1. Вступ

2. Основна частина:

2.1. Сутність і класифікація потреб

2.2 Сутність і класифікація інтересів

2.3 Потреби і інтереси – головні рушійні сили соціально– економічного прогресу

3. Висновки

4. Додатки

5. Список використаної літератури

1.Вступ

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів.Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Розглянемо потреби та інтереси детальніше.

2.1 Сутність і класифікація потреб

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

• неуречевлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);
• неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючи потреби).

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин. Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги:

• споживчи блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);
• матеріальні блага (товари та послуги сфери материального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);
• теперешні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб’єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб’єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Найпростішим визначенням економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Проте у такому визначенні не враховується їхній зв’язок із економічними інтересами, із мотивами різних видів господарської діяльності та їх початковим формуванням у свідомості людини.

Тому економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

За формою вияву своєї сутності потреби є суб’єктивним психологічним явищем – відчуттям людини нестатку чого-небуть, бажанням його задовольнити певними благами чи послугами. За цим психологічним явищем приховується явище економічне – об’єктивна необхідність привласнення людьми благ як передумова їх споживання, у процесі якого вгамовуються голод, спрага, задовольняються інші потреби. Щоб привласнити і спожити блага, їх необхідно створити, що відбувається в процесі виробництва, під час якого люди певним чином ставляться не лише до благ, а й одне до одного. Тому потребу необхідно розглядати і як економічну категорію.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. Загальні властивості усьго різноманіття потреб слугують основою їх класифікації за чотирма ознаками:

1. За способом задоволення потреби поділяють на суспільні, колективні та особисті. Суспільні потреби в свою чергу поділяються на фізичні, інтелектуальні та соціальні.

Фізичні потреби – це потреби першого рівня, реалізація яких забезпечує фізиологічне життя людини.

Інтелектуальні потреби – це сукупність потреб людини у пізнанні властивостей природи, себе та суспільства, тобто потреби у творчій діяльності як самореалізації сутнісних сил людини.

Соціальні потреби – потреби вищого рівня, сутність яких виявляється у взаємозв’язку (відносинах) людини і суспільства, що забезпечує необхідні умови існування та розвитку людини як соціальної особи, суб’єкта соціуму, її самореалізацію. У ціх відносинах суспільство є суб’єктом і джерелом задоволення соціальних потреб.

2. За ступенєм реалізації вирізняють абсолютні, реальні, платоспроможні та задоволені потреби.

Абсолютні потреби– це максимальні потреби, що підлягають задоволенню в більш чи меньш віддаленій перспективі.вони формуються відповідно до загального світового рівня розвитку виробництва і відображають максимально досягнутий у світовій економіці рівень задоволення потреб людини.

Реальні потреби– склалися на основі досягнутого рівня виробництва, будучи нормальними на даний час.

Платоспроможні потреби – це потреби, які визначаютьсяспіввідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Задоволені потреби – сукупність потреб, які фактично задовольняються існуючини на ринку благами та послугами.

Між абсолютними, реальними, платоспроможними та задоволеними потребами існує взаємозв’язок. Абсолютна потреба під впливом досягнутого рівня виробництва перетворюється на реальну, яка в результаті розподілу суспільного продукту набуває форми платоспроможної шляхом купівлі товарів і послуг на ринку.

3. За формою вираження виокремлюють матеріальні та духовні потреби.

Матеріальні потреби пов’язані зі сферою матеріальної життєдіяльності людини. Їх об’єктом є необхідні для відтворення життєдіяльності людини, її робочої сили матеріальні блага та послуги. Матеріальні потреби є тією частиною фізичних, яка задовольняється за допомогою лише матеріальних благ і послуг. Крім них фізичні потреби включають у себе й суто фізіологічні – потреби в руховій активності, сні тощо, які можуть задовольнятися і без участі матеріальних благ і послуг.

Духовні проблеми пов’язані з духовною діяльністю людини, яка охоплює не лише інтелектуальну, а й іншу, насамперед психологічну діяльність, спонукою до якої є внутрішній стан людини. Із цього погляду духовні потреби ширші інтелектуальних, а їх задоволення забезпечує духовне відтворення людини.

