Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним із важливих чинників поліпшення економічної ситуації в Україні є оптимізація механізму валютного регулювання.

Його роль як головного засобу реалізації валютної політики набуває особливого значення у країнах, ринкові відносини в яких ще формуються, а національна валюта має обмежену конвертованість, оскільки не користується сталим попитом на світових фінансових ринках. В умовах глобалізації і фінансової інтеграції вирішального значення набувають зовнішньоекономічні відносини країн з перехідною економікою з рештою держав світу, які безпосередньо залежать від ефективності функціонування механізму валютного регулювання, темпів економічного зростання, рівня залучення, повноти й напрямів використання іноземних інвестицій, тенденцій руху глобальних фінансових потоків капіталу, кон’юнктури світових товарних (у тому числі сировинних) ринків.

Однак, валютне регулювання в Україні є недосконалим, супроводжується численними проблемами, що проявляються в стрімкому знеціненні гривні протягом останніх років, широкому застосуванні валютних обмежень, недостатньому обсягу внутрішнього валютного ринку та пропозиції безготівкової іноземної валюти, істотному витоку іноземної валюти за межі України, значному рівні доларизації національної економіки.

Дослідженню різних аспектів міжнародних валютних відносин, закономірностей функціонування міжнародних фінансових ринків, організації міжнародної торгівлі, руху потоків капіталів та інвестицій приділили значну увагу в своїх працях такі зарубіжні вчені: Г. Авагян, М. Артемов, Ю. Вешкін, М. Головнін, В. Ебке, Л. Красавіна, Дж. М. Кейнс, В. Крашенинников, П. Кругман, Р. Манделл, Ф. Мишкін, А. Наговіцин, О. Некіпєлов, І. Платонова, Ф. Рут, Д. Смислов, Дж. Стігліц, І. Фішер, М. Фрідмен, Ю. Шишков.

1. Історичний аспект розвитку валютного регулювання в Україні

Валютна політика як складову економічної політики держави або міждержавних органів щодо визначення пріоритетів розвитку валютно- економічних відносин та основних принципів їх реалізації на певному історичному етапі на національному, регіональному та міждержавному рівнях. Визначено, що для країн із перехідною економікою стратегічними цілями валютної політики, насамперед, є: забезпечення курсової стабільності національної валюти та підвищення рівня її конвертованості, досягнення позитивної динаміки платіжного балансу, забезпечення достатнього рівня міжнародних золотовалютних резервів. До основних тактичних цілей валютної політики таких країн варто відносити стабільність функціонування внутрішнього валютного ринку, забезпечення достатньої пропозиції вільноконвертованої іноземної валюти та розширення джерел формування її пропозиції, обмеження необґрунтованого попиту на іноземну валюту, оптимізацію структури міжнародних золотовалютних резервів.

У зв’язку з цим, валютне регулювання запропоновано розглядати як комплекс цілеспрямованих дій уповноважених державних або міждержавних органів для забезпечення реалізації пріоритетних цілей валютної політики шляхом регламентації норм щодо формування, розміщення, використання валютних цінностей, проведення інших валютних операцій та визначення режиму курсоутворення національної валюти. Автором уточнено перелік функцій валютного регулювання шляхом виокремлення стабілізуючої та превентивної функції, а також перелік принципів валютного регулювання шляхом виділення принципів узгодженості, рівноправності, своєчасності, послідовності, передбачуваності, інформативності, захищеності.

Валютний аспект застосування монетарних інструментів (регулювання рівня офіційної облікової ставки, встановлення норм обов’язкового резервування коштів комерційних        банків, проведення центробанком операцій із цінними паперами на вторинному ринку) для вирішення завдань валютного регулювання ґрунтується на регулюванні динаміки національної валюти в обігу, що суттєво впливає на вартість і обсяг іноземної валюти та спонукає суб’єктів валютного ринку до проведення операцій із продажу або купівлі іноземної валюти.

В економічно розвинутих країнах зі сталими ринковими відносинами основними інструментами регулювання є монетарні, зокрема, зміна ключової процентної ставки, яка є важливим індикатором загального спрямування монетарної політики, а також проведення операцій з торгівлі державними цінними паперами на відкритому ринку для впливу на економічні процеси шляхом регулювання рівня ліквідності. У країнах, що розвиваються, переважають прямі методи та адміністративні інструменти, зокрема, валютні обмеження, основною метою використання яких є зосередження валютних цінностей у розпорядженні держави для забезпечення можливості досягнення стратегічних цілей в умовах трансформаційних змін економіки.

