Вступ

У професіональній діяльності часто виникають стресові ситуації, які характеризуються високою динамікою прийняття рішення. Тому морально-психологічна загартованість працівників набуває особливого значення.

Крім цього, потрібно приділяти значну увагу навчанню і тренуванню особового складу, а це здебільшого потребує дуже значних витрат часу, фізичної напруги, посилених емоційних навантажень і переживань. Підготовка спеціалістів до дій в екстремальних ситуаціях вимагає комплексного підходу, кінцевим результатом якого має бути відпрацювання ввідних і виконання вогневих завдань, що можуть виникати під час здійснення службових обов’язків.

Проблема ризиків професії у соціально-трудових відносинах є досить актуальною, враховуючи перехідний характер ринкових відносин та складність формування ринкової економіки в Україні і соціального захисту працівників. Крім цього, звертаючи увагу на значну криміногенну ситуацію, пов’язану з нещасними випадками на виробництві, важливим є дослідження та визначення основних детермінантів виникнення ризиків у соціально-трудових відносинах та їх попередження з метою забезпечення належного функціонування виробництва та охорони праці.

Сама праця — це культурна та соціальна активність людини, яка виступає в якості «ключового компонента» суб’єкта, його «системоутворюючого фактора». Професія розглядається як структуроутворюючий фактор соціальних відносин: як застосування сил людини в якості суб’єкта праці; фактор утворення певної спільності людей, які виконують певні трудові операції; діяльність, що дає можливість людині задовольняти потреби, необхідні для самореалізації, нарешті, професійна діяльність надає людині певний соціальний статус.

1. Характеристика та типологізація професійних ризиків

Професійні ризики пов’язані з виконання особами своїх професійних обов’язків.

До інвестиційних ризиків відносяться ризики, які виникають при вкладенні інвесторами засобів з метою здобуття прибутку, наприклад, ризики зміни прибутковості коштовних паперів, процентні, валютні ризики.

Одні і ті ж по характеру ризики можуть виявитися в різних областях господарської діяльності. Наприклад, ризик зміни валютного курсу зустрічається і в інвестиційній, і в комерційній діяльності, пов’язаній з експортно-імпортними постачаннями.

Серед транспортних ризиків, що виникають при транспортуванні вантажів, розрізняють морські, повітря і наземні.

Промислові ризики характерні для виробничої діяльності підприємств: вихід з буд устаткування, верстатів, приладів, складних технічних комплексів, а також пошкодження промислових будівлі і споруд.

Ще одна класифікація ризиків заснована на природі об’єктів, які схильні до ризику. Відповідно до такої класифікації можна виділити ризики нанесення збитку життя і здоров’ю громадян і майнові ризики, серед яких особливо виділяються ризики настання цивільної відповідальності. Така класифікація прийнята в страховій справі. Серед майнових ризиків слід назвати ризики нанесення збитку майну як фізичним об’єктам і ризики нанесення збитку майновому інтересу, наприклад, прибули.

За часом виникнення ризики розподіляються на ретроспективні, поточні і перспективні. Аналіз ретроспективних ризиків, їх характеру і способів зниження дає можливість точніше прогнозувати поточні і перспективні ризики.

По характеру обліку ризики діляться на зовнішніх і внутрішніх. До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства або його контактної аудиторії. На рівень зовнішніх ризиків впливає дуже велика кількість чинників – політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні і ін.

До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самого підприємства і його контактної аудиторії. На їх рівень впливає ділова активність підприємства, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики і тактики і ін. чинники: виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації, рівень продуктивності праці, техніка безпеки [4, c. 56-57].

По чинниках виникнення ризики можна підрозділити на політичних і економічних.

Політичні ризики – це ризики, обумовлені зміною політичної обстановки, що впливає на підприємницьку діяльність (закриття кордонів, заборона на вивіз товарів в інші країни, військові дії на території країни і ін.).

Економічні ризики – це ризики, обумовлені несприятливими змінами в економіці підприємства або в економіці країни.

Найбільш поширеним виглядом економічної ризику, в якій сконцентровані приватні ризики, є зміна кон’юнктури ринку, незбалансована ліквідність, зміна рівня управління і ін.

Залежно від можливостей менеджера впливати на джерела ризику можна виділити чинники, що непіддатливі, такі, що частково піддаються і піддаються дії. До перших перш за все відноситься зовнішнє середовище підприємства (фірми). Ці чинники впливають на процеси, що відбуваються як в національній економіці, так і за її межами (ціни на сировину, що імпортується, і матеріали, попит на ринках інших країн, курси валют, політична ситуація в тих або інших країнах).

