Вступ.

1. Поняття структуризації економіки.

2. Спрямованість структуризації економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Структура економіки в її широкому розумінні охоплює всі сфери людської діяльності — від макро- до мікроекономІчного рівня, Це не тільки галузева макроструктура в моделі міжгалузевого балансу за схемою "затрати-випуск". Вона, безумовно, є найважливішого і навіть основною ланкою, своєрідним ядром загальної структури економіки. До речі, розгорнута економіко-математична модель міжгалузевого балансу в його динамічній будові» що відображає міжгалузеві потоки, і сьогодні вважається визначним досягненням економічної думки у справі пізнання кількісних структурних зрушень в економіці.

Структура економіки — співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими складовими економіки в процесі її розвитку.

Структурна політика держави — обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів з підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання соціально-економічних проблем.

Реалізація економічної реформи, зокрема структурної переорієнтації економіки, значною мірою залежить від обсягу нагромаджень. Тому подолання інвестиційної кризи є одним із першочергових завдань.

Роль держави як регулятора структурної переорієнтації та інвестиційних процесів полягає у виборі пріоритетів інвестиційної політики, створенні однакових умов для всіх інвесторів, стимулюванні інвестиційної діяльності через податкові пільги, наданні пільгових інвестиційних кредитів, підтримці загального сприятливого інвестиційного клімату.

1. Поняття структуризації економіки

Структурна політика — система заходів спрямованих на формування необхідних загальнодержавних, внутрішньогалузевих і міжгалузевих і регіональних пропорцій. Ціль структурної політики полягає в тому, щоб забезпечити збалансований розвиток економіки, технічне вдосконалювання виробництва на основі використання досягнень науки й техніки, соціальний захист населення й ріст його добробуту.

Економіка будь-якої країни є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Системі притаманні специфічні ознаки: система складається з підсистем (елементів); кожна підсистема (елемент) має всі ознаки системи; кожна підсистема (елемент) складається з підсистем (елементів) нижчого рівня; усі підсистеми (елементи) взаємопов'язані. Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям «структури економіки».

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, ефективного та стабільного зростання його. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи та Південно-Східної Азії великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення.

Структура економіки — багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи.

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, регіональні, зовнішньоекономічні тощо.

Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення:

між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю; між споживанням та нагромадженням; між виробничими галузями та інфраструктурою.

Співвідношення між виробництвом засобів виробництва (І підрозділ) і виробництвом предметів споживання (II підрозділ) є однією з найважливіших економічних пропорцій, яка значною мірою визначає динаміку і структуру суспільного виробництва. Досвід економічно розвинутих країн показує, що оптимальних темпів економічного розвитку можна досягти за різноманітних співвідношень окремих елементів суспільного продукту. Це обумовлюється взаємодією факторів, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими факторами[4, c. 164-165].

Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю характеризує співвідношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартості спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини новоствореної вартості (чистої продукції) за рік. Пропорція між нагромадженням і споживанням виражає співвідношення частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче нагромадження та створення резервних фондів (фонд нагромадження), і вартості матеріальних благ, які використовуються на особисте споживання населенням (фонд споживання). Що більшою є частка нагромадження, то меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП співвідношення між споживанням та нагромадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб населення.

До відтворювальних пропорцій, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між галузями, які виготовляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують функціонування їх (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв'язок, виробничий транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, фінансово-кредитне обслуговування тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом:

загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо. Нині динамічний розвиток інфраструктури — один з пріоритетних напрямів структурної політики[2, c. 206-208].

Провідна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі. Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворення ВВП. Науково-технічна революція суттєво впливає на галузеві структурні зрушення. Сьогодні в світі домінує п'ятий технологічний уклад, представлений мікроелектронікою, телекомунікаціями, гнучкою автоматизацією, комбінованим застосуванням різних конструкційних матеріалів. У сфері транспорту він характеризується випереджальним розвитком автотранспорту, в енергетиці — збільшенням споживання природного газу. Водночас спостерігається становлення й шостого технологічного укладу, який домінуватиме у першій третині XXI ст. Його ключовими виробництвами залишаються інформатика та мікроелектроніка, на базі яких формуватимуться системи штучного інтелекту. Розвиватимуться космо- і біотехнології, які революційне вплинуть на розвиток багатьох галузей економіки. Економіка України характеризується технологічною багатоукладністю, хоча в структурі економіки представлені елементи п'ятого укладу, а в розробках деяких НДІ — й шостого.

Територіальна структура економіки характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Для України характерна висока питома вага імпорту енергоносіїв, машин та устаткування, високотехнологічної промислової продукції, продукції АПК і харчової промисловості. Основними статтями експорту України є мінеральні продукти. продукція хімічної промисловості, металургії, сільського господарства.

