встановлення в Польщі були в середньому нижчими на 6%. Так, значно зріс імпорт взуття та текстильної продукції з Китаю, а також продукції харчової промисловості з країн колишнього СРСР. Таким чином, значна лібералізація імпорту призвела до від’ємного сальдо торговельного балансу.
Словаччина. Митна політика Словаччини подібна до митної політики решти країн — нових членів Євросоюзу: протекціонізм у 90-х роках XX ст. і стрімка лібералізація ринку в XXI. Проте країна застосовувала такий неординарний метод тарифного регулювання, як імпортна надбавка. Надбавку було введено додатково до ставок мита у 1999 р. у розмірі 7% з метою захисту національного товаровиробника та скасовано через неефективність та індиферентність на початку 2001 року. Зі вступом до ЄС Словаччина різко зменшила свої імпортні тарифи і сьогодні з середньозваженою ставкою мита 1% є однією з найбільш ліберальних для імпорту країн у світі.
Загалом, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації зовнішньої торгівлі всіма країнами світу інтенсифікація лібералізації міжнародної торгівлі наприкінці ХХ сторіччя не створила рівних умов для різних країн.
Для країн з менш розвиненими ринковими економіками в новій глобальній торговельній системі залишаються значні перешкоди для реалізації переваг вільної торгівлі, що насамперед визначається їхньою інституціональною недорозвиненістю, відсутністю належного фінансового та кадрового забезпечення, обмежувальною діловою практикою ТНК, які навіть у формально лібералізований торговельній системі мають можливості не допускати не бажаних для них учасників на найбільш динамічні ринки в сучасних секторах економіки, не кажучи вже про формування замкнених систем внутрішньокорпораційного обігу товарів і послуг.
Розділ 2. Аналіз зовнішньої торгівлі країн ЄС
2.1. Динаміка зовнішньої торгівлі країн-членів ЄС
Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % товарного імпорту; 42,8 % світового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Для будь-якої країни, в тому числі і для України, співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. Тому аналіз зовнішньої торгівлі країн–членів ЄС є досить актуальним на сьогоднішній день.
Серед основних напрямів сучасних змін в регулюванні торговельних відносин країн ЄС для забезпечення конкурентоспроможності необхідно виділити:
— зміни в виборі методів регулювання зовнішньої торгівлі з тарифних на нетарифні;
— уніфікація заходів з лібералізації торговельних умов, підтримка принципів „вільної торгівлі”, звужування можливостей країн-членів використовувати власні інструменти обмеження торгівлі;
— зміни в цілях державного конкурентного регулюванні щодо міждержавного злиття компаній;
— регулювання має регіональний характер, захищаючи інтереси в цілому членів ЄС та сприяє їх економічної інтеграції.
В країнах ЄС користуються попитом продукти рослинного походження (59%), жири та олії тваринного або рослинного походження (9%), текстильні матеріали та текстильні вироби (8%), готові харчові продукти (7%), недорогоцінні метали та вироби з них (5%), судна, залізничні локомотиви (4%). Імпортуються з цих країн, переважно, механічне та електротехнічне обладнання (62%), готові харчові продукти (15%), недорогоцінні метали та вироби з них (6%), продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості (5%).
