1. Актуальні питання співвідношення сплати єдиного податку та інших обов’язкових платежів

Одним з проявів спрощення оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва є те, що єдиний податок замінює сплату кількох обов’язкових платежів, справляння яких передбачено загальною системою оподаткування. У зв’язку з цим при сплаті єдиного податку виникають деякі питання щодо співвідношення сплати його та окремих обов’язкових платежів.

Однією з складних проблем сплати єдиного податку є співвідношення її зі справлянням податку на додану вартість. У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р. змінені умови обов’язкової та добровільної реєстрації платниками податку на додану вартість суб’єктів малого підприємництва – платників єдиного податку [53].

На сьогодні згідно з п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», до якого внесені зміни вказаним Законом, фактично руйнується мотивація щодо вибору єдиного податку за ставкою 10 відсотків, при обранні якої до складу єдиного податку включався податок на додану вартість і суб’єкт малого підприємництва не був його платником. Це пов’язано з введенням законодавцем обов’язкової реєстрації як платників податку на додану вартість усіх без винятку осіб, у тому числі і платників єдиного податку, у наступних випадках: 1) якщо загальна сума від здійснення ними оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищить 300 тисяч гривень (без урахування податку на додану вартість); 2) у разі здійснення ними операцій з реалізації конфіскованого майна незалежно від розміру загальної суми цих операцій [53; 78].

Таким чином, у встановлених п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» випадках юридичні особи – суб’єкти малого підприємництва, які є платниками єдиного податку за ставкою 10 відсотків, та приватні підприємці – платники єдиного податку зобов’язані зареєструватися платниками податку на додану вартість та сплачувати його на загальних підставах відповідно до зазначеного Закону. У зв’язку з цим платники єдиного податку, які здійснюють діяльність за ставкою 10 відсотків, повинні подати заяви про перехід на сплату єдиного податку за ставкою 6 відсотків або на загальну систему оподаткування.

Згідно з п. 2.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» приватні підприємці – платники єдиного податку позбавлені можливості за їхнім добровільним рішенням реєструватися платниками податку на додану вартість. Якщо вони вже зареєстровані як платники податку на додану вартість у добровільному порядку, то відповідно до пп. «в» п. 9.8 ст. 9 даного Закону відбувається анулювання такої реєстрації за їх ініціативою або відповідного податкового органу [53; 78]. У зв’язку з цим зазначені платники єдиного податку практично усуваються від участі у господарських відносинах з суб’єктами підприємницької діяльності, які є платниками податку на додану вартість. Оскільки такі приватні підприємці не мають, по-перше, права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, по-друге, права на складання податкової накладної на продані товари (роботи, послуги), що означає для їх партнерів втрату права на податковий кредит. На перший погляд, зазначену проблему можна легко вирішити шляхом відповідного коригування ціни продажу, але платник єдиного податку понесе неминучі витрати у зв’язку з відсутністю в нього права на податковий кредит [210].

Порівняльний аналіз норм п. 2.1 ст. 2 та пп. «в» п. 9.8 ст. 9 даного Закону свідчить про їх неузгодженість щодо визначення кола платників єдиного податку, які позбавлені можливості за власним бажанням реєструватися платниками податку на додану вартість. Відповідно до пп. «в» п. 9.8 ст. 9 анулювання реєстрації відбувається відносно особи, яка реєструється платником єдиного податку або стає суб’єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України “Про податок на додану вартість”. Виходячи зі змісту цієї норми однозначно не можна вирішити, чи поширюється заборона реєстрації як платника податку на додану вартість у добровільному порядку на всіх платників єдиного податку (приватних підприємців, платників 10-відсоткового єдиного податку, платників 6-відсоткового єдиного податку), чи лише на тих юридичних осіб, які переходять на сплату єдиного податку за ставкою 10 відсотків, і всіх приватних підприємців, які стають платниками єдиного податку. На підставі аналізу норм п. 2.2 ст. 2 та пп. “в” п. 9.8 ст.9 зазначеного Закону можна зробити висновок, що за добровільним рішенням можуть зареєструватися платниками податку на додану вартість тільки юридичні особи, які обрали 6-відсоткову ставку єдиного податку.

Для поліпшення умов підприємницької діяльності  платників єдиного податку пропонується внесення відповідних змін до норм Закону України «Про податок на додану вартість», викладеного у новій редакції згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р. У п. 2.2. ст. 2 виключити фізичних осіб, які обрали сплату єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності у встановленому законодавством порядку з переліку осіб, яким заборонено у добровільному порядку реєструватися платниками податку на додану вартість. У пп. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 скасувати положення щодо встановлення обов’язкової  реєстрації платниками податку на додану вартість платників єдиного податку (приватних підприємців; юридичних осіб, які обрали 10-вітсоткову ставку).

Відповідно до пп. “в” п. 2.1 та п. 2.4 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами від 25 березня 2005 р. платником податку на додану вартість є також будь-який платник єдиного податку, який імпортує (для фізичної особи – ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками цього податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) приватними підприємцями, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, вони сплачують податок на додану вартість під час перетину митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів, що перевищують розмір неторгового обороту. Отже, законодавець не звільняє від сплати податку на додану вартість платників єдиного податку (ні юридичних, ні фізичних осіб), які імпортують товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами ст. 2 Закону України України «Про податок на додану вартість». У зв’язку з цим імпортери-комітенти не зможуть використовувати платників єдиного податку в якості зовнішньоекономічних посередників, що дозволяло ввозити товари (роботи, послуги) без сплати податку на додану вартість, наслідком чого було суттєве зменшення надходжень до бюджету.

До прийняття вищезазначених змін до Закону України “Про податок на додану вартість” згідно з п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 р. платник 10-відсоткового єдиного податку, приватний підприємець не були платниками податку на додану вартість. Хоча Державна податкова адміністрація України у листі “Про податок на додану вартість” від 17 травня 2000 р. [135], який немає нормативного характеру, перевищуючи свої повноваження та фактично займаючись правотворчістю, встановила, що придбання платниками єдиного податку товарів (робіт, послуг) як на території України у платників податку на додану вартість, так і при їх ввезенні із-за меж митної території України здійснюється з урахуванням податку на додану вартість.

У зв’язку з вказаною ситуацією Верховний Суд України неоднозначно вирішував питання щодо визнання суб’єкта малого підприємництва, який сплачував єдиний податок, платником податку на додану вартість при імпорті товарів. Так, Верховний Суд України у результаті перегляду постанови Вищого господарського суду України від 3 січня 2002 р. у касаційному порядку дійшов висновку, що суб’єкт малого підприємництва (позивач), який сплачував 10-відсотковий єдиний податок з операції придбання товарів по імпорту, не повинен був сплачувати податок на додану вартість під час їх митного оформлення [240, c. 28]. Щодо повернення сплаченого приватним підприємцем податку на додану вартість з операцій по ввезенню товарів на митну територію України Верховний Суд України вирішував дану ситуацію при перегляді постанови Вищого господарського суду України від 10 вересня 2003 р. не на користь платника єдиного податку, який звільнявся від сплати податку на додану вартість тільки з операцій від продажу товарів (робіт, послуг) [240, c. 29]. З приводу названих ситуацій суть неоднозначної позиції Верховного Суду України зводилась до того, що платником податку на додану вартість при імпорті товарів був тільки приватний підприємець – платник єдиного податку, а юридична особа, яка сплачувала єдиний податок за ставкою 10 відсотків, не була ним.

У контролюючих органів не виникає сумнівів відносно звільнення від сплати податку на прибуток юридичних осіб – платників єдиного податку, але стосовно передбаченого Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. із змінами та доповненнями [75] податку на дивіденди існує певна проблема.

Згідно з п. 1.29 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” податок на дивіденди є різновидом податку на прибуток і не вважається нововведеним податком [55; 75]. Оскільки платники єдиного податку не сплачують податок на прибуток [244], то можна було б вважати, що вони не є і платниками податку на дивіденди. Але відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 вказаного Закону платник податку, який виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди у розмірі 25 відсотків нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат незалежно від того, чи є емітент платником податку чи ні. Виходячи з вказаної норми будь-яка особа, у тому числі і платник єдиного податку, що здійснює виплату дивідендів, зобов’язана утримувати податок на дивіденди.

Так, чинне податкове законодавство ставить платників єдиного податку у невигідне становище у порівнянні з іншими емітентами. Відповідно до пп. 7.8.3 п. 7.8 ст. 7 даного Закону, платник податку – емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди, запровадженого пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону. Для платників єдиного податку не передбачено відшкодування з суми нарахованого єдиного податку на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди [119]. У зв’язку з цим сума виплачених дивідендів оподатковується двічі – і податком на дивіденди, і єдиним податком [229, c. 32-34]. З метою удосконалення чинного податкового законодавства, яке регулює справляння єдиного податку, потрібно врахувати особливості спрощеного оподаткування та законодавчо закріпити положення про те, що до складу  виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) платника єдиного податку не включаються дивіденди, отримані та раніше оподатковані згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» фізичні особи, які сплачують єдиний податок, не є платниками податку з доходів фізичних осіб. Згідно з п. 22.10. ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р., що набрав чинності з 1 січня 2004 р., розділ ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю не втратив чинності, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності [77].

Відповідно до п. 2 Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника єдиного податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності [244]. Платник єдиного податку не є платником податку з доходів фізичних осіб саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком [196].

Пп. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. обумовлює за суб’єктом підприємницької діяльності – платником єдиного податку статус податкового агента стосовно оподатковуваних доходів найманих ним осіб або фізичних осіб, що перебувають з ним у цивільно-правових відносинах. Платники єдиного податку зобов’язані нараховувати, утримувати і перераховувати з доходів цих працюючих податок з доходів фізичних осіб до бюджету. На нашу думку, з доходів найманих осіб, які знаходяться у трудових або цивільно-правових відносинах з приватним підприємцем – платником єдиного податку, подвійно справляється податок з доходів фізичних осіб. Так як за кожного найманого працівника приватний підприємець вже сплатив 50 відсотків фіксованої ставки єдиного податку. З метою підвищення рівня зайнятості населення та уникнення подвійного оподаткування доходів найманих осіб пропонується на законодавчому рівні виключити з п. 2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” норму, яка встановлює для приватних підприємців у разі використання ними найманої праці збільшення ставки єдиного податку на 50 відсотків за кожну особу.

На підставі положень п. 1.6 ст. 1, пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4, пп. 9.12.1 та пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, ст. 17  Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, п. 2, п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь приватного підприємця – платника єдиного податку, не має правових підстав визначати об’єкт оподаткування – оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання справляння єдиного податку між зазначеними нормативно-правовими актами.

Проте згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до якого внесено зміни Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р., приватні підприємці – платники єдиного податку, які надають послуги іншій особі (виконують роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, укладеного більше ніж на один календарний місяць за податковий рік, опинилися під подвійним оподаткуванням. Тобто, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності сплачують як єдиний податок, так і податок з доходів фізичних осіб. Це пов’язано з тим, що такі платники єдиного податку законодавцем прирівнюються до найманих осіб з відповідним оподаткуванням отриманих ними доходів як заробітної плати. Хоча чинним пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4 даного Закону чітко визначено, що дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності (наприклад, продаж товарів, надання послуг, виконання робіт), якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону, не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

З метою уникнення подвійного оподаткування доходів, одержаних фізичною особою від надання послуг, виконання робіт у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» потрібно доповнити таким абзацом: “Не вважається з метою оподаткування найманою особою платник єдиного податку – суб’єкт господарювання, який на власний ризик у межах своєї підприємницької діяльності без створення юридичної особи надає послуги (виконує роботи) на користь іншої особи – замовника послуг (робіт), несе господарські витрати, пов’язані з використанням власних чи орендованих засобів виробництва або із залученням праці інших осіб для надання (виконання) зазначених у договорі послуг (робіт).

При обранні сплати єдиного податку суб’єкти малого підприємництва звільняються і від сплати такого загальнодержавного податку як плата (податок) за землю. Постановою Кабінету Міністрів України “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727” від 16 березня 2000 р. було уточнено, що від плати (податку) за землю платники єдиного податку звільняються, але лише за ті земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності [212]. Виникає питання, чи справляється плата (податок) за землю з платника єдиного податку – орендодавця в частині земельних ділянок, що знаходяться під тими будівлями та приміщеннями, які надаються в оренду іншим суб’єктам господарювання.

Державна податкова адміністрація України пояснює, що при передачі земельних ділянок під будівлями та приміщеннями, їх частинами в оренду іншим суб’єктам, які, у свою чергу, використовують їх для здійснення своєї підприємницької діяльності, орендодавець – платник єдиного податку сплачує земельний податок на загальних підставах [143]. Дана позиція є принципово неправильною і носить фіскальний характер. Операції з надання в оренду будівель та споруд, а також земельних ділянок, які знаходяться під ними, є за своєю суттю операціями з надання послуг з метою отримання орендодавцем відповідного прибутку, тому вони підпадають під визначення підприємницької діяльності згідно з ст. 3 та ст. 42 Господарського кодексу України [32]. Платник єдиного податку, що здійснює такий вид підприємницької діяльності, як надання в оренду та передання до найму власної нерухомості та майна, не повинен сплачувати податок на землю.

Так, 1 вересня 2003 р. Господарський суд м. Києва розглянув справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва щодо визнання недійсними податкових повідомлень про нарахування йому суми податкового боргу за узгодженими податковими зобов’язаннями по податку на землю за 2001-2003 рр. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне. У даному випадку з 1 січня 2001 року позивач є платником єдиного податку та у відповідності до свідоцтва про сплату єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність – надає в оренду нежитлові приміщення, що знаходяться в його власності, а земельна ділянка належить до приведених вище приміщень. Згідно з ст. ст. 2, 5, 14 Закону України “Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 р. використання землі в Україні є платним [59]. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач. Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями. За земельну ділянку, на якій розміщена будівля, що знаходиться у спільній власності декількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частині у власності на будівлю.

Відповідно до п.1, п. 2, п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 р., до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98” від 16 березня 2000 р. суб’єкт малого підприємництва – платник єдиного податку звільняється від сплати податку на землю за земельні ділянки, які використовуються ним для здійснення власної підприємницької діяльності. У період, за який позивачу (платнику єдиного податку) відповідачем (податковою інспекцією) нараховано податок на землю, позивач займався підприємницькою діяльністю, надаючи в оренду нежитлові приміщення, які належать йому на праві приватної власності. Таким чином, Господарський суд м. Києва прийняв рішення: позов задовольнити, а податкові повідомлення державної податкової інспекції щодо нарахування земельного податку по відношенню до орендодавця (позивача) визнати недійсними [223].

Можна зробити висновок, що позиція Державної податкової адміністрації України, а також податкових інспекцій, стосовно нарахування земельного податку платникові єдиного податку – орендодавцю в частині земельних ділянок, які знаходяться під тими будівлями та приміщеннями, що надаються в оренду іншим суб’єктам господарювання, не відповідає вимогам Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, п. 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98”.

При переході на сплату єдиного податку у суб’єкта малого підприємництва виникає проблемне питання, пов’язане з платою за торговий патент. Через авансову плату за торговий патент при переході на єдиний податок у більшості випадків можлива переплата за цим видом платежу. З приводу такої ситуації Державна податкова адміністрація України у своїх листах зазначила, якщо на момент переходу на єдиний податок суб’єктом малого підприємництва сплачено торговий патент за майбутні періоди, то такі сплачені суми за заявою суб’єкта можуть бути зарахованими в рахунок майбутніх платежів єдиного податку [131; 144]. У даному випадку постає питання про правомірність такого заліку, наслідком якого може стати недоотримання коштів відповідними цільовими позабюджетними страховими фондами та зайве їх перерахування до місцевих бюджетів. Оскільки плата за патент підлягає повному зарахуванню до місцевого бюджету, а з суми єдиного податку до бюджету потрапляє тільки 43 відсотки, решта 57 відсотків – до Пенсійного фонду України та інших фондів з певних видів загальнообов’язкового соціального страхування. Тому найбільш прийнятим є не залік, а повернення надміру внесеної суми торгових патентів з місцевого бюджету [89, c. 137], що грунтується на п. 15.3 і п. 15.4 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. [79]. При дослідженні співвідношення сплати єдиного податку та інших обов’язкових платежів серед них на увагу заслуговують відрахування на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування.

Як відомо, на початку ХХІ ст. новим законодавством України з питань соціального та пенсійного страхування збори були замінені страховими внесками – цільовими загальнообов’язковими платежами [66; 68; 69; 80; 82]. На ці внески не поширюється дія Закону України “Про систему оподаткування”, про що законодавцем зазначено у Порядку введення в дію Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р. [58] та в ч. 4, ч. 5 ст. 18 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р. [66]. Але стягнення таких платежів здійснюється в порядку, закріпленому Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Тобто, з одного боку, законодавець не визнає податкової природи страхових внесків, а з іншого – платників страхових внесків вважає платниками податків [215, c. 50].

