Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи місцевого оподаткування.

1.1. Поняття та сутність місцевого оподаткування та його правового регулювання.

1.2. Законодавчі основи місцевого оподаткування в Україні.

1.3. Досвід місцевого оподаткування в зарубіжних країнах.

Розділ 2. Основні питання правового регулювання місцевих податків в Україні.

2.1. Принципи системи місцевого оподаткування.

2.2. Система місцевих податків та їх регулювання.

Розділ 3. Удосконалення регулювання місцевого оподаткування.

3.1. Основні проблеми та перспективи удосконалення місцевого регулювання.

3.2. Напрями вдосконалення вітчизняної системи оподаткування.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Місцеві податки і збори мають не тільки загальнодержавне значення, вони отримали європейське визнання. В науковій літературі останніх років вони досить часто розглядались в контексті тем більш загального плану, але недостатньо висвітлювалися в юридичній та економічній літературі. Тим часом у сфері місцевого оподаткування і його правового регулювання накопичилось значне коло найбільш загальних проблем, лише шляхом розв’язання яких можна досягти його розвитку в Україні. В економічній літературі дається оцінка стану місцевих бюджетів України як такого, якому властива “мізерність власних доходних джерел, майже повна залежність від державного бюджету, непрозорість і фаворитизм у наданні фінансової допомоги з центру, відсутність стимулів у додатковому одержанні доходів і економному витрачанні бюджетних коштів”, і в зв’язку з цим робиться висновок про те, що це “протирічить винятковій ролі місцевих бюджетів в економічній системі держави, унеможливлює виконання покладених на них складних завдань”. При всій різкості цієї оцінки доводиться визнати, що місцеві податки і збори в Україні в їх нинішньому вигляді просто не виконують тієї функції, яка на них була покладена згідно із задумом законодавця на момент прийняття основних нормативних актів, що регулюють місцеві податки і збори, за якими вони повинні бути спрямовані на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування. На нині місцеві податки і збори в Україні складають не більше 2–3 відсотків від загального обсягу всіх доходів місцевих бюджетів, що змушує порушити питання не про вдосконалення кожного з них (деякі з них практично не мають резервів розвитку (наприклад – податки і збори від діяльності іподромів), а про радикальне перетворення всієї системи місцевого оподаткування.

Питання, пов’язані з розробкою теоретичних і практичних засад наповнення місцевих бюджетів України, останніми роками перебувають у центрі уваги науковців, працівників органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, фінансових органів, досліджуються у працях таких вчених економістів як В.Андрущенко, В.Базилевич, Л.Баластрик, С.Булгакова, О.Василик, М.Гапонюк, В.Геєць, А.Даниленко, М.Долішній, А.Єпіфанов, А.Загородній, О.Кириленко, Н.Костіна, В.Кравченко, М.Кульчицький, В.Лагутін, І.Луніна, М.Карлін, О.Лилик, Ц.Огонь, В.Опарін, К.Павлюк, Ю.Петленко, М.Романів, О.Романенко, І.Сало, С.Слухай, А.Соколовська, О.Сунцова, В.Суторміна, Л.Тарангул, І.Ткачук, В.Федосов, М.Чорний, І.Чугунов, В.Швець, С.Юрій та інші. Окремі практичні аспекти мобілізації доходів місцевих бюджетів розглядалися у наукових та науково-практичних журналах, матеріалах багаточисельних наукових і науково-практичних конференцій, у періодичній літературі.

Мета дослідженняполягає в науковій розробці і формулюванні висновків щодо вдосконалення правового регулювання місцевих податків і зборів, питань концептуального та системного характеру в Україні на сучасному етапі на основі аналізу матеріалів світової практики, вітчизняного досвіду та сучасного законодавства. Цілі, що ставились у ході наукового дослідження, визначаються в кінцевому підсумку завданнями, які стоять перед місцевими органами влади і державою, її політикою щодо місцевого самоврядування, його доходної бази у сучасний період. Головним на сьогодні вбачається завдання формування єдиного концептуального підходу до місцевого оподаткування з метою збільшення питомої ваги місцевих податків і зборів в системі постійних доходів місцевих бюджетів, а також вдосконалення його правового регулювання, надання йому стабільності і обґрунтованості.

