За результатами моніторингу незалежності судової влади, проведеного Центром суддівських студій і Всеукраїнською незалежною суддівською організацією, на думку самих суддів, неправомірне виконання посадовими особами законодавчої та виконавчої влади своїх повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, призначенням суддів на адміністративні посади, суттєво впливає на незалежність суддів [16, 138]. Заслуговує на увагу позиція російської вченої Е. Абросимової [1, 698-701], згідно з якою держава зобов’язана: забезпечувати виділення адекватних ресурсів, які гарантують функціонування судової системи, включаючи призначення і формування достатньої кількості суддів, що співвідноситься з кількістю розглянутих справ; забезпечувати судів необхідним технічним персоналом та обладнанням, а також достатньою винагородою і платнею. Незалежність судової влади та її конкретного носія — судді — багато в чому визначається не тільки юридичними гарантіями їх статусу, а й матеріальними. Судді, які обираються на тривалий строк, менш підлеглі політичному впливу. Тому короткостроковість перебування на посаді та вибори за політичними міркуваннями є загрозою незалежності судової влади [13, 188].

Відсутність чіткого визначення критеріїв добору претендентів, кваліфікаційних вимог та здійснення заходів щодо порядку проведення перевірок кандидатів на посади суддів, відсутність законодавчої регламентації обсягу, строків та суб’єкта проведення перевірок кандидатів у судді призводять до затягування процесу призначення особи на посаду судді.

Звертаючись не до такої далекої історії, а саме Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. [6], кваліфікаційні комісії суддів загальних судів, військових судів та відповідних спеціалізованих судів перевіряли відповідність кандидатів у
судді вимогам, встановленим законом, проводили їх кваліфікаційне атесту- вання і робили висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата. Кваліфікаційне атестування, зокрема, полягало в оцінці професійного рівня кандидата шляхом проведення кваліфікаційного іспиту, який, у свою чергу, полягав у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата у судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.

Зазначений Закон передбачав три складових іспиту: виконання кандидатом письмового завдання, співбесіду з кандидатом і постановку йому запитань в усній формі.

З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 10 липня 2010 р. [5, 23-24] змінився порядок обіймання посади судді. Згідно з положеннями зазначеного Закону (ст. 64) на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді;

3) які мають не зняту чи не погашену судимість. Додаткові вимоги до кандидатів на посаду судді у судах вищого рівня встановлюються цим Законом.

Для цілей цієї статті вважається:

1) вищою юридичною освітою — вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо- кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;

2) стажем роботи у галузі права — стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та ст. 64 цього Закону, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону.

При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Статтею 66 зазначеного Закону встановлено, що призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та містить такі стадії:

1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів і опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»;

2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, на основі поданих кандидатами на посаду судді документів, перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;

4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;

5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації;

6) направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації для проходження спеціальної підготовки у Національній школі суддів України;

7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;

9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;

10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, керуючись рейтингом кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді, добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;

11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції, відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

12) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді.

Законодавець вказав (ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка набуває чинності з 1 липня 2011 р.), що спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України.

Програма та порядок проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за погодженням зі спеціалізованими юридичними вищими навчальними закладами четвертого рівня акредитації та Національною школою суддів України.

Спеціальна підготовка проводиться протягом 6 місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують відповідний документ установленого зразка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі припинення кандидатом проходження такої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, витрачені на його підготовку.

На нашу думку, постає питання щодо ефективності використання бюджетних коштів на осіб, які можуть і не обійняти посаду судді, оскільки така підготовка має проводиться після проходження першого іспиту на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права, і надалі тільки після проходження навчання Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішує питання про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Вітчизняний законодавець не встановив такої умови для обіймання посади судді, як стажування, хоча аналіз міжнародного досвіду дає змогу дійти висновку про доцільність та ефективність проходження такої процедури перед призначенням особи на посаду судді.

Професіоналізм судді — це сукупність знань, інтелекту, культури, морально-психологічних якостей, які йому необхідні для повноцінного здійснення правосуддя. І правильно оцінити ступінь готовності кандидата до такої відповідальної роботи — першочергова і важлива частина роботи кваліфікаційних колегій суддів у Російській Федерації [2].

Російський адвокат А. Коні вважав, що вивчення судочинства в тій його частині, яка належить до судової діяльності, повинно мати своїм предметом не тільки якість, а й умови цієї діяльності, а також поведінку судді по відношенню до осіб, з якими він стикається у процесі своєї діяльності [18, 30-31].