4. За критерієм раціональності потреби поділяють на розумні та ірраціональні.

Розумні потреби відповідають науковим уявленням про споживання благ і послуг, необхідних для підтримання здорового способу життя людини, розвитку особистості.

Ірраціональні ( лат. Irrationalis–нерозумовий ) потреби виходять за межі розумних, набувають гіпертрофованих а іноді збочених форм.

Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економічних ресурсах (виробничі).

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу та К. Алдерфера /рис. 1/.

Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби порівняно нижчого порядку (первинні) та потреби вищого порядку (вторинні).

Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Наголосимо, що особисті потреби є первинними, їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є похідними від особистих потреб.

Потреби людини численні і різноманітні за своєю природою, однак кожній особистості притаманна певна система потреб, у структурі якої є домінуючі і підпорядковані їм потреби. При цьому домінуючі (переважаючі) можуть пригнічувати, відтискати всі інші і визначати основний напрям поведінки і життєдіяльності. Так, людина, яка постійно потребує успіху, всі свої вчинки і дії підпорядковує цьому. Інколи для неї важливий успіх сам по собі, без урахування засобів, коштів і способів його досягнення, морально-етичної цінності. Такій життєвій потребі можуть іноді підпорядковуватися потреби у пізнанні, спілкуванні, праці, що нерідко виявляється у житті окремих індивідів, соціальних груп, політичних партій. Інший приклад: поведінка людини, чиї думки і вчинки зумовлені потребою в соціальній справедливості, її реальному досягненні. Така людина, швидше за все, поводитиметься у такий спосіб, що потреби в особистому успіху, соціальній безпеці та інші матимуть другорядне значення.

За умов спільної виробничої діяльності важливо, щоб у поведінці людини визначальними ставали такі суспільні потреби, як потреби у праці, спілкуванні, суспільній діяльності. Провідною потребою людини має стати потреба у праці як життєво важливій і необхідній діяльності, що концентрує всі духовні та фізичні сили людини. Ця потреба хоч і є практично у кожного індивіда, проте ще не стала домінуючою, не перетворилася для багатьох людей на стрижень їх життєвого кредо.

Втім, у поведінці людини та або інша потреба може виявлятися ситуативно — тільки в конкретний момент, не відображаючи по суті якоїсь стійкої структури потреби. Наприклад, поведінка людини, яка цікавиться новими комп'ютерними системами, характеризуватиметься підвищеною активністю у спілкуванні з тими, хто зможе надати їй потрібну інформацію з цієї проблеми. Після одержання необхідної інформації подальша потреба у ній зникає. Потреби можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Другий тип потреб відображає здебільшого певні захоплення особистості.

Задоволення потреб людини в будь-яких благах об'єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні ресурси, бо лише в біблійній легенді "манна сама падала з неба". Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержати від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;

• певних засобах праці;

• необхідних предметах праці;

• технологічних розробках і пов'язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях;

• організаційно-управлінських системах.

Потреби — явище об'єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб'єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб'єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність.

Розвиток потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб'єкта, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство людини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя.

Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов'язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими, їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Необхідність задоволення різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому суспільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення потреб. Якщо людина усвідомила свої економічні потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхом постановки конкретної мети, то такі потреби виявляються як економічні інтереси.

2.2 Сутність і класифікація інтересів

Економічний інтерес– це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Основними відмінностями економічних інтересів від потреб є: по-перше, вираженість економічних інтересів у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб; по-друге, відображення економічними інтересами динаміки та рівня задоволення потреб.

Особливостю економічних інтересівє їх об’єктивність, що випливає з об’єктивності економічних відносин, та матеріальність.

Економічні інтереси є формою вияву різних типів відносин власності. Існування приватної, колективної та державної власності зумовлю існування приватних, колективних та суспільних інтересів.