Серед чинників, що частково подаються дії, виділяють такі, які визначаються специфікою національної економіки (наприклад, попит на внутрішньому ринку, забезпечення сировиною і матеріалами і так далі), а також багаточисельні чинники, що стосуються діяльності підприємства (наприклад, вживання науково-технічних досягнень і сучасних технологій).

За ступенем допустимості для індивіда розрізняють незначний (котрим можна знехтувати), прийнятний, гранично допустимий і надмірний ризики. У цьому поділі відображене аксіоматичне визнання головного факту, що будь-який вид діяльності містить певний ризик для здоров’я людини і якості життєдіяльності, який хоча і можна зменшити, але насправді досягти «нульового ризику» — «абсолютної безпеки» — не можна.

Незначний рівень виражає нижчий ступінь; він має дуже малі значення для індивідуума, оскільки перебуває в межах флуктуації природного (фонового) рівня ризику.

Гранично допустимий рівень — той, який не слід перевищувати незалежно від переваг, що дає певна господарська діяльність. Він повинен бути настільки низьким, щоб це не викликало занепокоєння індивіда. Метою при цьому є не обмеження ризику, обумовленого окремими видами діяльності, а обмеження сукупного ризику для індивіда від усієї діяльності в цілому.

Прийнятний рівень — прийнятний для регулюючого органу. Він перебуває в діапазоні між двома вищезазначеними і повинен бути настільки низьким, наскільки це можливо з економічних і соціальних міркувань.

Залежно від характеру ризики прийнято поділяти на такі категорії: об’єктивні і суб’єктивні, індивідуальні й універсальні, політичні, екологічні, технічні і т.ін.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні і катастрофічні [3, c. 62-63].

2. Вплив професійних ризиків на діяльність

У сучасну епоху до низки професій, що безпосередньо оперті на моральні чинники, належить також професія вченого. Від рівня гуманістичної спрямованості науки нині без перебільшення залежить існування планетарного життя загалом.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки, що базується на конкуренції, набувають актуальності питання професійної етики в сфері підприємництва та менеджменту. Отже, професійна етика — важливий чинник творчих умінь людини та засіб удосконалення життя.

Для сучасного суспільства характерним є ризикоорієнтований підхід до організації господарської діяльності. Він полягає в перенесенні акцентів з отримання максимальних прибутків на зведення до мінімуму негативних наслідків ризиків виробничої і комерційної діяльності. Практично всі виробничі процеси характеризуються професійними ризиками, факторами останніх є параметри виробничого середовища, що перевищують нормативні значення. Але ряд галузей характеризується рівнями професійного ризику значно вищими за середні. До них належать гірничодобувна справа, транспорт, будівництво доріг тощо. Наслідком цих ризиків є професійна захворюваність, нещасні випадки, часткова чи повна втрата працездатності. Відповідно при підвищених рівнях професійних ризиків зростає і кількість видатків держави на пільги і компенсації, що є негативним макроекономічним явищем.

Ризик характеризують як суб’єктивні, так і об’єктивні моменти. Ризик як свідомо-вольова діяльність суб’єкта означає прояв з боку суб’єкта активності і прагнення досягти позитивного, оптимального результату, зокрема перевершити те, що очікувалося і передбачалося.

Ступінь ризику, ухвалюваного суб’єктом у процесі вибору рішення, залежить і від того, які дії належить виконати людині — з добровільним ризиком (спорт, куріння) чи з недобровільним (хірургія, транспорт).

Завдяки низці досліджень встановлено, що люди схильні ухвалювати рішення в сотні разів ризикованіші порівняно з діями, пов’язаними з недобровільним ризиком. Істотний вплив на вибір тієї або іншої альтернативи мають також суб’єктивні уявлення про величину ризику і переваги, що стосуються ризику.

Разом із соціальними й психологічними чинниками на спрямованість вибору і ставлення суб’єкта до ризику справляють певний вплив і соціально-психологічні чинники.

До них відносять належність особистості до групи (соціальної або референтної), специфіка взаємодії між членами групи, боротьба мотивів, ступінь узгодженості особистих і групових інтересів та ін.

Отже, специфіка діяльності суб’єктів соціальної дії залежить від того, хто суб’єкт, де (у якій сфері) здійснюється ризикована діяльність, які чинники і як впливають на вибір ризикованих альтернатив або на відмову від ризику [9, c. 104-105].

