Вступ.

1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіону.

2. Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, особливості розміщення і аналіз рівня забезпечення території, що досліджується.

3. Вплив природно-ресурсного потенціалу формування галузей спеціалізації господарства.

4. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє середовище.

5. Проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Одним із головних завдань ринкової трансформації економіки України є ефективне використання природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу регіонів. Зважаючи на це, аналіз та оцінка господарства Подільського регіону надзвичайно важлива.

Подільський регіон, що включає Вінницьку, Тернопільську та Хмельницьку області, характеризується невисоким рівнем промислового розвитку, порівняно сприятливою екологічною ситуацією і значним потенціалом рекреаційних ресурсів. Недостатнє врахування цих особливостей регіону в процесі розміщення, функціонування та розвитку продуктивних сил протягом тривалого часу призвело до накопичення складних соціально-економічних проблем. Сучасний розвиток Поділля має виходити з його особливостей та нових підходів до територіальної організації життєдіяльності населення, сприяти виведенню економіки регіону із кризового стану.

Подільський район є одним з сільськогосподарських районів країни. Має високопродуктивні чорноземні ґрунти. Аграрна спеціалізація – зернові (пшениця, кукурудза) і технічні (з переважанням цукрових буряків і соняшнику) культури. Відповідно цьому харчова промисловість займає провідне місце серед галузей промисловості.

В економічному районі, зокрема, зосереджена третина цукрових заводів країни.

Значний розвиток одержали також легка, лісова промисловість та сільськогосподарське машинобудування. Із сільськогосподарських галузей добре розвинуте тваринництво, великі площі земельних ресурсів зайняті під фруктові сади. Мінеральні ресурси району незначні.

Метою дослідженняє розробка наукових засад та практичних рекомендацій щодо удосконалення територіальної організації природного комплексу Подільського регіону. Виходячи з цього, були поставлені та вирішувалися такі задачі:

— визначити сутність і фактори формування природно-ресурсного потенціалу та розкрити особливості його територіальної організації;

— удосконалити методичні основи дослідження функціонування і територіальної організації природно-ресурсного потенціалу;

— провести соціально-економічну оцінку природно-ресурсного потенціалу Подільського регіону та особливостей їх розміщення;

— розробити схему географічно-економічного районування території;

— розкрити особливості функціонування економічного комплексу Подільського регіону в залежності від розміщення природних ресурсів, визначити шляхи та розробити пропозиції його оптимізації;

— визначити напрями удосконалення територіальної організації природного комплексу Подільського регіону.

Об'єкт дослідження— природно-ресурсний потенціал, як невід'ємна складова продуктивних сил.

Предмет дослідження— територіальна організація продуктивних сил природно-ресурсного комплексу Подільського регіону.

1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіону

Подільський економічний район має зручне економіко-географічне положення, що визначається його центральністю, сусідством з відносно промислово розвиненими Центральним та Карпатським, Поліським і Причорноморським економічними районами і Республікою Молдовою. По його території проходять важливі залізничні магістралі та безрейкові шляхи сполучення. Це сприяє встановленню тісних економічних зв'язків з головними містами Правобережної частини України — Києвом, Одесою, великими центрами західних областей — Львовом, Івано-Франківськом, Чернівцями та промислового Придніпров'я — Дніпропетровськом і Запоріжжям.

За територією економічний район посідає четверте місце серед економічних районів України (10,9% від території держави), що створює можливості для його комплексного економічного й соціального розвитку. Протяжність території з півночі на південь 240 км, із заходу на схід -370 км. Розташований район у центральній частині Правобережної України, на Подільській і Придніпровській височинах у лісостеповій зоні республіки з родючими ґрунтами та достатнім зволоженням, що сприяє розвитку агропромислового комплексу. Таке положення позитивно позначається на територіальній організації виробництва. Близькість району до державного кордону України з Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною дає змогу розвивати на його території галузі виробництва, продукція яких експортується або може експортуватися у ці країни (рис. 1).

Економічний район поділений на 64 адміністративно-територіальних райони, які мають свої особливості для комплексного економічного й соціального розвитку, зумовлені як природними, так і соціально-економічними чинниками. Тут є 46 міст, 73 містечка і 1794 сільських рад.

Місце Подільського економічного району в економіці України визначається насамперед виробництвом тут товарів народного споживання, продукції сільського господарства (13,1%), харчової (12,1%), будівельних матеріалів (8,0%), легкої (8,0%), деревообробної, целюлозно-паперової (5,6%) та деяких інших галузей промисловості[13, c. 215-217].

Географічне положення Подільського соціально-економічного району і своєрідним і досить унікальним. Розташування району в межах держави можна оцінити як західно-центральне. На заході район межує з Карпатським, на півночі – з Центральним і на півдні – з Причорноморськими соціально-економічними районами. Також на півдні, в межах Вінницької області район має вихід до державного кордону з Молдовою. У геолого-тектонічному відношенні район розташований в межах Подільської плити з переважно рівнинним характером території.

В економіко-географічному положенні району традиційно виділяються як позитивні, так і негативні риси. Серед позитивних моментів в першу чергу слід виділити галузеве транспортно-географічне положення. Район лежить на перехресті міжнародних залізничних, автомобільних, трубопровідних і електричних артерій: залізниць Київ – Тернопіль – Львів – Прага, Київ – Хмельницький – Львів – Краків, Брест – Тернопіль – Бухарест; трубопровідних: нафтопроводів Уренгой – Помари – Ужгород, Оренбург – Західний кордон, газопровід “Союз”; ЛЕП Вінниця – Альбертірша (Угорщина), Хмельницька АЕС – Ряшів (Польща) та ін. Важливе значення для міжнародних і міжрайонних зв’язків має Дністер. Розташування в сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах дозволяє розвивати потужне сільське господарство з спеціалізацією рослинництво і м’ясо-молочне скотарство.

Серед негативних сторін економіко-географічного положення виділяється далеке розташування від важливих сировинних районів і розвинутих індустріальних районів країни. Також район не має прямого виходу до моря. В незначній мірі використовується прикордонне положення з Молдовою[9, c. 263-264].

2. Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, особливості розміщення і аналіз рівня забезпечення території, що досліджується

Економічний район розташований на північному заході Східноєвропейської рівнини і в зонах Лісостепу та частково мішаних лісів Полісся. Частина території економічного району розташована у межах Українського кристалічного щита, на його південно-західній окраїні, а в західній частині — у межах Волино-Подільської плити. Український щит є найбільш піднятою ділянкою фундаменту платформи, а його гірські породи зім'яті в складки та розчленовані багатьма розломами на блоки різної величини. На сході Вінницької області кристалічні породи перекриті потужною товщею осадових відкладів палеозойського й мезозойського віку. В центральній частині поверхня району вкрита осадовими породами верхнього протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою. В західній і східній частинах найдавнішими, що виходять на поверхню, й досить поширені, є силурійські породи. Вони представлені грубозернистими пісковиками, зеленими, сірими та фіолетовими сланцями, вапняками. Крейдяні породи простяглися досить широкою смугою уздовж Дністра. Девонські відклади спостерігаються також у долині Дністра та його приток. До них належать аргіліти, пісковики, алевроліти, вапняки.

Неогенові відклади поширені по всій території економічного району і є дуже різноманітними (гіпси, кварцові піски, вапняки, глини).

Четвертинні відклади потужністю до 30 м майже суцільно покривають територію району. До них належать гравій, галька, піски, супіски й суглинки, лесовидні суглинки та леей на межирічних вододільних ділянках. Леей покривають 3/4 території району. Вони стали матеріальною основою для формування родючих, переважно чорноземних ґрунтів.

Уся територія Подільського економічного району — це припіднята рівнина з різними формами рельєфу. Серед них плоскі й хвилясті височини, широкі долини та низькі каньйони, пологі схили та круті уступи, окремі пагорби, горбогірські масиви. Все це сформувалося в тісному зв'язку з геологічною будовою і в результаті дій зовнішніх чинників.

Подільська височина має нахил з півночі на південь, що виявляється в напрямках русел рік. Абсолютні висоти поверхні в західній її частині від 443м ( у Бережанському районі) до 384м над рівнем моря (Шаргородський район) і поступово знижуються в південному напрямку. Взагалі Подільська височина дуже порізана долинами численних річок і не становить суцільної рівної поверхні, а поділяється із заходу на схід на окремі частини: Тернопільське плато, Подільське й Кременецьке горбогір'я, Товтровий кряж, Верхньобузька, Горинь-Слуцька, Придністровська, Подільська височини. Остання в межах південної Тернопільщини переходить у дуже розчленовану притоками Дністра Придністровську рівнину, а в межах Хмельницької області — в Шепетівську рівнину, які відзначаються нижчими абсолютними висотами поверхні (в середньому 220-240 м)[14, c. 454-457].

Територія Подільського економічного району характеризується помірно-континентальним істматом з великим впливом циклонів в усі пори року і з найбільшою кількістю опадів у травні — липні. Середньорічні температури коливаються в межах 7,0 — 8,9°С у північній і південно-східній частинах. Влітку температура може підвищуватися до 38° С, а взимку знижуватись до мінус 34°С. Середня температура січня від мінус 4°С до мінус 6° С, липня — від 18,6°С до 20,5°С. Період з температурою понад 10°С триває 155 — 165 днів, вегетаційний — майже 200 днів. Середньорічна кількість опадів змінюється від 700 мм до 500 мм у напрямі з північного заходу на південний схід району.

Взагалі клімат Подільського економічного району сприятливий для сільськогосподарського виробництва. Тривале, тепле, достатньо вологе літо, рання весна, суха осінь, зима з помірними морозами й сніговим покривом позитивно впливають на ріст зернових, технічних і овочевих культур, винограду. Особливо сприятливими є кліматичні умови для вирощування цукрових буряків.

Подільський економічний район багатий на різноманітні нерудні другорядні корисні копалини, залежно від геологічної будови її території. Нещодавно у північній частині Хмельницької області відкрито значні родовища мідних, а в південній частині Вінниччини — залізних руд (800 млн т), проте найбільшою є група нерудних корисних копалин (розвідано та обстежено понад 1400 родовищ). Серед них найширше представлені кристалічні породи гранітогнейсової групи.

Граніти приурочені до Українського кристалічного масиву на північ від лінії Жмеринка — Бершадь у Вінницькій області. На південь і південний захід від неї дуже поширені вапняки та пісковики. У Придністров'ї граніти перекриті породами більш пізніх епох. Лише у Вінницькій області зареєстровано 37 родовищ кристалічних порід, 200 родовищ взято на облік. Найбільші родовища гранітів в області розташовані біля Стрижавки й Сабарова Вінницького; Гнівані та Витави Тиврівського; Жежелева й Бродецького Козятинського; Браїлова, Демидівки, Могилівки Жмеринського; Гущинець, Павлівки, Черипашинець Калинівського; Ладижина й Семенок Тростянецького; Губника та Мар'янівки Гайсинського; Лозної Хмільницького районів.

Переважно сірі й червоні граніти зосереджені в Тетерівському, Полонському, Старокостянтинівському та Славутському районах Хмельницької області, де відкриті їх розробки біля міст Полонного, Ше-петівки, сіл Нова Синявка, Кудинка.

З гранітів Гніванського, Сабарівського і Стрижавського родовищ виготовляють бордюри, східці, карнизи, а з багатьох інших їх родовищ — бут, бруківку, щебінь. Верхній вивітрений шар, так звану жорству, широко застосувють у будівництві шляхів.

Вінницькі граніти різні за кольором — від сірих сабарівських, темно-сірих, майже чорних, гаванських до рожевих і рожево-сірих ладижинських та губницьких, що є цінним у виробництві облицювальних матеріалів для оздоблення споруд.

Важливою сировиною для виготовлення абразивів є граніти, які містять гранати. Чисті, червоно-вишневого кольору гранати можна використовувати як дорогоцінний камінь. Гранати є в Козятинському та Хмільницькому районах (с. Лозна), деякі родовища гранітів містять до 20% гранатів. Ці родовища можуть бути основою для створення абразивної промисловості. У 1997 р. на Вінниччині, поблизу села Іванів Калинівського району, відкрито єдине в державі родовище напівдорогоцінного каменю, що є основою для виготовлення шліфувальних інструментів, газо- та наф-тобурильного обладнання тощо. Виробництво вкрай потрібної для промисловості продукції розпочалося восени 1998 р.

У Погребищенському районі виявлено опал, який можна викорис-товувати як камінь для виготовлення різних прикрас[15, c. 511-514].