Між країнами ЄС встановлено міцні торговельні відносини — питома вага взаємної торгівлі складає 66% зовнішнього товарообігу; 20% припадає на країни, що розвиваються; 12% — на інші розвинуті країни світу (враховуючи Японію та США), майже 2% — на постсоціалістичні країни Східної Європи [1]. Проаналізуємо взаємні торговельні зв’язки між країнами ЄЄ та країнами — лідерами світової економіки (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Експортно-імпортна торгівля країн ЄС із країнами – лідерами, млрд. євро [2]
| Країни | Роки | |||||||||
| 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | ||||||
| Е | І | Е | І | Е | І | Е | І | Е | І | |
| 1. США | 227,3 | 158,1 | 235,5 | 159,4 | 252,7 | 163,5 | 269,0 | 175,2 | 261,4 | 181,6 |
| 2. Китай | 41,5 | 106,2 | 48,4 | 128,7 | 51,8 | 160,3 | 63,8 | 194,8 | 71,9 | 232,6 |
| 3. Росія | 37,2 | 70,7 | 46,0 | 84,0 | 56,7 | 112,6 | 72,3 | 140,9 | 89,1 | 144,3 |
| 4. Швейцарія | 71,4 | 59,1 | 75,2 | 62,0 | 82,6 | 66,6 | 87,7 | 71,6 | 92,9 | 76,9 |
| 5. Японія | 41,0 | 72,4 | 43,4 | 74,7 | 43,8 | 74,1 | 44,7 | 77,3 | 43,7 | 78,3 |
| 6. Норвегія | 27,7 | 51,0 | 30,8 | 55,3 | 33,8 | 67,2 | 38,5 | 79,2 | 43,5 | 76,6 |
| 7. Туреччина | 30,9 | 27,3 | 40,1 | 32,7 | 44,6 | 36,1 | 50,0 | 41,7 | 52, 7 | 47,0 |
| 8. Південна Корея | 16,5 | 26,0 | 17,9 | 30,7 | 20,2 | 34,5 | 22,9 | 40,8 | 24,8 | 41,4 |
| 9. Бразилія | 12,4 | 19,1 | 14,2 | 21,7 | 16,1 | 24,1 | 17,7 | 27,2 | 21,3 | 32,8 |
| 10. Індія | 14,6 | 14,1 | 17,2 | 16,4 | 21,3 | 19,1 | 24,4 | 22,6 | 29,5 | 26,6 |
| Усього по 10 країнах- лідерам | 520,5 | 604 | 568,7 | 665,6 | 623,6 | 758,1 | 691,0 | 871,3 | 678,1 | 938,1 |
| Сукупний обсяг експорту / імпорту країн ЄС | 869,2 | 935,3 | 953,0 | 1028 | 1053 | 1180 | 1159 | 1351,7 | 1241 | 1434 |
| Частка 10 країн–лідерів у сукупному обсязі експорту /імпорту | 59,87 | 64,59 | 59,68 | 64,78 | 59,24 | 64,27 | 59,61 | 64,46 | 54,62 | 65,43 |
Аналізуючи дані представлені в таблиці 2.1, слід зазначити, що основним торговельним партнером країн ЄС є США. Вони лідирують як за показниками експорту, так і за показниками імпорту. На їх частку припадає 26,2% та 16,9% від загального експорту та імпорту країн-членів ЄС відповідно. Крім того, темп зміни показника експорту у 2010 році в порівнянні з 2006 склав 14,87%. а імпорту – 14,86%.
Традиційним торговим партнером країн ЄС залишається Китай. Його частка в загальному експорті складає 5,79% (71,9 млрд. євро), а в імпорті – 16,22% (232,6 млрд. євро). Слід зазначити, що протягом 2003-2007рр., які представлені у таблиці, частка країн ЄС в загальному обсязі імпорту збільшилася на 4,87%, проте в сукупному експорті відбулося збільшення їх частки лише на 1,02%.
У період з 2006-2010 рр. взаємна торгівля країн ЄС з Росією характеризувалася значними показниками. У цей період відбулося зростання обсягу європейського експорту з Росії на 139,52%. У той же час європейський імпорт в Росію виріс на 104,1%. Частка Росії у структурі сукупного імпорту країн ЄС в 2010 році дорівнює 10,06% (144,6 млрд. євро), а в структурі експорту – 7,18% (89,1 млрд. євро).
У торгових операціях зі Швейцарією переважають експортні, які у 2007 році становили 92,9 млрд. євро, у той час як імпортні дорівнювали – 76,9 млрд. євро. Експорт у Швейцарію складає 7,48% від сукупного експорту країн ЄС, а імпорт – 5,36%. Крім того, доля експорту та імпорту країни у Швейцарію протягом аналізованого періоду є досить стабільною, що свідчить про ефективно налагоджені економічні зв’язки, які пояснюється сусіднім положенням та історично сформованими зв’язками між країнами ЄС та Швейцарією.
Таким чином, основними торговельними партнерами країн-членів ЄС є США, Китай та Росія. У торгових операціях з США переважає експорт, який протягом 2006-2010рр. збільшився на 15%. У торгівлі з Китаєм та Росією переважають імпортні операції. Темп зростання імпорту протягом 2006-2010 рр. становив 119,02% та 104,1% відповідно. Тобто для країн ЄС характерні ефективні торговельні зв’язки з країнами — лідерами світової економіки.