Для досягнення мети були визначені завдання:

– дослідити питання місцевого оподаткування в контексті однієї з головних потреб місцевого самоврядування;

– здійснити аналіз системи місцевого оподаткування в Україні та проаналізувати питання світового досвіду;

– охарактеризувати стан чинного законодавства про місцеві податки і збори та стан його правового регулювання в цілому;

– обґрунтувати шляхи вдосконалення системи місцевого оподаткування, збільшення питомої ваги місцевих податків і зборів в системі доходів місцевих бюджетів.

– на основі аналізу вітчизняного досвіду та сучасного законодавства, матеріалів світової практики, сформувати висновки щодо покращення правового регулювання місцевих податків і зборів в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідженняє суспільні відносини фінансово-правового характеру, що впливають на діяльність органів виконавчої влади в сфері місцевого оподаткування. Аналіз їх зумовлює необхідність звернення до економічних, соціальних та інших аспектів місцевого оподаткування в Україні.

Предмет дослідження– фінансово-правові норми, які регламентують місцеве оподаткування в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання в сфері місцевого оподаткування. Вони не зводяться до загальнонаукового діалектичного методу пізнання, який, проте, виступає основним у цій системі, передбачається й використання методів системного аналізу, узагальнення, порівняльного аналізу, соціологічного (він особливо використаний при характеристиці окремих місцевих податків і зборів, наприклад, комунального), історичного, статистичного та інших методів.

Розділ 1. Теоретичні основи місцевого оподаткування

1.1. Поняття та сутність місцевого оподаткування та його правового регулювання

Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави, Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах[1].

Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів.

1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні:

а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок);

б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частина акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні.

2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування — власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо).

3.Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори).

Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.

При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо[2].

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.

Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону[3].

Закон України «Про систему оподаткування» має загальне значення для регулювання місцевого оподаткування. Стаття 15 цього Закону встановлює вичерпний перелік місцевих податків і зборів, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок, 3) готельний збір, 4) збір за паркування автотранспорту; 5) ринковий збір; 6)збір за видачу ордера на квартиру; 7) курортний збір; 8) збір за участь у бігах на іподромі; 9) збір за виграш на бігах на іподромі; 10) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 11) збір за право використання місцевої символіки; 12) збір за право проведення кіно — і телезйомок; 13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 14) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 15) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; 16) збір з власників собак. Цей перелік місцевих податків і зборів трохи відрізняється від переліку, закріпленого Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори», у якому також зазначено податок з продажу імпортних товарів.

Крім того, вищевказаним Законом закріплено положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому встановлено обов'язковість введення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збору за паркування автотранспорту тощо), за наявності об'єктів оподаткування чи умов, з якими пов'язано введення цих податків і зборів.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»[4] характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо.

Зазначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об'єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов'язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України[5].

1.2. Законодавчі основи місцевого оподаткування в Україні

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.

Місцеві податки:

— комунальний податок;

— податок на рекламу.

Місцеві податки — це встановлювані місцевими Радами народних депутатів, відповідно до переліку, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори» та Законом України «Про систему оподаткування», обов'язкові платежі юридичних осіб та громадян до бюджетів місцевого самоврядування.

Деякі місцеві податки стягуються обов'язково. Місцеві податки запроваджуються з метою залучення коштів до місцевих бюджетів і витрачаються на фінансування об'єктів соціально-культурного розвитку території (шкіл, лікарень, дитячих садків тощо), підпорядкованих місцевій Раді, заходів по соціальному захисту населення, фінансування правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування. Чинним законодавством передбачено вичерпний перелік місцевих податків, які можуть запроваджуватись органами місцевого самоврядування на їх території. До них належать податок на рекламу, комунальний податок.

Кошти, отримані від місцевого оподаткування, надходять лише до бюджетів місцевого самоврядування[6].

Податком з реклами обкладається вартість послуг за встановлення та розміщення реклами, тобто вартість всіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою. Юридичні особи та громадяни сплачують податок під час оплати послуг органам, на які покладено функції розміщення реклами. За одноразову рекламу податок стягується за ставкою не більше 0,1% вартості послуг, а за рекламу на тривалий час — 0,5%.