Економіка розвивається під впливом багатьох факторів. Водночас є доцільним виокремлення з усієї сукупності факторів економічного зростання впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він від'ємний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва[7, c. 341-343].

2. Спрямованість структуризації економіки

Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. В широкому розумінні структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де норма прибутку стає більшою за середню. Отже, ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки. Але цей шлях пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.

Для визначення моделі структурної політики та обґрунтування заходів щодо майбутнього структурних елементів застосовуються три альтернативи (варіанти) рішень:

1. Стратегія обмеженого зростання. Для неї характерне встановлення цілей «від досягнутого» рівня.

2. Стратегія зростання. Здійснюється через значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду.

3. Стратегія скорочення. Цілі на майбутнє встановлюються на рівні, нижчому в порівнянні з фактичним станом базового періоду[5, c. 259-260].

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки. Для цього здійснюється політика пріоритетів. Найважливіша роль в політиці державних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економіки. Визначаючи пріоритетну галузь, виходять із таких критеріїв:

експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізація ресурсом істкості виробництва в цілому; мінімізація дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін. З огляду на це до основних напрямів державної структурної політики можна віднести:

1. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експорту.

2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.

3. Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних на світовому ринку.

4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології.

5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.

6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортованих.

8. Скорочення виробництва в депресивних галузях. Активна структурна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, який включає: стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; згортання частини виробництв у депресивних галузях; розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для розв'язання актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць тощо[1, c. 169-171].

Висновки

Таким чином, з багатогранної сукупності різнорівневих економічних структур формується кінцева структурна модель усієї економіки. Вона може бути ефективною або неефективною. Під впливом НТП і мінливої кон'юнктури споживчого ринку структурна модель ринкової економіки стає динамічнішого, вимагаючи відповідної системи управління та регулювання соціально-економічних процесів при органічному поєднанні ринкового й адміністративного механізмів у системі сучасного менеджменту, без якого жодна господарська та ринкова структура не може працювати високоефективно. Для реалізації регулюючої функції ринкової кон’юнктури в структурному І якісному оновленні виробництва потрібними є активні управлінські рішення та дії, пошук і використання необхідних інвестиційних джерел, цілеспрямоване використання інвестицій з метою забезпечення якомога швидших темпів їх віддачі, одержання додаткового прибутку та формування прогресивних господарських структур.

Будь-яка економічна система ґрунтується на природному потенціалі країни, раціональності його залучення до господарського і ринкового оборотів, збереженні природи, підвищенні родючості землі та відновленні інших відтворюваних ресурсів, які експлуатуються. Необхідні інвестиції та поточні затрати на охорону природного середовища (зокрема — земельних ресурсів і рослинного світу, водного і повітряного басейнів) від забруднення повинні забезпечуватися тими господарськими структурами, які безпосередньо експлуатують та забруднюють довкілля. Введення цих ресурсів безпосередньо до ринкового обороту вимагає особливо ретельного законодавчого і виконавчого обґрунтування даного процесу з позицій обов'язкового збереження й примноження їх якісних властивостей, а також формування нової системи відносин. яка б виключала їх втрату як основного національного багатства країни. Це принципове питання, що зачіпає інтереси держави. суспільства і кожної людини.

Оскільки сьогодні Українська держава перебуває в складному економічному і фінансовому стані відсутності необхідних господарських нагромаджень та активної інвестиційної діяльності, то доводиться досить ретельно обирати структурні пріоритети, тобто визначати сфери першочергового, випереджаючого розвитку високоприбуткових галузей і систем господарювання. Це може і повинно бути забезпечено за рахунок внутрішніх (підприємницьких) нагромаджень державного і місцевих бюджетів, внутрішніх кредитних ресурсів, а також залучення іноземних інвестицій. Проте одночасно треба законодавчим шляхом максимально направляти капітал підприємницьких і комерційних структур (включаючи банківський та "тіньовий") в інвестиції для оновлення й розвиток національного товаровиробництва експортоспроможного та імпортозаміщуючого напрямів, середнього й малого бізнесу, формування спеціалізованих, кооперованих, корпоратизованих та інтегрованих високотоварних господарських систем, які б могли успішно діяти в межах національних і транснаціональних ринкових просторів.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України : Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . -К.: Кондор, 2004. -293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Забо-лоцький,. -К.: Академвидав, 2002. -367 с.

3. Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. -7-ме вид., стереотип. . -К.: Знання, 2005. -350 с.

5. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Підручник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2006. -396 с.

6. Хвесик М. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка : Навчальний посібник/ Михайло Хвесик, Людмила Горбач, Павло Пасту-шенко,. -К.: Кондор, 2005. -342 с.

7. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2002. -440 с.