1. Охарактеризуйте процедуру проведення сертифікації

Порядок проведення сертифікації продукції регламентується ДСТУ 3413.

Згідно з цим нормативним документом сертифікацію продукції в Системі проводять виключно органи із сертифікації, а в разі їх відсутності — організації, що виконують функції органів із сертифікації продукції за дорученням Національного органу із сертифікації.

«Сертифікація продукції проводиться за однією із п´яти схем (моделей), наведених у табл. 1.

При обов´язковій сертифікації схему визначає орган із сертифікації з урахуванням особливостей виробництва, випробувань, поставки і використання певної продукції та можливих витрат заявника.

Схему добровільної сертифікації визначає заявник за погодженням з органом із сертифікації.

Під час вибору схеми сертифікації продукції органу із сертифікації рекомендується керуватися такими правилами:

• сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у випробувальній лабораторії;
• сертифікат на партію продукції (виробів) видається на підставі позитивних результатів випробувань зразків продукції (виробів), що відібрані від партії в порядку та кількості, визначених органом із сертифікації і проведених у випробувальній лабораторії;
• розмір партії (штук, кг, м тощо) наводиться заявником у заявці на сертифікацію, при цьому має бути гарантована однорідність продукції в партії за показниками безпеки;
• коли заявка подається на партію продукції (виробів), що планується до виготовлення, орган із сертифікації разом з заявником вирішують питання про економічну доцільність атестації виробництва цієї продукції;
• ліцензія на право застосування сертифіката відповідності щодо продукції (виробів), яка виготовляється виробником серійно і протягом встановленого ліцензією терміну, надається органом із сертифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випробувань зразків продукції, що відбираються з виробництва або з торгівлі у кількості, в терміни та в порядку, які встановлені органом із сертифікації.

Таблиця 1. Схеми (моделі) сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО

Орган із сертифікації продукції має право проводити випробування сертифікованої продукції з метою технічного нагляду тільки у випробувальній лабораторії, а також застосувати й інші правила щодо вибору схеми (моделі) сертифікації, наведеної в табл. 1, залежно від специфіки продукції та особливостей її виробництва.

Під час сертифікації продукції перевіряються характеристики продукції і застосовуються методи випробувань, які дозволяють:

• провести ідентифікацію, в тому числі перевірити приналежність до класифікаційної групи, відповідність технічної документації, походження, приналежність до цієї партії тощо;
• повно і вірогідно підтвердити відповідність продукції заданим вимогам.

Обов´язкова сертифікація продукції проводиться на відповідність до обов´язкових вимог нормативних документів, зареєстрованих у встановленому порядку, а також аналогічних міжнародних та національних стандартів інших держав, що введені в дію в Україні.

Добровільна сертифікація проводиться на відповідність до вимог нормативних документів, узгоджених із постачальником і споживачем.

До нормативних документів на продукцію, яка застосовується під час обов´язкової сертифікації, пред´являються такі вимоги:

вступна частина нормативного документа або розділ «Галузь застосування» мають містити вказівку щодо можливості використання документа для сертифікації (наприклад, «стандарт, придатний для обов´язкової сертифікації»);

мають ясно та однозначно наводитись технічні вимоги, які підтверджуються сертифікацією;

норми та дозволені відхилення слід задавати таким чином, щоб забезпечувалась можливість їх вимірювання з заданою або відомою точністю під час випробувань;

у спеціальному розділі або через посилання на інший нормативний документ мають встановлюватись методи, умови, обсяг і порядок випробувань для підтвердження відповідності до технічних вимог;

слід встановлювати вимоги щодо показників точності вимірювань та випробувань, що забезпечують зіставлення результатів, отриманих різними випробувальними лабораторіями;

якщо послідовність проведення випробувань впливає на їхні результати, то вона має бути наведена;

вимоги щодо маркування, встановлені нормативними документами, мають забезпечувати однозначну ідентифікацію продукції, а також містити вказівки про спосіб нанесення знаку відповідності.

За бажанням заявника йому може бути додатково виданий оригінал сертифіката відповідності російською мовою з тим самим номером і датою видачі.

Підтвердження факту сертифікації продукції (послуги) може здійснюватись одним із способів:

• оригіналом сертифіката відповідності;
• знаком відповідності згідно з вимогами ДСТУ 2296;
• копією сертифіката відповідності, завіреною органом, який видав сертифікат, або територіальним центром стандартизації, метрології та сертифікації;
• інформацією в документації, що додається до продукції із зазначенням номера сертифіката, терміну його дії та органу, що його видав (інформація може надаватися у вигляді декларації постачальника про відповідність).

Маркування продукції знаком відповідності здійснює заявник: право на це йому надається на підставі ліцензійної угоди.