Юридичні особи (крім бюджетних установ, планово-дотаційних сільськогосподарських підприємств) можуть залучатися до сплати комунального податку. Податок справляється за ставкою не більше 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Кількість працюючих при розрахунку комунального податку визначається як середньоспискова чисельність штатних працівників облікового складу. Гранична ставка податку складає 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з НМДГ. Податок нараховується сплачується самими юридичними особами в бюджет місцевих органів керування на субрахунок районів. Даний податок включається в собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства. Його сплата провадиться щомісяця до 15 числа місяця, що випливає за звітним.

Податком з продажу імпортних товарів обкладається виручка одержана від реалізації цих товарів. З метою оподаткування імпортними вважаються всі товари вироблені за межами України. Податок сплачується юридичними особами та громадянами, суб'єктами підприємництва, за ставкою, яка не перевищує 3% вартості товару.

17 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про доповнення декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", яким додатково запроваджується місцевий податок з продажу імпортних товарів.

Крім щойно названих актів, місцеве оподаткування в Україні регламентується також Законом "Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР "Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16 місцевих податків і зборів, що виявило певну суперечність між прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій не виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії[7].

Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці.

Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві податки і збори регламентується Указом Президента України “Про місцеві податки і збори”. В Указі враховано і ті зміни, які в останні роки вже сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення України.

В цьому указі встановлено, що до місцевих податків належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

Як засвідчують факти, вже майже половина основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Правове забезпечення наповнення місцевих бюджетів здійснюється за допомогою Конституції України, законів України та цілого ряду нормативних документів органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Вважаємо, що в окремих випадках спостерігається неузгодженість між окремими законами, законами та нормативними документами, а також між деякими нормативними актами, що вносить хаос у процес мобілізації надходжень до місцевих бюджетів та сприяє порушенням фінансового законодавства[8].

З метою удосконалення правового забезпечення наповнення місцевих бюджетів та упорядкування відповідних законодавчих і нормативних актів, на думку автора, доцільно: привести у відповідність до Конституції України, Бюджетного кодексу України всі нормативні акти органів державної виконавчої влади; внести зміни у законодавчі акти, що стосуються бюджетної системи, відповідно до засад адміністративно-територіальної реформи та євростандартів.

1.3. Досвід місцевого оподаткування в зарубіжних країнах

В умовах реформування національної економіки України особливо актуально стоять питання по вирішенню проблеми нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування та стабілізації їхніх доходних джерел. Ефективне формування місцевих фінансів є фактично суттєвим чинником для покращення економічної ситуації в країні.

Власне, через систему місцевих бюджетів йде фінансування установ та організацій невиробничої сфери, комунальних господарств тощо. Тому вирішення питань поповнення їх доходної частини займає чинне місце в роботах не тільки спеціалістів з права (Кучерявенко М.П., Бех Г.В., Дмитрик О.О.), а і економістів (Базилевич В.Д., Василик О.Д., Кириленко О.П., Луніна І.О., Гальчинський А.С. та інші). Вони відмічають, що система оподаткування в Україні характеризується низькою економічною ефективністю і тому потребує реформування.

Українські економісти наголошують на оптимізації податкової системи та посиленні її стимулюючого впливу з відповідним вдосконаленням системи місцевих податків та зборів[9].

Податкові системи місцевих органів влади в країнах з розвинутою ринковою економікою відзначаються великим різноманіттям. Це пояснюється як історичними причинами, так і прагненням місцевих органів влади підвищити ступінь фінансової автономії за рахунок пошуку нових джерел доходів. В розвинутих країнах місцеві податки та збори займають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального і місцевого самоврядування. Наприклад, у середині 90-х років за рахунок місцевих податків формувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51% — у Данії, 46% — у Швейцарії, 43% — у Норвегії . Разом з тим, слід зазначити, що ступінь податкової автономії по країнам суттєво різниться.

