Вступ.

1. Організаційно-правові питання розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

2. Проблеми і перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України з'являється новий вид туристичної діяльності — сільський туризм. Це ідеальний варіант для тих, хто хоче відпочити на природі, в затишному мальовничому куточку та зануритися в атмосферу українського села. Україна з її природними та культурними ресурсами є привабливою країною для «зелених» туристів. Це спричинено різноманіттям ландшафтів (морське узбережжя та степи на півдні, гори на заході, ліси та озера на півночі), м'яким континентальним кліматом, великою історичною та культурною спадщиною, гостинністю населення, збереженням національних традицій у сільський місцевості.

Цей вид діяльності пов'язаний з організацією відпочинку туристів у сільській місцевості, їх перебуванням у будинку сільського господаря й використанням природних і культурних ресурсів місцевості. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі є сільська родина, яка веде особисте селянське господарство в селі та здійснює надання послуг у сфері сільського туризму — забезпечує туристів житлом, харчуванням, знайомить із місцевою культурою і традиціями. Сільський туризм дозволяє реалізувати:

— відпочинок міських жителів у сільській місцевості;

— популяризацію української культури;

— поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України;

— комплексний розвиток сільських територій і сільської інфраструктури, створення нових джерел доходів сільського населення.

1. Організаційно-правові питання розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Розробка стратегії сталого розвитку туризму в Україні зумовлює необхідність вирішення комплексу організаційних, правових, фінансових, економічних, соціальних, демографічних, екологічних та інших питань і проблем, пов'язаних із розвитком сільського зеленого туризму, спрямованого на раціональне та ефективне використання наявних у сільській місцевості туристичних ресурсів, створення якісного і безпечного туристичного продукту, поліпшення якості життя сільського населення на основі зайнятості у сфері надання туристичних послуг і збереження довкілля.

У законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із послуг, що може надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянських господарств (далі — ОСГ). Тому вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розвитку сільського зеленого туризму необхідно розглядати через призму правового становища ОСГ, правовий режим землі та майна цих господарств, основних засад господарської діяльності особистих селянських господарств тощо.

Вперше поняття "особисте селянське господарство" було вжито у Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року. Однак юридичні ознаки цієї категорії не розкривалися у законі, що на практиці призвело до проблем щодо набуття і реалізації прав на земельні ділянки для ОСГ.

За законом України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року, юридична природа ОСГ полягає в тому, що це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Передусім, закон визначає ОСГ як вид господарської діяльності, яка здійснюється з метою надання послуг з використанням майна ОСГ у сфері сільського зеленого туризму [7, c. 9].

Згідно з Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р., господарська діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Це загальне положення закону може бути застосовано і до характеристики сільського зеленого туризму з урахуванням особливостей, що визначають специфіку правового становища ОСГ.

Так, за ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність згідно із своїми обов'язками в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Стаття 55 названого кодексу до суб'єктів господарювання відносить: 1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Водночас суб'єктами господарської діяльності у сфері сільського зеленого туризму можуть бути лише індивідуальні фізичні особи або ті, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. Більше того, законом передбачається, що господарська діяльність з надання зазначеними особами послуг у сфері сільського зеленого туризму не відноситься до підприємницької діяльності. Це означає, що фізичні особи, які ведуть ОСГ і надають послуги у сфері сільського зеленого туризму не підлягають державній реєстрації як фізичні особи-підприємці, а також не зобов'язані створювати юридичні особи. Такий правовий статус ОСГ та правове регулювання туристичної діяльності у цих господарствах є визначальним для вирішення питання щодо оподаткування одержаних доходів, надання кредитів, пенсійного забезпечення і соціального страхування тощо.

В особистому селянському господарстві робота має здійснюватись однією чи декількома фізичними особами без створення юридичної особи. Наявність серед суб'єктів ведення особистого селянського господарства виключно фізичних осіб зумовлена тим, що, відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди. Як бачимо, у Земельному кодексі передбачається, що виключно громадяни мають право одержати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства [8, c. 15].

