Згідно ст. 20 «Кожен з подружжя користується в родині рівними правами і несе рівні обов’язки….»

Стаття 20 виходить із принципу рівності між чоловіком і жінкою.

Частина положень цієї статті носять декларативний характер, тому що, наприклад, у випадку споровши чоловіків з питань життя родини, тобто питань, що стосуються особисто-правових відносин чоловіків, за винятком питань виховання дітей і майнових питань, суперечки чоловіків не можуть зважуватися в примусовому порядку, тобто ця частина статті 20 КпШС не має санкції. Однак норми-декларації зводять моральні норми в ранг правових, проголошують сімейно-правову політику держави, створюють певний еталон поводження, що має також виховне значення.

Майнові ж суперечки подружжя, а також суперечки про виховання дітей можуть вирішуватись судом, а у випадках, передбачених законом— органами опіки і піклування.

1. Права подружжя на участь у вихованні дітей та спілкування з ними

Ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків — право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб’єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов’язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов’язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов’язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов’язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов’язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей. При цьому виконання цього обов’язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права. Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.

Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров’я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов’язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття «інтерес дитини» і суб’єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.

Ч.3,ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов’язків по вихованню чи зловживанні батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.

Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.

Права й обов’язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов’язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України «Про освіту» є не тільки правом батьків, але і їхнім обов’язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов’язок. Відхилення батьків від виконання свого обов’язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.

Батьки мають рівні права й обов’язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.

Звичайно між спільно проживаючими батьками не виникають розбіжності по питанню виховання дітей. Однак при виникненні розбіжності між батьками з питання виховання дітей  спір може бути вирішений органами опіки і піклування, а також у відповідності зі ст.124 Конституції — судом.

Для правильного виховання дітей важливо, щоб у вихованні дітей брали участь обоє з батьків. Усунення одного з них від виховання дітей порушує не тільки право цього батька, але воно, як правило, порушує права самої дитини. Тому ч. ст.65 КпШС передбачає не тільки право, але обов’язок батька, що проживає окремо від дітей, брати участь у їхньому вихованні і спілкуватися з дітьми, не перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їхньому вихованні.

Якщо проживаючі роздільно батьки не дійдуть згоди по питанню виховання дітей, то органи опіки і піклування за заявою кожного з батьків, частіше батька, що проживає окремо від дитини, визначають порядок участі батька у вихованні дітей. При цьому органи опіки і піклування і суд повинні виходити з інтересів дитини.

Якщо ж органи опіки і піклування прийдуть до висновку, що спілкування батька, що проживає окремо від дитини, і участь його у виховань дитини відповідає інтересам дитини, вони ставлять за обов’язок батьку, що проживає разом з дитиною, не перешкоджати спілкуванню іншого батька з дитиною й участі його у вихованні. Якщо батько не підкоряється рішенню органів опіки і піклування, то цей орган, а також батько вправі звернутися за вирішенням цієї суперечки в суд.

Суд, установивши, що рішення зобов‘язаний не виконує, може накласти на нього штраф і призначити йому новий термін для виконання рішення. При злісному невиконанні рішення суду батько, що проживає окремо від дитини, вправі звернутися з позовом про передачу йому дитини. Суд вирішує дане питання, керуючись інтересами дитини.

 2. Права подружжя на вільний вибір занять, професій та вільний вибір місця проживання.

Право вільного вибору занять, професій означає, що кожен з подружжя вправі вибрати рід своєї трудової діяльності, занять. При цьому кожен з подружжя повинний враховувати інтереси родини. Інший з подружжя не вправі перешкоджати йому в цьому і диктувати свою волю. Якщо один з подружжя перешкоджає іншому у виборі роду занять, професії, то це може бути основою для розлучення. Угоди між подружжям, що обмежують їхнє конституційні права, є недійсними (ст. 22 Конституції України).

Ст.20 КпШС надає кожному з подружжя право вибору місця проживання. Це правило відповідає вимогам ст.33 Конституції. Закон не зобов’язує подружжя спільно проживати. Це положення має практичне значення для рішення ряду питань, наприклад, про право одного з подружжя на житлоплощу, займану іншим з подружжя. Якщо подружжя не проживає разом, то один з подружжя не має право на житлоплощу, займану іншим з подружжя, за винятком випадків, коли житлове приміщення належить дружинам на праві загальної власності.

Разом з тим спільне проживання подружжя відповідає інтересам родини в цілому, нормальному вихованню дітей.

Законодавство містить ряд норм, що сприяють спільному проживанню подружжя. Так, якщо подружжя закінчують вищий чи середній спеціальний заклад, то за їхнім бажанням вони підлягають розподілу в одне місто чи район. Один з поружжя може бути прописаний на житлоплощу іншого незалежно від розміру житлової площі.