Формування механізму валютного регулювання відбувається під впливом обраної стратегії монетарної політики: рестрикційної (“дорогі гроші”) або експансіоністської (“дешеві гроші”), які протилежно впливають на динаміку грошової маси, процентні ставки та валютний курс, а також обраного режиму монетарної політики, цільовим орієнтиром якої є певні значення монетарних агрегатів, валютного курсу, інфляції або одночасний таргет декількох параметрів. Формування механізму валютного регулювання визначається також і рівнем конвертованості національної валюти та рівнем державного втручання у процеси економічного розвитку, що обумовлюється необхідністю проведення “захисної” валютної політики економічно слабшими країнами, які перебувають на стадії формування ринкових відносин.

Формування механізму валютного регулювання в Україні відбувалось за умов використання протягом тривалого періоду фіксованого режиму валютного курсу, у т.ч. його різновиду — стабілізаційного режиму м’якої прив’язки до “валюти-якоря” долара США із додержанням діапазону курсових коливань гривні “±” 2% протягом 2009-2013 рр.

За умов накопичених макроекономічних дисбалансів додержання такого режиму валютного курсу зумовлювало необхідність постійної присутності Національного банку на МВРУ шляхом проведення валютних інтервенцій, від’ємні річні сальдо яких протягом 2011-2015 рр. поспіль свідчили про негативні тенденції сталого зниження дієвості механізму валютного регулювання.

Скорочення з другої половини 2011 р. обсягів та погіршення структури офіційних золотовалютних резервів свідчить про низький рівень їх диверсифікації, що зумовлює генерацію ризиків зниження ефективності функціонування механізму валютного регулювання.

Недостатня дієвість сформованого механізму валютного регулювання в частині збереження купівельної спроможності гривні зумовлює необхідність циклічного розширення спектру застосовуваних валютних обмежень, що визначає адміністративний вектор розвитку механізму валютного регулювання в Україні. Так, після суттєвих лібералізаційних кроків із листопада 2012 р. було відновлено вимоги щодо обов’язкового продажу надходжень у іноземній валюті та скорочено строки завершення розрахунків за експортно-імпортними операціями, що передбачає репатріацію валютної виручки резидентів. Також, одним із різновидів валютних обмежень, активно використовуваних Національним банком, є регламентація доступу учасників на МВРУ, яка в кризові періоди набуває найжорсткішої форми — прямої заборони.

Одним із вагомих негативних чинників функціонування механізму валютного регулювання в Україні є значний обсяг готівкової іноземної валюти поза банківським сектором, який суттєво перевищує офіційні золотовалютні резерви та зумовлює значний рівень доларизації вітчизняної економіки, тінізацію МВРУ, недовіру до фінансової системи та обмежену ефективність заходів валютного регулювання.

Суттєве звуження обсягів МВРУ протягом 2014-2015 рр. у поєднанні з безпрецедентною кількістю запроваджених валютних обмежень обумовило деклараційний характер проголошеного Національним банком у лютому 2014 р. переходу до плаваючого режиму валютного курсу гривні.

За результатами дослідження запропоновано періодизацію функціонування МВРУ за критерієм рівня економічної активності суб’єктів господарювання, який опосередковано відображає індекс виробництва базових галузей економіки (рис. 2). Запропонований підхід свідчить, що істотне розширення обсягів МВРУ (як наслідок суттєвих лібералізаційних кроків у 2011 р.) протягом 2012-2013 рр. на фоні економічної рецесії та падіння обсягів виробництва, обумовлене домінуванням, насамперед, спекулятивної складової функціонування МВРУ, що є результатом недостатньої дієвості сформованого механізму валютного регулювання в частині оптимального використання валютних ресурсів в країні з метою сприяння економічному розвиткові й зростанню.

