Науково-технічне співробітництво України з країнами світу

Вступ

Актуальність теми. Нині відбувається трансформація зовнішнього середовища міжнародних економічних відносин та видів самих міжнародних відносин. Серед цих основних трансформацій найбільш важливими нині є: інтернаціоналізація ділових, економічних еліт і поява нової соціально-економічної спільноти; посилення ролі міжнародних організацій; злиття політичних і економічних функцій та формування на їх основі системи геостратегічної взаємодії країн; розвиток транснаціональних виробничо-збутових мереж; посилення кооперації і мережевої взаємодії між суб’єктами науково-технічної сфери.

Швидке зростанням частки наукомістких галузей промисловості і становлення нових інноваційних ринків спричинює необхідність аналізу з позицій системного підходу тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин і міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС), зокрема. Це дасть змогу визначити найбільш ефективні форми і шляхи розвитку МНТС, що вирішально впливають на економіку і політику країн.

Всі окреслені вище тенденції впливають на міжнародні економічні відносини, зокрема, на МНТС. Першопричиною цього є різке зростання ролі наукомістких галузей промисловості та їх прискорений розвиток. Це сприяє збільшенню у країнах-лідерах: інвестицій у фундаментальну науку і науково-дослідну сферу; витрат на НДДКР; посилення ролі і значення державної науково-технічної, інноваційної і освітньої політик. Нині доведено, що в глобальній економічній конкуренції виграють ті країни і коаліції, що забезпечують режим найбільшого сприяння для наукових досліджень і впровадження їх результатів.

Але навіть при такому підході, жодна країна світу не зможе використовувати лише власні результати НДДКР, а для успішної інноваційної діяльності та скорочення виробничих витрат потрібне поєднання науково-технічних ресурсів багатьох країн шляхом інтеграції, співпраці і кооперації у науково-технічній сфері.

У науковій літературі проблеми НТС як основного вектора сучасного розвитку висвітлені у різних аспектах, зокрема, детально досліджується її вплив на сучасну міжнародну торгівлю та міжнародні інвестиції та фінанси. Дослідження таких аспектів цієї проблематики викладено у роботах класиків економічної теорії і політекономії: М. Вебера, Дж. Гелбрейта, Д. Кейнса, З. Ландау, В. Леонтьева, А. Маршалла, Т. Мена, А. Сміта та науковців нового покоління: В. Гейця, О. Білоруса, П. Деніелса, С. Дента, М. Інтерлігейтера, П. Ромера, Ф.Перру, Дж. Ліндера, М. Портера, Дж. Сакса, Дж. Стігліца, Л. Тейлора, Дж. Тобіна, С. Фішера. Але, ще до нині, мало праць, що присвячені комплексному аналізові проблем трансформації МНТС як найважливішої форми міжнародних економічних відносин в умовах швидкого становлення глобального постіндустріального суспільства, що характерне для економічно розвинених країн світу.

На сучасному етапі дослідження помітний внесок в розвиток даного напряму зробили С. І. Пирожков, Б. В. Губський, А. І. Сухоруков, І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович, Ю. О. Рижкова, М. В. Пугачова. Започаткування розв’язання проблем науково-технологічного співробітництва закладено підписаними двосторонніми та багатосторонніми угодами між країнами СНД, фінансуванням досліджень й розробок, в тому числі вкладеним іноземними інвестиціями в певні сфери економіки.

Мета дослідження. Таким чином, необхідно дослідити та науково обґрунтувати сучасну модель розвитку НТС України задля виявлення основних напрямів його подальшої трансформації і поглиблення.

Виходячи з мети дослідження. ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути сутність, види та значення НТС у розвитку економіки України;

— дослідити фактори та передумови розвитку НТС України з країнами світу;

— охарактеризувати сфери взаємодії НТС України з країнами світу;

— проаналізувати географічну орієнтацію НТС України у світі;

— виявити проблеми та перспективи розвитку НТС України з країнами світу.

Об’єктом дослідження виступає науково-технічне співробітництво в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є науково-технічне співробітництво України з країнами світу.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять діалектичний метод наукового пізнання і загальнонаукові методи пізнання: метод аналізу і синтезу (для дослідження сутності та закономірностей розвитку глобалізації та інноваційної діяльності); порівняльний та метод узагальнення даних (для аналізу національної та світової інноваційної сфери); метод статистичного аналізу (для оцінки динаміки та тенденцій сучасного світового ринку технологій та економіки України). У процесі дослідження використано системний підхід для обґрунтування закономірностей НТС України, метод структурного аналізу ієрархічної системи рівнів процесу розвитку НТС України з країнами світу.

1. Сутність, види та значення НТС у розвитку економіки України

Науково-технічне співробітництво (НТС) – це співпраця з провідними у науково-технічному сенсі державами з метою отримання нових знань з актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук.

Ефективність науково-технічного співробітництва спирається на диверсифікацію міжнародних зв’язків. Невід’ємною складовою частиною науково-технічного співробітництва є трудові ресурси, що розкривають кваліфікованість і потенціал населення загалом, а також важливим є інвестування у стратегічні галузі, що сприяють розвитку країни. Тому важливим для будь-якої держави є обрання пріоритетних напрямів державного фінансування, що забезпечили б розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва. Основною проблемою є побудова та формування науково-технічної політики – встановлення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, адже ці пріоритети визначають напрями розвитку економіки, розвиток наукових досліджень та стан національного науково-технічного потенціалу.

Міжнародне науково-технічне співробітництво здійснюється на основі міжнародних програм ООН (Організація Об’єднаних Націй) у галузі науки і техніки, і промислового співробітництва, а також регіональних програм у галузі використання науково-технічних досягнень.

Розвиток національної економіки безпосередньо пов’язаний із відтворенням основних фондів – рушіїв виробництва, тому що задоволення суспільних потреб вимагає реконструкції та технічного переоснащення існуючих чи введення у дію нових основних фондів в умовах економічної кризи та стрімкого розвитку науки і техніки. Для досягнення цієї мети необхідні інвестиції. Інвестиції є основою для розвитку підприємств та всіх галузей національної економіки. Сучасний етап соціально-економічного розвитку нашої держави потребує здійснення необхідної інвестиційної політики, від якої залежить стан виробництва, технічний рівень основних фондів підприємств, галузей економіки тощо [3]. А це, своєю чергою, дасть змогу забезпечити конкурентоспроможність підприємств, досягнути отримання прибутку. Усі суб’єкти господарювання у процесі інвестиційної діяльності формують матеріально-технічну базу, основною складовою частиною якої є основні засоби.