Названі типи власності існують в окремих формах. Приватна – у формі приватної трудової та приватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та капіталістичної) власності. Тому розрізняють економічні інтереси дрібного ремісника, фермера тощо, які є формою прояву трудової приватної власності, та інтереси капіталіста, феодала та інші, що є формою прояву нетрудової приватної власності.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах. Це трудові колективні інтереси працівників, які викупили підприємство, і колективні інтереси кількох підприємств, власність яких утворена шляхом злиття їх капіталов.

За суб’єктами реалізації економічні інтереси поділяються на державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяються виробничі (пов’язані з організацією виробництва) та невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих інтересів людини як члена суспільства).

Державний інтересмає три складові прояву:

1. Суспільно-економічні інтересипроявляються у випадкупоєднання окремих інтересів держави та суб’єктів господарювання (виділення державних інвестицій, стимулювання експорту, вдосконалення податкової політики тощо);
2. Інтереси державної бюрократії слід розглядати як корпоративний придаток до інтересів держави;
3. Інтереси самоконтролю та оптимізації демократичного суспільстваспрямовані на формування у державі інституту консенсусу, недопущення ототожнення державних інтересів з інтересами одного класу, прошарку, політичної партії тощо.

Спільний інтересє сумарним виразом однорідних інституйованих інтересів споживачів, акціонерів, фондової біржі тощо. Залежно від носіїв спільного інтересу форми його прояву можуть бути різними. Сюди входять корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської діяльності, трудових колективів. Слід зазначити, що інтерес трудового колективу буде відрізнятися за умов різних форм власності підприємств.

В умовах ринкової економіки виділяється й спільний інтерес тіньової економіки у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтересохоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Реалізація економічних інтересів здійснюється шляхом досягнення суб’єктами конкретних економічних цілей. Так, засобом реалізації індивідуальних економічних інтересів працівників є зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максималізація прибутку та фонду заробітної плати, а засобом реалізації суспільного інтересу – максималізація національного доходу та мініманізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.

Незважаючи на суперечність економічних інтересів різних ланок економічної системи, можно виділити основний інтерес суспільства, який відзеркалює сутність економічної системи, розкриває найхарактерніші її риси і є рушійною силою економічного розвитку.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Він видбиває основні риси соціалізованої економічної системи – суспільну власність на засоби виробництва і співробітництво.

За умов командно-адміністративної економіки існує жорстка ієрархія інтересів. Інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні – перед колективними, колективні — перед особистими. Абсолютизація державного інтересу, його ототожнення з груповим інтересом правлячої еліти і першочергове задоволення, другорядне значення особистого інтересу позбавило людину економічних стимулів до праці, породило психологію утриманства, призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого інтересу, коли вони вбачалися не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту. Все це призвело до серйозних збоїв в економіці, утворило гальма її розвитку.

Основним інтересом сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки є особистий інтерес споживача і характеризує її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платежоспроможного попиту. Для задоволення цього інтересу виробник вимушений впроваджувати нові технології, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати нові шляхи скорочення витрат. Таким чином, бажання задовольнити інтерес споживача забезпечує реалізацію інтересу й виробника (максималізація прибутку), і суспільства в цілому (розвиток продуктивних сил).

Головний інтерес суспільства в Україні полягає у проведенні ефективних ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного зростання і соціального прогресу. В умовах становлення державності України на перший план виступає й національний інтерес, що характерно для всіх країн пострадянського простору.

2.3 Потреби і інтереси – головні рушійні сили соціально– економічного прогресу

Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається зусиллями людей, їхньою соціальною активністю, Але що ж спонукає людей постійно вдосконалювати своє виробництво, прагнути до все нових звершень? Таким джерелом суспільного (в т. ч. й економічного) прогресу є суперечності. Як це слід розуміти?

Кожне явище – це єдність протилежних сторін, які взаємно виключають одна одну, суперечать одна одній і разом з тим передбачають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище – це суперечлива сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилежностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економічного розвитку.

Зокрема, найбільш загальною рушійною силою розвитку економічної системи – виробництва є суперечлива взаємодія виробництва й споживання. Потреба в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжується виробництвом. /рис. 2/.

Ця суперечність виступає як загальна й природна основа розвитку виробництва.