Визначено, що досягнення рівноважної динаміки платіжного балансу (ПБ) є фундаментальною необхідністю для забезпечення стабільності національної валюти України. При цьому, формування та розвиток механізму валютного регулювання в Україні протягом тривалого періоду відбувався за умов зовнішньоторговельного дисбалансу, обумовленого сталим перевищенням обсягів імпорту товарів і послуг над експортом, що визначає диспропорції між попитом та пропозицією іноземної валюти на МВРУ та генерує тенденції девальваційного тиску на курс гривні. Середньоарифметичне значення коефіцієнта покриття імпорту товарів експортом за період 2007-2016 рр. склало 82,3%.

Для мінімізації виведення фінансового капіталу за межі України валютне регулювання передбачає реєстрацію Національним банком договорів про залучення резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів; ліцензування валютних операцій; вимоги до репатріації валютної виручки резидентів; регламентацію доступу на валютний ринок; регламентацію режиму функціонування поточних рахунків. Одним із першочергових стабілізаційних заходів валютного регулювання в кризові періоди є заборона на дострокове погашення резидентами на користь нерезидентів заборгованості за одержаними кредитами й позиками, що значною мірою сприяє підвищенню дієвості механізму валютного регулювання внаслідок обмеження обсягів витоку фінансового капіталу за межі України.

За результатами систематизації екзогенних та ендогенних чинників, комплексний вплив яких обумовлює зниження ефективності функціонування механізму валютного регулювання в Україні, запропоновано заходи його удосконалення, які згруповано за 4 напрямами: монетарний, регуляторний, інституційний та нормативно-правовий (рис. 2).

Монетарний напрям передбачає, насамперед, заходи із підвищення взаємоузгодженості рішень валютного та грошово-кредитного регулювання, а механізм їх реалізації — підтримання ліквідності банківського сектору на рівні, необхідному для кредитування реального сектору та абсорбацію непродуктивної емісії шляхом оптимізації контролю за напрямами використання банками коштів рефінансування. Регуляторний напрям передбачає, насамперед, превентивні заходи щодо нівелювання тенденцій розвитку девальваційно-інфляційної спіралі, інерційні ефекти якої руйнують базові засади фінансової стабільності. Механізм реалізації передбачає забезпечення курсової стабільності гривні, насамперед, шляхом додержання цільових орієнтирів за споживчою інфляцією, а також збалансування МВРУ внаслідок урівноваження обсягів попиту та пропозиції іноземної валюти. Інституційний напрям передбачає підвищення незалежності прийнятих рішень у сфері макроекономічного регулювання (від впливу іноземних кредиторів) та пріоритетність мобілізації внутрішніх фінансово — економічних ресурсів порівняно зі зовнішніми запозиченнями. Заходи нормативно-правового напряму передбачають удосконалення правового забезпечення валютного регулювання шляхом прийняття базового законодавчого акту з метою закріплення цілей і принципів валютного регулювання, механізмів протидії маніпулюванню валютним курсом, засад регулювання руху фінансового капіталу.

Функціонування механізму валютного регулювання в Україні характеризується домінуванням адміністративних методів та інструментів внаслідок перманентного використання широкого спектра валютних обмежень, зумовленого недостатньою дієвістю інших інструментів регулювання для збереження купівельної спроможності гривні, у тому числі низьким рівнем реагування монетарного середовища на зміну офіційної облікової ставки, а також значним рівнем доларизації й тінізації вітчизняної економіки.

2. Правовий статус та повноваження органів валютного контролю

Валютні  операції  за  участю  резидентів  і  нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному  контролю  підлягають  також   зобов’язання    щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають  з  пункту 1 статті 9 Декрету.

Органи,  що  здійснюють  валютний  контроль,  мають  право вимагати  і  одержувати  від  резидентів  і  нерезидентів    повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків  в  іноземній  валюті  у  межах  повноважень.

Основними функціями валютного контролю, які випливають з Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є:

— контроль за відповідністю валютних операцій чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій;

— перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами;

— перевірка повноти і об’єктивності обліку і звітності за операціями резидентів і нерезидентів.

Валютний контроль в Україні здійснюється Кабінетом Міністрів України і Національним банком України, який спирається на уповноважені банки, та іншими органами.

Головним органом, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, є Національний банк України. Контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки, проводять ці банки.

Фінансовий контроль за валютними операціями, які проводяться резидентами і нерезидентами на території України, здійснює податкова інспекція.

Контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України здійснює Міністерство зв’язку України, а за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон.