Основною метою інвестиційної діяльності підприємств у сучасних умовах є впровадження інтенсивних методів розвитку економіки підприємства з поступовим скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень у інтенсифікацію використання вже діючих основних виробничих засобів. Відповідно до законодавства України, інвестиції спрямовані у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, здійснюються у формі капіталовкладень. Вкладаючи кошти у стимулювання споживчого попиту, суспільство відволікає їх від інвестиційного й інноваційного напрямів. За рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти, а особливо пріоритетним є інвестування в основні виробничі фонди [5].

У «нових індустріальних країнах» пріоритетні напрями державного фінансування стосуються підтримки технологічно передових галузей економіки, які визначають науково-технічний вектор країни. Для підвищення ефективності міжнародного науково-технічного співробітництва потрібно спрямувати інвестиційні ресурси на [4]: розвиток комп’ютерних мереж, нові ліки та засоби захисту рослин, створення автомобіля та літака нового покоління, розвиток природоохоронних технологій, розроблення біоматеріалів і нових джерел енергії.

Для науково-технічного прориву України є передумови, як матеріальні, інтелектуальні та виробничі ресурси, проте бракує фінансової підтримки цих проектів з боку іноземних інвесторів та власне держави [3, с. 50]. Більшість вітчизняних підприємств неспроможні виробляти високоякісну й конкурентоспроможну продукцію, адже їх розвиток відбувається екстенсивним шляхом, а постійне зростання цін на паливо-мастильні матеріали, недосконала кредитно-фінансова система і законодавча база призводять до неефективних показників виробництва у загальній структурі промисловості [2].

Механізм формування конкурентоспроможності підприємств повинен враховувати: координацію цілей, спрямування їх у єдине русло (урівноваження торгових обмежень країн-партнерів, оцінювання динаміки рівня виробничих потужностей, обґрунтування пріоритетних напрямів технологічного розвитку обраної галузі); структуризацію цілей через виявлення зв’язків між ними і засобами їх досягнення та коригування; розроблення прогнозів та визначення пріоритетних напрямів технічного прогресу в обраній галузі; захист інтелектуальної власності; кардинальне підвищення комерційної ефективності виробничо-господарської діяльності; раціональне використання ресурсів; пошук напрямів диверсифікації виробництва, посилення захисту навколишнього середовища [2, с. 33].

2. Фактори та передумови розвитку НТС України з країнами світу

Науково-технічне співробітництво є важливою складовою всього комплексу міжнародних економічних відносин. Темпи економічного зростання залежать від державної політики та співпраці України з міжнародними економічними та фінансовими організаціями, що є особливо актуальним на етапі виходу зі світової кризи.

Багаторічна співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями свідчить про необхідність формування нового підходу до розуміння ролі міжнародної допомоги та ресурсів міжнародних фінансових організацій як взаємодоповнюючих інструментів реалізації державної політики міжнародної інтеграції України, економічного розвитку, конкурентноздатності та забезпечення інтересів держави на зовнішньому ринку.

Сутність науково-технічних зв’язків повинна пояснюватися за допомогою декількох взаємозв’язаних понять, а саме: 1) міжнародна наукове і науково-технічне співробітництво; 2) міжнародний науково-технічний обмін; 3) міжнародний трансферт технологій.

Міжнародне науково-технічне співробітництво являє собою співпрацю у вигляді спільних програм науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт шляхом об’єднання наукових, фінансових і матеріальних ресурсів, створення спільних науково-дослідницьких груп фахівців чи організацій. Таке співробітництво організацій і підприємств різних країн будується на основі спільних, заздалегідь визначених і погоджених намірів сторін, закріплених у відповідних договорах.

Особливої актуальності для України набуває проблема створення дієвих механізмів щодо підвищення міжнародної конкурентоспроможності машинобудівного комплексу. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення для отримання досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо вказати, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня задоволення потреб національних споживачів [2].

Тенденції інноваційного розвитку економіки за умов інтеграції у міжнародний економічний простір вимагають адекватної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на визначення пріоритетних напрямів розвитку країни, де засобами досягнення міжнародної конкурентоспроможності виступають високотехнологічні інновації.

Підґрунтям науково-технологічного співробітництва України з державами світу є законодавча база, що формує основні засади міжнародної діяльності. Виходячи з довгострокових інтересів, пов’язаних з необхідністю збереження і подальшого розвитку науково-технологічного потенціалу кожної з країн Угода «Про науково-технічне співробітництво в рамках держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав» від 13.03.1992 № 997-200 визначає пріоритетні напрямки спільної науково-технічної діяльності; надає державну підтримку спільним науковим дослідженням і розробкам; формує міждержавні програми; регулює питання створення та експлуатації науково-технічних об’єктів спільного користування; дає можливість співпрацювати в галузях підготовки спеціалістів з вищою освітою, наукових і науково-педагогічних кадрів; здійснює охорону інтелектуальної власності та обміну науково-технічною інформацією [3]. Відповідно до даної Угоди, визначаючи необхідність науково-технологічного співробітництва, розвитку науково-технологічної кооперації та розвитку зв’язків у сфері науки та техніки була укладена Угода «Про прямі науково-технічні зв’язки в рамках Співдружності Незалежних Держав» від 13.03.1992 № 997-653.

Використання результатів науково-технологічної діяльності та об’єктів науково-технологічного співробітництва регламентовано Угодою «Про спільне використання науково-технічних об’єктів у рамках Співдружності Незалежних Держав» від 13.03.1992 № 997-652. Однак, для активізації науково-технологічного співробітництва наявність законодавчої бази є недостатньою. Важливим елементом співпраці виступають іноземні інвестиції, що вказують на загальні економічні тенденції та закономірності.

