Розвиток інституту соціальної роботи невіддільний від суспільної історії. Історико-етнографічні дослідження дово­дять, що перші паростки того, що сьогодні називають соціальною роботою, з’явилися ще в період общинно-родового ладу як інститут общинної взаємодопомоги, для якого вже тоді були характерні форми матеріальної та соціально-психологічної підтримки, що надавалися общиною своїм членам у важкі моменти їх життя. Безумовно, зміст допомоги, її розмір і процедури надання значно варіювалися залежно від часу і від культурних особливостей (цінностей, звичаїв, традицій і т.п.).

Проте у всіх випадках спосте­рігаються загальні риси. Надання допомоги завжди: а) регулювалося морально-етичними нормами, що діяли в общині; б) носило, сучасною мовою, адресний і цільовий характер, тобто незмінно пов’я­зувалося з конкретною людиною (людьми) і спрямовувалося на подолання конкретної складної ситуації, в яку вона потрапила; в) так або інакше знімало соціальну напругу і підтримувало зв’язки і відносини в середині общини, чим забезпечувало її цілісність.

Варто звернути особливу увагу на те, що інститут общинної взаємодопомоги споконвічно належить суспільству і є внутрішньою формою природної підтримки ним існування і співіснування його членів. При цьому з перших днів інститут соціа­льної роботи має значні відмінності від інституту держави, хоча обидва породжую­ться суспільством на певних стадіях природно-історичного розвитку. Так, держа­ва в першу чергу орієнтована на вираз загального інтересу і вже через нього на задоволення інтересу приватного (у частині відповідності його суспільному), тоді як інститут соціальної роботи, навпаки, направлений на створення сприятливих суспільних умов для реалізації приватних інтересів, завдяки чому підтримується цінність життєдіяльності в даному суспільстві для окремих людей і забезпечується інтерес суспільний.

Таким чином, будучи суспільними інститутами, держава і соціальна робота протилежні один одному за своєю суттю, що, проте, не заважає їм об’єднувати зусилля при вирішенні проблем суспі­льства. Прикладів тому в історії безліч. Особливо яскраві і показові з погляду взаємного використання цих двох інститутів випадки можна знайти в періоди, коли вся державна організація була орієнтована на інтереси правлячої меншини, які видава­лися і насаджувалися як суспільні за допомогою силової дії на іншу частину суспільства.

Проте будь-яке застосування сили має межу, за якою починається активна протидія суб’єктові, що її використовує, часто невигідне останньому. Тому правлячі кола, разом з примусом і насильством, іноді зверталися до тради­ційних суспільних форм надання допомоги простим людям в їх нелегкому житті. Сюди можна віднести використовувану у древніх слов’ян форму так званого столування, коли в певних ситуаціях (частіше на свята) на державні кошти для народу накривалися столи і як пожертви роздавалися певні суми грошей. Ця акція вирішувала завдання підняття авторитету державної влади в суспільстві і зовсім не переслідувала цілей надання допомоги конкретним людям в конкретних важких ситуаціях.

Цікавий з погляду взаємопрони­кнення зазначених інститутів і традиційно описуваний як важливий етап розвитку соціальної роботи процес формування системи пенсійного забезпечення, такий, що історично припав на розквіт абсолю­тизму державної влади, сконцентрованої в руках монарха. Проте, потрібно підкресли­ти, це була система державна і така, що забезпечує державних людей (військових і цивільних державних чиновників), від відданості яких безпосередньо залежало існування держави у формі абсолютної монархії.

Як це не парадоксально звучить, саме тут слід шукати перші паростки соціальної держави ХХ ст, оскільки держава вперше виступає як етичний суб’єкт, що добровільно приймає на себе соціальні зобов’язання, які тепер носять цільовий і адресний характер. До ХІХ ст. держава гарантувала цивільним і військо­вим чиновникам матеріальні виплати, що забезпечили їм і їх сім’ям певний прожитко­вий мінімум (залежно від рангу) в старості, хворобі, а також після звільнення із служби за власним бажанням. Більш того, у ряді випадків держава надавала також пільги при вступі і навчанні в учбових закладах дітей чиновників.

Проте помилкою було б вважати, що з того часу соціальна робота стає видом державної діяльності. Інститут соціальної роботи ніколи не був і не повинен бути тільки інститутом держави, хоча не можна заперечувати, що держава, особливо сучасна соціальна, всіляко до цього прагне. Напевно знайдуться охочі заперечити, тому постараємося максимально аргументувати свою точку зору.

