ВСТУП.

1. Сутність, класифікація та принципи організації оборотних коштів на підприємстві.

2. Структура оборотних коштів на різних видах підприємств та фактори, що на неї впливають.

3. Джерела формування оборотних коштів на підприємстві.

4. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів на різних видах підприємств.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

У період становлення ринкових відносин якісних змін набувають усі важелі управління, у тому числі облік і економічний аналіз, які повинні забезпечувати управлінських працівників оперативною і достовірною інформацією про результати діяльності підприємства з метою прийняття оптимальних рішень.

У роботі розглянуто проблему особливості стуктури оборотних коштів на різних видах підприємств. Акцент зроблено на ключових моментах сутності, класифікації та принципах організації оборотних коштів на підприємстві.

Актуальність теми- за нових умов господарювання особливого інтересу в організації облікового і контрольного процесу набуває оцінка оборотних коштів, наявних на підприємстві, адже від використаної методики оцінки залежать якість і достовірність звітних показників, що характеризують майнове і фінансове становище суб'єкта економіки.

Головним завданнямроботи є:

• Розглянути діючу систему обліку та аналізу фінансових результатів та використання прибутку;

Метою даної роботивиступає проведення фінансово-економічний аналіз та запропонувати заходи правильного його використання.

Досягти поставленої мети можливо лише за допомогою правильної організації бухгалтерського обліку, його постійного вдосконалення, впровадження міжнародного обліку та його автоматизації, проведення аналізу фінансових результатів та використання прибутку

Процес переходу економіки України на ринкові відносини відбувається у складних умовах спаду виробництва та інформації, що негативно впливає на фінанси підприємств, спрямовує їх на вирішення сьогоденних завдань виживання, робить неможливим зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу.

Про складний фінансовий стан у всіх галузях економіки свідчить значна кількість збиткових підприємств і організацій. Протягом 1998 року понад 50 відсотків підприємств були збитковими. Сума збитків одержаних ними становила 12 млрд.грн.

Важливо підкреслити, що питання оцінки оборотних коштів набули ще більшої актуальності у зв'язку з перетвореннями, які відбуваються у економічному секторі. Дослідженням цієї проблеми займались відомі вітчизняні та російські вчені В. Бобров, Ю. Львов, С. Парпула, В. Строяковська, М. Чепуріна, О. Кисєльова.

Підвищення ефективності використання оборотних коштів має позитивне значення як для окремих суб'єктів господарювання, так і для народного господарства в цілому.

Фінансово-кредитна система країни для забезпечення умов сталого економічного зростання повинна стимулювати прискорення боротності, створювати можливість відновлення обороту при тимчасовій відсутності у господарюючих суб'єктів власних оборотних коштів.

1. Сутність, класифікація та принципи організації оборотних коштів на підприємстві

На відміну від основних засобів, які неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі та одразу і повністю переносять свою вартість на створений продукт. При цьому оборотні кошти підприємства поділяються на власні та запозичені (залучені). Саме власні оборотні кошти повинні бути основою і достатніми як мінімум для задоволення потреб підприємства у виробничих запасах, напівфабрикатах власного користування, залишках готової продукції, незавершеному виробництві, а також у засобах для витрат майбутніх періодів.

Джерелом поповнення власних оборотних коштів має бути чистий прибуток як результат ефективної фінансовоїдіяльності підприємства. За умови недостатніх обсягів власних оборотних коштів здійснюється залучення фінансових ресурсів на їх формування у вигляді кредитів банків, комерційних кредитів, державних кредитів тощо.

Слід зазначити, що ця проблема є надто актуальною, незважаючи на те, що протягом десятиліть були напрацьовані методи та заходи щодо її вирішення. Так, ще у 1933 р. введений показник оборотності оборотних коштів для оцінки ефективності діяльності підприємств, а у 1948 р. з цією метою була розроблена і використана на практиці система аналітичних показників. Розрахунок цих показників здійснювався як на плановий період, так і за звітністю. У 1983 р. директивно в систему планування був запроваджений показник оборотності оборотних коштів у днях, який з розвитком ринкових відносин залишився поза увагою підприємств і держави. Проте роль оборотних коштів для забезпечення безперебійної та стабільної виробничої, фінансової діяльності підпри¬ємства не лише залишається домінуючою, а й підвищується в умовах перехідного періоду в зв'язку з обмеженням наявності власних грошових коштів. Тому заслуговують на особливу увагу аналітичні дослідження, що стосуються забезпечення оборотними коштами підприємств. Це створить умови для відпрацювання заходів загальнодержавного значення для поліпшення їх кількісних та якісних характеристик.

Першопричиною ситуації з заборгованістю, що склалася в Україні, є те, що ще не спрацьовують ринкові механізми щодо стягнення боргів. Вирішення питання погашення боргів повинно регламентуватися відповідним законодавством, певні засади з якого вже створені в Україні. Так, у 2004 р. була прийнята нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з яким регламентуються порядок та умови визначення підприємства банкрутом [10, с.6-7]. З метою надання послуг у процесі провадження у справах про банкрутство відповідно до зазначеного закону та реалізації процедур банкрутства щодо неплатоспроможних підприємств та організацій, у тому числі державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка держави перевищує 25%, створене Агентство з питань банкрутства, яке з червня 2000 р. є державною госпрозрахунковою установою, що підпорядковується Міністерству економіки України [11, с.1]. Але результати практичної реалізації положень цього Закону не можна визнати дієвими, оскільки частка збиткових підприємств за станом на кінець 2000 р. досягала майже 52%. Найбільша частка збиткових підприємств припадає на такі галузі, як транспорт і зв'язок — 68%, постачання і збут — 66%, будівництво — 63%, промисловість — 58%.