У реальному житті взаємодія виробництва й споживання завжди виступає в певній суспільній формі – тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробничих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів.

Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш конкретній суперечлмвій єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Щоб зрозуміти її суть і наслідки дії, звернемось до розвитку людського суспільства. Що є рушійною силою цього процесу?

Примітивний характер знарядь праці первісних людей спонукав їх об’єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом можна було добути засоби до існування. Це й зумовило колективізм відносин первісних людей. А відсутність додаткового продукту, знову ж таки через примітивні знаряддя праці, — відсутність експлуатації людини людиною.

Згодом виникають більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних стародавніх народів – складні іригаційні системи (Месопотамія, Вавілон). При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти додатковий продукт, що привело до перетворення значної частини людей на рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що грунтувалися на деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво) і поневолення праці. На основі цього виникла позаекономічна експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність раба, кріпака від свого власника.

Зародження великого машинного виробництва привело до виникнення нових форм організації праці, форм, які виключають використання рабської або кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність долається в результаті виникнення капіталістичних виробничих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється економічною експлуатацією.

Нарешті, сучасному господарству з його високим технічним рівнем, дуже складною внутрішньою організацією, розвинутим суспільним характером виробництва найбільшою мірою відповідають виробничі відносини, які передбачають перетворення виробника на господаря виробництва, а отже, й відсутність експлуатації. /рис. 3/.

Як видно з наведеної схеми, продуктивні сили завжди й повсюди ставлять певні вимоги до стану виробничих відносин. Тому кожному новому етапові розвитку продуктивних сил відповідає певний ступінь розвитку виробничих відносин, а в сукупності обновлені продуктивні сили та виробничі відносини складають новий спосіб виробництва.

З іншого боку, розвиток продуктивних сил повною мірою в остаточному підсумку залежить від виробничих відносин. У чому ж ця залежність полягає? В тому, що виробничі відносини являють собою не що інше, як ті суспільні форми, в яких відбувається розвиток продуктивних сил. Вони містять у собі основний механізм організації й функціонування продуктивних сил, границі їх розвитку, стимули й антистимули, суспільні форми, методи і способи господарської діяльності.

ПРИКЛАДИ

1. Спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

В умовах, коли робітник є власником або співвласником (акціонерне, пайове, кооперативне підприємство) засобів виробництва, ставлення до роботи одне – робітник зацікавлений, проявляє ініціативу, прагне вдосконалити механізм виробництва, а отже, врешті решт сприяє розвитку продуктивних сил. В умовах, коли засоби виробництва, а отже, й виготовлений продукт належать комусь іншому, а робітник бере участь у виробництві як наймана особа, ставлення до роботи інше. В кращому випадку, сумлінно виконуючи задану роботу, робітник не поспішає проявляти ініціативу, вдосконалювати процес своєї роботи, бо результати цього дістануться не йому. Таке ставлення до роботи закладає зрештою основи гальмування розвитку продуктивних сил.

Форми, розміри та своєчасність оплати праці.

Форми оплати праці, які пов’язані з кінцевим результатом праці, стимулюють кращу роботу, й навпаки. Те ж саме можна сказати про розміри оплати праці. Більш високий рівень оплати праці кваліфікованих працівників стимулює, по-перше, бажання краще працювати, по-друге, постійно підвищувати свою кваліфікацію, й навпаки. А це знову ж таки, в остаточному підсумку, впливає на рівень розвитку продуктивних сил. Нарешті, своєчасність виплати заробітної плати працівникам утворює безпосередній зв’язок між працею та винагородою за неї, що позитивно впливає на ставлення працюючого до роботи. Затримка ж в оплаті праці цей зв’язок розриває. В робітника притуплюється усвідомлення того, що дана робота є джерелом його існування, добробуту. Це не може не позначитися негативно на його ставленні до роботи з усіма випливаючими звідси наслідками. Такий варіант особливо характерний для сучасного стану організації оплати праці в Україні. Багатомісячні затримки виплати заробітної плати аж ніяк не сприяють розвитку продуктивних сил.