Продуктом руйнування гранітогнейсів є каолін — біла фарфорова глина, поширена на півночі Вінницької та Хмельницької областей. Найвідоміші каоліни залягають біля села Глуховець Козятинського і біля містечка Турбова Липовецького районів. Глуховецьке родовище найкраще в країні. Його каоліни використовують у виробництві фарфоро-фаянсу, паперу, гуми, парфюмерії, ультрамарину. Відомі також родовища Судимонтське й Купинецьке Шепетівського та Майдан-Вільське й Буртинське Полонського районів, з каолінів яких виготовляють вогнетривку цеглу та шамотний порошок.

Побічним продуктом переробки каолінових порід є кварцит — матеріал, який у вигляді щебеню широко використовують у шляховому будівництві.

За даними геологічної розвідки, поклади подільських фосфоритів простягаються досить широкою смугою з північного заходу на південний схід уздовж середньої течії Дністра та його лівих приток. Найвідоміші з них Лядовське, Жванське в Муровано-Куриловецькому, Бахтинське в Барському, Нагорнянське в Могилів-Подільському районах, які містять 36,5% фосфорної кислоти і мають промислове значення. Скупчення фосфоритів трапляються в Дунаєвецькому, Новоушицькому, Віньковецькому та Ярмолинецькому районах Хмельницької області, але промислового значення вони поки що не мають. Не виключено, що вивчення родовищ цього району матиме практичне значення для виробництва фосфатного борошна, необхідного для сільського господарства.

У Барському районі, поблизу села Бахтина, розвідано значні поклади флюориту, або плавикового шпату, які можуть стати справжньою базою для хімічної промисловості цього району, оскільки з нього виробляють плавикову кислоту й фтористі солі. З нього також виготовляють художні вироби, глазур, емаль. Чистий флюорит застосовують в оптиці.

Пісковики поширені в Теребовлянському, Чортківському та Бучацькому районах Тернопільської області, побіля Дністра, у Хмельницькій та Вінницькій областях. Пісковики Вінницького Придністров'я належать до найкращих в Україні. їх використовують для виготовлення точил, жорен, брусків, тротуарних плит, шляхової бруківки, бордюрних і бортових робіт. З великих монолітів пісковику роблять жорна масою по кілька тонн, які використовують у паперово-целюлозній промисловості для подрібнення деревини.

Найважливіші родовища пісковиків є поблизу сіл Озаринець, Бандишівки, Івонівки, Яруги (Могилів-Подільський район), на околиці сіл Вінож, Попелюхи (Барський район), у Миронівці, Буші, Порогах (Ямпільський район)[20, c. 237-239].

Подільський економічний район є одним з найбагатших в Україні на родовища вапняків, які залягають потужними шарами (від 5 до 60 м). Всього в районі зареєстровано 62 родовища вапняку і понад 300 родовищ взято на облік. Вапняки трапляються в Збаразькому, Підволочиському, Підгаєцькому, Бережанському, Бучацькому та Зборівському районах (Тернопільська область). На Хмельниччині вони поширені повсюдно, але найбільше в долинах річок Дністра, Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Студениці, а також уздовж Товтринської гряди біля містечок Залужжя та Смотрич, сіл Іванківці, Нігин, Вербка, Привороття, Гуменці.

У Вінницькій області вапняки поширені переважно в Придністров'ї біля сіл Межирева (Жмеринський район), Антонівки, Обухова, Мартинів-ки (Барський район), Гарячківки, Городківки (Крижопільський район), Серебрії, Мервинець, Грабарівки (Могилів-Подільський район), поблизу Джурина, Мурафи (Шаргородський район), Рудниці й Кукули (Піщанський район).

Подільські вапняки відзначаються чистотою, містять дуже мало домішок, тому придатні для виготовлення вапна. Оолітові вапняки є високоякісними за концентрацією карбонату, тому йдуть для потреб цукрової промисловості, можуть бути використані як флюси в металургії, як будівельний матеріал, а також для розкислення кислих ґрунтів. Вапняки використовують і для виготовлення облицювальних плиток, стінних блоків.

Родовища крейди розміщені в околицях Кременця, Білогірському та Ізяславському районах Хмельниччини. Вони залягають близько до поверхні, мають значну товщину, що дає змогу видобувати крейду відкритим способом. Крейду застосовують у комбікормовій промисловості, для вапнування грунтів, виготовлення шкільних олівців.

Добрим будівельним матеріалом є крем'яниста крейда — опока, що залягає потужними шарами по схилах приток Дністра, які тягнуться смугою через Могилів-Подільський район до Ямполя. Опоку використовують для очищення нафти.

Родовища гіпсу розміщені в Борщівському і Заліщицькому районах між річками Серетом і Дністром, а також на заході Кам'янець-Подільського району та в Могилів-Подільському районі. Товщина пластів досягає 20-25м. Гіпс використовують для гіпсування ґрунтів, у медицині, паперовій, хімічній, целюлозній галузях промисловості тощо.

Піски різного геологічного походження поширені в усьому економічному районі і мають найбільше будівельне значення. їх використовують у виробництві силікатної цегли, шляховому будівництві як баластний матеріал, наповнювач бетону. Найпотужніші поклади піску мають: Тернопільське, Бережанське родовища Тернопільської області, Крупець-ке, Цвітохське, Славутське (Славутський район), Коль-Михайлівське поблизу м. Вінниці, а також у районі Вапнярки, Крижополя, Ладижина (Тростянецький район), Озаринець, Вендичан (Могилів-Подільський район).

Поклади мергелю є у Зборівському, Бережанському, Підгаєцькому районах (Тернопільська область), у басейнах річок Ушиці та Калюса (Хмельницька область), Могилів-Подільському та Жмеринському районах. Потужність пластів 18-30 м, залягають вони на глибинах 10-20м, що дає змогу розробляти їх кар'єрним способом. Мергель-високоякісна сировина для виробництва цементу[7, c. 124-1247].

Дуже поширені цегельно-черепичні й гончарні глини — понад 350 родовищ, які взято на облік. Більшість їх невеликі й середні. До великих родовищ належать Тернопільське, Оришківське, Чортківське, Теребовлянське (Тернопільська область). У північній і центральній частинах Тернопільської та Хмельницької областей є поклади гончарних і вогнетривких глин, які використовують для виробництва кахлю та гончарного посуду.

