Вступ.

1. Суть, характеристика, огляд фактів, що обумовлюють розвиток.

2. Рушійні сили психологічного розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Вікова психологія — самостійна галузь психологічних знань, яка вивчає закономірності (причини, умови та механізми) психологічного розвитку людини в онтогенезі. Вікова психологія розглядає онтогенез як становлення основних структур свідомості людини як особистості від народження і впродовж усього її життя. Але на сьогодні ще наука не має цілісного опису розвитку психіки людини на всіх етапах її життєвого шляху, тому ми зупинимося на дитинстві, підлітковому та юнацькому віці.

Предметом вікової психології є цілісний психічний розвиток людини. Фундаментальним поняттям є психологічний вік. Це конкретний, відносно обмежений у часі ступінь (або період) психічного розвитку людини, який характеризується сукупністю типічних психологічних особливостей, загальних для людей певного вікового періоду. За

Л. С. Виготським, це замкнений цикл психічного розвитку, що має свою структуру, зміст та динаміку. Тривалість психологічного віку визначається його внутрішнім психологічним змістом. Психологічний вік не співпадає з паспортним (хронологічним) віком.

Складовими характеристиками психологічного віку є:

змістовні психологічні характеристики людини в кожному віковому періоді. Ці типові характеристики представлені в наукових фактах, реальностях, які можна спостерігати, фіксувати (наприклад, особливості сприймання дітьми малюнка, або особливості мовлення тощо);

механізми становлення певних психологічних властивостей, якостей особистості дитини певного віку. Знання механізмів, або складових цих якостей, допомагає створювати відповідні сприятливі умови для формування певних структур свідомості. Наприклад, будь-яка моральна якість формується при забезпеченні певних знань, відповідних вчинків та їх мотивації, що надає поведінці дитини особистісного смислу;

динаміка розвитку (рух від… до…) в межах певного вікового періоду, що дозволяє бачити тенденцію, перспективу розвитку, чим і забезпечує успішне керування цим процесом;

активність дитини, особливості її діяльності й поведінки. Саме в активності поєднуються змістовні характеристики психіки з діями, вчинками, що виявляється в цілях, інтересах, у ставленні до предметного світу й до оточуючих людей, і до самої себе;

рушійні сили розвитку: джерела, фактори, спонукальні сили розвитку.

Для цілісної змістовної характеристики дітей певного вікового періоду необхідно висвітлювати всі ці складові, які й будуть визначати особливості діяльності та поведінки їх як особистості.

Завдання вікової психології:

1. Описати факти психічного розвитку дітей певного вікового періоду в категоріях (у поняттях) вікової психології.

2. Розкрити закономірності психічного розвитку та становлення особистості дітей певного віку.

3. На основі встановлених вікових особливостей психічного розвитку визначити шляхи керівництва психічним розвитком, корегування його з метою компенсації можливих відхилень, запобігання затримки та сприяння успішному становленню особистості на кожному етапі онтогенезу.

Значний вклад у вирішення цих завдань внесли такі психологи, як Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович, Г. С. Костюк, П. Р. Чамата, В. К. Котирло, їх учні та послідовники. Серед європейських та американських психологів слід згадати таких відомих представників як К.Бюлер, Ж. Піаже, Е. Клапард,

З. Фрейд, А. Валлон, Р. Заззо, Е. Еріксон, Дж. Брунер та ін., дослідження яких мають велике значення для змістовної характеристики психічного розвитку людини на протязі життя.

1. Суть, характеристика, огляд фактів, що обумовлюють розвиток

Психічний розвиток — це закономірні зміни психіки у часі, які виявляються в кількісних, якісних та структурних перетвореннях.

До аналізу психічного розвитку дитини в кожному віковому періоді треба підходити з точки зору того місця, яке він займає в загальному циклі онтогенезу.

Кожен період має своє неминуще значення, тому не можна його розглядати лише як підготовку до наступного етапу (наприклад, до школи, або до життя). Упродовж кожного періоду складаються сприятливі умови для певних впливів оточуючої дійсності. Це сенситивні періоди розвитку, вони співпадають з оптимальними термінами навчання чому-небудь. Кожен вік характеризується сенситивними можливостями, якщо цей період пропустити, це веде до педагогічної занедбаності. Звідси вимога — збагачувати психічний розвиток за рахунок неповторного внеску в нього кожного віку (ідея ампліфікації — О. В. Запорожець).

Своєрідність психологічного віку характеризується певною структурою, яка має свої закони розвитку: відбуваються якісні зміни дитячої особистості, формується новий рівень відображення дійсності, перебудовується система відносин з оточуючими людьми, спостерігається перехід до нових видів діяльності, якісні зміни з'являються в мотивації поведінки тощо.