Одним із пріоритетних напрямів наукового пошуку в галузі фінансового права на сьогодні є дослідження проблем сфери повноважень державних органів у сфері валютного контролю. Так, безперечно, нині в Україні створено систему державних органів, які наділені відповідними повноваженнями, щодо здійснення заходів стосовно перевірки дотримання валютного законодавства. Проте, на мою думку, повноваження деяких органів в законодавстві України є досить розмитими, що викликано, в першу чергу, відсутністю єдиного законодавчого акта у сфері валютного регулювання.

Так, органами валютного контролю є Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Міністерство транспорту та зв’язку України. Множинність органів валютного контролю не є виключенням і в загальносвітовій практиці. Наприклад, у Великобританії здійснення валютного контролю покладається на такі органи: Банк Англії, Казначейство, митні та акцизні органи.

Не дивлячись на те, що в даний час повноваженнями у сфері валютного контролю наділені такі органи, як: Національний банк України, Міністерство економіки України, Міністерство транспорту та зв’язку України, органи державної митної служби, органи державної податкової служби, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (надалі – Декрет), не відносить до органів валютного контролю деякі органи, зокрема Міністерство економіки України. Повноваження зазначених органів закріплені різними нормативними актами, які практично не пов’язані один з одним і не створюють єдиної системи.

Для ефективного дослідження повноважень державних органів у сфері валютного контролю розглянемо повноваження кожного контролюючого органу окремо.

1. Валютний контроль, що здійснюється органами державної митної служби – це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв’язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Митний кодекс України3 встановлює систему митних органів, яку складають: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи; регіональні митниці та митниці (стаття 12).

Чинне законодавство України, зокрема стаття 11 Митного кодексу України визначає, що до завдань митних органів України в сфері реалізації митної політики України відноситься контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Аналогічна норма щодо виконання функції валютного контролю митними органами міститься і в Декреті.

Предметом валютного контролю митних органів є лише ті валютні операції, які пов’язані з переміщенням грошових коштів або товарів через митний кордон України, а саме: переміщення через митний кордон валютних цінностей, валюти України та цінних паперів у валюті України; здійснення валютних операцій, що пов’язані з переміщенням через митний кордон України товарів та транспортних засобів.

Відповідно, цей вид валютного контролю здійснюється за такими напрямками: по-перше, це контроль за дотриманням правил переміщення через кордон України готівкової валюти та валютних цінностей; по-друге, контроль за репатріацією експортної виручки резидентів за експортними договорами (контрактами); по-третє, контроль за обґрунтованістю платежів на користь нерезидентів при імпорті товарів. Слід зауважити, що контроль за репатріацією експортної виручки резидентів агенти валютного контролю митних органів здійснюють разом з уповноваженими банками.

Основним методом валютного контролю, що здійснюється митними органами є перевірки, які проводяться за фактом переміщення через кордон валютних цінностей і товарів, або за ініціативою митних органів, тобто під час здійснення планових перевірок осіб зовнішньоекономічної діяльності.

Для реалізації повноважень в сфері валютного контролю митні органи наділені правами щодо перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю; проведення митного огляду, в тому числі особистого огляду; здійснення обліку валюти та валютних цінностей, що переміщуються через митний кордон України; проведення усного опитування громадян та посадових осіб підприємств; взаємодії з органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами та громадянами; залучення для надання консультацій спеціалістів інших правоохоронних органів та експертів.

У межах своїх повноважень Державна митна служба України видає накази, листи та роз’яснення щодо порядку переміщенням валюти України, іноземної валюти, цінних паперів, чекових книжок та інших валютних цінностей через митний кордон України та здійснення митними органами валютного контролю, серед яких можна виділити: Лист ДМСУ від 13 січня 2005 року № 16/26 «Щодо порядку переміщення через митний кордон України валютних цінностей»; Лист ДМСУ від 19 березня 2003 року № 11/4-09-4116-ЕП «Про роз’яснення Національного банку України окремих положень Інструкції про переміщення валютних цінностей через митний кордон України» 4; Лист ДМСУ від 25 червня 2001 року № 09/09-3182-ЕП «Щодо переміщення валюти України, цінних паперів і чекових книжок через митний кордон України» та ін.