Кваліфікаційний іспит кандидата у судді повинен бути організований і проводитися як серйозна перевірка його професійної придатності. Методика перевірки має бути пов’язана з рівнем суду і його належності до тієї чи іншої судової системи. Важливим є те, щоб встановити наявність і рівень здібностей у особи, яка складає іспит, виконувати багатокомпонентні функції судді. Умовно кажучи, екзаменаційна комісія повинна впевнитися, що за рівнем сукупної професійної підготовки, тобто за рівнем знань законодавства, теорії та практики і здібностей їх застосовувати, кандидат у судді перебуває «на голову» вище середньо- статистичного юрисконсульта, адвоката, прокурора та ін. [9, 89].

Російська вчена А. Ізварина звертає увагу на те, що при розгляді кандидатур на посади суддів кваліфікаційні колегії в Російській Федерації, як правило, перевіряють крім професійних також і суб’єктивні якості й особливості кандидатів: урівноваженість, порядність, коректність, чутливість, вміння викладати свою думку, рішучість при відстоюванні своєї позиції, внутрішню культуру [8, 49]. Співбесіда з претендентом має проводитися з метою з’ясування мотивів, з яких він бажає стати суддею, його життєвої позиції, професійного та морального кредо тощо [17, 38-40].

Посада судді є багатогранною і складною роботою, яка вимагає як аналітичного, так і ораторського мистецтва, вміння викладати свої думки на папері. З’ясування цих здібностей має відбуватися ще на початковому етапі при проведенні кваліфікаційного іспиту на посаду судді. Шляхи і методи можуть бути різними, головне, щоб мета була досягнута і посаду судді обійняла достойна високоосвічена особа.

Вчені-юристи Л. Епштейн і Дж. Сегал стверджують, що призначення суддів завжди було надзвичайно спірним процесом [20, 3]. Перевірка кандидата на посаду судді може мати вигляд стажування в судових органах, з урахуванням спеціалізації суду, до якого він претендує, і це може бути досить ефективним засобом перевірки здатності кандидата до судової роботи.

Звернувшись до міжнародного досвіду, видається цікавим ряд аспектів, зокрема у Республіці Молдова відповідно до Закону «Про Вищу раду магістратури» від 19 липня 1996 р. [3,5] діє Вища рада магістратури, що є органом суддівського самоврядування, незалежним органом, створеним для організації та функціонування судової системи і слугує гарантом незалежності судової влади. Вища рада магістратури складається з 11 магістратів. До складу ради магістратури входять: Міністр юстиції, Голова Вищої судової палати, Голова Апеляційної палати, Голова Економічного суду, Генеральний прокурор. Троє магістратів обираються таємним голосуванням об’єднаними колегіями Вищої судової палати, троє — Парламентом.

Вища рада магістратури: вносить пропозиції Президенту Республіки Молдова або Парламенту про призначення, підвищення, переведення або звільнення з посад суддів, голів і заступників голів судових інстанцій, приймає клятву суддів; приймає рішення про тимчасове підвищення та про тимчасове переведення суддів до інших судових інстанцій того ж рівня, а також про тимчасове відсторонення від посади у передбачених законом випадках; вирішує відповідно до закону питання про відставку суддів, а також про її припинення; добирає кандидатури на посади суддів; затверджує програму професійної підготовки кандидата на посаду судді, призначає суддів, під керівництвом яких кандидати проходять стажування; розглядає звернення громадян з питань, що стосуються етики суддів; затверджує рішення, висновки кваліфікаційної та дисциплінарної колегії; застосовує до суддів засоби заохочення, дисциплінарного покарання; забезпечує недоторканність суддів відповідно до закону; розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційної й дисциплінарної колегії; забезпечує контроль за професійною підготовкою діючих суддів і співробітників судових інстанцій; запитує проведення податковими органами контролю відповідності декларацій про доходи сімей суддів; заслуховує інформацію Міністерства юстиції та Економічного суду Республіки Молдова про організаційне, матеріальне і фінансове забезпечення судових інстанцій і Вищої судової палати про здійснення правосуддя в державі; затверджує Положення про організацію і функціонування Вищої ради магістратури, Положення про стажування суддів, а також інші положення, пов’язані з роботою судової інстанції, і вносить до них зміни; затверджує форми і напрями методичної допомоги, що надається суддями Вищої судової палати; скликає конференції та збори суддів з питань, що стосуються судової діяльності; здійснює інші повноваження відповідно до закону.