Ускладнюються вікові психологічні утворення: епізодичне перетворюється в актуальне, недиференційоване в диференційоване, безпосереднє в опосередковане, несвідоме в свідоме, поодиноке в системне. На зміну функціональному стабільному періоду приходить критичний період. Виникає «вікова криза», яка обумовлена основними новоутвореннями попереднього стабільного (літичного) періоду. Новоутворення руйнують існуючу соціальну ситуацію розвитку і сприяють утворенню іншої, адекватної новому психологічному складу дитини. Вікова «криза» характеризується наростанням труднощів у взаємодії дитини з дорослими. Ці труднощі виникають в зв'язку зі змінами орієнтації дитини, а система взаємовідносин залишається старою. Ці труднощі варіативні («Я сам!», «Я вже не маленький!»), але їх може й не бути, якщо дорослі вміють передбачувати необхідність зміни системи взаємин, готують її. Однак без цих «криз» неможливо зрозуміти віковий розвиток (Л. С. Виготський).

Таким чином, психологічний зміст критичного періоду становлять механізми зміни соціальної ситуації розвитку. Але головний зміст кожного критичного періоду становлять позитивні зміни, які забезпечують дитині готовність діяти в новій соціальній ситуації розвитку, готовність до нового типу зв'язків з оточуючими людьми.

Процес розвитку охоплює особистість дитини в цілому як системне утворення: інтелектуально-пізнавальну сферу та потребнісно-мотиваційну, між якими існує близька взаємозалежність («єдність інтелекту та афекту»)

Виникає завдання знайти одиницю аналізу психічного розвитку, щоб зберегти специфіку цілого (Л. С. Виготський). Це завдання можна успішно вирішити в межах теорії діяльності (О. М. Леонтьєв). Будь-яка діяльність дитини розгортається в системі «дитина — суспільство», її підсистемами є «дитина — суспільний дорослий» та «дитина — суспільна річ».

У першій групі (підсистемі) дитина включається в такі види діяльності, усередині яких відбувається інтенсивна орієнтація в основних смислах людської діяльності. Дитина активно засвоює завдання, мотиви та норми взаємин між людьми (наприклад, рольова гра).

Другу групу (підсистему) складають такі види діяльності, завдяки яким відбувається засвоєння засобів дій з предметами та еталонів, що характеризують у предметах ті чи інші сторони (наприклад, предметна діяльність, навчальна). Завдяки цим видам діяльності відбувається орієнтування дитини в предметному світі та формування його інтелектуальних сил. Процес психічного розвитку визначається послідовною зміною періодів, упродовж яких відбувається переважно розвиток то потребнісно-мотиваційної сфери, то формування операційно-технічних можливостей дітей. Таким чином, між окремими періодами розвитку існує зв'язок, кожний попередній період має функціональне значення для настання наступного. Зміна провідної діяльності на кожному етапі підкоряється внутрішній логіці, внутрішнім законам розвитку.

Психічний розвиток відбувається нерівномірно, стрибкоподібно, зміни мають неоднорідний характер, зміни, відбуваються в різних сферах особистості, є неоднозначними

Саме тому в дитячій психології розрізняють фази, стадії, періоди та епохи розвитку.

Фаза — характеризується більш кількісною динамікою. Зміни мають локальний характер.

Стадія — розвиток охоплює декілька рівнів психічної організації, але зміни відбуваються нерівномірно в різних сферах.

Період — відбуваються і кількісні, і якісні зміни, які охоплюють усі сфери особистості, всі рівні психічної організації.

Епоха — відбуваються докорінні зміни у всіх системах організму.

Принципи вікової періодизації психічного розвитку дитини дозволяють визначити критерії (ознаки, показники), на основі яких можна скласти психологічну характеристику (своєрідну оцінку) кожного періоду розвитку:

Соціальна ситуація розвитку — це є цілком своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині, неповторні відносини між дитиною та оточуючою дійсністю, насамперед соціальною (О. В. Запорожець). Поступово в процесі онтогенетичного розвитку дитина формує свою власну внутрішню позицію щодо оточуючої дійсності; внутрішня позиція дитини — це ставлення її до того об'єктивного становища, яке він займає і на яке претендує. Ця позиція виявляється в системі ціннісних орієнтацій, через становлення особистісних смислів. Динаміка зміни вікових періодів в онтогенезі відбувається, за Л. С. Виготським, у такій послідовності: спочатку під впливом середовища змінюється внутрішня позиція дитини та її мотивація, тобто з'являються нові потреби, які викликають незадоволення своїм становищем і прагненням до нового, це призводить до появи новоутворень у кінці етапу. Потім нові якості знову вступають у протиріччя зі способом життя, зі становищем дитини — і цикл розвитку починається знову: перебудовується соціальна ситуація розвитку, з'являються нові види співробітництва з іншими людьми, нова діяльність. Таким чином, об'єктивними показниками соціальної ситуації розвитку є спосіб та умови життя, соціальний статус дитини, соціальні ролі, які вона виконує. Внаслідок цього розвиток можна уявити як процес входження дитини в соціальне середовище та інтегрування (взаємне пристосування та об'єднання) в ньому, або як соціалізацію. Механізмами останнього є адаптація, індивідуалізація та інтеграція.

