Поняття екологічної мережі є відносно новим для законодавства України і впроваджене з урахуванням європейського досвіду в сфері охорони довкілля. Екологічною мережею України є єдина територіа­льна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для форму­вання та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного по­тенціалу території України, збереження ландшафтного та біорозмаїття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання те­риторій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших тери­торій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього приро­дного середовища і, відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України, підлягають особливій охороні. Необхідно знати, з яких еле­ментів складається екологічна мережа, як вони між собою пов’язані та який правовий режим для них встановлено.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду є найважливі­шою складовою екологічної мережі, тому саме правовому регулюванню з приводу їх використання і охорони слід приділити основну увагу. За­гальна правова класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду передбачає їх поділ на:

а) території та об’єкти, що мають природне походження та штучно створені;

б)  території та об’єкти загальнодержавного і місцевого значення.

Поряд з цільовим призначенням віднесення території або об’єкта до вказаних класифікаційних груп має вирішальне значення для їх правового режиму.

Слід врахувати, що території та об’єкти природно-заповідного фонду перебувають переважно у державній власності, проте деякі з них можуть належати також до комунальної або приватної власності. При цьому об’єкти, створені до прийняття закону про природно-заповід­ний фонд, приватизації не підлягають.

Вивчивши загальні положення, які характеризують природно-запо­відний фонд, необхідно перейти до аналізу правових засад функціону­вання окремих видів територій та об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема природних заповідників, біосферних заповідників, національ­них природних парків, регіональних ландшафтних парків (при цьому також потрібно враховувати зонування вказаних природно-заповідних територій), заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи, ботаніч­них садів, дендрологічних парків, зоологічних парків і парків-пам’ятни- ків садово-паркового мистецтва.

Порядок створення та оголошення територій і об’єктів природно — заповідного фонду доволі складний і включає низку стадій, які необ­хідні для обґрунтованого прийняття рішення Президентом України (у разі створення чи оголошення територій та об’єктів загальнодержавного значення), Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи облас­ною радою (територій та об’єктів місцевого значення).

Правова охорона територій і об’єктів природно-заповідного фонду передбачає низку заходів, пов’язаних як безпосередньо з їх функціону­ванням, так і з охороною від шкідливих антропогенних впливів. Важ­ливе місце в охоронному механізмі екологічних правовідносин займа­ють заходи відповідальності.