Громадяни, які одержали земельні ділянки для ведення ОСГ, можуть надавати послуги у сфері сільського зеленого туризму з урахуванням обмежень і заборон, що передбачені чинним законодавством України. Аналіз наявної в Україні нормативно-правової бази у сфері сільського зеленого туризму показує, що в системі національного законодавства маємо лише загальні норми, які регламентують окремі аспекти здійснення сільського зеленого туризму, що є недостатнім для забезпечення особливостей туристичної діяльності, пов'язаної з сільським зеленим туризмом як виду господарської діяльності ОСГ. Тому очевидною є потреба у розробці і прийнятті спеціального закону "Про сільський зелений туризм", у якому доцільно було б визначити основні правові засади здійснення сільського зеленого туризму, правове становище суб'єктів,

що мають надавати послуги у сфері сільського зеленого туризму, правові форми використання туристичних ресурсів для забезпечення такого туризму, встановити імперативи щодо створення якісного і безпечного туристичного продукту, закріпити законодавчо можливі та допустимі межі втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, забезпечити створення інформаційного туристичного продукту у сфері сільського зеленого туризму, передбачити наукове, кадрове та фінансове стимулювання розвитку сільського зеленого туризму [6, c. 9].

2. Проблеми і перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні

В останні роки відбувається значне зростання попиту на відпочинок в сільській місцевості. Сільський туризм (СТ) — один із найперспективніших видів відпочинку в Карпатах, на Чорноморському та Азовському узбережжі, Поліссі, Поділлі та інших мальовничих куточках України. Для сільських мешканців цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації сервісу СТ стимулює облаштування сільських осель і благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

Популяризація та поширення СТ є актуальними для України, оскільки це сприяє вирішенню таких питань:

— охорона і розвиток місцевих народних традицій;

— забезпечення проживання та відпочинку в місцевості, де відсутня готельна промисловість;

— створення робочих місць для селян і ремісників;

— сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

— підвищення стандарту та естетики сільських осель, поліпшення якості життя мешканців села.

Для України велике значення має досвід, набутий у галузі СТ західними сусідами, зокрема Польщею. Масовий сільський туризм зародився у Польщі на початку 90-х років XX ст. внаслідок зміни соціально-політичної формації та відкриття кордонів. Діяльність в галузі СТ в Польщі здійснюється з дотриманням таких принципів і умов [9]:

1. Діяльність у галузі СТ не належить до підприємницької діяльності, господарі звільнені від обов'язку реєстрації своєї діяльності в місцевих органах влади.

2. Житловий будинок має знаходитися в сільській місцевості та належати до сільського господарства, кімнати, які здаються «зеленим туристам», знаходяться в житловому будинку, їх кількість не більше п'яти.

3. Санітарно-гігієнічні умови проживання та умови харчування туристів в садибі мають відповідати нормативним актам для помешкань та будинків садибного типу.

4. Вимоги до приміщень: кімнати площею не менше 12м2 на 1-2 людини, наявність 1 санвузла не більше як на 15 відпочив&іьників, електричне освітлення, встановлений перелік меблів, опалення.

5. Медична довідка про стан здоров'я.

6. Можливість самостійного приготування їжі або приготування їжі господарями згідно з мінімальними вимогами до правил харчування в сільській садибі.

7. Загальні правила пожежної безпеки житлових будинків.

8. Обов'язковий журнал реєстрації відпочивальників в господарстві.

9. Наявність усного або письмового договору між сторонами.

10. Вимоги до страхування майна згідно з чинним законодавством.

На сьогодні у Польщі впроваджена добровільна катетеризація і сертифікація послуг СТ, що гарантує високу якість обслуговування в категоризованих садибах. Сільський туризм посприяв розвитку депресивних регіонів, зростанню зайнятості та доходів у сільській місцевості, збереженню національних культурних традицій [3, c. 4-5].

На сьогодні у Європі функціонує Європейська федерація фермерського та сільського туризму — European Federation for Farm and Village Tourism (EuroGites), яка об'єднує національні організації сільського та агротуризму європейських країн [6]. Під егідою цієї організації друкуються рекламно-інформаційні каталоги об'єктів сільського зеленого туризму з сертифікованою характеристикою спектру їхніх послуг, у яких розкривається все розмаїття сутності сільського туризму.

Тенденцією розвитку СТ є процес глобалізації в даній сфері, що передбачає зникнення будь-яких бар'єрів у міжнародних туристичних обмінах, здешевлення транспортних послуг і створення однорідної за рівнем сервісу туристичної інфраструктури в різних країнах світу. Характерною рисою процесу глобалізації в сфері сільського туризму є створення глобальних банків даних пропозицій країн світу, налагоджуються механізми глобальної торгівлі цими послугами з використанням електронної мережі Internet, що має стати визначальним у системі пропозиції та збуту на світовому ринку послуг сільського туризму. Одна з найефективніших інформаційних систем бронювання сільського туризму й агротуризму в усіх регіонах світу — Allrural, яка забезпечує до 7% світового продажу агротуристичних послуг.