У Нідерландах член суддівського корпусу може бути призначений двома шляхами. З одного боку — через внутрішню систему навчання (для «внутрішніх» кандидатів або стажистів), а з другого — шляхом аутсайдерів (кандидати «зовнішні» або аутсайдери). «Внутрішні» кандидати, щоб бути зарахованими на курси, повинні мати вищу юридичну освіту, бездоганну поведінку і бути не старшими за 30 років. Обрані кандидати проходять психологічний тест, котрий оцінює особистість, якості характеру, інтелектуальні та аналітичні здібності, стійкість до стресу. Відбіркова комісія представляє рекомендації Міністру юстиції щодо здібностей кандидата працювати суддею чи прокурором. Стажисти, які пройшли відбір, отримують статус державного службовця. Після успішного закінчення 6-річного курсу кандидат має право бути призначеним на посаду судді. «Зовнішні кандидати» представляють свою кандидатуру перед комітетом відбору за власною ініціативою. До розгляду приймаються заяви тільки тих кандидатів, котрі мають вищу юридичну освіту, мають 6-річний юридичний досвід (на будь-якій юридичній посаді) і чия поведінка бездоганна. Кандидати, які успішно пройшли відбір, призначаються помічниками судді окружного суду і заступника прокурора і на цій посаді атестуються судом. Період атестації триває, як правило, від 1 до 2 років. Протягом цього періоду кандидат працює відповідно до обійманої ним посади. Якщо атестація завершується позитивною оцінкою суд рекомендує кандидата для призначення на посаду судді [11, 60]. Вирішення проблеми комплектування судової системи кваліфікованими юристами в багатьох випадках пов’язане з підвищенням престижу суддівської професії, підтриманням високого статусу судді, належною оплатою його праці як важливими умовами незалежності правосуддя [12, 80]. Суддя, який не може абстрагуватися від тих чи інших обставин під час судового розгляду, є професійно непридатним [19, 92-95].

Конституційним Законом «Про судову систему і статус суддів Республіки Казахстан» від 25 грудня 2000 р. № 132-2 [10, 410] визначаються такі вимоги до кандидатів у судді: суддею районного суду може бути призначений громадянин Республіки Казахстан, який досяг 25-річного віку, має вищу юридичну освіту, бездоганну репутацію і стаж роботи за юридичним фахом не менше 2 років; склав кваліфікаційний іспит у Кваліфікаційній колегії юстиції або спеціалізованій магістратурі; пройшов медичний огляд і підтвердив відсутність захворювань, що перешкоджають виконанню професійних обов’язків судді; успішно пройшов стажування в суді й отримав позитивний відгук пленарного засідання суду. Особам, які закінчили навчання у спеціалізованій магістратурі, проходити стажування не потрібно.

Щодо осіб, які бажають працювати у суді вищого рівня, законодавець Республіки Казахстан встановив, крім загальних вимог, наявність стажу роботи з юридичного фаху не менше 10 років і, як правило, не менше 5 років суддівського стажу.

Законом Латвійської Республіки «Про судову владу» від 15 грудня 1992 р. [4] встановлено, що при доборі кандидатів на посаду судді необхідно дотримуватися принципу, згідно з яким суддею може працювати тільки громадянин Латвії — висококваліфікований, чесний юрист. При доборі суддів не допускається дискримінація, пов’язана з їх походженням, соціальним і майновим станом, расовою і національною належністю, статтю, ставленням до релігії, родом і характером занять, політичними або іншими поглядами.

Суддею районного (міського) суду може бути призначена особа, котра:

1) є громадянином Латвії; 2) володіє державною мовою на найвищому рівні; 3) досягла 30-річного віку; 4) отримала вищу юридичну освіту; 5) працювала не менше 5 років за юридичним фахом; 6) склала кваліфікаційний іспит.

До стажу роботи за юридичним фахом зараховується також час роботи на посаді помічника голови суду, помічника судді й консультанта суду.

Порядок стажування і складання кваліфікаційного іспиту кандидатом у судді встановлюється Міністром юстиції. Строк стажування із урахуванням рівня професійної підготовки кандидата у судді встановлюється від1 до 6 місяців. На посаду судді окружного суду може претендувати особа, котра має 10-річний загальний стаж роботи на посаді академічного персоналу вищого навчального закладу за спеціальністю «правознавство», присяжного адвоката, прокурора, а до 30 червня 1994 р. — заступника прокурора, помічника прокурора або слідчого прокуратури і котра склала іспит на третій кваліфікаційний клас судді.