Цінна глина для виробництва облицювальної плитки залягає у великій кількості поблизу Вендичан (Могилів-Подільський район). Значними родовищами глин на Вінничині є: Рівське, Жмеринське, Северинівське (Жмеринський район), Журавлівське (Тульчинський), Рудницьке, Піщан-ське, Дмитрашківське (Піщанський), Хмільницьке, Вінницьке, Гайсинське, Погребищенське, Тростянецьке, Іллінецьке (Немирівський район).

З паливних корисних копалин переважають торф і буре вугілля. Поклади бурого вугілля відкриті в Кременецькому, Шумському, Збаразькому районах Тернопільщини, проте вони невеликі, тому не розробляються. У східній частині Вінницької області родовища бурого вугілля вклинюється відгалуженням Цибулівської групи буровугільних родовищ Черкаської області, але практичне значення їх невелике. У Погребищенському районі буре вугілля залягає шарами значної потужності і на незначній глибині. Виявлено родовища бурого вугілля і на території Жмеринського району.

З 50 родовищ торфу більшість у північній і північно-західній частинах Тернопільської області. Найбільші з них Шумське та Денисово-Купчинецьке, де торф видобувають переважно для удобрення полів. Значні поклади торфу на Хмельниччині зосереджені в заболочених долинах річок Горині, Случа, Хомори, Південного Бугу та їх приток. Його видобувають майже в усіх басейнах цих річок. Понад 110 родовищ торфу на Вінниччині містяться у заплавах річок, більшість їх у північно-західній частині області. Найбільші з них Микулинецьке, Кусиківське між селами Микулинці й Селище, вздовж долин річок Фоси, Постолава (Глинське), Згару (Морозівське), Шпиківки (Шпиківське), Сельниці (Сельницьке). Торф є також у долинах річок Десни, Жерді, Кобильної (притоки Десни). Загальні поклади торфу Вінницької області становлять понад 230 млн м3 і є більшими від запасів дров по області.

Цінні й унікальні мінеральні води виявлено біля Гусятина, Микулинець (Тернопільщина), в околицях містечка Сатанів, міст Кам'ян-ця-Подільського та Полонного, Хмільника. Мінеральні води економічного району використовуються для лікування захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату.

Джерелом водних ресурсів у районі є густа мережа річок, які належать до басейнів Дніпра, Південного Бугу і Дністра. Найбільші серед них Серет,3бруч, Стрипа, Смотрич, Ушиця, Соб, Удич, Гуйва, Рось. Річки частково використовуються для виробництва електроенергії та зрошення. В межах економічного району понад 5500 ставків, воду яких використовують для зрошення.

Типи ґрунтів району сформовані на лесах і лесоподібних суглинках, пісках, супісках, вапняках, глинах, алювіальних відкладах. Так, на лесах і лесовидних суглинках утворилися чорноземні і сірі лісові ґрунти, на твердих карбонатних породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах річок — лучні, лучно-болотні й торфово-болотні.

Чорноземи опідзолені займають найбільші площі в центральній та східній частинах Тернопільщини, центральній і південній частинах Хмельниччини, південно-західній і північно-східній частинах Вінниччини. Опідзолені чорноземні ґрунти займають 65% площі економічного району.

Природні сільськогосподарські ресурси нині є основою формування виробничих комплексів, їх структури, типу розселення і рівня освоєння території. Рівень освоєння земельних ресурсів у районі дуже високий (80,6%), найбільша частка таких земель у південній і південно-східній частинах району (91 — 93%), а найнижча — на півночі та крайньому заході (74-78%)[2, c. 364-365].

3. Вплив природно-ресурсного потенціалу формування галузей спеціалізації господарства

Подільський економічний район складається з трьох економічних підрайонів, межі яких збігаються з межами адміністративних областей: Вінницької, Хмельницької і Тернопільської. У територіальному поділі праці республіки район виділяється високорозвиненою харчовою, легкою і машинобудівною промисловістю га виробництвом будівельних матеріалів. Переважає харчова промисловість, яка дає понад 60% валової продукції району. Район займає також провідне місце в державі за виробництвом цукрових буряків, зерна та продукції тваринництва. Тут переважає тенденція до групового розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, тобто до створення промислових вузлів, а також до вдосконалення старих підприємств. У найбільших містах району (Вінниця, Хмельницький, Тернопіль) з промислових вузлів стали формуватися територіально-промислові комплекси, які зарекомендували себе як найефективніша форма розміщення продуктивних сил.

Хмельницька область — це єдиний регіон в Україні і в колишньому Радянському Союзі, де розвідані родовища сапонітових глин — унікальних природних утворень, що становлять цілу провінцію бентонітової сировини з особливими властивостями.

Запаси Хмельницької групи родовищ сапонітов складають понад 100 млн. т, потужність продуктивного шару 10-40 м, потужність порід, що розкриваються, 5-20 м. Найбільш вивченими є Варваровськоє і Ташковськоє родовища сапонітових глин, що мають запаси понад 60 млн. т.

На півдні області на території Віньковецького району розвідані Адамовське і Карачаївка комплексні родовища глауконітових пісків із запасами близько 30 млн. т. Встановлено високу агротехнічну ефективність використання глауконіту як дешевого добрива в сільському господарстві.

На Хмельниччині є поклади фосфоритів — сировини для виробництва мінеральних добрив. На сьогодні не відпрацьовані Джурджієвське, Майданське, Гайдамацьке родовища і деякі інші прояви конкреційних фосфорітов, де запаси фосфоритного ангідриду за останніми розрахунками складають більше 190 тис. т.

Певні перспективи пов'язані з розвіданим новим для регіону типом руд — зернистими фосфорітамі, прогнозовані ресурси яких складають близько 120 млн. т.

Область має могутні запаси лікувальних і столових вод. Вже розвідані і досліджені родовища мінеральних вод: Збручанське, Зайчиковське, Маковське типу "Нафтуся", Теофіпольське типу "Миргородська", Полонське — радонові води, 10 родовищ столових вод. Всі вони паспортизіровани.

Область багата мінеральними ресурсами. Сьогодні заздалегідь і детально розвідано 260 родовищ корисних копалини, з яких експлуатується близько 100, більшість з них місцевого значення (цегляні глини, піски, вапняки для виробництва винищити, вапняки і граніти для виробництва щебеню і буту).

