Вступ.

1. Формування мети і задачі патопсихологічного дослідження.

2. Аномалії емоційно-особистісної сфери.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Патопсихологія (від грецького pathos — страждання, хвороба) є одним з розділів медичної психології.

Предмет медичної психології — особливості психічної діяльності хворого; вплив психічних факторів на розвиток захворювань; стосунки, які виникають між хворим та особами з його оточення, зокрема взаємини лікар — хворий.

Актуальність теми. Медична психологія розв’язує завдання діагностики, запобігання та лікування захворювань, тобто за своєю метою ця наука може бути віднесена до галузі медицини. Однак означені завдання розв’язуються із застосуванням психологічних методів, виходячи з психологічних теорій. Тому медична психологія є наукою водночас і медичною, і психологічною.

Медична психологія тісно пов’язана з психогігієною, психопро-філактикою та психотерапєю, які вивчають можливості застосування суто психологічних впливів для запобігання та лікування захворювань. Діагностичні завдання ставлять перед собою такі дисципліни як соматопсихологія, нейропсихологія, патопсихологія. Прикладне значення згаданих дисциплін визначається потребами соматичної, неврологічної та психіатричної клінік.

Мета роботидослідити формування мети і задачі патопсихологічного дослідження та проаналізувати аномалії емоційно-особистісної сфери.

Патопсихологія спрямована перш за все на діагностику психічних захворювань. Вияви психічних розладів, причини та механізми їх виникнення, способи профілактики та лікування складають предмет медичної дисципліни психіатрії (від грецької psyche — душа, iatreia — лікування).

1. Формування мети і задачі патопсихологічного дослідження

Предмет патопсихології — структура розладів психічної діяльності та особистісних властивостей психічно хворих.

Зумовлені захворюванням явища вивчаються у зіставленні із закономірностями формування та перебігу психічної діяльності в нормі. Психопатологія дає кваліфікацію психопатологічних явищ у поняттях сучасної психології.

Задачі патопсихологічного дослідження:

1.Створення методів психологічного дослідження, які допомагають діагностиці психічних захворювань. Основним методом діагностики в психіатрії є клініко-психопатологічний, який полягає в аналізі даних, здобутих шляхом спостереження за хворим, під час бесіди з ним. Здобуті дані зіставляються з особливостями анамнезу (історії розвитку) життя та захворювання. Вивчення стану психіки здійснюється водночас з оцінкою соматичного стану, враховується наявність чи відсутність ознак органічного ураження нервової системи. Хоча провідна роль у діагностиці належить клініко-психопатологічному методу, сучасна психіатрія надає надзвичайного значення даним, здобутим за допомогою додаткових (лабораторних) методів. До них належать біохімічні, імунологічні, рентгенологічні дослідження, електроенцефалографія, реоенцефалографія, комп'ютерна томографія мозку, метод магнітно-ядерного резонансу. Саме до лабораторних методів належить і патопсихологічне дослідження, яке сприяє ранньому розпізнаванню патологічного стану, встановленню правильного діагнозу, від чого залежать і адекватність терапії, і виваженість рекомендацій щодо навчання, працевлаштування хворих.

2. Розробка методів дослідження, які дозволяють оцінити ефективність різних способів терапії. Ефективність лікування в психіатрії насамперед оцінюється за тим, чи краще почуває себе хворий, чи стала більш упорядкованою його поведінка, чи відновилась працездатність. Дуже часто виникає потреба в об'єктивізації даних, здобутих шляхом спостереження та бесід з хворим і його рідними.

Наприклад, хворий на депресію сповіщає про те, що настрій став кращим, однак ступінь покращення може бути уточнений за допомогою спеціально створених шкал самооцінки. інший хворий вважає, що його працездатність не змінилась під впливом проведеної терапії, але це суб'єктивне враження вимагає перевірки шляхом застосування проб, спрямованих на оцінку стану уваги, пам'яті. Особливо важливою є ця задача у зв'язку із створенням та апробацією нових психотропних препаратів.

3. Створення методів дослідження, спрямованих на рішення експертних питань. Дані патопсихологічного дослідження сприяють винесенню вірних рішень при проведенні експертизи здатності до навчання, експертизи працездатності, військово- та судово-психіатричної експертиз. Дані, які представляє патопсихолог, не лише сприяють винесенню точного діагнозу, але й дозволяють встановити ступінь вираженості психічного дефекту.

4. Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань. Прикладом розв'язання цієї задачі можуть служити дослідження хворих, які зазнали впливу малих доз іонізуючого опромінювання, інший приклад — застосування патопсихологічних досліджень для встановлення структури психічних розладів, які виникають у хворих на СНІД.

5. Створення методів дослідження, які дозволяють здобути дані, необхідні для здійснення психотерапії та реабілітації. Реабілітація в медицині — комплекс медичних, педагогічних та соціальних заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму, а також соціальних функцій і працездатності хворих. Для обрання адекватних психотерапевтичних впливів необхідно здобути дані про роль психічних травм у виникненні психічних розладів. Зв'язок між тими чи іншими подіями життя та появою ознак захворювання не завжди усвідомлюється хворими внаслідок дії механізмів психологічного захисту[6, c. 54-56].

Не завжди необхідна інформація може бути надана і рідними хворих. Існують однак певні методики патопсихологічного дослідження, які належать до групи проективних тестів, які дозволяють встановити характер внутрішнього конфлікту.

Крім того патопсихологічне дослідження дозволяє виявити такі особистісні властивості хворого, на які слід звернути особливу увагу при складанні плану психотерапевтичних і реабілітаційних заходів. При цьому враховуються не лише змінені хворобою особливості особистості, але й найбільш збережені, адже саме на них спираються під час здійснення реабілітації. Нарешті, патопсихологічне дослідження може бути побудоване таким чином, що справить психотерапевтичний ефект, підвищить самооцінку хворого[8, c.37].

2. Аномалії емоційно-особистісної сфери

Аномалії емоційно-особистісної сфериу тлумаченні більшості сучасних психіатрів включають невротичні, неврозоподібні розлади органічного ґенезу та розлади особистості (психопатії).

Досвід клінічного обстеження хворих на аномалії емоційно-особистісної сферипоказав, що у формуванні емоційних порушень беруть участь численні фактори, провідними серед яких стають спадкова обтяженість, преморбідні особливості особистості, а також характер психічної травми та можливості психічної адаптації. Взаємодія та взаємовплив цих та інших факторів призводить до розвитку численних емоційних порушень при пограничних розладах.

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) — переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання — вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

1) задоволення (приємне переживання);

2) незадоволення (неприємне переживання);

3) подвійне (амбівалентне);

4) невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані[10, c. 121-124].

Даючи загальну характеристику емоційних порушень у хворих на пограничні розлади слід визначити, що ці порушення проявляються найчастіше у вигляді астенічного, тривожно-фобічного, депресивного та іпохондричного синдромів, характеризуються лабільністю, поліморфізмом та коморбідністю.

Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо. Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, мислительною і руховою загальмованістю. Хворі на депресію охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки.

Маніакальний синдром — це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності.

Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам.

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

Необхідно підкреслити, що емоційні порушення в клінічній картині пограничних розладів реєструються у поєднанні з вегето-судинними та вегето-вісцеральними розладами, які найчастіше спостерігаються у вигляді головного болю (переважно м’язового та судинного характеру), серцево-судинних проявів та різних варіантів синдрому вегето-судинної дистонії та кардіалгій.

Апатія — стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.

У клініці спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції — перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.

Досить часто у обстежених спостерігаються диссомнічні розлади, а також функціональні порушення дихання (порушення ритму та ларигноспазм). Також у структурі емоційних розладів відзначаються симптоми з боку шлунково-кишкового тракту та системи сечовиділення. Моторні порушення та розлади чутливості реєструються в обстежених рідко (переважно в осіб з дисоційованими розладами)[7, c. 65-67].

Найбільш типовими формами емоційних розладів при пограничних порушеннях є розлади неврастенічного, дисоційованого та тривожно-фобічного кола.

При розладах неврастенічного кола у хворих визначається переважання спадкової обтяженості патохарактерологічними рисами серед найближчих родичів, а також соматичними захворюваннями в родинному клані.