Так, чинним законодавством у сфері загальнообов’язкового соціального та пенсійного страхування відносно сплати внесків виключень не зроблено ні для кого, тому і платники єдиного податку зобов’язані додатково їх сплачувати. У зв’язку з цим у суб’єктів малого підприємництва – платників єдиного податку значно зросли витрати, які різко знизили їх загальну прибутковість, а, отже, і привабливість права сплати єдиного податку.

Подвійна сплата страхових внесків, як у складі єдиного податку, так і окремо, на той час змушувала суб’єктів малого підприємництва переходити на загальну систему оподаткування. Наприклад, у Запорізькій області кількість суб’єктів єдиного податку тільки за 1-й квартал 2004 року зменшилась на 17 відсотків. Одночасно відбулося зростання кількості платників, що сплачують податки за загальною системою: юридичних осіб – на 21 відсоток, фізичних осіб – на 28 відсотків. Припинення платежів по єдиному податку не компенсувалося збільшенням платежів по податку на прибуток з підприємств, податку з доходів фізичних осіб. За даними державної податкової адміністрації Запорізької області суб’єкти малого підприємництва, які перебували на загальній системі, сплачували у шість разів менше ніж суб’єкти єдиного податку. Втрати Запорізького обласного бюджету тільки за 1-й квартал 2004 року оцінювались в кілька мільйонів гривень [12, c. 9].

З метою вирішення зазначеної проблеми щодо подвійного податкового навантаження на платників єдиного податку законодавець передбачив у ч. 4 ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. [63], що у 2005 році для юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва діючі ставки єдиного податку зменшуються вдвічі (з 6 та 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції згідно з Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” до 3 та 5 відсотків відповідно до Закону “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р.) і ці суб’єкти сплачують страхові внески у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань їх справляння.

У відповідності до ч. 6 ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, було встановлено на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов’язкове державне страхування у розмірі мінімального страхового внеску.

На відміну від юридичних осіб для фізичних осіб – платників єдиного податку ставки єдиного податку не були пропорційно зменшені на суму відрахувань до Пенсійного фонду Україн, Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Таким чином, через відсутність врегулювання на законодавчому рівні питання про вирахування з твердих ставок єдиного податку для приватних підприємців фіксованого розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне страхування ці суб’єкти малого підприємництва повинні були здійснювати подвійну сплату даних внесків.

У зв’язку з встановленням нового порядку перерозподілу суми єдиного податку з одночасним виключенням з неї соціальних платежів відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. його платники були зобов’язані окремо їх сплачувати. Внесені законодавцем зміни до порядку сплати страхових внесків платниками єдиного податку ускладнювали оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва, що могло спричинити зменшення їхньої активності, відхід підприємців “у тінь”, зростання безробіття, виплату заробітної плати без нарахування та сплати податків, обов’язкових платежів, втрати місцевих бюджетів [203, c. 58-59].

Для запобігання негативним наслідкам та збереження спрощеного способу оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва на сьогодні законодавцем відновлено дію норми п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 р. стосовно включення до встановленої цим Указом сукупності обов’язкових платежів, які замініюються сплатою єдиного податку, і пенсійного внеску, і соціальних внесків у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також на випадок безробіття шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» даного Закону порядок сплати страхових внесків платниками єдиного податку здійснюється на умовах, які діяли до 1 січня 2005 року. Це означає, що з моменту набрання чинності вказаним Законом (з 31 березня 2005 р.) юридичні особи сплачують єдиний податок за розмірами ставок, визначеними Указом Президента України (6 та 10 відсотків суми виручки), та усі платники єдиного податку окремо не сплачуюють пенсійні внески через відсутність чітко визначеного Верховною Радою України розміру страхових внесків для платників єдиного податку як для роботодавців (фізичних та юридичних осіб), так і приватних підприємців, які не застосовують найману працю.

Так, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р. [66] розмір страхових внесків має право встановлювати Верховна Рада України. Відповідно до пп. 1 п. 8 Прикінцевих положень вказаного Закону страхові внески сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р. [71]. Враховуючи викладене можна зробити висновок, що законодавець встановив ставки пенсійних страхових внесків тільки для тих платників внесків, які водночас є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Слід зауважити, що суб’єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, згідно з п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” не є платниками саме збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. У зв’язку з цим можна вважати, що розмір внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування для платників єдиного податку законодавцем не передбачено.

Відповідно до пп. 4 п. 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” приватні підприємці – платники єдиного податку та члени їх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування мають сплачувати страхові внески у фіксованому розмірі [66]. На сьогодні фіксований розмір Верховною Радою України не встановлено, а, отже, у платників єдиного податку – приватних підприємців також не виникає обов’язку зі сплати страхових внесків.

Пенсійний фонд України дотримується позиції, у відповідності до якої з метою дотримання законодавства у сфері загальнообов’язкого пенсійного страхування роботодавці – юридичні особи повинні доплачувати до Пенсійного фонду України тільки позитивну різницю між 32,3 відсотками фонду оплати праці (розміром страхового внеску, встановленим для його платників пп. 1 п. 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р. [66] та визначеним ст. 4 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р. [71] із змінами, внесеними п. 47 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25 березня 2005 р.) та 42 відсотками суми єдиного податку (частиною суми єдиного податку, яка надходить до Пенсійного фонду України у розмірі, встановленим п. 2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”) [154; 155; 156].

Пенсійний фонд України зазначає, що приватні підприємці, які не використовують найману працю, для врахування в страховий стаж періоду роботи з 1 січня 2004 р. можуть добровільно здійснювати за себе доплату до Пенсійного фонду України до розміру мінімального страхового внеску [154]. На сьогоднішній день згідно з ст. 1, ст. 18, ст. 19, пп. 1 п. 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та ст. 4 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” розміром мінімального страхового внеску є 32,3 відсотки від мінімальної заробітної плати на цей час.

Для тих платників єдиного податку, в яких 42 відсотки суми єдиного податку до Пенсійного фонду України перевищують 32,3 відсотки нарахувань на фонд оплати праці, необхідно законодавчо закріпити механізм зарахування переплачених сум в рахунок наступних платежів або повернення такої переплати.

З метою досягнення ефективного співвідношення сплати єдиного податку та окремих обов’язкових платежів законодавцю необхідно окремі позитивні положення листів інформаційного характеру, які видані компетентними державними органами, відобразити у нормах чинного законодавства з питань порядку сплати єдиного податку, що призведе до спрощення практичної реалізації законодавства платниками єдиного податку.

2. Проблеми переходу на сплату єдиного податку суб’єктами малого підприємництва

Право переходу на сплату єдиного податку суб’єкта малого підприємництва обмежується не лише показниками обсягу виручки від реалізації продукції та кількості найманих ним працівників, а ще і встановленими чинним законодавством обов’язковими вимогами, яких має дотримуватись цей суб’єкт. У разі невідповідності суб’єктів підприємницької діяльності цим вимогам вони не мають права переходити на сплату єдиного податку.

Одним з поширених обмежень, встановлених чинним законодавством для переходу на сплату єдиного податку, виступає наявність у суб’єкта малого підприємництва податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період, що передує поданню заяви. П. 4 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 р. передбачено, що перехід на єдиний податок суб’єктом малого підприємництва можливий тільки за умови сплати ним всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній податковий період. Зазначене обмеження стосується саме всіх обов’язкових платежів, які встановлені Законом України “Про систему оподаткування” та відповідними законами з питань загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Згідно з Законом України “Про систему оподаткування” від 25 червня     1991 р. із змінами та доповненнями [81], п. 1.4, п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. [79] штрафні санкції і пеня не є податками та обов’язковими платежами. Тому відмова органів державної податкової служби у виданні свідоцтва на підставі того, що суб’єкт малого підприємництва не сплатив пеню чи нарахований йому штраф, є безпідставною [193].

Поширеною є позиція органів державної податкової служби, відповідно до якої юридична особа – суб’єкт малого підприємництва, що має податкову заборгованість з вини банку, не може перейти на сплату єдиного податку. Таке положення міститься у листі Державної податкової адміністрації України “Щодо видачі Свідоцтва на право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва” від 11 лютого 2002 р. [141], у податковому роз’ясненні положень підпункту 16.5.1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у випадку несплати платежу до бюджету (державного цільового фонду) з вини банку у випадку ліквідації такого банку, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 17 січня 2002 р. [195].

Згідно з пп. 16.5.1. п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення встановлених законодавством строків перерахування  податків,  зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку передбачена відповідальність такого банку у вигляді сплати ним пені за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов’язкового платежу), а також іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. У даному випадку законодавець звільняє платника податків, зборів (обов’язкових платежів) від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Проте нормами даної статті не врегульовано питання щодо відсутності податкової заборгованості у платників податків і зборів у зв’язку з невиконанням банком платіжного доручення по перерахуванню утриманих сум обов’язкових платежів через його ліквідацію. Така ситуація надає можливість Державній податковій адміністрації України стверджувати, що вказаний Закон не звільняє платника податків від обов’язку сплатити суму узгодженого податкового зобов’язання у випадках, якщо така сума не сплачена до бюджету, в тому числі й з вини банку, а податковий орган зобов’язує стягувати такий податковий борг [195]. Виходячи з позиції Державної податкової адміністрації України платник, який фактично виконав свій податковий обов’язок, через ненадходження належних сум обов’язкових платежів до бюджету та цільових позабюджетних страхових фондів з вини банку має податковий борг та зобов’язаний самостійно вимагати від цього банку належного виконання обов’язків щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування. Це стало приводом для пред’явлення платниками до податкових органів позовів про відклик податкових вимог. Суди виносили рішення по таким справам на користь платників [21, c. 12].

Зокрема, 11 грудня 2002 р. Вищий господарський суд України не задовольнив касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську щодо скасування рішень попередніх судових інстанцій, відповідно до яких платник звільнявся від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування платежів до бюджету з вини банку, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції [21, c. 12]. Вищий господарський суд України вказав, що судові інстанції правильно застосували пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” у зв’язку з тим, що за своїм змістом зазначена норма звільняє платника від відповідальності за несвоєчасне зарахування до державного бюджету не тільки від пені і штрафних санкцій, але й податкового боргу, хоча і міститься у ст. 16 цього Закону, яка має назву “Пеня”.

Через недосконалість чинного законодавства Державна податкова адміністрація України дотримується протилежної позиції щодо видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку приватним підприємцям, які мають податковий борг з вини банку. Державна податкова адміністрація вважає, що немає підстав для відмови у продовженні терміну дії свідоцтва про право сплати єдиного податку таким приватним підприємцям, які своєчасно пред’явили належні суми єдиного податку до сплати через банк, з вини якого платіжні доручення не були виконані, внаслідок чого перед бюджетом виникла податкова заборгованість не з вини платників податку, і боржником перед бюджетом виступає не суб’єкт підприємництва, а сам банк. Продовження терміну дії свідоцтва провадиться на підставі пред’явлених платниками єдиного податку до податкових органів завірених у встановленому порядку копій платіжних доручень з відмітками дати його реєстрації в банку до дати прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора [140].

Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва однозначно вважає, що у разі сплати усіх встановлених податків та обов’язкових платежів суб’єктами малого підприємництва, але з вини банку вказані платежі не були зараховані до бюджету, то підстав для відмови у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку таким суб’єктам немає [122].

На нашу думку, пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. потрібно доповнити таким абзацем: «Платник податків, зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що не має податкового боргу (недоїмки), який виник з вини банку через неперерахування або несвоєчасне (неповне) перерахування ним таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів».

Відповідно до роз’яснень Державної податкової адміністрації України підприємство, яке має розстрочений податковий борг, до його погашення також не може перейти на сплату єдиного податку. Це пов’язано з тим, що розстрочка погашення податкового боргу не скасовує заборгованості платника [150]. Така позиція не відповідає п. 4 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 р., згідно з якою сплата податків і зборів повинна бути не за будь-які попередні періоди, а саме за попередній звітний (податковий) період, що передує поданню заяви. У випадку, коли суб’єкт малого підприємництва у визначені Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. строки сплатив усі податки та обов’язкові платежі за результатами господарської діяльності за попередній звітний період, але має розстрочений податковий борг за минулі роки, перешкод для переходу на сплату єдиного податку не повинно бути, що підтверджується і позицією Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва [125].

З позиції Державної податкової адміністрації України наявність заборгованості з заробітної плати у суб’єкта малого підприємництва є обмеженням для переходу на сплату єдиного податку. Заборгованістю з податків і зборів (обов’язкових платежів), яка виникає у зв’язку з невиплатою заробітної плати, вважається вся сума такої заборгованості, яка розраховується на кінець останнього звітного періоду в бухгалтерському обліку суб’єктів підприємницької діяльності, крім суми, нарахованої за останній звітний місяць. На дату подання заяви про перехід на сплату єдиного податку строк виплати заробітної плати за останній звітний місяць, установлений колективним договором (трудовими угодами), не має ще наступити [147; 151]. З такою категоричною позицією Державної податкової адміністрації України не можна погодитись.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” моментом виникнення податкової заборгованості у зв’язку з невиплатою заробітної плати є несплата  відповідних податків і внесків (обов’язкових платежів) у встановлені строки, а саме: податку на доходи; внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; трьох видів внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (на випадок тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття та у разі настання нещасного випадку). Загальним правилом для всіх цих платежів є те, що строки їх сплати визначаються моментом виплати заробітної плати або моментом одержання коштів на виплату заробітної плати в установі банку, а не моментом її нарахування у бухгалтерському обліку. Тільки порушення строків сплати податку на доходи, внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування свідчить про виникнення податкової заборгованості по цим обов’язковим платежам, що є дійсною перешкодою для переходу на єдиний податок. Невиплата заробітної плати працівникам у встановлені чинним законодавством строки є порушенням трудового законодавства, а не податкового.

Можна зробити висновок, що обмеження у вигляді заборони переходу на єдиний податок у випадку несплати установлених податків і зборів (обов’язкових платежів) за попередній звітний (податковий) період застосовується до всіх суб’єктів малого підприємництва. Дане обмеження не поширюється на тих приватних підприємців, які на момент переходу мають особисту заборгованість зі сплати податків, не пов’язану з підприємницькою діяльністю. Наприклад, заборгованість громадянина з податку на землю (за земельну ділянку під садом чи городом) або з податку з власників транспортних засобів за автомобіль, які не використовується у підприємницькій діяльності. Податковий борг фізичної особи, не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності, не може бути  перешкодою для переходу на сплату єдиного податку таким суб’єктом малого підприємництва.

При дослідженні чинного законодавства України можна виділити певні обмеження, які не дозволяють деяким суб’єктам малого підприємництва стати платниками єдиного податку, навіть якщо ними дотримані вимоги, передбачені п. 1, п. 4 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” [244].

Згідно з п. 7 цього Указу платниками єдиного податку не можуть бути суб’єкти малого підприємництва, які працюють з придбанням спеціального торгового патенту на підставі ст. 7 ¹ Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” [76]. Але у зв’язку з внесенням відповідних змін до зазначеного Закону з 1 червня 2003 р. дію спеціального торгового патенту скасовано [56], а, отже, на сьогодні вказане обмеження, передбачене п. 7 Указу, втратило чинність та не діє. Слід зазначити, що у той час законодавець не забороняв перехід на сплату єдиного податку після закінчення строку дії спеціального торгового патенту. В адміністративно-територіальних одиницях, на територіях яких було запроваджено цей патент, його застосування не було обов’язковим, і ті платники, які працювали без його застосування, мали право перейти на сплату єдиного податку (за умови дотримання решти необхідних для такого переходу вимог).

Дія Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” не розповсюджується на довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи. У зв’язку з відсутністю чіткого законодавчого визначення деяких термінів до прийняття Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. [84] існували розбіжності з приводу того, які саме установи належать до небанківських фінансових. З моменту прийняття названого Закону з’явилось точне визначення понять “фінансова установа” та “кредитна установа”. Згідно з ст. 1 даного Закону фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. До кредитних установ законодавцем віднесені фінансові установи, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик [84].

На сьогодні Державна податкова адміністрація України погодилась з тим, що до реєстраторів, виключним видом діяльності яких є ведення реєстру власників іменних цінних паперів, обмеження щодо переходу на сплату єдиного податку, які встановлені п. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 28 червня 1999 р. та ч. 2 ст. 2 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 р., не застосовуються [134]. Цю категорію суб’єктів малого підприємництва не можна класифікувати як фінансові установи. На наш погляд, до п. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” слід внести уточнення стосовно того, що дія цього Указу не поширюється саме на фінансові установи. Таке положення надасть можливість однозначно трактувати, що будь-яка фінансова установа не є платником єдиного податку.