Розвиток торговельних відносин в рамках регіонального об’єднання надає можливість країнам-учасницям більш ефективно проводити трансформацію виробничого сектора та підвищувати свою конкурентоспроможність на світових ринках, виходячи з національних і регіональних інтересів. З початку 90-х років в Європі спостерігається певне поглиблення інтеграційного процесу, яке знаходить прояв в розширенні меж інтеграційного об’єднання Європейський союз (ЄС) з одночасним переходом до більш високої форми інтеграції — валютного і політичного союзу. Спостерігається тенденція поступового стирання економічних бар’єрів між ЄС та іншими країнами цього регіону. Національні ринки більшості європейських країн наростаючими темпами втягуються в зону безпосереднього впливу інтеграційного угруповання ЄС, що призводить до поширення умов функціонування його ринку на національні ринки “третіх” країн.
Обсяги експорту товарів до країн Європейського Союзу становили понад 99 млн. дол. США, імпорту — 103 млн. дол. Питома вага експорту товарів до країн ЄС у зовнішній торгівлі області склала 22%, імпорту — 46%.
У 2011 р. зовнішньоторговельні операції проводились з 26 країнами Європейського Союзу. Найбільші обсяги товарів експортовано до Нідерландів, Польщі, Литви, Німеччини, Італії, Іспанії.
На жири та олії тваринного або рослинного походження припадало 37% обсягу експорту, залишки та відходи харчової промисловості — 17%, насіння і плоди олійних рослин — 12%, одяг та додаткові речі до одягу, текстильні — 9%, деревину і вироби з деревини — 8%.
Основу імпортних надходжень склали механічні машини, продукти тваринного походження, засоби наземного транспорту, крім залізничного, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.
Розвиток спільного, а згодом і єдиного ринку став базовою платформою формування ЄС як економіко–політичного угруповання та безпосередньою рушійною силою економічного розвитку всього Співтовариства; має важливе значення для відносно більш слабких економік таких країн-членів, як Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція в плані реалізації певних порівняльних переваг в масштабах спільного ринку, коли розміри національних ринків не могли забезпечити сталий розвиток відповідних галузей національної економіки. Це особливо стосується сільськогосподарської і харчової галузей, які є дуже чутливими до коливань кон’юнктури світового ринку; має позитивне значення для країн з потужною економікою в плані підтримки високого економічного рівня і, відповідно, сталого економічного розвитку, оскільки дозволяє використовувати традиційні економічні зв’язки з країнами Європи на якісно новому рівні та відігравати впливову роль й поза межами ЄС.
2.2. Аналіз структури зовнішньої торгівлі між США та ЄС
США та ЄС є найбільшими торговельними партнерами в світі, взаємна торгівля яких охоплює близько 40 % від загальносвітового обсягу. Окрім цього, названі суб’єкти міжнародних відносин покривають близько 50 % ВВП та 80 % світових інвестицій при населенні, що складає лише 12 %. В умовах трансформації системи зовнішньоекономічних відносин структура зовнішньої торгівлі між ними також піддається певним впливам, дослідження яких має важливе науково-практичне значення для виділення загальних тенденцій та закономірностей.
Структура торгівлі в рамках міжнародних відносин часто розглядається з позиції географічного і товарного розподілу. В контексті першого варто відмітити, що США та ЄС є найбільшими один для одного торговельними партнерами, а їх товарна структура є досить компліментарною, що дозволяє пов’язувати між собою експорт та імпорт.
Виходячи із сучасних обставин, взаємна зовнішня торгівля між США та ЄС виявилася дуже чутливою до світової фінансової кризи, в результаті чого, навіть після відновлення позитивної динаміки, партнери не змогли досягнути передкризового рівня в 2011 році. При цьому, окремої уваги заслуговує питання від’ємного торговельного балансу США у торгівлі із ЄС, максимальне значення якого спостерігалося у 2005 році і складало 132,3 млрд. дол. США.
В останні роки основою торгових розбіжностей між США і ЄС є вплив європейської інтеграції на американський експорт. Оскільки митне оподаткування товарів усередині Євросоюзу по суті скасовано, а американські товари обкладаються митом, це стає перешкодою експортної експансії США в Європі. Найбільшою мірою це відноситься до промислово споживчих товарів. Певною мірою рівень митного оподаткування має значення для чорних і кольорових металів, прокату, сільськогосподарських товарів. Саме з цих товарних групах у торгівлі США-ЄС виникають несприятливі для США зміни. Основні статті товарної структури експорту та імпорту США та ЄС показані на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Структура експорту-імпорту товарів ЄС та США за групами, %
В експорті США переважає промислова продукція, зокрема хімічні речовини, машини і транспортне обладнання різних видів тощо. В імпорті США з Європи також переважають різного роду машини й устаткування (нафтогазове обладнання, транспортні засоби, електрообладнання, оптичні і через обмірні прилади, медична техніка), а також органічні речовини, хімікати та пластмаси, вина, косметика.