Наведені приклади показують, що виробничі відносини як суспільні форми організації функціонування продуктивних сил можуть по-різному впливати на останні (продуктивні сили). Вони можуть: а) сприяти розвитку продуктивних сил; б) стримувати й навіть гальмувати їх розвиток. Від чого це залежить?

Роль виробничих відносин у суспільному розвитку визначальна. Але такої констатації недостатньо. Необхідно розглянути механізм, з допомогою якого виробничі відносини впливають на процес суспільного виробництва.

Головним у виробничих відносинах є те, що це завжди відносини між певними соціальними суб’єктами – виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці суб’єкти мають певні потреби й інтереси, тобто, цілу гаму спонукальних мотивів до господарської діяльності.

Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу.

Економічні інтереси мають досить складну структуру. Це зумовлено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого суспільства. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Як у них розібратися? Важливим методологічним критерієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних суб’єктів – носіїв інтересів. /рис.4/.

Але такий трьохчленний поділ є досить елементарним. У міру ускладнення народногосподарських зв’язків все більш чітко проявляються інтереси регіональні, відомчі, національні, сімейні тощо. Нарешті, залежно від прийнятого критерію, можна виділити основні й другорядні інтереси, поточні перспективні, майнові, фінансові, трудові, моральні і т.д. /рис. 5/.

Поруч із реальними, об’єктивними інтересами існують надумані, сфальсифіковані, невірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявляються в усіх формах життєдіяльності людей і теж виступають як спонукальні мотиви діяльності. Такого роду інтереси є результатом трансформації об’єктивних інтересів за певних умов. /рис. 6/.

Така тарнсформація відбувається за умов, коли той чи інший вид інтересу реалізується за рахунок інтересів інших видів.

Отже всі види інтересів не діють в основному напрямку як спонукальні мотиви. Вони суперечливі й різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноді навіть при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках. Характерною в цьому плані є теперішня ситуація в Україні. Всі політичні сили виступають за забезпечення добробуту народу України, але їхні дії для досягнення цієї мети зовсім протилежні. Результатом цього є деградація виробництва та зубожіння основної маси населення країни. Без подолання конфліктних ситуацій, які виникають у результаті різного розуміння об’єктивних інтересів, неможливий поступальний рух суспільства. Для того, щоб інтереси виступали як спонукальні мотиви ефективної діяльності суспільства, а не гальмували економічний прогрес, необхідно на них певним чином впливати, спрямовувати їх формування. /рис.7/.

Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов'язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання потреб. Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем іншій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживання, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно створити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб полягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріальні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення і навіть окремих індивідів.

Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвитку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, національної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економічного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може виявлятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби можуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробничі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретного суб'єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колективу підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва, жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремих соціальних верств. Має право на існування і характеристика суспільних потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага, об'єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльності і розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи, суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подальшого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробництва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів.

Потреби, їх обсяги, способи задоволення зародилися у процесі історичного суспільного розвитку, зокрема продуктивних сил, на основі активної взаємодії людини з природним середовищем, його потенціалом. Наприклад, за умов первіснообщинного ладу великим стимулом до праці було прагнення наших далеких пращурів задовольняти найелементарніші потреби. Мова, звичайно, йшла не про найповніше задоволення життєвими засобами, а про елементарне біологічне виживання в суворих природних умовах, під час катаклізмів. Засоби існування добувалися гуртами, колективно за допомогою примітивних знарядь праці. Використання й одночасне вдосконалення засобів праці породжувало виробничі потреби людей, що стимулювало розвиток виробництва, а відтак і появу та подальше формування нових потреб, створення їх системи. Проте на ранніх етапах існування давньої людини виникали і колізії (протиріччя) між виробничими можливостями і потребами.