Постановою Мін’юсту Республіки Білорусь «Про спеціальну підготовку на посаду судді загального суду Республіки Білорусь» від 11 травня 2007 р. № 32 затверджено Інструкцію про умови і порядок проходження спеціальної підготовки на посаду судді загального суду Республіки Білорусь [13]. При надходженні рекомендації кваліфікаційної колегії суддів Міністерство юстиції Республіки Білорусь включає до штату районного (міського) суду, де є вакантна посада судді, штатну одиницю стажиста судді.

Під стажистом судді мається на увазі кандидат у судді, рекомендований кваліфікаційною колегією суддів для призначення на вакантну посаду судді, прийнятий для проходження спеціальної підготовки і направлений на навчання в поєднанні із стажуванням в одному із районних (міських) судів республіки, де є вакантна посада судді. Міністерством юстиції Республіки Білорусь зі стажистом судді укладається строкова трудова угода на період проходження спеціальної підготовки. На період дії строкової трудової угоди йому сплачується заробітна плата в розмірі 75 % посадового окладу судді районних (міських) судів за рахунок затвердженого фонду оплати праці за кошторисом відповідних районних (міських) судів.

Стажисту судді надаються гарантії, встановлені законодавством про працю. Стажист судді проходить спеціальну підготовку строком до одного року. Спеціальна підготовка містить: теоретичний курс навчання в Інституті перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури в Білоруському державному університеті (далі — Інститут) від 1 до2 місяців; стажування в одному з районних (міських) судів республіки, де є вакантна посада судді (далі — стажування), строком від 1 до 8 місяців; підсумковий курс навчання в Інституті, як правило, один місяць.

Навчання стажиста судді в Інституті проводиться шляхом формування груп. Групи формуються із стажистів суддів, як правило, чисельністю не менше ніж 10 осіб. Стажування здійснюється в одному із районних міських судів республіки, де є вакантна посада судді, до якого стажиста судді направлено для проходження спеціальної підготовки під керівництвом судді, призначеного Головою Верховного Суду Республіки Білорусь, і керівника практики від Інституту. Керівництво стажуванням здійснюють досвідчені висококваліфіковані судді, що мають стаж роботи на посаді судді не менше трьох років.

Суддею, під керівництвом якого здійснюється стажування, разом з керівником практикою від Інституту розробляється індивідуальний план її проходження. Під час стажування стажист судді є присутнім у судових засіданнях, готує проекти судових постанов, вивчає організацію роботи судів і органів юстиції, бере участь в узагальненнях судової практики і здійснює інші функції з метою вивчення специфіки роботи суддів і набуття практичних навичок. За результатами стажування стажистом судді готується звіт, а керівниками практики — спільний висновок про результативність стажування і рекомендації про затвердження результатів стажування.

Після затвердження результатів стажування стажист судді проходить підсумковий курс навчання в Інституті, який передбачає закріплення набутих під час теоретичного навчання в поєднанні зі стажуванням знань шляхом проведення семінарів, круглих столів з найбільш складних питань вивчених курсів, складання заліків, іспитів, захист випускної роботи. Тема випускної роботи, яка затверджується під час теоретичного курсу навчання в Інституті, повинна мати прикладний характер і практичне значення.

За результатами спеціальної підготовки стажисту судді Інститутом видається посвідчення про проходження спеціальної підготовки. Інформація про проходження спеціальної підготовки стажистом судді надсилається до Міністерства юстиції Республіки Білорусь.

Проходження стажистом судді спеціальної підготовки є підставою для представлення його на засідання Комісії з розгляду кадрових питань у системі загальних і господарських судів Республіки Білорусь.

При незадовільних результатах проходження спеціальної підготовки висновок надсилається до Міністерства юстиції Республіки Білорусь, Верховного Суду Республіки Білорусь і до Кваліфікаційної колегії суддів для вирішення питання про виключення такої особи зі складу кандидатів у судді.