Важливе значення для розвитку емоційних порушень мають виявлені в анамнезі цих хворих інфекції, соматогенії та інтоксикації. Патологія вагітності та пологів в анамнезі цих хворих зустрічається рідко.

Вивчення преморбіду свідчить про переважання астено-невротичного типу акцентуації над іншими.

До розвитку емоційних порушень при розладах неврастенічного кола призводять тривалі, хронічні психотравмуючі фактори у вигляді службових конфліктів та тривалої хвороби близьких. При цьому психогенний вплив цих факторів створює емоційне напруження, яке формує невідповідність між можливостями особистості та існуючими вимогами. Емоційні порушення під впливом таких чинників розвиваються повільно, поступово. Початок захворювання при цьому набуває затяжного або підгострого характеру.

Першими, найбільш типовими ознаками стають відчуття загальної слабкості, втоми, порушень сну. Такі симптоми призводять до прогресуючого зниження працездатності. Однак, при захопленні якоюсь справою, хворі швидко переключаються та відчувають прибуток сил та енергії.

Після цього спостерігається слабкість, відчуття млявості, головний біль, неспроможність зосередитися. З’являються болі в ділянці серця, відчуття нестачі повітря, неприємні відчуття в ділянці епігастрію. На цьому фоні реєструються вегето-судинні та вегето-вісцеральні кризи.

Тобто, формування емоційних розладів при розладах невротичного кола характеризується поступовим розвитком астенії, основу якої складають нейросоматичні прояви у вигляді підвищеної втомлюваності, зниженої працездатності, загальної слабкості, нездужання, численних неприємних соматичних відчуттів, що локалізовані в ділянці голови, серця, шлунку, хребта та проявів вегетативної дисфункції. На тлі описаних нейро-соматичних розладів у хворих поступово з’являються емоційна лабільність у вигляді запальності, збудженості, агресивності, підвищеної образливості, плаксивості. Ці симптоми доповнюються відчуттям апатії, байдужості, пригніченості, що створює депресивний фон настрою, який змінюється в бік тривожності з наступним розвитком фобій, інколи з іпохондричною оцінкою своїх соматичних та розумових можливостей. У хворих також відзначається відчуття невпевненості у собі, своїх силах, підвищена вразливість, помисливість.

У цілому, емоційні прояви при пограничних розладах неврастенічного кола формуються на тлі нейросоматичних симптомів астенії, які завжди обумовлені психічною травмою, є нестійкими, лабільними, спрямованими частіше на себе та такими, що посилюються під впливом ситуаційних факторів.

При вивчені емоційних розладів дисоційованого кола встановлено, що серед факторів спадкової обтяженості найчастіше зустрічаються соматичні захворювання в родинному клані, а також психопатії та аномалії характеру в родичів.

Серед екзогенно-органічних та соматичних факторів у цих хворих переважає патологія пологів та соматогенії.

У цих хворих у преморбіді переважають акцентуації істероїдного типу. Гіпертимний тип особистісних акцентуацій зустрічається рідко.

Розвиток емоційних розладів при цих станах тісно пов’язаний з дією психогенних чинників. При цьому серед них переважаючими факторами є фактори сімейного характеру (подружня зрада та сексуальна незадоволеність). Емоційні прояви при розладах дисоційованого кола розвиваються раптово, що зумовлює гострий початок захворювання.

Емоційні порушення при дисоційованих розладах рідко проявляються ізольовано, а частіше реєструються у поєднанні з виразними вегето-судинними, вегето-вісцеральними, сенсомоторними та руховими порушеннями.

Депресивна симптоматика у цих хворих відрізняється надзвичайною яскравістю, експресією з живою мімікою та пантомімікою, схильністю до драматизації подій, проявами відчаю та постійним намаганням привернути увагу оточуючих до свого страждання. У деяких випадках відзначається інший варіант депресивних розладів, який характеризується апатичною поведінкою з мімікою страждання та строго обмеженими діями. Ці хворі відверто демонстрували свої страждання. Однак, вони швидко становилися жвавими під час психотерапії та обговорення тем, що їх цікавлять.

