referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Проблеми, що виникають при виселенні з гуртожитку

Вступ

Актуальність теми. Верховною Радою України 4 вересня 2008 р. прийнято Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.

Гуртожитки, які не є об’єктами права державної власності та на законних підставах включені до статутних фондів підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації, можуть передаватися у власність територіальних громад на договірній основі згідно з чинним законодавством, виходячи з юридичних повноважень та фінансових можливостей органів місцевого самоврядування.

Окрім того, ст. 19 цього Закону заборонено виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитку без надання їм іншого житла, придатного для постійного проживання, крім випадків визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей та прийняття відповідного рішення виконавчим органом відповідної місцевої ради.

Побудова в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави проголошено пріоритетом державної політики та передумовою євроатлантичної інтеграції. Особливого значення в цьому контексті набуває оновлення вітчизняного житлового законодавства. Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло [1]. При цьому держава гарантує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону чи за рішенням суду. Проте за умов застарілості більшості норм житлового законодавства України постає питання запровадження законного та дієвого механізму виселення осіб з житлових приміщень. Його реалізація на практиці позначиться на формуванні національних стандартів та нормативів захисту прав людини в Україні.

Питання удосконалення процедури виселення викликало широкий резонанс у наукових колах, наслідком чого стала поява наукових досліджень таких вчених-правознавців, як М.К. Галянтич, Я.В. Гуляк, Л.Г. Лічман та ін. Основне місце в цих дослідженнях відводиться поняттю та способам захисту житлових прав осіб в Україні.

1. Потенційні проблеми організації виселення з гуртожитків

На сьогоднішній день у гуртожитках проживають 1,5 млн. українців. Багато з них, нові власники гуртожитків намагалися виселити насильно, коли підприємці-банкроти розраховувалися гуртожитками із боргами.

Згідно з ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу України (далі — ЖК України) [2] виселення із за-йманого жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення прово-диться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному по-рядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Аналіз цієї правової норми дозволяє виокремити два порядки проведення виселення з жилого приміщення: добровільний та судовий. ЖК України також встановлює три види виселення:

  1. Виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення (ст. 110, 111 ЖК України).

Першою підставою для виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жи-лого приміщення є знесення будинку.

Якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв’язку з ви-лученням земельної ділянки, на якій розташований будинок, для державних або громадських потреб, громадянам, із цього будинку виконавчим комітетом місцевої ради, надається інше благоустроєне жиле приміщення а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній чи іншій громадській організації, — цією організацією.

Якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв’язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню або будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, інше благоустроєне жиле приміщення надається особам, яких виселяють, державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жиле приміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення — виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів.

Друга підстава даного виду виселення передбачена 112 ЖК України — це загроза обвалом будинку або жилого приміщення, що розміщується в ньому.

Згідно з висновком спеціалістів про технічний стан жилого будинку, що загрожує безпечному перебуванню людей, незалежно від форми власності, особи, які проживають у ньому, підлягають відселенню в інше жиле приміщення. Особам, які підлягають виселенню, виконавчим комітетом місцевої ради чи державною, кооперативною або іншою громадською організ-цією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією — виконавчим комітетом місцевої ради надається інше благоустроєне жиле приміщення.

Виходячи зі змісту правил ст. 112 ЖК України особи, тимчасово поселені в жилі приміщення у зв’язку з тим, що займані ними квартири в будинках державного чи громадського житлового фонду зруйновані внаслідок вибуху, не можуть бути виселені без надання іншого безпечного жилого приміщення. У разі неправомірного за рішенням суду виселення з аварійного жилого приміщення, яке не є таким, що загрожує обвалом, виселені особи вправі вимагати поновлення порушеного права користування жилим приміщенням.

Третьою підставою виселення громадян є проживання в будинку (жилому приміщенні), що підлягає переобладнанню в нежилий.

  1. Виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення (ст. 114, 114-1, 115 ЖК України).

З наданням іншого жилого приміщення може бути виселено: робітників і службовців (разом із проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв’язку зі звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину; громадяни, які одержали жилі приміщення в будинках колгоспів, якщо вони виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням; громадяни, які були позбавлені батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, щодо яких позбавлені батьківських прав.

У зв’язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. При вирішенні питання про виселення громадян із жилих приміщень необхідно враховувати перелік поважних причин розірвання трудового договору з ініціативи робітника або службовця.