Таким чином, країни Європейського союзу в торгівлі з США виступають як партнери, що володіють потенціалом приблизно однакового рівня. На даному етапі економічного розвитку структура товарообігу країн ЄС з США (перш за все висока частка машинно-технічної продукції у взаємній торгівлі) представляється позитивним фактором, вона сприяє підвищенню технічного рівня всіх учасників взаємної торгівлі на основі вузької спеціалізації виробництва та міжнародного поділу праці.
На початку ХХІ століття найважливішим напрямком взаємної торгівлі між США та ЄС-27 став обмін високотехнологічними товарами, такими як авіакосмічна техніка, фармацевтика, радіо-та телекомунікаційне обладнання, комп’ютерна та офісна техніка, медичні, високоточні і оптичні прилади. В даний час США і ЄС-27 є безумовними лідерами у виробництві та зовнішньої торгівлі високотехнологічними товарами. Аналізуючи сальдо взаємної торгівлі за наведеними вище позиціями, ми спостерігаємо її негативне значення для США, відповідно до чого, їх позитивний торговельний баланс було сформовано лише у торгівлі харчовими продуктами і сировинною продукцією. Оцінюючи динаміку даних, наведених на рисунку 1, відмітимо найбільший ріст рівня позитивного торговельного сальдо ЄС-27 для машин і транспортного устаткування (з -10,2 до 30,3). Дослідження також показали, що більшість товарних груп у досліджуваному періоді характеризуються позитивною тенденцією до нарощення позитивного торговельного балансу.
Територіальний аналіз сфери дослідження показав існування більш тісних зв’язків між окремими європейськими країнами і штатами США, що доводить наявність високого рівня регіональної концентрації торгівлі. Це вимагає формування відповідної структури і логістичного забезпечення.
В системі зовнішньоторговельних відносин між США та ЄС-27, основна продукція, яка імпортується чи експортується, виробляється на високотехнологічному виробництві, що сприяє підвищенню рівня продуктивності праці тощо (рис. 2.2).
Як бачимо, у взаємній структурі зовнішньої торгівлі між ЄС-27 та США частка продукції високотехнологічних галузей становить 50-35 % експорту і 63-60 % імпорту. При чому, тенденція до збереження такої ситуації є досить відчутною. Частка низькотехнологічної продукції та продукції трудо- і ресурсномісткої щороку скорочується, що свідчить про високий рівень технологічного розвитку країн, який знайшов своє відображення й в зовнішній торгівлі.
Рис. 2.2. Структура експорту та імпорту товарів між ЄС-27 та США за рівнем технологічності галузей, млрд. дол. США
Отже, аналіз структури та балансу торгівлі товарами між США та ЄС засвідчив переважання останнього. Інтенсивність товарообміну свідчить про високий рівень інтеграції не тільки торговельної, але і виробничої структури, що підтверджується значними обсягами внітрушньосекторової торгівлі.
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньої торгівлі між Україною та країнами Європейського Союзу
3.1. Основні варіанти співпраці України з ЄС
У сучасному світовому господарстві Європейський Союз посідає провідні позиції. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому зазначимо, що така співпраця вигідна всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною [10, с. 35].
Звичайно, найбільшим експортером та імпортером для України залишається Росія, але протягом останніх років частка експорту-імпорту з країнами ЄС значно збільшилась. Так, друге місце посідає Німеччина, потім — Італія. Але варто зазначити, що українські експортери скоріше переорієнтувались на європейські ринки збуту, без значного збільшення виробництва. Переваги зовнішньо зорієнтованого розвитку стосуються не так високих обсягів торгівлі, як покращення товарної структури експорту. Найефективнішою для розвитку технологічного сектору є експортна орієнтація на ринки Східної Європи, що створює можливості для поступового переходу від сировинної спеціалізації до зростання технологічного експорту. Адже експортна орієнтація на ринки Росії та країн СНД забезпечує стабільний попит на продукцію, яку можна класифікувати як технологічну, але потрібно зважати, що йдеться про низькотехнологічну продукцію, і відповідно — відсутність мотивації для модернізації виробничих потужностей на сучасній технологічній основі [12, с.21].