На сьогодні у світі індустрія сільського туризму — це найбільш динамічний сектор світового туристичного господарства. Європейський Союз вбачає в розвитку сільського туризму основний важіль економічного підйому сільських територій.

Метою дослідження є вивчення досвіду європейських країн, висвітлення стану розвитку сільського туризму в Україні, формулювання проблем і шляхів їх вирішення з метою стійкого розвитку цього нового виду діяльності в сільській місцевості.

Основні результати дослідження. Діяльність у галузі СТ базується на Законі України «Про туризм», Законі України «Про особисте селянське господарство», Указі Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» (№1356 від 20.12.2000), Державній програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова Кабінету міністрів України від 29.04.2002 №583), Указі Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (від 10.08.1999 №973/99), проекті Закону України «Про сільський зелений туризм», інших законодавчих актах України, які встановлюють засади раціонального використання туристичних ресурсів сільських територій і регулюють відносини, пов'язані з організацією і здійсненням сільського туризму на території України. Метою є створення правових і соціально-економічних умов для функціонування і подальшого розвитку в Україні сільського туризму — відпочинку туристів у сільській місцевості, пов'язаного з їх перебуванням у будинку сільського господаря й використанням ресурсів місцевості [5, c. 149-150].

Діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності, тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає за певних умов звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб. Але на сьогоднішній день потребує доопрацювання положення проекту, за яким сільські господарі можуть вести діяльність із надання туристичних послуг у сфері сільського туризму без реєстрації як суб'єкти підприємницької діяльності в разі, якщо кількість туристів, які одночасно приймаються, не перевищує 8 осіб, оскільки неможливо проконтролювати, яка кількість осіб перебуває одночасно на відпочинку у господарстві. Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається за таких умов:

— житловий будинок, у якому здаються кімнати, розташований на сільській території і належить до сільського господарства;

— житлові кімнати знаходяться у житловому будинку чи прибудові господаря та здаються відпочивальникам, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін.

В Україні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму є Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (надалі — Спілка). За її ініціативою створені й функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними органами управління розроблено Проект концепції та розпочато роботу над Програмою розвитку сільського туризму в Україні.

Спілка проводить екологічне маркування садиб на виконання вимог екологічного стандарту, а саме до таких складових послуг сільського туризму: довкілля; садиби; кімнат; продуктів; раціонального використання водних ресурсів; раціонального використання електроенергії та палива; обмеженого використання побутових хімічних засобів; туристичної інформації; рекомендованої туристичної діяльності; підтримки народних традицій; транспорту.

Отже, в Україні відбувається стабільний розвиток діяльності в галузі СТ. Але оскільки цей вид економічної діяльності є новим для нашої країни, то існує низка проблем, над вирішенням яких ще необхідно працювати.

Подальший розвиток сільського туризму в Україні вимагає впровадження низки заходів, які дозволять розвинути цей вид діяльності:

1. Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, її гармонізація з міжнародними стандартами:

— доопрацювання та прийняття Закону України «Про сільський і сільський зелений туризм»,

— розроблення нормативних вимог до облаштування сільських осель і об'єктів туристичної інфраструктури;

— визначення нормативних вимог до інформації про туристичні маршрути й об'єкти туристичної інфраструктури та порядку їх встановлення.

2. Розроблення нормативно-правової бази з питань функціонування системи стандартизації та сертифікації послуг у сфері сільського туризму, присвоєння господарству і послугам, які надаються туристам, відповідної категорії якості та рівня обслуговування. Присвоєння категорії житлу, яке надається у користування туристам і відпочивальникам, дає право сільському господарю повідомляти про відповідну якість житлових умов у засобах реклами, встановлювати відповідний рівень оплати за проживання, сприяє підтримці житла у належному стані, підвищенню комфорту та якості житлових умов.

3. Сертифікація послуг СТ з метою підвищення привабливості особистого селянського господарства для туристів. Сільські господарі та члени їхніх родин, які надають послуги з сільського туризму, за власним бажанням мають право сертифікувати послуги СТ, що дозволить визначати, яку якість обслуговування може забезпечити сільський господар для туристів. Сільські господарі, які проводять туристичну діяльність із сільського туризму, зобов'язані усвідомлювати відповідальність, яку вони беруть на себе в організації відпочинку у своїх оселях, адже недоброякісне обслуговування здатне назавжди відвернути клієнта від бажання відпочивати в селі. Для цього має бути розроблений стандарт, який регламентує вимоги щодо послуг сільського туризму, а саме вимоги до приміщень, санітарно-гігієнічних умов, обслуговуючого персоналу, умов харчування, протипожежні вимоги, вимоги до реєстрації відпочивальників, цивільної відповідальності господарів, страхування майна.