Обсесивно-фобічні симптоми при розладах дисоційованого кола проявляються у вигляді необґрунтованих та демонстративних жахів «збожеволіти», захворіти на онкологічну хворобу, вмерти від інфаркту міокарду. Хворі мальовничо та ретельно описували свої хворобливі стани, при цьому залишалися тривожними, напруженими та схвильованими, навіть поза обсесивно-фобічними приступами. Намагаючись викликати в оточуючих співчуття до себе та своєї хвороби, постійно намагаючись отримувати допомогу.

Семантика фобій в цих випадках характеризується мінливістю та різноманітністю. Обсесії у хворих цієї групи реєструвалися рідко.

Емоційні прояви астенії у вигляді мінливості настрою, збудливості, дратівливості визначаються у хворих з розладами дисоційованого кола на тлі образливості, підвищеної навіюваності, театральності та прагнення звернути увагу до себе та своїх скарг.

У цілому, для цього контингенту хворих характерною є підвищена емоційність, бурхливі прояви емоцій, барвисте жесто-мімічне їх оформлення., демонстрація свого емоційного стану, тобто експресивність емоційних проявів.

Таким чином, емоційні порушення при розладах дисоційованого кола є нестійкими, мінливими, пов’язаними з сомато-вегетативними, сенсомоторними та руховими проявленнями, виникають не тільки у період актуалізації психогенії, а й під впливом мікро-соціальних факторів. При цих розладах переважають стенічні емоції, спрямовані на оточуючих.

У ґенезі емоційних розладів тривожно-фобічного кола серед факторів спадкової обтяженості найчастіше зустрічаються розлади особистості та аномалії характеру у родичів, а також соматичні захворювання в родинному клані.

Серед екзогенно-органічних та соматичних факторів у цих хворих найбільш значущими були інфекції та соматогенії.

Найбільш суттєво на розвиток емоційних порушень у цих хворих впливали акцентуації психо-астеноїдного та сенситивного типу.

У хворих з розладами тривожно-фобічного кола причиною розвитку емоційних розладів стають гострі психічні травми, в якості яких часто виступали вегето-судинні кризи. У деяких випадках психічні травми зовсім не передують розвитку емоційних порушень.

Як правило, вперше фобії з’являються в «так званих» фазових станах неповного гальмування кори головного мозку: перед засинанням, під час пробудження, втоми, а також у стані похмілля та легкого алкогольного сп’яніння. Клінічні прояви при даних розладах не вичерпуються лише фобіями.

Слід підкреслити, що у всіх хворих емоційні розлади у вигляді фобій завжди є першими симптомами тривожно-фобічного розладу, а коли в клінічній картині захворювання з’являються обсесії в ідеаторній або моторній сферах, вони, як правило, поєднуються з фобіями. Тобто фобії при тривожно-фобічних розладах частіше існують у якості самостійних психопатологічних феноменів, а обсесії в інших сферах — у вигляді поєднаних.

За характером фобічні проявлення можуть бути різноманітними. Найчастіше хворі відчувають страх смерті, божевілля, страх захворіти на інфаркт, рак чи іншу хворобу. Також відзначається страх їзди у транспорті, страх відкритих та закритих просторів, страх висоти та гострих предметів.

При цьому ставлення пацієнтів до існуючих страхів є критичним, вони прагнуть не показувати наявності в себе не тільки нав’язливих страхів, а й того зниженого настрою, яким вони супроводжуються.

Відмінною особливістю фобій при тривожно-фобічних розладах є їх конкретність, чітка окресленість, значна стійкість та виразність вегето-судинного компоненту. На початку захворювання фобії, як правило, є монотематичними, а по мірі розвитку відзначається тенденція до ускладнення фобії: з монотематичних вони трансформуються у політематичні.

Разом з тим, подальший перебіг захворювання супроводжується зменшенням виразності емоційної реакції на факт існування фобій. Внаслідок чого самі фобії втрачають яскравість, динамізм, стають однотипними та однобічними.

Треба підкреслити, що реєстр емоційних порушень при розладах тривожно-фобічного кола не вичерпується лише фобіями. Облігатним емоційним компонентом фобій є депресивний фон настрою. Виступаючи у якості вторинного елементу синдрому нав’язливості, депресивні розлади частіше не набувають значної інтенсивності, але залишаються у хворих й поза фобічним симптомокомплексом. Окрім того, значної питомої ваги у структурі фобічного симптомокомплексу набуває й тривожний компонент, який у вигляді тривожних побоювань тісно пов’язаний з фобіями.

