Вступ.

1. Обмін жилого приміщення в разі відсутності згоди між членами сім'ї.

2. Обмін частини жилого приміщення.

3. Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Складовою частиною права на житло є право на обмін житлового приміщення, яке виникає одночасно з виникненням права на користування житловим приміщенням, тобто з моменту вселення громадянина в житлове приміщення.

Право на обмін є одним із способів поліпшення житлових умов. З моменту отримання житла потреба сім'ї в житлі може змінюватися. Це зумовлено динамічністю житлових умов: збільшенням або зменшенням кількості членів сім'ї, виникненням нової сім'ї у складі старої, появою інших чинників об'єктивно-о і суб'єктивного характеру (переїзд в новий населений пункт, зміна місця роботи, навчання, умови виховання дітей тощо). Обмін забезпечує найбільш повне задоволення житлово-побутових потреб громадян, дозволяє врахувати ці важливі обставини життєдіяльності людини. Для того, щоб задовольнити законні інтереси громадян, допускається обмін житловими приміщеннями не лише між двома наймачами, а й між декількома, а також обмін житла не лише в межах однієї місцевості, а й міжміський обмін. Інститут обміну житлових приміщень виник ще в 20-ті роки і успішно розвивається. Як і будь-який правовий інститут, він в кожний період розвитку суспільства не може залежати від впливу певних економічних та соціальних чинників.

Відносини щодо обміну житловими приміщеннями регулюються ЖК і спеціальним нормативним актом — Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР. Право на обмін жилих приміщень передбачено нормами житлового та цивільного права, що виникають між учасниками обміну. Воно є елементом зобов'язуючих правовідносин. Взаємні права і обов'язки виникають з цивільно-правової угоди, спрямованої на взаємне припинення і виникнення житлових правовідносин у наймачів жилих приміщень, які беруть участь в обміні.

1. Обмін жилого приміщення в разі відсутності згоди між членами сім'ї

Обмін житлового приміщення являє собою угоду між наймачами цих приміщень про взаємну передачу прав та обов'язків, пов'язаних із користуванням цим приміщенням. Право на обмін житлового приміщення надано лише особам, яким належить самостійне і постійне право користування житловим приміщенням. Не мають права на обмін піднаймачі, тимчасові мешканці та інші особи, які не набули самостійного права на житлову площу.

Договір про обмін житловими приміщеннями може бути як двостороннім, так і багатостороннім, оскільки кількість учасників обміну не обмежується. Чинне законодавство дозволяє обмін в межах як одного населеного пункту, так і декількох.

Предметом договору обміну житлових приміщень може бути:

• зокрема кімната або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї або кількох кімнат, одноквартирний житловий будинок, на які укладено договір найму або які перебувають у користуванні члена ЖБК;

• частина житлового приміщення, що припадає на частку наймача або члена його сім'ї, у тому числі суміжна кімната або частина кімнати.

Наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом із ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті.

Якщо між членами сім'ї не досягнуто згоди про обмін, то кожен з них вправі вимагати в судовому порядку примусового обміну займаного приміщення на приміщення в різних будинках (квартирах).

Обмін житлових приміщень оформлюється в бюро обміну житлових приміщень або виконавчим комітетом (держадміністрацією) відповідної місцевої ради. Саме на них покладено обов'язок з контролю за дотриманням законності при обміні. Суть діяльності виконкому полягає не в наданні громадянам дозволу на обмін, а в тому, щоб перевірити, чи виконуються правила обміну, і якщо буде встановлено, що громадяни діють в межах наданих їм прав — оформити обмін. Така функція покладається на виконком незалежно від того, до якого житлового фонду належать приміщення, які обмінюються. В цьому випадку виконком виступає як орган управління, що здійснює контроль за належним використанням житлового фонду. Якщо житлові приміщення знаходяться на території різних міст (районів), для їх обміну необхідно отримати дозвіл відповідних райвиконкомів.