Отже, можна підсумувати, що порядок проведення сертифікації продукції у цілому містить:

—         подання заявки на сертифікацію;

—         розгляд та прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації;

—         обстеження виробництва, або атестацію виробництва продукції, що сертифікується, сертифікацію або оцінки системи управління якістю, яка діє на підприємстві, якщо це передбачено схемою сертифікації;

—         ідентифікацію, відбір та випробування зразків продукції;

—         аналіз одержаних результатів, прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності та укладення ліцензійної угоди;

—         оформлення акта про зберігання зразка-свідка сертифікованої продукції;

—         видачу сертифіката відповідності (або документа про невідповідність продукції), надання ліцензійної угоди (для продукції серійного виробництва), занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

—         визнання сертифіката або інших документів, що підтверджують відповідність імпортної продукції до вимог чинних в Україні нормативних документів і видані на продукцію органами сертифікації інших країн;

—         технічний (інспекційний) нагляд за виробництвом сертифікованої продукції;

—         інформацію про результати робіт з сертифікації продукції.

2. Охарактеризуйте обставини, що виправдують, які є підставою для пом’якшення або зняття моральної відповідальності. Наведіть приклади

Відповідальність — зворотна сторона свободи, яка нерозривно з нею пов’язана та завжди її су­проводжує. Той, хто діє вільно, повністю відповідає за свої дії. Моральна відповідальність означає здатність передбачити наслідки кожного свого вчинку і прагнення запобігти можливому негативному ходу подій.

Відповідальність означає спроможність правильно зрозуміти потреби інших людей як свої особисті. Людина тоді поводитися відповідально стосовно інших, коли поважає в них особистість. Бути відповідальними означає розумне вміння керувати особистою поведінкою, не даючи волі ірраціональним пристрастям.

Серед чинників, які слід враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральною відповідальністю, — повнота обізнаності з реальними обставинами даного поведінкового акту, можливість їхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб’єкта, його здатність до відповідної дії, ймовірність бажаних і небажаних результатів останньої, актуальність альтернативних варіантів поведінки тощо.

Більшість цивільно-правових санкцій є компенсаційними, маючи на меті відшкодування потерпілого від правопорушення стороні понесених ним майнових втрат. Прикладом таких санкцій служать збитки. Цивільному праву відомі й штрафні санкції, які стягуються із правопорушника на користь потерпілого незалежно від понесених збитків, наприклад штрафи або пені за прострочення виконання за договором. Як рідкісний виняток у цивільному праві використовуються конфіскаційні санкції, що полягають у безоплатному вилученні певного майна правопорушника в дохід держави.

Варто підкреслити, що цивільно-правова відповідальність є інститутом Загальної частини цивільного права, що поширює свою дію за загальним правилом на всі види цивільних правовідносин. Вона аж ніяк не зводиться до відповідальності за порушення зобов’язань, як це за традицією встановлюється цивільним законодавством, і в більшості випадків автоматично відтворюється наступної за ним навчальною літературою.

Досить часто співробітники ведуть із контори міжміські телефонні розмови з особистих питань. Чи Вам робити те ж саме? Чи зможете Ви використати для себе особисто те, що є в офісі, і заберете це додому? Це декілька етичних дилем, з якими кожна людина може зіткнутися на роботі. В цих прикладах немає мови про порушення закону, однак відповідні дії можуть бути розцінені багатьма як неправильні.

Причинами неетичної діяльності можуть бути:

• конкурентна боротьба;
• бажання мати великі прибутки;
• невміле стимулювання керівників за етичну поведінку;
• зменшення значення етики в суспільстві;
• бажання досягти мети та виконати місію організації будь-якою ціною;
• неетична поведінка партнерів (суміжників, засновників, постачальників тощо);
• виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації;
• невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації;
• занадто складна система розробки та прийняття рішень в організації.

Компенсаційна справедливість ставить за обов’язок відповідальній стороні відшкодувати людям заподіяний збиток. Більше того, люди не повинні нести відповідальність за події, що знаходяться поза сферою їх контролю.

3. Визначите які системи матеріального і нематеріального стимулювання доцільно було б упровадити у Вашій організації. Поясніть свою  відповідь

Форми стимулювання персоналу поділяються на чотири групи:

1)   загальна матеріальна винагорода розглядається як база для кожної країни та умов праці. Оклад складає, як правило, від 40 до 70% загального розміру винагороди працівника міжнародної фірми. Другий рівень – надбавки, доплати, додаткові виплати, премії – складає в сумі до 60% загальних виплат;

2)  компенсації – це специфічний набір інструментів стимулювання працівників. Це головне, що відрізняє системи винагороди в «домашньому» середовищі від міжнародного. Фірми компенсують працівникові реальні та передбачені затрати, які пов’язані з пересуванням;

3)   нематеріальне стимулювання являє собою класичні форми мотивації співпрацівників за винятком матеріального стимулювання, а також ігри, конкурси та програми загального та спеціального навчання;

4) змішане стимулювання – це комбінування матеріальних та нематеріальних форм, що є необхідним додатком до загального стимулювання та компенсації [3, с. 114].

Розмір оплати праці залежить від наступних чинників: кошти, вкладені в бізнес; попит та пропозиція на певні професії в даному регіоні; вартість життя; законодавча база країни; особливості відношень «наймач – працівник – профспілки».