Якщо на початку захворювання емоційна насиченість фобій є максимальною, а депресивний і тривожний компоненти лише формуються, то по мірі розвитку захворювання тривожні побоювання та депресивно-іпохондричні прояви все більше проявляються у клінічній картині.

У цілому, емоційні порушення при тривожно-фобічних проявах найчастіше реєструються у структурі фобічного, астено-фобічного, тривожно-фобічного, депресивно-фобічного, обсесивно-фобічного та фобічно-іпохондричного синдромів.

Тобто при тривожно-фобічних розладах провідними емоційними порушеннями є фобії, які не завжди обумовлені психогенією, проте є стійкими, чітко окресленими, усвідомленими. Описані фобії спрямовані на самого хворого, за зовнішніми ознаками є імпресивними. При цьому виникнення фобій супроводжується розвитком депресивного фону як у структурі самого синдрому нав’язливості, так й поза ним.

Емоційні розлади мають свідому та несвідому сторони (подвійне дно); захисні системи (наявність захисту можна вивчати за наявності або відсутності фобій, обсесивно-компульсивної поведінки); невротичні механізми захисту – несвідомі способи редукції емоційного напруження; встановлення специфічних автоматичних думок, що передують негативним емоціям або дезадаптивній поведінці (зв’язок між ірраціональними установками та поведінкою).

Отже, емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситуації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не тотожне не корисності. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики[3, c. 102-105].

Висновки

Для медичного психолога необхідна обізнаність з питань психопатології, тобто загальної психіатрії, наук, яка здійснює опис ознак психічного захворювання в динаміці на протязі захворювання. Ці знання, можна вважати, потрібні для кожного психолога, незалежно від того, чи працюватиме він у медичних закладах. На користь такого висновку — дані про поширеність психічних захворювань, яка оцінюється у межах 25-30%. Робота з людьми, у яких існують різного ступеня розлади психіки, стає складовою частиною діяльності не лише медичного, але й шкільного психолога, і фахівців у галузі професійного добору, сімейного консультування.

Незнання основних положень патопсихології не лише знижує ефективність роботи психолога, але може стати причиною серйозних помилок, які можуть завдати шкоди особі, що звернулась по психологічну допомогу.

Наприклад, психолог, який здійснює психологічний тренінг комунікативних навичок, може невірно оцінити скарги на невдоволеність собою, власною вдачею. Він намагатиметься переконливо спростувати твердження пацієнта про те, що всі рідні протягом багатьох років страждають через його егоїзм, підступність, жорстокість. Насправді такі ідеї — ідеї самозвинувачення — з високою ймовірністю свідчать про наявність так званої ендогенної депресії, при якій існує ризик самогубства, необхідне вчасне звернення до психіатра, найбільш ефективна медикаментозна терапія. Значення патопсихології виходить за межі прикладної до психіатрії науки. Вивчення розладів психічної діяльності збагачує знання про загальні механізми психічного функціонування.

Список використаної літератури

1. Анастази А. Психологическое тестирование. Книги 1, 2. — Москва: Педагогика, 1982.
2. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека" /ред. И.А.Полищука, А.Е.Видренко — Киева: Здоров'я, 1980.
3. Блейхер В.М. Клиническая патопсихология. — Ташкент: Медицина, 1976.
4. Блейхер В.М. Экспериментально-психологическое исследование психически больных. — Ташкент: Медицина, 1971.
5. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. — Киев: Здоров'я, 1986.
6. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности.- Киев: Здоров'я, 1989.
7. Жмуров В.А. Общая психопатология. — Иркутск: Издв-во Иркутского ун-та, 1986.
8. Жариков Н.М., Урсова Л.Г., Хритинин Д.Ф. Психиатрия. — Москва: Медицина, 1989.
9. Завилянский И.Я., Блейхер В.М., Крук И.В., Завилянская Л.И. Психиатрический диагноз. — Киев: Вища школа, 1989.
10. Зейгарник Б.В. Патопсихология. — Москва: Издв-во Моск. ин-та, 1986.
11. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. — Ленинград: Медицина, 1982.