Для обміну необхідно надати такі документи:

• заяву про обмін встановленого зразка;

• згоду підприємства, установи, організації, якщо житлове приміщення перебуває у їхньому віданні;

• витяг з рішення загальних зборів членів ЖБК про прийом цієї особи до ЖБК (при обміні житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду на житлове приміщення в будинку ЖБК);

• витяг з рішення загальних зборів членів ЖБК про згоду на обмін при обміні житлових приміщень членами одного ЖБК;

• документи, які підтверджують перебування у шлюбі чи родинних зв'язках з особами, що залишилися проживати у приміщенні, частина якого обмінюється;

• при обміні на частину житлового приміщення — довідку лікувально-профілактичної установи про відсутність у заявника і членів його сім'ї захворювань, які перешкоджають проживанню у комунальній квартирі, письмову згоду осіб, які перешкоджають проживанню у суміжних житлових приміщеннях — при обміні неізольованого житлового приміщення;

• згоду органів опіки та піклування — при обміні житлових приміщень, що перебувають у користуванні особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Інші документи надаються за запитом органу, що проводить обмін. В окремих випадках бюро обміну (держадміністрація) може проводити огляд житлових приміщень, які обмінюються.

Для обміну необхідні й інші умови. Насамперед потрібна письмова згода всіх членів сім'ї наймача, в тому числі і тих, які тимчасово не проживають в житловому приміщенні, але яке за ними згідно з законом зберігається. Водночас ЖК допускає можливість примусового обміну, тобто за відсутності згоди членів сім'ї в судовому порядку. Якщо між членами сім'ї відсутня єдність щодо обміну житлового приміщення, будь-який із членів сім'ї має право звернутися до суду і вимагати примусового обміну житлового приміщення. Для задоволення такого позову не є обов'язковою наявність таких обставин, як порушення встановлених правил проживання одним із членів сім'ї, неможливість проживання в одній квартирі тощо. Суд має уважно вивчити аргументи сторін та врахувати їх інтереси при вирішенні такої категорії справ.

Рішення суду про примусовий обмін може бути винесене лише у тому випадку, коли зацікавлена в обміні сторона запропонує інше житлове приміщення, яке відповідатиме встановленим законодавством вимогам. Рішення суду про примусовий обмін не звільняє сторони від виконання умов обміну, встановлених законодавством (оформлення обміну шляхом отримання обмінних ордерів тощо).

Обмін житлових приміщень, як правило, зумовлює припинення одних правовідносин і виникнення інших. У разі коли власник приватизованої квартири чи житлового будинку обмінює житлове приміщення з наймачем житлового приміщення, то в результаті обміну сторони, які беруть в ньому участь, замінюють одна одну у відповідних правовідносинах. Так, колишній наймач відповідно до договору обміну, стає власником, а колишній власник — наймачем в житлових правовідносинах. Водночас при так званому родинному чи сімейному обміні для осіб, які переїжджають в інше житлове приміщення, одні житлові правовідносини припиняються, інші — виникають. Для тих членів сім'ї, які залишаються проживати в старому житловому приміщенні, але до яких прибуває в порядку обміну новий член родини замість того, що вибув, має місце не припинення, а зміна житлових правовідносин.

Якщо між членами сім'ї не досягнуто згоди про обмін, то кожен член сім'ї вправі вимагати у судовому порядку примусового обміну займаного приміщення в різних будинках чи квартирах.

Так, в липні 1994 р. К. С звернулася до суду з позовом до К. Я. про примусовий обмін трикімнатної квартири. Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу з К. Я. спільне проживання з ним стало неможливим, і просила в порядку примусового обміну переселити відповідача в кімнату готельного типу жилою площею 12,9 м2, тоді б вона з двома неповнолітніми дітьми перейшла жити у двокімнатну квартиру жилою площею 28,2 м2, а наймачі цих жилих приміщень з'їхались би у спірну квартиру.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 червня 1995 р. позов К. С задоволено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Ук-раїни від 7 лютого 1996 р. вказано те, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 12 Постанови "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. за № 2, у разі примусового обміну жилих приміщень на підставі ст. 80 ЖК, як правило, не повинні погіршуватися житлові умови відповідачів. У цих справах суд має всебічно враховувати інтереси членів сім'ї наймача та їхні доводи, що заслуговують на увагу, зокрема вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну.

