Вступ.

1. Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку України.

1.1. Види страхових компаній, порядок їх створення.

1.2. Стратегія страхової компанії.

2. Аналіз страхового ринку України.

3. Перспективи розвитку страхових компаній в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.

Актуальність: саме в страховому ризику, а також у захисних мірах складається сутність економічної категорії, страхового захисту, майнових інтересів товариства.

Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, понесених однією особою, між множиною інших осіб, яким загрожує однорідна небезпека.

Головне ж значення страхування складається в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольнім людині силами природи і наслідками спричинених нею збитків стає прогнозованою і приймає закономірний характер, що дозволяє точно встановити передбачувані витрати і врахувати їх у складі витрат по веденню господарства.

Усуваючи шкідливі наслідки всякого роду випадків, страхування тим самим знижує ризики виробництва й збільшує господарський оборот.

Страхування передбачає перерозподіл збитку, як між територіальними одиницями, так і в часі. При цьому для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія і значна кількість підлеглих страхуванню об'єктів. Тільки при дотриманні цієї умови можлива розкладка збитку від стихійних лих, що охоплюють великі території.

1. Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку України

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже при відшкодуванні збитків за рахунок централізованих фондів відносини купівлі-продажу відсутні. Немає їх і в разі формування та використання з цією метою коштів із фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, що є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не є досить коректним, проте воно також дістало визнання, особливо серед практиків.

Поняття "страховий ринок" у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припадає створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження і розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.[3, c.23]

1.1. Види страхових компаній, порядок їх створення

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик — це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він назвав, завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. Її головне завдання — надання страхових послуг.

За приналежністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

Першою спробою на законодавчому рівні регламентувати підприємницьку страхову діяльність і страхові відношення в Україні був Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 р. № 47-93.[16, c.1] Його розроблювачі пішли по шляху, запропонованому Законом Російської Федерації "Про страхування". При цьому були об'єднані правові норми, що регламентують підприємницьку страхову діяльність із цивільно-правовими нормами, що регулюють страхові відношення. Слід зазначити, що в тексті Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" протиріч і недоробок більше, ніж в однойменному Законі Російської Федерації. Проте, даний нормативний акт дуже вплинув на страховий ринок послуг в Україні (у більшій мірі за рахунок заснування Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю в Україні).

Укрстрахнагляд створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 17 вересня 1993 р. № 743. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 166 затверджене Положення про цей Комітет, яким визначені його цілі, задачі і компетенція.

На рубежі 1994-1995 р. в Україні спостерігалася криза страхового ринку, що виражалася в неплатоспроможності багатьох страхових компаній, невиконанні ними зобов'язань перед страхувальниками.

В Україні страховиками визнаються нині лише юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Особливості кожного із цих видів товариств визначені Законом "Про господарські товариства" (1992 p.)[14]. Закон "Про страхування" (1996 p.)[15] передбачає також можливість утворення державних страховиків.[5, c.12-14]

У переліку дозволених в Україні видів страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в сімейному бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств захищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними тут існують і численні негативні фактори, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важливо у сфері страхових послуг.

В Україні поняття "товариство" та "компанія" нерідко ототожнюють, не розрізнюючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариства, як правило, не створюються в державній формі власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного результату — прибутку. Це забезпечується через застосування твердих тарифів, до складу яких здебільшого входить прибуток. Для товариств взаємного страхування отримання прибутку не є першочерговим. Вони створюються для надання взаємодопомоги своїм членам. Тут учасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникам належать усі активи товариства. Якщо сума страхових премій перевищує виплати і витрати на ведення справи та відрахування до фондів, то різниця може бути повернута членам товариства. В Україні ТВС можуть із часом набути помітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати в сільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. Необхідна для цього правова база частково вже створена.

Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають страховою компанією.