Збиткові підприємства мають значну заборгованість як дебіторську, так і кредиторську. За нашими розрахунками, питома вага дебіторської заборгованості збиткових підприємств у загальній її величині становить більше 32%, у тому числі прострочена — понад 13%, а питома вага кредиторської заборгованості таких підприємств — майже 40%, у тому числі прострочена — 18,6%. Якщо коментувати стан заборгованості збиткових підприємств через абсолютні показники, то можна зазначити: загальна величина їх дебіторської заборгованості досягає 59,2 млрд грн, а кредиторської — 91 млрд грн, тобто остання більша у 1,5 раза.

Однією з основних причин зростання заборгованості, на думку спеціалістів, є безвідповідальність керівників підприємств за результати господарської діяльності, внаслідок чого зменшуються обсяги виробництва. знижується його рентабельність. Все це призводить до звуження власних оборотних коштів, спричиняє затримки виплат зарплати і стягнення податків. Порушення платіжної дисципліни в Україні стало звичайним явищем: керівники-неплатники не притягуються до відповідальності. а до підприємств-боржників не застосовується процедура банкрутства. Зменшення взаємної заборгованості без ефективно діючого механізму банкрутства, розв'язання проблеми неплатежів є неможливим. Важливим кроком у цьому напрямі слід вважати скасування у 2005 р. картотеки.

Низька платіжна дисципліна підприємств позначається і на формуванні доходів бюджету. Виявом і наслідком цього є щорічне зростання бюджетної недоїмки, обсяги якої на 1 травня 2005 р. перевищили 10,9 млрд грн [12, с. 12].

З огляду на це, можна позитивно розцінити прийняття Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000, який одночасно відміняє банківську картотеку та вводить процедури майнової застави і банкрутства боржників. Зокрема, передбачається списання та реструктуризація на п'ять років недоїмки за платежами до бюджету України (картотека 2) на загальну суму 10 млрд грн. Списанню підлягає недоїмка, нарахована за станом на 1 січня 2000 р., а її сума, що виникла у 2000 р., буде реструктуризована на 60 місяців, що означає те саме, що й списання [13, с.6].

Варто також зазначити, що важливим заходом у поліпшенні системи розрахунків з бюджетом стало запровадження заходу відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», що передбачає заборону в 2001 р. проведення реструктуризації або списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), бюджетними позичками, за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, що виникла з 1 січня 2000 р., а також заборону надавати відстрочку щодо термінів їх сплати [14, с. 4].

2. Структура оборотних коштів на різних видах підприємств та фактори, що на неї впливають

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко спрацьовуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва).

Між виробничими запасами і незавершеним виробництвом в цілому існує певний технологічний зв'язок. Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, які за величиною становлять переважну частину виробничих запасів, у процесі свого кругообороту з самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва. Інші ж види виробничих запасів цю фазу обминають.

Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розтині окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється у часі (порівняно повільно, без різких коливань). Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому впродовж останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція у динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів в цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і видатків майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені застосовуваними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Зокрема, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%);

незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (біля 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); видатки майбутніх періодів — на підприємствах видобувної індустрії (40-50% і більше).

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва підприємства повинні мати запаси оборотних фондів — сировини, матеріалів, палива, покупних виробів і інших матеріальних цінностей. Щоб процес виробництва протікав безупинно — зовсім незалежно від того, чи відновляється цей запас щодня або тільки через певні строки, — необхідно, щоб на місці виробництва постійно був у наявності більший запас сировини й т.д., чим його споживається, наприклад, щодня або щотижня.

Недолік виробничих запасів може привести до порушення планомірної роботи підприємств, уповільненню темпів випуску продукції. Однак ненормальним є й наявність у підприємств зайвих запасів сировини, матеріалів і т.д. Чим відносно нижче запаси матеріальних цінностей, тим менше потрібно оборотних коштів підприємствам і тем більше матеріальних і фінансових ресурсів вивільняється в народному господарстві в цілому. Ці ресурси можуть бути використані на розширене соціалістичне відтворення.

Доцільно проаналізувати динаміку оборотних коштів у народному господарстві України за 2000—2004 рр., оскільки цей період визначається введенням та функціонуванням національної грошової одиниці — гривні. Відомості, наведені в таблиці, свідчать про збільшення обсягів оборотних коштів у народному господарстві в цілому майже в 4 рази: з 68,5 млрд грн у 2000 р. до 252 млрд грн у 2004 р. Тенденція щодо збільшення обсягів оборотних коштів триває і поза межами даного періоду. Так, за станом на 1 жовтня 2005 р. оборотні кошти становлять більше, ніж 270 млрд грн [2, с. 178].

Аналогічна тенденція спостерігається і в окремих галузях. З 2000 р. по 2004 р. оборотні кошти номінально зросли: у торгівлі та громадському харчуванні — у 8,2 раза, житлово-комунальному господарстві — у 5,58, матеріально-технічному постачанні — у 3,75, побутовому обслуговуванні — у 3,3, на транспорті — у 2,9, у будівництві — у 2,5, у промисловості — майже у 2,4, у сільському господарстві — у 1, 9 раза [4. с.167].

Зростання обсягів оборотних коштів у номінальному вигляді при соціально-економічній кризі в країні значною мірою пояснюється зростаючими темпами інфляції, індекс якої у 2000—2003 рр. становив 184, 6%, а у порівнянні з 2004 р. — майже 520,0%. Тому для оцінки реальних показників оборотних коштів необхідно виходити перш за все із структурних характеристик динаміки оборотних коштів. Якщо у 2000 р. оборотні кошти у сфері виробництва становили 38%, а у сфері обігу — 62%, то у 2004 р. у виробництві функціонувало лише 22% оборотних коштів, а основна їх частина — 78% формувала сферу обігу.

На особливу увагу в системі складових елементів оборотних коштів заслуговує саме дебіторська заборгованість. Так, у порівнянні з 1995 р. обсяги дебіторської заборгованості між підприємствами України зросли майже у 10 разів і за станом на 1 квітня 2005 р. за даними статистики становили 183,8 млрд грн, з яких третина — це заборгованість збиткових підприємств [7, с.220].

