Постановка проблеми. На початку XXI ст. частка іноземних операцій в провідних банках світу складає більше 30% від загального обсягу їхньої діяльності та сукупного прибутку. Географічна експансія і консолідація банків вийшла далеко за межі окремих країн. Провідні банки світу перетворюються на потужні універсальні фінансові конгломерати, які ведуть боротьбу за клієнтів по всьому світу.

Головним напрямком розвитку міжнародного банківського бізнесу стала транснаціоналізація банківської діяльності, розвиток та укріплення позицій транснаціональних банків (ТНБ) на міжнародних фінансових ринках. Основними передумовами транснаціоналізації стали:

— концентрація та централізація банківського капіталу;

— розвиток і укріплення позицій фінансово-промислових груп;

— підвищення конкуренції на національних ринках;

— виникнення ринку євровалют та інших глобальних фінансових ринків;

— створення глобальної інформаційно-фінансової мережі, яка значно полегшувала процес переміщення капіталу;

— зростання необхідності в забезпеченні фінансовими ресурсами транснаціональних корпорацій (ТНК) тощо.

На жаль, певна «ізольованість» України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб´єктом, а не об´єктом, міжнародної фінансової діяльності. Відсутність в Україні власних потужних ТНК і ТНБ значно послаблює її позиції на міжнародній фінансовій арені та обмежує конкурентоспроможність всієї економіки.

Аналіз останніх публікацій. Фундаментальні теоретичні основи транснаціоналізації банківського капіталу були закладені зарубіжними вченими М. Беретом, Е. Брігхемом, Н. Бріммером, Й. Гідді, М. Леві, М. Потером, П. Роузом, У. Шарпом. Загальні питання транснаціоналізації банків висвітлені в працях вітчизняних вчених О. Білоруса, Д. Лук´яненка, Ю. Макогона, А. Мороза, В. Новицького, Є. Панченка, Ю. Пахомова, А. Філіпенка та інших.

Невирішені питання та проблеми. Переважна більшість робіт з питань транснаціоналізації присвячена розвитку міжнародного банківського бізнесу та процесам становлення ТНБ у провідних країнах світу. Однак транснаціоналізація банківської діяльності та перспективи її розвитку в Україні досліджено недостатньо, що викликає необхідність проведення аналізу в цій сфері.

Метою статті є дослідження загальносвітових процесів транснаціоналізації банківської діяльності, аналіз передумов та перспектив створення ТНБ в Україні.

Виклад основного матеріалу. Процеси транснаціоналізації банківської діяльності, які набули широкого розвитку в другій половині минулого століття, викликали значні зміни в організаційній структурі, менеджменті та стратегічних напрямках діяльності провідних банків світу. Великі міжнародні банки, які в даний час сконцентровані в трьох основних регіонах (США, Західна Європа та Південно-Східна Азія), фактично є своєрідними фінансовими центрами, через які проходять основні фінансові потоки світу.

На сьогодні існує 13 фінансових центрів, основними з яких є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюрих та Гонконг. Серед зазначених центрів найбільша кількість іноземних банків та їхніх філій розміщена в Лондоні — більше 600. До того ж в Лондоні реєструється найбільша частка транснаціональних банківських операцій — близько 14%.

Зазначимо, що до середини 80-х pp. XX ст. провідні позиції на міжнародних фінансових ринках займали американські ТНБ. Згодом, завдяки загальному економічному розвитку економіки, лідерство захопили японські ТНБ. Фінансова криза кінця 90-х pp. XX ст. значно послабила позиції японських ТНБ, які знов відійшли на «другий план».

У наш час конкуренцію американським банкам складають європейські ТНБ, які швидко укріплюють свої позиції завдяки процесам інтеграції в межах Європейського союзу. Європейські банки, завдяки швидким темпам консолідації на внутрішніх ринках, все інтенсивніше намагаються розширити свою діяльність шляхом злиття та поглинань фінансових закладів за межами їхніх країн. Але поки що лідерство в світовій фінансовій сфері належить двом найпотужнішим фінансовим групам — «Citigroup» (США) та «Mizuho Financial Group» (Японія), які за даними журналу «Тhе Banker» володіють 5,9% сукупного капіталу 1000 найбільших банків світу.

