Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більшезлочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ніза один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покаранняокремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їхсукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворимабо шляхом повного чи часткового складання призначених покарань умежах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворепокарання.

До основного покарання може бути приєднано будь-яке здодаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюютьвідповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнановинною.

За тими ж правилами призначається покарання, коли післявинесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен щеі в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першійсправі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання,відбуте повністю чи частково за першим вироком.

Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів,

відповідальність за які передбачена різними статтями Кримінального

кодексу чи частинами або пунктами статті, судповинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, апотім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставіст.42 КК. Призначення додаткового покарання, як і основного, лишеза сукупністю злочинів, є неприпустимим.

У разі призначення покарання за кількома вироками суд напідставі ст.43 КК до покарання, визначеного за новим вироком,приєднує повністю або частково те додаткове покарання (або йогоневідбуту частину), яке було призначено за попереднім вироком.

При цьому загальний строк додаткового покарання одного й тогож виду не може перевищувати максимального строку, встановленогозаконом для даного виду покарання. Різновидні додаткові покарання,призначені на підставі ст.43 КК, виконуються самостійно.

Судам слід мати на увазі, що призначення кількох різновиднихдодаткових покарань може мати місце:

— коли вони передбачені санкцією кримінального закону, за

яким засуджується винний;

— із застосуванням статей 31, 37, 38 КК;

— при призначенні покарання за сукупністю злочинів або закількома вироками.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині.

Правила ст.42 КК застосовуються також тоді, коли післявинесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен щей в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першійсправі.

За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремимипунктами статті Кримінального кодексу, які не мають самостійноїсанкції (наприклад, ст.93 КК), покарання на підставі ч.1 ст.42 ККне призначається.

Встановлений ст.42 КК порядок, згідно з яким суд зобов'язанийпризначити і вказати у вироку покарання окремо за кожний злочин, апотім визначити остаточне покарання за їх сукупністю, стосуєтьсяяк основних, так і додаткових покарань.

При вирішенні питання, який із передбачених ст.42 ККпринципів необхідно застосовувати при призначенні покарання засукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більшсуворим або повного чи часткового складання покарань, призначенихза окремі злочини), суд повинен враховувати, крім даних про особувинного та обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,

також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

За змістом ст.42 КК суд вправі визначити остаточне покаранняшляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим припризначенні за окремі злочини, що входять у сукупність як одноговиду покарання, так і різних видів. Однакові за видом і розміромпокарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вонипризначені у максимальних межах санкцій статей Кримінальногокодексу. Застосовуючи на підставі ст.42 КК принцип поглинення меншсуворого покарання більш суворим, суд повинен вказати у вироку,про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове.

Принцип повного або часткового складання покарань засукупністю злочинів може застосовуватись у випадках призначення заокремі злочини як однорідних, так і різновидних покарань. Причастковому складанні остаточне покарання в усякому разі має бутиза розміром більшим кожного з покарань, призначених за окремізлочини.

Остаточне покарання, що призначається за сукупністю злочинів,повинно бути визначене за найбільш суворим видом і в межах санкціїтого закону, який передбачає більш суворе покарання.

При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинівшляхом повного або їх часткового складання заміна покараньпровадиться за правилами, передбаченими ст.43 КК. Коли за злочини,які входять до сукупності, призначено покарання різних видів, якіне підлягають заміні, суд може застосувати принцип поглинення меншсуворого покарання більш суворим або призначити кожне з них досамостійного виконання.

Призначивши за найбільш суворим законом, який передбачаєвідповідальність за злочин, що входить до сукупності, максимальнепокарання, а за інші злочини — покарання, які не підлягаютьзаміні, в тому числі і штраф як основне покарання, суд привизначенні остаточної міри покарання зобов'язаний застосувати

принцип поглинення покарань.

Судам необхідно мати на увазі, що в разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів, рішення про умовне засудження, а також про відстрочку виконання вироку приймається тільки після визначення остаточного покарання, виходячи з його виду і розміру.

Коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вирокуабо умовне засудження, вчинила до винесення вироку в першій справіінший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належитьвідбувати реально, застосування принципів поглинення, частковогочи повного складання призначених покарань не допускається. Затаких умов кожний вирок виконується самостійно.

Визначаючи покарання за правилами ч.3 ст.42 КК,суди повинні враховувати, що остаточне покарання за сукупністюзлочинів не може бути нижчим покарання, призначеного за першимвироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанніпокарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеногоза першим вироком, а не з його невідбутої частини.

При призначенні покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі на підставі ст.42 КК за сукупністю злочинів суди повинні мати на увазі, що в такому випадку допускається поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави із заробітку засудженого. Разом з тим, при призначенні покарання у виглядівиправних робіт за кількома вироками (ст.43 КК), складатися можутьлише строки виправних робіт. В таких випадках, призначивши зановий злочин виправні роботи із зазначенням розміру відрахувань іззаробітку в доход держави, суд повністю або частково приєднуєстрок виправних робіт за попереднім вироком, залишивши дляприєднаного строку попередній розмір відрахувань.

Призначення покарання за кількома вироками

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повноговідбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання,призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднуєневідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,загальний строк покарання не повинен перевищувати максимальногостроку, встановленого для даного виду покарання.

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальнийстрок покарання не повинен перевищувати десяти років, а зазлочини, по яких законом допускається призначення позбавленняволі на строк більше десяти років, не повинен перевищуватип'ятнадцяти років.

При складанні різновидних основних покарань застосовуютьсятакі положення:

а) одному дню позбавлення волі відповідає один день триманняв дисциплінарному батальйоні;

б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправнихробіт;

г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконуєтьсясамостійно.

Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуютьсясамостійно.