Корисні копалини державного значення представлені вапняками і глинами для виробництва цементу, каолінамі для фарфоро-фаянсової галузі і виробництва огнеупоров, гіпсом і кременем. Розвіданий і новий вигляд корисних копалини: графіт, сапоніт, глауконіт, фосфорити, облицювальні граніти[4, c. 152-154].

Одним з найбільш перспективних напрямів розвитку мінеральний — сировинної бази області є освоєння родовищ графіту, виявлені на північному сході області. Буртинське родовище графіту знаходиться в Полонському і Шепетовськом районах. Руди цього родовища легко обогащаєми. Вихід графітового концентрату з них складає 95%, зольність концентрату низька (від 2.5% до 11%). З руд можна одержувати графіт всіх сортів і марок.

Запаси і прогнозовані ресурси графітових руд в цілому по родовищу складають 350 млн. т.

На території області розвідано 21 родовище граніту із запасами 230-250 млн. куб. м, що повністю забезпечує потреби області в будівельній сировині на 100-120 років. В результаті проведених геологорозвідувальних робіт на півночі і в центральній частині області встановлені ряд перспективних родовищ червоного і темно — сірого граніту, діоріта і лабрадориту тих, що мають високі декоративні якості.

Вінниця (390 тис. осіб) має розвинену харчову, легку та хімічну промисловість. Головні підприємства: заводи тракторних агрегатів, інструментальний, приладобудівний, підшипниковий, суперфосфатний, електротехнічний та каменедробильний, масложировий комбінат, взуттєва, меблева і трикотажна фабрики, деревообробний комбінат.

У Хмельницькому (261 тис. осіб) є верстатобудівний, металообробний, механічний заводи, здійснюється виробництво аграрно-промислової техніки, електронних виробів, взуття, меблів, трикотажних виробів.

Тернопіль (235 тис. осіб) має розвинену промисловість (заводи електроапаратури «Ватра», комбайновий, текстильний комбінат «Текстерно», ремонтно-монтажний комбінат, фарфоровий завод). Працюють підприємства харчової, швейної промисловості, будівельних матеріалів. Вінниця, Хмельницький, Тернопіль є значними навчальними, культурними і науковими центрами.

У Подільському економічному районі сформувалося 7 промислових вузлів: Жмеринка, Козятин і Могилів-Подільський — у Вінницькій; Кам'янець-Подільський і Шепетівка — у Хмельницькій; Кременецький і Чортківський — у Тернопільській областях. Жмеринка — важливий залізничний вузол з розвиненою металообробною, харчовою та легкою промисловістю; Козятин — транспортний вузол, тут розвинені харчова, будівельна та легка промисловість; Могилів-Подільський — машинобудування, приладобудування, устаткування для газової промисловості, фабрика швейна та нетканих матеріалів.

У Хмельницькій області промислові вузли розміщені в південній і північній її частинах: Шепетівка — металообробна, деревообробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, харчова та легка промисловість; Кам'янець-Подільський — машино- й приладобудування, верстатобудування, харчова і швейна промисловість.

У Тернопільській області два промислових вузли мають міжрайонне значення: Чортківський — харчова промисловість, ремонт машин, деревообробка; Кременець — харчова промисловість, деревообробна, порошкова металургія, виготовлення текстильних виробів.

Промисловими центрами Вінницької області є: Погребище, Калинівка, Бар, Гайсин, Тульчин, Ладижин, Бершадь, Немирів; Хмельницької — Нетішин, Славута, Полонне, Ізяслав, Старокостянтинів, Волочиськ, Городок, Дунаївці; Тернопільської — Збараж, Почаїв, Бережани, Козова, Теребовля, Бучач, Борщів, Заліщики[1, c. 89-90].

Промисловими пунктами є більшість районних адміністративних центрів, а також містечок економічного району. У деяких з них розміщені філії промислових підприємств більших міст економічного району. Але у них розвинена переважно промисловість харчова і будівельних матеріалів.

Подільський економічний район розміщений у межах лісостепової зони. Територіальна спеціалізація сільського господарства Тернопільської, Хмельницької, західної та північно-східної частини Вінницької областей — зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне скотарство і свинарство. Повсюдно вирощують картоплю, овочі. Буряківництво, вирощування зерна, олійних культур, м'ясо-молочне скотарство характерні для центральної і південно-східної частини Вінницької області. У Подільському Придністров'ї крім буряківництва, зернового господарства, м'ясо-молочного скотарства та свинарства займаються садівництвом і овочівництвом. Довкола більших міст розвинене овоче-молочне господарство приміського типу і свинарство.

Основною галуззю виробництва краю було і залишається сільське господарство. Надзвичайно сприятливі природні умови, багатовікові навички населення визначили активний розвиток цієї галузі на межі XXI століття. Частка сільськогосподарської продукції району в країні більше, ніж у 1,3 рази пепевищує його частку в земельних угіддях України. Середньодушове виробництво цієї продукції також у півтора рази вище, ніж у середньому по країні. У складі сільського господарства практично рівнозначно розвиваються рослинництво і тваринництво. Основне місце у структурі сільськогосподарських культур району займають: зернові (озима пшениця, ячмінь, кукурудза), цукровий буряк, соняшник, овочеві, плоди, виноград, тютюн. У тваринництві провідну роль відіграють м'ясо-молочне скотарство, вівчарство, свинарство. Розвинуті птахівництво, кролівництво, бджільництво і рибальство.

У транспортній системі взаємодіють два основних види транспорту: залізничний та автомобільний. Мережа доріг тут достатньо розгалужена. Основні транспортні вузли: Вінниця, Хмельницький, Тернопіль, Жмеринка та ін. По території району проходять транснаціональні магістралі Москва-Вінниця-Тернопіль-Львів-Братіслава (Відень, Будапешт); Москва-Київ-Вінниця-Кишинів-Бухарест (Софія, Афіни) та ін. Тут пролягають найбільші газо- і нафтопроводи: "Союз" і Уренгой-Помари-Ужгород[6, c. 379-380].

Поділля — один із наймальовничіших куточків лісостепової України. Район має прекрасні можливості для розвитку рекреації і міжнародного туризму. Тут поєднуються сприятливий клімат, мальовничі, інколи унікальні за красою, природні ландшафти, швидкі ріки і численні озера. Широко розповсюджені джерела лікувальних мінеральних вод, лікувальні грязі і т.д. У районі понад 400 пам'яток природи, безліч історичних пам'ятників. Унікальні ландшафти заповідника Медобори, долин Дністра та Південного Бута. Неповторне своїми історичними пам'ятниками, які є спадщиною багатьох культур, одне із найстаріших міст Поділля — Кам'янець-Подільський. Він розташований у мальовничій долині ріки Смотрич (притоки Дністра). На Поділлі діють широко відомі у країнах СНД здравниці — Хмельник, Немирів. Усього нараховується понад 30 санаторіїв, безліч туристичних баз. Поряд із сільським господарством, рекреація може стати важливим фактором зростання району[8, c. 35].