Як видно з матеріалів справи, до реєстрації шлюбу К. С проживала в однокімнатній квартирі готельного типу жилою площею 28 м2. У результаті обміну зазначених квартир вони з чоловіком отримали трикімнатну квартиру жилою площею 35,8 м2, яка складається з трьох ізольованих кімнат і має всі необхідні житлово-комунальні вигоди.

За наведеним у рішенні суду іншим варіантом примусового обміну, запропонованого позивачкою, відповідач має переселитися в кімнату № 2 у комунальній квартирі площею 21,3 м2, яку займає Н. Проте, як видно з копії плану цієї квартири та копій ордерів, кімната № 2 має іншу площу, а кімната площею 21,3 м2 Н. не надавалась.

З матеріалів справи було видно, що внаслідок обміну відповідач має переселитися в квартиру, де мешкають шість сімей і немає належних комунальних вигод, а є лише загальний туалет і умивальник з холодною водою. Цілком правильно ухвалою судової колегії у цивільних справах Верховного Суду попередні судові рішення були скасовані і справа направлена на новий розгляд.

При вирішенні спору суд повинен встановити, чи має позивач право на обмін. А після цього він приступає до оцінки варіантів обміну, які пропонує як позивач, так і відповідач. У разі примусового обміну жилого приміщення за правилами ч. 2 ст. 116 Житлового кодексу житлові умови особи, яка допускає систематичне порушення правил співжиття, можуть бути погіршені. Правила ст. 80 щодо примусового обміну жилого приміщення в судовому порядку в разі відсутності згоди між членами сім'ї не поширюються на обмін жилого приміщення, що належить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім'ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді.

Статтею 80 ЖК і п. 2 Правил обміну жилих приміщень встановлено загальне правило, за яким на вимогу члена сім'ї наймача може бути проведено примусовий обмін займаного сім'єю наймача жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду з наймачем іншого жилого приміщення в будинку зазначеного фонду або з членом житлово-будівельного кооперативу. Разом з тим не суперечитиме цим правилам і обмін з власником жилого приміщення, проведений за згодою сторони, якої він стосується. Відчуження жилого приміщення при такому обміні провадиться в нотаріальному порядку після постановлення рішення суду про обмін.

У разі примусового обміну суд повинен виходити з рівності часток житла кожного з учасників обміну за винятком випадків, коли

1) між наймачем і членами сім'ї досягнуто згоди про користування житлом;

2) за одним із учасників обміну визнано право на більшу або меншу частку житла.

Проте, на підставі ст. 80 Житлового кодексу не слід допускати погіршення житлових умов відповідачів. Суд повинен всебічно врахувати інтереси й доводи членів сім'ї наймача, зокрема вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну. Але розміщення жилого приміщення в комунальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольс ваній квартирі й між якими виник спір. Другий приклад.

А. пред'явила позов до своєї дочки А. В. про примусовий обмін жилого приміщення.

Позивачка зазначала, що в 1988 р. з відповідачкою та її дочкою поселилась в порядку обміну у двокімнатну квартиру жилою площею 29,62 м2 з метою об'єднання в одну сім'ю. Після цього відповідачка з дочкою стали створювати неможливі умови для сумісного проживання, ображали її, били, перешкоджали користуватись квартирою. Провести обмін квартири відповідачка відмовляється. За запропонованим варіантом примусового обміну вона має переселитися в кімнату площею 28 м2 в комунальній квартирі, а відповідачка з дочкою — в однокімнатну ізольовану квартиру жилою площею 19,5 м2.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 1992 р. позов задоволено.

Пленум Верховного Суду України від 27 грудня 1993 р. залишивши рішення в силі відзначив, що згідно зі ст. 64 ЖК, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Тому кожен з них у відповідності до вимог ст. 80 ЖК має право вимагати у судовому порядку (якщо не досягли згоди) примусового обміну займаного жилого приміщення.

Матеріалами справи стверджується, що права відповідачки та її дочки при даному обміні жилої площі не порушені. Відповідачка одержала однокімнатну ізольовану квартиру жилою площею не меншою, аніж припадало на їх частку у двокімнатній квартирі. При цьому суд правильно врахував, що між сторонами протягом тривалого часу існують неприязні стосунки. На підтвердження того, що дочка з онучкою створюють неможливі умови для проживання в одній квартирі, позивачка представила суду акти судово-медичної експертизи про нанесення їй побоїв, попередження відповідачки органами міліції про відповідальність за неправильну поведінку.