Українські умови інвестування, а отже і міжнародної співпраці, міжнародні експерти оцінюють найчастіше негативно. Провідні рейтингові агентства («Standart and Poors», «Moodys», «Fitch») оцінюють Україну як не досить сприятливе середовище для приливу іноземного капіталу. Україна у березні 2009 року мала переддефолтовий стан, рейтинг країни визначався як «негативний» і складав 4 (за умови, що 5,0 — дефолт). А за оцінкою Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн [4]. При цьому серед 16 країн ЦСЄ та СНД, включених в рейтинг, Україна має найгірший показник. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2008 — 2012 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відстає від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Таблиця 1. Розподіл витрат на наукові дослідження й розробки за напрямами досліджень у країнах СНД, у відсотках [5, ст. 196]

Країна	Фундаментальні дослідження				Прикладні дослідження				Науково-технічні розробки				Науково-технічні послуги
Країна	2008	2009	2010	2011	2008	2009	2010	2011	2008	2009	2010	2011	2008	2009	2010	2011
Азербайджан	29	27	24	21	48	50	45	42	11	11	16	22	12	12	15	15
Вірменія	15	15	16	18	6	7	47	5	69	67	22	69	10	11	15	8
Білорусь	18	16	14	13	26	23	21	23	46	50	54	53	10	11	11	11
Казахстан	14	16	13	11	33	40	38	40	44	34	21	20	9	10	28	29
Киргизстан	47				17				33				3
Молдова	28	26	25	24	35	40	46	49	34	32	28	26	3	2	1	1
Росія	13	14	17	20	15	14	14	20	35	35	62	54	7	7	7	6
Таджикистан	85	55	24	49	4	11	33	27	8	32	37	18	3	2	6	6
Україна	20	22	25	24	15	16	18	19	50	51	47	46	15	11	10	11

Обсяг фінансування наукових досліджень та розробок (табл. 1) вказує, що кожна країна, маючи власні можливості та потенціал визначає пріоритетом фундаментальні, прикладні дослідження, науково-технічні розробки чи науково-технічні послуги.

Підвищення конкурентоспроможності є головним завданням кожного підприємства, що гарантує йому зміцнення власних позицій серед конкурентів, тому теоретичного і практичного значення набуває оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства. Це дасть змогу не тільки з’ясувати конкурентне місце, а й розробити науково обґрунтовану стратегію менеджменту, організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності підприємства. Для забезпечення конкурентноздатності і закріплення на ринку необхідно постійно працювати в напрямку забезпечення ефективного управління підприємством.

Співробітництво з міжнародними організаціями сприяє розширенню досвіду України, найбільш раціональними й ефективними формами є: 1) створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх науково-технічних ідей, 2) конструювання маркетингових досліджень і техніко-економічних розрахунків; 3) спільні експерименти в області вдосконалення діючої техніки і технології з метою поліпшення техніко-економічних показників роботи фірми; спільні дослідження та вивчення закордонного досвіду в області організації виробництва і праці; 4) поточна координація та консультації з питань науково-технічної політики; 5) організація підготовки кваліфікованого дослідницького персоналу; 6) спільне використання споруд і обладнання.

Таким чином, сучасні міжнародні науково-технічні зв’язки є новим загально цивілізаційним рівнем партнерства, яке охоплює спільну генерацію, обмін і використання нових знань і технологій. Складність проблеми машинобудівного комплексу України полягає у тому, що її необхідно інтенсивно розробляти і практично здійснювати за допомогою відповідної державної політики і запровадженням ефективних економічних стимулів активізації машинобудівного виробництва, також одним з актуальних питань є реалізація низки заходів щодо забезпечення експортного кредитування машинобудівної галузі [13].

3. Сфери взаємодії НТС України з країнами світу

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

науково-технічне співробітництво;
взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);
надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;
створення спільних підприємств;
спеціалізація і кооперування виробництва;
торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;
спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;
іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;
міжнародний туризм;
культурні зв’язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;
взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;
співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;
обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;
співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Найтісніші зв’язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що, на жаль, в результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв’язків між колишніми союзними республіками помітно ослабло співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн.

Співвідношення витрат на наукові дослідження й розробки коливаються в залежності від фінансового потенціалу країни. Наявні дані вказують, що найбільше витрат на фундаментальні дослідження несе Таджикистан (49 %), на прикладні дослідження Молдова (49 %), науково-технічні розробки Вірменія (69 %), а на науково-технічні послуги Казахстан (29 %). Однак важливим залишається питання не лише кількісних даних, а й зв’язку між теорією та практикою (фундаментальними та прикладними дослідженнями). Розгляд витрат на наукові дослідження й розробки доводить, що найбільше фінансування протягом 2008 року у Азербайджані, Казахстані, Молдові займають прикладні дослідження, Вірменії, Білорусії, Росії та Україні науково-технічні розробки, Таджикистані — на фундаментальні дослідження. Якщо ж витрати на наукові дослідження й розробки взяти за 100 % (тоді за кожним напрямком досліджень витрати мають становити близько 25 %), то видно, що майже в усіх країнах СНД відбувається рівномірний розподіл витрат на фундаментальні і прикладні дослідження. Позитивною тенденцією можна вважати хоч і малий, проте наявний зв’язок між теорією і практикою. Найбільшу кількість витрат займають науково-технічні розробки, що направлені на створення нових продуктів, послуг, матеріалів, а це вказує на існуючий науково-технологічний потенціал [9, c. 538-539].

В усіх сферах економіки можна простежити співробітництво між країнами СНД. Однак, з-поміж всіх країн СНД найбільш стратегічно важливим партнером виступає Російська Федерація. Починаючи з 1991 року були закладені перші підвалини партнерства Двосторонньою угодою (не СНД) «Угода про принципи торговельно-економічного співробітництва між Україною і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою на 1992 рік» від 11.06.1991 № 643-013 [6], суттю якої є здійснення взаємовідносин в рамках економічного співробітництва на основі взаємної вигоди. Динаміка розвитку науково-технологічного співробітництва, а саме співробітництва в сфері науки і технологій, дозволяє виділити основні угоди впливу в даних сферах. 20 грудня 1991 року була підписана Двостороння угода (СНД) «Договір про співробітництво між Російською Академією наук і Академією наук України» № 643-008. У рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН, Асоціація), яку було створено 23 вересня 1993 року за участю НАН України та РАН відбувається активізація наукового співробітництва між вченими. Також простежується співробітництво між НАН України, Російським гуманітарним науковим фондом, Російським фондом фундаментальних досліджень, що відображається в проведенні спільних наукових проектів з відповідним фінансуванням (вкладенням інвестицій).

