У політичній психології поняття лідерства — найбільш активно досліджувана тема. Тут накопичений достатній обсяг досліджень, концепцій і спроб теоретичного узагальнення. Проте , у вивченні феномена лідерства, на відміну від ряду інших розділів політичної психології, поки ще немає остаточного висновку, що дозволив би коротко підсумувати й узагальнити наявні досягнення, відкинувши свідомо невірні концепції.

У різних дослідженнях лідерство характеризується з різних точок зору. Одні автори аналізують індивідуальні особливості лідерів. Інші вивчають відносини між лідером і його послідовниками. Деякі дослідження присвячені ситуації, у якій здійснюється лідерство. Тобто  лідерство має багато аспектів.

Один з найбільш вивчених аспектів лідерства — характеристики лідерів, розходження в особистісних особливостях і поводженні лідерів. У даних дослідженнях лідерства розглядаються демографічні й особистісні характеристики. Цей підхід протилежний погляду, що виділяє посадову владу, коли індивідуальні розходження не мають великого значення. У ряді інших робіт основна увага приділяється характеристикам тих, хто треба за лідером. З різними людьми успішність лідера неоднакова. Такі характеристики, як інтелект, мотивація, число в групі, гармонійність міжособистісних відносин, розглядаються як фактори, що впливають на поводження лідера.

У деяких роботах вивчаються не лідер і група, а відносини між ними, тобто  взаємний вплив. Щоб краще зрозуміти феномен лідерства, необхідно визначити його подібність і розходження з такими близькими поняттями, як «влада» і «особистий вплив». Описано основні типи особистого впливу, які визначаються провідними властивостями комунікативно-індивідуально-мотиваційної структури індивіда, а    потребами, що задовольняються також індивідом.

Деяких дослідників цікавлять фактори ситуації, у яких відбувається взаємодія лідера й членів групи. Різні ситуації вимагають різних стилів поводження лідера. У сприятливій ситуації лідери акцентують увагу на міжособистісних відносинах і більше доброзичливі до членів групи. Але в несприятливій ситуації лідери більше орієнтуються на завдання й досягнення мети.

Крім цього, частина робіт присвячених лідерству, вивчає фактори, що обумовлюють появу лідера в групі. Цей процес може бути формальним, коли людини призначають лідером, або неформальним коли людина проявляє себе як лідер групи, не будучи формально призначеним. У даних роботах аналізуються вік, підлогу лідера, вербальне й невербальне поводження, а також характеристики групи, з якої виділяється лідер.

Існують дослідження, присвячені ефективності лідера, успішності виконання лідером своїх функцій. Тут увага акцентується на характеристиках лідера й критеріях виявлення ефективних лідерів.

При вивченні характеристик лідера виявляють певні якості особистості лідера. Як  критерії ефективного лідерства розглядають успішне виконання завдань і підтримка з боку групи.

Різні автори спробували пояснити природу лідерства й виявити фактори, що впливають на появу цього феномена. У цілому, виділяють кілька теоретичних підходів до пояснення феномена лідерства.

Класичним уважається характерологічний підхід, що підкреслює особисті властивості лідера. Основні якості, необхідні лідерові в рамках цього підходу: завзятість у досягненні мети, сильне прагнення до відповідальності й завершення справи, ризикованість і оригінальність у рішенні проблем, ініціативність, упевненість, здатність впливати на поводження навколишніх, здатність протистояти розпаду групи. З успішним лідерством пов’язана й мотивація. У дослідженні Мак-Клелланда було виділено три лідерських мотиви: потреба у владі, потребі в досягненні й потребі в аффіліації. Деякі психологи називають серед рушійних сил лідерства компенсаторні мотиви — непевність у собі й тривожність. Компенсаторним може бути й мотив влади, щоб компенсувати внутрішню непевність у собі.

Таким чином, результати проведених досліджень дозволяють зробити висновок, що лідерство вимагає наявності не стільки якоїсь певної риси, скільки групи рис, куди входять упевненість, дружність, свідомість, соціальна сприйнятливість і поведінкова гнучкість. Велике значення має також сполучення властивостей. Є вже доведеним фактом, що з лідерством зв’язані такі характеристики, як інтелект і наполегливість. Однак помірковано високий інтелект у сполученні з дуже високою наполегливістю досягне кращих результатів, чим дуже високий інтелект із меншою наполегливістю. У цілому, уроджене лідерство припускає наявність наступного комплексу чорт: упевненість у собі, напористість, домінантність і атракція.