Мотиваційний механізм праці включає насамперед такі загальнолюдські, загальноекономічні елементи, як потреби та інтереси людини, адже заради їх задоволення людина виробляє різні блага. Стимули до праці можуть бути матеріальними і моральними, духовними. Серед перших — заробітна плата, премії, різні винагороди; серед других — найрізноманітніші форми морального заохочення.

Поряд з цими двома групами стимулів існує ще одна, яка пов’язана з самою трудовою діяльністю. Це умови праці, її зміст, престижність, вільний час. Соціологічні дослідження показують, що при досить високому рівні матеріального забезпечення фактори творчого характеру праці та вільного часу відіграють вирішальну роль у виборі професії.

Кожній економічній системі властивий свій мотиваційний механізм праці, який поряд із загальнолюдськими містить й специфічні елементи.

Гуманізація виробництва ускладнює мотивацію праці, а отже, і методи її стимулювання. Для багатьох працівників визначальну роль відіграють матеріальні стимули. Проте останнім часом збільшується частка працівників, які віддають перевагу не високій заробітній платі, а творчому процесу. Всезростаючу роль у мотивації праці відіграє скорочення робочого часу та збільшення вільного.

На мою думку, для підтримки трудового потенціалу персоналу на підприємстві, якому я працюю, формування належного ставлення до праці, в першу чергу потрібно створити умови, за яких персонал сприймав би свою працю як свідому діяльність, необхідну не лише для життєзабезпечення, але й як джерело самовдосконалення, основу професійного й службового зростання. Тобто на вітчизняних підприємствах існує об’єктивна необхідність у розвитку організаційної культури на підприємстві, формуванню здорового, сприятливого, доброзичливого клімату в колективі а також суттєвої зміни системи мотивації праці, яка повинна бути побудована на 15 принципах сформованих ще Генрі Фордом, серед яких відзначимо те, що робота повинна мати резон, суспільну значущість, результати праці не повинні знеособлюватися, та ін.

В системі нематеріального стимулювання персоналу нашого підприємства необхідно здійснювати впровадження програм з метою підвищення професійної компетентності, застосування системи безперервного навчання персоналу на підприємстві, у рамках якого може відбуватися поглиблення спеціальних знань за рахунок вивчення передового закордонного і вітчизняного досвіду. При цьому обов’язковим є створення однакових умов та можливостей для професійного росту працівників.

Вважаю, що для підприємства доцільне впровадження таких методів мотивації, які б дозволили урахувати усі категорії потреб працівників підприємства, зазначених у теорії А. Маслоу. При цьому, перш за все, повинна бути забезпечена постійна заробітна плата, як основа мотивації на підприємстві та як метод, задовольняючий фізіологічні, життєзабеспечуючі потреби людини.

Потреба в безпеці формує прихильність працівника до організації, тому  важливо застосовувати такий захід мотивації, як інформування колективу про довгострокові перспективи діяльності підприємства. Це дасть працівникові впевненість у стабільності свого робочого місця, що особливо актуально для вітчизняних підприємств у зв’язку з нестабільністю навколишнього політичного та економічного середовища.

Задоволення потреби в повазі і визнанні, формує у персоналу підприємства впевненість у собі, відчуття своєї корисності, визнання своїх здібностей. Для цього менеджери повинні організовувати ювілеї, урочистості, та заохочувати до праці врученням призів та нагород.

Для ефективного управління потребою в приналежності до певної соціальної групи на підприємстві варто застосовувати такі методи та заходи мотивації, як забезпечення зворотного зв’язку між працівниками і керівництвом за допомогою спільного прийняття рішень. Це дозволить залучати працівників до управління підприємством, та активізувати їх трудову активність.

Отже, зазначимо, що найбільшу увагу на підприємстві, в якому я працюю, потрібно приділяти задоволенню потреби в самовираженні, що дозволило б повністю розкрити потенціал кожного працівника, підвищити рівень компетентності. Управління даною потребою повинно використовувати такі методи мотивації, як надання виконуваній роботі змістовності, можливість професійного навчання та підвищення кваліфікації, надання відповідальної роботи, стимулювання раціоналізаторства та винахідництва.

Список використаної літератури

1. Бабаєв В. Організаційна культура керівника: Навч. посіб. для спец. «Адміністративний менеджмент» / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т». — Х. : НТУ «ХПІ», 2005. — 260с.
2. Гордієнко Л. Адміністративний менеджмент: Навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 212с.
3. Колдін Л. Практикум із дисципліни «Адміністративний менеджмент»: Навч. посібник для слухачів ФПФ і студ. екон. спец. / Інститут змісту і методів навчання; Сумський держ. ун-т. — Суми, 1998. — 210с.
4. Амосов О.Ю, Мамонова В.В., Куц Ю.О., Ворона П.В., Ольшанський , Конотопцев О.С., Краснопьорова С.В., Безуглий О.В., Лиска О.Г., Монастирний, Решевець Регіонально-адміністративний менеджмент: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / д.е.н., проф. О. Ю. Амосов [та ін.] ; заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. В. В. Мамонової; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харк. регіон. ін-т держ. упр. / В. В. Мамонова (Заг. ред.). — Х. : Магістр, 2010. — 188 с.
5. Новіков Б. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін-т». — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 560с.