Виселення з наданням іншого жилого приміщення може відбуватися тільки в судовому порядку.

  1. Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення — може бути засобом цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору, закону, суб’єктивних прав інших осіб (ст. 116, 117, 124, 132 ЖК України).

Якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В чинному законодавстві визначене коло осіб, на яких поширюється заборона виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей. Зокрема, таке право мають громадяни, які працюють на підприємстві і їм (та членам їхньої сім’ї) було надано кімнату в гуртожитку для проживання, про це виданий відповідний ордер і такі особи тривалий час (не менше п’яти років) зареєстровані та фактично проживають там і не мають іншого житла.

Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» допускається лише в разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей. Про це має бути прийняте рішення виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Варто зазначити, що усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, де розміщений такий гуртожиток.

Сфера дії зазначеного Закону поширюється на гуртожитки, які є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ України та державних навчальних закладів.

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Для захисту свого права на житло існує досудовий та судовий порядок. За згодою сторін спору досудово можна вирішити питання в комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, яка має діяти при місцевій раді. Судовий захист права відбувається шляхом подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства до місцевого суду.

2. Проблематика правового регулювання виселення з гуртожитку за житловим законодавством

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, останні підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв’язку з роботою чи навчанням. Працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Слід зазначити, що до благоустроєного жилого приміщення, яке надається у зв’язку з виселенням, висуваються певні вимоги. Благоустроєне жиле приміщення, що надається громадянам у зв’язку з виселенням, повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам ст. 50 ЖК України. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з тієї ж кількості кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім’ї, що проживає разом із ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, особі, що підлягає виселенню, надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

Отже, виселення з жилої площі в будинку державного чи громадського житлового фонду допускається тільки з підстав, установлених законом.

Законом України «Про виконавче провадження» (далі — Закон) чітко визначено порядок виконання рішень про виселення боржника. Згідно зі ст. 79 Закону виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до ст. 24 цього Закону. Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до ст. 24 Закону. У разі невиконання обов’язку щодо примусового виселення боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом [3].

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі. Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі невиконання обов’язку щодо примусового виселення боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом [4].

Крім того, у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження, відповідно до норм ст. 33 Закону, вправі порушити перед судом питання про відстрочку виконання рішення, а також про встановлення чи заміну способу і порядку виконання рішення.

Виселення, за яких би підстав та в якому б порядку воно не здійснювалося, у всіх випадках належить до примусових заходів державно-правового впливу. Таким чином, виселення — це окремий випадок припинення житлових правовідносин. Всі норми, що регулюють підстави припинення житлових правовідносин і виселення громадян з жилих приміщень, мають велике значення в забезпеченні здійснення конституційного права громадян на житло. Обмежуючи коло підстав припинення житлових правовідносин, забезпечуючи надання іншого жилого приміщення, житлове законодавство тим самим гарантує широкий захист житлових прав та інтересів громадян.

Висновки

Президент України В. Янукович підписав закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Віднині мешканців гуртожитків не матимуть права відселяти з приміщень, у яких вони мешкають.

Нова редакція закону передбачає обов’язкову передачу гуртожитків у власність територіальних громад із подальшою їх приватизацією і визначає порядок цієї процедури.

Згідно із законом, на приватизацію мають право громадяни, які на законних підставах тривалий час (не менше п`яти років) зареєстровані і фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла. Виселення проводиться виключно в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» мешканці гуртожитків не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, за сукупності таких умов:

— період часу, протягом якого мешканці офіційно зареєстровані і фактично проживають у гуртожитку, складає не менше п’яти років;

— мешканці не мають іншого власного житла;

— гуртожитки призначені для проживання одиноких громадян або для проживання сімей;

— гуртожитки перебувають в державній, комунальній власності або у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом (перебувають на балансі таких підприємств);

— гуртожиток не визнаний аварійним чи непридатним для проживання.

Список використаної літератури

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
  2. Житловий кодекс // http://zakon.rada.gov.ua
  3. Підстави виселення з гуртожитку [Текст] : рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 05.03.2008 р. // Юридична Україна. — 2008. — № 7 . — С. 107-109
  4. Виселення з гуртожитку [Судова практика] // Юридичний Вісник України. — 2007. — № 43. — С. 14