Пряму заборону переходу на єдиний податок законодавством встановлено для суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків. Обмеження щодо структури статутного фонду стосується тільки тих підприємств, засновниками та учасниками яких виступають юридичні особи, які не є суб’єктами малого підприємництва. Якщо засновниками та учасниками є суб’єкти малого підприємництва, то розмір їх часток у статутному фонді ніякого значення для переходу підприємства на сплату єдиного податку не має. Даний висновок відповідає й позиції Державної податкової адміністрації України [128]. Суб’єкти малого підприємництва, засновниками та учасниками яких виступають фізичні особи, мають усі підстави для переходу на єдиний податок у разі відповідності вимогам Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 р. Обмежень для засновників та учасників – фізичних осіб підприємства – суб’єкта малого підприємництва цим Указом не передбачено.

Слід погодитись з позицією Державної податкової адміністрації України з приводу того, що нерезиденти і неприбуткові організації можуть бути засновниками суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи, яка сплачує єдиний податок, якщо в статутному фонді такої юридичної особи частка нерезидента або неприбуткової організації не перевищує 25 відсотків [151].

Обмеження щодо структури статутного фонду застосовується тільки у випадку, якщо засновником підприємства є суб’єкт підприємницької діяльності. В ситуації, коли засновником виступає добровільне громадське об’єднання, яке не відноситься до суб’єктів підприємницької діяльності, частка такого засновника в статутному фонді суб’єкта малого підприємництва ніякої ролі не відіграє [192].

У разі, коли засновником підприємства державної форми власності є орган державної виконавчої влади, що не класифікується як суб’єкт підприємницької діяльності, таке підприємство може бути визнане суб’єктом малого підприємництва за умови дотримання ним чинного законодавства. Якщо всі 100 відсотків статутного фонду належать такому засновнику, тобто наявність частки держави, яка перевищує 25 відсотків, не є підставою для заборони переходу такого підприємства на єдиний податок [137; 149].

Справляння єдиного податку не поширюється і на спільну діяльність, визначену п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. із змінами та доповненнями. Законодавець визначає спільну діяльність як самостійний предмет оподаткування, відокремлений від кожного з її учасників, хоча ведення податкового обліку такої діяльності (а також сплата відповідних податків) доручені одному з них [75]. На наш погляд, саме спільна діяльність оподатковується на загальних підставах, а інші види господарської діяльності її учасників, передбачені статутами цих суб’єктів малого підприємництва, у разі відповідності вимогам п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. (із змінами у редакції від 28 червня 1999 р.) можуть оподатковуватись єдиним податком.

Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва вважає, що ототожнення спільної діяльності зі статутною діяльністю суб’єкта підприємницької діяльності як юридичної особи є некоректним [118]. Цей підхід відповідає п. 7 зазначеного вище Указу, так як його обмеження поширюється на спільну діяльність, а не на суб’єктів її здійснення.

Важко погодитись з протилежною позицією Державної податкової адміністрації України, суть якої полягає у наступному. На підприємство, яке є учасником спільної діяльності, незалежно від того, що облік результатів спільної діяльності ведеться окремо від обліку діяльності підприємства, дія Указу не поширюється [139]. Така позиція суперечить нормам зазначеного Указу через те, що в його змісті ніякої згадки про самих учасників спільної діяльності немає. Ототожнення спільної діяльності як окремого виду діяльності підприємства та господарської його діяльності в цілому є неправомірним.

Правовий аналіз ст. 1, ст. 2 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” надає можливість виділити окремі обмеження, які взагалі не дозволяють бути суб’єктом малого підприємництва, а отже, і застосовувати спрощений спосіб оподаткування доходів від підприємницької діяльності шляхом сплати єдиного податку. Ці обмеження пов’язані з забороною таким суб’єктам займатися певними видами підприємницької діяльності: діяльність у сфері грального бізнесу; здійснення обміну іноземної валюти; виробництво та імпорт підакцизних товарів [64]. Необхідно звернути увагу на те, що обмеження стосується не торгівлі підакцизними товарами, а саме їх виробництва або імпорту. Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи мають повне право продавати підакцизні товари та бути платниками єдиного податку. Державна податкова адміністрація України цілком слушно роз’яснила, що виробниками підакцизних товарів на митній території України є як самі виробники підакцизних товарів, так і замовники, які є суб’єктами підприємницької діяльності та з сировини яких виробляється підакцизна продукція [142].

Для виключно юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва, які вже перейшли на сплату єдиного податку, передбачено п. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” обмеження щодо неможливості ними застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. Дане обмеження стосується бартерних (товарообмінних) операцій, оскільки господарські операції, які передбачають здійснення розрахунків у будь-якій формі, й іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види взаємозаліку, класифікуються як бартерні згідно з п. 1.19 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [75].

Завершення юридичною особою – платником єдиного податку незакінчених на момент переходу на єдиний податок бартерних операцій не має розглядатись як порушення норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. У зв’язку з тим, що така операція вже потрапила під оподаткування податком на прибуток підприємств – валовий доход платника було збільшено на момент здійснення першої з частин бартерної операції. Заключна частина бартерної операції буде здійснюватись вже при сплаті єдиного податку, але в безподатковому режимі, оскільки грошової оплати за відвантажений товар немає [18, c. 36].

Пунктом 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” передбачено одне специфічне обмеження, яке застосовується виключно до громадян – приватних підприємців. Так, дія цього Указу не поширюється на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами. Воно поширюється не на всі алкогольні напої, а тільки на ті, які класифікуються як лікеро-горілчані за Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами” від 5 березня 1998 р., а саме: всі види горілок (у тому числі й особливі), лікери міцні, лікери десертні, лікери емульсійні, креми, наливки, пунші, настойки солодкі, напівсолодкі й гіркі слабоградусні, аперитиви, напої десертні, бальзами, коктейлі [60].

Державна податкова адміністрація України у своєму листі “Про віднесення до лікеро-горілчаних слабоалкогольних напоїв” від 23 серпня 2001 р. [132] посилається на Державний стандарт 7190-93 “Вироби лікеро-горілчані. Загальні технічні умови”. Згідно з цим документом до лікеро-горілчаних напоїв віднесені також слабоалкогольні напої, що мають міцність 6,0 – 12,0 відсотків. Тому фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю зазначеними виробами, – не мають права переходити на сплату єдиного податку.

Щодо заборони приватним підприємцям перейти на єдиний податок у зв’язку з торгівлею тютюновими виробами термін “тютюнові вироби” згідно з нормами  вказаного Закону включає у себе сигарети, цигарки, сигари, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники.

На сьогодні будь-які роз’яснення з боку Державної податковї адміністрації України щодо складу товарної групи “пально-мастильні матеріали” відсутні. На нашу думку, економіст В. Мурзов [162, c. 115-127] цілком обґрунтовано пропонує користуватися для цілей визначення терміну “пально-мастильні матеріали” Законом України “Про Митний тариф України” від 5 квітня 2001 р., згідно з яким група 27 митного тарифу містить перелік пально-мастильних матеріалів за відповідними кодами [72].

Таким чином, згідно з чинним законодавством можливість переходу на сплату єдиного податку не розповсюджується і на таких суб’єктів підприємницької діяльності: 1) які мають податкову заборгованість за попередній податковий період; 2) довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансові установи; 3) у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків; 4) які займаються спільною діяльністю, визначеною п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; 5) юридичні особи, які застосовують інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами; 6) фізичні особи, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; 7) здійснюють певні види діяльності, заняття якими суб’єкту малого підприємництва взагалі заборонено законодавцем (гральний бізнес, обмін іноземної валюти, виробництво та імпорт підакцизних товарів).

Відповідно до п. 4 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25 березня 2005 р. встановлено додатковий перелік видів діяльності, здійснення яких з 1 липня 2005 р. позбавляє суб’єктів малого підприємництва можливості сплачувати єдиний податок: експорт і оптовий продаж підакцизних товарів; оптовий і роздрібний продаж підакцизних пально-мастильних матеріалів; операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню згідно з Законом України “Про ліцензування певних видів господарсьої діяльності”. Крім того, приватним підприємцям додатково буде заборонено здійснювати діяльність у сферах торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань, аудиту, надання в оренду нерухомого майна та ріелтерську діяльність [53]. Введення названих обмежень, на нашу думку, є недоцільним, оскільки платники єдиного податку будуть змушені повернутися до сплати обов’язкових платежів на загальних підставах, що ускладнить умови їх діяльності.

Аналіз нормативно-правових актів, якими регулюється порядок справляння єдиного податку, надає можливість зробити висновок, що ці акти не містять застережень щодо зміни видів діяльності протягом дії свідоцтва про право сплати єдиного податку. Враховуючи, що п. 4 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для платників єдиного податку звітним (податковим) періодом установлено квартал, внесення змін щодо видів діяльності до свідоцтва провадиться податковим органом на підставі письмової заяви такого платника, наданої ним не пізніше ніж за 15 днів до початку кварталу.

Порушення платником єдиного податку вимог п. 1 зазначеного Указу (перевищення показника обсягу виручки від реалізації, чисельності найманих працівників або порушення форми розрахунків) не тягне за собою застосування до нього будь-яких фінансових санкцій або адміністративних стягнень. Згідно з п. 5 цього Указу такий суб’єкт малого підприємництва позбавляється права сплачувати єдиний податок та зобов’язаний перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). У даному випадку платник єдиного податку продовжує застосовувати спрощену систему оподаткування до кінця кварталу. З метою запобігання ухиленню від оподаткування сум перевищення платниками єдиного податку гранично визначеної межі обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний період, в якому таке перевищення виникло, необхідно, крім позбалення права сплачувати єдинй податок, законодавчо закріпити і такий спеціальний захід примусового характеру за невиконання встановленого законодавцем припису, як оподаткування відповідної суми перевищення  за ставкою, передбаченою для податку на прибуток підприємств або для податку з доходів фізичних осіб.

3. Перспективи розвитку законодавства України про єдиний податок

Правовий аналіз сучасної теорії та практики оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком за сім років його існування свідчить про те, що він є ефективним інструментом державної підтримки малого підприємництва. На практиці перехід на сплату єдиного податку з метою зниження податкового навантаження (як один із напрямків оптимізації податкового планування) часто сприймається контролюючими органами як «ухилення від оподаткування» [35, c. 11; 42, c. 77-78; 89, c. 283]. Основний їх аргумент – штучне подрібнення великих і середніх суб’єктів господарювання на малі заради зменшення своїх податкових зобов’язань, використання підприємствами праці найманих осіб як незалежних підприємців з метою зменшення своїх витрат, а також відсутність ефективного контролю за прибутками юридичних та фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. Такий підхід до цієї проблеми є некоректним, оскільки оптимізація обов’язкових платежів здійснюється повністю в межах чинного законодавства. Господарські суди України виходять з того, що угода, спрямована на оптимізацію оподаткування, розвиток підприємництва, не визнається недійсною і не суперечить інтересам держави [90].

У зв’язку з вищезазначеним справляння єдиного податку в Україні потребує удосконалення шляхом ухвалення законопроекту “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, який забезпечить стабільні як мікро-, так і макропоказники зростання цього сектора економіки в Україні [35, c. 11].

З метою дотримання ч. 2 ст. 92 Конституції України, згідно з якою виключно законами України встановлюються будь-які податки і збори, а також у зв’язку з неможливістю внесення відповідних змін до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” через завершення дії п. 4 Перехідних положень Конституції України виникає нагальна необхідність замість зазначеного Указу прийняти спеціальний податковий закон з цього питання, а у перспективі перенести його положення у Податковий кодекс України.

Для дослідження перспектив розвитку законодавства України про єдиний податок потрібно звернути увагу на правове його регулювання в рамках як законопроектів щодо спрощеної системи оподаткування для суб’єктів малого підприємництва, які знаходяться на розгяді у Верховній Раді України [216; 217; 218; 219], так і глави 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України [221].

Проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, прийнятий Верховною Радою України у першому читанні 9 вересня 1998 р. [217], на сьогодні потребує доопрацювання, оскільки цей законопроект містить більшість норм, ідентичних нормам чинного Указу Президента України у цій сфері, та не вирішує проблемні питання, які виникають при сплаті єдиного податку. У зв’язку з цим проведемо порівняльний аналіз норм чинного законодавства про єдиний податок з нормами інших законопроектів у даній сфері, які містять відмінні норми про єдиний податок та потребують узгодження між собою для забезпечення комплексного та ефективного правового регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва зі збереженням спрощеного оподаткування їх доходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. для приватних підприємців передбачене скорочення граничної чисельності найманих осіб до 5 осіб, включаючи членів сім’ї такої фізичної особи, які приймають участь у здійсненні підприємницької діяльності. Крім того, фізичні особи мають займатися тільки певними видами підприємницької діяльності: виробництво, громадське харчування, народно-художні промисли, продаж товарів (робіт, послуг), – поняття яких не розкривається у законопроекті. У разі здійснення ними посередницької діяльності сума виручки від неї не повинна перевищувати 25 відсотків загального обсягу виручки.

Подібна норма щодо кількості працівників для фізичних осіб – платників єдиного податку закріплена і ст. 15002 проекту Податкового кодексу України, а також цією статтею для цих платників встановлене зменшення максимально припустимого обсягу виручки від реалізації продукції до 200 тис. грн. на рік.

Згідно з ст. 2 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. та ч. 2 ст. 15001 проекту Податкового кодексу України приватним підприємцям забороняється сплачувати єдиний податок не тільки при здійсненні торговельної діяльності лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами, а й взагалі будь-якими підакцизними товарами. Таким чином, окремі положення зазначених законопроектів погіршують становище фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності через звуження кола потенційних платників єдиного податку [206, c. 112].

Щодо юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва проектами законів у сфері спрощеного оподаткування суб’єктів малого підприємництва передбачене збільшення максимально припустимого обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) до 3 млн. грн.на рік, що розширює коло потенційних платників єдиного податку [218; 219]. Згідно з ч.1 ст. 15002 проекту Податкового кодексу України умови переходу на сплату єдиного податку стосовно обсягу виручки та кількості працюючих для юридичних осіб залишаються такими самими, як і передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 3 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 24 вересня 2003 р. та ч. 2 ст. 15001 проекту Податкового кодексу України принципово змінюється обмеження стосовно здійснення спільної діяльності суб’єктами малого підприємництва при переході на сплату єдиного податку. У відповідності до норм зазначених законопроектів право сплати єдиного податку не поширюється саме на суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють спільну діяльність. Це означає, що за наявності хоча б однієї угоди про спільну діяльність її учасники позбавлені можливості перейти на сплату єдиного податку. На нашу думку, позитивним вирішенням цього питання є пропозиція проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р., дія якого не поширюється тільки на тих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи [219].

Проте ст. 2 вказаного законопроекту передбачає обмеження його дії на реєстраторів цінних паперів, суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність, пов’язану з орендою нерухомості, землі, що знижує привабливість права сплати єдиного податку суб’єктами малого підприємництва.

Згідно з ч. 2 ст. 15004 проекту Податкового кодексу України скасовується обмеження щодо способів розрахунків (тільки готівковий або безготівковий) юридичними особами – платниками єдиного податку за відвантажену продукцію. У даному випадку ці суб’єкти, як і приватні підприємці, зможуть застосовувати бартерні (товарообмінні) операції при розрахунках за відвантажену продукцію.

На наш погляд, позитивним уточненням чинної норми щодо наявності податкової заборгованості у суб’єкта малого підприємництва, яка може стати перешкодою для переходу на єдиний податок, є пропозиція проекту Закону України “Про розвиток спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та врегулювання спірних питань у сфері діяльності суб’єктів малого підприємництва” від 5 вересня 2002 р. Згідно з ч. 3 ст. 4 цього законопроекту заява про перехід на сплату єдиного податку подається за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий ) період, термін сплати яких настав на день подання заяви [216].

Подібна норма закріплена ч. 2 ст. 15009 проекту Податкового кодексу України [221]. Додатковою вимогою цієї статті є обов’язковість проведення повних розрахунків із заробітної плати з найманими працівниками на день подання заяви. Через неоднозначне розуміння цієї норми (наприклад, заробітна плата найманим працівникам має бути виплачена по той день, яким датована заява про перехід на єдиний податок, хоча виконати цю вимогу практично неможливо) необхідно уточнити, що обов’язково здійснюються розрахунки за всі попередні періоди, за якими на дату подання заяви минули встановлені колективною угодою строки виплати заробітної плати.