Страхова компанія — це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Страхова компанія користується всіма правами фірми.[8, c.123-125]

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

Страхові компанії можна класифікувати за географічною ознакою. За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Транснаціональних страхових компаній в Україні досі немає. Законодавство не дозволяє створення іноземних страхових компаній або їхніх філій. Ідеться про захист розвитку власної страхової індустрії, прагнення поліпшити платіжний баланс країни, використавши тимчасово вільні кошти страховиків для збільшення інвестицій у власну економіку. Такі заходи виправдані в тому разі, коли розвитку внутрішнього страхового ринку надаються відповідні пріоритети. Однією з головних умов є нарощування фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір'я до страховиків. У попередніх розділах уже зазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстрованими в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.[13, c.31-35]

1.2. Стратегія страхової компанії

Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецедентних змін. У найстисліші строки потрібно подолати шлях від централізованої планової економіки до господарства, що функціонує на ринкових засадах. Зміни мають бути фундаментальні й стосуватися політичних, юридичних, економічних, соціальних і технологічних аспектів еволюції суспільства. Отже, реформування тривалий час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.

Головні перетворення полягають у структурних змінах форм власності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту.

Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.

Визначена головна мета сприяє підвищенню ефективності роботи компанії лише тоді, коли вона досяжна. Мета, що ґрунтується на завищених вимогах і не враховує можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Стратегічний план приблизно кожні півроку доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин. При цьому завжди потрібно аналізувати динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, структурні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізичних осіб тощо.[9, c.125-126]

Зауважимо, що серед змін, які відбуваються нині в Україні, найістотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть такі.

Здійснення приватизації майна переважної кількості підприємств, що раніше належали до державного сектора економіки. Цe зумовлює підвищення страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо страхування відповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуванням насамперед ризики засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому започаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я до нового страховика, що дуже важливо для укріплення позиції на страховому ринку.

Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за добровільними видами страхування майна підприємств (включаючи транспортні засоби, вантажі) страхові премії додаються до витрат на виробництво, що відповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підсилює фінансові можливості підприємств, спонукає їх брати участь у страхуванні.

Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюючих. Ця обставина дає нові можливості активізувати залучення населення до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості, транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної плати призводить до подорожчання трудових ресурсів, зайнятих у страхуванні.

Суттєве зниження рівня інфляції, завдяки якому зміцнюється довіра страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте особливу увагу слід приділити врахуванню у правилах і договорах страхування можливості коригувати страхову суму та суму платежів у зв'язку з відхиленням реальної вартості застрахованого майна під впливом інфляції (дефляції) і ротової одиниці.

Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередників. Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів і розширенню географії страхувальників, а це позитивно позначається на надходженні страхових премій і формуванні раціональної структури страхового портфеля.

Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. У зв'язку з цим потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні угоди. У свою чергу, в межах нормативів платоспроможності доцільно збільшити обсяг операцій із приймання ризиків на перестрахування. Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних і спеціалізованих страхових пулів.

Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному прагненні розслідувати причини страхових подій, створити зручніші умови для розміщення офісу компанії, рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів страховика ряд запобіжних заходів, купувати цінні папери, що емітують місцеві адміністрації, і т. ін.

Наявність грамотно складеного бізнес-плану допомагає керівникам досконало вивчати перспективи розвитку компанії, дозволяє здійснювати чіткішу координацію зусиль, спрямованих на досягнення мети, визначає систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готує компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулює обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання, який капітал потрібний для розвитку компанії в масштабах визначеної мети і яка очікується ефективність його використання.

Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти до уваги при опрацюванні нової або коригуванні наявної стратегії діяльності страхової компанії. Значне місце має бути відведене формуванню раціональної структури компанії, її ресурсному забезпеченню, кадровій політиці, мотивації і контролю.

Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасно ознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від них істотно залежить, чи зосередяться зусилля працівників на досягненні мети компанії. В умовах переходу до ринкових відносин бізнес-план має бути в усіх компаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльності кожної на конкретний період.[8, c.125-127]

2. Аналіз страхового ринку України

минулий рік став поворотним від кількісного до якісної зміни структури і роботи вітчизняного ринку. Український страховий ринок показує в останні роки феноменальну спроможність до росту і прогресує як кількісно, так і якісно.

Розвиток страхового ринку України за останні вісім років знаходився в умовах пожвавлення економічної діяльності, зниження темпів падіння виробництва. Це не могло не вплинути на його розвиток, і він розвивався достатньо високими темпами (табл. 2.2).

