Писемне мовлення
1. Писемне мовлення як одна з форм літературної мови. Ознаки писемного мовлення
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах.
Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми.
Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова.
Усне мовлення — це діалог.
В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку. Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.
Існує ціла низка „штампів” привітання, прощання і загалом побутових діалогів, що є складовими мовного етикету.
Усній мові характерна спонтанність, непідготовленість.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю осіб.
Вимоги до писемної мови:
— точність,
— послідовність і лаконічність,
— виклад фактів,
— гранична чіткість у висловлюванні.
У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за страми спілкування.
Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографії, пунктуації, існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць.
Писемній мові властиві як прості, так складні речення, вживання їх -потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правопису, вдалого вибору слова.
Письменна мова дає нам можливість фіксувати ким-небудь висловлене (відтворення висловленого в просторі та часі). Наша мова — дзеркало нашої культури.
Наука, освіта — ділові стосунки розмовних слів не припускають.
Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб досконало знати мовні норми і дотримуватись їх.
Писемна мова- мова, зафіксована на папері чи ін. поверхні за допомогою усталеної системи графічних знаків, сприйманих зором, розташованих у певній лінійній послідовності і співвіднесених з одиницями реального, звукового мовлення; одна з двох форм реального існування мови як засобу комунікації.
Писемна мова виникла пізніше від усної і є вторинною (графічною) формою матеріалізації висловлення. Суттєвою особливістю писемної мови є відтворюваність, властивість бути перенесеною у просторі і збереженою у часі. Це зумовлює поширеність її у різних сферах комунікації.
Для багатьох галузей мовної практики писемна мова є пріоритетною формою (художня, мемуарна і наукова література, державне й особисте листування, юридичні акти, окремі жанри ділового мовлення — резолюції, накази тощо).
Деякі тексти ділового характеру існують, наприклад, тільки в писемній формі (протоколи, акти, заяви, посвідчення, довіреності, розписки, квитанції, накладні). Базуючись на тих самих структурно-формальних і функціональних нормах, що й усна мова, писемна мова порівняно з нею має свою специфіку. Можливість попереднього обдумування і поступовості у фіксації (а значить, і можливість внесення змін, доповнень і т. п.) зумовлює послідовніше дотримання нормативності, властивої літературній мові, використання більших обсягом і складніших структурою та стилістично відшліфованіших синтаксичних побудов. Речення з такими структур. характеристиками увійшли в традицію писемної форми спілкування і стали однією з визначальних ознак її граматичної організації.
Писемна мова не тотожна поняттю «книжна мова». Більшість форм книжної мови, природно, пов’язана з писемною (худож.-літ., наук., офіц. ділові та деякі ін. тексти). Однак до книжної мови належать і тексти, що реалізуються в усній формі, але організовані з орієнтуванням на норми писемної мови (значна частина матеріалів, що йде через теле- і радіоефір, наук. доповіді, лекції, звіти тощо).
У писемній мовній практиці, як і в усній формі побутування мови, знаходить свою фіксацію, матеріальне втілення літературна мова у багатогранності її функціональних типів і жанрових форм.
2. Відмінкові закінчення іменників
Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника.
В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду : чоловічого, жіночого, середнього.
Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв’язки.
Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.
Граматичний рід виник на основі первісних категорій живих і неживих істот ще на загальноєвропейському грунті. З категорії живих істот виділилися два роди – чоловічий та жіночий, що стосувалися відповідних статей живих діячів, а потім поширилися на інші назви.
Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
— за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;
— за типами суфіксального словотворення;
— за синтаксичним зв’язком з іншими словами в реченні;
— за семантикою.
У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.
Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні білу ворону є:
— флексія знахідного відмінка –у,
— синтаксичний зв’язок з прикметником біла,
— семантика – позначення живої істоти жіночого роду.
Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка.
Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише:
— синтаксичний зв’язок з іншими словами в реченні (контекст)
— семантика.
Порівняймо:
Миха’йло, Миха’йла, Миха’йлом і о’зеро, о’зера, о’зером.
В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою:
Миха’йло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки – о’зеро аж кипіло хвилями на вітрі.