У Законі України від 24 грудня 1993 року «Про державну податкову службу в Україні»6 на відміну від Декрету, де зазначено, що Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території України, визначено конкретні повноваження органів державної податкової служби у сфері валютного контролю, а саме здійснення валютного контролю за дотриманням законодавства про валютні операції, валютного контролю за законністю валютних операцій резидентів і нерезидентів, розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій з питань валютного контролю та видання роз’яснення з питань застосування санкцій за порушення валютного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 11 цього Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно Положення «Про Міністерство економіки України», затвердженого Указом Президента України від 23.10.2000 р. № 1159, на Міністерство економіки України покладено завдання щодо аналізу стану розрахунків за зовнішньоекономічними операціями та внесення пропозицій щодо вдосконалення механізму проведення зазначених розрахунків і порядку контролю за їх здійсненням.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1995 року № 1044 «Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю», Міністерство економіки України узагальнює та аналізує інформацію про стан розрахунків за зовнішньоекономічними операціями резидентів та щоквартально інформує Кабінет Міністрів України.

Водночас, відповідно до чинного законодавства України Міністерство економіки України видає дозволи на продовження законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами резидентів, які є підставою для отримання висновку Державної податкової адміністрації України про можливість продовження цих строків за зовнішньоекономічними договорами резидентів.

У статті 13 Декрету на Міністерство транспорту та зв’язку України покладено повноваження щодо здійснення контролю за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26 грудня 1995 року № 1044 «Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю» на Міністерство транспорту та зв’язку покладено обов’язок безпосереднього контролю за здійсненням міжнародних поштових переказів та за надходженням валюти для здійснення взаєморозрахунків за послуги поштового та електричного зв’язку.

Національний банк України є головним органом в системі валютного контролю, який в межах повноважень визначених законодавством України8, здійснює контроль за виконанням валютного законодавства на території України.

Стаття 13 Декрету вказує на право Національного банку України як головного органу валютного контролю здійснювати контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк в сфері валютного контролю діє як уповноважена державна установа і до його компетенції належить:

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Отже, у Національного банку є всі правові підстави для здійснення перевірок будь-яких учасників валютних правовідносин.

Проте, на практиці перевірки фізичних і юридичних осіб в частині дотримання ними валютного законодавства Національним банком проводяться лише тоді, коли за даними, що були отримані в ході перевірки уповноваженого банку, виявлено порушення правил здійснення валютних операцій клієнтами банку, а також у тому випадку, коли Національний банк України здійснює перевірку дотримання банком ліцензійних умов на здійснення валютних операцій. Однак, якщо порядок перевірок фізичних і юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) за фактом виявленого порушення можна здійснити за тією ж процедурою, що і перевірку уповноваженого банку, то порядок проведення перевірок дотримання ліцензійних умов на здійснення валютних операцій фізичними і юридичними особами (резидентами і нерезидентами) залишається взагалі не визначеним. Крім того, виникає питання і щодо органів валютного контролю, які уповноважені провадити таку перевірку: чи це лише Національний банк, оскільки він видає ліцензію на здійснення такої діяльності, чи це і органи податкової служби, які здійснюють контроль за фінансовими операціями фізичних і юридичних осіб (резидентів і нерезидентів).

Підсумовуючи ці міркування можна зазначити наступне.

Наразі, необхідно прийняти Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», де визначити, що органами валютного контролю в Україні є Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Міністерство економіки України та Міністерство транспорту та зв’язку України.

Крім того, в запропонованому Законі слід встановити, що Кабінет Міністрів України забезпечує взаємодію між органами виконавчої влади у сфері валютного контролю, а також їх взаємодію з Національним банком України. Порядок обміну інформацією між органами валютного контролю визначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Запропонований Закон має закріпити за Національним банком України такі повноваження:

а) видача обов’язкових для виконання нормативно-правових актів у сфері валютного контролю та здійснення контролю за їх виконанням;

б) забезпечення виконання уповноваженими банками, уповноваженими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку, Державним казначейством України та іншими особами, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги, контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через них;

в) накладання санкцій за порушення валютного законодавства, передбачених Законом України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

г) у разі виявлення фактів порушення резидентами порядку розрахунків за експортом та імпортом товарів, робіт та послуг, у тому числі установлених відповідно до Закону України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», робить подання до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики щодо застосування до резидентів індивідуального режиму ліцензування або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності;

ґ) перевірка дотримання вимог валютного законодавства України за інформацією, наданою органами та агентами валютного контролю або іншими державними органами;

д) здійснення обліку, обробка та узагальнення інформації, отриманої відповідно до валютного законодавства від агентів валютного контролю;

е) забезпечення взаємодії шляхом обміну інформацією про виявлені порушення валютного законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність, з правоохоронними органами, які після розгляду таких повідомлень інформують Національний банк України про результати їх розгляду;

є) надання роз’яснень щодо порядку застосування нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та валютного контролю.