За критерієм видів податкових доходів місцевих бюджетів розвинені країни можна поділити на три групи:

— країни з високим рівнем надходжень від податку на майно (Великобританія, США, Канада, Португалія, Нідерланди);

— країни з високою питомою вагою прибуткового податку (країни Північної Європи, Японія);

— країни зі змішаними доходами, що є комбінацією податків на майно, прибуткових податків, податків із продажу (Кіпр, Іспанія, Італія, Бельгія)[10].

Для більшості розвинутих країн характерна множинність місцевих податків та зборів. Наприклад, у Бельгії, Італії, Франції їх близько 100. Найважливішими на місцевому рівні в країнах з ринковою економікою є такі податки:

— група прямих реальних податків: на нерухоме і рухоме майно, землю, з орендної плати, з власників транспортних засобів, подушний, промисловий, на професію, на мешканців, екологічний;

— група прямих податків на доходи: прибутковий, на прибуток підприємств, із спадщин і дарувань;

— непрямі податки на продаж: на роздрібний продаж, на продаж спиртних напоїв на розлив, на споживання електроенергії, газу, акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої;

— збори і мита: збір на прибирання сміття та його вивіз, на будівництво службових будинків, за паркування машин, за користування спортивними й оздоровчими закладами і установами культури, за полювання і риболовлю, видовища, послуги цвинтарів, із власників собак, за видачу різних ліцензій і реєстративних посвідчень, за участь у бігах, за відкриття шинків і готелів; збори для компенсації збільшення вартості земельної ділянки внаслідок проведення забудов та інших робіт.

Але є і винятки. Наприклад, у Великобританії – лише один податок з нерухомого майна, який було замінено на подушний податок. Він також вважається майновим. Особливістю місцевих податків і зборів більшості розвинутих країн є їхня регресивність, але частина країн (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) застосовує прогресивні ставки оподаткування. Практично в усіх розвинених країнах створено надійну правову основу застосування місцевих податків і зборів, яка гарантується Конституціями цих країн.

Цікавим є досвід місцевого оподаткування у Франції. Це пов’язано з історичним розвитком політичної системи та економіки країни. На відміну від інших країн, у Франції існує суровий поділ податків, що надходять до центрального бюджету і до місцевих бюджетів. Основним принципом формування місцевих бюджетів виступає принцип самофінансування і бездефіцитності. Починаючи з 1982 року, Франція активно проводить політику децентралізації фінансової системи. Остання складається з бюджетів трьох рівнів: урядового, місцевого та бюджету соціального захисту.

Кожний рівень самостійно визначає свій бюджет. „Центральний” бюджет готується урядом, опрацьовується і приймається парламентом. Місцевий бюджет складається з бюджетів провінцій, департаментів та комун. Причому, кожна територіальна одиниця має, створену шляхом виборів, свою асамблею. Вона визначає бюджет даної територіальної одиниці. Бюджет соціального захисту визначає спеціальна, незалежна від уряду організація, яка складається на паритетній основі з представників робітників та роботодавців. Цей бюджет парламентом не затверджується[11].

Досвід Франції в цьому плані, на нашу думку, є цікавим для України, якщо брати до уваги дискусійні питання адміністративно-територіальної реформи. Джерела податкових надходжень у Франції бувають як однаковими для місцевих бюджетів усіх рівнів, так і специфічними для кожного.

Найвагомішим серед податків виступає податок на підприємства; суттєвим та диференційованим є земельний податок. Від приведеного вище податку звільнено об’єкти державної власності. Він не стягується з фізичних осіб старших 75 років, а також з осіб, які одержують спеціальну допомогу із громадських фондів, або допомогу по інвалідності. Місцевим органам управління надається право вводити й інші податки та збори (на установку електроосвітлення, на освоєння родовищ тощо).

Таким чином, можна зробити висновок, що країнам з ринковою економічною системою притаманна множинність місцевих податків. Найважливішим на місцевому рівні є податок на майно і землю. Останні чітко диференціюються і носять масовий характер. В залежності від країни, застосовуються регресивні чи прогресивні ставки оподаткування. Тобто, частка місцевих податків і зборів, відповідно, зменшується чи збільшується в залежності від динаміки сукупного розміру доходів. Відрізняються в розвинутих країнах і моделі контролю за місцевими податками з боку центрального уряду[12].