Інститут соціальної роботи, є одним з соціальних інститутів громадянського суспільства, а значить, соціальній роботі властиві ті ж закономірності розвитку, що і громадянському суспільству. Звернувшись до практики даного виду діяльності, спробуємо у цьому переконатися.

Поняття «Соціальна робота» увійш­ло до вжитку в кінці ХІХ — на початку ХХ століття для позначення нової сфери професійної діяльності, що з’явилася внаслідок зміни деякими добродійними організаціями політики надання допомоги людям. Ці організації першими відійшли від принципу суб’єктивного розподілу потре­буючих допомоги на «гідних» і «негідних», тобто на тих, кому слід допомагати, і тих, хто сам винен у своїй скруті. Як основну, причиною бідності стали розглядати об’єктивну соціально-економічну ситуацію у суспільстві, внаслідок чого отримали розвиток нові моделі надання допомоги.

Згідно нової точки зору благодійні організації прагнули максимально набли­зити джерело надання допомоги до того, хто її потребує, а саму її зробити найбільш адекватною потребам конкретної людини. З метою вирішення поставлених завдань почали залучати добровольців, які охоче несли допомогу «бідним» в міські трущоби і навіть селилися там, щоб краще зрозуміти ситуацію і надати посильне сприяння, яке перестало зводитися лише до матеріальної допомоги і включало морально-психоло­гічну і соціальну підтримку. Не отримуючи матеріальної винагороди за свою працю, добровольці діяли за власною ініціативою, керуючись, в першу чергу, етичними принципами і гуманістичними ідеалами, основу яких складали уявлення про права людини.

Проте щиросердечного відношення до справи виявилося недостатньо, практика надання допомоги громадянам що її потребують висвітила цілий ряд проблем, що вимагали як наукового осмислення, так і спеціальної підготовки до роботи з ними. В результаті почали проводитися наукові дослідження, а також робилися перші спроби наукового обгрунтування соціальної роботи як особливого виду діяльності [1]. Важливим кроком в цьому напрямі стала «Наукова соціальна робота» Мері Річмонд, в якій вона запропонувала широкий огляд схем оцінок, експертиз якості соціальної роботи, діагностики соціальних проблем, які доводиться вирішувати соціальному працівникові, що здійснює свою діяльність в благодійних організаціях. В той же час у ряді країн Заходу за ініціативою і на гроші благодійних організацій відкрилися спеціа­льні школи соціальної роботи, що зайня­лися професійною підготовкою охочих присвятити себе наданню допомоги тим, хто її потребує.

Поступово в західному суспільстві починає формуватися система некомерцій- них соціальних служб, що фінансуються коштами різних благодійних організацій. У числі важливих особливостей цієї системи можна назвати: 1) індивідуальний підхід до клієнта і його проблеми; 2) гуманітарний характер діяльності; 3) прагнення до комплексного підходу в наданні допомоги; 4) активне використання в роботі добровольців, які не тільки були безпосе­редніми виконавцями, але і нерідко висту­пали з ініціативою організації соціальних служб. Одночасно розвивалася і поширю­валася система професійної підготовки соціальних працівників, формувалося професійне співтовариство, в якому велика увага приділялася підтримці гуманістичного і альтруїстичного духу в середовищі фахівців, а також, що відрізняло його від інших співтовариств, вираз активної громадянської позиції з проблем людини і суспільства.

Одними з перших соціальні пра­цівники усвідомили залежність багатьох проблем клієнтів від об’єктивної соціально- економічної ситуації в суспільстві, а також обмеженість своїх можливостей впливу на неї. Все це послужило підставою для їх включення, спільно з низкою політичних партій, рухів і громадських організацій, у боротьбу за зміну існуючого державного устрою і проведення цілеспрямованої державної соціальної політики спочатку в галузі створення державної системи соціального захисту населення, а згодом підвищення її ефективності.

Проте реальне державне визнання соціальна робота як самостійна професія і академічна дисципліна отримала лише після другої світової війни. На те були свої причини. Ідеї New Deal в Сполучених Штатах Америки 30-х років, держави загального благоденства (welfare state) в Західній Європі 40-х років стали виразом офіційного визнання прав кожної людини на деякий мінімум гідного існування, а держава узяла на себе функції гаранта реалізації цього права, проте незабаром з’ясувалося, що для втілення подібних ідей в життя хороших законів і відповідних матеріальних ресурсів недостатньо. Потріб­на ще спеціальна система індивідуальної допомоги людям, які з тих або інших причин не вписуються в сучасне суспільство, виявляються «за бортом» соціального життя. Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнані під запити живих людей, а іноді істотно переглянуті в світлі потреб практики. У держави з’явилася потреба в покладанні цих функцій на якийсь про­фесійний соціальний інститут, яким і став інститут соціальної роботи.

