Вступ. Постать Феофана Лебединцева, ученого, педагога, літератора, викладача грецької мови, засновника та редактора першого національного історичного часопису «Киевская старина», перебуває наче в тіні вітчизняної науки. Велика частина літературної спадщини Феофана була опублікована під різними псевдонімами (Ф. Лобода, Холмський Братчик, Холмський Старожил, Н. Цибульський, Т. Шнейдер тощо). Відомо, що Феофан Лебединцев зробив чимало на просвітницькій та педагогічній ниві, працюючи викладачем у Воронезькій семінарії, а також його освітній діяльності на Холмщині, Київській духовній семінарії та академії (на кафедрі розколу), а згодом начальником Холмської та Радомської дирекцій училищ у Царстві Польському. Сучасні історичні обставини дещо нагадують часи, коли жив і творив Феофан Лебединцев.

Дослідники спадщини Феофана Лебединцева приділяли недостатньо уваги його освітянській діяльності. У зв’язку з цим, метою нашого дослідження є виявити особливості освітянської спадщини Ф. Лебединцева на Холмщині. Відповідно до мети, перше завдання дослідження полягає у висвітленні освітньо-просвітницької діяльності Ф. Г. Лебединцева на Холмщині[1].

Освітянська діяльність Феофана Лебединцева може бути розділена на три періоди: ранній (праця у Воронезькій, а потім Київській духовній академії та семінарії); зрілий (освітянська діяльність на теренах Західної України); редагування «Киевской старины».

Феофан Лебединцев бездоганно володів давньогрецькою мовою і читав в оригіналі твори візантійських апологетів християнства, чиї ідеї істотно вплинули на погляди молодого вченого[2].

Зрілий період Ф. Лебединцева пов’язаний з освітянською діяльністю на теренах Західної України. У 1864 р. Феофана Лебединцева призначають на посаду начальника заснованої в царстві Польському Холмської навчальної дирекції. На той час Холм являв собою польське містечко з греко-католицькою (уніатською) кафедрою. За шість років бурхливої діяльності на посаді начальника Холмської навчальної дирекції, Ф. Лебединцеву вдалося заснувати біля трьохсот народних шкіл і п’ять середніх закладів освіти: педагогічні курси, чоловічу гімназію, жіноче шестикласне училище (вчительську семінарію) в Холмі, чоловічу та жіночу гімназію в Замості. Крім того, за сприяння Ф. Лебединцева практично заново була відбудована православна церква в Холмі, а в 1866 р. в тому ж таки Холмі був проведений тримісячний вчительський семінар[3].

В історичних публікаціях роль особи, яка мала вирішальний вплив на те, що відкрита осінню 1855 р. холмська гімназія стала черговою, після духовних семінарій у Полтаві і Києві, зупинкою на професійному шляху Сергія Грушевського, відведена згаданому вже організаторові і першому начальникові Холмської шкільної дирекції — в іншому місці «Споминів» Михайло пише про нього «Феофан Гаврилович Лебединцев, холмський шеф мого батька». Зберігся, надрукований 1898 р. на сторінках «Київської старовини», своєрідний «епістолярний щоденник» Лебединцева, отже цикл його листів до старшого брата Петра. У першому листі, написаному на початку лютого 1865 р. у Варшаві, після зустрічі з головним директором Комісії народної освіти Фйодором Фйодоровичем Вітте, Феофан пояснює, що його «призначили до Холма тому, що  там резиденція уніатського єпископа, там уніатська семінарія, дяківська і разом з цим учительська уніатська школа, і там також хочуть утворити російську повну гімназію». Якщо глянути на біографію Ф. Лебединцева (18281888), який активно займався історією, зокрема Православної церкви, адже для отримання наукового ступеню захистив дисертацію про церковну унію в Україні та з 1861 р. працював викладачем у Київській духовній академії (професор кафедри історії «розколу»), його призначення виглядає зовсім природним. Холм, хоч у середині 1860-х років був невеликим містечком у Красноставському повіті Люблинської губернії, надалі залишався духовним і організаційним центром суспільності, яку колишній професор холмської семінарії та єпископський секретар о. Еміль Баньковський, у заголовку своєї напівмемуарної книжки назвав «холмською руссю» («Rus Chelmska od czasu rozbioru Polski», Львів, 1887). Саме цей фактор вирішив про те, що тодішнє російське керівництво у Польському Королівстві, яке 1864 року організувало нову систему управління освітою, осідок шкільної дирекції, якій підпорядковувалася розташована на лівому березі Бугу частина історичної Холмської землі, розмістило не у повітовому Красноставі, але в її історичному центрі — Холмі[4].

Для кращого зрозуміння ситуації варто ще згадати, що нова російська політика в ділянці освіти, якої виконавцем на Холмщині став Лебединцев, була великою мірою наслідком «післясевастопольської відлиги», яка захопила Російську імперію після поразки у Кримській війні 1853-1856 рр. та зміни на царському троні (1855)[5].

До Холма Лебединцев приїхав у самому кінці лютого 1865 р. та у своє розпорядження отримав будинки трьох нещодавно закритих російською владою монастирів — невеликий будинок греко-уніатського василіанського монастиря (розташований на Холмській горі, поряд з Пречистенським собором), в якому влаштував свою квартиру і канцелярію та, набагато більші, будинки двох римо-католицьких монастирів — піарів та реформатів.