Темпи приросту зовнішньої торгівлі України з Європейським Союзом дещо вищі, ніж балтійських країн, Греції, Фінляндії. Її частка зросла в експорті ЄС на 0,2 % і в імпорті на 0,1 % на відміну від названих країн, де частка в торгівлі ЄС не змінилася, окрім Литви (частка в імпорті ЄС зросла на 0,1 %) й Естонії та Фінляндії (зниження в імпорті на 0,1 %). Приблизно однакова частка в торгівлі Європейського Союзу засвідчує однакову значимість для співдружності України та країн Балтії в 2006-2010 рр. Країни ЄС достатньо залежать від ринку ЄС і частка Союзу в структурі торгівлі нових країн зі вступом до нього може збільшитися на 10-20 %, за умови, що старі члени не застосовуватимуть ніяких додаткових обмежень у торгівлі з новими країнами [6]. Зі збільшенням кількості країн в Європейському Союзі можна очікувати зростання частки ЄС у структурі зовнішньої торгівлі України. При цьому частка імпорту ЄС зросте більше, ніж частка експорту.
Провідною країною в ролі торговельного партнера України серед країн ЄС є Німеччина (31,22 %), потім Італія (27,8 %), на Нідерланди припадало трохи більше 10,5 % і Великобританії — 6,8 %. На інші західноєвропейські країни (окремо) припадає ще менше, що явно не відповідає потенційним економічним можливостям торговельних партнерів.
Загалом ринок ЄС має досить ліберальний торговельний режим, який характеризується невисоким рівнем середнього імпортного тарифу (4,4 % у 2009 р. і 4,1 % у 2010 р.) та чималою часткою (майже 1/4) імпорту без стягнення мита, що посилюється дією Генеральної системи преференцій (ГСП), якою може (хоч і обмежено) користуватися й Україна.
Водночас в окремих “чутливих” секторах, що становлять інтерес для українських експортерів (сільське господарство, рибальство, металургійна промисловість), застосовуються протекціоністські заходи. Зокрема, в галузях сільського господарства спостерігається чимала частка так званих пікових (тобто вище 15 %) тарифів, які подекуди сягають 75-відсоткової позначки. Щодо України (як і Росії та Казахстану) діють кількісні обмеження імпорту деяких сталеливарних виробів.
Важливою тенденцією є й загальне посилення в ЄС значення нетарифного регулювання (особливо технічного). Адже на ЄС в окремі роки припадає від 20 до 55 % загальної кількості повідомлень про нові технічні норми та стандарти, які здійснюються в межах Світової організації торгівлі.
Загалом можна визначити чотири основні сценарії вільної торгівлі між ЄС і Україною:
- Варіант A: найпростіший варіант вільної торгівлі цілком можливий, але його економічна доцільність невелика.
- Варіант Б: варіант митної спілки неприйнятний через наявність певних адміністративних і технічних труднощів.
- Варіант В: поглиблена вільна торгівля потребуватиме великих зусиль, але забезпечить економічні переваги стратегічної значущості.
- Варіант Г: повна інтеграція у європейський ринок, яку можна розглядати як віддалену перспективу.
Тож варіант В заслуговує на особливу увагу через свою складність і водночас найбільшу економічну доцільність для України [3].
Окрім вільної торгівлі товарами і послугами, а також вільного руху капіталу, передбачених «пакетом простої вільної торгівлі», «пакет поглибленої вільної торгівлі» складається з великої, але обмеженої кількості заходів, більшість з яких вже окреслена в Плані дій у рамках Європейської політики сусідства. До переліку найбільш пріоритетних заходів доцільно віднести:
- реформу митного контролю;
- стандартизацію продукції: середньострокова програма із забезпечення гармонізації/взаємного визнання;
- агростандарти (санітарні та фітосанітарні норми): середньострокова програма;
- увідповіднення регуляторної політики до стандартів ЄС;
- фінансові послуги: найвищий ступінь відкритості, але поступова зміна регу-ляторної політики;
- цивільну авіацію: повна відповідність acquis (доробок співтовариства), включення до спільної авіаційної зони;
- дорожній транспорт: лібералізація і відповідність acquis, інвестиції в Пан’європейські коридори;
- телекомунікації: найвищий ступінь відкритості, відповідність acquis;
- енергетичний сектор: відповідність acquis щодо регуляторної політики;
- електроенергетику: у разі взаємопов’язаності енергосистем обов’язкова повна відповідність acquis;
- політику конкуренції: поступове запровадження стандартів ЄС;
- корпоративне правління: потреба запровадження міжнародного передового досвіду;
- охорону довкілля: довгостроковий поступовий перехід до acquis, запровадження заходів, передбачених Кіотським протоколом.