Аналіз структурних характеристик дебіторської заборгованості, свідчить, ідо на підприємствах державної форми власності питома вага її в загальній величині оборотних коштів значно нижча, ніж у народному господарстві. Так, зокрема, якщо у 1998 р. в цілому в Україні дебіторська заборгованість у загальній сумі оборотних активів становила 62,2% , то на підприємствах державної форми власності вона відповідно становила: на Київському автозаводі — 24.5%, у Київтрансгазі — 32,6%, на заводі «Карат» — 41,9%. Дещо меншою, але все ж вагомою, була частка дебіторської заборгованості і на підприємствах акціонерної форми власності. У 1998 р. вона відповідно становила: у ВАТ «Березань-продтовари» — 11,8%, у ВАТ взуттєва фабрика «Київ» — 23%, у ВАТ «Криворізький металургійний комбінат» — 33%, тобто майже третину загальної структури оборотних коштів. Слід зазначити, що зростання дебіторської заборгованості як за обсягом, так і за структурними показниками спостерігалося на підприємствах державної та акціонерної форм власності. Так, всього за три роки на Київському авіазаводі обсяги дебіторської заборгованості зросли в 1,7 рази, а у ВАТ «Взуттєва фабрика «Київ» — майже в 4 рази, відповідаючи при цьому четвертій частині у структурі оборотних коштів [18, с. 83].

Лише за один рік обсяги дебіторської заборгованості між підприємствами всіх форм власності зросли на 6,6 млрд грн, що свідчить про невідпрацьованість до цього часу системи взаєморозрахунків підприємств і характеризує наявність платіжної кризи. Криза неплатежів в економіці України наглядно ілюструється стрімким процесом накопичення і кредиторської заборгованості суб'єктів господарювання. Зокрема, за станом на 1 квітня 2005 р. кредиторська заборгованість досягла майже 230 млрд грн, що перевищує номінальний ВВП за 2000 р. майже на 57 млрд грн. Варто зазначити при цьому, що очікуваний ВВП на 2005 р. визначається лише сумою 210 млрд грн, що менше за кредиторську заборгованість. Це свідчить про глибину платіжної кризи [7; с. 220].

3. Джерела формування оборотних коштів на підприємстві

Дослідження тенденцій динаміки процесів поповнення власних оборотних коштів за рахунок відрахувань від прибутку підприємств, тобто процесів реінвестування прибутку в оборотні кошти, дозволило встановити, що зниження рівня рентабельності виробництва при одночасному скороченні його обсягів значною мірою обмежує можливості підприємств відновлювати свої оборотні кошти за рахунок цього джерела фінансування. Так, ряд обстежених підприємств міст Києва і Харкова у 2000-2004 рр. узагалі не мали можливості збільшити свої оборотні кошти за рахунок відрахувань від прибутку, оскільки були збитковими. В цілому по народномугосподарству рівень рентабельності у 2004р. упорівнянні з 2000р. знизився більше ніж у 3 рази. В цих умовах поповнення оборотнихкоштів за рахунок відрахувань від прибуткуздійснюється вкрай повільними темпами ізадовольняють власні потреби в оборотнихкоштах не більш як на 3—4%. З огляду на цеможна передбачити, шо навіть за умовприбутковості, якщо підприємства направлятимуть на поповнення оборотних коштів понад 50% чистогоприбутку, можливість усунення дефіциту оборотних коштів і оптимізації їх структури створиться не раніше, ніж через 12—15 років.

Ситуація, що склалася в Україні з оборотними коштами підприємств, значною мірою визначається відсутністю законодав¬чого регулювання у цій сфері, хоч на перших етапах здійснення ринкових реформ в Україні (1992-1993 рр.) і створювались основні нормативні матеріали та інструктивні положення, завдяки яким реалізуються економічні і адміністративні підходи в управлінні використанням оборотних коштів на підприємствах державного сектора економіки, питома вага якого у загальному обсязі виробленої продукції в промисловості країни тоді була найбільшою. Так, у 1993 р., як вже зазначалося, Кабінетом Міністрів України і Національним банком була видана спільна постанова «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» від 19 квітня за № 279. Цією постановою міністерствам і відомствам доручалося розробити та затвердити, за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів, норми (у днях) запасів готової продукції, загальних матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, тари на державних підприємствах і в організаціях, що входять до сфери управління цих міністерств. Відповідним підприємствам і організаціям на основі затверджених норм запасів необхідно було розробити нормативи власних оборотних коштів.

Джерелами поповнення оборотних коштів у 1999р. мали стати суми в розмірі 5% балансового прибутку, на яку зменшувався оподатковуваний доход для державних підприємств і організацій. До цього ж підприємствам і організаціям рекомендували залучати залишок прибутку минулих років та банківські кредити.

На виконання зазначеної постанови, а також у зв'язку з постійним зростанням цін, Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів України був затверджений «Порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей», згідно з яким переоцінці підлягали покупні товарно-матеріальні цінності: сировина, матеріали, конструкції та деталі, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, устаткування для комплектування продукції, що виробляється, будівельні матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети, що знаходяться на складах і не були в експлуатації. Товарно-матеріальні цінностівласноговиробництваматеріали,напівфабрикати, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, а також незавершене виробництво та готова продукція переоцінювалися в частині витрачених на них покупних матеріалів, які підлягали переоцінці, електроенергії та теплоенергії, що відображалися в статтях прямих витрат [17, с.1].

Переоцінку залишків товарно-матеріальних цінностей потрібно було проводити на початок кожного місяця, при цьому, відповідно до зазначеного документа, старі інструкції щодо даної проблеми свою чинність втрачали. Вся сума дооцінки спрямовується на поповнення оборотних коштів з відповідним збільшенням нормативу власних оборотних коштів підприємств.