2. Рушійні сили психологічного розвитку

Рушійними силами психічного розвитку дитини є протиріччя, які є наслідком суперечливих зовнішніх впливів, або наслідком суперечностей у власному життєвому досвіді людини.

Розвиток особистості на основі передбачення внутрішніх протиріч психологи (Л. І. Анциферова, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко та ін.) розглядають як саморозвиток. Власна активність дитини, що спрямована на переборення протиріч, є джерелом саморуху, саморозвитку. Прикладами протиріч можуть бути співвідношення потреб та можливостей їх задоволення, ставлення до мети діяльності та до самого процесу її здійснення, або готовність до самостійної відповідальної діяльності і залежність поведінки від безпосередньої потреби (або емоції), яка виникає в цей час. Протиріччя є рушійною силою, якщо особистість усвідомлює її актуальність, що викликає переживання незадоволення, бажання усунути її, позбутися її. Прикладом внутрішнього протиріччя може бути розбіжність у ставленні до себе й усвідомлення певних якостей своєї особистості. За наявності критичної самооцінки виникає бажання позбутися негідних рис, які призвели (або можуть призвести) до певного вчинку.

Протиріччя виникають також між зовнішнім та внутрішнім у процесі спілкування дитини з оточуючими, під час її діяльності. Так, вимоги дорослого дещо випереджають реальні можливості дитини (спираємося на ЗНР), і це спричиняє до розвитку знань, умінь, до формування здатності дитини виконувати більш складні завдання, досягати нових цілей, оволодівати знаннями і вдосконалювати свої вміння.

Кожний віковий період вивчається з урахуванням загальних тенденцій розвитку, особливостей попереднього та наступного етапів онтогенезу. Межі вікового періоду мобільні. Дитина в будь-якому віці має внутрішні резерви розвитку, які можуть бути мобілізовані в умовах спеціально організованої діяльності. Тому треба знати вікові особливості розвитку як специфічні та типові для дітей певного психологічного віку, які закономірно змінюються із зміною вікового періоду. Ці особливості характерні для більшості представників певної культури в певний період онтогенезу за приблизно однакових соціально-економічних умов життя.

Вікові особливості виявляються в індивідуальних відмінностях — у тому, чим відрізняються індивіди (в розумових здібностях, в творчій здатності, у організаторських можливостях, в мотиваційній, емоційній сферах особистості тощо). Індивідуальні відмінності виявляються в термінах настання сенситивних періодів, у темпах та ритмі наближення до зрілості, у варіантах поєднання індивіда, суб'єкта діяльності та особистості, в розмаїтті формально-динамічних характеристик: тип в.н.д., пластичність кори великих півкуль, чутливість аналізаторів тощо.

Індивідуальні особливості визначаються також досвідом попередніх видів діяльності, досвідом спілкування з оточуючими людьми тощо. Індивідуальні відмінності зростають у міру того, як дитина дорослішає, в ході добре організованого навчання.

Висновки

Сформулюємо принципове положення, яким слід керуватись у подальшому вивченні матеріалу.

Зміст кожного періоду психічного розвитку полягає не тільки в фізичному зростанні, а й у засвоєнні соціального простору, в накопиченні новоутворень, в усвідомленні самого себе як суб'єкта певної діяльності.

Мета психічного розвитку — засвоєння, присвоєння і реалізація дорослості. При цьому соціальне, особистісне все активніше визначає зміст подальшого розвитку особистості, її індивідуальності.

Темпи вікового та індивідуального розвитку можуть не співпадати (явища акселерації (прискорення) та ретардації (затримка розвитку)). Іноді створюються сприятливі сполучення внутрішніх умов від різних періодів дитинства, і тоді передумови для успішного розвитку посилюються, але на наступних етапах розвиток може уповільнюватися. З іншого боку, факти повільного розвитку в певний період зовсім не свідчать про негативний прогноз на майбутнє. Діти можуть наздогнати і навіть випередити своїх ровесників.

Якщо індивідуальні особливості набувають стійкого характеру, вони починають визначати індивідуальний стиль будь-якої діяльності особистості. З накопиченням життєвого досвіду особистість стає здатною змінювати обставини свого життя, обирати вид діяльності, визначати характер спілкування, формувати самого себе (займатись самоосвітою, самовихованням).

Нерівномірність психічного розвитку зберігається і під час старіння (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова).

Список використаної літератури

1. Венгер А. Л. Психическое развитие ребенка в процессе совместной деятельности. // Вопросы психологии, 2001. — № 3. — С. 17—26.
2. Загальна психологія: навч. посібник / Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін. — К. : А.П.Н., 2002. — 461 с.
3. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989. — С. 95—133.
4. Психологія : підручник для студ. вуз. / За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К. : Либідь, 2001. — 558 с.