Для Поділля характерні помітні територіальні відмінності в економіці, соціальний сфері і т.д. Провідну роль відіграє Вінницька область (табл. 1.). Обсяг її валового суспільного продукту вищий, ніж у Тернопільській та Хмельницькій областях і близький до середнього по країні. Місто Вінниця — найбільший економічний та науковий центр краю.

У районі, крім обласних центрів, є міста, які можна розглядати як перспективні центри росту. Це Могилів-Подільський, Жмеринка, Шепетівка, Кам'янець-Подільський, Полонне. Фактори їх подальшого промислового розвитку, розміщення тут невеликих підприємств машинобудування, легкої, харчової промисловості — це зручне економіко-географічне положення, достатнє забезпечення трудовими, сільськогосподарськими, водними ресурсами. Не перешкоджає економічному розвитку цих міст і відносно сприятлива екологічна ситуація.

Однак і цей гарний, багатий край має гострі екологічні проблеми: зниження родючості грунтів; високе промислове забруднення в окремих промислових центрах, особливо поблизу Хмельницької АЕС; замулювання і пересихання малих річок, інтенсивні ерозійні процеси та ін.

До найважливіших завдань подальшого розвитку продуктивних сил району потрібно віднести:

— забезпечення його соціально-економічної і екологічної збалансованості;

— структурну перебудову господарства із створенням "кінцевих ланок" точного машинобудування, розвитку сучасного сільськогосподарського машинобудування, зокрема засобів малої механізації, імпортозамінних виробництв тощо[5, c. 218-219].

4. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє середовище

Подільський економічний район належить до економічних районів України з найвищим рівнем розораності території. Нерівність території і висока частка просапних культур у посівних площах зумовлюють активні процеси деградації ґрунтів і розвиток ерозійних процесів. До того ж майже половина всіх сільськогосподарських угідь району мають підвищену кислотність.

Серед комплексу проблем розвитку суспільства найбільш загрозливими вважаються руйнування і забруднення навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. В умовах зростаючого антропогенного впливу вирішення завдань попередження деградації природного середовища і раціонального природокористування набуло винятково важливого значення як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Складна екологічна ситуація в Подільському регіоні породжена високим ступенем освоєності і урбанізації території, наявністю великих підприємств енергетичної, хімічної, нафтохімічної, нафтогазовидобувної і деревообробної галузей, розвитком агропромислового і лісогосподарського комплексів. При обґрунтуванні обсягів і технологій використання природних ресурсів, плануванні розвитку територій не враховуються ландшафтна структура і пріоритетні функції ландшафтотворних компонентів, а також їх відновлювальна здатність і стійкість до антропогенних навантажень. Ці чинники спричинюють вичерпання природних ресурсів і забруднення довкілля, негативно впливають на якість середовища життєдіяльності людей.

У зв’язку з цим, сучасне природокористування потребує удосконалення структури і територіальної оптимізації, що можна здійснити лише на основі всебічного вивчення глибини і напрямів антропогенних змін у ландшафтах, причин, що їх зумовлюють та обґрунтування геоекологічних засад раціонального природокористування і управління природними ресурсами.

Відтак, важливими для району є розширене використання ґрунтозахисних технологій, насадження лісів, особливо на землях з поширенням ярів і балок, гіпсування та вапнування закислених ґрунтів.

Потрібно значно зменшити скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти. Таких вод економічний район скидає 92 млн м3, з них 75 млн м3 або понад 81%, — Вінницька область, у тому числі без очищення — 18 млн м3. Багато річок в районі непридатні для користування. Вкрай необхідні будівництво очисних споруд та поліпшення діючих. Треба збільшити об'єми оборотної води до рівня використання води на виробничі потреби, особливо у Вінницькій області, де вони становлять лише 16 %. Потребує докорінного поліпшення організація зберігання гною, мінеральних добрив та пестицидів[11, c. 415-417].

У Подільському економічному районі налічується 316 організованих джерел викидів речовин. Щороку в повітря тут викидається 275,7 тис. т шкідливих речовин, або 162 кг з розрахунку на одного жителя. Найбільшими забруднювачами повітря є транспортні засоби і промислові об'єкти. Запобіжними екологічними заходами тут можуть бути використання екологічно чистих промислових і сільськогосподарських технологій, розширення вздовж шляхів зелених насаджень з газостійких деревних порід. Варто подбати про екологічну чистоту заповідників, державних заказників, дендропарків, пам'яток природи державного та місцевого значення, які займають 4,4% території економічного району.

Необхідна розгорнута програма комплексного економічного розвитку району. Підвищити землезабезпечення сільських жителів можна за рахунок рекультивації еродованих земель та зменшення площ під військовими полігонами. Для задоволення потреб жителів місту сільськогосподарській продукції доцільно спеціалізувати сільськогосподарську зону, сформувати приміський АПК.

Потребує вдосконалення слаборозвинена, незбалансована з основними сферами інфрастуктура АПК. Потрібно створювати нові підприємства для раціональної переробки м'ясної і молочної продукції, сховища для картоплі й плодоовочевої продукції у ряді великих сіл і містечок.

Переробні галузі мають бути зорієнтовані на застосування найновіших високих технологій з повним циклом переробки сільськогосподарської сировини.

Слід виготовляти в економічному районі машини для максимального використання на різних виробничих операціях, які не залежали б від сезонного характеру виробництва, малопотужні технічні засоби для фермерських господарств; створити служби технологічного обслуговування, лізингові компанії приватних господарств. Обов'язково має бути збалансованим економічний, соціальний та екологічний розвиток території економічного району.

Залишаються актуальними конверсія оборонних підприємств, розвиток галузей, які працюватимуть на місцевій сировині. Оптимальний напрямок — це розвиток електронної техніки, точного машинобудування, фармацевтичної промисловості. Проте при цьому потрібні надійні постачальники сировини, матеріалів, комплектних деталей і ринків збуту.