Таким чином, на законодавчому рівні вирішується питання щодо відсутності перешкод для переходу на сплату єдиного податку при наявності непогашеного податкового зобов’язання у випадку, коли попередній податковий (звітний) період завершився, але строк сплати установлених обов’язкових платежів ще не настав.

Конструктивні пропозиції вносяться відповідними законопроектами щодо визначення об’єкта оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності єдиним податком.

Згідно з ч. 2 ст. 1 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. передбачається загальне визначення об’єкта оподаткування для всіх платників єдиного податку, яким є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).  Виручкою від реалізації вважається вся сума, одержана суб’єктом підприємницької діяльності за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) з розрахунками в готівковій та безготівковій формі, позареалізаційні доходи та кошти, одежані від іншої реалізації. Перевагою даного законопроекту вважаємо ч. 3 ст. 1, згідно з якою встановлюється вичерпний перелік позареалізаційних доходів, які до складу виручки від реалізації платника єдиного податку не включаються. Ними є: суми, одержані суб’єктом на поворотній основі у вигляді кредитів, поворотної фінансової допомоги, а також внутрішні розрахунки між структурними підрозділами платників податку, коли вона отримана та повернена протягом звітного періоду (року); сума перерахованих до бюджетів усіх рівнів податків та обов’язкових платежів (зборів) відповідно до законодавства; кошти цільового призначення, отримані від фондів соціального страхування; кошти, які повертаються замовнику або покупцю (у випадках повернення товару або розірвання договору); вартість зворотної тари; кошти, одержані як відшкодування податку на додану вартість; кошти, отримані від розміщення цінних паперів власної емісії; дивіденди, отримані та раніше оподатковані згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [219].

Норма подібного змісту передбачена і ст. 2 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 24 вересня 2003 р. Слід зазначити, що ст. 2 цього законопроекту врегульовано питання щодо оподаткування перехідних операцій, здійснення яких розпочато за загальною системою оподаткування, а закінчення відбувається при сплаті єдиного податку. Так, до виручки від реалізації продукції платника єдиного податку не включаються кошти, які отримуються ним в оплату за товари (роботи, послуги), відвантажені в період оподаткування за загальною системою. Дане положення закріплене і ч. 3 ст. 8 проекту Закону України “Про розвиток спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та врегулювання спірних питань у сфері діяльності суб’єктів малого підприємництва” від 5 вересня 2002 р. Крім того, вказаними законопроектами врегульовані спірні питання щодо оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток при переході суб’єкта малого підприємництва з загальної системи оподаткування на сплату єдиного податку та навпаки (наприклад, це стосується складу валових витрат та валових доходів, податкового кредиту з податку на додану вартість тощо) [216; 218]. Цими запропонованими положеннями закріплюється принцип уникнення подвійного оподаткування.

Також на законодавчому рівні вирішується проблема щодо визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) по операціях згідно договорів доручення, комісії (консигнації), схову, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. У цих випадках виручкою є винагорода (комісійна винагорода) за названими договорами [216; 218; 219].

На відміну від вказаних законопроектів проект Податкового кодексу України пропонує об’єкт оподаткування єдиним податком окремо для юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва та приватних підприємців [221]. Згідно з ч. 1 ст. 15004 проекту Податкового кодексу для юридичних осіб об’єктом оподаткування є обсяги виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, одержаної за звітний період. У даному випадку визначення виручки є тотожним поняттю виручки, що закріплено у вказаних вище законопроектах. Але проект Податкового кодексу України не дає чіткого поняття позареалізаційних доходів та коштів, одержаних від іншої реалізації, що надає можливість неоднозначно їх трактувати як з боку органів державної податкової служби, так і з боку платників єдиного податку.

Для фізичних осіб за ч. 4 ст. 15004 проекту Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є нормативний чистий дохід, розмір якого щорічно до початку нового бюджетного року затверджується відповідною місцевою радою за кожним видом господарської діяльності у межах не менш як 200 гривень та більш як 2000 гривень на місяць. У відповідності до ст. 15006 цього проекту встановлюється порядок визначення розміру нормативного чистого доходу. Під час його здійснення місцеві ради використовують інформацію про доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності, одержану від органів державної податкової служби, та статистичні дані. Податкові органи в установлені місцевими радами строки подають їм узагальнену за видами господарської діяльності інформацію про доходи фізичних осіб, отриману в процесі податкових перевірок і на підставі звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій [221]. На наш погляд, через обмеження розміру нормативного чистого доходу він не відображає фактично одержаний прибуток від здійснення певного виду діяльності приватним підприємцем, що у подальшому не сприятиме точному оцінюванню платоспроможності платників.

У порівнянні з діючими ставками єдиного податку для юридичних осіб ст. 4 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. їх розмір зменшується вдвічі, а саме:

– 5 відсотків суми виручки, за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (на сьогодні – 10 відсотків). Такі суб’єкти не є платниками податку на додану вартість;

– 3 відсотки суми виручки, за винятком акцизного збору, у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” (на сьогодні – 6 відсотків). Для цих цілей виручка визначається без урахування акцизного збору і податку на додану вартість.

В останньому випадку до об’єкта оподаткування єдиним податком не включається податок на додану вартість, що дозволяє уникнути подвійного оподаткування, яке має місце на сьогодні для платників єдиного 6-відсоткового податку.

Згідно з ч. 1 ст. 5 вказаного законопроекту для юридичних осіб закріплюється важлива норма щодо права один раз протягом календарного року з початку звітного кварталу перейти на сплату єдиного податку за іншою ставкою. На сьогодні поняття “зміна ставки єдиного податку” взагалі є відсутнім у чинному законодавстві. У зв’язку з цим суб’єктам малого підприєництва дозволяється перейти на сплату єдиного податку незалежно від обраної ставки – 6 або 10 відсотків не більше одного разу протягом календарного року.

Відповідно до ст. 15005 проекту Податкового кодексу України для юридичних осіб запроваджується сплата єдиного податку за ставкою 5 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору і податку на додану вартість. На нашу думку, встановлення однакової ставки для всіх юридичних осіб – платників єдиного податку позбавляє їх права самостійного вибору: чи бути платником податку на додану вартість на загальних засадах.

Щодо фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності ст. 15006 даного проекту пропонується сплата єдиного податку за ставкою 10 відсотків нормативного чистого доходу, розмір якого не може бути меншим ніж 200 грн. та більшим ніж 2000 грн. на місяць. У зв’язку з цим зазначена ставка також буде мати певні межі: не менш як 20 грн. та не більш як 200 грн. Таке положення проекту Податкового кодексу України є своєрідним відображенням відповідної норми чинного законодавства про єдиний податок.

Потрібно зазначити, що у сфері торгівлі та надання послуг, пов’язаної з реалізацією продукції кінцевому споживачу за готівкові кошти, є доцільним визначення фіксованого розміру єдиного податку без врахування облікових показників, як це й існує на сьогодні для приватних підприємців (між фіксованою сумою єдиного податку та конкретними результатами діяльності не має зв’язку). Оскільки контроль у названій сфері з боку податкових органів за великою кількістю суб’єктів малого підприємництва є дуже дорогим і, врешті-решт, мало ефективним [5, c.5].

Відповідно до ст. 3 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. для приватних підприємців запропоновано два рівні оподаткування їх доходів єдиним податком [219]. У відповідності до першого рівня для приватних підприємців, обсяг виручки яких від реалізації (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 100 тис. гривень ставка єдиного податку встановлюється в межах від 20 до 200 гривень за календарний місяць (на сьогодні такі межі розміру ставки застосовуються до 500 тис. грн. на рік).

Другий рівень оподаткування приватних підприємців єдиним податком застосовується у разі перевищення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) понад 100 тис. грн. У даному випадку ставка єдиного податку встановлюється у розмірі 5 відсотків від об’єкта оподаткування.

Пропозиція зазначеного законопроекту спрямована на забезпечення горизонтальної та вертикальної рівності в оподаткуванні суб’єктів малого підприємництва. Горизонтальна рівність полягає у тому, що платники єдиного податку з однаковим рівнем доходів сплачуватимуть рівні суми цього податку, а вертикальна рівність – платники єдиного податку з високими рівнями доходів не зможуть сплачувати менші суми цього податку, ніж платники єдиного податку з низькими рівнями доходів. Отже, податкове навантаження відповідатиме рівню можливостей сплачувати податки.

Платники єдиного податку незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, які займаються однаковим видом діяльності, наприклад, сфера торгівлі або надання послуг, та одержують однакові доходи, несуть майже рівні податкові обов’язки. Так, у разі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) понад 100 тис. грн. та не більше 500 тис. грн. за рік до доходів такого приватного підприємця застосовується ставка у розмірі 5 відсотків від об’єкта оподаткування. Така ж сама ставка єдиного податку передбачена і для юридичних осіб, що перешкоджає дискримінації по відношенню до цих платників єдиного податку, які працюють у сфері торгівлі та надання послуг, та створенню штучних умов для зміни організаційно-правових форм суб’єктами малого підприємництва.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що введення ставок єдиного податку з обсягу реалізації продукції має рівномірно застосовуватись до всіх суб’єктів підприємницької діяльності (фізичних та юридичних осіб) залежно від виду діяльності та розміру їх валового доходу. При цьому слід врахувати позицію Запорізької обласної ради, яка пропонує для торговельних підприємств встановити ставку єдиного податку не з загального обороту, а з торговельної націнки [12, c. 9].

Однєю з переваг проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. є відповідність його норм загальним вимогам Закону України “Про систему оподаткування” щодо порядку встановлення та внесення змін до розміру податкових ставок. Згідно з ст. 3 цього законопроекту ставки єдиного податку для приватних підприємців встановлюються щорічно до початку нового бюджетного року місцевими радами за місцем державної реєстрації залежно від місцезнаходження, виду діяльності і є незмінними протягом бюджетного року. Отже, дана норма відповідає такому законодавчо закріпленому принципу системи оподаткування, як стабільність, суть якого полягає у забезпеченні незмінності обов’язкових платежів та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року [81].

Проте норми законопроектів у сфері спрощеного оподаткування суб’єктів малого підприємництва [218; 219], а також проекту Податкового кодексу не уникають подвійного оподаткування доходів найманих працівників, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності фізичної особи – платника єдиного податку. Так, спочатку з приватного підприємця за кожного працівника додатково справляється 20 відсотків розміру ставки єдиного податку (за проектом Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 24 вересня 2003 р. – 50 відсотків розміру ставки; за проектом Податкового кодексу України – 50 відсотків розміру нормативного чистого доходу), а потім з отриманої заробітної плати самого найманого працівника справляється податок з доходів фізичних осіб [200, c. 34-35].

Зазначена вище проблема стосовно подвійного оподаткування вирішується ч. 2 ст. 2 проекту Закону України “Про розвиток спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та врегулювання спірних питань у сфері діяльності суб’єктів малого підприємництва” від 5 вересня 2002 р. Так, приватний підприємець при сплаті 50 відсотків розміру ставки єдиного податку за кожну найману особу, яка перебуває з ним у трудових правовідносинах, додатково не сплачує податок з доходів фізичних осіб з таких найманих працівників та страхові внески, пов’язані з виплатою заробітної плати [216].

Запропонований проектом Податкового кодексу України підхід стосовно порядку сплати єдиного податку, на нашу думку, не є достатньо привабливим для суб’єктів малого підприємництва у зв’язку з скороченням переліку обов’язкових платежів, замість яких сплачується єдиний податок. Відповідно до ч. 3 ст. 15501 проекту Податкового кодексу України суб’єкт, який сплачує єдиний податок, не є платником тільки чотирьох обов’язкових платежів, а саме:

податку на прибуток підприємств (за винятком сплати податку з доходів у вигляді дивідендів, процентів, а також з доходів, що отримують нерезиденти з джерел їх походження з України);

податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності);

податку на майно (лише стосовно майна, що використовується для провадження підприємницької діяльності), але розрізнити, яка частка окремого майна використовується для особистих потреб, а яка – для виробничих цілей, достатньо важко;

ринкового збору, який на сьогодні сплачується платниками єдиного податку на загальних підставах.

Суттєвим недоліком проекту Податкового кодексу України є те, що практично руйнується важлива мотивація обрання сплати єдиного податку. На сьогодні суб’єкт малого підприємництва – платник єдиного податку самостійно може обирати: бути платником податку на додану вартість на загальних підставах або не бути ним. В останньому випадку юридичним особам необхідно сплачувати більшу ставку єдиного податку. За проектом Податкового кодексу ця альтернатива скасовується і пропонується всім платникам єдиного податку сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах. Потрібно взяти до уваги те, що податок на додану вартість є складним для адміністрування податком через ведення трудомісткого податкового обліку, і ті суб’єкти малого підприємництва, які працюють на кінцевого споживача, не зацікавлені бути платником такого податку [239, c. 37]. На відміну від проекту Податкового кодексу України проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. зберігає за платниками єдиного податку право вибору сплати податку на додану вартість.

Проте згідно з нормами вказаного законопроекту, а також проекту Податкового кодексу України з сукупності обов’язкових платежів, які замінюються сплатою єдиного податку, виключені внески на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування. Дана тенденція врахована і при розмежуванні сум єдиного податку: суми єдиного податку, які сплачуються фізичними особами, повністю спрямовуються до місцевого бюджету, а суми єдиного податку, які надходять від юридичних осіб, розподіляються між Державним бюджетом України та відповідним місцевим бюджетом у пропорції – 47 та 53 відсотків за ст. 4 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. [219] (80 та 20 відсотків за ст. 15010 проекту Податкового кодексу України [221]). У зв’язку з цим помітно збільшиться податкове навантаження на платників єдиного податку.

На думку вченого-економіста Ю.Б. Іванова, розрахунки можливих наслідків від впровадження вказаних вище норм з питань регулювання єдиного податку свідчать про те, що навіть 20-відсоткове зниження ставки єдиного податку (з 6 відсотків від обсягу виручки відповідно до чинного Указу Президента України до 5 відсотків згідно з проектом Податкового кодексу) не компенсуватиме втрати платників [89, c. 461]. Для запобігання негативним наслідкам необхідно включити страхові внески до сукупності обов’язкових платежів, які замінюються сплатою єдиного податку.

Слід зазначити, що на розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Закону України «Про єдиний соціальний внесок та адміністрування збору та та обліку єдиного соціального внеску» від 2 липня 2004 р., відповідно до якого пропонується запровадити на основі чинних обов’язкових платежів (внесків) до фондів загальнообов‘язкового державного соціального та пенсійного страхування єдиний соціальний внесок [220]. Його запровадження зменшить навантаження на фонд оплати праці з діючого сумарного тарифу страхових внесків до державних соціальних фондів і Пенсійного фонду України, змінить роздільний режим сплати внесків до цільових позабюджетних страхових фондів на справляння одного соціального внеску, що об’єднає відрахування до фондів загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування в єдиний обов’язковий платіж на рахунок Державного казначейства України з наступним розподілом сум до цих фондів [91, c. 7].

Для розв’язання проблеми детінізації заробітної плати та достатнього рівня надходжень до відповідних цільових позабюджетних страхових фондів потрібно прийняти Закон України “Про єдиний соціальний внесок”. Цей закон спростить систему адміністрування страхових внесків, полегшить роботу суб’єктів підприємницької діяльності з їх сплати до різноманітних цільових позабюджетних страхових фондів, зменшить кількість перевірок буде в чотири рази у зв’язку зі сплатою одного соціального внеску замість чотирьох (внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

При запровадженні єдиного соціального внеску з метою збереження спрощеного оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності та сприяння подальшому розвитку малого підприємництва цей внесок потрібно на законодавчому рівні включити до складу обов’язкових платежів, справляння яких замінюється сплатою єдиного податку.

Таким чином, розвиток правового регулювання єдиного податку у рамках проектів Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, а також глави 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України, на думку автора, деякою мірою знижує привабливість права сплати єдиного податку суб’єктами малого підприємництва: 1) скорочення кількості обов’язкових платежів, замість яких сплачується єдиний податок, у тому числі виключення з його суми страхових внесків, збільшує витрати суб’єктів малого підприємництва, що різко знижує їх загальну прибутковість; 2) окремими нормами проекту Податкового кодексу руйнується одна з мотивацій обрання сплати єдиного податку юридичною особою у зв’язку з відсутністю можливості включення податку на додану вартість до складу єдиного податку; 3) погіршується становище громадян-підприємців через звуження кола потенційних платників єдиного податку шляхом, по-перше, зменшення максимально припустимого обсягу виручки від реалізації продукції, по-друге, скорочення граничної чисельності найманих працівників, по-третє, введення додаткових обмежень, пов’язаних з встановленням вичерпного переліку видів підприємницької діяльності, якими можуть займатися фізичні особи – платники єдиного податку.