Тому суд правильно відповідно до ст. 80 ЖК задовольнив вимогу члена сім'ї наймача про примусовий обмін жилого приміщення, оскільки встановив, що сумісне проживання сторін стало неможливим, а за-пропонований обмін не порушує їх житлові права.

Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона належно оформлена й учасники обміну одержали ордери. У цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього обов'язку. Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили, не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіантами.

На підставі статей 80, 116 ЖК примусовий обмін може бути проведено не лише шляхом обміну спірного жилого приміщення на різні приміщення, а й шляхом зобов'язання відповідача перейти проживати в інше приміщення, якщо наймач останнього переходить у спірне жиле приміщення як член сім'ї осіб, які там залишаються.

2. Обмін частини жилого приміщення

Наймач або член його сім'ї вправі в установленому порядку провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати, з наймачем іншого жилого приміщення за умови, що в'їжджаючий у порядку обміну вселяється як член сім'ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні.

За загальним правилом обмін частини одного житлового приміщення на частину іншого не допускається. Наймач або член його сім'ї мають право обміняти частину житлової площі, що припадає на його частку, за умови, що в'їжджаючий в порядку обміну вселяється як член сім'ї до тих осіб, які залишаються проживати в цьому приміщенні, тобто йдеться про так званий внутрішньосімейний обмін.

Згідно з діючими правилами обмін можливий лише стосовно конкретних житлових приміщень, які реально є в учасників обміну, а не тих житлових приміщень, яких вони набудуть, наприклад, після закінчення будівництва будинку, вступу в ЖБК тощо.

Обмін частини одного жилого приміщення на частину іншого жилого приміщення не допускається. Обмін частини жилого приміщення з метою окремого проживання не може здійснюватися неповнолітніми, крім випадків, коли вони при наявності передбачених законом обгрунтувань одружилися або влаштувалися на роботу до досягнення 18-річного віку, і випадків, коли вони проживають не з батьками (усиновителями). Якщо жиле приміщення перебуває у користуванні осіб, над якими встановлено опіку чи піклування, для обміну жилих приміщень вимагається згода органу опіки й піклування. Обмін жилого приміщення, наданого з урахуванням права члена сім'ї на додаткову жилу площу, на інше, відповідне жиле приміщення, не позбавляє цього члена сім'ї права на додаткову жилу площу в приміщенні, одержаному в порядку обміну. Зокрема, це його право має враховуватися при вирішенні позову про зміну договору найму жилого приміщення, одержаного в порядку обміну.

Обмін жилих приміщень оформляється в бюро обміну жилих приміщень при їх наявності або виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної місцевої ради. Для обміну необхідно подати такі документи:

1) заяву про обмін встановленого зразка, в якій вказані відповідні параметри, що стосуються квартир;

2) згоду на обмін підприємств, установ, організацій, якщо жиле приміщення перебуває у їхньому віданні чи оперативному управлінні;

3) виписку з рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу про прийом даної особи до кооперативу;

а) якщо міняється державний чи громадський житловий фонд на житловий фонд житлово-будівельних кооперативів;

б) при обміні жилих приміщень між членами різних житлово-будівельних кооперативів;

4) виписку з рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про згоду на обмін при обміні жилих приміщень між членами одного житлово-будівельного кооперативу;

5) документи, що підтверджують перебування у шлюбі або в родинних зв'язках з кимось із осіб, які залишилися проживати у приміщенні, частина якого обмінюється;

6) при обміні на частину жилого приміщення — довідку лікувально-профілактичної установи за місцем проживання заявника про відсутність у нього і членів його сім і захворювання, яке перешкоджає проживанню у комунальній квартирі, письмову згоду осіб, які проживають у суміжних жилих приміщеннях при обміні неізольованого жилого приміщення;

7) згоду органу опіки й піклування при обміні жилих приміщень, що перебувають у користуванні особи, над якою встановлено опіку або піклування. При потребі орган, який проводить обмін, може зажадати й інші необхідні документи.