У районі є всі умови для успішного функціонування малих підприємств із заготівлі та переробки вторсировини, з використання місцевих сировинних ресурсів.

Механізми залучення та використання незайнятого населення можна оптимізувати, застосовуючи економічні й організаційні стимули участі його в сезонних роботах, впроваджуючи госпдоговірні принципи взаємостосунків між керівниками сільськогосподарських підприємств та сезонними працівниками.

Доцільно створити в економічному районі інформаційний банк кі-лькісної та якісної характеристик трудових ресурсів. Ця інформація має бути всеохоплюючою і доступною.

За певних умов район може експортувати робочу силу, однак при цьому треба створити умови для збереження трудового потенціалу з урахуванням того, що експорт робочої сили в сучасних умовах ефективніший за експорт товарів, оскільки певною мірою розв'язує проблему зайнятості.

На порядку денному і такі питання, як розвиток лісового господарства, селекційні роботи в рослинництві і тваринництві, переробка значної частини продукції сільського господарства до кінцевого продукту, а також вжиття заходів щодо підвищення екологічної безпеки в зонах, прилеглих до Хмельницької АЕС, Кам'янець-Подільського цементного комбінату, Вінницького ВО «Хімпром»[17, c. 267-269].

5. Проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Вирішення проблеми ресурсозбереження в Україні сьогодні є одним з пріоритетних напрямків державної політики. Ця проблема тісно зв’язана з проблемами енергетики, екології, технічного переозброєння та структурної перебудови всієї економіки.

Подільський соціально-економічний район розташований в центральній частині Правобережної України в лісостеповій зоні.

Рельєф території переважно височинний – вся територія Подільського району розташована в межах Подільської височини з пересічними висотами 250-280 м. (максимальна відмітка – на сході Тернопільської області – 417м). Серед несприятливих фізико-географічних процесів виділяється розвинута яружно-балкова система та процес карстування у Тернопільській області.

Клімат району помірно-континентальний. Достатня кількість опадів (640 мм на північному заході і 530 мм – на південному сході), м’яка і порівняно недовготривала зима, тепле і вологе літо стали суттєвим фактором у вирощуванні сільськогосподарських культур (технічних і зернових). З несприятливих кліматичних умов, що впливають на сільське господарство, в першу чергу слід віднести хуртовини, ожеледиці, тумани, грози з градом.

Район відноситься до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. Ресурсозбереження як процес відображає найбільш суттєві і стійкі взаємозв’язки та взаємозалежності, які безпосередньо торкаються основних сторін виробничо-господарської діяльності на всіх рівнях.

На Поділлі поширені родючі чорноземи опідзолені та сірі лісові ґрунти, що за шкалою якості ґрунтів відносяться до добре та середньо родючих.

Район добре забезпечений водними ресурсами. Річки відносяться до басейнів Дністра, Південного Бугу та Прип’яті. В середньому на 1 мешканця району припадає 1,1 тис. м3 води. В межах району є два водосховища – Дністровське на Дністрі і Ладижинське – на Південному Бузі. Великих природних озер на території району немає.

У порівнянні з іншими районами України, Подільський соціально-економічний район на 30% забезпечений власними лісовими ресурсами. Перевагу мають дуб пухнастий, дуб звичайний, а також граб і бук.

Необхідність переходу до якісно нового рівня ресурсоспоживання є об’єктивною і незаперечною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва. Вихід на раціональне використання ресурсів сільськогосподарського виробництва можливий лише за умови здійснення ефективних заходів з ресурсозбереження шляхом використання як ринкових важелів, так і державного регулювання економіки.

У порівнянні з іншими районами, Подільський є бідним на мінеральні ресурси, що знайшло свій відбиток у галузевій структурі промислового комплексу району. З паливних ресурсів поширені торф і буре вугілля в Тернопільській області, що мають місцеве значення. Рудні мінеральні ресурси практично відсутні. Досить багатий район на нерудні корисні копалини, що і зумовило значний розвиток індустрії будівельних матеріалів. Так, господарське значення мають родовища каолінів і будівельного каменю (Глуховецьке, Турбівське, Великогадономецьке – Вінницька обл.); до 350 родовищ пісковиків гіпсів, мергелю, крейди ( найбільші – Почаївське, Великобірківське, Теребовлянське, Бучацьке, Заліщицьке, Кремененцьке в Тернопільській області; Кам’янець-Подільське, Ново-Ушицьке в Хмельницькій області). Є також поклади цегельно-черепичної сировини, гончарних глин. Наявність Українського кристалічного щита обумовлює видобуток такої будівельної сировини як граніти (Гніванськ, Стрижавське, Жежелівське у Вінницькій області, Шепетівське в Хмельницькій області), мармуру (Кам’янець-Подільське)[19, c. 107-109].

Велике значення в районі мають джерела мінеральних вод, що мають лікувальне та рекреаційне значення (Хмільник, Житник, Липовець у Вінницькій області; Гусятинське, Настасівське, Конопківське у Тернопільській області; Полонське, Шепетівське у Хмельницькій області).

Отже, природні умови та ресурси району є сприятливими для розвитку сільського господарства, будівельної індустрії та рекреації. Водночас, така звуженість мінерчльно-сировинної бази гальмує розвиток промислового комплексу району.

Проблема ресурсозбереження потребує першочергового вирішення особливо в ресурсомістких галузях, до яких відноситься і транспорт, що споживає 13,4% загального потоку первинних енергоресурсів.

Ресурсозбереження є складовою підвищення ефективності виробництва, вирішення якої забезпечується відповідним економічним механізмом. Елементами даного механізму є: запровадження внутрішньогосподарських ринкових відносин, економічного стимулювання виробництва та праці, обґрунтування фінансового забезпечення інвестиційних процесів, регулювання міжгалузевих відносин, забезпечення інноваційного розвитку виробництва. Досягнення мети ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності виробництва здійснюється через використання відповідних методів: організаційних, економічних, техніко-технологічних, адміністративних. Критерієм ресурсозбереження є максимальний рівень окупності ресурсів (матеріальних, земельних, трудових) продукцією сільського господарства.