Загалом процес транснаціоналізації банківського бізнесу в другій половині XX ст. можна умовно поділити на чотири основні етапи, які викладені в табл. 1.

Зазначимо, що в світовій практиці не існує єдиного підходу до визначення ТНБ. Як правило, сучасні міжнародні банки прийнято розподіляти на дві групи — транснаціональні та міжнаціональні банки. До ТНБ відносять великі заклади універсального типу, які мають широко розгалужену та тісно інтегровану систему закордонних підрозділів спеціалізованих у сфері операційної діяльності на провідних фінансових ринках світу. До міжнаціональних банків (МНБ) відносять транснаціональні банки, в яких міжнародною є не тільки діяльність, але й капітал та система управління.

 

Таблиця 1. Загальні фактори та тенденції транснаціоналізації банківського бізнесу

Період	Фактори транснаціоналізації	Основні стратегічні зрушення банківської системи світу
1. Кінець 60-х-початок 70-х pp. XX ст.	1.      Лібералізація фінансових ринків провідних країн світу. 2.      Підвищення обсягів операцій на євроринках.	1.      Розгалуження банківської мережі провідних банків світу. 2.      Переважання поліцентричної орієнтації бізнесу.
2. 70-ті pp. XX ст.	1.      Нафтові кризи і ре циклювання нафтодоларів. 2.      Розвиток єврокредитного ринку.	1.      Підвищення рівня конкурентної боротьби серед міжнародно-орієнтованих банків. 2.      Утворення банківських синдикатів з розміщення єврокредитних позик. 3.      Послаблення позицій американських фінансових інститутів.
3. Початок 80-х-початок 90-х pp. XX ст.	1.      Боргові кризи країн, що розвиваються. 2.      Підвищення ролі фінансових інновацій. 3.      Інтернаціоналізація фінансових ринків.	1.      Переважання процесів сек´юритизації і посилення ролі портфельного менеджменту в банківських установах. 2.      Посилення тенденцій до інвестиційно-засновницької діяльності банків. 3.      Укладення міжнародних угод, які регламентують капітал фінансових інститутів.
4. 90-ті pp. XX ст. — початок XXI ст.	1.      Формування єдиного європейського фінансового ринку. 2.      Посилення конкуренції з боку нефінансових структур	1.      Утворення міжнародних банківських союзів. 2.      Активізація процесу міжнародних, регіональних і національних банківських зливань та поглинань.

 

Сучасні ТНБ сформовані переважно на базі великих універсальних комерційних банків розвинених країн світу. Багато науковців та фінансових аналітиків визначають ТНБ як кредитно-фінансові заклади, які займаються багатьма видами фінансової діяльності на національному і міжнародному рівні та виділяють чотири їх основні типи:

—  змішані банки німецького типу;

—  британський варіант універсальних банків;

—  американські банківські холдинги;

—  японські банківські конгломерати.

Серед критеріїв віднесення банків до статусу транснаціональних визначають:

—  міжнародний характер діяльності, незалежний від інтересів країни їх базування;

—  велика частка міжнародних операцій в сукупній діяльності та висока питома вага прибутку від операцій за кордоном;

—  панування не тільки на національному, а й на міжнародних фінансових ринках;

—  значний ступінь залежності від зовнішніх ринків при мобілізації та використанні фінансових ресурсів;

—  наявність розвиненої мережі закордонних підрозділів, в тому числі в основних фінансових центрах та національних ринках багатьох країн світу;

—  універсальний характер діяльності, географічна та продуктова диверсифікація;

—  розмір банку (достатньо крупний банк з великими фінансовими можливостями) тощо.

Основними заходами підвищення конкурентоспроможності на міжнародних фінансових ринках сучасні ТНБ вбачають концентрацію та централізацію капіталу шляхом злиття та поглинання. Вони все менше уваги приділяють розвитку мережі власних закордонних філій, набагато ефективнішим для них є поглинання місцевих банків та їх закордонних підрозділів.

Як вже зазначалося, особливістю діяльності сучасних ТНБ є їхнє панування на національних та міжнародних ринках. При цьому, діючи в основному на міжнародному рівні, вони переносять за кордон не тільки активні операції, але й частину власного капіталу для посилення позицій на ринку інвестицій та управління активами.

