Під строком у цивільному праві розуміють проміжок часу, зі спливом якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичні наслідки.

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Так, наприклад, із досягненням 18-річного віку фізична особа стає повністю дієздатною, через рік, якщо невідоме місце перебування особи, зацікавлені особи можуть вимагати визнання її безвісно відсутньою, після закінчення визначеного строку припиняється дія довіреності тощо.

1. За правовими наслідками строки поділяються на:

— правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов’язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов’язків;

— правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов’язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов’язків. Так, після закінчення певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

— правозмінюючі. Після закінчення цих строків припиняються одні права та обов’язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, то після закінчення визначеного строку вона перестає бути власником речі і право власності на цю річ може виникнути в іншої особи.

2. 3а підставами встановлення вирізняють строки:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом, наприклад, законодавець встановлює шестимісячний строк для прийняття спадщини);

— судові — це строки, тривалість яких визначається судом залежно від обставин конкретної справи із врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони;

— договірні — це строки, які визначаються сторонами самостійно із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин. Наприклад, строк діє довіреності, договору оренди, договору позики тощо.

3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю;

— диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін.

4. За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володілець суб’єктивного права може реалізувати можливості, закладені у суб’єктивному праві;

— строки виконання зобов’язань;

— строки захисту цивільних прав, тобто, строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права у разі порушення й отримати цей захист.

5. За способами визначення:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом (поставка продукції — поквартальна, щомісячна);

— вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (початок навігації).

6. За ступенем визначеності:

— визначені строки;

— невизначені строки, якщо це пов’язано з певною подією, яка обов’язково настане, або бажанням кредитора (наприклад, строк повернення боргу «на першу вимогу»)[1].

Значення позовної давності полягає у тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Наявність чітко визначеного строку, протягом якого зацікавлена сторона може звернутися за захистом до суду, змушує оперативно реагувати на порушення свого права, значно полегшує розгляд спору. З плином часу докази втрачаються (свідки забувають чи плутають факти, змінюють місце проживання, помирають, документи втрачаються, знищуються) і встановити істину у справі стає дедалі важче і важче.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятком випадків, прямо передбачених у законодавстві, а саме:

• на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, установлених законом;
• на вимоги вкладника про видачу вкладу;
• на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю:
• на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми та деякі інші.

У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності:

а) загальні; б) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки.

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік застосовуються, зокрема, до вимог:

— про стягнення неустойки, штрафу, пені;

— у зв’язку з недоліками проданого товару;

— про розірвання договору дарування;

— про спростування недостовірної інформації у засобах масової інформації;

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. За домовленістю сторін строк позовної давності може бути збільшений[2].

Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. — К.: Знання , 2005. – 583 с.
2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. — К.: Алерта. – 2004. — Ч. 1. — 2004. — 327 с.
3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. пе-ре-роб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.
4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент, 2005. — 448 с.
5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. — К.: КНТ, 2006. — 477 с.