Науково-технологічне співробітництво своїм підґрунтям має співробітництво в сфері науки. Зміцнення кооперації у проведенні наукових досліджень та підготовці наукових кадрів забезпечило тісну співпрацю між НАН України, НАН Білорусі та НАН Молдови. У 2007 році НАН України була організатором проведення конкурсу робіт на здобуття премій академій наук України, Білорусі і Молдови, які з 1996 року присуджуються за визначні наукові результати, одержані при виконанні спільних наукових досліджень або спільної розробки наукової проблеми. Згідно з Положенням про премії академій наук України, Білорусі і Молдови один раз на два роки на конкурсних засадах присуджується три премії: у галузі природничих наук (одна), технічних наук (одна), гуманітарних і суспільних наук (одна) [7].

Науково-технологічне співробітництво між Україною та Узбекистаном розпочалося з 1994 року після укладення Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан «Про співробітництво в галузі розроблення і впровадження наукоємних технологій видобутку, переробки, використання рідкісних і дорогоцінних металів» від 03.02.1994. Науково-технічне співробітництво є важливим складовим елементом всього комплексу двосторонніх відносин, і визнаючи необхідність взаємодії 20.06.1995 р. було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан «Про співробітництво у сфері науки та технологій».

Станом на 2009 рік підписані міжурядові угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання з такими країнами: між країнами СНД «Угода про співробітництво в галузі освіти» від 15.05.1992 № 997-135, Угода про принципи визнання і нострифікації документів про вчені ступені, співставності наукових ступенів, укладена 17.05.1993 року (Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Російська Федерація, Туркменістан, Республіка Узбекистан, Україна, Республіка Молдова), Угода між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, укладена 22 грудня 1995 року, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання, укладена 16.03.2000, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту і вчені звання, укладена 16.02.1998, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Вірменія про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання, укладена 01.03.2001, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Казахстан про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, укладена 26.09.2001 року, Угода між Урядом України і Урядом Киргизької Республіки про співробітництво в галузі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, укладена 19.06.1996, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту і вчені звання, укладена 18.05.2001, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туркменістану про взаємне визнання документів про освіту, наукові (вчені) ступені та вчені звання, укладена 14.05.2001 року, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Узбекистан про взаємне визнання документів про освіту та вчені звання, укладена 17.04.1997.

Однак наявність законодавчої бази, що стосується наукової та освітньої сфер практично не може забезпечити країну чисельністю спеціалістів з науковими ступенями, що виконують наукові дослідження й розробки (табл. 2). Зростання кількості наукових кадрів стане можливим завдяки зменшенню розриву між процесом наукових досліджень і самою підготовкою кадрів вищої кваліфікації, забезпеченню оплачуваною роботою за фахом.

Таблиця 2. Чисельність спеціалістів з науковими ступенями, що виконують наукові дослідження і розробки у країнах СНД, осіб [5, ст. 196]

Країна	Доктори наук				Кандидати наук
Країна	2008	2009	2010	2011	2008	2009	2010	2011
Азербайджан	705	707	731	746	332	3242	3266	3346
Вірменія	542	506	472	651	2029	1982	1968	2031
Білорусь	780	758	743	725	3237	3169	3144	3112
Казахстан	1106	1157	1166	1191	3018	3147	3058	2861
Киргизстан	249	251	233	246	618	603	560	598
Молдова	256	259	271	367	932	927	983	1311
Росія	23413	23883	25217	24883	76060	75710	78594	74617
Таджикистан	295	256	214	206	768	753	660	606
Україна	4176	4262	4389	4453	16918	16884	16952	17087

Динаміка чисельності докторів та кандидатів наук є неоднозначною для кожної країни. Так, зменшення кількості докторів наук спостерігається в Білорусії, Росії та Таджикистані на 2011 рік (2,5 %, 1,3 %, 3,9 % відповідно). Крім зазначених країн до зменшення чисельності кандидатів наук додається й Казахстан. В Україні спостерігається збільшення чисельності докторів та кандидатів наук на 1,4 % та 0,8 % відповідно, що можна вважати позитивною ознакою розвитку університетів, науково-дослідних установ. Загалом, зростання чисельності фахівців вказує на позитивну ознаку розвитку країни, а саме її наукового потенціалу.

Враховуючи отримані показники, можна переконливо стверджувати, що лідером протягом 2011 року залишаться Україна по обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП у країнах СНД (0,9 %).

Основні завдання у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва у відносинах із країнами ЄС:

– нарощування співпраці з провідними у науково-технічному сенсі державами з метою отримання нових знань з актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук;

– організація співробітництва в сфері розвитку інноваційної інфраструктури України з інноваційними інфраструктурами та програмами Європи;

– залучення прямих і портфельних іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі української економіки, а також для розвитку вітчизняної інноваційної системи з наближенням до світових стандартів; сприяння підготовці управлінських кадрів для інноваційного підприємництва та створення ефективних механізмів комерціалізації технологій;

– використання співпраці в науково-технологічній сфері в рамках СНД для реалізації мети входження України до єдиного європейського технологічного простору.

Позитивна тенденція щодо розширення й поглиблення співробітництва в галузі науки і технологій з європейськими країнами, підвищення міжнародного авторитету України в цій сфері, які спостерігаються останнім часом, можуть істотно сприяти залученню інвестицій до розвитку національної науки й наукоємних технологій, збереженню та розвитку науково-технологічного потенціалу України за умов виконання українською стороною своїх зобов’язань за укладеними угодами і договорами.