Намітився ряд тенденцій, серед яких:

· темпи росту страхових платежів продовжують випереджати темпи росту страхових виплат;

· поетапно збільшуються обсяги страхових резервів;

· намітилася тенденція значного збільшення сплачених статутних фондів, що свідчить про принадність для інвестування страхового ринку, як сфери, що динамічно розвивається, і усвідомлення страховиками необхідності збільшення капіталізації для виконання страхових зобов'язань.[1, c.126]

За даними Міністерства фінансів, на 1 березня 2006 року в Україні було зареєстровано 364 страхові компанії (СК), у державний реєстр внесено 68 страхових брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ, досягла майже 38 тис. осіб.

Сукупний обсяг сплачених статутних фондів СК до початку 2005 р. складав 1,55 млрд. грн. (291 млн. долл.), або в середньому на одну компанію — майже 4,6 млн. грн. (0,86 млн. долл.). При цьому більш половини СК мали статутний фонд менше 500 тис. євро; менше третини — 1 млн. євро і більше. Цього дуже мало, оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому ринку статутний фонд повинен досягати принаймні 50 млн. долл. Такого «уставника» не має жодна українська СК (найзначніший серед non-life компаній складає 20,6 млн. долл., life-компаній — 1,9 млн. долл.).

До початку 2005 року сукупний власний капітал СК складав 3,18 млрд. грн., або 596 млн. долл. А в середньому на одну СК — 1,76 млн. Проте такий розрахунок більш ніж умовний, оскільки експерти відзначають нерівномірність росту власного капіталу компаній, а також загальне уповільнення його темпів.

Якщо говорити про сукупний обсяг наявних активів СК, то торік він складав 4,1 млрд. грн. (769 млн. долл.). В середньому на одну СК — 12,1 млн. грн., або 2,3 млн. долл. Активи розміщаються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах (майже 40%), далі йдуть акції й облігації, у які інвестовано 33,3% активів, тоді як у державні цінні папери вкладено лише 0,8%. Інвестиції в економіку за напрямками, визначеними урядом, практично не здійснюються.

Загальний обсяг сформованих страхових резервів до початку поточного року досяг майже 1,9 млрд. грн. (356 млн. долл.). Переважна їхня частка розміщена на розрахункових рахунках (45,5%) і депозитах (24,4%). Ріст обсягів страхових резервів є позитивною тенденцією. І, напевно, він повинний був би свідчити про підвищення стійкості усталеності та інвестиційних можливостей СК — якби не існувало практики звітності про резерви завдяки одноденним кредитам.

У 2005 році загальна сума страхових премій складала 4,44 млрд. грн. (833 млн. долл.). Майже 2/3 її прийшлися на перші 30 СК, на 50 — 4/5, а на найбільшу СК «Лема» — десята частина. Водночас тільки 51 страховик мав надходження страхових премій більш 20 млн. грн., 85 — від 5 до 20 млн., 118 — від 500 тис. до 5 млн., 49 — від 10 до 500 тис., 34 — до 10 тис. грн.

Частка премій по договорах, укладених безпосередньо зі страхувальниками-громадянами, складала 9,9% їхнього загального обсягу, або 438 млн. грн. На одного жителя України торік прийшлося по 93 грн. (17 долл.) загального обсягу премій; а страхових премій, сплачених страхувальниками-громадянами, — 9,1 грн. (1,7 долл.). Обсяг премій по добровільному страхуванню життя в розрахунку на одного жителя складає біля 50 коп. Частка премій по добровільному страхуванню життя залишається на вкрай низькому рівні — 0,5% загального обсягу страхових премій три роки поспіль. Це свідчить про неналежний рівень виконання страховим ринком соціальної функції і дає підстави припустити, що існує тенденція до перерозподілу ринку на користь тих видів страхування, де є місце для «сірих» фінансових схем.

Загальний обсяг страхових виплат у 2005 році складав 543,1 млн. грн. (102 млн. долл.). Найбільша їхня частка припадає на добровільне майнове страхування (41,9%), найменша — на державне обов'язкове страхування (9,6%) і страхування життя — 0,5%. Рівень виплат по добровільному майновому страхуванню складав 7%; по добровільному страхуванню відповідальності — 16, по добровільному страхуванню життя — 11%, тоді як у країнах Західної Європи нормальним рахується рівень страхових виплат по ризикованих видах страхування в обсязі не менш ніж 70% загальної суми страхових премій.