Однак у дослідженнях відносин між якостями лідера і його ефективністю не з виявлено універсального набору рис, необхідних для успіху.

Таким чином, на початковому етапі дослідження лідерства домінував характерологічний підхід, потім на якийсь час втратив свої позиції, але незабаром повернув довіру завдяки останнім з в області оцінки особистості. Стало ясно, що деякі особистісні якості підвищують імовірність лідерського успіху, хоча й не гарантують його.

При поведінковому підході основна увага приділяється безпосередньо діям з, а також зв’язку цих дій з ефективністю лідерства. Виділено два основних напрямки поведінкових досліджень: класифікація з лідерського поводження й ідентифікація дій, пов’язаних із критеріями лідерської ефективності.

У більшості досліджень лідерської ефективності основна увага приділяється окремим діям, а не тому, наскільки ефективно лідери використовують різні паттерни специфічних дій. Цілком імовірно, що між специфічними діями існує складна взаємодія й що, не вивчивши цю взаємодію, неможливо зрозуміти сутність ефективності лідерства.

У цілому, головна тема в поведінкових дослідженнях стосується класифікації стилів лідерського поводження, що дозволить розробити теорії лідерської ефективності.

Наступним напрямком у дослідженні лідерства стало вивчення влади й впливу лідера. Основні теми, що виникають при вивченні влади: ідентифікація різних видів влади, зв’язок лідерської влади з ефективністю лідерства. Ефективні лідери використовують комбінації різних видів влади, так що его мінімізує статусні розходження й не наносить збитку самооцінці підлеглих. І навпроти, лідери, що реалізують владу безцеремонно й маніпулятивно, звичайно провокують опір. Авторитарні лідери прибігають головним чином до влади винагороди й примуса. Демократичні — використовують головним чином влада експерта й референтну владу.

Аналіз експериментальних даних дозволяє зробити висновок про існування комплексу універсальних комунікативно-особистісних властивостей, необхідних людині для того, щоб успішно впливати на інших людей у міжособистісній взаємодії. Соціально-психологічний потенціал особистого впливу складається з наступних властивостей: легкість і навички спілкування, адаптивність, упевненість, активна позиція у взаємодії, мотив досягнення, аффіліація, розуміння співрозмовника й соціальний інтелект.

Сильна мотивація влади, особливо, коли прагнення до влади помітно перевищує аффіліативну потребу, повинна пов’язуватись із достатнім самоконтролем, щоб перенаправляти владні потреби в соціально конструктивне русло.

Природа особистого впливу неоднозначна й проявляється залежно від  темпераменту й типу особистості. Існують основні й компенсаторні типи особистого впливу. Найбільш творчими й розвиваючими типами впливу є соціальний інтелект і особистий магнетизм, оскільки дають максимальну зі спілкуванням як людині, що робить вплив, так і тому, на кого виявляється вплив.

Наступним напрямком у дослідженні лідерства став ситуаційний підхід, що підкреслює важливість таких факторів, як авторитет і свобода дій лідера, характер роботи, установки групи, а також характер зовнішнього середовища. У даних дослідженнях виділяються два основних напрямки. У першому напрямку поводження лідера розглядається як залежна змінна; тут намагаються з’ясувати, як ситуація впливає на поводження лідера. У другому напрямку виявляють опосередковану роль ситуаційних факторів між установками лідера, рисами особистості, поводженням і з його ефективності.

До досліджень, що простежують зв’язок між особистісними якостями лідера й продуктивністю праці групи, ставиться наступний напрямок, що розглядає харизматичне лідерство. Харизматичний лідер — це чарівна людина, здатний вселяти благоговіння, його точку зору інші знаходять незаперечної. Ознаками харизматичного лідерства може служити віра послідовників у правильність переконань лідера, безумовне прийняття лідера, любов до нього й готовність підкорятися.

У теорії харизматичного лідерства основна увага приділяється якостям лідера й підкреслюється важливість величезного впливу лідерів на своїх послідовників. Харизматичні лідери більше ефективні, чим нехаризматичні, їх відрізняє більша потреба у влади, енергійність, соціальна напористість, орієнтація на успіх, упевненість, самоконтроль, їм властиві деякі атрибути фемінинності, а також потреба в змінах.