Міністерство економіки разом з Міністерством фінансів України розробили також «Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей»,згідно з яким розроблення норм і нормативів оборотних коштів передбачалося проводити методами прямого розрахунку за окремими видами (групами) сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей і витрат по кожному елементу оборотних коштів, а також в цілому по підприємству [18, с. 2].

Перелік елементів оборотних коштів визначався відповідно до специфіки виробництва і реалізації товарів. Нормативи оборотних коштів встановлювалися за цінами, до яких не входить податок на додану вартість, крім випадків, коли сплачений постачальником сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей податок відноситься на собівартість продукції (робіт, послуг). Крім цього, при визначенні норм оборотних коштів кожного підприємства мали враховуватись і такі важливі умови: постачання та збут; віддаленість постачальників від споживачів; транспортні зв'язки; час, необхідний для підготовки матеріалів для використання у виробництві, товарів для реалізації; періодичність запуску матеріалів у виробництво; тривалість виробничого циклу і розподіл його між структурними підрозділами виробництва; форми розрахунків, тривалість документообороту тощо. За вказаним документом встановлювався порядок визначення та уточнення норм запасів загальних матеріальних ресурсів, оборотних коштів на тару, незавершеного виробництва, готової продукції.

Через незначний проміжок часу, в зв'язку з подальшим погіршенням фінансового стану підприємств, постановою Кабінету Міністрів України № 67 від 8 лютого 1994 р. затверджено «Положення про порядок проведення санації державних підприємств», яке визначало порядок і способи проведення санації державних підприємств з метою запобігання їх банкрутству, поліпшення їх фінансового стану та підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг) [19, с.1]. Серед напрямів проведення санації підприємств виділялися, зокрема такі, як погашення боргів підприємства; злиття збиткових підприємств з фінансово міцними підприємствами; переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові; випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів; продаж майна підприємства-боржника або передача його в оренду; перетворенш підприємства-боржника в інше підприємство в тому числі засноване на колективній та інших формах власності. Все це, безумовно, сприяло поповненню оборотних коштів підприємств. До того ж згідно із зазначеним положенням аналіз фінансового стану окремого підприємства мав проводитися за показниками абсолютної ліквідності на початок і на кінець звітного періоду та за показником платоспроможності, а міністерствам і відомствам разом з підприємствами та організаціями, що входили до сфери їх управління, було доручено розробити організаційно-технічні заходи, які забезпечили б прискорення оборотності оборотних коштів, доведення фактичних залишків оборотних коштів до встановлених нормативів, насамперед шляхом спрямування прибутку, що залишався в розпорядженні цих підприємств і організацій, на їх поповнення (включаючи залишок прибутку минулих років та банківських кредитів).

Зазначена постанова № 67 втратила чинність у зв'язку з прийняттям у березні 2000 р. постанови КМУ № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств», в якій передбачена наявність у плані досудової санації відомостей про фінансово-майнове положення неплатоспроможного підприємства без деталізації показників, що характеризують стан оборотних коштів [20, с.4].

Джерела поповнення оборотних коштів регулювалися також Указом Президента України «Про деякі заходи щодо підтримки підприємств, установ, організацій в умовах лібералізації цін» від 28.12.94 № 812/94, згідно з яким державним підприємствам (крім тих, щодо яких прийнято рішення про приватизацію) дозволялося використовувати орендну плату, одержану від переданого ними в оренду майна — інвентарних об'єктів, на поповнення власних обігових коштів, визначалося, що дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються державним підприємствам, частка майна яких передана до статутних фондів, і використовується цими підприємствами на технічне переобладнання, розвиток виробництва, освоєння нових тех¬нологій та поповнення оборотних коштів [21, с.6].

У 1996 р. Законом України від 23.02.96 № 68/96 «Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» з метою поповнення оборотних коштів підприємств встановлюється, що нормативи відрахувань від прибутку державних підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, до 1 січня 1997 р. повинні становити не менше 10% суми прибутку, що залишається у розпорядженні державних підприємств, установ і організацій після сплати ними обов'язкових платежів [22, с.4]. При цьому саме державні підприємства до 1 січня 1997 р. у першочерговому порядку спрямовували на поповнення власних оборотних коштів 10% балансового прибутку, який звільнявся від оподаткування.

У подальшому, законами України про Державний бюджет передбачалися кошти, що спрямовувалися на приріст нормативу оборотних коштів підприємств, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006рік» від 31.12.05№ 378-14 у витратній частині бюджету передбачено 2 млн грн на приріст нормативу оборотних коштів підприємств промисловості.

Отже, як свідчить проведений аналіз чинних нормативних актів щодо управління станом оборотних коштів на підприємствах, на початку XXIcт. було створене достатньо виважене законодавче поле. В процесі ж приватизації майна державних підприємств, коли недержавний сектор почав нарощувати свої обсяги і посідати провідні позиції в розвитку економіки країни, роль державного регулювання на макрорівні значно послабилася. Держава відмовилася від фінансування приросту оборотних коштів за рахунок залишку прибутку (10%); зник зв'язок між кредитуванням матеріальних запасів і затрат та величиною нормативу оборотних коштів, а деталізована методика розрахунку потреби в оборотних коштах стала непридатною для управління коштами й ресурсами підприємства.

Зараз підприємства самостійно здійснюють такі розрахунки, проте слід враховувати, що вони повинні виконуватися якісно, базуючись на обгрунтованому нормуванні стосовно кожного елемента виробничих оборотних фондів. Для того, щоб розрахунки потреби в оборотних коштах, тобто розрахунки їх нормативів, адекватно відображали умови реального конкретного підприємства, необхідною є наявність такої інформації: потреба в сировині, матеріалах, комплектуючих виробах тощо, яка визначається з урахуванням обсягів виробництва на плановий період; конкретні умови постачання і розміри поставок, які в загальному випадку можуть бути як повністю детерміновані, так і частково, або повністю не визначені; план запуску сировини у виробництво, план випуску продукції, попит та реалізація; залишки матеріальних цінностей на всіх стадіях кругообігу до початку планового періоду; фінансово-розрахунковий режим роботи підприємства; форми банківських розрахунків із покупцями. постачальниками, держбюджетом, умови надання та погашення кредитів, а також залишки грошових коштів на рахунках підприємств, їх фінансові зобов'язання на початок планового періоду.