Діяльність ТНБ, в першу чергу, спрямована на обслуговування:

—  транснаціональних компаній та їх закордонних підрозділів (corporate banking);

—  іноземних банків та великих промислових компаній (international banking);

—  урядів провідних країн світу (government banking);

—  заможних приватних осіб (private banking).

Відмінність ТНБ від великого національного банку полягає перш за все в:

— наявності закордонної мережі банківських підрозділів;

— перенесенні за кордон не тільки активних операцій, але й частини власного капіталу;

—  значній диверсифікації стратеги діяльності банку;

—  формуванні за кордоном депозитної бази.

Варто зазначити, що вектор еволюції банківської сфери розвинених країн світу проходить не від ТНБ до МНБ, а від установ з елементами ТНБ до глобальних банків — банків з яскраво вираженим національним за власністю ядром, але глобальною операційною стратегією.

У той же час, в дослідженнях М. Портера відзначається, що міжнародна банківська система — це, перш за все, об´єднання національних банківських систем, які мають різний рівень розвитку. Тому міжнародна банківська діяльність може бути транснаціональною (або мультинаціональною), а не глобальною. Національна репутація та національні ресурси не впливають на успіх банку в іншій країні.

Однією з характерних рис ТНБ є відповідна концепція управління та стратегія їх діяльності. Транснаціональна концепція управління базується на одночасному врахуванні національних особливостей країн, ефекту масштабу та економічних взаємозв´язків. Головна риса цієї концепції — відсутність ієрархічних відносин між материнським банком і закордонними підрозділами та впровадження інтраоргінізаційних мереж управління. На сучасному етапі ця концепція є провідною, певною мірою вона є «гібридною» від мультинаціональної та глобальної концепції.

На думку М. Портера, транснаціональна концепція управління найбільш придатна до застосування в тих галузях, які відносяться до глобальних, але через умови управління потребують довготривалої адаптації до національних умов певної країни. Враховуючи, що банківську діяльність можна віднести до категорії саме таких галузей — транснаціональна концепція управління є визначальною для її розвитку в світовому масштабі.

Транснаціональна стратегія характеризується тим, що діяльність банку широко розповсюджена по всьому світу, взаємозалежна та спеціалізована, а через закордонні підрозділи банку інтегруються результати різноманітних розробок. Така стратегія має забезпечувати ефективний обмін ресурсами між усіма країнами в яких працює банк, використовувати інноваційні процеси і швидко реагувати на специфічні та глобальні фактори оточуючого середовища. Це дає можливість використовувати загальні ресурси і перевага місцезнаходження банку, а також отримувати додаткові вигоди від «переплітання» міжнародної діяльності.

У контексті дослідження передумов та перспектив транснаціоналізації українських банків доцільно проаналізувати аналогічні процеси, які вже відбулися в країнах Центрально-Східної Європи, адже вони характерні і для сьогодення України.

До найбільших ТНБ, які активно працюють на ринках країн Центрально-Східної Європи, відносять «Commerzbank», «Reiffeisenbank», «UniCredio», «Erste Bank AG», «Ваnkа Intesa», «Societe Generale», «Саlуоn Ваnk», «ING Bank», «Citigroup» та інші.

Аналіз стратегій виходу ТНБ на ринки цих країн свідчить, що на початковому етапі їх діяльність концентрувалась на обслуговуванні компаній країни походження та міжнародній торгівлі, при цьому внутрішнім ринком країни перебування вони майже не цікавились, а з регіональними банками співпрацювали мало.

Основними мотивами виходу західних ТНБ на ринки цих країн була необхідність обслуговування їх традиційних клієнтів, які розвивали свою діяльність в цих країнах, та участь у процесах приватизації місцевих підприємств. Найпоширенішими формами такого виходу були відкриття власних філій та придбання (створення) дочірніх банків. Така стратегія характерна для «ING Group», «ABN Аmro» та «Citigroup», діяльність яких була зорієнтована, в першу чергу, на обслуговуванні власних корпоративних клієнтів та інвестиційному бізнесі.

Із розвитком місцевого ринку іноземні банки почали переорієнтовуватися на роздрібний бізнес та обслуговування місцевих компаній. Основною стратегією для них стало придбання великих місцевих банків з розвиненою мережею підрозділів з метою повномасштабної експансії на фінансові ринки цих країн, наприклад купівля польського банку «Реkао» італійським «UniCredio», чеського «Ceska Sporitelna» австрійським «Erste Bank», румунського «Ваnkа Comerciala Romana» французьким «Societe Generale», сербського «Eksimbank» австрійським «Ваnk Austria Creditanstalt» тощо.