Ще одна група досліджень визначає лідерство як суб’єктивно сприйманий, а не об’єктивний конструкт. Це теорія імпліцитного лідерства, що також називають атрибутивною теорією лідерства.

У кожної людини є подання про те, яким повинен бути лідер, і відповідно до  цих подань він оцінює реальних лідерів. Дії й поводження людей, який уважають «гарними» лідерами, звичайно погодиться з особистою концепцією. Таким чином, «ефективність» з визначається не об’єктивно, а через виправдання очікувань.

Теорія імпліцитного лідерства утрудняє оцінку лідерства за допомогою тестів, опитувальників. У цьому випадку важко зрозуміти,  чи вимірює опитувальник реальне поводження лідера або когнітивні установки оцінюючих. Хоча дослідники пропонують стратегії, що допомагають оцінити лідерів, проблеми, підняті теорією імпліцитного лідерства, ставлять під сумнів самі принципи, на яких з подання людей про лідерство.

Незважаючи на достаток теорій лідерства, проведений аналіз дозволяє зробити деякі загальні висновки.

Хоча для розуміння лідерства використовуються різні підходи, всі вони приводять до загального висновку: лідерство є складним багатомірним утворенням і складається з різних взаємозалежних структурних елементів. Однак до кінця XІХ — початку XX століть основні підходи до проблеми лідерства носили сугубо описовий характер. Аналіз став надбанням XX століття.

Сучасні підходи до проблеми лідерства відрізняються інтегративністю, прагненням до узагальнень і обліку всього безлічі компонентів лідерства, включаючи особливості лідера, характеристики групи, стилі й умови їхньої взаємодії.

Всі підходи в осмисленні лідерства мають право на існування, але їхній недолік — в однобічності й прагненні перебільшити роль якогось компонента за рахунок недооцінки інших доданків.

Аналіз підходів до вивчення політичного лідерства дозволяє зробити наступні висновки:

1. При вивченні політичного лідерства дослідники виділяли як суб’єктивні, так і об’єктивні характеристики, що дозволяє вивчати даний феномен ні як ізольоване явище, а в сукупності, що впливають на нього соціальних факторів.
2. Особливе значення для нашого дослідження має той факт, що на тип лідерства впливають не тільки соціально — психологічні характеристики індивіда, але й об’єктивні, що не залежать від індивіда процеси, такі як характер епохи, соціальне замовлення суспільства на того або іншого лідера.
3. Для розуміння комплексного феномена політичного лідерства необхідний облік різних типів змінних, які в сукупності визначають природу лідерства в кожний конкретний момент часу. Змінними, які необхідно враховувати при поясненні даного феномена, є:

— особистість лідера, його походження, процес соціалізації й способи висування;

— характеристики послідовників;

— відносини між лідером і послідовниками;

— контекст, у якому лідерство має місце;

— результат взаємодії між лідером і послідовниками в певних ситуаціях.

Отже, особистість політичного лідера є складним багатомірним утворенням і складається з безлічі різних взаємозалежних структурних елементів. Однак, після численних досліджень, нам вдалося виділити найбільш впливові особистісні характеристики:

— потреби й мотиви, що впливають на політичну поведінку;

— система найважливіших політичних переконань;

— стиль прийняття політичних рішень;

— стиль міжособистісних відносин;

— стійкість до стресу.

Список використаних джерел

1. Бебик, В. Політики очима психологів / В. Бебик, А. Шаблій // Віче. — 2006. — № 5-6. — С. 54-56
2. Грабовська, Софія. Ідеальний політичний лідер в уяві студентів [Текст] / Софія Грабовська // Соціальна психологія. — 2006. — № 4. — С. 28-37
3. Кравченко, Тамара. Політичний лідер у вимірі його психологічних якостей // Політичний менеджмент. — 2006. — Спеціальний випуск
4. Полежаева Е.А. Самомониторинг в контексте политического лидерства / Е. А. Полежаева // Вопросы психологии. — 2008. — № 4. — С. 90-98
5. Школяр М. Психологічні аспекти формування іміджу політика [Текст] / Мар’яна Школяр // Політичний менеджмент. — 2004. — № 4 (7). — С. 69-76