Отже, наймач (член житлово-будівельного кооперативу) або член його сім'ї вправі в установленому цими Правилами порядку провести обмін частини жилої площі, що припадає на його долю, з наймачем іншого жилого приміщення або з членом житлово-будівельного кооперативу за умови, що в'їжджаючий у порядку обміну вселяється як член сім'ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні. Як члени сім'ї можуть вселятися: дружина, діти, батьки, дід, баба, онуки, рідні брати і сестри.

Обмін частини одного жилого приміщення на частину іншого жилого приміщення не допускається.

Обмін частини жилого приміщення з метою окремого проживання не може провадитися неповнолітніми, крім випадків, коли вони при наявності передбачених законом обґрунтувань одружилися або влаштувалися на роботу до досягнення вісімнадцятирічного віку, і випадків, коли вони проживають не з батьками (усиновителями).

3. Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій

Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій допускається лише за їх згодою. Відмову у згоді на обмін може бути оскаржено в судовому порядку, крім випадків обміну жилих приміщень у будинках, що належать колгоспам.

Наймач, в т. ч. за проектом ЖК (ст. 115) і орендар у будинках Державного (комунального) житлового фонду, має право за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, включаючи і тимчасово відсутніх, провести обмін займаного житла.

Нині обмін жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів проводиться відповідно до статей 79—89 Житлового кодексу та затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР "Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР" від 31 січня 1986 р. за № 31.

Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій допускається лише за їх згодою. Відмову у згоді на обмін може бути оскаржено у судовому порядку.

Суд не може задовольнити вимогу про визнання незаконною відмови у дачі згоди на обмін наймачем жилого приміщення в Україні на жиле приміщення за її межами, оскільки ЖК та інші акти законодавства України про обмін жилих приміщень діють у межах її території, а міжнародні угоди іншого не передбачають.

Згода про обмін жилого приміщення набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видаються виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної ради і є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення, яке обмінюється. Якщо в результаті обміну з метою об'єднання в одну сім'ю громадяни одержують жиле приміщення в одній квартирі, їм видається один ордер. Ордери мають бути одержані учасниками обміну жилих приміщень або за їх довіреністю іншими особами одночасно, за винятком випадків примусового обміну.

При обміні ордер видається на вільне жиле приміщення. Виключенням з цього правила, тобто вселенням без ордеру, є випадок, коли предметом обміну є частина жилого приміщення, а тому, хто вселяється, надається виписка з рішення виконкому або держадміністрації, які оформили обмін. У всіх інших випадках, тобто при вселенні без ордера в жиле приміщення, яке обмінюється, так і при оформленні обміну, але не вселенні згідно з домовленістю, обмін визнається недійсним. Оскільки згода, що лежить в основі обміну жилих приміщень, за юридичною природою є різновидом цивільної угоди, що має юридичну силу після отримання ордерів, до неї застосовуються всі правила цивільного законодавства про умови дійсності угод і визнання їх недійсними (статті 41—61 Цивільного кодексу).

Найчастіше обмін визнається недійсним на тій підставі, що учасник угоди на обмін був введений в оману з боку свого контрагента. До уваги береться тільки та помилка, яка стосується істотних умов договору. Тут має місце неадекватне уявлення про предмет обміну в результаті необачності, неуважності. Це може бути незнання або неправильне уявлення про санітарно-технічний стан жилого приміщення при укладенні договору з боку сторін обміну. Проте наслідки, передбачені ст. 56 Цивільного кодексу, мають місце тільки тоді, коли дефекти об'єктивно утворюють неможливість проживання і є такими, що не можуть бути усуненими.

При одержанні ордерів подаються паспорти членів сім'ї або документи, що їх замінюють, усіх осіб, які включені до ордера. Крім того, додаються:

1) при обміні жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлових фондів на жиле приміщення у будинку житлово-будівельного кооперативу — документ установи банку про внесення особою, яка вступає до кооперативу, пайового внеску або (у випадках, передбачених примірним статутом житлово-будівельного кооперативу) довідку правління кооперативу про передачу йому паю членом кооперативу, який вибув;

2) при обміні жилих приміщень між членами різних житлово-будівельних кооперативів документ установи банку про внесення стороною, якій належить менша сума паєнагромадження, на рахунок іншого кооперативу різниці у паєнагромадженні або довідки правлінь кооперативів про рівність сум паєнагромаджень;

3) при обміні жилих приміщень між членами одного й того самого житлово-будівельного кооперативу документ установи банку про внесення різниці в паєнагромадженнях або довідка правління кооперативу про рівність сум паєнагромаджень.