Зазначені вище пропозиції щодо внесення змін до законодавства України, зокрема прийняття Закону України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дозволять врегулювати механізм проведення перевірок суб’єктів валютних правовідносин з приводу дотримання останніми норм валютного законодавства і уникнути зловживань з боку органів валютного контролю під час здійснення ними перевірок. Також цей Закон встановить сферу повноважень кожного з органів валютного контролю, що буде слугувати створенню прозорої системи застосування заходів відповідальності за порушення валютного законодавства. 

Висновки

Механізм    валютного  регулювання являє собою сукупність взаємопов’язаних елементів (інструментів, методів і забезпечувальних підсистем), комплексна взаємодія яких обумовлює здійснення суб’єктами валютного регулювання нормативно-регулятивного впливу на його об’єкти для досягнення визначених цілей шляхом реалізації окреслених завдань із дотриманням визначених принципів та функцій. Одним із визначальних елементів механізму валютного регулювання є конвертованість національної валюти, рівень якої зумовлює особливості формування цього механізму та основні тенденції його розвитку й трансформації.

Для України характерними є фундаментальні економічні диспропорції, які визначають високу вразливість національної економіки через значну залежність від трендів світових товарних ринків. Систематизація екзогенних та ендогенних чинників, комплексний вплив яких обумовлює зниження ефективності функціонування механізму валютного регулювання в Україні, стала основою для визначення монетарних, регуляторних, інституційних та нормативно-правових заходів, які мінімізуватимуть цей вплив та сприятимуть удосконаленню формування та розвитку механізму валютного регулювання.

Перспективним напрямом розвитку валютного регулювання в Україні є його поетапна лібералізація та розширення напрямів використання національної валюти в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями з нерезидентами (інвестування, кредитування) з метою підвищення рівня конвертованості гривні. Водночас, заходи лібералізації валютного регулювання мають узгоджуватись зі збереженням валютної безпеки держави та сприяти притоку довгострокового іноземного капіталу з провідних економічного розвинутих країн. 

Список використаної літератури

1. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184; Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю: Постанова КМУ і НБУ від 26.12.1995 р. № 1044 (зі змінами та допов.) // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 34. – Ст. 1440.
2. Валютный рынок и валютное регулирование / Под ред. И.Н. Платоновой. – М.: БЕК, 1996. – С. 234–286.
3. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. — № 38. – Ст. 288.
4. Андрусь О.І. Механізм державного регулювання валютного ринку в Україні / О.І. Андрусь, Л.В. Ряба // Сучасні проблеми економіки і підприємництво : збірник наукових праць. — 2012. — Вип. 10. — С. 196-202.
5. Береславська О.І. Актуальні проблеми курсової політики України / О.І. Береславська // Вісник НБУ. — 2010. — № 2. — С. 16-20.
6. Бодрова Н.Е. Валютний ринок України: стан, проблеми й перспективи / Н.Е. Бодрова // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. — 2012. — № 1. — С. 102-114.
7. Боринець С. Міжнародні валютно-фінансові відносини : під-ручник / С. Боринець. — К. : Знання, 2013. — 305 с.
8. Козак Ю.Г. Міжнародні фінанси : навчальний посібник / Козак Ю.Г. — 3-тє видан., доповн. і переробл. — К. : ЦУЛ,2007. — 640 с.
9. Ніздельська І.А. Вплив валютного регулювання на розвиток вітчизняної економіки // Фінанси України. — 2010. — № 2. — С. 83-88.
10. Салмінський Д.В. Валютне регулювання і контроль у сучасних умовах економічного зростання України / Д.В. Салмінський // Міжнародна економічна політика : наук. журнал / ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана» ; голов. ред. Д.Г. Лук’яненко. — 2012. — Спец. вип.: у 2 ч. — Ч. 2. — С. 339-342.