3. Захист особистих прав подружжя.

Згідно ст. 6² «Захист прав, що виникають зі шлюбних і сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування й органами реєстрації актів цивільного стану.

Захист прав, що виникають зі шлюбних і сімейних відносин, здійснюється також товариськими судами, трудовими колективами, профспілковими й іншими громадськими організаціями у випадках і в порядку, установлюваних законодавством.»

Під захистом сімейних прав варто розуміти передбачені законом заходи, здійснювані державними, як правило, судовими й іншими органами, спрямовані на визнання сімейних прав, відновлення цих прав, припинення дій, що порушують право.

Заходи сімейно-правової відповідальності можуть застосовуватися тільки до членів даної родини. Треті особи у випадку порушення сімейних прав учасників сімейних правовідносин несуть перед ними не сімейно-правову, а цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Право на захист мають та є суб’єктами права на захист самі учасники сімейних правовідносин.

У результаті застосування сімейно-правових санкцій можуть наступити наступні санкції:

1) сімейні правовідносини цілком анулюються з моменту їхнього виникнення (наприклад, при визнанні усиновлення недійсним) чи на майбутній час (при скасуванні опіки, викликаної поводженням опікуна);

2) сімейні правовідносини зберігаються, але в зміненому вигляді, втрачаючи свій двосторонній зобов’язуючий характер, залишаються права лише в однієї сторони (наприклад, право на аліменти буде мати лише невинний у визнанні недійсним шлюбу дружина);

3) скорочується обсяг права чи тривалість його наявності в учасника сімейного правовідносини (наприклад, суд може при розподілі подружнього майна зменшити частку…);

4) зростає обсяг обов’язку одного з учасників правовідносини (наприклад, при винному відхиленні від сплати аліментів вони можуть стягуватися і за минулий час, тоді як у протилежному випадку лише на майбутнє);

5) учасник правовідносини позбавляються на певний час можливості здійснювати своє право (наприклад, батько, що живе окремо, а також дід чи бабуся можуть бути позбавлені права на спілкування з дитиною, якщо це заважає його нормальному вихованню).

Заходи сімейно-правової відповідальності може також полягати у виникненні обов’язку по відшкодуванню морального збитку.

У ст.6² КпШС зазначені органи, що здійснюють захист прав, що виникають зі шлюбних і сімейних відносин. Існує загальний і спеціальний порядок захисту сімейних прав, загальним порядком захисту сімейних прав є судовий порядок. Він застосовується у всіх випадках, якщо в законі не зазначене інше. В даний час у зв’язку з положенням ст. 124 Конституції України, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі, суб’єкти сімейних правовідносин можуть звернутися в суд з вимогою про захист свого права навіть у тих випадках, коли відповідні норми КпШС передбачають попереднє розв‘язання сімейно-правового спору органами опіки і піклування (ст.62, ч.2 ст.63, ч.З ст.65, ст.65¹).

Стаття 6² також передбачає, що захист сімейних прав здійснюється органами реєстрації актів громадянського стану. Однак ст.160 КпШС передбачає, що до компетенції органів записів актів громадянського стану відносяться реєстрація актів народження, смерті, висновки і розірвання шлюбу, установлення батьківства, зміни імені, по батькові і прізвища, внесення змін і виправлень в актові записи. Згідно ст.5 Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєстрації актів громадянського стану» задачами органів реєстрації актів громадянського стану є забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадянського стану; внесення в акти записів необхідних змін, доповнень і виправлень; відновлення втрачених і анулювання повторно складених актових записів; видача громадянам свідоцтв про народження; збереження архівного фонду. Таким чином, до компетенції органів реєстрації актів громадянського стану не відноситься захист сімейних прав. Однак, здійснюючи реєстрацію юридичних фактів, від яких залежить цивільно-правове і сімейно-правове положення осіб, органи запису актів громадянського стану сприяють здійсненню і захисту сімейних прав.

Стаття б² КпШС передбачає також захист сімейних прав товариськими судами у випадку й у порядку, установленому законом. Захист сімейних прав товариськими судами відноситься до спеціального порядку захисту сімейних прав. У КпШС немає норм, що передбачали б захист сімейних прав товариськими судами, трудовими колективами, профспілковими й іншими громадськими організаціями. Разом з тим ст.121 ЦПК України передбачає, що у випадках, передбачених законом, профспілки, інші громадські організації можуть звернутися в суд із заявою прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Отже, профспілки й інші громадські організації не здійснюють захист сімейних прав, але можуть сприяти захисту цих прав.