У навколишньому світі в кожен даний момент навколо будь-якого суб’єкта та об’єкта існує система ризиків, обумовлена як характеристиками самого суб’єкта (об’єкта), так і параметрами його життєдіяльності.

Ризик може бути індивідуальним чи груповим або ж існувати в масштабах усього суспільства на різних рівнях (на рівні регіональних утворень, на рівні нації, а також для всього людства).

Залежно від ризикової події ризики поділяються на:

• чисті (можливість отримання негативного або нульового результату);
• спекулятивні (можливість отримання як позитивного, так і негативного результату). До них належать фінансові ризики.

Ризик характеризується такими рисами, як суперечливість і альтернативність.

Суперечливість як межа соціального ризику виявляється в різних аспектах. Будучи різновидом діяльності і виконуючи специфічні соціальні функції, ризик, з одного боку, орієнтований на отримання суспільно значущих результатів неординарними способами в умовах невизначеності в ситуації неминучого вибору. Тим самим він дає змогу долати консерватизм, психологічні бар’єри, що перешкоджають упровадженню нових, перспективних видів діяльності, стереотипи, що стримують суспільний розвиток, і забезпечує здійснення соціальних експериментів, спрямованих на досягнення успіху.

З іншого боку, ризик веде до авантюризму, суб’єктивізму, гальмування соціального прогресу, якщо в умовах неповноти початкової інформації альтернатива обирається без належного врахування об’єктивних закономірностей розвитку соціального явища, стосовно якого приймається рішення.

Суперечлива природа ризику виявляється в зіткненні об’єктивно існуючих ризикованих дій з їх суб’єктивною оцінкою. Так, людина, що зробила вибір і здійснює цілеспрямовану дію, може вважати її ризикованою, а інші особи можуть розцінювати її як обережну, і навпаки.

Така властивість ризику, як альтернативність пов’язана з тим, що він передбачає необхідність вибору з двох або декількох можливих варіантів, рішень, напрямів, дій.

Ризик є одним із шляхів усунення невизначеності, яка є відсутністю однозначності. Акцентувати увагу на цій властивості ризику важливо у зв’язку з тим, що оптимізувати на практиці процеси соціального управління і регулювання, ігноруючи об’єктивні і суб’єктивні джерела невизначеності, безперспективно. Причому йдеться не про те, щоб знайти кошти, які дають змогу повністю убезпечитися впливу чинників невизначеності (що неможливо), а про необхідність урахування ризику з метою відбору раціональних альтернатив.

Ризик пов’язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб’єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов. Проте величина ризику не тільки суб’єктивна, а й об’єктивна, оскільки вона є формою якісно-кількісного виразу реально існуючої невизначеності [2, c. 44-45].

Об ‘єктивність ризику виявляється й у тому, що це поняття відображає реально існуючі в суспільному житті явища, процеси, сторони діяльності. Причому ризик існує незалежно від того, усвідомлюють його наявність чи ні, враховують його чи ігнорують. Так само як люди не в змозі відмінити природно-історичні закони (хоча можуть і не знати про них), не можна відмінити ризик у деяких ситуаціях.

Об’єктивність ризику пов’язана і з тим, що він породжується процесами не лише суб’єктивного характеру, а й такими, існування яких, урешті-решт, не залежить від свідомості людини.

Практично всі ситуації, результат яких напряму залежить від дій людини і які визначаються її рішенням та актуальною дією, належать до ситуацій ризику.

Поняття ризику слід протиставляти поняттю надійності. Професійний досвід фахівців з надійності говорить про те, що абсолютна надійність недосяжна. Тому експерти все частіше використовують поняття ризику, щоб математично уточнити своє прагнення до надійності в межах досяжного. Поняття надійності за своєю суттю є соціальною фікцією.» воно функціонує тільки як поняття рефлексії або як поняття-віддушина для соціальних вимог, які залежно від змінного рівня домагань потрапляють до калькуляції ризику. У результаті виникає пара понять «ризик/надійність», і ця дихотомія робить можливою калькуляцію всіх рішень з точки зору їх ризикованості, отже, ця форма універсалізує поняття ризику.

Поняття ризику релевантне поняттю небезпеки.

Протиставлення ризику небезпеці засноване на тому, що є два способи оцінити причину збитків. Якщо збитки трактуються як наслідок рішення, то говорять про ризик рішення.