Звісно, будинки обох монастирів вимагали ремонту та пристосування до нових потреб, у тому числі й на квартири для вчителів. Тому, хоч про Сергія Грушевського, як певного кандидата на вчительський пост, Лебединцев згадує вже в травні 1865 р., то запис «Позавчора приїхав Грушевський» знаходимо щойно в листі від 5 листопада 1865 р., отже в Холмі з’явився він більш як два тижні після офіційного відкриття гімназії.

1868 рік був також дуже важким для Феофана Лебединцева: у липні помер його 6-тирічний син Олексій, у вересні — дружина Юлія, в грудні 4-річний син Микола. Всі вони спочили при холмській св-Іоанівській церкві, в якої фундаменті збереглися присвячені їм дошки. Ще чотири роки прослужив він начальником Холмської шкільної дирекції (перейменованої в цей час на Люблинську), 1872 р. перенісся у Радом, а 1880 р. закінчив державну службу й повернув до Києва[6].

Під час перебування Ф. Г. Лебединцева на посаді начальника Холмської учбової дирекції було засновано біля 309 народних шкіл та 5 середніх учбових закладів:  педагогічні курси, чоловічу гімназію, жіноче шестикласне училище (вчительську семінарію) в Холмі, чоловічу та жіночу гімназії в Замості; він утримував — частково на свої кошти, частково на пожертвування — протягом кількох років в містах Холмі, Грубешові та Замості три квартири, де прожили на повному забезпеченні 63 найбідніших учні; в 1866 р.— організував в Холмі тримісячний вчительський семінар, практично заново відбудував православну церкву в Холмі та багато приміщень різних учбових закладів.

Помер Феофан Лебединцев у 1888 році в день свого шестидесятиріччя, залишивши після себе, крім прямих нащадків, значну педагогічну та видавничо-літературну спадщину[7].

Висновки. Усю творчу спадщину Феофана Лебединцева можна умовно розділити на педагогічну та видавничо-літературну, пов’язану з дослідженнями та публікаціями архівних документів у першому національно-історичному часописі «Киевская старина».

Зрілий період пов’язаний з шістнадцятирічною педагогічною діяльністю на теренах Західної України, де Феофан Лебединцев очолював навчальну дирекцію. За плідну працю він був нагороджений шістнадцятьма орденами та іншими відзнаками.

У Холмі Ф. Лебединцев віч на віч зустрівся з ворожим ставленням до себе з боку греко-католиків, що призводило до конфліктів і підривало його здоровя. У зв’язку з цим, Ф. Лебединцев переходить працювати у Радомську дирекцію училищ. За 16 років педагогічної діяльності у Царстві Поль-ському Ф. Лебединцев був нагороджений шістнадцятьма орденами, у 1874 р. став дійсним статським радником, що за законами Російської імперії давало спадкоємне дворянство.

Поряд із освітянською і видавничою діяльністю впродовж всього життя Феофан Лебединцев, бездоганно володіючи давньогрецькою мовою, займався самоосвітою: читав в оригіналі твори візантійських апологетів християнства, чиї ідеї істотно вплинули на погляди, а відтак і на педагогічну та видавничо-літературну діяльність вченого. 

Список використаноі літератури

1. Гаврилюк, Юрій. Брати Лебединцеві в долі родини Грушевських : (нові штрихи до «холмської метрики» Михайла Грушевського) / Ю. Гаврилюк. // Над Бугом і Нарвою. 2016. — №6. — С.26-30
2. Денисенко В.А. Брати Лебединцеви / Володимир Анатолійович Денисенко // Київ, «Пам’ять століть», 1999. — № 5. — С. 150-153.
3. Енциклопедія історії України. Том 6 / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова) та ін. // К.: Наукова думка, 2009. — С. 68-69.
4. Житецький І.В. «Київська старина» за часи Ф. Лебединцева (1882-1887) / Ігнат Васильович Житецький // К.: «Україна», 1925. — С. 113-120.
5. Канівець О. М., Драганчук А. В. Освітянська діяльність Феофана Лебединцева – ученого, педагога, літератора та викладача іноземних мов // Молодий вчений. – 2016. — №12.1 (40) – с. 432-436
6. Лабынцев Ю., Щавинская Л. Феофан Лебединцев — основатель «Киевской старины» (к 180-летию со дня рождения: 1828-2008) / Юрий Лабынцев., Любовь Щавинская // М.: 2008. — 48 с.
7. Лебединцев Ф. Мельхіседек Значко-Яворський / Феофан Лебединцев // Черкаси: видавництво Ю. Чабаненко, 2012. — 58 с.
8. Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) / Микола Григорович Палієнко // К.: Темпора, 2005. — 384 с.
9. Палієнко М.Г. Ф. Лебединцев. Українські архівісти: Бібліографічний довідник, вип. 1. / Микола Григорович Палієнко // К., 1999. — 347 с.
10. Памяти Ф.Г Лебединцева / «Киевская старина» // Киев, типография императорского Университета Св. Владимира Н.Т. Корчак-Новицкаго, 1898 г. — Том ЬХ. — С. 315-317.
11. Шурляков С. Перший редактор «Киевской старины» / Сергій Шурляков // «Київська старовина», 1992. — № 5. — С. 109-114.