В нових умовах господарювання підприємства всіх форм власності практично не відслідковують показники нормативів власних оборотних коштів, не здійснюють контроль за їх використанням. Відсутність такого контролю спричинило не тільки викривлення структури оборотних засобів, а й збільшення тривалості їх обороту. Так, у 2004 р. порівняно з 2000 р. коефіцієнт оборотності оборотних засобів, за нашими розрахунками, зменшився з 2 днів до 1,3 дня, тобто у 1,7 раза, а тривалість обороту зросла з 176 до 262 днів.

Відомо, що критерієм оцінки ефективності управління оборотними активами є фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій самій формі (грошовій чи товарній), тим, при інших рівних умовах, нижча ефективність їх використання, а при низькій оборотності виникає ризик неплатежів і зривів постачання сировини, матеріалів тощо. Зменшення кількості оборотів свідчить про зниження темпів розвитку підприємств, про погіршення його фінансового становища. Проте показник оборотності залишається важливим показником ефективності використання оборотних коштів. Визначаючи його як результат співвідношення добутку середньої вартості оборотних коштів за період на кількість днів у цьому періоді із собівартістю реалізованої продукції у конкретному періоді, можна отримати дані стосовно часу (кількості днів), протягом якого оборотні кошти здійснюють один оборот, і проаналізувати, впродовж якого часу оборотні кошти проходять всі стадії кругообігу на одному підприємстві. При дуже високій оборотності виникає ризик неплатежів і перебоїв у постачанні сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо.

Ефективність використання оборотних коштів вимірюється також числом оборотів за допомогою коефіцієнта'обертання оборотних коштів, який визначається як співвідношення показників собівартості реалізованої продукції та середньої вартості оборотних коштів за певний період.

Якщо число оборотів, що здійснюють оборотні кошти, збільшується, або залишається стабільним, то підприємство працює ритмічно, раціонально використовує грошові кошти. Зменшення числа оборотів за період, що розглядається, свідчить про зниження темпів розвитку підприємства і його складне фінансове становище.

Необхідно зазначити, що, незважаючи на нестабільні умови роботи, на обстежених підприємствах здійснюються заходи щодо підвищення ефективності використання оборотних коштів, визначення і коригування норм і нормативів оборотних коштів. Проте, як зазначають спеціалісти, що працюють на підприємствах, інструктивні матеріали, зокрема, «Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей», а також окремі положення щодо порядку визначення нормативу власних оборотних коштів не відображають умов, що змінилися в діяльності підприємств, і потребують істотної переробки. З дозволу Головного управління Мінпромполітики України деякі підприємства, зокрема Харківське державне виробниче об'єднання «Моноліт», при розрахунку норм і нормативів, що здійснюється 1 раз у три роки, в основному керуються галузевою методикою, затвердженою ще у 1980 р.

Відсутність єдиної методичної бази для розрахунку норм і нормативів оборотних коштів, яка відповідала б сучасним вимогам перехідного періоду, призводить до того, що розрахунки провадяться укрупнено і не систе¬матично. Так, на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві докладний розрахунок нормативу власних оборотних коштів останній раз здійснювався у 1997 р., після чого значення нормативів оборотних коштів уточнювалися в 1998 р. при упорядкуванні річного звіту підприємства. У ВАТ «Електромашина» докладний розрахунок норм і нормативів оборотних коштів виконувався також у 1997 р., а в наступні періоди здійснювалися лише укрупнені, розрахунки, при яких враховувалися динаміка обсягів продукції, що випускається, без зміни: норм, розрахованих у днях по всіх елементах нормованих оборотних коштів.

Основними засобом досягнення поставлених цілей щодо поповнення оборотних коштів, прискорення їх оборотності виступає фінансове управління як набір специфічних прийомів, спрямованих на зростання фінансової стійкості підприємства. Налагоджена система засобів фінансового планування та менеджменту базується на достовірній інформації, яка сприяє виробленню стратегії діяльності підприємства. Відсутність управління фінансами підприємств призводить до розбалансованої діяльності, що спричиняє; виникнення ризикових ситуацій. Саме до таких ситуацій можна віднести брак оборотних коштів.

Перехід до ринкових умов змусиві вітчизняні підприємства звернутися за досвідом до зарубіжних фірм. Особливий інтерес виявився до процесів фінансового планування та методів його проведення. Основою планової діяльності виступає фінансовий план, який передбачає одночасно із виробленням фінансової стратегії фірми на перспективу розроблення конкретних показників. Ця система планування є контрольованою, що дає змогу вносити корективи. Такий досвід дуже корисний при плануванні й нормуванні оборотних коштів підприємства. Повертаючись до історії управління оборотними коштами, звернемо увагу на те, що в період 1940-1965 рр. планування базувалося на нормуванні. Короткострокове кредитування та система його фінансування прив'язувалися до встановлених нормативів. Тому шляхом виходу підприємств із розбалансованої фінансової системи та їх неплатоспроможності могло б стати планування (нормування) оборотних коштів. Важливим при цьому підході може бути:

• планування оборотних коштів за двома моделями: розміщенням та джерелами фінансування;
• планування загальної потреби в оборотних коштах без поділу на нормовані та ненормовані статті;
• узагальнені методи розрахунку потреби в оборотних коштах із подальшою деталізацією;
• використання норм і нормативів.