Розрізнення «ризик/надійність» і «ризик/небезпека» побудовані асиметрично. В обох випадках поняття ризику означає складний комплекс обставин, з якими звичайно доводиться мати справу. Протилежна сторона виступає лише як поняття рефлексії, чия функція — прояснити, що ж у конкретному випадку акцентується в самому ризику, проблема точності вимірювання в першому випадку чи ступінь відповідальності власне за збитки — у другому. Стосовно обох відмінностей правильним буде твердження, що поведінки, позбавленої ризику, просто не існує. Для першої форми це означає, що не існує абсолютної надійності, для другої — що якщо рішення взагалі приймається, то ризику уникнути не можна [5, c. 54-55].

3. Схильність та професійна готовність індивіда до ризику

Кількісна калькуляція ризику загалом орієнтується на суб’єктивне розуміння і суб’єктивне очікування корисності, але з результатами калькуляції ризику погоджуються лише доти, доки вони не сягнуть певної суб’єктивної межі, або порогу катастрофи. Так, сільське господарство, що функціонує на межі виживання, намагається уникати ризику, бо і без ризикованих рішень загроза неможливості продовжити виробництво завжди є досить великою (типова проблема полягає ще й у специфічному менталітеті людей, які постійно живуть у селі на межі виживання).

У фінансовій діяльності спостерігаються подібні умови: підприємці, які повинні постійно зважати на проблеми ліквідності, менше готові до ризику, ніж ті, для кого ця проблема є несуттєвою. Поріг «катастрофи» по-різному оцінюють ті, хто приймає рішення, і ті, кого ці рішення зачіпають.

Погляд, згідно з яким найкращими рішеннями є рішення з мінімальним ризиком, відповідає кількісному підходу. Проте якщо стосовно ситуацій соціального характеру відмовитися від одностороннього трактування ризику (ризик ототожнюється з невдачею), то можна переконатися в тому, що реальне життя сповнене ситуацій, коли раціональним може бути будь-яке рішення з будь-яким ступенем ризику.

На ризик найчастіше йдуть тоді, коли цього вимагають зовнішні обставини. Таку діяльність іноді називають пасивною діяльністю з елементами ризику. У цьому випадку на ризик ідуть заради мінімізації втрат, а не заради збільшення прибутку. Для господарника така позиція є неділовою і негнучкою.

Разом з управлінням суспільними процесами, що передбачає відмову від ризику або вибір рішень з мінімальним ризиком, у реальній управлінській практиці зустрічаються і рішення, що містять максимальний ризик. В екстремальних ситуаціях такі рішення можуть бути виправданими.

Проте поза екстремальними умовами такі рішення припустимі лише як доповнення до рішень з раціональним ризиком, оскільки орієнтація на максимальний ризик рідко враховує всю різноманітність об’єктивних умов і закономірностей процесів, що відбуваються [11, c. 108-109].

Феномен раціонального ризику є частиною загальнішої проблеми, що термінологічно фіксується як «раціональна людська діяльність». Елементом такої діяльності є прийняття рішень.

Стосовно проблеми соціального ризику зміст поняття «раціональне» може розглядатися як властивість людської діяльності, що ґрунтується на пізнанні суспільних і природних законів та закономірностей.

Структура соціальних чинників, що впливають на вибір суб’єктом лінії поведінки, альтернативи, рішень, має складну ієрархію. Особливу роль тут відіграють загальносоціологічні явища. До них належать історично визначена організація суспільства, його соціально-економічна і соціальна структура, рівень розвитку і т. ін. Вони створюють той фон, на якому розгортається діяльність соціальних суб’єктів, й опосередковано впливають на процеси вибору рішень, ризикованих альтернатив, прийняття того або іншого ступеня ризику.

Соціальна схильність індивіда, групи, колективу до прийняття ризику або до відмови від нього багато в чому залежить від управлінської структури, що склалася, організаційного середовища, специфіки поширення інформації і т. ін.

До чинників соціального характеру, що впливають на формулювання мети, вибір рішення в умовах невизначеності, належать конкретні матеріальні, фінансові, людські, природні ресурси, які є в розпорядженні людей, і резерви.

Украй рідко в практичному житті складається ситуація, коли вибір здійснюється за наявності відразу всіх необхідних ресурсів, тому на вибір конкретного рішення і ступінь його ризикованості впливають адміністративні, юридичні й інші повноваження, які має суб’єкт, що ухвалює рішення.