У 2005 році перестрахування складало 2,1 млрд. грн. (394 млн. долл.), або 47% загального обсягу отриманих страховиками премій. При цьому 1,32 млрд. грн., або 62,9%, передані на перестрахування нерезидентам, із них 60% — у Латвію і Молдову, тоді як на відомі ринки (Великобританія, Німеччина, Швейцарія) — біля 15%. Експерти оцінюють частку «фінансового» перестрахування навпів — дві третини цієї суми.

Найбільша в Україні СК «Лема» до початку 2005 року мала «уставник» у 110 млн. грн., активи — 465,7 млн. грн., страхові резерви — 177,4 млн. грн., одержала в 2005 році майже 449 млн. грн. страхових премій. Для порівняння: найбільший по капіталізації страховик світу — American International Group — має «уставник» 58 млрд. долл., страхові резерви — 30 млрд. долл. Ceska pojistovna (найбільший страховик Чехії) у 2004-му зібрав біля 1 млрд. долл. страхових премій, російська СК «РОСНО» у 2005-му — 345 млн. долл.

На страховому ринку спостерігається значна концентрація ресурсів. На першу десятку non-life СК припадає понад чверть сукупного обсягу статутного фонду і сукупного власного капіталу, майже третина сукупних активів і загального обсягу сформованих резервів. Страховики значно програють банківській системі в притягненні фінансових ресурсів. Сукупні активи СК до початку 2006 року більше чим у 16 разів поступалися активам банківської системи; сплачені «уставники» страховиків майже в чотири рази менше, ніж у банках, а власні капітали — у три рази. Резерви банків під активні операції більше ніж у два рази перевищують сформовані страхові резерви (середній обсяг страхових резервів на одну СК складає 5,6 млн. грн., або 1,1 млн. долл., тоді як середній резерв під активні операції на один банк — 24,7 млн. грн., або 4,6 млн. долл.). Прибутки банків перевищують прибутки страховиків у 1,7 раза. Якщо в 2005 році внески населення в банках у національній валюті зросли на 4,96 млрд. грн., а в іноземної — на 2,9 млрд. грн., то страхові премії від страхувальників-громадян — тільки лише на 0,23 млрд. грн.

Незважаючи на номінальний зріст головних показників страхового ринку, він залишається вкрай незначним по обсягах статутних фондів, власному капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих страховиками фінансових ресурсів, так і через відсутність у переважній більшості компаній можливості точно прогнозувати настання страхових випадків.

Непрозорі схеми, брак контролю і фінансової звітності, нераціональні форми використання резервів значною кількістю СК є передумовами перекручування функцій страхових накопичень, формування віртуальних обсягів статутних фондів і резервів. Це плутає об'єктивній оцінці реального стану страхового ринку в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток страхового ринку України, можна розділити на декілька блоків.

Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних і юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги і недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.

За даними Госкомстата, у березні 2006 року на одного робітника було нараховано 415 грн. зарплати, а наявні прибутки в розрахунку на одну особу складали 206 грн. — при середньому прожитковому мінімумі 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховання реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.

За підсумками 2005 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Крім того, на 1 квітня 2005р. дебіторська заборгованість підприємств і заснувань складала 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Незначні обсяги прибутків населення і фінансових ресурсів суб'єктів, що хазяюють, гальмують поступовий розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК обумовлюють, у свою чергу, їх украй низькі можливості по покриттю значних збитків.

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств украй важко придбати. Це не тільки гальмує зріст інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення прибутків від неї, але і позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.

Про організаційно-правові проблеми вже було попутно згадано. Це — відсутність цілеспрямованої державної політики в сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм; галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов'язкового страхування і неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку і т.д.

Закон України «Про страхування» передбачає 34 види обов'язкового страхування, навіть ті, що не мають закордонних аналогів. Рішення про їхнє введення прийнято поспішно, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не урегульовані, оскільки мають отсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов'язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

У 2004 році зібрано усього лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, у порівнянні з 2003-м, обсягів недержавного обов'язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли усього лише на 0,4 млн. грн. Це обумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов'язкового страхування засобів.