Розділ 2. Основні питання правового регулювання місцевих податків в Україні

2.1. Принципи системи місцевого оподаткування

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищенаведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей

автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Представлена побудова системи оподаткування базується на таких принципах:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності з допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковості через впровадження норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначності і пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних податків при однакових розмірах прибутку, пропорційно більших податків — з більших прибутків;

— рівності як недопущення проявів податкової дискримінації, застосування однакового підходу до всіх суб'єктів господарювання;

— соціальної справедливості, тобто забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;

— стабільності шляхом забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок, пільг протягом бюджетного року;

— економічної обґрунтованості рівня податків і обов'язкових зборів з врахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і доходів бюджету;

— рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і фінансування запланованих потреб;

— компетенції, тобто встановлення і скасування податків і зборів, податкових пільг їхнім платникам повинно здійснюватися відповідно до розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

— єдиного підходу в розробці податкових законів з чітким визначенням платника податку і збору, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати, підстав для надання пільг;

— доступності, т.б. забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів[13].

Податки і обов'язкові збори мають двояке призначення. З одного боку, вони виконують фіскальну функцію, т.б. є головним джерелом доходів бюджетів. З другого боку, їм притаманна і економічна функція, оскільки податки впливають на процес суспільного відтворення і визначають його темпи, інвестиційні можливості підприємств, платоспроможний попит населення.

2.2. Система місцевих податків та їх регулювання

Платниками податку з реклами виступають юридичні особи та громадяни — замовники реклами. Рекламою, згідно чинного законодавства, вважається спеціальна інформація про особи або продукцію, яка розповсюджується у будь-якій формі та будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. Основними видами реклами є: зовнішня, внутрішня, реклама на транспорті, телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного та документального електрозв'язку та ін. Зовнішня реклама розміщується на спеціальних конструкціях, щитах, екранах, які знаходяться під відкритим небом. Внутрішня реклама розміщується всередині будинків, приміщень, споруд.

До засобів розповсюдження інформації відносять: пресу (газети, журнали, прейскуранти, каталоги, довідники та ін.), ефірне, супутникове та кабельне телебачення, радіомовлення, ілюстровані зображувальні засоби, афіші, плакати, календарі, аудіо- та відеозаписи, світлові табло, комп'ютерні програми та інше майно юридичних та фізичних осіб.

Об'єктом оподаткування податком з реклами виступає вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничні ставки податку встановлені в наступному розмірі:

— 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

— 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Податок сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Перерахування податку до місцевого бюджету здійснюють підприємства (організації, установи), які проводять встановлення та розміщення реклами[14].

Найбільший за абсолютними розмірами поступлень є комунальний податок. Він належить до обов'язкових місцевих податків, які повинні запроваджуватися органами місцевого самоврядування при наявності об'єктів оподаткування.

Платниками комунального податку виступають юридичні особи, крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників. Гранична ставка податку встановлена в розмірі 10% не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян у місяць за кожного середньоспискового працівника[15].

Розділ 3. Удосконалення регулювання місцевого оподаткування

3.1. Основні проблеми та перспективи удосконалення місцевого регулювання

Необхідність удосконалення місцевого оподаткування, вирішення його кардинальних питань активно ініціюється зараз органами місцевого самоврядування, особливо найменш захищеними його ланками – сільськими, селищними, районними у містах радами. Забезпечення доходами цієї ланки місцевих бюджетів остаточно досягається за допомогою методів бюджетного регулювання. Місцеві податки і збори тут не відіграють вирішальної ролі, але вони можуть її виконати при відповідній постановці питань. Нині ж проблема наповнення бюджетів низового рівня доходами залишається однією із нагальних у фінансовому і соціально-економічному відношенні, і неабияку роль у цьому можуть відіграти місцеві податки і збори.