Якість і спрямованість вибору суб’єктом конкретної альтернативи, орієнтація при цьому на ризик або неприйняття його детермінується не лише впливом зовнішнього середовища. Вибір завжди в тій чи іншій мірі відбиває індивідуальність, психічні процеси, стан суб’єкта у момент вибору.

Ризик характеризують як суб’єктивні, так і об’єктивні моменти. Ризик як свідомо-вольова діяльність суб’єкта означає прояв з боку суб’єкта активності і прагнення досягти позитивного, оптимального результату, зокрема перевершити те, що очікувалося і передбачалося.

Ступінь ризику, ухвалюваного суб’єктом у процесі вибору рішення, залежить і від того, які дії належить виконати людині — з добровільним ризиком (спорт, куріння) чи з недобровільним (хірургія, транспорт).

Завдяки низці досліджень встановлено, що люди схильні ухвалювати рішення в сотні разів ризикованіші порівняно з діями, пов’язаними з недобровільним ризиком. Істотний вплив на вибір тієї або іншої альтернативи мають також суб’єктивні уявлення про величину ризику і переваги, що стосуються ризику [9, c. 416-417].

Разом із соціальними й психологічними чинниками на спрямованість вибору і ставлення суб’єкта до ризику справляють певний вплив і соціально-психологічні чинники.

До них відносять належність особистості до групи (соціальної або референтної), специфіка взаємодії між членами групи, боротьба мотивів, ступінь узгодженості особистих і групових інтересів та ін.

Отже, специфіка діяльності суб’єктів соціальної дії залежить від того, хто суб’єкт, де (у якій сфері) здійснюється ризикована діяльність, які чинники і як впливають на вибір ризикованих альтернатив або на відмову від ризику.

Соціальні антропологи, політологи вказують, що оцінка ризику і готовність прийняти ризик — це проблема не лише ментальна, а й передусім соціальна. Поведінка в цих випадках відповідає або очікуванням щодо поведінки референтних груп, або характерові соціалізації.

Переважно всі економіко-психологічні дослідження у галузі ризику відправною точкою вважають індивіда. Можна виділити цілий клас досліджень, що ставлять за мету виявлення порогу, коли індивіди, котрі недооцінювали ризик у попередніх ситуаціях (наприклад, коли справи йшли добре), у новій ситуації підходять, нарешті, до усвідомлення ризику. Як правило, саме специфічна комунікація доповнює психологічну інтуїцію, але характер такої комунікації стає зрозумілим тільки в разі усвідомлення соціального контексту ситуації прийняття ризику.

У класичних для економічної психології дослідженнях у галузі «переміщення до ризику» у процесі групового обговорення інформації наголошується саме на зміщенні оцінки наслідків ризикової або непередбачуваної дії на оцінку цієї дії як цілком припустимої.

Усі чинники ризику можна розбити на три основні групи за ознакою належності до однієї із сфер життєдіяльності суб’єктів:« природний ризик, соціальний ризик, економічний ризик. Відповідної до чинників виділяють і форми (типи) ризиків.

Група чинників соціального ризику включає чинники, обумовлені причинами соціального, психологічного, етнографічного, політичного, релігійного, національного характеру.

Група чинників економічного ризику, у свою чергу, поділяється на такі підгрупи: промислового ризику, господарського ризику.

Група чинників екологічного ризику включає чинники, обумовлені господарською діяльністю людей — надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності, необґрунтованим відчуженням територій під господарську діяльність, надмірним залученням у господарський обіг природних ресурсів та іншими подібними негативними процесами [10, c. 64-65].

У навколишньому світі в кожен даний момент навколо будь-якого суб’єкта та об’єкта існує система ризиків, обумовлена як характеристиками самого суб’єкта (об’єкта), так і параметрами його життєдіяльності.

Ризик може бути індивідуальним чи груповим або ж існувати в масштабах усього суспільства на різних рівнях (на рівні регіональних утворень, на рівні нації, а також для всього людства).

Залежно від ризикової події ризики поділяються на:

• чисті (можливість отримання негативного або нульового результату);
• спекулятивні (можливість отримання як позитивного, так і негативного результату). До них належать фінансові ризики.

А. Тягунов  відзначає, що існують страховані і нестраховані ризики.

За ступенем допустимості для індивіда розрізняють незначний (котрим можна знехтувати), прийнятний, гранично допустимий і надмірний ризики. У цьому поділі відображене аксіоматичне визнання головного факту, що будь-який вид діяльності містить певний ризик для здоров’я людини і якості життєдіяльності, який хоча і можна зменшити, але насправді досягти «нульового ризику» — «абсолютної безпеки» — не можна.