Отже, існуюча в Білорусі система стажування претендентів перед призначенням їх на посади, на нашу думку, є прийнятною і для України. До прийняття нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у роботі спеціалізованих судів (господарського суду) практикувалося стажування осіб, які мали намір працювати у господарському суді, проте проходження такого стажування не закріплене законодавчо, а отже, не може мати обов’язкового характеру, а відтак існування такої практики в реальних умовах балансує на межі дозволеного. Розроблення і запровадження нових шляхів і методів щодо формування суддівського корпусу повинно базуватися, передусім, на доцільності та ефективності заходів, які пропонуються, щоб мета виправдовувала засоби.

Цікавим є законодавче вирішення питання підготовки і підвищення кваліфікації суддів у Російській Федерації. З 1 січня 2011 р. набере чинності

Закон Російській Федерації «Про внесення змін до статті 20¹ Закону РФ Про статус судів у Російській Федерації» [7], зокрема, суддя, вперше призначений на посаду судді, проходить професійну перепідготовку.

Суддя федерального суду, вперше призначений на посаду судді, проходить професійну перепідготовку у формах навчання в освітніх установах вищого професійного рівня і додаткової професійної освіти, здійснює професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів і стажування в суді зі збереженням на цей період заробітної плати.

Порядок і строки проходження суддею професійної перепідготовки за вказаними формами, а також підстави звільнення судді від проходження професійної перепідготовки визначаються відповідно Верховним Судом Російської Федерації та Вищим арбітражним судом Російської Федерації.

Загальна тривалість професійної перепідготовки судді не може перевищувати шести місяців.

Період проходження професійної перепідготовки судді включається до стажу роботи на посаді судді.

Суддя зобов’язаний підвищувати кваліфікацію. За результатами проходження професійної перепідготовки судді федерального суду, вперше призначеного на посаду судді, присвоюється кваліфікаційний клас.

Підвищення кваліфікації суддів федеральних судів здійснюється в міру необхідності, але не рідше одного разу на три роки із збереженням на цей період заробітної плати у формах навчання в освітніх установах вищого професійного рівня і додаткової професійної освіти, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів, та стажування в суді, а також в інших формах.

Порядок, строки та інші форми проходження суддею підвищення кваліфікації визначаються відповідно Верховним Судом Російської Федерації та Вищим арбітражним судом Російської Федерації.

Порядок, терміни і форми проходження професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації мирових суддів і суддів конституційних (уставних) судів суб’єктів Російської Федерації визначаються законами суб’єктів Російської Федерації.

Професійна перепідготовка і підвищення кваліфікації суддів здійснюються для суддів федеральних судів за рахунок бюджетних асигнувань федерального бюджету, а для мирових суддів і суддів конституційних (статутних) судів суб’єктів Російської Федерації — за рахунок асигнувань бюджету відповідного суб’єкта Російської Федерації.

Фінансове забезпечення видаткових зобов’язань, пов’язаних з реалізацією ст. 20¹ Закону Російської Федерації «Про статус суддів у Російській Федерації» від 26 червня 1992 р. № 3132-I з відповідними змінами, здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету в межах бюджетних асигнувань, передбачених на утримання судів загальної юрисдикції та арбітражних судів, а також за рахунок коштів бюджетів суб’єктів Російської Федерації в межах асигнувань, передбачених на матеріально-технічне забезпечення діяльності мирових суддів та на забезпечення діяльності конституційних (статутних) судів суб’єктів Російської Федерації.

Треба звернути увагу на те, що в Україні потребує врегулювання та поліпшення не тільки порядок обіймання посади судді, а й підвищення кваліфікації діючих суддів. Видається за доцільне для навчання працюючихсуддів змінити систему навчального процесу та запровадити сучасні технічні засоби навчання — ввести дистанційне навчання для суддів без їх виїзду з місця проживання. Також слід створити навчально-практичне відео судових процесів, лекцій і семінарів з проблемних питань, які мають виявлятися за наслідками проведених аналізів та узагальнень роботи суддів.

Відповідно до Принципу III Рекомендацій № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» (ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 2004 р.) «для створення відповідних умов праці, які дозволяють суддям ефективно працювати, необхідно, зокрема, укомплектувати штати достатньою кількістю суддів та забезпечити їм перед їхнім призначенням та протягом їхньої кар’єри необхідну професійну підготовку, прикладом якої може бути стажування у судах та, за можливістю, в інших органах та інстанціях влади. Судді не повинні оплачувати таку професійну підготовку; ця підготовка має бути спрямована на вивчення нового законодавства та судової практики.