У разі неявки без поважних причин за одержанням ордерів протягом місяця, а при міжміському обміні — протягом двох місяців з дня прийняття виконавчим комітетом чи державною адміністрацією рішення про видачу ордерів, обмін жилих приміщень вважається таким, що не відбувся.

Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку в шестимісячний строк з моменту, коли учасники обміну довідалися, що їх право на обмін порушено.

При вселенні в одержане при обміні жиле приміщення громадянин здає ордер або при вселенні в жиле приміщення як члена сім'ї — виписку з рішення виконавчого комітету або державної адміністрації у житлово-експлуатаційну організацію, а в разі її відсутності — відповідному підприємству, установі, організації або правлінню житлово-будівельного кооперативу. Одночасно подаються паспорти членів сім'ї, включених до ордера чи виписки з рішення з відміткою про виписку з колишнього місця проживання. Ордер або виписка з рішення зберігається як документ суворої звітності. Ордер дійсний протягом 30 днів, а при міжміському обміні — 60 днів.

Якщо після набрання чинності угоди про обмін жилих приміщень сторони відмовляються від обміну, обмін за їх заявою за умови здачі одержаних ордерів анулюється виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної ради, які видали ордери. Кожний з учасників отримує право вимагати від інших виконання взятих на себе обов'язків, пов'язаних з передачею приміщень, які вони займають, а у разі відмови добровільно виконати ці обов'язки — звернутися з позовом до суду про виконання обов'язків у натурі. Тобто при відмові від обміну однієї сторони питання про примусове виконання угоди про обмін може бути вирішено судом.

Піднаймачі в будинках державного та громадського житлових фондів і наймачі в будинках житлово-будівельних кооперативів, а також тимчасові мешканці, які проживають у жилому приміщенні, що підлягає обміну, у разі відмови добровільно звільнити це приміщення виселяються в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Висновки

Договір обміну житлових приміщень є різновидом цивільно-правового правочину, відповідно, до нього застосовуються норми щодо визнання правочину недійсним (статті 215—236 ЦК).

Обмін житловими приміщеннями може бути визнаний недійсним судом, якщо він проведений з порушенням вимог, передбачених житловим законодавством, а також на підставах, встановлених цивільним законодавством для визнання правочинів недійсними.

Як свідчить судова практика, найчастіше громадяни звертаються до суду з позовами про визнання обміну житлових приміщень недійсним на тій підставі, що він проведений внаслідок помилки. В цих випадках суд має з'ясувати, чи дійсно мала місце помилка і як її наявність вплинула на факт обміну. Як зазначено в ч. 1 ст. 229 ЦК, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Так, у громадян найчастіше створюється неправильне уявлення щодо предмету обміну, тобто упорядкованості житлового приміщення, яке обмінюється. Для правильного вирішення справи суди мають з'ясовувати не лише наявність і характер дефектів житлового приміщення, а й можливість їх усунення.

В будь-якому випадку якщо обставини, на які посилається позивач, були йому відомі на момент обміну, підстав для того, щоб визнати обмін недійсним відповідно до ст. 229 ЦК, немає.

Іншою досить поширеною підставою визнання обміну недійсним є відсутність згоди членів сім'ї на обмін.

Список використаної літератури

1. Житлове законодавство України / Укл. М.І.Мельник, М.І.Хавронюк. -К.: А.С.К., 1998. -494 с.

2. Житлове право України : Навчальний посібник/ М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко; Мін-во освіти і науки України, Акад. правових наук України. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -479 с.

3. Житлове право України : Навчальний посібник/ І. А. Бірюков та ін.; Ред.: В. С. Гопанчук, Ю. О. Заіка. -К.: Істина, 2003. -207 с.

4. Житловий кодекс України . -Харків: Одіссей, 2002. -94 с.

5. Основи правознавства : Навчальний посібник/ В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, Л. М. Подкоритова; За ред. В. П. Пастухова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. -К.: Алерта, 2005. -377 с.