Одним з легальних засобів поповнення оборотних коштів, своєрідним самокредиту-ванням в умовах хронічної проблеми неплатежів є вексельний обіг. Починаючи з 1996 р. українські підприємства активно імітують власні векселі, а з другої половини 1997р. — це стало практикою, оскільки підприємства гостро потребують засобів платежу. При цьому банк, який обслуговує емітента векселя, повинен дати гарантію на оплату такого векселя. Спеціалісти вважають, шо використання схеми вексельного овердрафта дозволяє клієнтам зменшити витрати умовної вартості ресурсів у 6—6,5 разів.

Робота за такою схемою передбачає не тільки надійність банку, що авалює вексель, а й надійність клієнта — емітента векселя. Термінові векселі (до 30 днів) передбачають, що через місяць у клієнта з'являться кошти на рахунку, оскільки банк вже заплатив по векселю. Якщо ж у клієнта гроші не з'являються, банк, як правило, підвищує ставку кредитування до стандартної.

Економічна суть проблеми векселя полягає у трансформації комерційного кредиту у банківський. Вексель народжується у сфері виробництва, переходить у сферу обігу, де й погашається. Для цього необхідний тісний зв'язок між фінансовими і промисловими секторами економіки.

Протягом останніх років, на жаль, фінансовий і реальний сектори існували окремо. Банківська система України в основному обслуговувала сферу обігу і грошові ресурси у промисловість надходили в обмеженому обсязі. Комерційні банки фактично не фінансували промисловий вексельний обіг, а НБУ, в свою чергу, не рефінансував національну банківську систему. В зв'язку з цим зміна облікової ставки НБУ не впливала на динаміку економіки промислових підприємств і, як наслідок, НБУ практично втратив ринкові важелі впливу на реальний сектор економіки.

Сьогодні, на думку керівників багатьох підприємств, вексель — це інструмент, що здатний вирішити проблему неплатежів. Тому зараз робиться акцент на застосуванні в розрахунках підприємств простих та переказних векселів.

Наведені дані щодо стану та структури оборотних коштів підприємств свідчать, що проблема поповнення та оптимального використання коштів до недавнього часу була поза полем дієвого контролю з боку держави, що призвело до негативних наслідків, які склалися в їх структурі та джерелах формування. Загальновідомо, що в умовах перехідного періоду для досягнення високих позитивних результатів реформування економіки та оптимізації основних макроекономічних залежностей та пропорцій необхідним є посилення регулюючої ролі держави. Це повною мірою стосується й проблеми формування та використання оборотних коштів господарських структур з метою поповнення їх обсягів та оптимізації структури.

На мою думку, першочергового вирішення потребують такі проблеми:

• з метою відпрацювання механізму системи банкрутства та системи неплатежів необхідним є поглиблення змісту окремих положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема тих статей, якими визначаються ознаки банкрутства боржника та критерії, згідно з якими арбітражні суди можуть робити достовірні висновки і приймати обґрунтовані рішення про банкрутство, тобто визнавати, що підприємство реально не може відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредиторів іншим шляхом, ніж застосування ліквідаційних процедур;
• потребують відновлення дії вже існуючі законодавчі акти, якими регламентуються відрахування на поповнення обсягів оборотних коштів підприємств за рахунок: відрахування від прибутку; дооцінки вартості виробничих запасів та інших товарно-матеріальних цінностей; коштів від оренди майна підприємства [16; 21, с.8], [22, с.4]; уточнення чинного законодавства в частині можливості надання пільгових кредитів для відновлення платоспроможності підприємства і поповнення його оборотних коштів [20, с.6];
• уточнення відповідно до указів Президента та постанов Кабінету Міністрів України, якими регламентується порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей в галузях народного господарства, «Порядку проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей господарських структур», з урахуванням сучасних умов та особливостей цінової, валютної політики держави.

З метою проведення аналізу стану та використання оборотних коштів до фінансового плану підприємства, який тепер розробляється згідно з наказом Мінекономіки України № 277 від 25.12.2000, підприємствам, що відносяться до державної форми власності, доцільно, починаючи з 2004 р. включити такі показники, як коефіцієнт обороту, тривалість обороту, рентабельність оборотних коштів у сфері виробництва і сфері обігу [23, с. 56].

При прийнятті фінансового плану державні органи мають враховувати не лише критерій прибутковості, а й такі критерії ефективності використання оборотних коштів у плановому періоді, як: прискорення чи уповільнення тривалості повного обороту оборотних засобів; збільшення питомої ваги періоду виробництва у порівнянні з питомою вагою періоду обігу; при скороченні тривалості повного обороту оборотних засобів його структура повинна змінюватися в напрямі зростання чи зниження норм прибутку на капітал, що інвестується в оборотні фонди. Заслуговує на увагу також пропозиція професора А. Золотарьова стосовно врахуван¬ня такого показника, як витрати оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції, що обчислюється як співвідношення середньорічного обсягу оборотних коштів (у грн) та обсягу реалізованої продукції (у грн) [6, с. 32].

Інформаційним забезпеченням розрахунку показників стану та ефективності використання оборотних коштів є такі форми фінансової звітності, як: «Баланс» (форма 1), «Звіт про фінансові результати» (форма 2), «Звіт про рух грошових коштів» (форма 3).

Проведене дослідження показало, що на підприємствах у зв'язку з кризовими явищами в економіці відбулося спотворення структури оборотних коштів підприємств, яке знайшло свій прояв у зростанні до критичної межі обсягів дебіторської заборгованості та зменшенні високоліквідних оборотних активів, якими є в першу чергу грошові кошти. Ця тенденція продовжує негативно впливати на фінансове становище підприємницьких структур, стримує хід економічних реформ і не сприяє економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності українського товаровиробника.

Отже, проблема формування оптимальної структури оборотних кошті підприємств потребує невідкладного вирішення з боку держави через, передусім, удосконалення відповідного нормативної правового поля, регулювання стану оборотниі коштів державних підприємств шляхомр включення системи відповідних показників до фінансових планів таких підприємств, також забезпечення високої культури взаєморозрахунків між підприємствами та щ підприємствами і державою.

4. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів на різних видах підприємств

Показником ефективності використання оборотних коштів є швидкість обороту, оборотність.

Коефіцієнт оборотності (число оборотів) установлюється шляхом розподілу вартості реалізованої продукції в діючих оптових цінах за певний період на середній залишок оборотних коштів за той же період.

Прискорення оборотності оборотних коштів пов'язане зі збільшенням обсягу вироблюваної продукції на кожний рубль зайнятих на підприємстві коштів; частина коштів підприємства в результаті прискорення їхнього обороту вивільняється, за рахунок чого створюються додаткові резерви для розширення виробництва.

Цей показник характеризує також ефективність використання оборотних коштів: він кількісно виражає розмір реалізованої продукції, що доводиться на 1 грн. оборотних коштів .

Показник, зворотний коефіцієнту оборотності, називається коефіцієнтом завантаження оборотних коштів. Він показує, скільки оборотних коштів доводиться на кожну гривню реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як відношення кількості днів у періоді до коефіцієнта їхньої оборотності за той же період.

У результаті прискорення оборотності оборотних коштів зменшується потреба в них, відбувається вивільнення коштів з обороту. Розрізняють абсолютне вивільнення коштів з обороту, коли зменшується потрібна сума коштів, і відносне, коли при даних оборотних коштах у результаті поліпшення їхнього використання реалізується більше продукції.

Поліпшення використання оборотних коштів має велике значення, тому що вони становлять значну частину національного багатства країни й абсолютна величина їх з кожним роком збільшується.

Наприклад, понад 30% виробництва різних видів лої продукції зосереджено на підприємствах кольорової) рної металургій, 10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості; на підприємствах кольорової металургії вартість побіжних продуктів у більшості випадків дорівнює загальній вартості продукції основних (профільних) виробництв.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств не відповідає сучасним вимогам господарювання. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини впродовж останніх років тримається на рівні не більше 50-60%. Незадовільно використовуються технологічні відходи виробництва на збагачувальних, металургійних і хімічних підприємствах, теплових електростанціях, м'ясокомбінатах України.

Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи — відходи виробництва та оди споживання. До відходів виробництва відносяться: мішки сировини і матеріалів, що значною мірою втратили о первісну споживчу вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні продукти переробки вихідної сировини, які не є повною метою того або іншого виробництва, а логічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, тощо). Відходи споживання охоплюють кошти виробничого споживання (різні цілком спрацьовані елементи засобів виробництва – металевий лом, гума, тара тощо).

Всезростаюче значення економії й поліпшення використання матеріальних ресурсів пояснюється як високим рівнем матеріалоємності промислової продукції (в обробній промисловості матеріальні витрати досягають 65-96 % собівартості продукції), величезними масштабами абсолютного споживання матеріальних ресурсів у зв'язку зі швидкими темпами розвитку промисловості, так і тим, що в міру розвитку продуктивної чинності праці вартість сировини утворює всезростаючу складову частину вартості товарного продукту.

Основними джерелами економії є: зниження ваги виробів, зменшення витрати матеріалу розраховуючи на одиницю потужності або продуктивності машин, скорочення втрат і зменшення відходів сировини, використання відходів і побічних продуктів, повторне використання матеріалів, а також заміна дорогих і дефіцитних видів сировини й матеріалів новими ефективними матеріалами.

Різноманіття джерел і шляхів економії оборотних фондів у галузях промисловості постійно зростає в міру безперервного розвитку технічної бази й розширення масштабів виробництва.

Для аналізу ефективності використання матеріальних ресурсів у практиці планування й обліку застосовується система показників, найважливішими з яких є наступні.

Індекс питомої витрати матеріалів, сировини характеризує відносна зміна витрати матеріалів на одиницю продукції.

Коефіцієнт виходу корисної речовини — визначається відношенням фактичної кількості отриманої корисної речовини до теоретично можливого виходу цієї речовини на одиницю сировини.

Крім цих, у різних галузях застосовуються й інші питомі показники використання матеріально-технічних ресурсів.

Поліпшення використання оборотних фондів промисловості позитивно впливає й на рух виробничих запасів, забезпечує скорочення їхнього розміру до мінімально необхідних.

Оборотні фонди на відміну від основних споживаються протягом одного виробничого циклу, і їхня вартість повністю входить у вартість виробленого продукту.

Таким чином, оборотні фонди — це та частина засобів виробництва, що цілком споживається в кожному циклі виробництва, повністю переносить свою вартість на готовий продукт і цілком відшкодовується після кожного виробничого циклу.

Оборотні кошти підприємств — категорія соціалістичного господарювання, обумовлена як сукупність оборотних виробничих (продуктивних) фондів і фондів обігу в грошовій формі.

Оборотні виробничі кошти — це предмети праці, що перебувають у сфері виробництва. До них ставляться сировина, основні й допоміжні матеріали, незакінчена виробництвом продукція, паливо й інші предмети праці. З метою спрощення планування, обліку й фінансування в цю групу оборотних фондів умовно включають також такі елементи основних фондів, як малоцінні й швидкозношувані інструменти й господарський інвентар, вартістю менш 100 р. за одиницю (незалежно від строку їхньої служби) або з терміном служби менш одного року (незалежно від вартості).

Складовою частиною оборотних виробничих фондів є незакінчена продукція, що виступає у вигляді незавершеного виробництва й напівфабрикатів власного виготовлення. Незавершене виробництво — це предмети праці,, обробка яких не закінчена. Вони перебувають у процесі обробки на робочих місцях або в процесі переміщення від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів ставляться предмети праці, повністю оброблені в даному цеху, але потребуючої подальшої обробки в інших цехах.