У разі необхідності така підготовка повинна включати навчальні візити до органів влади та судів у європейських та інших зарубіжних країнах» [11, 40-46].

Практика роботи з претендентами на суддівське крісло дає можливість стверджувати про необхідність законодавчого закріплення такої умови перед призначенням суддею, як стажування на посаді судді під наглядом судді-куратора, причому стажування має відбуватись у суді тієї юрисдикції, в якому має бажання працювати майбутній суддя. Висновок судді-куратора, що матиме рекомендаційний характер для кваліфікаційних комісій про здатність претендента до роботи суддею, має бути затверджений на загальних зборах професійних суддів, в якому стажувався претендент. Оплата праці кандидата, який проходить стажування, має відбуватися за рахунок коштів фонду заробітної плати, які передбачені для оплати праці вакантної посади судді.

Судова влада зобов’язана діяти згідно з Конституцією і законами України, і в цьому знаходить прояв державно-владна сила судової влади, яка не повинна нехтувати своїми принципами, має завжди діяти в ім’я закону і справедливості. Саме висока місія суду дає можливість будувати громадянське суспільство, члени якого та їх об’єднання користуються широким колом прав і свобод, а всі їх взаємовідносини будуються на основі права.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Абросимова Е. Б. Судебная власть // Комментарий к Конституции Российской Федерации / под общ. ред. Р. В. Лазарева. — 3-е изд., доп. и перераб. — М., 2009. — С. 698—703.
2. Доклад Председателя Высшей Квалификационной коллегии Судей Российской Федерации Кузнецова В. В. на VI Всероссийском съезде судей
3. Закон Республики Молдова «О Высшем совете магистратуры» от 19 июля 1996 р. № 947 // Мо- ниторул Офичиал ал Р. Молдова. — 1996. — № 64. — Ст. 641.
4. Закон Латвийской Республики «О судебной власти» от 15 декабря 1992 г. // http://
5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» // Офіційний вісник України. — 2010. — № 55/1. — Ст. 1900
6. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27—28. — Ст. 180.
7. Закон Российской Федерации «О статусе судей в Российской Федерации» от 26 июня 1992 г. № 3132-I //
8. Изварина А. Ф. Судебная власть в Российской Федерации : содержание, организация, формы. — Ростов н/Д, 2005. — 350 с.Клеандров М. И. О совершенствовании механизма отбора кандидатов в судьи и наделении их судейскими полномочиями // Государство и право. — 2005. — № 5. — С. 86—92.
9. Конституционный Закон «О судебной системе и статусе судей Республики Казахстан» от 25 декабря 2000 г. № 132-2 // Ведомости Парламента. — 2000. — № 23. — Ст. 410.
10. Пейсиков В. В. Как становятся судьями : зарубежный опыт и российская действительность. Часть 1 : Франция // Новая юстиция : журнал судебных прецедентов. — 2008. — № 1. — С. 39-40.
11. Пейсиков В. В. Правовые основы отбора и подготовки судей в России // Российская юстиция. — 2004. — № 5. — С. 11-14.
12. Постановление Министерства юстиции Республики Беларусь от 11 мая 2007 г. № 32 «О специальной подготовке на должность судьи общего суда Республики Беларусь» // http://www.pravo- by.info/docum09/part10/akt10256.htm
13. Прилуцький С. В. Формування корпусу професійних суддів України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.10. — К., 2003. — 222 с.
14. Рекомендації № (94) 12 : Незалежність, дієвість та роль суддів, ухвалені Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 2004 р. // Доступ до правосуддя : Резолюції і Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи з питань полегшення доступу до ефективного і справедливого правосуддя. — Страсбург, 1996. — С. 40-46.
15. Реформирование судебной системы продолжается // Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии : дайджест официальных материалов и публикаций в периодической печати. —2005. — № 15. — С. 138.
16. Судова реформа і статус суддів. Професійні знання суддів — гарантія забезпечення справедливого правосуддя // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 4. — С. 38-40.
17. Тарасова Ю. М. Профессиональный психологический отбор кандидатов на должности федеральных судей : дис. … канд. юрид. наук : спец. 19.00.03. — СПб., 2005. — 229 с.
18. Ющенко Т. В. Проблеми формування якісного суддівського корпусу в умовах судово-правової реформи // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 3. — С. 92-95.
19. Epstein L. Advice and Consent : The Politics of Judicial Appointments / Lee Epstein, Jeffrey A. Segal. — Oxford, 2007. — 192 p.