Кожний етап розвитку якоїсь системи, в тому числі системи місцевого оподаткування, висуває свої вимоги до неї. В цілому ж на сьогодні чи не головними питаннями вдосконалення державного управління місцевими податками і зборами в Україні, очевидно, є:

– розробка єдиного концептуального підходу до місцевого оподаткування і його законодавче закріплення; – створення належної законодавчої бази місцевого оподаткування;

– вдосконалення системи місцевих податків і зборів з метою її стабілізації, скасування малоефективних платежів, збільшення в кількісному і якісному відношенні цих надходжень і їх питомої ваги в структурі доходів місцевих бюджетів;

– вдосконалення системи адміністрування місцевих податків і зборів[16].

Таким чином, проблеми вдосконалення місцевих податків і зборів залишаються актуальними і сьогодні. Розв’язання їх можна пов’язати із втіленням у життя Бюджетного та наступним прийняттям Податкового кодексів України, які передбачають значне реформування бюджетних та податкових відносин системного характеру. В ході реформи головним, на нашу думку, є вироблення нового мислення, нового підходу до місцевого оподаткування. У зв’язку з цим необхідно узагальнити світовий та історичний досвід місцевого оподаткування з наступним творчим його втіленням в Україні. Оновлення системи місцевого оподаткування передбачає використання не лише кращих світових зразків, але й застосування їх із урахуванням багаторічної історії та менталітету українського народу.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та ін.[17]

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків. Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих податків. Робити це необхідно в контексті реформи всієї податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі про місцеві податки і збори доцільно передбачити дві групи місцевих податків і зборів.

Перша група — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок[18].

3.2. Напрями вдосконалення вітчизняної системи оподаткування.

Одним з центральних завдань стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2007 рр. є підвищення надійності грошової та фінансової стабілізації, досягти якої можливо перш за все за допомогою зменшення податкового тиску на основі розширення податкової бази; скасування податкових пільг; посилення захисту платників податків; спрощення процедур податкового адміністрування. Особливого значення набуває суттєве зменшення податного навантаження на фонд оплати праці.

Успішне вирішення даних завдань залежить від розробки та запровадження у практику Податкового кодексу, який 13.07.2000 р. був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України. Даним проектом передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні. Переглянутий як сам сам перелік податків, так і окремі їхні ставки, механізм обчислення, пільги.

До загальнодержавних податків передбачається включити такі податки:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб;

в) податок на додану вартість;

г) акцизний податок;

д) податок на майно;

е) державне мито;

ж) мито;

з) податок на транспортні засоби; и) рентні платежі;

і) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;

й) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

к) екологічний збір[19].

Місцеві податки, згідно із проектом Податкового кодексу включатимуть:

а) податок з реклами;

б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг

в) шкільний податок;

г) податок за використання місцевої символіки;

д) ринковий збір;

е) готельний збір;

є) збір за паркування автотранспорту;

ж) курортний податок;

з) збір за організацію гастрольних заходів;

и) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.

Планується зменшення ставок по таким загальнодержавним податкам як:

— податок на додану вартість (з 20% до 17%, нульова ставка збережена);

— податок на прибуток (з 30% до 20%);

— податок на доходи фізичних осіб (прогресивне оподаткування за шкалою від 10% до 40% замінене оподаткування за двома ставками: 10% і 20%)[20].

Проектом Податкового кодексу визначено наступний перелік підакцизних товарів: алкогольні напої, бензин, дизельне пальне, пиво, спирт етиловий, транспортні засоби, тютюнові вироби. Обчислення акцизного податку буде здійснюватись із застосуванням ставок: адвалерних (у відсотках), специфічних (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника), змішаних (одночасно у відсотках до бази оподаткування та у твердих сумах).

Передбачається запровадження податку на майно, при цьому об'єктами оподаткування будуть: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; будівлі; споруди.

Ставки податку на земельні ділянки диференційовані в залежності від призначення земель: для земель сільськогосподарського призначення (угіддя) вони встановлюються з одного гектара у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

б) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставка податку на земельні ділянки населених пунктів, за якими встановлено грошову оцінку, визначається у розмірі 1 процента грошової оцінки.

Будівлі передбачається оподатковувати за ставкою, в розмірі 1-2 проценти бази оподаткування. Визначення бази оподаткування буде проходити окремо по кожному об'єкту шляхом множення площі будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі.