Зазначена суперечність і в подальшому залишалася рушієм продуктивних сил суспільного виробництва. У процесі нарощування і вдосконалення потенціалу виникали нові потреби, які зі свого боку привели до появи ідеального образу ще не існуючих на той час реальних продуктів і тим самим сприяли їх виробництву у майбутньому. Ця взаємодія і взаємозалежність виробництва і споживання виявляється у дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія цього закону відображає поступальний розвиток продуктивних сил, суспільного технологічного способу виробництва, відносин власності та інших чинників. Внутрішніми колізіями згадуваного загального закону є суперечність між зростанням суспільних потреб і можливостями їх задоволення існуючими засобами виробництва, між виробництвом і споживанням, зокрема особистим, між потребами і бажаннями (вподобанням) індивідів.

Зрозуміло, що кінцева стратегічна мета інтегрованої суспільної діяльності полягає у бажанні задовольнити всі зазначені потреби якнайкраще, найоптимальніше. Характеризуючи дію загального закону зростання потреб, наголосимо, що нові споживні вартості (цінності) спочатку з'являються у досить обмеженій кількості і цілком задовольнити в них потребу з боку споживачів нереально. Дефіцитність, обмеженість нових споживних вартостей не заважає їм бути суспільною потребою, хоча ця обставина підживлює суперечність між пропозицією дефіцитних споживних вартостей і попитом на них. Подоланню цієї досить відчутної колізії може сприяти активне економічне стимулювання, оскільки потреби не лише є породженням виробництва, а й істотно впливають на це виробництво. Виробництво завжди в кінцевому підсумку тісно пов'язане з потребами, що сформувалися і виникають знову, а тому поза потребами реально неможливі виробництво і загалом народногосподарський відтворювальний процес на макро- і мікрофункціональних рівнях. Потреби суспільства загалом та індивідів зокрема не дано раз і назавжди, їх розмаїття, динамізм стрімко наростають під потужним впливом новітніх досягнень світових і вітчизняних науки і техніки. В результаті дії цього чинника економіка досягає такого рівня розвитку, за якого з'являються сприятливі можливості (нерідко й довготривалі) для найкращого й найоптимальнішого задоволення важливих людських потреб. У наш час зростає значення комплексу потреб, пов'язаних безпосередньо з розвитком людської особистості.

Набуває дедалі більшої актуальності й проблема вільного часу, що має неабияке значення для розвитку людської особистості і вдосконалення її інтелектуального потенціалу, для революційних змін у виробництві, в умовах розумової діяльності. Потреби вільного часу, розвиваючи людину, тим самим через її інтелект вдосконалюють технологічний спосіб виробництва, значно збільшують потенціал продуктивних сил, сприяють гнучкій перебудові структури суспільного виробництва з метою налагодження випуску новітніх видів продукції, їх дедалі більшої орієнтації на конкретного індивіда. Вчені слушно вважають, що в цьому виявляються модифікаційні процеси в дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія закону узгоджується з дією законів економії часу, продуктивності суспільної праці та іншими чинниками економічного розвитку. Сучасна цивілізація має забезпечувати найкращі умови для безперервного розвитку потреб, оскільки вони є потужним рушієм, її основою нині і в майбутньому — осяжному і віддаленому.

Втім, доводиться визнати, хоч як це прикро, що ситуація, яка склалася і досі не подолана, переконливо свідчить про серйозні протиріччя між потребами українського суспільства, які сформувалися з урахуванням таких високорозвинених галузей виробничої і науково-технічної діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна й авіаційна техніка, морське суднобудування, і вкрай скромними можливостями задоволення потреб населення.

Отже, зазначений цивілізаційний закон можна розглядати як вираз внутрішньо необхідних, істотних, постійних матеріальних зв'язків між виробництвом і споживанням, потребами і здібностями людей, потребами і можливостями їх задоволення за існуючих і колишніх засобів виробництва, за яких (зв'язків) постійне кількісне та якісне зростання індивідуальних потреб є внутрішньою рушійною силою розвитку матеріальної й нематеріальної сфер системи суспільного відтворювального процесу.

3. Висновки.

Якщо мета узгоджується з потребою, тоді діяльність стає цілеспрямованою, а сама потреба перетворюється на стійкий усвідомлений інтерес. Тобто як спонукальний мотив виробництва економічні потреби виявляють себе через економічні інтереси. У своєму підпорядкуванні потреби є основою інтересів, а інтереси – формою виявлення потреб.