У наш час більшість соціальних працівників, як і лікарів, вчителів, психо­логів і представників інших гуманістичних професій, працюють в державних та інших офіційних установах. Але при всьому тому вони не є — і в цьому особливість даних груп — тільки виконавцями «наказу згори», бюрократами, єдина турбота яких зво­диться до такої раціоналізації діяльності, щоб при мінімальних витратах отримати максимальну віддачу для себе особисто або для держави. Професіоналів відрізня­ють особлива етична позиція і володіння знаннями, спираючись на які, вони не тільки самостійно оцінюють ситуацію, але і вибирають варіант своєї подальшої пове­дінки. Особливо виразний зв’язок між операціональними і морально-етичними компонентами діяльності виступає в тих професіях, які прийнято називати гума­ністичними (соціальна робота відноситься до їх числа). Вони засновані на науковій об’єктивності і часто ставлять завдання «інженерії», «проектування» людських від­носин, але неодмінно з метою, що визна­чається інтересами клієнта.

Треба відзначити, що в основі професійної позиції соціальних працівників, з якої витікають специфічні підходи і методи роботи, що є повною проти­лежністю чисто бюрократичним або грубо утилітарним і егоїстичним рішенням, лежать дві концепції: по-перше, сама ідея професіоналізму; по-друге, уявлення про права людини.

Ідея «професіоналізму», задаючи модель і стандарт поведінки, істотно вплинула на організацію соціальної роботи на всіх рівнях суспільного життя від індивідуального до загальносоціального, вона зумовила ту ідейну єдність, яка ха­рактеризує професію як якесь «уявне співтовариство». Незважаючи на різно­манітність сфер діяльності (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), у соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її єдиною професією, а не просто переліком функцій та організацій.

Професіоналізм — ключове поняття у визначенні суті соціальної роботи. У сучасному значенні термін «професія» вказує на якийсь круг проблем, а також набір прийомів і принципів (зокрема етичних), за допомогою яких можна ці проблеми виявляти і вирішувати. Най­важливішим чинником, що визначає про­фесійну автономію фахівця і незалежність вираженої ним позиції, разом із знаннями, навиками, уміннями, виступає професійна етика. Саме у етичних принципах закладені основи ціннісної професійної позиції, окреслена межа припустимої з боку фахівця поведінки, задані способи спілку­вання з клієнтами, колегами, зовнішніми інстанціями. Разом з тим, в етиці знаходить своє віддзеркалення суть професії, найбільшою мірою виражається етична самосвідомість професійної групи, її психологія та ідеологія.

Показовими з цієї точки зору є міжнародні етичні стандарти, що прийняті й діють в області соціальної роботи[2]. Так, в преамбулі однойменного документа ми читаємо: «Соціальна робота виходить з гуманістичних, релігійних і демократичних ідеалів і філософських теорій і є універса­льною можливістю задоволення людських потреб, що виникають в процесі взаємодії між особою і суспільством, а також розвитку потенціалу людини. Призна­ченням соціальних працівників є служіння в ім’я підвищення добробуту людини і його самореалізації, допомога в знаходженні ресурсів для задоволення потреб і сподівань індивідів, груп, націй, в до­сягненні соціальної справедливості»[3].

Прийнявши на себе функції реалі­зації соціальної політики і фактично ставши агентами держави, соціальні працівники, проте, не перетворилися на слухняних виконавців державної волі, не стали в своїй діяльності нехтувати приватними інтере­сами конкретних людей в рамках реалізації абстрактного і загального інтересу держа­ви. Більш того, в п.3.4.3 міжнародних етич­них стандартів із цього приводу прямо вказано, що соціальний працівник зобов’язаний «нести максимальну відпо­відальність перед клієнтом, сприяючи бажаним змінам в соціальній політиці і практиці через відповідне агентство або організацію. Якщо бажані результати через ці канали не досягаються, ініціювати звернення у вищі інстанції і до широкої громадськості, зацікавленої у вирішенні цієї проблеми» [4]. Тобто, іншими словами, соціальний працівник є не тільки агентом реалізації соціальної політики держави, але і суб’єктом її активної зміни відповідно до потреб і інтересів конкретних людей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, ПМ.Лактіонової. — К.: Наук. світ, 2003. — 233 с.
2. Этика социальной работы: принципы и стандарты (принято на общем собрании МФСР)// Российский журнал социальной работы. 1995. №2.
3. Там же. С. 124.
4. Этика социальной работы: принципы и стандарты (принято на общем собрании МФСР)// Российский журнал социальной работы. 1995. №2. С. 125.