Слід вказати, що згідно з ст. 15003 проекту Податкового кодексу України юридичними особами спрощений спосіб оподаткування обирається один раз на рік і залишається незмінним протягом звітного року. Це означає, що такі суб’єкти (але не новостворені) не зможуть обрати сплату єдиного податку з початку будь-якого кварталу. Хоча для фізичних осіб спрощений спосіб оподаткування залишається незмінним протягом кварталу. Подібне положення застосовується і при відмові за власним бажанням суб’єкта малого підприємництва від застосування спрощеної системи оподаткування і поверненні до загальної системи за умови подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (року, кварталу) [221].

Для всіх суб’єктів малого підприємництва незалежно від організаційно-правової форми, на наш погляд, потрібно передбачити однакові правила  переходу на єдиний податок, як це встановлено сьогодні чинним законодавством. Так, суб’єкт малого підприємництва має право перейти на єдиний податок та відмовитись від нього з початку наступного звітного періоду (кварталу) [244].

У відповідності до ч. 3 ст. 15008 проекту Податкового кодексу приватні підприємці зобов’язані сплачувати єдиний податок на окремий рахунок Державного казначейства України шляхом здійснення авансового платежу за місяць до моменту одержання свідоцтва [221]. Це означає, що розрив між датою сплати податку і початком діяльності за спрощеною системою оподаткування порівняно з чинним порядком збільшується. Питання з приводу строків сплати чергових платежів за наступні місяці, а також стосовно подання податкової звітності для цих платників взагалі не врегульовані проектом Податкового кодексу України.

На відміну проекту Податкового кодексу України проект Закону “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р. врегульовує зазначені вище питання. Так, згідно з ст. 3 цього законопроекту фізичні особи сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового платежу щомісяця до 20 числа включно до початку місяця, за який здійснюється сплата єдиного податку.

Протягом 20 днів після закінчення звітного періоду (кварталу) приватні підприємці – платники єдиного податку подають звіт за результатами першого кварталу, півріччя, три квартали, а також звітного року. Форма звіту, порядок його заповнення та подання встановлюється Державною податковою адміністрацією України за погодженням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику у сфері підприємницької діяльності [219].

Згідно з ст. 4 вказаного законопроекту за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) юридичні особи – платники єдиного податку протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду подають до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку та платіжне доручення з відміткою банку про сплату єдиного податку за звітний період. Таким чином, законопроект удосконалює діючі строки подання податкової звітності юридичними особами – платниками єдиного податку, враховуючи загальний порядок погашення податкових зобов’язань.

З метою запобігання невиконанню платниками єдиного податку приписів стосовно обсягу виручки та кількості найманих осіб, максимальні параметри яких встановлені ст. 1 проекту Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20 липня 2004 р., цим законопроектом пропонується поряд з передбаченою законодавством України відповідальністю за неправильність обчислення, несвоєчасність подання розрахунків та сплати сум податків, до таких порушників застосовувати такі спеціальні заходи примусового характеру: 1) обов’язковий перехід на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу); 2) втрачання права на сплату єдиного податку протягом наступних 2 років; 3) сума перевищення фізичними особами граничної межі обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначеної цим Законом, за звітний період, в якому таке перевищення виникло, оподатковується за ставкою 13 відсотків, а юридичними особами – за ставкою 10 відсотків [219].

Цікавою є передбачена ч. 7 ст.15009 проекту Податкового кодексу України можливість переходу на сплату єдиного податку фізичних осіб, які не зареєстровані суб’єктами підприємницької діяльності. Певною мірою це нововведення замінює відсутність у новій системі оподаткування України податку на промисел. Фізичні особи, які мають бажання незначний час займатися окремими видами діяльності, для одержання свідоцтва про сплату єдиного податку вони подають до податкового органу документ, що підтверджує його сплату, а також заяву, складену в довільній формі. Свідоцтво про сплату єдиного податку для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб’єкти підприємницької діяльності, може видаватись на один місяць, але не більше, ніж два рази на календарний рік.

На підставі проведеного порівняльного аналізу можна зробити висновок, що з метою забезпечення належного правового регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва потрібно узгодити норми вказаних законопроектів між собою, а також врахувати позитивні положення чинного законодавства щодо спрощеного оподаткування доходів цих суб’єктів та відобразити їх у відповідних нормах законопроектів. На нашу думку, на основі декількох проектів законів у сфері спрощеного оподаткування потрібно розробити один, в якому були б враховані усі позитивні положення, запропоновані іншими законопроектами. А у перспективі перенести його норми у Податковий кодекс України.

Таким чином, у законопроектах з питань спрощеного податкування, а також у главі 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України при регулюванні справляння єдиного податку не повинні порушуватись загальні вимоги податкового законодавства та принципи побудови системи оподаткування, зокрема: рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації до суб’єктів малого підприємництва при визначенні їх обов’язків щодо сплати обов’язкових платежів; стабільність – ставки єдиного податку повинні бути незмінними протягом бюджетного року; забезпечення єдиного підходу до розробки податкового закону з обов’язковим визначенням та закріпленням понять платника єдиного податку, об’єкта оподаткування, ставки єдиного податку, податкового та звітного періодів, а також строків та порядку його сплати.

Сьогодні є очевидною потреба звернення до зарубіжної практики справляння єдиного податку, зокрема до російського досвіду, та її застосування до специфічних українських правових та соціально-економічних умов. Використання саме російського досвіду щодо правового регулювання єдиного податку дозволить, з одного боку, застосувати позитивні доробки, а з іншого – попередити можливі помилки при запровадженні положень проекту Податкового кодексу України стосовно порядку сплати єдиного податку.

На відміну від проекту Податкового кодексу України, прийнятого у другому читанні Верховною Радою України, Податковий кодекс Російської Федерації       з 1 січня 2003 р. покращив становище суб’єктів, які мають бажання перейти на сплату єдиного податку, у зв’язку з включенням до нього глави 26 (2) “Спрощена система оподаткування” [252]. Норми цієї глави уточнили раніше встановлені Федеральним законом Російської Федерації “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва” від 29 грудня 1995 р. [253] (втратив чинність у зв’язку з внесенням відповідних змін до Податкового кодексу Російської Федерації) порядок і коло платників єдиного податку, а також полегшили їх податковий тягар (наприклад, для цих платників скасована сплата єдиного соціального податку). У порівнянні з Україною в Росії право сплати єдиного податку поширюється на більш широке коло суб’єктів підприємницької діяльності, де зв’язок з малим підприємництвом не підкреслюється.

За Податковим кодексом Російської Федерації правові обмеження при переході на сплату єдиного податку для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності є більш привабливими ніж за проектом Податкового кодексу України, а саме: обсяг доходу від реалізації не повинен перевищувати приблизно 11 млн. руб. (без урахування податку на додану вартість та податку з продажу) за підсумками дев’яти місяців того року, в якому подається заява про перехід на сплату єдиного податку (за проектом Податкового кодексу Україні –  1 млн. грн. за календарний рік з урахуванням податку на додану вартість); середньооблікова чисельність працюючих не повинна перевищувати 100 осіб за календарний рік (за проектом Податкового кодексу Україні – 50 осіб); застосовувати спрощену систему оподаткування мають право банки, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, професійні учасники ринку цінних паперів тощо (за проектом Податкового кодексу Україні – такі суб’єкти взагалі не мають права сплачувати єдиний податок).

Податковий кодекс Російської Федерації  встановив дві форми об’єктів оподаткування за спрощеною системою: 1) доходи; 2) доходи, зменшені на розмір витрат. Їх вибір здійснюється самим платником. У даному кодексі передбачено порядок визначення доходів і витрат, а також бази оподаткування. Податковим періодом є календарний рік. Розмір податкових ставок залежить від форми об’єктів оподаткування: якщо об’єктом оподаткування виступають доходи, ставка встановлюється у розмірі 6 відсотків, а якщо доходи, зменшені на розмір витрат, – 15 відсотків. Сума податку за підсумками податкового періоду визначається самостійно.

На відміну від російського законодавства за проектом Податкового кодексу України є відсутнім зв’язок розміру податкового обов’язку з фактично понесеними витратами (за виключенням з суми виручки від реалізації товарів акцизного збору і податку на додану вартість для застосування ставки єдиного податку юридичними особами). У зв’язку зі зменшенням рентабельності підприємницької діяльності може знижуватись можливість сплати єдиного податку. Неврахування витрат при визначенні бази оподаткування призводить до неможливості обчислення нерівномірності витрат (наприклад, при сезонному характері діяльності) та перенесення збитків в межах календарного року.

Суми єдиного податку зараховуються на рахунок органів федерального казначейства, які розподіляють їх за бюджетами усіх рівнів та бюджетами державних позабюджетних фондів у відповідності до бюджетного законодавства Росії.

На думку вченого Н.І. Хімічевої, спрощений порядок сплати податків не тільки робить його більш доступним для платників податків, але і в деякій мірі знижує податки, які справляються з них. Такий порядок є більш зручним і для контролю за оподаткуванням [258, c. 463]. Розвиток правового регулювання єдиного податку в рамках проекту Податкового кодексу України має ґрунтуватися на всебічному дослідженні практики справляння єдиного податку в Україні та використанні позитивного російського досвіду стосовно цього питання з урахуванням особливостей української економіки.

На сучасному етапі становлення національної економіки існує нагальна потреба у прийнятті Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для вирішення проблемних питань, які виникають на сьогодні при сплаті єдиного податку. Цей закон буде сприяти зменшенню кількості спорів платників єдиного податку з контролюючими органами, підвищенню рівня зайнятості населення, збільшенню надходжень до бюджету, зменшенню вират на адміністрування податків.

У результаті проведеного дослідження автором зроблені такі висновки:

1. Згідно з ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами від 25 березня 2005 р. юридичні особи – суб’єкти малого підприємництва позбавлені можливості обирати 10-відсоткову ставку єдиного податку та не бути платниками податку на додану вартість. У зв’язку з цим необхідно законодавчо відновити скасовану мотивацію вибору юридичними особами ставок єдиного податку: 6-відсоткову ставку у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» або 10-відсоткову ставку у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
2. З метою поліпшення умов підприємницької діяльності фізичних осіб – платників єдиного податку пропонується на законодавчому рівні виключити їх з переліку осіб, яким заборонено у добровільному порядку реєструватися платниками податку на додану вартість. У пп. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами від 25 березня 2005 р. скасувати положення щодо встановлення обов’язкової реєстрації платниками податку на додану вартість платників єдиного податку (приватних підприємців; юридичних осіб, які обрали 10-вітсоткову ставку).
3. При сплаті єдиного податку юридичними особами вони не звільняються від сплати податку на дивіденди, запровадженого пп. 7.8.2 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. У зв’язку з цим сума виплачених дивідендів платнику оподатковується двічі – і податком на дивіденди, і єдиним податком. З метою удосконалення чинного податкового законодавства потрібно врахувати особливості спрощеного оподаткування та законодавчо закріпити положення про те, що до складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) платника єдиного податку не включаються дивіденди, отримані та раніше оподатковані згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
4. З метою уникнення подвійного оподаткування доходів, одержаних приватним підприємцем – платником єдиного податку від надання послуг, виконання робіт у межах його підприємницької діяльності протягом більше ніж одного календарного місяця за податковий рік, пропонується п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доповнити таким абзацом: “Не вважається з метою оподаткування найманою особою платник єдиного податку – суб’єкт господарювання, який на власний ризик у межах своєї підприємницької діяльності без створення юридичної особи надає послуги (виконує роботи) на користь іншої особи – замовника послуг (робіт), несе господарські витрати, пов’язані з використанням власних чи орендованих засобів виробництва або із залученням праці інших осіб для надання (виконання) зазначених у договорі послуг (робіт).
5. Для збереження спрощеного способу оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва сьогодні законодавцем відновлено дію норми п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” стосовно включення до встановленої цим Указом сукупності обов’язкових платежів, які замінюються сплатою єдиного податку, і пенсійного внеску, і соціальних внесків у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також на випадок безробіття.
6. З метою дотриманням законодавства у сфері загальнообов’язкого пенсійного страхування платники єдиного податку здійснюють позитивну доплату до Пенсійного фонду України до розміру страхового внеску, встановленого для його платників Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. У зв’язку з цим обгрунтовується, що для тих платників єдиного податку, в яких 42 відсотки суми єдиного податку до Пенсійного фонду України перевищують 32,3 відсотки нарахувань на фонд оплати праці, необхідно законодавчо закріпити механізм зарахування переплачених сум в рахунок наступних платежів або повернення такої переплати.
7. Для досягнення ефективного співвідношення сплати єдиного податку та окремих обов’язкових платежів законодавцю необхідно окремі позитивні положення листів інформаційного характеру, які видані компетентними державними органами, відобразити у нормах чинного законодавства з питань порядку сплати єдиного податку, що призведе до спрощення практичної реалізації законодавства платниками єдиного податку.
8. Згідно з чинним законодавством можливість переходу на сплату єдиного податку не поширюється на таких суб’єктів підприємницької діяльності: 1) які мають податкову заборгованість за попередній податковий період; 2) довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансові установи; 3) у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків; 4) які займаються спільною діяльністю, визначеною п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; 5) юридичні особи, які застосовують інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами; 6) фізичні особи, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; 7) здійснюють певні види діяльності, заняття якими суб’єкту малого підприємництва взагалі заборонено законодавцем (гральний бізнес, обмін іноземної валюти, виробництво та імпорт підакцизних товарів).
9. Недавніми змінами до законодавства встановлено додатковий перелік видів діяльності, здійснення яких позбавляє суб’єктів малого підприємництва можливості сплачувати єдиний податок. Введення таких обмежень, на нашу думку, є недоцільним, оскільки платники єдиного податку будуть змушені повернутися до сплати обов’язкових платежів на загальних підставах, що ускладнить умови їх діяльності.
10. З метою запобігання ухиленню від оподаткування сум перевищення платниками єдиного податку гранично визначеної межі обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний період, в якому таке перевищення виникло, необхідно, крім позбавлення права сплачувати єдиний податок, законодавчо закріпити такий спеціальний захід примусового характеру за невиконання встановленого законодавцем припису, як оподаткування відповідної суми перевищення за ставкою, передбаченою для податку на прибуток підприємств або для податку з доходів фізичних осіб.
11. Для забезпечення належного правового регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва потрібно узгодити норми законопроектів про єдиний податок між собою, а також врахувати позитивні положення чинного законодавства щодо спрощеного оподаткування доходів цих суб’єктів та відобразити їх у відповідних нормах законопроектів. На нашу думку, на основі існуючих проектів законів у сфері спрощеного оподаткування потрібно розробити один, в якому були б враховані усі позитивні положення, запропоновані іншими законопроектами. А у перспективі перенести його норми у Податковий кодекс України.
12. У законопроектах з питань спрощеного податкування, а також у главі 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України при регулюванні справляння єдиного податку не повинні порушуватись загальні вимоги податкового законодавства та принципи побудови системи оподаткування, зокрема: рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації до суб’єктів малого підприємництва при визначенні їх обов’язків щодо сплати обов’язкових платежів; стабільність – ставки єдиного податку повинні бути незмінними протягом бюджетного року; забезпечення єдиного підходу до розробки податкового закону з обов’язковим визначенням та закріпленням понять платника єдиного податку, об’єкта оподаткування, ставки єдиного податку, податкового та звітного періодів, а також порядку, способу та строків його сплати.

ВИСНОВКИ

На сьогодні мале підприємництво як структурний елемент ринкової економіки є одним із дієвих важелів вирішення економічних і соціальних завдань держави, а саме: зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення ринку товарами та послугами, послаблення монополізму і розвиток конкуренції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення зайнятості значної частини населення. У зв’язку з цим відбуваються стимулювання і підтримка розвитку малого бізнесу в Україні з боку держави шляхом виконання нею комплексу взаємопов’язаних правових, організаційно-економічних заходів, серед яких є і сприятлива податкова політика. На сучаному етапі розвитку національної економіки одним з проявів такої політики можна вважати послаблення податкового тиску на суб’єктів малого підприємництва шляхом надання їм можливості сплачувати єдиний податок.

Правовий аналіз сучасної теорії та практики оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком за сім років його існування свідчить про те, що він є одним з найбільш ефективних засобів стимулювання розвитку малого підприємництва, гармонізації економічних інтересів держави і платників податків, а також забезпечення зайнятості населення. Показниками доцільності правового регулювання єдиного податку виступають його економічна обґрунтованість та адміністративна простота, які являються, по-перше, у скороченні кількості обов’язкових платежів внаслідок заміни їх одним податком, по-друге, у спрощенні ведення податкового обліку та подання звітності, по-третє, у зменшенні витрат на адміністрування податків. За загальною системою необхідно витрачати кошти на збір кожного платежу окремо, а при єдиному податку витрати зменшуються у кілька разів, так як замість кількох платежів сплачується один.