Призначення покарання за кількома вироками (ст.43 КК)застосовується, коли особа була засуджена і до повного відбуття основного й додаткового покарання вчинила новий злочин. Ці вимогизастосовуються й тоді, коли новий злочин вчинено післяпроголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Визначаючи покарання за кількома вироками, суд повиненпризначити вид і розмір основного й додаткового покарань за зновувчинений злочин, а потім повністю чи частково приєднати невідбутучастину покарання за попереднім вироком з посиланням на ст.43 КК.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,загальний його розмір не може бути більшим максимальної межі,встановленої для даного виду покарання. Якщо за знову вчиненийзлочин призначено передбачене законом максимальне покарання,невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягаєпоглиненню.

Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, щозасуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, аінші — після винесення першого вироку, покарання за другим вирокомпризначається із застосуванням як ст.42 КК, так і ст.43 КК:

спочатку — за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупністю злочинів,вчинених до винесення першого вироку, після цього — за правиламич.3 ст.42 КК, потім — за сукупністю злочинів, вчинених післявинесення першого вироку, і остаточно — за кількома вироками.

Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правиламист.43 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повністю абочастково приєднується невідбута частина покарання за попереднімвироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частинуосновного й додаткового покарань і вказувати їх вид та розмір увироку в новій справі.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком слідвважати:

— при умовному засудженні (ст.45 КК), а також при відстрочці виконання вироку чи відбування покарання (статті 46-1, 46-2 КК, ст.405 КПК — увесь строк покарання (за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі за рішенням слідчого чи суду тощо);

— при умовно-достроковому звільненні від покарання — частинупокарання, від якої засуджений був фактично звільнений.

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі,якій внаслідок акту помилування, амністії або на підставі статей52, 53 КК невідбуту частину покарання було замінено більш м'якимпокаранням, до покарання за новий злочин приєднується повністю абочастково невідбута частина більш м'якого покарання.

В тому разі, коли новий злочин вчинено винним в періодвідбування покарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частинупокарання слід обчислювати з моменту винесення постанови прообрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строкувідбування покарання зараховується час перебування під вартою впорядку запобіжного заходу в останній справі.

Судам необхідно враховувати, що остаточне покарання закількома вироками за своїм розміром у будь-якому разі має бутибільшим як покарання, призначеного за новий злочин, так іневідбутої частини покарання за попереднім вироком, в тому числі ітієї міри, яка була призначена при умовному засудженні чи призастосуванні відстрочки виконання вироку, відстрочки відбуванняпокарання, а також невідбутої частини покарання приумовно-достроковому звільненні.

У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волі умовно (ст.45 КК), з відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК), або була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково (статті 52, 53 КК) чи їй було відстрочено відбування покарання (ст.46-2 КК , ст.405 КПК ) і в період іспитового строку, відстрочки виконання вироку чи відстрочки відбування покарання або строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинила новий злочин, суд зобов'язаний призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді, коли за останнім вироком призначаються більш м'які види покарання, ніж позбавлення волі. Застосування статей 45, 46-1 КК в цьому випадку є неприпустимим.

При постановленні вироків суди мають враховувати, що в разі вчинення засудженим до чи під час відбування позбавлення волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт нового злочину, за який йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі,остаточне покарання визначається з урахуванням покарання у виглядівиправних робіт, призначених за першим вироком, за правилами,передбаченими ст.43 КК, тобто невідбута частина виправних робітпереводиться в позбавлення волі з розрахунку один день позбавленняволі за три дні виправних робіт, а потім проводиться складанняпокарань. При цьому до невідбутого строку виправних робіт

зараховується час перебування засудженого в місцях позбавленняволі за злісне ухилення від відбування виправних робіт зрозрахунку один день позбавлення волі за один день виправнихробіт.

Якщо постановою судді, що набрала законної сили, засудженийнаправлений для відбування позбавлення волі, призначеного вироком,виконання якого чи відбування покарання за яким було відстрочено,суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточновизначити покарання за кількома вироками. Якщо ж засудженийзвільнений від покарання, то правила ст.43 КК не застосовуються.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів.

Згідно з законом суд може призначити покарання в межахсанкції статті, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом заданий злочин, або перейти до більш м'якого виду покарання.

Призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченоїзаконом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого видупокарання, може мати місце лише за наявності виняткових обставинсправи або виняткових даних про особу винного. У кожному такомувипадку суд зобов'язаний в мотивувальній частині вироку зазначити,які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнаєвинятковими, а в резолютивній частині послатись на застосуванняст.44 КК.

Строк покарання, призначеного судом із застосуванням ст.44КК, не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну межувідповідного виду покарання, тобто меншим трьох місяцівпозбавлення волі, двох місяців виправних робіт тощо.

При застосуванні більш м'якого покарання, ніж передбаченозаконом, до особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд можепризначити таке покарання за один із них або окремо за кожний іостаточно визначити покарання за правилами ст.42 КК. Застосуванняст.44 КК щодо покарання, визначеного за сукупністю злочинів, єнеприпустимим. Це правило стосується як основних, так і додатковихпокарань.

Коли згідно з законом, за яким засуджується винний,призначення додаткового покарання є обов'язковим, незастосуванняйого можливе лише за наявності умов, передбачених ст.44 КК, зобов'язковим наведенням мотивів такого пом'якшення та з посиланнямна цю норму закону в резолютивній частині вироку.

Литература.

1. Кримінальний кодекс України

2. Постанова пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95

3. М. Й. Коржанський Уголовне право України; Київ 1996

4. Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України; ЮРінком; 1997

5. Практика судів України в кримінальних справах – Київ; 1993

6. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цівільних справах – Київ; 1995

7. Alexander Smith 1994 – 1997. Legislation Sources for Windows; Ukrainian law data base. www.chakona.kiev.ua

8. www.rada.kiev.ua– сервер Верховной Ради Украины