Усебічна підтримка процесів формування єдиного науково-технологічного простору України та ЄС потребує:

– посилення співробітництва з провідними в науково-технічному сенсі європейськими державами (ФРН, Франція, Велика Британія тощо) з метою отримання нових знань із актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук, зміцнення позицій вітчизняних шкіл у світовій системі поділу праці в сфері науки, участі в розв’язанні глобальних проблем сучасності, використання закордонного досвіду для реформування української науки;

– використання накопиченого досвіду і традицій взаємодії з країнами Центральної та Східної Європи для розширення спільних досліджень і розробок, розвитку наукової інфраструктури та спільного з цими країнами входження України в європейські науково-технологічні програми;

– використання механізмів науково-технічного співробітництва з промислово розвиненими країнами – членами ЄС та ОЕСР – з метою диверсифікації джерел фінансування вітчизняних досліджень і розробок, залучення іноземних інвестицій в інтересах удосконалення інфраструктури й експериментальної бази вітчизняної науки, зростання наукоємності української економіки;

– організації співпраці в сфері розвитку інноваційної інфраструктури України з інноваційними інфраструктурами та програмами Європи і промислово розвинених країн;

– розвитку контактів з Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейською асоціацією венчурного капіталу, а також венчурними фірмами закордонних держав і приватними інвесторами з метою залучення їх до фінансування ризикових проектів на території України, у тому числі за участю вітчизняних малих і середніх фірм;

– розширення присутності України в європейських країнах, зайняття ніші на ринках високих технологій, наукоємних товарів і послуг цих країн, зокрема, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини.

Україна приєдналася до програми Темпус у 1994 р. На той період програма Темпус мала спрямованість на удосконалення управління закладами освіти, оновлення та розробку нових навчальних програм і підвищення кваліфікації викладачів, особливо у таких дисциплінах, як економіка, іноземні мови, суспільні науки, європейські студії та право.

Програма Темпус фінансує міжуніверситетську співпрацю в сфері розробки та вдосконалення навчальних програм, управління університетами, взаємодії науковців та громадянського суспільства, партнерство освіти і бізнесу, а також структурні реформи в сфері вищої освіти.

У програмі Темпус IV визначено три основних напрями реформування в сфері вищої освіти, які збігаються з завданнями освітньої програми ЄС «Навчання впродовж життя» (Lifelong Learning) та узгоджуються з Лісабонською стратегією і принципами Болонського процесу:

модернізація навчальних програм;
удосконалення процесів управління та врядування в системі вищої освіти;
посилення зв’язків між освітою та суспільством (громадянським суспільством, ринком праці тощо).

Програма Темпус надає можливість країнам-партнерам обирати для себе пріоритетні напрями реформування вищої освіти та заохочує всіх зацікавлених виявляти ініціативу, шукати інноваційні підходи, створювати новітні освітні продукти і послуги.

Відтак, основними закономірностями розвитку науково-технологічного співробітництва мають стати: інтеграція України до міжнародних науково-дослідницьких програм, вільний рух наукових ідей в межах співпраці між країнами, паритетне фінансування та заохочення вкладення інвестиційних коштів в спільні проекти.

4. Географічна орієнтація НТС України у світі

Зовнішня політика стосовно міжнародного співробітництва в інноваційно-технологічній сфері має сприяти створенню механізмів і забезпеченню сприятливих умов для міжнародної комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, які відповідають взаємним інтересам українських та іноземних партнерів, адаптації української нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності до світової практики [5].

Найближчими роками Україна має хороші перспективи в міжнародній інноваційно-технологічній співпраці в таких галузях, як ракетно-космічна техніка та глобальна навігація, енергетика, телекомунікації.

Перспективне також співробітництво України з НАТО в науково-технологічній галузі. За кількістю проектів Наукової програми НАТО Україна посідає друге місце (після РФ). Участь українських науковців у ній сприяє євроатлантичній інтеграції нашої держави й імовірній підтримці НАТО розвитку науково-технологічного потенціалу України, а також формуванню сталої тенденції участі України в міжнародному поділі праці в науковій сфері.

Після підписання Хартії Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), яка охоплює 11 країн Чорноморсько-Середземноморського регіону і разом із ЄС створює архітектуру єдиної Європи, активно розвивається науково-технічна співпраця в рамках ОЧЕС, зокрема, з Туреччиною. Україна є членом Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, її представники ввійшли до Ради директорів Центру, Робочої групи з науково-технічного співробітництва ОЧЕС, Постійного академічного комітету ОЧЕС.

МНТС України має бути зорієнтовано на практичне використання досягнень вітчизняної науки у розв’язанні проблем сталого розвитку сучасної цивілізації (екологія, енергетика і транспорт XXI століття, зміна світового клімату, СНІД, глобальна інформаційна інфраструктура тощо), а також проблем глобальної безпеки (міжнародний тероризм, наркобізнес, інформаційні війни).

Активізація науково-технічної співпраці обумовила створення організаційно-правових засад, сприятливих для включення деяких елементів наукового потенціалу України до ERA. Це свідчить, що сучасна стратегія розвитку інновацій потребує ефективнішого використання спільного наукового простору, поліпшення вертикальної й горизонтальної координації науково-технічної політики України та ЄС.

Незважаючи на наслідки світової фінансово-економічної кризи, країни Близького та Середнього Сходу (БСС) досі залишаються важливим центром збуту для української продукції. Країни даного регіону мають потужну експортну базу для здійснення зовнішньої торгівлі. На даному етапі свого економічного розвитку Україна систематично і цілеспрямовано просуває свої економічні інтереси на Близькому Сході, що є вигідним для неї особливо у високотехнологічних сферах: нафтопереробці, авіабудуванні, військово-технічному співробітництві, використанні космосу в мирних цілях.

Основними чинниками, що сприятимуть двосторонньому торговельно-економічному та науково-технічному співробітництву України та країн БСС, можна вважати наступні: політична стабільність; націленість на розвиток інших секторів економіки, окрім нафтового; залучення новітніх сучасних технологій; нові ринки збуту продукції тощо.