Правове регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва повинно відповідати таким вимогам: 1) обов’язкове законодавче закріплення справляння єдиного податку у спеціальному податковому законі, а у перспективі і у відповідних нормах Податкового кодексу України, що повинно призвести до загального скорочення кількості листів інформаційного характеру з боку державних органів; 2) узгодженість норм податкового, бюджетного законодавств та норм спеціального законодавства з питань загальнообов’язкового соціального і пенсійного страхування; 3) збереження сутності єдиного податку, яка полягає у спрощенні оподаткування доходів від підприємницької діяльності  шляхом сплати одного податку в рахунок та замість визначеної сукупності обов’язкових платежів, встановлених законодавством; 4) диференціація розміру ставок єдиного податку в залежності від виду підприємницької діяльності з урахуванням його об’єктивних характеристик (кількість найманих осіб, обсяг виручки від реалізації продукції, місцезнаходження, сезонність тощо); 5) однозначне законодавче визначення напряму надходження сум єдиного податку як до бюджетів, так і до цільових позабюджетних страхових фондів у відповідному пропорційному співвідношенні.

У результаті проведеного дослідження автором зроблені наступні висноки:

1. Походження теоретичних основ єдиного податку має глибокі історичні коріння. На протязі ХVІІІ – початку ХХ ст.ст. вченими пропонувались такі теорії єдиного податку: “королівська десятина”; фізіократична теорія єдиного поземельного податку; теорія єдиного подушного податку; теорія єдиного податку на споживання; теорія єдиного податку на капітал; теорія єдиного податку на витрати; теорія єдиного прибуткового податку. Суть кожної з названих теорій зводилася до спрощення оподаткування доходів шляхом сплати одного податку замість сукупності інших, що мало сприяти зменшенню податкового навантаження, скороченню витрат на адміністрування податків, стимулюванню розвитку торгівлі та промисловості у певний історичний період. У зв’язку з тим, що на той час у суспільстві пропонувався один податок на певний єдиний об’єкт оподаткування (наприклад, земля, капітал, витрати, доход тощо) при різноманітності доходів, передбачалась висока ставка єдиного податку, була також нерозвинута податкова техніка щодо ведення податкового обліку, подання податкової звітності, здійснення контролю за сплатою податків компетентними органами, внаслідок чого існувала неминучість значних ухилень від сплати такого податку та помилок при оподаткуванні, жодна з запропонованих теорій єдиного податку не мала можливості бути запровадженою на практиці.
2. Теоретично обґрунтована сутність єдиного податку, яка полягає у сплаті одного податку замість сукупності інших з метою спрощення оподаткування доходів, відобразилась на початку 20-х рр. ХХ ст. у передбачених законодавством СРСР єдиному натуральному податку на продукти сільськогосподарського виробництва, а потім і єдиному сільськогосподарському податку, що замінив собою сплату попереднього. Тому ці два податки можна вважати історичними прообразами єдиного податку в Україні.
3. Єдиний податок є новим явищем у вітчизняному податковому законодавстві у зв’язку з його запровадженням в Україні наприкінці 90-х років ХХ ст. для зменшення податкового навантаження на суб’єктів малого підприємництва. Тому становлення правового регулювання єдиного податку не має тривалої історії. До цього часу правове регулювання єдиного податку здійснюється на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. (у редакції із внесеними змінами від 28 червня 1999 р.) у зв’язку з відсутністю спеціального податкового закону у цій сфері. Таке правове регулювання єдиного податку ґрунтується на п. 4 Перехідних положень Конституції України, згідно з якими Президент України на той період (протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України) мав право приймати укази з економічних питань, не врегульованих законами.
4. У науці фінансового права є відсутнім цілісний однозначний підхід до правової природи єдиного податку. Єдиний податок не є новим, оскільки розглядається як окрема альтернатива існуючим обов’язковим платежам, від яких платники – суб’єкти малого підприємництва звільняються за умови сплати єдиного податку. Сам єдиний податок не можна ототожнювати із способом сплати інших податків. Це пов’язано з тим, що під способом сплати будь-якого податку розуміється особливість реалізації платником обов’язку по перерахуванню коштів, обчислених як податкові, до бюджету. Для єдиного податку законодавець встановив своєрідний спосіб його сплати шляхом отримання суб’єктами малого підприємництва свідоцтва про право сплати єдиного податку. Цей спосіб передбачає особливий порядок обчислення та сплати вже встановлених чинним законодавством обов’язкових платежів протягом певного періоду часу, який застосовується до суб’єктів малого підприємництва – платників єдиного податку.
5. Єдиному податку в цілому притаманні загальні юридичні ознаки, властиві будь-якому податку (обов’язковість, адресність до бюджету, нецільовий характер, індивідуальна безвідплатність, перехід права власності на суму сплаченого податку, грошова форма). Але такі риси, як обов’язковість, адресність до бюджету, нецільовий характер, індивідуальна безвідплатність, мають особливий прояв при сплаті єдиного податку. Це пов’язано з тим, що даний податок наділено специфічними ознаками: 1) системністю; 2) альтернативністю; 3) добровільністю обрання його сплати; 4) визначеною сферою його застосування для суб’єктів малого підприємництва при їх відповідності передбаченим законодавством умовам.
6. Правову природу єдиного податку характеризують такі специфічні юридичні ознаки:

1) Системність єдиного податку полягає у тому, що сплата даного податку замінює собою справляння певної сукупності обов’язкових платежів як тих, що входять до системи оподаткування України, так і страхових внесків.

2) Альтернативність єдиного податку передбачає, що цей податок є альтернативою визначеній сукупності існуючих обов’язкових платежів; платник податків може обирати оподаткування своїх доходів від підприємницької діяльності або шляхом сплати одного (єдиного) податку, або на загальних підставах; юридична особа – суб’єкт малого підприємництва має право на вибір ставки єдиного податку.

3) Добровільність обрання сплати єдиного податку виявляється в тому, що законодавець надає право суб’єктам малого підприємництва самостійно його обрати з метою спрощення оподаткування їх доходів від підприємницької діяльності (зменшується кількість обов’язкових платежів, скорочуються витрати на ведення податкового обліку, спрощується порядок подання податкової звітності). На підставі реалізації цього права виникає обов’язок сплати єдиного податку. Даний податок стає обов’язковим тільки після факту добровільного взяття суб’єктом малого підприємництва на себе обов’язку його сплачувати. З моменту переходу (обрання) особи за власним бажанням на сплату єдиного податку певний певний суб’єкт стає платником єдиного податку.

4) Сфера застосування єдиного податку, що визначається обмеженим колом суб’єктів малого підприємництва, які можуть обрати його сплату: а) одержання доходів від здійснення видів підприємницької діяльності, дозволених законодавством цим суб’єктам; б) неперевищення ними протягом року кількісних параметрів обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та чисельності найманих осіб; в) відсутність податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період.

7. З метою усунення прогалини у чинному Законі України “Про систему оподаткування” стосовно єдиного податку, якого немає в переліку ні загальнодержавних, ні місцевих податків і зборів, обґрунтовується положення щодо внесення до розділу ІІ “Види податків і зборів (обов’язкових платежів) і порядок зарахування їх до бюджетів і державних цільових фондів” цього Закону доповнення про встановлення поряд із загальнодержавними (ст. 14) та місцевими (ст. 15) консолідованих податків (єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок) ст. 15¹, що закріпить як за єдиним, так і фіксованими податками, особливе місце у системі оподаткування України.
8. Для розв’язання існуючих у теорії податкового права суперечок з приводу тлумачення сутності єдиного податку, економічної і соціальної його доцільності потрібно затвердити у запропонованій ст. 15¹ Закону України “Про систему оподаткування” поняття єдиного податку: “Єдиний податок – це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб’єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов’язкових платежів та зараховується до бюджетів і державних цільових фондів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб’єктів”.
9. Застосування до єдиного податку терміну «консолідований податок» означає поєднання неоднакових за правовим режимом обов’язкових платежів в одну консолідовану сукупність. Консолідовані податки відрізняються від інших тим, що кожен з цих податків консолідує визначену сукупність обов’язкових платежів, справляння яких передбачено чинним законодавством, та замінює їх сплату.
10. Єдиному податку властиві фіскальна та стимулююча функції. Фіскальна функція проявляється у розподільчих відносинах між державою та суб’єктами малого підприємництва. Стимулююча функція визначається метою введення єдиного податку, якою є стимулювання розвитку малого підприємництва шляхом створення сприятливих умов його оподаткування, що є своєрідним проявом захисту прав суб’єктів малого підприємництва з боку держави.
11. При сплаті єдиного податку в рамках конкретних правовідносин встановлюються не субординаційні, а реординаційні зв’язки між учасниками (“реординація”, тобто зворотнє упорядкування, є явищем, протилежним “субординації”), кожен з яких рівною мірою обмежується у прояві самостійності. Це пов’язано з тим, що держава дозволяє суб’єктам правовідносин чинити дії у межах встановленого законодавством вичерпного переліку видів можливої поведінки.
12. При справлянні єдиного податку виникають три основні групи правовідносин, а саме: 1) організаційні: з приводу реєстрації в органах державної податкової служби відповідного суб’єкта як платника податків, а також в органах Пенсійного фонду та відповідних фондів соціального страхування як платника страхових внесків; одержання у податковій інспекції свідоцтва про право сплати єдиного податку; повідомлення податкових органів про відкриття (закриття) банківських рахунків; 2) відносини, пов’язані з безпосередньою сплатою єдиного податку: щодо обчислення його суми за пропорційною ставкою для юридичних осіб, а для фізичної особи – обчислення його суми у разі збільшення ставки на 50 відсотків за кожного найманого працівника; внесення належної суми єдиного податку на окремий рахунок відділень Державного казначейства України та у подальшому зарахування його до бюджетів та державних цільових фондів; ведення обліку та подання звітності по єдиному податку; 3) відносини, пов’язані із здійсненням компетентними органами контролю за сплатою єдиного податку: контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою, правильністю обчислення єдиного податку та виконанням податкового обов’язку шляхом сплати єдиного податку; контроль за відповідністю законодавству всіх вимог, що пред’являються до платника, який має бажання обрати сплату єдиного податку; контроль за веденням обліку надходжень сум єдиного податку; проведення перевірок платників єдиного податку.
13. Єдиному податку притаманні спеціальне коло платників, специфічний об’єкт оподаткування, конкретно визначені ставки, порядок, спосіб та строки його сплати, податковий і звітний періоди. Кожен з цих елементів має свої особливості, властиві тільки єдиному податку. Це доводить, що за своєю суттю він є особливим податком. Пільги при сплаті єдиного податку чинним законодавством не передбачені.
14. Для досягнення ефективного співвідношення сплати єдиного податку та окремих обов’язкових платежів законодавцю необхідно окремі позитивні положення листів інформаційного характеру, які видані компетентними державними органами, відобразити у нормах чинного законодавства з питань порядку сплати єдиного податку, що призведе до спрощення практичної реалізації законодавства платниками єдиного податку.
15. Право суб’єкта малого підприємництва перейти на сплату єдиного податку обмежується не лише максимальними показниками обсягу виручки від реалізації продукції та кількості найманих ним осіб, а ще і встановленими законодавством обов’язковими вимогами, яких має дотримуватись цей суб’єкт, а саме, відсутність: 1) податкової заборгованості за попередній податковий період; 2) приналежності до довірчих товариств, страхових компаній, банків, інших фінансових установ; 3) у статутному фонді часток, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, та перевищують 25 відсотків; 4) здійснення спільної діяльності, визначеної п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; 5) застосування юридичними особами іншого способу розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами; 6) заняття фізичними особами торгівлею лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; 7) здійснення певних видів діяльності, заняття якими суб’єкту малого підприємництва взагалі заборонено законодавцем (гральний бізнес, обмін іноземної валюти, виробництво та імпорт підакцизних товарів).
16. З метою дотримання ч. 2 ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України встановлюються система оподаткування та будь-які податки і збори, у тому числі й єдиний податок, а також у зв’язку з неможливістю внесення відповідних змін до чинного Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” через завершення дії Перехідних положень Конституції України на сьогодні замість вказаного Указу необхідно нагально прийняти спеціальний податковий закон, а у перспективі – закріплення єдиного податку у відповідних нормах Податкового кодексу України.
17. Розвиток правового регулювання єдиного податку у рамках існуючих проектів Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, а також глави 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України знижує привабливість права сплати єдиного податку суб’єктами малого підприємництва: 1) скорочення кількості обов’язкових платежів, замість яких сплачується єдиний податок, у тому числі виключення з його суми страхових внесків, збільшує витрати суб’єктів малого підприємництва, що різко знижує їх загальну прибутковість; 2) окремими нормами проекту Податкового кодексу руйнується одна з мотивацій обрання сплати єдиного податку юридичною особою у зв’язку з відсутністю можливості включення податку на додану вартість до складу єдиного податку; 3) погіршується становище громадян-підприємців через звуження кола потенційних платників єдиного податку шляхом, по-перше, зменшення максимально припустимого обсягу виручки від реалізації продукції, по-друге, скорочення граничної чисельності найманих працівників, по-третє, введення додаткових обмежень, пов’язаних з встановленням вичерпного переліку видів підприємницької діяльності, якими можуть займатися фізичні особи – платники єдиного податку.
18. Для забезпечення належного правового регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва потрібно узгодити норми законопроектів про єдиний податок між собою, а також врахувати позитивні положення чинного законодавства щодо спрощеного оподаткування доходів цих суб’єктів та відобразити їх у відповідних нормах законопроектів.
19. У законопроектах з питань спрощеного податкування, а також у главі 98 “Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” проекту Податкового кодексу України при регулюванні справляння єдиного податку не повинні порушуватись загальні вимоги податкового законодавства та принципи побудови системи оподаткування, зокрема: рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації до суб’єктів малого підприємництва при визначенні їх обов’язків щодо сплати обов’язкових платежів; стабільність – ставки єдиного податку повинні бути незмінними протягом бюджетного року; забезпечення єдиного підходу до розробки податкового закону з обов’язковим визначенням та закріпленням понять платника єдиного податку, об’єкта оподаткування, податкового періоду, ставок єдиного податку, а також строків та порядку його сплати.
20. На ґрунті існуючих проектів законів про єдиний податок потрібно розробити один, в якому були б враховані усі позитивні положення, запропоновані іншими законопроектами, та на його основі прийняти Закон України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (а в перспективі перенести його норми у Податковий кодекс України), в якому слід передбачити наступні загальні положення:

1. Поняття єдиного податку:

Єдиний податок – це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб’єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов’язкових платежів та зараховується до бюджетів і державних цільових фондів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб’єктів”.

2. Платники єдиного податку:

Платники єдиного податку – суб’єкти малого підприємництва (фізичні та юридичні особи), які мають (реалізують) закріплені законодавством податкові права і обов’язки за умови дотримання ними всіх встановлених законодавством вимог як на момент обрання сплати єдиного податку, так і на протязі всього часу роботи за спрощеною системою оподаткування. З моменту одержання свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єкти малого підприємництва стають його платниками.

3. Об’єкт оподаткування єдиним податком:

Об’єкт оподаткування єдиним податком – оподатковуваний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний (податковий) період.

4. Ставка єдиного податку:

Ставка єдиного податку – законодавчо визначений його розмір, що встановлюється на обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), або у фіксованій сумі, безпосередньо виражений у національній грошовій одиниці.

Ставки єдиного податку для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи встановлюються щорічно до початку нового бюджетного року місцевими радами за місцем державної реєстрації залежно від виду діяльності та місця її здійснення та є незмінними протягом бюджетного року.

5. Порядок сплати єдиного податку:

Порядок сплати єдиного податку – послідовні дії платника по обчисленню належної суми єдиного податку та її внесенню на окремий рахунок відділення Державного казначейства України, що обумовлені добровільністю обрання єдиного податку та заміною одним податком певної сукупності обов’язкових платежів, справляння яких передбачено чинним законодавством.

Теоретичне та практичне значення проведеного дисертаційного дослідження визначається його орієнтацією на вирішення актуальних проблем правового регулювання єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва, а також тим, що це перше в Україні комплексне дослідження питань правової природи єдиного податку, особливостей правовідносин, що виникають при його справлянні, оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком, реалізації законодавства України у цій сфері, перспектив розвитку правового регулювання єдиного податку.