В цілому ж лідером за масштабами охоплення фінансового ринку Центрально-Східної Європи є австрійський «Reiffeisenbank», який має близько 780 власних підрозділів в 15 країнах цього регіону. Серед інших провідних банків можна виділити: італійський «UniCredio» (1207 підрозділів у 7 країнах); німецький «Нуро Vereinsbank» і його австрійський дочірній підрозділ «Ваnk Austria Greditanstalt» (спільно мають 905 підрозділів у 13 країнах); австрійський «Erste Bank AG» (1318 підрозділів у 4 країнах); а також французький банк «Societe Generale» та італійський «Ваnkа Intesa» (відповідно мають 665 та 475 підрозділів). Загалом ці банки контролюють більше 60% фінансового ринку країн Центрально-Східної Європи.

Незважаючи на значну лібералізацію та швидкі темпи розвитку банківської системи країн Центрально-Східної Європи, національним банкам цих країн не вдалося створити конкуренцію провідним ТНБ Західної Європи. Навпаки, вони були придбані або поглинуті транснаціональними банківськими групами провідних країн світу та стали частиною їх світової мережі.

Останніми роками в Україні прослідковується аналогічна ситуація, банки з іноземним капіталом поступово розширюють свою присутність на вітчизняному ринку. Серед найбільших міжнародних банків, які працюють в Україні шляхом створення дочірнього банку або частковій участі в капіталі вітчизняних банків можна віднести «Reifteisenbank», «Саlуоn Bank», «ING Ваnk», «Citigroup», «HVB Ваnk» та інші. Іноземні банки також ведуть переговори з провідними вітчизняними банками щодо можливості їх придбання.

Так, у серпні 2005 р. було укладено договір про купівлю українського банку «Аваль» австрійською групою «Raiffeisen International». Керівництво цієї групи планує завершити процес злиття банку «Аваль» та її дочірнього банку «Райффайзенбанк» (Україна) до кінця 2008 року.

Переговори з продажу іноземним інвесторам ведуть й інші системні банки України — «Укрсоцбанк» та «Укрсиббанк». На думку експертів найбільші шанси придбати «Укрсоцбанк» має російська група «Альфа», яка вже має в Україні дочірній банк «Альфа-банк» (Україна), а «Укрсиббанк» — французький банк «Societe Generale». Про бажання придбати український «Ощадбанк» оголосило керівництво австрійського «Erste Bank AG». Зацікавленість у виході на український ринок шляхом придбання фінансових структур висловили також італійський «Ваnkа Intesa SpA» та турецький «Finansbank Group».

Купівля вищезазначених системних банків України іноземними інвесторами може призвести до різкого підвищення долі іноземного капіталу в банківській системі України (див. табл. 2). За таких умов іноземні банки контролюватимуть близько 23-27% ринку.

 

Таблиця 2. Позиції деяких банків в банківській системі України станом на 01.07.05 p., частка у %

	Власний капітал	Активи	Пасиви	Кредитний портфель	Кошти юридичних осіб	Кошти фізичних осіб
Всього по банківській системі:	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00
«Аваль»	6,53	11,09	9,01	11,20	11,32	13,62
«Укрсоцбанк»	4,68	7,04	6,11	5,73	11,08	5,54
«Укрсиббанк»	3,81	5,31	4,14	5,28	4,68	4,56
Загалом	15,02	23,44	19,26	22,21	27,08	23,72

 

Висновки. Придбання та поглинання іноземними установами провідних вітчизняних банків залучає їх до загальносвітових процесів транснаціоналізації, але водночас це зменшує перспективи створення на їх базі крупних міжнародних банків та певною мірою послаблює позиції всіх вітчизняних банків на національному фінансовому ринку. З іншого боку, входження іноземного капіталу до великих системних банків сприятиме підвищенню рівня їх капіталізації та впровадженню міжнародного досвіту ведення банківської справи.