Угода про вільну торгівлю FTA+ з ЄС могла б визначити загальний і водночас селективний підхід щодо увідповіднення українських законодавства щодо зовнішнього і внутрішнього ринків і стандартів до європейських. Такий крок відповідав би концепції «Європейського вибору» України. У разі підписання FTA+ та функціонування «поглибленої вільної торгівлі» можна буде досягти: 1) розширення принципу свободи руху не лише на товари і послуги, а й на капітал і (безперечно, з тривалим перехідним періодом) робочу силу; 2) зменшення нетарифних обмежень у торгівлі товарами через гармонізацію та/або взаємне визнання оцінки відповідності технічним стандартам з ЄС; 3) повного покриття всіх секторів сферою послуг та узгодження правил регулювання внутрішнього ринку з європейськими та міжнародними стандартами; 4) посилення зобов’язань з наближення політики щодо конкуренції, корпоративного управління і регулювання внутрішнього ринку до європейської практики, а також окремих елементів охорони довкілля; 5) створення умов для супровідних заходів, зокрема для технічної допомоги, інвестицій для розбудови інфраструктури, освіти, підготовки персоналу.
Згідно з порівняльними статичними припущеннями, поглиблена вільна торгівля може підвищити добробут на 4-7 %. Окрім цього, зменшення вартості капіталу може ще на 4-5 % підвищити показник зростання добробуту населення. Український експорт до країн ЄС може подвоїтися, а експорт з ЄС до України також може істотно зрости. Україна зацікавлена в диверсифікації свого експорту до європейських ринків, щоб зменшити свою теперішню велику залежність від азійських ринків [3].
Україна має дві ключові переваги, які можуть допомогти перетворити це на реальність: її людський потенціал і географічна близькість до ринків ЄС, — за умови задоволення вимог щодо політики та вдосконалення інституцій. Окрім того, поглиблена вільна торгівля може також призвести до рівномірнішого розподілу доходів населення завдяки посиленню конкуренції та зменшенню монопольних прибутків. Однак Україна зіткнеться з потужною конкуренцією і європейських компаній, і інших великих експортерів на ринку ЄС. Щодо основних галузей української економіки, то металургійна промисловість ЄС має очевидні технологічні переваги та кращий доступ до великих європейських покупців сталі. Україна відчує жорстку конкуренцію традиційних експортерів сталі до ЄС.
Дуже ймовірно, що ЄС продовжуватиме антидемпінгові розслідування проти певних видів металопродукції з України (наприклад, труб) і проводитиме ретельний моніторинг можливих випадків надання опосередкованої державної допомоги.
Таким чином, якщо Україна не вдасться до заходів для забезпечення ефективнішої конкуренції і з низьковитратними, і з високотехнологічними виробниками сталі, вона не зможе збільшити свою частку на європейському ринку, а у середньостроковій перспективі може навіть програти частину своєї частки ринку Китаю, який виступає водночас і як низьковитратний, і як високотехнологічний виробник сталі.
3.2. Проблеми розвитку відносин між Україною та країнами Єврейського Союзу в умовах глобалізації
Торгівля між Україною та Європейським Союзом носить міжгалузевий характер. Специфічною рисою такої торгівлі є її висока концентрація на шістьох країнах співдружності — Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Німеччині та Франції. Окрім того, з Люксембургом ми майже не маємо внутрішньогалузевої торгівлі, за винятком металургійної галузі. Більша частина товарообігу України з ЄС припадає на міжгалузеву торгівлю відносно гомогенними товарами низького і середнього ступеня обробки, серед яких деревина та вироби з неї, чорні та кольорові метали, а також промислові вироби. Часто українські експортери скаржаться, що основні перешкоди для їхньої зовнішньоекономічної діяльності створюються всередині України.
На порівняні переваги впливають низка факторів, головними з яких є конкурентоспроможність та ефективність виробництва. Між ними існує пряма залежність: чим менший доступ країни до нових знань і технологій, тим нижчі конкурентоспроможність та ефективність її виробництва, а тим самим знижуються порівняні переваги товарів цієї країни на світових ринках. Крім цього, встановлення низьких квот і проведення антидемпінгових розслідувань за більшістю конкурентних українських товарів знижують порівняні переваги України в торгівлі з Європейським Союзом.