Прикладне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальшій законотворчій діяльності, зокрема при вдосконаленні Закону України “Про систему оподаткування”, Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок з доходів фізичних осіб”, Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, а також при підготовці проекту Закону “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, проекту Податкового кодексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Авер’янов В., Андрейко О., Полюхович В., Хорощак Н. Академічні дослідження проблем державного управління та адміністративного права: результати та перспективи // Юридический журнал. – 2004. – № 5. – С. 52-56.
2. Авер’янов В.Б. Методологічні засади реформування українського адміністративного права // Правова держава: Зб. наук. пр. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 12. – С. 292-300.
3. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т. 2. – 468 с.
4. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
5. Аналіз діючої в Україні спрощеної системи оподаткування та запропонованих в проекті Податкового кодексу України спеціальних режимів оподаткування, обліку, звітності суб’єктів малого підприємництва. Коаліція громадських об’єднань підприємців // Юридическая практика. – 2001. – № 31. – С. 5.
6. Ангелов А.С. Финансовое право на НР България. – София: Наука и искусство, 1967. – 435 с.
7. Артемов Ю. Некоторые особенности бюджетной и налоговой систем Швейцарии // Финансы. – 1995. – № 11. – С.47-52.
8. Безугла В.В. Правові основи побудови податкової системи України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1995. – 28 с.
9. Бекерская Д.А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине: Учебное пособие / Под общ. ред. С.В. Кивалова. – О.: Юридическая литература, 2000. – 224 с.
10. Бельский К.С. Финансовое право: наука, история, библиография. – М.: Юрист, 1995. – 208 с.
11. Білоус Г. Проект податкового кодексу вимагає доопрацювання // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 240. – С. 9.
12. Білюшов В., Білюшова Л., Погрібняк М. Кому не подобається спрощена система оподаткування? // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 169. – С. 9.
13. Боголепов Д.П. Краткий курс финансовой науки: Учебник для вузов. – 2-е изд., испр. и доп. – Х.: Пролетарий, 1929. – 318 с.
14. Брызгалин А.В. Структура (элементы) налога: новое содержание в условиях Налогового кодекса // Налоговый вестник. – 2000. – № 4. – С. 19-23.
15. Брызгалин А.В., Кудреватых С.А. К вопросу о формировании налогового права как подотрасли права // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 61-67.
16. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – – № 37-38. – Ст. 189.
17. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 1440 с.
18. Вельбицкая И.И., Орел А.Л., Боряк Ю.А. Единый налог для юридических и физических лиц. Фиксированный налог: Практическое пособие. – К.: Бухгалтерия. Налоги. Бизнес, 2003. – 288 с.
19. Весельський М.М. Правові основи справляння податків в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка.– К., 2001. – 24 с.
20. Винницкий Д.В. Российское налоговое право: проблемы теории и практики. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 397 с.
21. Володина Ю. Банка уже нет – налоги остались // Юридическая практика. – – № 2. – С. 12.
22. Воронова Л.К. Відповідність практики оподаткування податковому законодавству // Правові аспекти практики вирішення спорів і перегляд у касаційному порядку судових рішень щодо сплати податків та обов’язкових платежів суб’єктами господарювання. Матеріали науково-практичної конференції (м. Ірпінь, грудень, 2003 р.) – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – С. 31-33.
23. Воронова Л.К. Кодифікація податкових норм як вища форма систематизації фінансового законодавства (питання теорії та практики) // Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення. Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції (1 – 2 грудня 2000 року) – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – Ч. 2. – С.116-119.
24. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие. – Х.: Легас, 2003. – 360 с.
25. Воротіна Н.В. Деякі проблеми реформування податкового законодавства України // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Збірник наукових праць за матеріалами Другої національної науково-теоретичної конференції (25-27 травня 2000 р.). – Суми: ВВП «Мрія – 1» ЛТД: Ініціатива, 2000. – С. 281-283.
26. Воротіна Н.В. Теоретичні питання податкового законодавства України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1996. – 24 с.
27. Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб. – Чернівці: Рута, 2002. – 392 с.
28. Гаврилюк Р.О. Правова природа податку // Науковий вісник Чернівецького державного університету. Правознавство. Вип. 100. – 2000. – С. 68-72.
29. Гаврилюк Р.О. Юридична природа податкових пільг // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Збірник наукових праць за матеріалами Другої національної науково-теоретичної конференції (25-27 травня 2000 р.). – Суми: ВВП «Мрія – 1» ЛТД: Ініціатива, 2000. – С. 83-85.
30. Герасименко Н.В. Некоторые правовые проблемы местного налогообложения // Журнал российского права. – 2000. – № 5/6. – С.138-144.
31. Глухов В.В. Дольдэ И.В. Налоги: теория и практика: Учебное пособие. – СПб.: Специальная литература, 1996. – 285 с.
32. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
33. Гурвич М.А. Советское финансовое право. – М.: Госюриздат, 1954. – 355 с.
34. Гуреев В.И. Российское налоговое право. – М.: Экономика, 1997. – 383 с.
35. Дацюк Л. Бути чи не бути спрощеному податку // Хрещатик. – 2004. – 14 вересня. – С. 11.
36. Декрет ВЦИК “О едином натуральном налоге” от 17 марта 1922 г. // Сборник Указов РСФСР. – 1922. – № 25. – Ст. 284.
37. Декрет ВЦИК “О едином сельскохозяйственном налоге” от 10 мая 1923 г. // Сборник Указов РСФСР. – 1923. – № 42. – Ст. 451.
38. Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” від 03.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 208.
39. Декрет СНК “Об осуществлении периодических трудгужевых повинностей на началах трудгужевого налога” от 22 ноября 1921 г. // Сборник Указов РСФСР. – 1921. – № 78. – Ст. 658.
40. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
41. Єдиний сільськогосподарський податок 1930/31 рр. на Київщині. – К.: видання Київського окрфінвідділу, 1930. – 112 с.
42. Єлисеєв А., Підлужний М. Використання в податковому плануванні спрощених систем оподаткування // Баланс. – 2002. – № 22 . – С.77-78.
43. Журавлева О.О. Законодательное определение объекта налога (объекта налогообложения) // Финансовое право. – 2001. – № 2. – С. 21-26.
44. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 318с.
45. Закон України “Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 21. – Ст. 252.
46. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 12 2000 р. із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
47. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1999. – № 40. – Ст. 365.
48. Закон України “Про внесення змін до  Декрету  Кабінету  Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 13.02.1998 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1998. – № 30-31. – Ст. 195.
49. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань відкриття та функціонування банківських рахунків” від 05.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38 – Ст. 319.
50. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки” від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 365.
51. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 136.
52. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік” від 17.06.2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 121.
53. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 58-59.
54. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про застосування електроних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 01.06.2000 р. із змінами // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 38. – Ст. 315.
55. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 18.11.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 10. – Ст. 35.
56. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2003 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 22.05.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 23. – Ст. 1034.
57. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 20.02.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 24. – Ст. 154.
58. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 16. – Ст. 119.
59. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю” від 19.09.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 45. – Ст. 238.
60. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами” від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 26. – Ст. 168.
61. Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 012.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №2-3. – Ст. 10.
62. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 25.11.2003р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 228.
63. Закон України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 12. 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 249.
64. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №51-52. – Ст. 447.
65. Закон України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” від 16.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 14. – Ст. 60.
66. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – №150.
67. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 46-47 – Ст. 403.
68. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171.
69. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 14. – Ст.71.
70. Закон України “Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку з сільськогосподарських товаровиробників” від 15.01.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 47.
71. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 37. – Ст. 237.
72. Закон України “Про Митний тариф України” від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – – № 24. – Ст. 125.
73. Закон України “Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
74. Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №7. – Ст. 35.
75. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28.
76. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 р. із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 20. – Ст. 82.
77. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. із змінами і доповненнями // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 127.
78. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
79. Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
80. Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 11. – Ст. 47.
81. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.
82. Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили врату працездатності” від 22.02.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 17. – Ст. 80.
83. Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6. – Ст. 39.
84. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
85. Иванов Б.Н. Правовое регулирование сельскохозяйственного налога в СССР: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1963. – 22 с.
86. Иловайский С.И. Краткий учебник финансового права. – Одесса: Тип. Шт. Войскъ Одесского военного Округа, 1893. – 296 с.
87. Исаев А.А. Начала политической экономии. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1896. – 728 с.
88. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М., 1984. – 144 с.
89. Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування. Монографія. – Х.: ХДЕУ – Торнадо, 2003. – 517 с.
90. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.04.2001 р. № 01-8/480 // Бухгалтер. – 2001. – № 17. – С. 9.
91. Іщенко Г. “За” і “проти” єдиного соціального внеску // Урядовий кур’єр. – – № 206. – С. 7.
92. Кадькаленко С.Т. До питання про систему оподаткування і поняття податку // Правове регулювання державних доходів та видатків (Доповіді та виступи на Міжнародній науково-практичній конференції). – Харків: Академія правових наук України, 1998. – С. 144-151.
93. Карасева М.В. Бюджетное и налоговое право России (политический аспект). – М.: Юристъ, 2003. – 173 с.
94. Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юристь, 2000. – 256 с.
95. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М: НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИФРА-М), 2001. – 304 с.
96. Квасовський О. Функціональна субстанція податків у перехідний період // Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. – Ірпінь, 2001. – №1. – С. 87-93.
97. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
98. Кожемяко И. Не ликвидировать, а усовершенствовать // Урядовий кур’єр. – – № 189. – С. 8.
99. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1996. – № – Ст. 141.
100. Косарчук В. У зоні уваги – спрощена система оподаткування // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 124. – С. 7.
101. Кочетков А.И. Налогообложение предпринимательской деятельности: Учебно-практическое пособие. – 2-е изд. – М.: ДИС, 1995. – 240 с.
102. Крисоватий А.І. Податкові системи зарубіжних країн. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 257 с.
103. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М., 1987. – 235с.
104. Кучерявенко М.П. Зміст і класифікація принципів у податковому праві // Право України. – 2002. – №2. – С.38-42.
105. Кучерявенко М.П. Податковий обов’язок: зміст, структура, засоби забезпечення // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Академія правових наук України, 2001. – № 3 – С.122-127.
106. Кучерявенко М.П. Теоретичні проблеми правового регулювання податків та зборів в Україні. – Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Х., 1997. – 370 с.
107. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6 т. Т. ІІ: Введение в теорию налогового права. – Х.: Легас, 2004. – 600 с.
108. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. – Х.: Консум, 1998. – 447 с.
109. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Х.: Легас, 2001. – 584 с.
110. Кучерявенко Н.П. Научно-практический комментарий к Закону Украины “О системе налогообложения” (По состоянию на 01.10.1998 г.). – Х.: Консум, 1998. – 125 с.
111. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Х.: Легас, 2001. – 304 с.
112. Кучерявенко Н.П. Правовая природа налога // Финансовое право. – 2001. – № 2. – С. 6-11.
113. Кушнарьова Т.Є., Кучерявенко М.П. Система податкових органів України. – Х.: Торсінг, 2000. – 240 с.
114. Лебедев В.А. О поземельном налоге. – СПб., 1868. – 154 с.
115. Лебедев В.А. Финансовое право. – 2-е изд. – СПб.: Тип. А.М. Вольфа, 1889. – 314 с.
116. Лист Державної податкової адміністрації України “Про окремі питання оподаткування” від 29.10.2001 р. № 6920/6/23-3216 // Баланс. – 2001. – № 42. – С. 23.
117. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Про визначення виручки для цілей єдиного податку” від 18.09.2000 р. № 5-513/3395 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 47-49.
118. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Щодо переходу на спрощену систему оподаткування” від 02.03.2001 р. № 1-221/3395 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. –  № 38. – С. 52-53.
119. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Стосовно податку на дивіденди” від 22.03.2001 р. № 1-221/1993 // Бухгалтер. – 2001. – № 12. – С. 5.
120. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Щодо застосування окремих норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції від 28.06.1999 р.” від 24.10.2001 р. № 1-221/6346 // Бухгалтерія. – 2001. – № 48/1. – С. 10-18.
121. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 21.11.2001 р. № 2-532/6886 // Податки та бухгалтерський облік. – 2002. – № 11. – C. 4-5.
122. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Про видачу Свідоцтва про сплату єдиного податку суб’єктом малого підприємництва” від 14.12.2001 р. № 5-532/7407 // Бухгалтерская газета . – 2002. – № 4. – C. 11.
123. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва “Щодо визначення бази оподаткування при сплаті єдиного податку” від 21.01.2002 р. №2-532/313 // Бухгалтерская газета. – 2002. – №9. – C. 9-10.
124. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 15.02.2002 р. № 2-532/889 // Бухгалтерія. – 2002. – № 11/2. – С. 10-11.
125. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 19.03.2002 р. № 5-532/1541 // Бухгалтерія. – 2002. – № 21/2. – С. 12.
126. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва “Стосовно спрощеного порядку оподаткування” від 26.04.2001 р. № 5-532/2788 // Бухгалтерія. – 2001. – № 30/2. – C. 9.
127. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 06.09.2001 р. № 5-531/5485 // Бізнес – Бухгалтерія: право-подаки-консультації. – 2001. – № 49/2. – С. 7.
128. Лист Державної податковї адміністрації України “Про застосування методичних рекомендацій з адміністрування єдиного податку” від 15.05.2001 р. № 6153/7/15-1317 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 64-67.
129. Лист Державної податковї адміністрації України від 01.02.2001 р. № 1262/7/15-1317 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 38.
130. Лист Державної податкової адміністрації України “Окремі питання застосування спрощеної системи оподаткування” від 08.02.2001 р. № 1568/7/15-1317 // Налоговый-банковский-таможенный Консультант. – 2001. – №7. – С. 12.
131. Лист Державної податкової адміністрації України “Про введення в дію Указу Президента України від 28.06.1999 № 746/99 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 23.09.1999 р. № 14310/7/15-1317 // Налоговый – банковский – таможенный Консультант. – 1999. – № 40. – С. 7.
132. Лист Державної податкової адміністрації України “Про віднесення до лікеро-горілчаних слабоалкогольних напоїв” від 23.08.2001 р. № 11516/7/17-0217 // Податки і бухгалтерський облік. – 2001. – № 78. – С. 17.
133. Лист Державної податкової адміністрації України “Про застосування окремих норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 12.05.2000 р. № 6502/7/15-1317 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 69-71.
134. Лист Державної податкової адміністрації України “Про окремі питання оподаткування” від 25.12.2003 р. № 6647/В/17-0515 // Бухгалтерія. – 2004. – № 18-19. – С. 14.
135. Лист Державної податкової адміністрації України “Про податок на додану вартість” від 17.05.2000 р. № 6701/7/16-1220-26 // Податки та бухгалтерський облік. – 2000. – № 30. – C. 9.
136. Лист Державної податкової адміністрації України “Про терміни подачі розрахунку та сплати єдиного податку суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами” від 27.03.2001 р. № 4016/7/15-1317 // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 13. – С. 16-17.
137. Лист Державної податкової адміністрації України “Стосовно листів, які втратили силу” від 22.11.2000 р. №15532/7/15-1317 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – №38. – С. 68.
138. Лист Державної податкової адміністрації України “Стосовно окремих питань з обкладання ПДВ” від 12.07.2000 р. №9572/7/16-1220-26 // Бизнес. – 2000. – №37. – С. 12.
139. Лист Державної податкової адміністрації України “Стосовно спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 11.09.2000 р. № 5078/6/15-1316 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. –  № 38. – С. 53.
140. Лист Державної податкової адміністрації України “Щодо видачі свідоцтв і патентів суб’єктам підприємницької діяльності” від 19.09.2001р. № 12622/7/17-0217 // Бухгалтерія. – 2002. – № 9/1. – С. 19-20.
141. Лист Державної податкової адміністрації України “Щодо видачі Свідоцтва на право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва” від 11.02.2002 р. № 895/6/24-1219 // Бухгалтерская газета. – 2002. – С. 9.