Синтаксичні зв’язки бувають єдиним виразником роду деяких невідмінюваних запозичених іменників:
— швидкісне метро,
— флегматичний шимпанзе.
Відомо, що у множині відмінкові форми іменників не виражають приналежності до якогось певного роду.
Правда, ми сприймаємо форми множини іменників як співвідносні з формами однини, тому для нас розкривається значення роду:
дуби – дуб (нгл. рід), стодоли – стодола (жін. рід).
Категорія роду у множині розкривається також у способах узгодження, характерних для певних складних синтаксичних конструкцій:
„Нам запропонували цікаві роботи, одна з яких була надзвичайно популярною”.
Розрізнення родових форм за статтю відсутнє у багатьох назвах живих істот: бджола, щука, окунь, куниця, горностай, черепаха та ін.
Граматична категорія роду іменників, яка співвідноситься зі статтю, проявляється найвиразніше у парних іменниках-назвах людей за національною приналежністю, професією, родом заняття.
Іменники чоловічого та жіночого родів розрізняються лише суфіксом та закінченням.
Часто іменники жіночого роду в таких випадках є похідними від іменників чоловічого роду і утворюються за допомогою суфіксів
Багато іменників – назв професій, звань, посад – для обох статей мають лише форму чоловічого роду: лектор, капітан, касир, економіст, декан, директор, лікар та ін. Це явище зумовлене соціально-економічними умовами виникнення цих назв – раніше на таких посадах працювали тільки чоловіки.
Зрідка від вищезазначених іменників можуть утворюватися назви жіночого роду за допомогою суфіксів –к-, -иц-, -ис-, -ес-: поет-ес-а, лікар-к-а, нгл.мв-ис-а.
Також за допомогою суфікса –ш- утворюються назви на позначення осіб жіночого роду – назва дружини від назви чоловікової професії (вживається в літературній мові та в просторіччі): декан-ш-а, капітан-ш-а, лектор-ш-а.
До іменників чоловічого роду належать ті іменики, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб – Ж, героj –Ж ), рідше — — о, — а (Микол – а, дядьк – о). Також рід іменника ми можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це: ліс (він, цей). З іменниками чоловічого роду, звісно, співвідносяться займенники він, цей.
До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення – а, рідше – нульове закінчення: лип – а, земл’ – а, совіст’ – Ж, ніч – Ж, тін’ – Ж. З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.
До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення –о, -е, -а: по’л-е, о’зер-о, тел’-а’, курч-а’, пле’мj-а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення –а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, а також в називному відмінку множини приймають суфікс –ат (-ят) (хлопча, цуценя, горобеня), разом з іменниками середнього роду на –а (-я) та суфіксом –ен (ім’я, сі’м’я, плем’я, вим’я) становлять окремий тип відмінювання – IV відміну. З іменниками середнього роду нгл.мвзводуя займенники воно, це: озеро (воно, це), котеня (воно, це). Також у похідних іменників на рід може вказувати суфікс (це здебільшого стосується назв молодих істот): заєць – зайч-ен-ят-к-о, лис – лис-ен-я. Проте чимало таких назв утворюються суплетивно: кінь – лоша, свиня – порося, собака – собача, собаченя і щеня, корова – теля та ін.
Окрім того, що значення середнього роду набувають назви малих щодо віку істот різної статі, а також назви конкретних предметів, явищ, понять, значення середнього роду набувають слова, що переходять в іменники з різних частин мови (субстантиви), але не мають родових ознак: дзвінке „ку-ку”, моє „Я”, щасливе „ура”.
В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі).
Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша та ін. Такі іменники набувають рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв’язок у реченні із залежними від них словами – означеннями, присудками – дієсловами минулого часу, умовного способу):
А дівчина-сиротина у наймах марніє… Заспіває та й згадає, що він сиротина… Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т.Г.Шевченко)
Інколи граматична форма буває настільки впливова, що в деяких випадках означення-прикметник узгоджується з іменником в жіночому роді, а дієслово-присудок виступає в чоловічому роді під впливом семантики: Чи правда, що тая гординя та в тебе закохався? (М.Вовчок)
Залежно від змісту спільного значення роду набувають деякі прізвища: наприклад на –ко, -чук:
Москаленко, Шевченко, нгл., Ковальчук.