Людина живе у складному й розмаїтому світі. Не на всі процеси, явища і події вона реагує однаково, не всі вони сприймаються особистістю з достатнім інтересом. Що ж визначає вибірковість у людській поведінці? Що є джерелом активності особистості? Психологи вважають, що це потреби. На їх думку, потреби — це переживання людиною прагнення до якогось об'єкта, умов середовища, необхідних для її розвитку та існування взагалі. Тому потреби як внутрішній психічний стан регулюють поведінку особистості, визначають спрямованість мислення, почуттів і волі людини. Активність особистості виявляється у процесі задоволення потреб, який є цілеспрямованою діяльністю. Задовольняючи ту або іншу потребу, досягаючи мети, людина прагне створити нові об'єкти, нові умови середовища, які у свою чергу породжують і нові потреби.

Потреби, будучи психічним відображенням об'єктивного прагнення до чогось, формуються і розвиваються, зазнаючи значного впливу соціального життя і виховання. Часто навіть суто біофізіологічні потреби, що забезпечують людську життєдіяльність (їжа, рух, теплообмін тощо), підконтрольні соціальним, духовним потребам. У поступальному русі суспільства потреби є наслідком розвитку виробництва. В процесі життєдіяльності люди пристосовують об'єкти, речі, взяті у природі, до своїх потреб, які тісно пов'язані і багато в чому визначаються соціальним змістом поступального розвитку виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ.

Потреби — основне джерело активності у пізнавальній і практичній діяльності людини. Задовольняючи свої потреби, людська істота має віднайти для цього найкращі шляхи і засоби в складній соціальній ситуації, вона повинна вміти ставити перед собою і вирішувати теоретичні і практичні завдання. З огляду на це людське мислення — біосоціопсихологічний процес, покликаний забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникли. Але не тільки мислення, а й людська воля спонукаються тими або іншими потребами. За допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що виникають на шляху реалізації потреб. Потреби стають основними причинами певних психологічних станів, переживань, почуттів людини. Залежно від того, як задоволено або незадоволено потреби, людина переживає радість чи, навпаки, — зазнає численних або поодиноких психічних стресів, відчуває психологічний дискомфорт, горе, гнів, пригніченість діяльності тощо.

Політична економія, вивчаючи суспільство, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства не як просте нагромадження явищ, подій, що знаходяться у випадкових зв’язках, а як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного прогресу взагалі.

5. Список використаної літератури:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001. – 581 с.
2. Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.
3. Політична економія. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. –672 с. (Альма-матер)
4. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. – К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
5. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-прес, 2002. – 615 с.
6. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред.Ю.В. Ніколенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.
7. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В. Мочерного. – Тернопіль: АТ Тарпекс,1993.
8. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001.
9. Зайдель Х., Теммен Р. Основы учения об экономике: Пер. с нем. – М.: Дело ЛТД. 1994.
10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Єкономикс: принципы, проблемы, политика: В 2 т.: Пер. с англ. – М.:Республика, 1992.
11. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. – М.: Дело, 1996.
12. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Пер. з англ. – К.: Основи, 1995.
13. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Д. Экономика. – М.: Дело, 1993.
14. Бернгольц П., Браер ф. Основи політичної економії. Теорія економічних систем. – Том 1. – К.: Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. 1997.
15. Бернгольц П. Основи політичної економії / Пер. з нім. К., 1997.
16. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – М.: Общество «Знание», 1996.
17. Бузгайн А.В. Переходная экономика: Курс по политической экономии. – М.: Таурус, 1994.
18. Валовой Д.В. и др. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика)6 Учебное пособие для вузов. – М., 2000.
19. Видяпин В.И. Экономическая теория. Политическая экономия: Учебник. – М., 1997.
20. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1995.
21. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 1994.
22. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. – Т.2. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 848 с.
23. Євременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. – К.: МАУП, 1997.
24. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко – К.: КНЕУ, 1999.
25. Мамедов О.Ю. Политэкономия. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999.
26. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 1999.
27. Мочерний С.В.Політекономія: Підручник. – К.: Вікар, 2003.