Оцінка середньої вартості одиниці виміру будівлі буде здійснюватись за допомогою методу аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі визначатиметься на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.

Оподаткування споруд планується здійснювати із застосуванням ставок в розмірах не нижче 1 відсотків та не вище 2 відсотків балансової вартості споруд[21].

В проекті Податкового кодексу визначено склад рентних платежів, до яких віднесено: ресурсну ренту, транзитну ренту та платежі за спеціальне використання природних ресурсів.

Ресурсна рента сплачуватиметься юридичними особами, їх філіалами, відділеннями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами, які видобувають нафту і природний газ, інші корисні копалини, в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, здійснюють операції з реалізації, іншої передачі мінеральної сировини та продукції її переробки.

Транзитну ренту сплачуватимуть юридичні особи, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом через територію України мінеральної сировини та продуктів її переробки.

До платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено: плату за користування надрами; збір за використання радіочастотного ресурсу України; плату за спеціальне водокористування; плату за спеціальне використання лісових ресурсів.

В проекті Податкового кодексу зменшено перелік місцевих податків з 16 до 10. Передбачається запровадити такі нові місцеві податки як збір за організацію гастрольних заходів, шкільний податок, збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів[22].

Висновки

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

• високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач;
• домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;
• діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
• тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Список використаних джерел

1. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки й збори" від 20.05.1993 року № 56-93 із змінами та доповненнями
2. Бескид Й. М. Місцеві податки та збори у доходах місцевих бюджетів України // Наукові записки. — Тернопіль, 2004. — Вип.13, ч.1. — С.140–145.
3. Блажевич В. Місцеві податки і збори та їх особливості, світовий та український досвід встановлення і справляння місцевих податків //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 1. — C. 95-99
4. Вишневський В. Місцеві податки і збори у ринковій економіці//Фінанси України. — 2001. — № 1. — C. 11-20
5. Владимиров К. М. Місцеві фінанси [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Фінанси" / К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. — Херсон : ОЛДІ-плюс, 2006. — 351 с.
6. Герчаківський С.Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення //Фінанси України. — 2003. — № 2. — С.44-49
7. Данилов О. Місцеві податки і збори : шляхи їх удосконалення в Україні //Вісник податкової служби України. — 2000. — № 45. — C. 11-13
8. Дмитренко Г. Проблеми перспективи пристосування місцевих податків в Україні до вимог Європейського Союзу // Управління сучасним містом. — 2003. — №10-12 (12). — С.166-170.
9. Іваненко В. О. Місце та роль місцевих податків і зборів у забезпеченні місцевого самоврядування //Фінанси України. — 2005. — № 4. — С.32-34.
10. Кофлан В. Правові основи місцевого оподаткування Україні: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України. — Ірпінь, 2002. – 234 с.
11. Кульчицький М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування // Фінанси України. – 2001. — № 9. – С. 102-105.
12. Мельник П. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави/ П.Мельник //Фінанси України. — 1998. — № 6. — C. 101-103
13. Місцеві податки в запитаннях та відповідях//Податки та бухгалтерський облік. — 2007. — 4 жовтня. — C. 24-34
14. Ославський М. Особливості фінансово-правового регулювання місцевих податків і зборів // Право України. — 2007 . — № 11 . — С. 77 — 80
15. Ославський М. Основні засади правового регулювання системи місцевого оподаткування в Україні // Юридична Україна. — 2006. — № 4. — С. 38-42.
16. Ославський М. Правовий аналіз системи місцевих податків і зборів в Україні //Юридична Україна. — 2007. — № 6. — C. 48-51
17. Петриченко О. Система місцевих податків і зборів в Україні //Вісник податкової служби України. — 2006. — № 17-18. — C. 44-53
18. Рева Т. М. Місцеві фінанси / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 207 с.
19. Сазонець І. Управління місцевими фінансами: навчальний посібник / Ігор Сазонець, Тетяна Гринько, Ганна Придатко. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 261 с.
20. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади // Фінанси України. – 2004. — № 6. – С. 38 – 40.
21. Чуприна О. Місцеві податки-справа державна //Фінанси України. — 1998. — № 10. — C. 94-98