Розвиток НТС між Україною та країнами БСС реалізується через підписання спільних проектів як на міждержавному рівні, так і на рівні приватних структур. Для України відкрито багато перспектив НТС з країнами БСС в різних сферах та галузях. Наприклад, для енергетичної галузі провідними напрямами співробітництва є:співпраця відносно технологій на тепло- та гідроелектростанціях;реалізація спільних проектів модернізації електростанцій та енергетичних об’єктів;розвиток і вдосконалення обміну технічною, науковою та інженерною інформацією;нові проекти різних енергетичних об’єктів.

Одним із таких проектів є проект за участю НАК «Нафтогаз України», що спеціалізується навидобутку вуглеводної сировини з країнами арабського Сходу (ОАЕ, Єгипет). На даному етапі співпраці Україна вже отримала певні результати – видобувні ресурси з 5-ти пробурених пошукових свердловин склали більше 70 млн. тонн [21].

Важливими сферами для співробітництва України з країнами БСС є військово-технічна, транспортна сфери та агропромисловий комплекс.

Перспективною є галузь літакобудування. Співпраця України з Іраном, направлена на створення в Ірані власної літакобудівної галузі через сприяння з боку України, створює для неї широкі можливості для розширення зв’язків з країнами Близького і Середнього Сходу [12].

НТС України та країн БСС і його розвиток сприятиме розвитку вітчизняного машинобудування, досягненню відносин та співпраці зі світовими нафтогазовими компаніями та інститутами на вищому рівні, також сприятиме співпраці між Україною та Іраком в енергетичній сфері [3].

В 2009-2010 рр. НТС між Україною та країнами БСС не набуло належного рівня. Для реалізації перспектив наукового-технічного співробітництва з країнами БСС необхідно брати до уваги модернізаційні процеси та глибокі трансформаційні зрушення, які відбуваються в даному регіоні.

Також потрібно враховувати загострення конкурентної боротьби між провідними країнами світу за ринки Близькосхідних країн.

Одним із шляхів забезпечення ефективного науково-технічного співробітництва є зміна структури експорту товарів і послуг до країн БСС, а саме переорієнтація експорту на високотехнологічну продукцію та збільшення експорту інжинірингових, освітніх, науково-технічних, інформаційних послуг тощо; продукції авіаційної, аерокосмічної, машинобудівної, суднобудівної галузей промисловості.

Важливим є створення ефективного механізму реалізації економічних інтересів України у країнах БСС, що повинен відповідати вимогам сучасних міжнародних економічних відносин. Одним з напрямів забезпечення цього механізму є розробка та удосконалення довгострокових програм НТС України з країнами БСС, а також її участі в реалізації міжнародних проектів.

Необхідно створити ефективну систему державної підтримки, інформаційного і консалтингового забезпечення економічної та науково-технічної діяльності України.

У сфері військово-технічного співробітництва пріоритетними є заходи щодо мінімізації втрат спеціальної продукції на ринку Близького сходу, що спричинені розширенням співробітництва України з країнами «ризикової групи» в сфері високих технологій, які використовуються для мирних цілей.

5. Проблеми та перспективи розвитку НТС України з країнами світу

Вдосконалення двосторонніх наукових контактів і кооперації у сфері використання результатів наукових досліджень значною мірою лежить у площині відносин Україна–ЄС. Активізується взаємодія з Європейським Союзом у рамках міждержавної Угоди про партнерство та співробітництво Україна–ЄС та Угоди між Україною й ЄС про співробітництво в галузі науки і технологій. Інтенсифікується співпраця по лінії європейських науково-технічних програм (зокрема, 7-ї Рамкової програми).

Найважливіший напрям політики України – розвиток МНТС із промислово розвиненими європейськими державами, реалізація наявного потенціалу вітчизняної фундаментальної науки для посідання гідного місця в міжнародній інтеграції, кооперації й поділу праці в сфері фундаментальної науки. Особливий наголос слід зробити на співробітництві з проблем стосунків між людиною та природою, різкого скорочення використання не відновлюваних ресурсів, розширення споживання інформаційних продуктів й інших нематеріальних благ [5].

Україна та ЄС досягли досить високого рівня співпраці у сфері науки та технологій. У нашій державі створено Інформаційний центр з питань Рамкової програми ЄС у сфері досліджень і технологічного розвитку, діяльність якого сприяє значному розширенню участі українських дослідників у РП ЄС. Відбуваються регулярні контакти, як на рівні експертів України та ЄК, так і на рівні керівництва МОН та ЄК у сфері досліджень. Важливим завданням нині стає забезпечення активної участі вчених України у проектах 7-ї Рамкової програми Єврокомісії. Це потребує надання їм усієї необхідної інформаційної та консультативної допомоги, у тому числі по лінії Міністерства закордонних справ України. Важливо забезпечити участь України в реалізації програм Європейського космічного агентства ESА, системи супутникової навігації GALILEO, міжнародної енергетичної агенції IEA, комісії з аеронавтичних досліджень ACARE, програми транспортних мереж ERRAC, галузевих програм наукового співробітництва COST тощо. Важливим джерелом підтримки інноваційного розвитку вітчизняної економіки мають стати європейська програма регіонального розвитку ERP та європейська трансформаційна програма ТАСІС. Доцільно також передбачити в рамках 7-ї Рамкової програми реалізацію інформаційних проектів з питань інтеграції України до Європейського Союзу.

Активність партнерських стосунків нашої держави з країнами ЄС є різною. Наприклад, з Німеччиною такі стосунки охоплюють увесь спектр можливостей науково-технічного й інноваційного співробітництва: обмін інформацією й інформаційна підтримка міжнародної науково-технічної діяльності, організація та проведення конференцій, виставок, ярмарок, навчальних курсів, обмін делегаціями, вченими, науковцями, експертами для проведення науково-технічних консультацій, спільні роботи в галузі фундаментальних і прикладних досліджень, надання матеріалів та обладнання, спільні дослідження й розробка нових технологічних процесів. Інші країни лише розглядають можливості залучення українського науково-технічного потенціалу до спільної дослідницької й інноваційної діяльності. Співпраця українських і німецьких організацій здійснюється, зокрема, у рамках програми «Кооперація з країнами Центральної та Східної Європи в галузі інженерних наук» (фонд «Фольксваген»), програми співробітництва між Федеральним міністерством освіти та досліджень Німеччини й Міністерством освіти і науки України.