Існують як внутрішні, так і зовнішні чинники, що стримують зростання обсягів українського експорту сільськогосподарської продукції. Внутрішні перешкоди охоплюють застарілі системи зберігання зерна, дороговартісну транспортну інфраструктуру, надмірно регульовані експортні процедури, що займають багато часу, недорозвинені ринкові інформаційні системи та поганий доступ виробників до інформації, а також низький рівень пропозиції високоякісних продуктів, зокрема зерна. Інший важливий внутрішній чинник — невідшкодування експортного ПДВ. Зовнішні чинники охоплюють мінливий доступ до зовнішніх ринків — і у вигляді непередбачуваних змін ставок мита, і у вигляді багатьох випадків, коли українські товари піддають несподіваним ветеринарним і санітарним перевіркам відповідними службами різних країн. Однією з передумов розвитку торгівлі між Україною та країнами ЄС є адаптація українського законодавства до законодавства ЄС, що передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами.
Також потрібні заходи у здійсненні реформування системи економічного управління, яка на цей час корумпована. Нині корупція залишається найбільшою перепоною для торгівлі, інвестицій і сталого економічного зростання.
Отже, підписання FTA+ потребуватиме здійснення в Україні реформ. Досягти такого типу угоди набагато складніше, ніж угоди про просту вільну торгівлю. Це виявиться реалістичним кроком лише за однієї життєво необхідної умови: якщо український уряд, Верховна Рада, бізнес-лобі та громадянське суспільство зможуть разом знайти політичну волю для роботи в цьому напрямі.
Оцінка стану зовнішніх відносин України та Європейського Союзу показала, що Україна повинна, з одного боку, вдосконалити законодавство, а з іншого — товарну структуру імпорту та експорту, збільшити конкурентоспроможність українських товарів, зменшити їхню енергомісткість та залежність від світових цін. Саме тоді економічна парадигма України може істотно змінитися, а імідж країни поліпшиться внаслідок інтеграції у європейську та світову економіку.
Висновки
Отже, розвиток спільного ринку ЄС сприяв зміні структури взаємної торгівлі. Основними пріоритетами в обсягах товарообігу країн ЄС є: продукція машинобудування і транспортне устаткування (40,5% експорту і 39,9% імпорту), промислові вироби (відповідно 28,3% і 27,6%), хімічні товари (12,9% і 13%), продукти харчування, спиртні напої та тютюнові вироби (9,7% та 9,9%), що свідчить про орієнтацію взаємної торгівлі на виробництво високотехнологічної готової продукції і напівфабрикатів (комплектуючих).
Таким чином, у сфері зовнішньоторговельної політики не залишається місця для субсидіарності, тобто для національної торговельної політики. Що стосується торгівлі послугами, то до компетенції ЄС належать тільки ті послуги, які безпосередньо пов’язані з торгівлею товарами. Решта перебуває у компетенції країн — членів ЄС, але вони повинні діяти солідарно з Союзом згідно із загальним правилом.
Динаміка структури та балансу зовнішньої торгівлі між США та ЄС свідчить про формування ряду тенденцій, серед яких найбільш відчутним є послаблення ролі названих торговельних партнерів у світовій економіці як на міждержавному рівні, так і на рівні економічних регіональних інтеграційних утворень. Не зважаючи на те, що трансатлантичні торговельні партнери залишаються найбільшими впливовими учасниками світового ринку, світова фінансова криза та темпи розвитку нових індустріальних країн разом із Китаєм призводять до втрати Сполученими штатами Америки та Європейським союзом багатьох ринків та ступеня впливу в зовнішній торгівлі, особливо в Азії та Латинській Америці.
Отже, Європейський Союз належить до мультикультурної моделі інтеграції. До передумов виникнення ЄС належать: близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; тяжіння до розширення ринку з боку національних підприємств; взаємопроникнення капіталу; конкурентний вплив з боку економіки США, а пізніше й азіатсько-тихоокеанського регіону, політичне протистояння, розпад колоніальної системи. Основною задачею утворення визначається стабільний і збалансований розвиток.
У процесі дослідження було виявлено, що вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складають чорні метали, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, шлаки і корисні копалини. Тобто в товарному експорті переважає сировина та продукція з низьким ступенем переробки, а, відповідно, і з низьким рівнем доданої вартості. На жаль, структура експорту та імпорту поки що свідчить про те, що Україна є лише “ринком збуту” для країн ЄС і перебуває на так званій “сировинній голці”. Потрібно змінювати цю ситуацію за рахунок розвитку наукомістких галузей промисловості, розвитку конкурентоспроможних підприємств, що будуть здатні експортувати вироблену в Україні продукцію.