4. Створення інформаційної бази з сільського туризму, електронної бази даних особистих селянських господарств, які займаються туристичною діяльністю з сільського туризму, доступної населенню через мережу Internet, кадастрів туристичних ресурсів, випуск рекламно-інформаційні каталогів об'єктів сільського туризму приверне увагу населення до відпочинку в сільській місцевості і дозволить полегшити вибір місця відпочинку туристам [1, c. 141-142].

Висновки

Сільський зелений туризм – корисний як для відпочиваючих, так і для господарів – селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов’язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації української культури, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

Для забезпечення пріоритетності розвитку сільського зеленого туризму в Україні і наближення його до стандартів ЄС вбачається доцільним:

— упорядкувати нормативно-правову базу прийняттям Верховною Радою закону прямої дії «Про сільський зелений туризм» та Постанови Кабінету Міністрів з питань стандартизації його діяльності «Послуги туристичні. Туризм сільський зелений. Основні вимоги»;

— розробити регіональні програми розвитку сільського зеленого туризму з інтеграцією їх до Програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні, яку має затвердити Уряд держави;

— визначити методологію розроблення та впровадження моніторингу досягнення цільових показників зазначених програм на регіональному та загальнодержавному рівнях;

— завершити реформування системи державної статистики, провести її технічне переоснащення, зокрема, для забезпечення формування електронних систем моніторингу регіональних та державної програм розвитку сільського зеленого туризму;

— створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського зеленого туризму;

— організувати вивчення потреб ринку послуг сільського зеленого туризму у фахівцях і врегулювати чисельність їх набору у вищі навчальні заклади на основі державного замовлення за цільовими направленнями регіонів; створити в системі навчальних закладів різного рівня курси перепідготовки кадрів для цієї сфери туризму;

— створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення сфери туризму, зокрема і сільського зеленого туризму, як складової державної інформаційної системи;

— делегувати Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, як органу фахового і громадського самоврядування, повноваження щодо розробки та впровадження загальноукраїнських стандартів сільського зеленого туризму, а також здійснення зовнішнього незалежного моніторингу державної та регіональних програм розвитку сільського зеленого туризму.

Впровадження вищезазначених заходів дозволить створити конкуренцію на ринку послуг СТ, зрости доходам сільських жителів та виведе з «тіні» селянські господарства, які займаються туристичною діяльністю з сільського туризму. Розвиток сільського туризму в Україні сприятиме спілкуванню людей з природою; екологічній просвіті населення; охороні природи; розвитку місцевого соціокультурного середовища; підвищенню рівня життя в сільської місцевості.

Сприяння розвитку сільського туризму має стати невід'ємною складовою державної регіональної політики, одним із шляхів вирішення питання зайнятості населення та соціально-економічного розвитку на селі.

Список використаної літератури

1. Биркович В. Сільський зелений туризм — пріоритет розвитку туристичної галузі України //Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 1. — C. 138-143.

2. Вінников О. Правове регулювання сільського зеленого туризму //Туризм сільський, зелений. — 2009. — № 1. — C. 13-17

3. Васильєв В.П. Сільський зелений туризм //Туризм сільський, зелений. — 2007. — № 4. — C. 4-6

4. Васильєв В. Головна мета сільського туризму-це новий туристичний продукт //Туризм сільський, зелений. — 2008. — № 4 . — C. 10-13

5. Гловацька В.В. Сільський зелений туризм: сутність, функції, основи організації //Економіка АПК. — 2006. — № 10. — С.148-155.

6. Зубко Ю. Державна підтримка та механізми сприяння розвитку екологічного (зеленого) туризму в Україні //Туризм сільський, зелений. — 2008. — № 4 . — C. 8-10

7. Носік В. Організаційно-правові питання розвитку сільського зеленого туризму в Україні //Туризм сільський, зелений. — 2007. — № 4. — C. 9-10

8. Шенін А. Організаційне та законодавче забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку сільського туризму //Туризм сільський, зелений. — 2007. — № 4. — C. 15-16