Стосовно прикладних досліджень політика має бути спрямована передусім на розвиток співробітництва в пріоритетних галузях науки й технологій, яке здійснюється з провідними міжнародними національними науковими центрами Європейського Союзу. Пріоритетним має стати сприяння у формуванні на території України на базі провідних вітчизняних наукових установ і технопарків центрів міжнародної інтеграції української фундаментальної науки (спільні науково-дослідні інститути, лабораторії тощо).

З метою європейської інтеграції української фундаментальної та прикладної науки доцільно просувати ідею створення інтегрованої інформаційної мережі академічних інститутів, віртуальних лабораторій, бібліотек і баз даних на території України, враховуючи іноземний досвід розвитку таких мереж.

Повноваження органів державної влади у сфері формування і реалізації державної науково-технічної політики розподіляються між центральними органами і регіональними органами влади України. До повноважень центральних органів державної влади відносяться такі функції, як:

– розробка і проведення єдиної державної науково-технічної політики;

– вибір пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

– формування та реалізація наукових і науково-технічних програм і проектів державного значення;

– реалізація зобов’язань за програмами та проектами, передбаченими міжнародними договорами;

– формування економічного механізму здійснення державної наукової та науково-технічній політики;

– розміщення об’єктів науково-технічного потенціалу та створення інфраструктури науково-технічної та інноваційної діяльності;

– формування ринків наукової і науково-технічної продукції [3, с. 45].

Напрями державної науково-технічної політики на середньо- і довгостроковий періоди визначаються Президентом України на основі спеціальної доповіді Уряду України, який формується з урахуванням пропозицій регіонів. При затвердженні державного бюджету визначаються річні обсяги коштів, що виділяються для виконання державних науково-технічних програм і проектів; обсяг фінансування наукових організацій та розмір коштів, що направляються у фонди підтримки наукової та (або) науково- технічної діяльності, а також система економічних пільг, стимулюючих цю діяльність. Органи державної влади України організовують проведення експертиз наукових і науково-технічних програм і проектів, що фінансуються за рахунок коштів відповідного бюджету. Причини проведення експертизи відображені на рис. 2.

Рис. 2. Причини ініціалізації наукових і науково-технічних програм і проектів

Основні завдання у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва у відносинах із країнами ЄС:

Усебічна підтримка процесів формування єдиного науково-технологічного простору України та ЄС потребує:

У двосторонньому співробітництві з країнами Європейського Союзу пріоритетами є:

– наукова кооперація у галузях матеріалознавства, фізики, хімії, біо- й інформаційних технологій, нанофізики та наноелектроніки;

– трансфер технологій і заснування підприємств, орієнтованих на створення наукоємних технологій;

– наукові дослідження й інновації на малих і середніх підприємствах.

З метою створення сприятливих умов для просування на європейські ринки українських технологій і наукоємних товарів, підвищення рівня комерціалізації вітчизняних технологій і виробництва в Україні на їх основі конкурентоспроможної високотехнологічної продукції для експорту необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на стимулювання експортно-імпортних операцій з об’єктами інтелектуальної власності, наукоємними товарами та послугами, що, зокрема, передбачають:

– зростання частки наукоємної продукції і послуг в структурі українського експорту;

– раціоналізацію імпорту Україною високих технологій, наукоємних товарів і послуг, у тому числі для проведення розробок і виробництва аналогічних чи удосконалених, порівняно з імпортованими, товарів і послуг;

– надання консалтингових та інжинірингових послуг в галузі експорту й імпорту наукоємної продукції українським науково-технічним організаціям і промисловим підприємствам, а також малим наукоємним фірмам, розробку експортного каталогу високих технологій і наукоємної продукції;

– державний контроль і ліцензування експорту високих технологій, наукоємних товарів і послуг, у тому числі отриманих у результаті міжнародної комерціалізації технологій;

– ліцензування імпорту високих технологій для недопущення проникнення в Україну застарілих та екологічно деструктивних технологій;

– гармонізацію української системи сертифікації та стандартизації з європейськими нормами і правилами та забезпечення відповідності експортованої й імпортованої високотехнологічної продукції українським і європейським стандартам;

– розширення державної підтримки патентування за кордоном вітчизняних технологій.

Реалізація зовнішньої політики України в напрямі євроінтеграції має передбачати забезпечення інтересів науково-технологічної безпеки – невід’ємного компоненту національної безпеки, яка має бути спрямована на вирішення таких завдань:

– збереження та розвиток наукового й інноваційного потенціалу і захисту прав на результати науково-технічної діяльності;

– створення економічних умов затребуваності науки;

– регулювання процесу міграції наукових кадрів.

У зв’язку з цим пропонується: 1) інститутам ЄС і України забезпечити розробку високоякіснішого права для захисту вільного руху наукових ідей дослідників України, професійних асоціацій та інших організацій; 2) перейняти в Україні міжнародний досвід правового забезпечення організації науково-дослідних робіт, зокрема управління з інтелектуальної власності, а також стандартів прозорості та підзвітності; 3) спонукати участь малого та середнього бізнесу, університетів і науково-технологічних організацій через сплановану державою інноваційну стратегію; 4) створити в системі НАНУ структурний підрозділ наукової співпраці з ЄС, об’єднавши всі окремі незалежні підрозділи, які ведуть означену діяльність, дублюючи один одного, і, відповідно, сконцентровано фінансувати наукові проекти, наближені до сучасних європейських стандартів.