Аналіз зв’язків України з основними зовнішньоторговельними партнерами в межах ЄС дав змогу виявити саме географічний розподіл торговельно-економічних зв’язків між Україною та ЄС. Основними торговельними партнерами серед країн ЄС для України є Німеччина, Франція, Італія, Великобританія та Нідерланди. Серед найбільших іноземних інвесторів української економіки серед країн ЄС виділяються Великобританія, Кіпр, Швеція, Німеччина, Італія та Австрія. Британські Віргінські острови та Кіпр — це широко відомі офшорні зони, де потік капіталів із України відбувається через них. Це вказує на наявність недосконалого законодавства в нашій країні, тіньової економіки та тіньових схем ведення бізнесу, що негативно відбивається на економічному та соціальному розвитку України.
Список використаної літератури
- Балабанов, К. В. Розвиток Європейського Союзу в сучасній системі світового господарства / К.В. Балабанов // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества в ГУАМ. Сборник научных трудов. — 2008. – С. 16-19
- Бредіхин, А. В. Україна та Європейський Союз : ретроспектива розвитку відноси. [Електронний ресурс] / А. В. Бредихін // Наука. Релігія. Суспільство. – 2009. — № 2. – С. 7-12.
- Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред.. Т.М.Циганкова. –К.: КНЕУ, 2003. –С.104.
- Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія/ Кер. Авт. Кол. і наук. Ред. Т.М. Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – 660с
- Інтернет сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.me. gov.ua
- Колосова Ю. В. Оптимізація структури зовнішньої торгівлі, як основа підвищення добробуту держави / Ю. В. Колосова // Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. Т. 1. — Донецьк : ДонДУЕТ, 2003. — С. 184-187.
- Макуха С. В. Розвиток регіональної політики в Європейському Союзі у контексті її становлення в Україні / С. В. Макуха // Укр. геогр. журн. — 2000. — № 1. — С. 22-25.
- Майданик, О.О. Співпраця України та ЄС: сучасний стан і перспективи. [Електронний ресурс] / О.О. Майданик // Наукові записки. — Т 19. — С . 266-269.
- Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. — 240 с.; С.81
- Міжнародна економіка : навч. посібник [Текст] / за ред. Козака Ю. Г., Логвінової Н. С., Осипова В. М. — К. : ЦУЛ, 2008.
- Офіційний сайт ОЕСР. Статистичний портал // oecd.org.
- Панфілова Т., Пісоцький В. Методичні підходи дослідження розвитку взаємної торгівлі країн ЄС в умовах поглиблення регіональних інтеграційних процесів // Збірник наукових праць. Вип. 26. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – C. 147-153.
- Пісоцький В. Перспективи торгового співробітництва України з ЄС // Збірник праць вчених: Вип. 19. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1998. – С. 5-12.
- Пісоцький В. Функціонування Єдиного ринку Європейського Союзу на сучасному етапі // Збірник праць вчених: Вип. 21. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1999. – C. 43-47.
- Право Европейского Союза: Правовое регулирование торгового оборота, с.192.
- Сидун, С. Україна та Європейський Союз: особливості розвитку взаємовідносин. [Електронний ресурс] / С. Сидун // Наукові праці. – 2010. — №117. – С. 142-148.
- Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2008 рік // Wekom. — 2008. — № 6. — С. 31-40.
- Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015). Шляхом європейської інтеграції / [А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, С. Г. Бабенко, Я. Б. Базилюк, Б. В. Букринський] / Нац. ін-т стратег. дослідж. ; Ін-т економ. прогнозування НАН України. — К., 2004. — 416 с.
- Субботин А. Перспективы глобального рынка. // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. — № 1, С.75-80
- Україна — Європейський Союз: зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва; К., 2008.
- Філіпенко А.С., Буднін В.С., Рогач О.І. Економіка зарубіжних країн. — К.: «Либідь», 2007.
- Шнирков О. І. Торговельна політика Європейського Союзу : монографія / Шнирков О. І. — К. : Вид.- поліграф. центр “Київ. ун-т”, 2005. — 152 с.
- Яценко, А. Б. Трансформація зовнішньоторговельних відносин України з ЄС в умовах створення поглибленої зони вільної торгівлі. [Електронний ресурс] / А. Б. Яценко // 2008. – С 1107 – 1109