Незначний рівень виражає нижчий ступінь; він має дуже малі значення для індивідуума, оскільки перебуває в межах флуктуації природного (фонового) рівня ризику.

Гранично допустимий рівень — той, який не слід перевищувати незалежно від переваг, що дає певна господарська діяльність. Він повинен бути настільки низьким, щоб це не викликало занепокоєння індивіда. Метою при цьому є не обмеження ризику, обумовленого окремими видами діяльності, а обмеження сукупного ризику для індивіда від усієї діяльності в цілому.

Прийнятний рівень — прийнятний для регулюючого органу. Він перебуває в діапазоні між двома вищезазначеними і повинен бути настільки низьким, наскільки це можливо з економічних і соціальних міркувань.

Залежно від характеру ризики прийнято поділяти на такі категорії: об’єктивні і суб’єктивні, індивідуальні й універсальні, політичні, екологічні, технічні і т.ін.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні і катастрофічні [8, c. 13].

Висновки

Серед небезпечних для службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ умов, факторів, процесів, об‘єктів, предметів особливе місце займає професійний ризик. „Ризик, як фізичний, так і  психічний, є сьогодні об‘єктивною складовою  професійної діяльності працівників правоохоронних органів, і спеціальна робота щодо забезпечення їх особистої безпеки, тобто цілеспрямованому зменшенню такого ризику до реально можливої межі, є надзвичайно актуальною”.

Ризик визначається як діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації вибору, у процесі якої є можливість кількісно і  якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі, відхилення від мети.

Ризик пов’язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб’єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов.

Обґрунтований ризик є складовою частиною раціональної людської діяльності в умовах невизначеності. Інтегративна оцінка ризику пов’язана з виявленням ступеня обґрунтованості рішення, прийнятого в ситуації ризику.

Безпечні умови праці – основний елемент системи управління охороною праці на підприємствах всіх галузей і, водночас, одне з невід’ємних прав людини, записаних як у міжнародних документах ООН і ВООЗ, так і в Конституції України. Створення безпечних умов праці – обов’язок кожного роботодавця незалежно від форми власності підприємства. Але в сучасних умовах соціально орієнтований підхід по організації виробничого процесу, спрямований на захист працюючих і збереження їх працездатності залишається декларативним, на практиці ж далеко не всі підприємства дотримуються елементарних норм безпеки персоналу та знижують професійні ризики.

Список використаної літератури

1. Артюшина М. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана» / Марина Віталіївна Артюшина (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2008. — 329c.
2. Бурега В. Економічна психологія в схемах і таблицях: Навч.-метод. посібник / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : ДонДАУ, 2003. — 63с.
3. Вірна Ж. Професійна психологія: методологія, методи та практика: [зб. наук. праць] / Волинський національний ун-т ім. Лесі Українки / Жанна Петрівна Вірна (заг.ред.). — Луцьк : Вежа, 2008. — 139с.
4. Козаков В. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т / Віталій Андрійович Козаков (ред.). — К. : КНЕУ, 2003. — 830с.
5. Козаков В. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник: У 2 ч./ Віталій Андрійович Козаков; Віталій Козаков,; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ. – 2000. Ч.1: Психологія суб’єкта діяльності. — 2000. — 243 с.
6. Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: ПІдручник/ Ярослава Крушельницька; М-во освіти України, КНЕУ. — Київ: КНЕУ, 2003. — 367 с.
7. Ложкін Г. Економічна психологія: Навчальний посібник/ Георгій Ложкін, Валерій Спасєнніков,; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: ВД «Професіонал, 2006. — 397 с.
8. Максименко С. Економічна психологія: Навчальна програма та комплекс діагностичних методик для підготовки економістів, менеджерів та практичних психологів / Українська асоціація організаційних психологів та психологів праці. — К. : Міленіум, 2004. — 36с.
9. Москаленко В. Соціальна психологія: підручник для студентів вищих начальних закладів/ Валентина Москаленко; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т психології ім. Г.С.Костюка. — 2-ге вид., доп. і випр.. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 687 с.
10. Наумік К. Економічна психологія: навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 276с.
11. Орбан Л. Е., Гриджук Д. М., Терещук В. М., Терещук С. В., Синютка Л. П.. Психологія професійної діяльності і спілкування / Л.Е. Орбан (ред.), Д.М. Гриджук (ред.). — К. : Преса України, 1997. — 191с.