Висновки

Виходячи з поставлених завдань, можна підкреслити, що міжнародна науково-технічна інтеграція сьогодні вийшла за межі інтеграції економічної. Інтеграційний процес виникає в різних формах, використовуючи всі способи міжнародного обміну у науковій і технічній сферах. Україна обрала шлях інноваційного розвитку, що покладає на неї відповідальність і висуває вимоги до активізації і зростання ефективності використання зовнішніх факторів науково-технічного розвитку. Тому для України міжнародна науково-технічна інтеграція стає необхідністю, що зумовлює подолання технологічного відставання, одержання додаткових потоків інвестиційних та інтелектуальних ресурсів, використання переваг системи світового розподілу праці з метою інтенсифікації зростання національної економіки.
Сутність міжнародного науково-технічного співробітництва полягає у взаємодії підприємств кількох компаній при проведенні науково-технічної діяльності. Як показує досвід, найперспективнішою формою організації міжнародної співпраці у сфері науки і техніки є створення стратегічних альянсів. Україна обрала стратегічний курс на інноваційний розвиток, що передбачає технологічне оновлення промисловості, використання інноваційних досягнень, структурну перебудову економіки. На сьогодні пріоритетними напрямками для досягнення поставленої стратегії є: залучення малого та середнього бізнесу до участі у науково-технічному розвитку, розробка і реалізація сучасних інформаційних технологій, концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, що мають значний потенціал; забезпечення відповідності системи правового захисту інтелектуальної власності та міжнародних стандартів.
Щодо питання ефективності міжнародної науково-технічної співпраці та інтеграції, то вона визначається характером реалізації зовнішніх та внутрішніх передумов (зокрема, результативність використання зовнішніх умов визначається тим, наскільки національний науково-технічний розвиток відповідає тенденціям у світовому науково-технічному комплексі, що тісно зв’язаний з розвитком світового ринку технологій) та спирається на диверсифікацію міжнародних зв’язків.
Для науково-технічного прориву і подальшого зростання в Україні є передумови, як матеріальні, інтелектуальні так і виробничі, але проблемою і основною перешкодою є брак фінансування таких проектів з боку іноземних інвесторів та самої країни. Екстенсивний спосіб розвитку на українських підприємствах унеможливлює досягнення високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Список використаної літератури

Про науково-технічне співробітництво в рамках держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав: Угода, Міжнародний документ від 13.03.1992 № 997-200 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_200
Бабець І. Удосконалення механізму державного управління міжнародним співробітництвом регіонів у науково технічній сфері [Текст] / Ірина Георгіївна Бабець // Стратегічні пріоритети. — 2010. — № 3. — С. 59-64
Бегма В. Стратегічне управління в системі військово-технічного співробітництва України з іноземними державами // Проблеми науки. — 2003. — № 6. — С. 52-60
Богорош О. Прогнозування міжнародного науково-технічного співробітництва України з країнами СНД і ЧЕС // Вісник Національної Академії наук України. — 1998. — № 9-10. — С. 55-67
Договір про співробітництво між Національною академією наук України і Академією наук Республіки Таджикистан [Текст] // Вісник Національної академії наук України. — 2006. — № 7. — С. 51-53
Ківа Д. Стан та перспективи співробітництва України з країнами — членами ЄС і НАТО у сфері розвитку авівбудування [Текст] / Дмитро Ківа // Євроатлантикінформ. — 2006. — № 3. — С. 55-60
Науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні у контексті євроінтеграційних процесів: Монографія / [Єгоров І. Ю., Жукович І. А., Рижкова Ю. О., Пугачова М. В.]; Наук.-техн. Комплекс стат. дослідж. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. — 223 с.
Пікалов В. С. Сучасний стан та перспективи розвитку торгово-економічних відносин України з країнами Близького Сходу / В. С. Пікалов // Економіка і управління. – 2011. – № 1. – С. 149-154.
Пріоритетні питання зовнішньої політики України на Близькому і Середньому Сході/ Нагорний С. С., Нагорний Д. С., науковий щорічник «Україна Дипломатична-2010», ХІ випуск –С.538-567.
Солошенко В. Розширення співробітництва України з європейськими країнами в галузі науки та технологій [Текст] / Вікторія Солошенко // Віче. — 2010. — № 22. — С. 9-11
Стельмах Х. П., Симак А. В. Пріоритети міжнародного науково-технічного співробітництва / Х. П. Стельмах, А. В. Симак // Науковий вісник НЛТУ – 2011. – Вип. 21.10 – С. 252-255.
Степко, Михайло. Вища технічна освіта і наука України як фактори суспільного розвитку та інтеграції України у світове співробітництво // Вища школа. — 2004. — № 5-6. — С. 40-53
Технологічна платформа «Передові матеріали і технологічні процеси їх отримання» як основа відродження передової ролі України в галузі матеріалознавства [Текст] / Ю. М. Солонін [и др.] // Вісник Національної академії наук України. — 2012. — № 4. — С. 55-59
Угода про науково-технічне співробітництво між Національною академією наук України та Російською академією наук [Текст] (Введено зміст) // Вісник Національної академії наук України. — 2011. — № 9. — С. 41-46
Україна — Росія: проблеми економічної взаємодії: Монографія / [Пирожков С. І., Губський Б. В., Сухоруков А.І., БурмістровМ.П., ШестопаловГ.Г. таін.];за ред.С.І.Пирожкова,Б.В.Губського, А.І. Сухорукова. — К.: НІУРВ, 2000 — 256 с.
Ходикіна В.В. Стратегічні аспекти активізації й підвищення ефективності міжнародного науково-технічного співробітництва України / В. В. Ходикіна // Вісник Донецького університету / Серія В. Економіка й право – Донецький НУ. – 2010. – №1. – С. 133-140.
Чекаленко Л.Д.Зовнішня політика України: підручник / Л. Д. Чекаленко. — К. : Либідь, 2006. — 712 с.
Чернишов Л. Європейські програми науково-технічного співробітництва. Нові можливості інвестування української науки // Вісник Національної Академії наук України. — 1997. — № 1-2. — С. 51-56
Шмігельська З. К. Стратегія міжнародного науково-технічного співробітництва України із зарубіжними державами в умовах глобалізації [Електронний ресурс] / З. К. Шмігельська // Економічний форум. — 2/2011.
Шовкун І. Фінансове забезпечення науково-технічного співробітництва України з Руспублікою Білорусь [Текст] / І. Шовкун // Економіст. — 2011. — № 11. — С. 71-76
Шовкун І.А. Стан і форми фінансування науково-технічного співробітництва України з Російською Федерацією [Текст] / І. А. Шовкун // Фінанси України. — 2010. — № 6. — С. 25-35

referat-ok.com.ua