До оборотних виробничих фондів ставляться витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які провадяться в даному періоді, а погашаються (відшкодовуються) за рахунок собівартості продукції в наступні періоди. Це витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, заходу щодо раціоналізації й винахідництва й деякі інші витрати.

Для безперервності процесу відтворення необхідно, щоб частина коштів підприємства постійно перебувала в сфері обігу. Тому кожне підприємство, крім виробничих оборотних фондів, повинне мати ще й фонди обігу.

Фонди обігу складаються з готової до реалізації продукції, відвантажених товарів, дебіторської заборгованості й коштів, необхідних для закупівлі сировини, матеріалів, палива, виплати заробітної плати.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) утворить їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона складається під впливом багатьох факторів (тип виробництва, характер продукції й технологія її виготовлення, умови забезпечення матеріальними ресурсами й т.п.) і змінюється в часі.

ВИСНОВКИ

У перехідний до ринку період найважливішими чинниками стабілізації економічної ситуації в Україні слід вважати як прискорення оборотності оборотних коштів, так і оптимізацію співвідношень між всіма їх структурними складовими. Актуальність вирішення цієї проблеми на сучасному етапі економічного розвитку зумовлена необхідністю та можливістю на основі підвищення ефективності використання оборотних коштів збільшувати ту їх частину, яка спрямовується на розширення виробництва в процесі його структурної перебудови.

Варто нагадати, що оборотні кошти це сума коштів, які підприємство авансує в оборотний капітал з метою забезпечення безперебійного виробництва продукції та отримання прибутку. Такі кошти використовуються для фінансування поточної виробничої діяльності підприємства (виробнича сфера), тобто для створення запасів сировини, матеріалів, палива, тари, інструментів, виробничого і побутового інвентаря, запасів незавершеного виробництва, запасів готової продукції на складах, а також продукції відвантаженої.

Крім виробничої сфери оборотні кошти функціонують також у сфері обігу у вигляді коштів у розрахунках (дебіторська заборгованість), коштів, що знаходяться на рахунках в банках та в касах підприємств, а також у цінних паперах.

У процесі діяльності підприємства, здійснюється велика кількість простих і складних господарських операцій з придбаних у встановленому порядку різноманітних предметів праці підприємства, за допомогою коштів праці, які вони мають в своєму розпорядженні, і затраченої праці працівників на реалізацію продукції, реалізовуючи її покупцям і замовникам, відповідно до укладених договорів. При цьому на всіх стадіях кругообігу господарських коштів на підприємстві виникають об’єкти бухгалтерського обліку.

Облік фінансових результатів ведеться на підприємстві на рахунку 80 “Прибутки і збитки”. На цьому рахунку відображають операції по формуванню кінцевого фінансового результату діяльності підприємства в звітному році.

Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції, інших матеріальних цінностей і прибутків від позареалізаційних операцій, зменшеними на суму витрат по цих операціях.

Необхідність регулювання результативності діяльності підприємства визначається її значною роллю у розвитку підприємства і гармонійному забезпеченні інтересів його власників, персоналу та держави.

Планування результативності діяльності підприємства можна здійснювати, використовуючи такі три головні його системи: 1) прогнозування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 2) поточне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 3) оперативне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання. Кожній із цих систем властиві свої форми реалізації.

У роботі проаналізовано стан формування структури оборотних коштів підприємств України та наведено основні шляхи їх оптимізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін, 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000.-460 с.

2. Статистичний бюллетень Держкомстату України за січень—листопад 2000 р. — К., 2000.

3. Фінанси України. Статистичний щорічник Держкомстату України за 2000 р. — К., 2000.

4. Фінанси України. Статистичний щорічний Держкомстату України за 2004 р. — К., 2005.

5. Фінанси України. Статистичний щорічник Держкомстату України за 2002 р. — К., 2003.

6. Золотарьов А. Раціональне використання оборотних коштів в промисловості // Економія України. — 2001. — № 7. — С. 29-32.

7. Статистичний бюллетень Держкомстату України за січень—квітень 2004 р. — К., 2004.

8. Потійко Ю. А. Формування оптимального регулювання оборотних активів суб'єктів господарювання // Фінанси України. — 2001. — № 7, -С. 80-88.

9. Статистичний бюллетень Держкомстату України за січень—квітень 2004 р. — К.., 2004.

10. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784—XIV від 30.06.99 // Урядовий кур'єр. — 1999. — 15 верес.

11. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу Агентство з питань банкрутства» № 114 від 6 червня 2000 р.

12. Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України «Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік» // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. — 2001. — № 25. — С. 15-19.

13. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 від 21.12.2000 //Урядовий кур'єр. -2001.-21 лют.

14. Закон України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» № 2120 від 07.12.2000 // Урядовий кур'єр. — 2000. — 28 груд.

15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо скорочення товаро-обмінних (бартерних) операцій у господарському обороті України» № 333 від 17 березня 1998 р. // Праця і зарплата. — 1998. — № 7.

16. Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ «Про нормативи запасів товарноматеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» № 279 від 19 квітня 1993 р.

17. «Порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей», затверджений Мінекономіки та Мінфіном України від 15.06.93 № 0069—93, із змінами та доповненнями.

18. «Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей», затверджений Наказом Мінекономіки і Мінфіну України № 0070-93 від 15 червня 1993 р.

19. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок проведення санації державних підприємств» № 67 від 8 лютого 1994 р.

20. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» № 515 від 17.03.2000 // Урядовий кур'єр. — 2000. — 17 трав.

21. Указ Президента «Про деякі заходи щодо підтримки підприємств, установ, організацій в умовах лібералізації цін» № 812/94 від 28.12.94 // Урядовий кур'єр. — 1995. — 5 січ.

22. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» № 68/96 від 23.02.96//Урядовий кур'єр. — 1996. — 14берез.

23. Наказ Мінекономіки України «Про затвердження Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством» № 2777 від 25.12.2000 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 3.