Для подальшого ефективного розвитку фермерства, забезпечення раціонального використання ресурсів виробництва необхідними є: поступова орієнтація на кооперування господарств, що має стати складовою державної політики, визначення найбільш доцільних організаційних форм кооперування селян-одноосібників; система заохочень для об’єднання не тільки фермерів, а й колективних і державних сільськогосподарських, переробних і агросервісних підприємств з фермерами; обов’язковість безоплатних науково-технічних консультацій кооперативам фермерів та їх інформаційного забезпечення з боку відповідних державних органів; формування на кооперативній основі міжфермерської переробної й обслуговуючої інфраструктури[10, c. 317-318].

Організаційно-економічний механізм ресурсозбереження, використання якого забезпечує:

— вибір раціональних форм і розмірів господарств, оптимальну структуру посівних площ і раціональне поєднання галузей рослинництва та тваринництва, нормативне забезпечення сільськогосподарського виробництва технічними й агрохімічними засобами, за якого досягається баланс між складовими елементами, своєчасне та якісне виконання технологічних процесів, беззбиткове виробництво, максимальний вихід продукції і збереження родючості ґрунтів;

— застосування ресурсозберігаючих технологій в галузях рослинництва та тваринництва, що забезпечують абсолютне і відносне скорочення матеріально-технічних, енергетичних засобів, максимальну окупність їх продукцією;

— запровадження ефективних госпрозрахункових відносин на основі визначення потенційно можливих рівнів продуктивності землі і тварин та обсягів виробництва продукції за науково обґрунтованих затрат ресурсів, здійснення дійового контролю за витрачанням ресурсів і окупності їх продукції, використання системи матеріального стимулювання за результатами ресурсозбереження;

— здійснення державної підтримки розвитку низькоефективних галузей сільського господарства, впровадження досягнень науки і передового досвіду та регулювання цін на матеріально-технічні ресурси і продукцію аграрного виробництва[12, c. 349].

Висновки

Район розташований па Придніпровській та Подільській височинах. Кліматичні умови цієї території сприятливі для ведення господарства. Середні температури найхолоднішою місяця близько -5°С, найтепліша — 20°С. Опадів буває 500 — 600 мм. У районі густа річкова сітка і багаті земельні ресурси (чорноземи і сірі лісові ґрунти).

Оскільки в геологічному відношенні територія досліджена недостатньо, корисні копалини економічного району в основному обмежуються сировиною для промисловості будівельних матеріалів, особливо в районі Українського кристалічного щита. Тут є значні поклади будівельного і оздоблювального каменю. Вздовж річок Случі та Південного Бугу трапляються родовища гранітів і гнейсів. У Шепетівському районі — поклади цінного червоного граніту. На півдні Хмельницької області в Кам'янець-Подільську районі на поверхню виходить мармур.

Хмельницька область багата на вапняки, центральна і північна частина Тернопільської області багаті на крейду. Покади пісковиків виявлено у Вінницькій та Тернопільській областях.

Великі запаси гіпсу розвідані вздовж Дністра в Хмельницькій та Тернопільській областях. В усіх трьох областях району є мергель — сировина для виробництва цементу, каоліну. Родовища трепелу і опоки залягають у Хмельницькій та Вінницькій областях. Багато родовищ цегельно-черепних і гончарних глин та пісків.

У районі, особливо у Хмельницькій та Вінницькій областях, виявлено різноманітні за складом мінеральні лікувальні воді.

До енергетичних ресурсів належать запаси бурого вугілля в усіх областях. У Придністров'ї трапляються родовища горючих сланців.

Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, що значно вище за середні показники по Україні (63,1%) і свідчить про високий рівень освоєння Подільського економічного району. Проте за останнє десятиріччя частка сільськогосподарських угідь поступово зменшувалася внаслідок зростання площ під лісами.

У структурі сільськогосподарських угідь району орних земель 84,4% — це найвищий показник серед економічних районів України. Пасовищ і сіножатей найбільше у північній частині економічного району.

В умовах високої розораності, значного розчленування поверхні території зростає площа еродованих земель. У деяких місцях району, особливо на заході, показник еродованості сягає 60%, що зменшує валовий збір сільськогосподарських культур на 15 — 50%.

Ліси району займають 800,5 тис. га, або 11,5% його території. На півночі ростуть соснові ліси з домішкою берези та осики, клена, липи, ясеня, бука. Показник лісистості зростає, але ще не досяг оптимального рівня для цього регіону (17,8%). Ліси району мають велике грунтово-захисне, водоохоронне, рекреаційне значення. В загальних запасах деревини твердолистяні породи займають майже 80%, хвойні — 17%, м'яколистяні — 3%. Щорічний обсяг вирубки лісу незначний — вона переважно пов'язана з доглядом за лісом, під час якого заготовляють деревину на паливо.

Природно-ресурсний потенціал подільських областей — один з основних чинників розвитку та спеціалізації господарства, формування його транспортно-економічних зв'язків. Тому раціональне використання природних ресурсів району, всебічне ресурсозбереження є важливими чинниками розвитку та розміщення його продуктивних сил.

Список використаної літератури

1. Арапова В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Вінницький фінансово-економічний ун-т. — Вінниця : ПП "Вид-во "Тезис", 2005. — 160с.
2. Географічна енциклопедія України — К.: в-цтво УЕ ім.. М. Бажана. –Т. С. 362-375. -Т. 2. – С. 27-30. –Т. 3. – С. 284-287.
3. Дорогунцов С., Заяць Т. А., Бандур С. І. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2000. — 363с.
4. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.
5. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.
6. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.
7. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.
8. Охріменко А.Г. Особливості територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу Подільського регіону // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”. – К.: Київ. ун.-т ім. Т.Шевченка. — 1999 . — С. 35-36.
9. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.
10. Розміщення продуктивних сил України / за ред. проф. Качана Є.П. –К.: Вища школа, 1997. – С. 306- 319.
11. Розміщення продуктивних сил України / за ред. проф. Качана Є.П. –К.: Юридична книга, 2006. – С. 404-432.
12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.
13. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.
14. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 2000. – С. 454-467, 468-490.
15. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 1994. – С. 492-509, 511-534.
16. Статистичний щорічник України за 2006 рік / За ред. О.Г. Осауленка. –К.: Техніка. 2007, — 648с.
17. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
18. Україна у цифрах: Короткий статистичний довідник за 2005 рік / за ред. О.Г. Осауленка. –К., 2006, 262 с.
19. Федуник Б.Я., Півторак Р.Є. Соціально-економічні райони України. –Тернопіль, 1999. – С. 77-85, 107-112, 198-203, 215-220.
20. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.