Однак відсутність в Україні власних ТНБ може поставити її у залежність від іноземних фінансових установ, які визначатимуть напрямки та динаміку розвитку цих процесів в Україні. У зв´язку з цим основними складовими транснаціоналізації банківської діяльності вітчизняних банків мають стати:

—  концентрація та централізація банківського капіталу, підвищення рівня їх капіталізації;

—  технічне оновлення та перебудова організаційної структури управління зорієнтованої на міжнародний бізнес;

— створення закордонної мережі банківських підрозділів;

—  розвиток і посилання позицій фінансово-промислових груп за участю національних банків;

—  підвищення долі міжнародних операцій в сукупній діяльності, вихід на міжнародні фінансові ринки тощо.

Розвиток мережі закордонних підрозділів, підвищення технічних та комунікаційних можливостей вітчизняних банків нададуть їм змогу не тільки фінансувати міжнародну торгівлю, проводити масштабні операції з валютою та кредитними угодами, а й виступати в ролі банків-лідерів міжнародних консорціумів, організовувати фінансування великих капіталомістких проектів, надавати високоспеціалізовані фінансові послуги.

Найперспективнішими ринками для створення банківських підрозділів є країни, з якими Україну пов´язують тривалі торгово-економічні відносини. Це, в першу чергу, країни СНД та країни Східної Європи. Як і для більшості банків світу, основними спонукальними мотивами виходу на іноземні ринки для них є необхідність «слідування за традиційними клієнтами» з метою обслуговування їх закордонної діяльності. Але масштаби та напрямки такої діяльності залежатимуть, у першу чергу, від розвитку закордонної діяльності таких клієнтів.

На жаль, українські банки, як і банки інших країн, що розвиваються, не мають ресурсів, достатніх для створення конкурентоспроможних мереж за межами своїх країн, і не здатні надавати своїм клієнтам певні види послуг міжнародного рівня. Однією з альтернатив транснаціоналізації для них є створення альянсів з розвиненими ТНБ світу, наприклад, міжнародних банківських консорціумів (спеціалізованих і загального характеру).

Створення в Україні спеціалізованих банківських консорціумів за участю іноземних банків може бути направлена, в першу чергу, на фінансування великих державних та корпоративних проектів, зокрема, в сфері розвитку найінтегрованіших у міжнародних масштабах галузях енергетики, нафто- та газотранспортних мереж, транспортних магістралей, високотехнічного машинобудування, суднобудування тощо.

Враховуючи те, що економіка України є дуже відкритою (відношення експорту до ВВП у 2004 р. становило 60,6%, а середнє відношення експорту до ВВП за останні 4 роки перевищувало 55%) розвиток консорціумів загального характеру для фінансування міжнародної торгівлі має непогані перспективи. Подібні альянси також нададуть можливість іноземним банкам просувати свої фінансові послуги через мережу філій національного банку, а національному банку використовувати інфраструктуру іноземного банку для здійснення міжнародних операцій.

 

Список використаної літератури

1.Алексеєнко М.Д. До питання про доступ іноземного капіталу в банківську систему України // Формування ринкових відносин в Україні. — 2004. — №6. — С. 42-47.

2.Богатирьов О. І. Стратегія зарубіжних банків в країнах з перехідною економікою (маркетингово-управлінський аспект): Дис. канд. екон. наук: 08.50.01 / КНЕУ — К.: 2003.

3.Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн Центрально-Східної Європи // Банківська справа. — 2005. — №3. — С. 62-69.

4.Дробязко А. А. Банки Украины. Обобщенный портрет по результатам первого полугодия 2005 года // Финансовые риски. — 2005. — №2. — С. 83-103.

5.Комарова Е. А. Трансформация деятельности банков в условиях глобализации. — М.: МАКС Пресс, 2001.

6.Макогон Ю. В., Булатова Е. В. Международный банковский бизнес: Учебн. пособие. — К.: Атака, 2003.

7.Матвієнко В. П., Матвієнко П. В. Вплив іноземного капіталу на інвестиційний клімат в Україні // Вісник Національного банку України. — 2003,- № 10. — С. 37.

8.Основні показники діяльності банків України на 1 червня 2005 року// Вісник Національного банку України. — 2005. — №7. — С 68.

9.Словесная экспансия // Инвестгазета. — 2005. — №29(506). — С. 19.

10.Щербакова Г. Н. Банковские системы развитых стран. — М.: Экзамен, 2001.