Характерним для даних прізвищ є те, що вони відмінюються за відмінками, коли набувають значення чоловічого роду і є незмінюваними у тих випадках, коли мають значення жіночого роду:
Петр-о Коваленк-о – Петр-а Коваленк-а – Петр-у (Петр-ові) Коваленк-у (Коваленк-ові) та Маріj-a Коваленко – Маріj-i Коваленко – Маріj-у Коваленко.
Спільного значення роду набувають і вже раніше згадувані нами іменники типу директор, економіст, декан, кандидат, доцент та ін. Жіночий рід граматично виявляється в подібних іменниках досить своєрідно: прикметники узгоджуються з формою іменника, а дієслова (чи предикативні сполуки) – зі змістом цього іменника:
Наш викладач відповіла на наші запитання.
Спільного – чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду – є іменники на –о, що означають негативні якості особи: дівчисько (така, таке), хлопчисько (такий, таке), бабисько (така, таке), ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін.:
Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей – чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под., нгл..:
„Оте бісове ледащо і до церкви не сходить в неділю, а йде в шинок!” (І.Нечуй-Левицький)
Спільного роду – чоловічого і середнього та жіночого і середнього – є іменники, утворені від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою суфікса –ищ- на позначення згрубілості:
нгл.мвз, носище, морозище, парубище (такий, таке) і ручище, дівчище, бабище, коровище (така, таке). Цікаво, що іменники спільного (чоловічого і середнього) роду мають спільну парадигму відмінювання, а іменники спільного (жіночого і середнього) роду мають різні відмінкові парадигми: якщо має значення жіночого роду, то відмінюється як іменник І-ої відміни (бабище, бабищі, бабищі, бабищу, бабищею, (на) бабищі), а якщо має значення середнього роду, то відмінюється як іменник ІІ-ої відміни (бабище, бабища, бабищу, бабищу, бабищем, (на) бабищі.)
Також іменники спільного роду можуть утворюватися від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності:
-ук- (-юк-), -уч- (-юч-), -уг- (-юг-) –иськ- та ін.: вітрюга, свинюка, хлопчисько.
Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення оду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет.
Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний:
Ковельський ліспромгосп, районний нгл.мвзвод, Центральний загс, найкращий вуз, занедбаний колгосп.
Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента:
нечесний завскладом, суворий комроти, веселий нгл.мвзводу.
Рід інших невідмінюваних абревіатур визначається за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини:
міський райвно (відділ – нгл.рід), важлива НТР (революція – жін.рід). Проте тут можуть бути і винятки:
НАТО повідомило – середній рід (набуто за зовнішньою подібністю до іменників середнього роду). До речі, це запозичена абревіатура – НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organization – з нгл.. Північно-атлантична договірна організація). Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС.
При визначенні роду незмінюваних іменників треба мати на увазі, що:
— серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді;
— назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні;
— назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне;
— власні назви зберігають рід загальних назв:
Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей.
3. Скласти зразок службового листа-нагадування про несплату фірмою „Олена” коштів за виконання замовлення на постачання будівельних матеріалів
Директорові фірми „Олена”
п. О.Я. Величко
Шановна Олено Ярославівно!
Дозвольте Вам нагадати, що фірма „Олена” не сплатила кошти за виконання замовлення на постачання будівельних матеріалів.
Директор „Солодковський і Кº” Власноручний підпис
4. Перекласти українською мовою та поставити наголос:
Одинадцять- один'адцять,
четырнадцать- чотирн'адцять,
семьдесят– сімдес'ят,
восемьдесят– вісімд'есят,
пятидесяти–п`ят'идесяти,
шестидесяти– шест'идесяти,
пятидесятиградусный– п`ятидесятигр'адусний,
семидесятикилометровый– семидесятикілометр'овий,
украинский– укра'їнський,
новый- нов'ий,
старый– стар'ий,
сижу– сидж'у,
звоню- дзвон'ю,
сажанец- с'аджанець, рождение- нар'одження.