У регулюванні страхового ринку також залишається цілий ряд невирішених проблем:

· недостатня узгодженість дій державних органів, що займаються питаннями страхування, між собою;

· недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції і притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності фахових учасників ринку;

· відсутність якісної системи урахування, звітності, розкриття інформації і нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг у відношенні вибору СК, зменшує можливості ринку із мобілізації вільних ресурсів, росту обсягів страхового посередництва.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють винятково корпоративні інтереси, що будуються за галузевою ознакою і працюють під опікою різноманітних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Іноді банки жадають від клієнтів страхувати заставне майно у афільовано із ними СК. Все це викликає монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.

Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними і СК прямо протилежні прийнятими у світі, діюча нормативно-правова база їхньої діяльності містить чимало постарілих вимог.

До функціональних проблем ставляться відсутність середнього і довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів і т.д.

Топ-менеджери в більшості випадків не припускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і недостатньо зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частій зміні курсу, відсутності бачення перспектив.

Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Іноді СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж спеціаліста середньої ланки. Все це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.

Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільше закритих зон фінансового ринку. Обнародування інформації відстає в часу, недосконалі форми урахування спричиняють її перекручування, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.

Звітні дані не дозволяють вірогідно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це обумовлено тим, що:

1) окремі показники, що істотно впливають на фінансовий стан СК, відповідно до законодавства, просто не вносять у звітність;

2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить ряд зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.

Немає і банків даних про несумлінних страховиків. Немає зроблених рейтингів СК, які б полегшували оцінку стана страхувальників.

Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними визначених видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до керування СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг призводять до неінформованості переважної більшості населення про страхування, його правилах і в остаточному підсумку — обумовлює низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова в червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Тільки 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування повинний бути обов'язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його винятково добровільним. Введення обов'язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності подібного кроку.

Є у страхуванні і соціально-психологічні проблеми. Тут вже в котрого разу припадає повертатися до питання про довіру або недовіру, викликаному не тільки систематичним невиконанням державою узятих зобов'язань або загальновідомих фактів створення страховиками «фінансових пірамід». Припадає говорити і про відсутність належної системи гарантування страхових виплат; часто занижених, а тому не привабливих для потенційних клієнтів, розмірах страхових компенсацій.

Саме недовіру до СК називають громадяни, що не мають жодного страхового поліса, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили 55,8% опитаних із кількості незастрахованих (варто зауважити, що відсутність грошей є головною причиною відмови від страхування усього лише 23,8% респондентів). Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних фондів соцстраха — 17,5%, недержавним — 4,7%. Для порівняння: державним банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.

Проте більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня страхування — непевність громадян у майбутньому, утрата соціальної перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї соціальної перспективи в Україні, і тільки 11,9% притримуються протилежної позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну перспективу: на три-пять років — 6,9%, 5-10 років — 4,7%, на 10-15 років і більше — 5,7%.

Вказавши на відсутність розвитої мережі СК, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків, Президент України у своєму посланні до парламенту «Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 р.» закликав протягом одного-двох років усунути ці хиби.

У програмі діяльності уряду «Відкритість, дієвість, результативність» декларується необхідність поліпшення стана соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції по впровадженню економічних і інституційних механізмів, що забезпечували б суттєвий прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.

У прийнятій в 2001 році Програмі розвитку страхового ринку України на 2001-2004 р. мова йде про ріст обсягу страхових платежів до 3,5-4% ВВП вже в 2005 році. На думку ж Н.Азарова, потенціал страхового ринку на найближчі роки можна визначити принаймні на рівні 10% ВВП.

Проте і в урядових документах, і у висловленнях посадових осіб мова йде про здійснення важливого, але не достатнього комплексу заходів, що не дасть можливості усунути першопричину стагнації страхового ринку і додати імпульс його поступальному розвитку. Ця першопричина полягає у відсутності фінансової прихованої причини для формування страхового ринку — підвищення реальних фінансових можливостей населення і юридичних осіб.