142. Лист Державної податкової адміністрації України “Щодо застосування спрощеної системи оподаткування фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності, які є виробниками ювелірних виробів” від 29.01.2002 р. № 357/С/17-0515 // Бухгалтерія. – 2002. – № 10/2. – С. 17.
143. Лист Державної податкової адміністрації України “Щодо плати за землю при переході суб’єкта підприємницької діяльності на спрощену систему оподаткування” від 27.10.2000 р. № 14312/7/18-0617 // Бухгалтерія. – 2001. – № 6. – С. 70-71
144. Лист Державної податкової адміністрації України “Щодо повернення фізичним особам сум за торговий патент, що сплачені авансом” від 11.11.1999 р. № 16835/7/17-0517 // Налоговый – банковский – таможенный Консультант. – 1999. – № 49. – С. 9-10.
145. Лист Державної податкової адміністрації України від 05.07.1999 р. №9784/7/17-0217 // Налоговый – банковский – таможенный Консультант. – 1999. – № 32. – С. 11.
146. Лист Державної податкової адміністрації України від 07.12.2000 р. № 16278/7/16-1220-12 // Бухгалтерія. Збірник бланків звітності. – 2001. – № 6. – С.7.
147. Лист Державної податкової адміністрації України від 17.04.2000 р. № 1988/6/15-1316 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 45.
148. Лист Державної податкової адміністрації України від 23.11.2001 р. № 7513/6/15-1316 // Бухгалтерія. – 2001. – 52/1. – С. 23.
149. Лист Державної податкової адміністрації України від 27.11.2000 р. № 6535/5/16-1316 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 67.
150. Лист Державної податкової адміністрації України від 29.11.2001 р. № 7647/6/15-1316 // Баланс. – 2001. – № 45. – С. 62.
151. Лист Державної податкової адміністрації України від 30.12.1999 р. № 19786/7/15-1317 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – № 38. – С. 57-58.
152. Лист Державної податкової адміністрації України від 31.03.2000 р. № 4570/7/17-0517 // Податки і бухгалтерський облік. – 2000. – № 19. – С. 7.
153. Лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 25.04.2000 р. №06-10/279 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – 2001. – №38. – С. 54-55.
154. Лист Пенсійного фонду України “Про сплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування” від 12.01.2004 р. № 211/04 // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 14. – С.7-8.
155. Лист Пенсійного фонду України “Про спрощену систему оподаткування” від 16.01.2004 р. № 373/14 // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 54. – С. 9.
156. Лист Пенсійного фонду України “Щодо сплати внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування” від 30.01.2004 р. № 835/04 // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 46. – С. 7.
157. Львов Д. Курс финансового права. – Казань: Тип. Императорского Университета, 1887. – 520 с.
158. Марьяхин Г.Л. Очерки истории налогов с населения в СССР. – М.: Финансы, 1964. – 252 с.
159. Мещерякова Е.И. Налоговое право и налоговые правонарушения. Учебное пособие. – Воронеж: ВИ МВД России, 2000. – 160 с.
160. Мещерякова О. В. Налоговые системы развитых стран мира. (Справочник). – М.: Правовая культура, 1995. – 242 с.
161. Музика О.А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 344 с.
162. Мурзов В. Оподаткування єдиним податком доходів приватних підприємців. // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства “Альтернативні способи оподаткування”. – –  № 38. –  С. 115-127.
163. Наказ Державної податковї адміністрації України “Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі” від 10.1999 р. № 599 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст.836.
164. Наказ Державної податкової адміністрації України “Про внесення змін до форми Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва – юридичної особ та Порядку її ведення” від 12.10.1999 р. № 554 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 42. – Ст.1035.
165. Наказ Державної податкової адміністрації України “Про внесення змін до форми та Порядку видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою” від 12.10.1999 р. № 555 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 42. – Ст.1031.
166. Наказ Державної податкової адміністрації України “Про затвердження Змін та доповнень до форми Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі” від 28.12.2001 р. № 521 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 4. – Ст. 153.
167. Наказ Державної податкової адміністрації України “Про затвердження Порядку складання розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою” від 28.02.2003 р. № 98 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 12. – Ст. 558.
168. Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві” від 07.07.1995 р. № 171 // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 197.
169. Налоги и налоговое право. Учебное пособие / Под ред. А.В. Брызгалина. – М.: Аналитика-ПРЕСС, 1997. – 518 с.
170. Налоги и налогообложение / Под ред. И.Г. Русаковой, В.А. Кашина. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 495 с.
171. Налоги. Словарь – справочник / Под ред. Д.Г. Черника. – М.: ИНФРА, 2000. – 240 с.
172. Налоги: Учебное пособие / В.В. Буряковский, В.Я. Карамзин, С.В. Каламбет, О.А. Водолазская; Под общ. ред. В.В. Буряковского. – Днепропетровск: Пороги, 1998. – 611 с.
173. Налоги: Учебное пособие / Под ред. Д.Г. Черника. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 687 с.
174. Налоговое право / Под ред. С.В.Александрова, Н.П.Кучерявенко, Н.В.Сидоровой. – Х.: Консум, 1998. – 815 с.
175. Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В.Г. Князева, Д.Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
176. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть вторая (Официальный текст з изменениями и дополнениями на 01.02.2001 г.) Постатейный научно-практический комментарий. – М.: Библиотечка «Российские газеты», 2001. – 280 с.
177. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая. Официальный текст. – М.: Изд. Группа НОРМА-М, 1999. – 142 с.
178. Нитти Ф. Основные начала финансовой науки. – М., 1904. – 623 с.
179. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 366 с.
180. Озеров И.Х. Основы финансовой науки. Вып.1. Учение об обыкновенных доходах. – М.: Тип. И.Д. Сытина, 1908. – 544 с.
181. Орешкин И.А. Субъекты налогового контроля и их взаимодействие // Финансовое право. – 2001. – № 1. – С. 39-44
182. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
183. Основы налогового права. Учебно-методическое пособие / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Инвест Фонд, 1995. – 496 с.
184. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – 244 с.
185. Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – 276 с.
186. Пацурківський П.С. Чи можуть належати цивільні правовідносини до фінансово-правової юрисдикції // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Правознавство. Вип. 200. – 2003. – С. 13-18.
187. Пепеляев С.Г. Законы о налогах: элементы структуры. – М.: СВЕА, 1995. – 94 с.
188. Перепелица М.А. Правовое регулирование статуса плательщиков налогов и сборов в Украине. Монография / Под ред. проф. Н.П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2003. – 116 с.
189. Петрова Г.В. Налоговое право. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. – 266 с.
190. Петрова Г.В. Общая теория налогового права. – М.: ИД ФБК – ПРЕСС, 2004. – 224 с.
191. Пискотин М.И. Налоги с сельского населения. Правовые вопросы. – М.: Изд. Академии наук СССР, 1957. – 200 с.
192. Письмо Государственного комитета Украині по вопросам регуляторной политики и предпринимательства от 10.12.2001 г. № 1-222/7290 // Бухгалтер. – 2002. – № 4. – С. 13.
193. Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства “О рассмотрении письма относительно применения Указа Президента Украины “Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства” от 27.02.2002 г. № 2-221/1166 // Бухгалтер. – 2002. – № 10-11 (ч.1). – С. 8.
194. Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.В. Опарін, Г.О. Пятаченко та ін.; За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
195. Податкове роз’яснення положень підпункту 16.5.1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у випадку несплати платежа до бюджету (державного цільового фонду) з вини банку у випадку ліквідації такого банку. Затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 17.01.2002 р. № 29 // Бухгалтерія. – 2002. – № 4/2. – С. 15-16.
196. Податкове роз’яснення щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12 статті 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 29.12.2003 р. № 633 // Бухгалтерская неделя. – 2003. – № 50. – С. 16-21.
197. Подзе С. Продаж товарів через платника єдиного податку. // Бухгалтерія. – 2002. – №10. – С. 13-14.
198. Пожидаева М.А. Правовая природа единого налога // Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Вып. 2. – Черновцы: Рута, 2003. – С. 251-259.
199. Пожидаєва М. Напрямки удосконалення законодавства України про фіксований податок // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених». Спецвипуск № 1. – Хмельницький, 2002. – С. 193-194.
200. Пожидаєва М. Перспективи розвитку законодавства України про єдиний податок // Юридична Україна. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – № 12. – С. 32-36.
201. Пожидаєва М.А. Актуальні питання співвідношення єдиного податку та податку на додану вартість // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”. – Хмельницький: ХУУП, 2004. – С. 352-354.
202. Пожидаєва М.А. Актуальні питання справляння фіксованого сільськогосподарського податку // Становлення і розвиток правової системи України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 86-89.
203. Пожидаєва М.А. До питання про правове регулювання сплати страхових внесків платниками єдиного податку // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 57-60.
204. Пожидаєва М.А. Значення єдиного податку для захисту прав суб’єктів малого підприємництва в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. – С. 206-208.
205. Пожидаєва М.А. Особливості правовідносин, які складаються при справлянні єдиного податку // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 19. – Одеса: Юридична література, 2003. –– С. 329-334.
206. Пожидаєва М.А. Правовий аналіз єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва за проектом Податкового кодексу України // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004 р. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 111-113.
207. Пожидаєва М.А. Правовий аналіз сутності фіксованого податку // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 278-281.
208. Пожидаєва М.А. Правові проблеми визначення об’єкта та бази оподаткування для платників єдиного податку // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 396-403.
209. Пожидаєва М.А. Спрощений метод справляння обов’язкових платежів у зарубіжних країнах та в Україні (порівняльний аналіз) // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (29 травня 2002 р.) – К.: УАДУ, 2002. – Том 1. – С. 189-190.
210. Пожидаєва М.А. Щодо проблем правового регулювання порядку перерахування фіксованого податку до державної казни // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 60-63.
211. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ведення книги обліку доходів і вират” від 26.09.2001 р. № 1269 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 40. – Ст. 1804.
212. Постанова Кабінету Міністрів України “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727” від 16.03.2000 р. № 507 із змінами і доповненнями // Офіційний вісник України. – 2000. – № 12. – Ст. 461.
213. Пришва Н.Ю. Деякі питання правової характеристики податку // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. Вип. 147. – 2002. – С. 89-92.
214. Пришва Н.Ю. Правові проблеми регулювання обов’язкових платежів: Монографія. – К.: ЕксОб, 2003. – 280 с.
215. Пришва Н.Ю. Фінансово-правове регулювання відносин зі справляння обов’язкових платежів: актуальні питання // Право України. – 2004. – № 5. – С. 49-52.
216. Проект Закону України “Про розвиток спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та врегулювання спірних питань у сфері діяльності суб’єктів малого підприємництва” від 05.09.2002 р. № 2138 // rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproс34.
217. Проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 14.05.2002 № 0964 // http://www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/4skl/1/0900/0964.htm.
218. Проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 24.09.2003 р. № 4186 // rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproс34.
219. Проект Закону України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 20.07.2004 р. № 4186-1 // rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproс34.
220. Проект Закону України «Про єдиний соціальний внесок та адміністрування збору та та обліку єдиного соціального внеску» від 2 липня 2004 р. № 5750 // rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproс34.
221. Проект Податкового кодексу України //rada.gov.ua:8080/pls/zweb/ webproс34.
222. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
223. Рішення Господарського суду м. Києва “Про визнання недійсними податкові повідомлення державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва” від 1 вересня 2003 р. № 28/360 // Юридическая практика. – 2003. – № 46. – С. 28.
224. Рішення Київської міської ради “Про Програму соціально-економічного та культурного розвитку міста Києва на 2005 рік” від 28.12.2004 р. // Хрещатик. – 2005. – Випуск № 6.
225. Рішення Харківської міської ради “Про внесення змін до Рішення Харківської міської ради від 28 грудня 1998 р. “Про встановлення ставок єдиного податку для фізичних осіб, суб’єктів малого підприємництва” від 24.02.2000 р. // Экспресс анализ законодательных и нормативных актов. – 2000. – № 17.
226. Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Юридическая литература, 1961. – 193 с.
227. Ровинский Е.А. Советское финансовое право. – М.: Юридическая литература, 1978. – 344 с.
228. Родіонова І.В. Поняття методу фінансово-правового регулювання // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. Вип. 55. – 1999. –– С. 75-78.
229. Руденко В. Єдиний податок і оподаткування дивідендів // Бухгалтерія. – 2001. – № 45/2. – С. 32-34.
230. Свєчнікова О.Г. Правові засади оподаткування фізичних осіб – підприємців: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 18 с.
231. Селигман Э., Стурм Р. Этюды по теории обложения. – СПб.: Тип. Правда, 1908. – 595 с.
232. Селіванов А. Адміністрування податків: нові проблеми в адміністративному та фінансовому праві України // Право України. – 2002. – № 2. – С. 34-38.
233. Словник української мови / За ред. А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1971. – Т. ІІ. – 780 с.
234. Словник української мови / За ред. А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.Х. – 812 с.
235. Службова записка Головного управління з питань підприємництва Київської міської державної адміністрації від 12.03.2003 р. № 032-1-2-04/39 // Вісник законодавства України. – 2003. – № 9.
236. Соколов А.А. Теория налогов. – М.: Фин. изд.-во НКФ СССР, 1928.– 257 с.
237. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення. – К.: НДФІ, 2001. – 372 с.
238. Соколовська А.М. Становлення податкових систем: історичний аспект // Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії ДПС України. – Ірпінь, 2001. – № 1. – С. 94-100.
239. Спрощена система оподаткування та врегулювання процедур податкового адміністрування в проекті Податкового кодексу України // Матеріали конференції (м. Київ, 12 вересня 2001 р.). – К., 2001. – 97 с.
240. Судебные решения // Юридическая практика. – 2004. – № 26. – С. 28-29.
241. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: БЕК, 1995. – 496 с.
242. Тихомиров Ю.А. Публично-правовое регулирование: динамика сфер и методов // Журнал российского права. – 2001. – № 5. – С. 3-12.
243. Тургенев Н.И. Опыт теории налогов. – СПб.: Тип. Греча, 1818. – 368 с.
244. Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткувания, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від06.1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 128.
245. Указ Президента України “Про деякі зміни в оподаткуванні” від 07.08.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 159-160.
246. Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 128.
247. Указ ЦИК и СНК СССР “О положении о едином сельскохозяйственном налоге на 1927-1928 г.г.” от 2 апреля 1927 г. // Сборник Законов СССР. – 1927. – № 17. – Ст. 188.
248. Указ ЦИК и СНК СССР “О положении о едином сельскохозяйственном налоге” от 21 апреля 1928 г. // Сборник Законов СССР. – 1928. – № 24. – Ст. 211.
249. Указ ЦИК и СНК СССР “О положении о едином сельскохозяйственном налоге и облегчении средняцкого хозяйства” от 8 февраля 1929 г. // Сборник Законов СССР. – 1929. – № 10. – Ст. 95.
250. Указ ЦИК и СНК СССР “О положении о едином сельскохозяйственном налоге” от 31 мая 1935 г. // Сборник Законов СССР. – 1935. – №30. – Ст. 232.
251. Указ ЦИК СССР “О положении о едином сельскохозяйственном налоге на 1926-1927 г.г.” от 25 апреля 1926 г. // Сборник Законов СССР. – 1926. – № 30. – Ст. 191.
252. Федеральный закон Российской Федерации “О внесении изменений и дополнений в часть вторую Налогового кодекса Российской Федерации, а также о признании утратившими силу отдельных актов законодательства Российской Федерации о налогах и сборах” от 24.07.2002 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 30. – Ст. 3021.
253. Федеральный закон Российской Федерации “Об упрощенной системе налогообложения, учете и отчетности для субъектов малого предпринимательства” от 29.12.1995 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 1. – Ст. 15.
254. Федосов В.М. Современный капитализм и налоги. – К., 1987. – 271 с.
255. Финансовое право / Под ред. Е.А. Ровинского. – М.: Юридическая литература, 1971. – 392 с.
256. Финансовое право. Учебник / Воронова Л.К.; Давыдова Л.А.; Карасева М.В. и др.; Под ред. проф. Н.И. Химичевой. – М.: БЕК, 1995. – 564 с.
257. Финансовое право. Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. – М.: ТК Велби, 2003. – 536 с.
258. Финансовое право: Учебник / Под ред. Н.И. Химичевой. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2002. – 733 с.
259. Финансовое право: Учебник для вузов / Н.М. Артемов, О.Н. Горбунова, И.Г. Денисова и др.; Под ред. О.Н. Горбуновой. – М.: Юристь, 1996. – 400 с.
260. Финансы и налоги: очерки теории и политики. – М.: Статут (в серии «Золотые страницы финансового права России»), 2004. – Т. 4. – 618 с.
261. Фінансове право (За законодавством України): Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів / За ред. Л.К. Воронової і Д.А. Бекерської. – К.: Вентурі, 1995. – 272 с.
262. Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; За ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 320 с.
263. Фінансове право: Підручник / Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін. – Х.: Консум, 1998. – 496 с.
264. Фінансовий словник / За ред. А.Г. Загороднього, Г.Л. Вознюка, Т.С. Смовженка. – Львів: Львівська політехніка, – 680 с.
265. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 351 с.
266. Химичева Н.И. Налоговое право. Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1997. – 325 с.
267. Хохуляк В.В. Правове регулювання земельного податку в Україні: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.07. – Чернівці, 2003. – 230 с.
268. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст.356.
269. Цыпкин С.Д. Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы. – М.: Юридическая литература, 1973. – 226 с.
270. Цыпкин С.Д. Правовое регулирование налоговых отношений в СССР. – М.: Госюриздат, 1955. – 76 с.
271. Щербанюк О.В. Громадянин як суб’єкт податкових правовідносин. – Чернівці: Рута, 2000. – 280 с.
272. Юткина Т.Ф. Налоговедение: от реформы к реформе. – М.: ИНФРА, 1999. – 292 с.
273. Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – СПб., 1899. – 508 с.