На думку експертів Центру Разумкова, можливі два сценарії розвитку подій у страхуванні:

1) при зберіганні наявних тенденцій розвитку;

2) тільки за умови кардинальних політичних і соціально-економічних реформ, що будуть супроводжуватися й удосконаленням страхової справи в нашій державі. Головними чинниками, що визначають розвиток вітчизняного страхового ринку найближчим часом, будуть:

· істотно обмежена платоспроможність споживачів страхових послуг;

· відсутність реальних перспектив для навального підвищення рівня фінансової стабільності вітчизняних СК;

· неможливість швидкого створення привабливого інвестиційного клімату;

· відсутність активної державної політики в сфері страхування;

· підвищення вартості перестрахування;

· інерційність здійснення пенсійної реформи і відсутність позитивних зсувів у реформуванні сфери медичного обслуговування;

· активізація діяльності Держкомісії по регулюванню ринків фінансових послуг;

· непевність ситуації під час передвиборної гонки.

Якщо теперішні тенденції формування вітчизняного страхового ринку збережуться, безтямно очікувати революційних змін у найближчій перспективі. При зберіганні темпів росту експерти Центру вважають цілком можливим досягнення нижньої межі обсягу страхових премій до ВВП, передбачених Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 р. Якщо щорічний приріст відношення обсягу страхових премій до ВВП буде складати 0,5, то в 2003 році воно досягне 2,5%, у 2004-му — 3%, у 2005-му — 3,5%.

Тобто досягти 10% відношення страхових премій до ВВП удасться не раніше 2018 р. І в кращому випадку (а у відношенні цього є великі сумніви) — тільки через 15 років Україна по розвитку страхового ринку зможе досягти рівня розвинених країн.

Втім, за умови впровадження найближчим часом діючих економічних і інституційних механізмів можливі й інші сценарії розвитку страхового ринку. У такому випадку можна сподіватися на істотні зсуви в найближчі 5-10 років.

Становлення страхування життя буде базуватися на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпоративного страхування життя.

Розвиток добровільного медичного страхування буде визначатися реформуванням сфери охорони здоров'я, прийняттям відповідного законодавства. Саме добровільне медичне страхування, як свідчать результати соціологічних досліджень, буде мати найбільшу суспільну підтримку — 58%. Ще 17,1% громадян упевнені, що медичне страхування повинно бути й обов'язковим, і добровільним. Введення медичного страхування в якості обов'язкового підтримують лише 16,1% респондентів.

Як свідчать результати опитування, поліс по будь-якому виді добровільного страхування мають тільки 8,4% громадян; тільки 5,1% — по страхуванню своєї квартири, тому можна припустити, що потенціал попиту на страхові послуги величезний.

На думку експертів Центру Разумкова, вступ України у ВТО в короткостроковій перспективі істотно не позначиться на стані вітчизняного страхового ринку — оскільки і сьогодні, незважаючи на законодавче скасування обмежень, кардинальних зсувів до іноземного капіталу не відбулося. Його прихід буде відбуватися поступово, і у вітчизняних СК буде час і можливість підвищити власну фінансову спроможність.[12, c.70-74]

3. Перспективи розвитку страхових компаній в Україні

Головними задачами формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка і реалізація діючої державної політики в сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність із вимогами ЄС; удосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:

у сфері концептуального забезпечення:

· створити фахову комісію для розробки проекту Концепції розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 року, що подать на розгляд парламенту і схвалити в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку України;

· підготувати проект Програми реформування галузі, у якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням і потенційними можливостями розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи для удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії і розробка Кодексу корпоративних правил поводження на страховому ринку; сприяння впровадженню прогресивних форм і методів страхування; наступну лібералізацію страхового бізнесу;

у сфері нормативно-правового забезпечення:

· провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов'язкового страхування; нормувати визначення страхових тарифів у цій сфері; вирішити питання заміни обов'язкового державного страхування окремих категорій громадян системою компенсаційних виплат за рахунок бюджетних засобів, виділених для цього відповідним міністерствам і відомствам;

· прийняти закони України «Про обов'язкові види страхування»; «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»; «Про фонд гарантування страхових виплат», «Про єдиний соціальний податок», «Про страхування життя», «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності», «Про страхових посередників»;

у сфері організаційно-методологічного забезпечення:

· розробити пропозиції по вилученню з оподатковування засобів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності і страхової культури населення;

· здійснити економічне обґрунтування і розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій по довгостроковому страхуванню життя; розглянути питання про об'єднання наявних соціальних фондів в один і доцільності приватизації останнього в середньостроковій перспективі;

· розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

· розробити регламент злиття СК; методичні рекомендації по здійсненню страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників; переглянути порядок і форми їхньої звітності; методику оцінки обсягу страхового ринку по показнику нетто-премій; методику аналізу діяльності СК;

· створити незалежний інститут експертизи договорів страхування і страхових випадків;

· сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;

· переглянути положення по формуванню і розміщенню страхових резервів;

· стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудита; у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення

· розширити об’єм, підвищити якість і прискорити публікацію зведень про стан страхового ринку;

· перейти на міжнародні стандарти бухобліку; розробити механізми впровадження електронного документообігу;

· створити на телебаченні регулярну інформаційну програму про страхування;

· із метою зміцнення довіри населення до СК систематично обнародувати інформацію про виплати страхових відшкодувань;

· створити національну базу даних несумлінних клієнтів;

· увести факультативне вивчення учнями загальноосвітніх шкіл основ страхової справи.[8, c.135-139]

Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки з боку Комітету з нагляду за страховою діяльністю страхових компаній, і в такий спосіб попередити масове припинення їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків.

Українські страхові компанії, принаймні ті, що прагнуть бути найкращими, можуть не чекати доки парламент внесе зміни до законодавства, а підвищити довіру суспільства до страхової галузі власними силами. В Законі виписано мінімальні умови капіталізації, але ніхто не забороняє збільшувати статутні фонди до розмірів, які б реально покривали ризики, і вносити до цих фондів справжні гроші, а не майно. Також ці підприємства можуть збільшити кількість та якість послуг, які надаються населенню, щоб максимально задовольнити його страхові потреби, наприклад, пенсійне страхування, що існують навіть у наш час.

В міру розвитку ринку ризики зростають. Тому потрібно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання страхових компаній у пули (або інші форми).[6, c.129]

Висновки

Діяльність страхових компаній істотно різниться від інших видів підприємницької діяльності. Основна відмінність — намагання страхової компанії брати на себе ризики різних суб'єктів господарювання. Існує безпосередній зв'язок між ризиками, що беруться страховою компанією (страховими ризиками), і ризиками, властивими веденню страхової діяльності. При цьому важливим аспектом ведення страхового бізнесу є здатність компанії об'єктивно оцінювати й управляти ризиками.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.

Галузь страхування описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обгрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної конкурентоспроможності галузі страхових послуг.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії, як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу.

Список використаних джерел

1. Внукова Н. Оцінка активів страхових компаній // Фінанси України. — 2002. — № 4. — C. 126-132

2. Горенко В. Страховая компания как объект риска // Бизнес. — 1999. — № 38: Бухгалте-рия. — C. 105-110

3. Мних М. Стратегія діяльності страхової компанії/ М. Мних // Економіка. Фінанси. Право. — 2004. — № 1. — C. 23-25

4. Нечипорук Л. Проблемы капитализации страховых компаний в Украине// Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 12. — C. 119-122

5. Пацурія Н. Страхові організації (компанії) як суб'єкти господарського права// Пред-принимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 1. — C. 12-17

6. Сушко Р. Оцінка результатів діяльності страхових компаній // Фінанси України. — 2002. — № 6. — C. 127-132

7. Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків в Україні // Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 4. — C. 20-22

8. Фурман В. М. Розвиток нових технологій у страхуванні // Фінанси України. — 2005. — № 2. — С.123-145

9. Фурман В.М. Організація маркетингової служби страхової компанії // Фінанси України. — 2004. — № 9. — С.125-133

10. Хавтур О. Прагматизм фінансових результатів діяльності страхових компаній// Фінанси України. — 2001. — № 10. — C. 51-58

11. Хорін Л. Організаційні проблеми участі страхових компаній в інвестиційній діяльності // Україна BUSINESS. — 2000. — 12 квітня. — C. 3-4

12. Шірінян Л. В. Визначення фінансової стійкості страхових компаній і підприємств// Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.70-80

13. Шірінян Л. Комплексна оцінка фінансової стійкості страхових компаній// Економіка України. — 2005. — № 9. — C. 31-38

14. Законом "Про господарські товариства" (1992 p.).

15. Закон "Про страхування" (1996 p.)

16. Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 р.

17. Закон України "Про страхування" (ч. 3 ст. 2)